ТЕМА №5. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ. ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1. Історичний розвиток прав і свобод, дуалізм правового статуту особи; способи визначення у правосуб’єктності.

2. Зміст та способи визначення правового положення людини.

3.

4. Сутність демократичних прав і свобод. Методи визначення об’єму правосуб’єктності. Положення про формально - юридичну рівність. Правові обмеження прав громадян по політичним мотивам.

5. Класифікація конституційних прав і свобод.

6. Судовий та інший юридичний захист прав і свобод. Механізм реалізації та захист прав і свобод.

7. Поняття і види правових гарантій конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах. Конституційні й судові гарантії.

8. Конституційні обов’язки і конституційна відповідальність громадян.

Конституція за своєю сутністю є системою обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Права людини становлять основу конституціоналізму. Ідея про те, що люди від народження є вільними і рівними у правах, що їм від народження належать невідчужувані права, покладена в основу перших конституційних актів, що приймалися в ході усіх буржуазно-демократичних революцій ХУІІ-ХУІІІ ст. У подальшому права і свободи людини у тому чи тому обсязі закріплювалися в конституціях усіх демократичних держав. Так права людини набували юридичної форми і ставали найважливішим інститутом конституційного права поряд з інститутами державної влади та засад суспільного життя.

Права людини можна розглядати як основу конституціоналізму. Ідея про рівність і вільність людини від народження, що їй належить ряд невідчужуваних (природних) прав лягла в основу перших конституційних актів, що приймались в часи перших буржуазних революцій 17-18 ст.

У науці прийнято ділити права і свободи людини на три покоління (цю пропозицію зробив французький правознавець Карел Васак):

1- е покоління - громадянські і політичні права (liberte);

2- е - соціально-економічні (egalite);

3- е - права колективні або солідарні (fraternite).

Багатоманітність форм конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина може бути зведена до двох основних способів визначення обсягу прав і свобод:

ж позитивного і

ж негативного.

За позитивного способу, який називається також дозвільним, конституції та інші джерела конституційного права встановлюють, що особа (людина або громадянин) може робити, тобто, що їй дозволяється, в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах та які особисті права вона має. «має право», «вправі», «може» та ін..

За негативного способу, який називається також заборонним, норми конституційного права встановлюють заборону будь-якому суб'єкту порушувати чи обмежувати певне право чи певну свободу. Поправка 5 конституції США «ніхто не може примушуватись свідчити проти самого себе».

В абсолютній більшості країн світу використовується позитивний спосіб визначення обсягу прав і свобод - у конституціях у тій чи тій формі закріплюються всі основні права і свободи людини і громадянина.

В конституційному праві зарубіжних країн використовуються два терміни приналежності особи до певної держави це громадянство і підданство.

У наші дні поняття підданства використовується тільки у державно- політичній практиці деяких країн із монархічною формою правління, причому в демократичних державах - як рівнозначне поняттю громадянства. Термін «підданство» відображає особистий зв'язок людини з монархом. Основи правового статусу особи в монархічній Великобританії мло чим відрізняється від ситуації в республіці Франція. Останнім часом в Іспанії, Бельгії, Нідерландах, Японії та деяких інших країнах ці терміни застосовуються як рівнозначні, а замість підданства використовується термін «громадянство».

За звичайних умов громадянство набувається одним із двох основних способів - в порядку філіації і шляхом натуралізації.

Філіація (від лат. filius - син) - це набуття громадянства за народженням.

Хоча в Латинській Америці набуття громадянства в порядку філіації визначається не моментом народження, а моментом повноліття і пов'язується із наявністю політичних прав.

Вона пов'язана з моментом народження і відбувається незалежно від волі особи на основі принципів «права крові» або «права грунту».

Згідно з принципом «права крові» (лат. jus sangvinis) дитина набуває громадянство тієї держави, громадянами якої є її батьки, незалежно від місця народження. Наприклад якщо батько француз, а мати італійка дитина може бути

особою без громадянства до тих пір поки батьки не підпишуть письмову угоду про вибір громадянства.

