ДЕКЛЯРАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТИ ВІД КОНФЕДЕРАЦІЇ ДО ФЕДЕРАЦІЇ
Людність англійських колоній в Америці не мала представників у брітанському парляменті. Але колоністи знали, що за англійською традицією групи населення, які платять податки, повинні мати право вибирати й посилати до парляменту своїх представників.
Американці-колоністи платили високі податки на утримання англійських урядовців та війська в Америці. Англійська олігархія хотіла тримати американські колонії в залежному становищі і загальмувати економічний розвиток колоній. Ціла низка законів підкреслювала другорядне становище колоній супроти англійської метрополії. Наприклад, 1764 року англійці встановили для оплати урядовців мито на цукор, хоч це шкодило американській торгівлі. 1764 року колоніям заборонено друкувати паперові гроші. 1765 року колоністи були примушені купувати гербові марки для газет та для різних документів (Stamp Act). Того ж року закон зобов’язав їх давати квартиру та харч англійським воякам. Ці два закони були найнеприємні- ші для колоністів; колоністи почали широку та успішну кампанію проти них. 1767 року англійці видали закон, що був корисний для Англійської Східньо-Ін- дійської Компанії, але шкідливий для американської торгівлі. Спроби Англії запровадити ці закони та присутність великої кількости англійського війська в колоніях стримували розвиток американської революції.В квітні 1775-го року відбулася перша битва у Лексінґтоні та Конкорді між колоністами та англійськими вояками. Це був початок американської боротьби проти тиранії, боротьби, що мала великий вплив на американську Конституцію. Американцям набридла тиранія, й вони почали боротьбу за республіканську форму влади.
Як відомо, головне командування воєнними силами Америки доручено Джорджові Вашінґтонові, нащадкові видатної англійської родини, дід якого переселився в Америку. Вашінґтон був одним з великих землевласників у Вірджінії. йому припало організувати військо.
Але душею повстання і головним автором Декларації Незалежности Америки був Томас Джефферсон, також великий землевласник і всебічно освічена людина, добре обізнана на поглядах відомого англійського філософа Джона Льокка та на творах видатного французького філософа і правника Мон- теск’є. Декларація Незалежности 4-го липня 1776 року, статті Конфедерації 1777 року, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року, що набрала сили 1789 року, і десять перших поправок (Amendments) до цієї Конституції — Біл Прав — були втіленням принципів, висунених Льокком, Монтеск’є та іншими англійськими й французькими ліберальними мислениками.Деклярація Незалежности, що була підписана членами Континентального Конгресу, перелічує в низці пунктів права людини на життя, свободу і на змагання до щастя. Автори Декларації заявляють, що коли зловживання і злочин уряду вказують на його намір не зважати на вищеназвані права людини на свободу та встановлюють абсолютний деспотичний порядок правління, то населення такої країни має право й обов’язок усунути такий уряд і створити гарантії проти можли- вости такої небезпеки в майбутньому. Засобом для цього може бути війна і революція.
Далі Деклярація перелічує всі зловживання й злочини англійського короля і уряду супроти колоній, та урочисто заявляє від імени народу цих колоній, що будь-який політичний зв’язок між колоніями і Ве- ликобрітанською Державою розривається.
З дня проголошення цієї Деклярації війна американських колоній з Англією тривала під гаслом їх повного відокремлення від Англії та їх повної неза- лежности.
До 1781 року американські колонії вступили між собою в Митний і Воєнний Союз, себто уклали договір Конфедерації. За два роки війна з Англією скінчилася перемогою Американської Конфедерації, — Англія визнала незалежність і самостійність Американської Республіки.
Слабкість Конфедерації була тому, що в її статтях не були визначені обов’язки окремих штатів фінансувати бюджет Конфедерації на загальні потреби для утримування її війська та інших спільних видатків.
Конфедерація не мала також ні голови виконавчих органів, ні найвищого суду. Маючи це на увазі, вирішено утворити щільніший союз між усіма тодішніми тринадцятьма штатами, себто колишніми тринадцятьма колоніями, що були членами Конфедерації.Щоб скласти Конституцію Сполучених Штатів, була скликана в Філядельфії Конституційна Конвенція, що скінчила свої праці у вересні 1787 року. Конституція була затверджена штатами 1789 року і стала основним законом Сполучених Штатів Америки. Але Північна Кароляйна ухвалила конституцію тільки в листопаді 1789 року, а Род Айленд — на весні 1796 року.
Між членами Конвенції були найвидатніші пред- ставники людности Штатів. Попри всі відміни їх поглядів на політичні, економічні й соціальні основи людського співжиття, всі вони були об’єднані розумінням потреби щільнішого зв’язку між окремими штатами. Особливо активну й енергійну діяльність над опрацюванням Конституції виявили Джеме Медісон, Александер Гамілтон і Бенджемін Франклін.
Гамілтон мало вірив у здатність народних мас правити державою. В дискусії про реченець уповноважень для президента Сполучених Штатів він висловлювався ввесь час за потребу „повної суверенности уряду”, за обрання президентів на час усього їх життя і за довгі реченці також і для членів законодавчих палат. Але більшість членів Конвенції трималася в цьому питанні діаметрально протилежного погляду. Дуже яскраво висловився про небезпеку „суверенности уряду”, а не народу, Медісон у своєму окресленні того, що являє собою не обмежена доглядом і контролем народу влада диктатора або групи олігархів над країною. „Тиранія” — словами Медісона — „це скупчення всієї влади в одних руках”. Тому, американська Конституція заснована на принципі розподілу влади.
Коли Гамілтон переконався в тому, що більшість делегатів Конвенції не поділяє його поглядів на необмежену компетенцію президентів та на обрання їх на цей відповідальний пост аж до їхньої смерти, він підпорядкувався рішенню більшости членів Конвенції.
Менш спірним було на Конвенції питання про однопалатну чи двопалатну систему майбутнього Конгресу Сполучених Штатів Америки. Тільки один делегат, а саме всіма шанований Бенджемін Франклін, висловився за однопалатну систему. Всі інші делегати боронили потребу двох палат. Бувши ще пристраснішим, ніж Гамілтон, прихильником погляду, що при остаточному схвалюванні дебатованих питань повинна рішати виявлена голосуванням думка більшости, Франклін підпорядкувався рішенню більшости.
Таке глибоке розуміння принципу народоправства увійшло потім у плоть і кров усіх наступних поколінь американського народу. У зв’язку з цим у жадній іншій країні нема такої безмежної свободи й таких широких можливостей висловлювати свої думки, як у Сполучених Штатах Америки.
Друга характеристична риса, яку засвоїв від творців Сполученнях Штатів американський народ, — це намагання досягти згоди всіх опіній в спірних питаннях і підпорядкування волі більшости. А коли після якогось часу виявиться, що більшість не мала рації або зробила помилку, то меншість, що з самого початку голосувала проти постанови, має в вільних країнах можливість старатися переконати більшість, щоб вона погодилась на перегляд рішення і заміну його новою постановою.