§ 1. Організація конституційного контролю

Однією з особливостей держав­ного ладу багатьох країн є наявність конституційного контролю. Поняття конституційного контролю має кілька тлумачень. Іноді конституційний кон­троль визначають широко: як діяль­ність парламенту, глави держави, судів або інших органів, пов’язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-право­вих або тільки законодавчих актів.

Наведеному визначенню кон­ституційного контролю -відповідають реалії державно-політичного життя. У багатьох країнах поняття консти­туційного контролю позначає не тільки функцію загального або спе­ціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню ор­ганізацію та діяльність.

Уперше судову функцію кон­ституційного контролю було визнано в США ще на початку XIX ст. вою для цього стали рішення верховного суду. У подальшому уста відповідний звичай. У самому ж основному законі нічого немає про функцію судів. І хоч і сьогодні тут дискутуються питання обсягу ПОї жень судів у сфері конституційного контролю, реальність ЦИХ ПОІ жень не ставиться під сумнів. Більше того, судова функція конституї го контролю розглядається як один з найважливіших елементів си> стримувань і противаг, що доповнює принцип жорсткого поділу вла, До кінця XIX ст. судова функція конституційного контролю сприйнята в ряді країн Латинської Америки і Європи. Новий етап ; витку конституційного контролю почався після Першої світової війн: крема, в деяких країнах у 20-і роки XX ст.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому виз ються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моде, ганізації конституційного контролю. Одна з них має назву американі За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної і дикції. Наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з п: конституційності закону або окремих його положень стає обов’язкої межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне р ня приймає верховний суд. Воно є обов’язковим на всій території дер;

Модель організації конституційного контролю, за якою відпі питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, вається також децентралізованою або «дифузивною» моделлю. Її хаі ризує тлумачення конституційного контролю як суто правової функ: теорії це означає відмову від розгляду судами політичних питань, по: них із змістом законів' та їх застосуванням. Формально все звичайні диться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної ми у зв’язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної сир;

У реальному житті суди, здійснюючи функцію конституційною тролю, впливають на існуючий у країні політичний «клімат». Особли стосується вищого суду. Як свідчить досвід США, рішення верховно: ду істотно впливають на зміст регламентації прав і свобод особи т ханізмів їхнього захисту. Крім США, відповідна модель прийнята в А тині, Бразилії, Мексиці, Японії та в деяких інших країнах.

Різновидом американської моделі організації конституційногс тролю є така модель, за якою функція контролю належить не всім зг ним судам, а тільки вищому суду. Ця модель реалізована в Австралії, Ес­тонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та в ряді інших країн. Прийнята вона і в деяких країнах, що розвиваються.

Іноді функція конституційного контролю надана не всьому верхов­ному суду в цілому, а його спеціальній палаті. Існують країни, де для роз­гляду відповідних питань передбачене створення спеціального складу вер­ховного суду.

Іншою моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. Її характеризує наявність у державно­му механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів за­гальної юрисдикції. Головним завданням цього органу — конституційного СУДУ — є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Поряд з конституційним судом можуть існу­вати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Так, у ФРН крім федерального верховного суду і федерального кон­ституційного суду існують федеральний адміністративний суд, федераль­ний фінансовий суд, федеральний суд у сфері трудових відносин і федераль­ний суд із соціальних питань. Згідно зі ст. 92 Основного закону, всі вони разом з судами земель здійснюють судову владу. Але найбільш престижним з членство саме в конституційному суді.

Видатну роль в обгрунтуванні європейської моделі організації кон­ституційного контролю відіграв відомий теоретик права Ганс Кельзен. Він був і одним з творців конституційного суду в Австрії. Це пояснює, чо­лу відповідну модель іноді називають «кельзенівською». За цією модел- ію контрольні повноваження належать єдиному органу конституційної остиції, який звичайно не має ієрархії підпорядкованих йому органів. Іроте у ФРН та Югославії, крім федерального конституційного суду, в йльшості суб’єктів федерації також створені конституційні суди. В Росії з окремих суб’єктах-республіках також діють конституційні суди.