Згідно з принципом «права грунту» (лат. jus soli) дитина набуває громадян­ство держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків або якщо батьки невідомі.

Натуралізація - це набуття громадянства за волевиявленням особи із дотриманням прописаної у законі процедури.

Надання натуралізованого громадянства зазвичай здійснюється в індивідуальному порядку і супроводжується, зокрема, такими умовами:

> постійне проживання особи на законних підставах протягом певного часу (найчастіше - п'яти років, десять років Бельгія, Іспанія) на території тієї держави, на громадянство якої вона претендує (укорінення), ; У Франції 5-річний строк укорінення може бути скорочений до 2-х років для тих хто провчився у французькому університеті. Скорочена процедура для осіб корінної національності (Болгарія, Греція, Ізраїль, ФРН)

> вихід із попереднього громадянства або його втрата;

> наявність постійного місця проживання (доміцилій) (Німеччина);

> бути психічно здоровим і не мати деяких хвороб (наприклад СНІД);

> не бути зареєстрованим - зокрема в документах інтерполу в якості терориста

> володіння державною мовою;

> мати «добрий характер» (Великобританія)

> наявність законних джерел існування (Австрія) та ін.

> в арабських країнах громадянами можуть стати тільки мусульмани (Кувей, ОАЕ, Саудівська Аравія)

Відповідність встановленим умовам сама по собі не є гарантією набуття громадянства. Набуття громадянства шляхом натуралізації не визнається суб'єктивним правом людини. Суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язку щодо натуралізації держава не має. Це означає, що особа може претендувати на набуття громадянства в порядку натуралізації, але держава не зобов'язана надавати його.

Припинення громадянства - це припинення правового зв'язку між особою і державою, за якого вони втрачають права та обов'язки одне щодо одного. Припинення громадянства означає, що держава не визнає і не гарантує права і свободи свого колишнього громадянина, не заступається за нього за кордоном. Колишній громадянин, зі свого боку, не зобов'язаний дотримуватися законів і приписів держави, виконувати перед нею які-небудь обов'язки, крім тих, що покладаються на нього як на людину. Припинення громадянства може відбуватися за різними підставами, залежно від яких розрізняються:

Ж вихід із громадянства,

Ж втрата громадянства і

Ж позбавлення громадянства.

Вихід із громадянства - це припинення громадянства за волевиявленням громадянина, тобто відмова громадянина від громадянства.

Вихід із громадянства може відбуватися за клопотанням заінтересованого громадянина і відповідного дозволу уповноваженого органу держави (зазвичай - глави держави) або в порядку реєстрації - за заявою громадянина, яка спеціального дозволу не потребує.

Втрата громадянства - це припинення громадянства внаслідок вчинення особою певних заборонених дій.

Втрата громадянства відбувається на основі рішень і дій уповноважених державних органів і посадових осіб. Цим втрата громадянства відрізняється від виходу із громадянства, який відбувається за волевиявленням особи і здійснюється за її клопотанням або в порядку реєстрації. Іноді втратою грома­дянства називається будь-який вид його припинення.

Позбавлення громадянства - це припинення громадянства особи, здійснене з ініціативи уповноваженого державного органу від імені держави.

Позбавлення громадянства, набутого за народженням, називається денаціоналізацією, а набутого в порядку натуралізації - денатуралізацією. Особи позбавлені громадянства підлягають висиланню з країни - експатріації

Традиційно, виділяють такі групи прав та свобод людини і громадянина:

1) права людини і права громадянина;

2) індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки.

Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійснюватися колективно, а от право колективне індивідуально здійснюватися не може. Наприклад, відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Дане право може реалізовуватися тільки колективно, оскільки індивідуальний страйк

- це прогул. Більшість конституційних прав і свобод за своєю суттю є індивідуальними. Що ж до колективних прав, то у більшості випадків це права різного роду меншин. Наприклад, відповідно до ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України;

3) основні і додаткові права, свободи та обов'язки. Так, у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами — це основне право, а похідними від нього є закріплені цією ж статтею Конституції України права громадян брати участь у всеукраїн­ському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) найбільш важливою визнається класифікація конституційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за змістом на:

- особисті (громадянські) (право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

- політичні (публічні) (право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на

свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо);

- економічні, соціальні, культурні (право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на житло, право на працю та інші).

