ВСТУП
Завдання цієї брошури ознайомити нових іміґрантів з Конституцією Сполучених Штатів Америки та з тим, як працює американський уряд та американська політична система.
Ті, кому пощастило вирватися з СССР і прожити кілька років у вільних европейских країнах і хто недавно приїхав до Америки, мало знають про Америку і нерідко мають про неї хибне уявлення.
Російську імперію, що їй на зміну прийшов СССР, створили впродовж кількох сторіч московські великі князі, а потім царі, провадячи агресивні війни й примусово анекту- ючи величезні простори в Східній Европі, в Сибірі, на Кавказі та в Центральній Азії. Царським урядам не вдалося засимілювати, себто зрусифікувати всі численні народи, що жили на цих анексованих територіях. Самодержавні царі боялися запровадити загальну освіту, бо освіченіший народ став би загрозою для системи диктатури російських царів над усією цією много- національною державою. Тим то в час революції 1917-го року майже все сільське населення (а це тоді означало коло вісімдесятьох відсотків усієї людности) говорило своєю національною мовою, співало своїх національних пісень і зберігало свої національні звичаї. Дуже характеристично, що навіть царі не вживали назви „русский народ” у своїх відозвах до людности всієї імперії, але завжди зверталися в своїх маніфестах і урочистих декляраціях до народів російської держави. Подібні звичаї існували також у колишній австро- угорській державі, та ще й тепер існують у таких країнах, як Швайцарія чи Бельгія, де населення складається з народів, що зберігають свої національні мови і звичаї, хоч вони є лояльні громадяни своїх держав.Зовсім інша психологія тих європейців, що пе- реселюються в Америку. їдучи „назавжди” в „Новий світ”, переважна більшість цих людей має намір негайно взятися вивчати англійську мову та приєднатися до американської культури, бо вони стали громадянами США добровільно, а не примусово.
Тому в Америці навіть нема назви „народи Америки”, бо вже в першому поколінні імігранти починають почувати себе членами „єдиного американського народу”, хоч вони і зберігають любов до своїх предків, до рідних і друзів з „старого краю” та інтерес до своєї колишньої батьківщини.Більш-менш систематична еміграція з Англії в Північну Америку почалася в ХУИ-му столітті. Почали приїжджати сюди сміливі й заповзяті люди тих шарів населення Англії та інших країн Західньої Европи, серед яких було багато безземельних і безробітних. Ці люди вирішили шукати свого щастя в малозалюдне- них просторах Америки з її величезними можливостями для таких відважних піонерів. Тоді ж таки з’явилися численніші групи емігрантів з Англії, що складалися з ідейних людей, які переселювалися до Америки не через злидні, а тікаючи від релігійних та політичних переслідувань у тодішній Европі. Метою цих людей було забезпечити собі та всім іншим колоністам свободу сумління та закласти в Америці основи вільного людського співжиття.
Опір напівдиких племен, яким ще в часи Христо- фора Колюмба надано ім’я „індійців”, потреба боротися з незайманими густими лісами і обробляти ще ніколи не орану цілину, — все це вимагало надзвичайної енергії і працездатности. Багато колоністів об’єднувалися, щоб спільно вирубувати ліси та обробляти землю. Коли постали перші невеликі міста, в них були засновані так звані місцеві віча (народні збори) всього населення міста, та запроваджено самоврядування міст. Усе це сприяло розвиткові таких рис характеру колоністів, які не могли розвинутися в народів, що жили в монархічних країнах тодішньої Европи або в самодержавній Росії. Вже в половині ХУПІ-го століття колоністи вільно висловлювали свою думку на зборах, не боячися репресій, та виявляли велику толерантність до поглядів інших людей, навіть тоді, коли ці погляди були протилежні поглядам більшосте.
Така свобода слова й зборів, де обговорювано, як підносити добробут колоній та як поліпшити їх стосунки з Англією, витворювала в колоністів схильність до взаємних поступок і компромісів у їхніх ухвалах.
І навіть коли уряд англійського короля Джорджа Ш-го став запроваджувати в колоніях штемплеві оплати на користь Англії (1765), податки на чай (1767) і почав обмежувати права колоній вільно розвивати власну промисловість і торгівлю з країнами континентальної Европи, навіть і тоді колоністи були готові піти на компроміс з Англією в усіх цих питаннях. Тільки після того, як виявилася впертість короля Джорджа ПІ і брак бажання в нього та в його найближчих дорадників піти на якінебудь поступки, — щойно тоді колонії повстали проти Англії, вирішили відокремитися від неї і оголосили себе незалежною державою в Американській Деклярації Незалежносте з 4-го липня 1776 року.В нерівній революційній боротьбі з своєю дотеперішньою метрополією — могутньою Англією міцні духом колоністи своєю вірою в свободу, умінням знаходити союзників з-поміж інших держав та здібністю різних груп людности приходити до компромісових рішень і координувати свої сили проти ворога у війні, — досягли остаточної перемоги.
Ті риси американського життя, які радянська пропаганда подає тепер як прояви слабкости Америки, вже в кінці XVIII-го століття виявилися джерелом духової сили американського народу, що створив у своїй країні перший зразок дійсного народоправства, себто народний уряд, що його покликає сам народ і що він працює для народу. Таке окреслення народоправства —■ це вільний переклад з англійської мови славнозвісної формули одного з найбільших президентів і реформаторів Америки, Абрама Лінколна, — яку він виголосив у своїй Ґеттісбурзькій (Gettysburg) промові 19-го листопада 1863 року.
Зрозуміло, що в Сполучені Штати Америки завжди бажали переселюватися волелюбні люди, які не могли або не хотіли лишатися в країнах свого народження, де існували політичні і релігійні переслідування від панівних груп населення й реакційних урядів. І вже після недовгого перебування в Америці величезна більшість цих пересельців ставали палкими американськими патріотами, бо в Сполучених Штатах вони знаходили те, чого вони прагнули, себто свободу і народоправство.