Органи конституційної юстиції, як правило, називаються консти- ’уційними судами, хоч зустрічаються й інші назви.

Порядок утворення органів, що здійснюють конституційний конт- >оль, у різних країнах неоднаковий і залежить від моделі його ор- 'анізації. За умов американської моделі посади суддів верховних судів заміщуються, як правило, за рішеннями глави держави, санкціош ми парламентами. Як зазначалося, у США суддів верховного суду щ чає президент з «поради і згоди» сенату. В такому ж порядку при; ються судді інших федеральних судів.

Федеральна судова система США складається з трьох головні нок — верховного суду, апеляційних судів і окружних судів. До склад ховного суду входять голова і вісім суддів. Усі вони, як і судді інших ральних судів, займають свої посади «доти, доки їхня поведінка є без ною» (розділ перший ст. З Конституції). Судові системи штатів характ ються різноманітністю, хоч у кожному з них вищим судом є верховни В більшості штатів суддів обирає населення, в частині з них — признак конавча влада (губернатори), в деяких — обирає законодавчий орган і В цілому ряді штатів суддів верховних судів призначають довічно, і суддів займають посади на строк від чотирьох до шести років.

Існують і інші порядки формування судів за умов американськ делі організації конституційного контролю. Так, у Японії до судове теми насамперед входить верховний суд, а також високі, районні і су суди. Верховний суд складається з 15 суддів, включаючи головного с Головного суддю формально призначає імператор за поданням уряду інших суддів верховного суду призначає уряд. Свої посади вони зайї до досягнення 70-річного віку.

Водночас передбачене схвалення призначень суддів верховноп виборцями під час парламентських виборів. Така процедура повтори через кожні десять років. Якщо більшість виборців проголосує про' го-небудь з суддів верховного суду, тим самим він усувається з посад: ж стосується суддів інших судів, то їх призначає уряд за списком, : понованим верховним судом.

В Індії до складу верховного суду входять головний суддя більше 17 інших суддів. Крім цього, сюди на правах тимчасових < для вирішення конкретного питання можуть бути включені колишні верховного суду, а також судді вищих судів штатів. Постійних судді ховного суду призначає президент, який у вирішенні цього питанні сультується з урядом і з самими суддями. Тимчасових суддів признак ловний суддя за погодженням з президентом. Судді верховного суду у відставку після досягнення 65-річного віку.

У Швейцарії суддів союзного суду обирає федеральний парла При цьому діє вимога представництва різних мовних груп насе, країни. В Естонії голову державного суду обирає парламент за под; президента. Інші судові посади також заміщують за рішенням парл ту, але вже прийнятим за поданням голови самого державного суді

Свої особливості має порядок формування органів конституційної юстиції. Відмінності наявні і у принципах їх організації. Так, в Австрії до складу конституційного суду входять голова, його заступник і 12 інших суддів, а також шість так званих запасних суддів. Голову конституційно­го суду, його заступника, шість дійсних суддів і трьох запасних призначає президент за пропозицією уряду. Решту вакансій президент заміщує з чис­ла кандидатур, запропонованих палатами федерального парламенту. Судді конституційного суду йдуть у відставку у 70-річному віці.

В Австрії, як і в інших країнах, де створені органи конституційної юс­тиції, встановлені певні кваліфікаційні вимоги до кандидатів на відповідні посади. Зокрема, судді конституційного суду повинні мати вищу освіту за державно-правовим фахом і протягом десяти років до призначення займати посаду, для якої необхідна ця освіта. До того ж вони мають призначатися з числа інших суддів, урядовців і професорів-юристів університетів.

У ФРН федеральний конституційний суд складається з 16 осіб, яких у рівній кількості обирають бундестаг і бундесрат. Закон встановив про­цедуру обрання суддів конституційного суду на основі кваліфікованої більшості голосів.

Характерною особливістю організації федерального конституційно­го суду ФРН є те, що він складається з двох сенатів (палат) з однаковою кількістю суддів. Один з сенатів займається розглядом справ, пов’язаних із захистом прав та інтересів окремих індивідів. Другий розглядає решту питань, віднесених до компетенції конституційного суду.