Дайте визначення таких понять

Правовий статус, особа, людина, громадянин, громадянство, підданство, філіація, натуралізація, оптація, реєстрація, трансферт, репатріація, денатуралізація, денаціоналізація, експатріація, екстрадиція, визнання, біпатрид, апатрид, іноземець, біженець, права людини, права громадянина, обов'язок людини, обов'язок громадянина, індивідуальні права, колективні права, громадянські (особисті) права, політичні права, економічні права, соціальні права, духовні (культурні) права, політична правоздатність, гарантії прав людини і громадянина

Тематика рефератів

Ж Конституційно-правова регламентація статусу іноземців в зарубіжних країнах

Ж Конституційно-правовий статус біженців в зарубіжних країнах

Ж Проблеми біпатризму в зарубіжних країнах та шляхи запобігання цьому негативному правовому феномену

Ж Право людини і громадянина на життя: поняття, проблеми визначення моменту виникнення

Ж Смертна кара в сучасних державах людино центристського спрямування

Ж Поняття евтаназії та проблеми правового регулювання в зарубіжних країнах

Тестові завдання

1. Перший період історичного розвитку прав і свобод передбачає закріплення в конституційних актах:

а) особистих (громадських) прав і свобод (недоторканість житла, особи, процесуальних гарантій тощо) та політичних прав і свобод (виборчого права, свободи слова, друку тощо);

б) соціально-економічних прав і свобод, які гарантували інтереси осіб, які працюють за наймом, включаючи соціальне забезпечення трудящих;

в) культурних прав, включаючи право на використання досягнень світової культури, гарантування державою свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на результати своєї творчої та інтелектуальної діяльності;

г) шлюбно-сімейних прав, які передбачали ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, рівні права і обов'язки кожного з подружжя у шлюбі і сім'ї;

д) прав і свобод особи у період надзвичайних ситуацій, військового та осадного стану в країні;

2. Другий період історичного розвитку прав і свобод особи передбачає закріплення в конституційних актах:

а) культурних прав, включаючи гарантування державою свободи літературної, художньої, наукової творчості, право на результати своєї творчої та інтелектуальної діяльності, право на використання досягнень світової культури; а також соціально-економічних прав і свобод, які захищають законні інтереси, перш за все, робітників за наймом, включаючи соціальне забезпечення трудящих;

б) рівних прав і свобод, а також обов'язків подружжя у шлюбі та сім'ї, який ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка;

в) екологічних прав, включаючи право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, право на отримання інформації про стан навколишнього природного середовища;

г) особистих і політичних прав і свобод людини і громадянина;

д) прав і свобод особи у період надзвичайних ситуацій, військового та осадного стану в державі;

3. Третій період історичного розвитку прав і свобод особи передбачає закріплення в конституційних актах:

а) шлюбно-сімейних прав і свобод, які передбачали ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, рівні права і обов'язки кожного з подружжя у шлюбі та сім'ї;

б) прав і свобод особи у період надзвичайного стану в країні;

в) прав і свобод особи у період військового та осадного стану в країні;

г) екологічних прав, включаючи право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, право на отримання інформації про стан навколишнього природного середовища, а також доповнення системи прав і свобод людини і громадянина низкою економічних прав і свобод (право приватної власності, гарантії права приватної власності, свобода підприємницької діяльності тощо);

д) прийняття Конституцій у пострадянському просторі, у яких

закріплюється система прав і свобод людини і громадянина;

4. В зарубіжному конституціоналізмі дуалізм правового статусу особи проявляється у:

а) правах людини, які належать особі безпосередньо, а роль держави зводяться при цьому лише до забезпечення умов для їх реалізації;

б) правах громадянина, головне призначення яких забезпечити участь особи в державно-політичному житті суспільства шляхом надання їй відповідних юридичних можливостей і цим особа ставиться в певну залежність від держави;

в) правах людини, які належать особі безпосередньо від природи, а роль держави зводиться при цьому лише до створення умов для їх реалізації, до яких відносяться різноманітні права і свободи особи, пов'язані з її існуванням та діяльністю як абстрактного індивіда, а також в правах громадянина у їх сукупності, які встановлюються і визначаються державою, головне призначення яких забезпечити участь особи в державно-політичному житті шляхом надання їй відповідних юридичних можливостей;

г) правах людини, які встановлюються і забезпечуються державою, а також забезпечують участь особи в державно-політичному житті шляхом надання відповідних юридичних можливостей;

д) правах громадянина, тобто у природних правах, які надані особі від Бога, властиві їй з народження, держава при цьому лише створює умови для їх повної реалізації;

5. Позитивний (дозвільний) спосіб визначення об'єму правосуб'єктності особи передбачає:

а) встановлення і санкціонування державою з обов'язковим закріпленням у Конституції певної країни можливості бути носієм певних прав та свобод людини і громадянина в різних сферах суспільного і державного життя;

б) спосіб, який регламентує діяльність політичних партій щодо особи а також їх взаємозв'язок та взаємодію;

в) спосіб, який встановлює лише природні права і свободи особи, а також містить закріплення в конституційних актах заборону щодо будь-якого суб'єкта порушувати або обмежувати певні права і свободи особи;

г) визначення об'єму лише деліктоздатності особи шляхом закріплення у конституційних актах певної країни обов'язку людини і громадянина нести конституційну відповідальність за свої дії;

д) визначення об'єму правоздатності, дієздатності, деліктоздатності, а також трансделіктоздатності і їх санкціонування та встановлення політичними партіями, громадськими органами та організаціями громадської самодіяльності;

6. Негативний спосіб визначення об'єму правосуб'єктності особи передбачає:

а) державну заборону щодо будь-якої особи бути носієм прав і свобод, а також заборону на здійснення цих прав і свобод своїми власними діями;

б) закріплення у Конституції та інших конституційних актах заборони щодо будь-якої особи порушувати або обмежувати права та свободи інших осіб;

в) взаємозв'язок прав і свобод особи, а також єдність та системність цих прав і свобод;

г) використання міжнародних актів судами у якості внутрішнього законодавства держави, навіть якщо ці міжнародні акти суперечать деяким його нормам і принципам;

д) усі перелічені вище варіанти;

7. Мусульманська концепція прав людини передбачає:

а) привілеї для мусульман у порівнянні з немусульманами, жінкам не надаються виборчі права, у суді показання двох жінок прирівнюються до показань одного чоловіка, але передбачає також і деякі майнові гарантії для жінок, а джерелом прав і свобод особи являється шаріат;

б) пріоритет суспільства, держави та колективу перед особистістю, права і свободи людини і громадянина можуть бути реалізовані лише у суспільстві і повинні забезпечуватися державою, при якій головна увага приділяється особистим і політичним правам і свободам, а соціально-економічні права не згадуються взагалі;

в) пріоритет особистості перед суспільством і державою, при якій головна увага акцентується на соціально-економічних правах і свободах, а особисті і політичні права і свободи надаються лише у виняткових випадках і тільки представникам певного трудового колективу;

г) залежність правового статусу особи від його приналежності до певного племені, згідно з якою особа лише частина племені, і вона не може мати ні за яких обставин окремих від племені прав і свобод;

д) привілеї для мусульман у порівнянні з немусульманами лише у сфері соціально-економічних прав і свобод людини і громадянина, що передбачає повну рівноправність усього населення певної мусульманської держави у політичних і особистих правах і свободах, включаючи незалежність віросповідання кандидата у президенти тощо, а також акцентування уваги не на обов'язках людини і громадянина перед Алахом та общиною «правовірних» (перед мусульманською умой), а виключно на правах і свободах людини і громадянина незалежно від віросповідання, кольору шкіри тощо;

8. Набуття громадянства способом філіації передбачає:

а) залежність набуття громадянства від волевиявлення особи, що потребує здійснення певних дій, які б свідчили про його бажання набути громадянство даної держави;