Судді конституційного суду ФРН обираються строком на 12 років без права бути переобраними. Закон встановлює мінімальний і макси­мальний вік тих, хто може займати посади суддів, 40 і 68 років відповідно. Крім цього, визначена вимога щодо професійних якостей кан­дидатів. Ними насамперед можуть бути судді інших федеральних судів і ті, хто має право займати судові посади.

В Іспанії до складу конституційного суду, який також складається з щох палат, входить 12 суддів. Усі вони формально призначаються королем: вісім — за поданням палат парламенту, два — за поданням уряду, два — за поданням головної ради судової влади. Судді конституційного суду призна­чаються строком на дев’ять років, при цьому його склад оновлюється в тину кожні три роки. Відповідні призначення роблять з числа інших < і прокурорів, професорів університетів, державних службовців та адво Усі кандидати мають бути юристами зі стажем понад 15 років.

В Італії конституційний суд діє в одному складі з 15 члені п’ять суддів призначають президент, парламент на спільному засідай лат і вища судова адміністрація. Судді конституційного суду признач ся на дев’ятирічний строк без права займати посаду повторно. Це м< бути колишні і дійсні судді вищих судів та професори-юристи, а такс вокати з 20-річним стажем.

У Франції дев’ять членів конституційної ради призначають строк дев’ять років, і їхні повноваження не можуть бути поновлені. По три ради призначають президент і голови палат парламенту. Кожні три рок тина цих членів оновлюється. До складу конституційної ради за вл; правом і довічно входять також усі колишні президенти.

В країнах Центральної і Східної Європи, а також в тих, що ут лись на терені колишнього СРСР, органи конституційної юстиції і формують за різними процедурами. В Киргизстані, Литві, Маке Польщі, Словенії, Угорщині і Хорватії членів цих органів обираюті ламенти або їх нижні палати. При цьому порядок висунення відпов кандидатур є різним. В Киргизстані і Словенії їх пропонує президс Хорватії — верхня палата парламенту, в Литві — у рівній кількост зидент, голова парламенту і голова верховного суду, в Угорщи спеціальна відбіркова комісія, до складу якої входять представник! парламентських фракцій. В Росії суддів конституційного суду приз верхня палата парламенту за поданням президента.

Існують й інші процедури формування органів конституційне тиції. В Чехії суддів конституційного суду призначає президент за зі верхньої палати парламенту. В Словаччині президент робить відпе призначення за списком, складеним парламентом. В Болгарії тр< суддів конституційного суду призначає президент, третину обирає п мент, і третину обирають на загальних зборах суддів вищих судів за ної і адміністративної юрисдикції. В Молдові посади в конституцій суді заміщують нарівно парламент, президент і вища рада магістра а в Румунії — кожна з палат парламенту і президент.

Конституції і спеціальні закони встановлюють чисельний ск строки повноважень конституційних судів. В Молдові до його складе дять 6 суддів, в Югославії — 7, в Киргизстані, Литві, Македонії, Рум Словенії — 9, Словаччині — 10, Хорватії — 11, Білорусі, Болп Польщі— 12, Чехії і Угорщині — 15, Росії — 19. Різними є і строки бування суддів на посаді: від шести років у Молдові, семи у Словаччині, восьми у Польщі і Хорватії, дев’яти в Болгарії, Литві, Македонії, Румунії, Словенії та Югославії, до одинадцяти в Білорусі і навіть п’ятнадцяти років у Киргизстані. Як правило, не припускається повторне переобрання суддів конституційних судів. У Болгарії, Литві і Румунії кожні три роки за відповідними квотами оновлюють третину складу відповідних органів.

Юридично визначені і деякі інші вимоги щодо організації органів конституційної юстиції. Практично в усіх країнах передбачена вимога на­явності у кандидатів спеціальної кваліфікації і стажу, встановлені вікові цензи для займання посад членів конституційних судів. Як і в розвину­тих країнах, голів судів обирають самі судді. Проте в Литві голову кон­ституційного суду з його ж складу призначає парламент за поданням пре­зидента. В Словаччині відповідне призначення здійснює сам президент.