б) не пов'язаність набуття громадянства з волевиявленням особи, що потребує здійснення будь-яких дій, які б свідчили про його бажання набути громадянство даної держави, тобто громадянство набувається автоматично на підставі діючого законодавства;

в) залежність набуття громадянства певної держави від волевиявлення особи, що передбачає здійснення певних дій, які б свідчили про його бажання набути громадянство (наприклад, біженці, мігранти тощо) і водночас, разом з цим не пов'язаність набуття громадянства з волевиявленням даної особи і відсутність необхідності вчинити певні дії, які б свідчили про його бажання набути громадянства даної держави для певної категорії осіб, чітко визначених законодавством, тобто наявність змішаного характеру;

г) можливість набуття громадянства в залежності від віросповідання особи, кольору шкіри, матеріального стану, роду занять, професії та від інших встановлених законодавством країни умов і критеріїв;

д) право особи на політичний притулок.

9. «Право крові» як основний принцип набуття громадянства способом філіації передбачає:

а) набуття громадянства в залежності від волевиявлення особи та потребує здійснення будь-яких дій, які б свідчили про її бажання набути громадянство;

б) можливість набуття громадянства особою в залежності від віросповідання, кольору шкіри, матеріального її стану, роду занять, професії та інших умов і критеріїв, встановлених законодавством країни;

в) визнання громадянином певної країни будь-яку особу, яка народилася саме від громадян даної держави та на території якої держави ця особа народилася значення не має;

г) визнання громадянином певної країни будь-яку особу, яка народилася на території даної держави, незалежно від громадянства її батьків;

д) визнання громадянином певної країни будь-яку особу, яка набула громадянство способом оптації;

10. «Право ґрунту» як основний принцип набуття громадянства способом філіації передбачає:

а) визнання громадянином певної країни будь-яку особу, яка народилася саме від громадян даної держави та на території якої держави ця особа народилася не має значення взагалі;

б) набуття громадянства особою в залежності від її волевиявлення та потребує здійснення дій, які б свідчили про її бажання набути громадянство;

в) визнання громадянином особу, яка набула громадянство способом оптації;

г) визнання за особою громадянства тієї держави, в яку він був видворений, внаслідок вступу на іноземну державну службу, здійснення злочину тощо;

д) визнання громадянином певної країни будь-яку особу, яка народилася на території данної держави, незалежно від громадянства її батьків;

Вирішити задачі

Ж Клаус Шульц стверджує, що діями підприємства "Мерседес" було порушено його права. Адміністрація підприємства не прийняла його на роботу й аргументувала це тим, що його віросповідання та світогляд не відповідають встановленим на підприємстві вимогам. Оцініть дії адміністрації.

Ж У подружжя: італійського громадянина та французької громадянки, що знаходяться у службовому відрядженні в Аргентині народилась дитина. Яке громадянство отримає народжена дитина? Відповідь обґрунтуйте на підставі чинного законодавства.

Ж Громадянин Канади, видатний вчений, запрошений для роботи в Алжир урядом Алжиру. По приїзді в Алжир, канадський громадянин, оскільки він повинен залишатися там, на тривалий термін, вирішив відразу набути громадянство Алжиру. Що повинен для цього зробити громадянин Канади. Чи дозволяється подвійне громадянство законами та Канади, та Алжиру.

Контрольні питання та завдання

1. Чим відрізняються поняття «права людини» та «права громадянина»?

2. Що розуміється під поняття «екстрадиція»? Яким чином врегульовується питання екстрадиції в зарубіжних країнах?

3. Які підстави набуття громадянства існують в зарубіжних країнах? Які умови необхідні для набуття громадянства в порядку натуралізації?

4. Підстави припинення громадянства в зарубіжних країнах. Наведіть приклади країн в яких забороненою є денаціоналізація та денатуралізація?

5. За якими критеріями можна здійснювати класифікацію прав і свобод людини і громадянина?

6. Які гарантії прав і свобод людини і громадянина існують в зарубіжних країнах? Наведіть приклади.

7. Які обов’язки людини і громадянина існують в зарубіжних країнах?