Виборчі системи. Огляд існуючих систем та їхні основні параметри

Сергій Кузнєцов, співробітник департаменту з виборів Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) Ради Європи та ОБСЄ

(Звіт по виборчих системах. Огляд існуючих рішень та критеріїв відбору, прийнятий Венеціанською Комісією у 2003 році)

Перш за все, я хотів би подякувати Інституту виборчого права, Верховній Раді України та ОБСЄ за запрошення взяти участь у даному заході.

Як ви знаєте, виборче право – одна з важливих сфер діяльності Венеціанської Комісії (ВК). Ми активно співпрацювали і співпрацюємо з різними країнами в сфері вдосконалення виборчого законодавства і практики його застосування. Україна не є винятком. За останні п’ять років ВК підготувала цілий ряд висновків по різних законопроектах щодо виборів (загальна кількість висновків по законодавству України близько 20).

Нас часто запитують, на які стандарти спирається ВК у своїй роботі в сфері виборів? Перш за все, це “Звід правил належної практики виборів”, прийнятий у 2002 році. Цей документ було схвалено і підтримано ПАРЄ, Радою Міністрів Ради Європи, Конгресом місцевих та регіональних органів влади (я думаю, що багато хто з вас знайомі з цим документом). У сфері, що є предметом нашого сьогоднішнього обговорення, ВК прийняла в 2003 р. “Доповідь про виборчі системи”, яку підготували пани Броке і Лансело. Мій короткий вступ базуватиметься на цих двох доповідях, перш за все, на другій. За 10-15 хвилин неможливо розкрити настільки широку тему, тому я зупинюсь лише на найбільш загальних моментах, що стосуються існуючих виборчих систем.

В основі виборчого спадку Європи лежать наступні п’ять принципів: загальне, рівне, вільне, таємне і пряме виборче право. Окрім того, вибори повинні проводитися регулярно.

За умови дотримання вищезгаданих принципів можна обирати будь-яку виборчу систему.

Хотілося б відзначити, що стабільність виборчого законодавства має дуже важливе значення для закріплення авторитету виборчого процесу, який сам по собі є життєво важливим для посилення демократії. Часта зміна норм – особливо складних – може заплутувати виборця.

Цей виступ було підготовлено на основі доповіді панів Броке і Ланселота для ВК 2003 року (Документ CDL-AD(2004)003 Report on Electoral Systems - Overview of available solutions and selection criteria прийнятий ВК на 57-й пленарній сесії (Венеція, 12-13 грудня 2003), далі по тексту “Доповідь”).

1. Основні виборчі системи

Як ви знаєте, є три основні види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана.

Мажоритарна система

У мажоритарних системах кандидат чи список кандидатів, що отримав більшість голосів у вирішальному турі виборів, оголошується обраним. Це також єдина можлива система, де в окрузі розігрується лише один мандат. Одним з наслідків такої системи відносної більшості є те, що вона дає можливість сформувати чітку урядову більшість.

Існує три види мажоритарних систем:

· Відносної більшості: кандидат, що набрав найбільшу кількість голосів у вирішальному турі (від якого залежить результат виборів) оголошується обраним.

· Абсолютної більшості: 50% +1 голос.

· Кваліфікованої більшості: це стосується більшої кількості відданих голосів, ніж половина плюс один (більшість еквівалентна двом-третім чи трьом-п’ятим відданих голосів). Цей вид більшості рідко використовується у виборах, що базуються на прямому універсальному виборчому праві.

На думку авторів доповіді, системи, що вимагають відносної більшості, більш ймовірно призводять до двопартійних змагань чи принаймні концентрації мандатів в руках двох найбільших партій, тоді як системи, які вимагають абсолютної більшості (у першому турі), є більш сприятливими для багатопартійних коаліцій.

Пропорційна система

Пропорційне представництво можна визначити за його ціллю, якою є спроба здобуття “пропорційного трансформування голосів у мандати”. На сьогодні, три країни обрали повністю пропорційне представництво: Ізраїль, Нідерланди та Парагвай.

Пропорційне представництво загалом вважається “найсправедливішою системою”, тому що воно сприяє більш точному представництву різних політичних сил. Разом з тим, недоліком цієї системи є те, що вона сприяє фрагментації серед бажаючих бути обраними, а відповідно робить більш складним процес формування стабільної більшості у представницькому органі.

«Змішані» системи

Системи, які є комбінацією систем відносної/абсолютної більшості та пропорційних систем (Італія, Японія), а також системи, в який пропорційне представництво застосовується, але сам розподіл мандатів не відповідає отриманим пропорціям (Греція, Португалія, Іспанія), називаються комбінованими, чи гібридними. Їхньою ціллю є отримання урядових більшостей, забезпечення оптимального представництва для різних політичних тенденцій і збереження зв’язку між електоратом та обраними представниками, що є не завжди можливим при застосуванні “чистої” пропорційної системи чи системи відносної/абсолютної більшості. 2. Методи голосування

a. “Категоричні” методи голосування

“Категоричні” методи голосування примушують виборця вказати свій вибір партії, списку чи кандидата на противагу всім іншим. Вони використовуються в системах відносної/абсолютної більшості та у виборах за пропорційною системою. Існують наступні види:

Одномандатний бюлетень: коли у виборчому окрузі розігрується один мандат і кожен виборець має лише один голос. Таким чином, це стосується лише систем відносної чи абсолютної більшості та гібридних систем.

Єдиний непереданий голос: незалежно від кількості мандатів, які розігруються, кожен виборець має лише один голос. Кандидати, що отримують найбільше голосів, обираються пропорційно до наявної кількості мандатів. Ця система вважається найсправедливішим з непропорційних методів, оскільки вона передбачає велику долю пропорційності між відданими голосами та кількістю отриманих мандатів.

Закритий список: За цією системою виборець має вибрати список загалом. Вона здебільшого використовується у системах пропорційного представництва, але може також застосовуватися у гібридних системах чи відносної/абсолютної більшості. За пропорційним представництвом, кандидати закритого списку обираються в тому порядку, у якому вони зазначаються в списку.

b. “Преференційні” методи голосування

“Преференційні” методи голосування дають виборцю можливість здійснити більш складний вибір. Наприклад, вони можуть сортувати партії за порядком віддання переваги або обирати серед запропонованих списків чи кандидатів. “Преференційні” методи голосування використовуються, перш за все, у системах пропорційного представництва, але іноді і в системах відносної/абсолютної більшості. Прикладом може бути “голосування з наданням преференцій”, «чистий список» та ряд інших способів.

Звіт дає перелік 9 основних систем:

1) Голосування з наданням преференцій: цей вид голосування є можливим лише в пропорційних системах зі списками. Він дає можливість виборцю висловити свою перевагу щодо одного чи кількох кандидатів, які представлені у списках, що беруть участь в змаганні.

2) “Негативне голосування”: це протилежність преференційного голосування у тому плані, що виборець може викреслити одного чи кілька кандидатів зі списку, щоб показати, за кого з кандидатів він чи вона не хочуть голосувати.

3) Кумулятивне голосування: виборці можуть віддати два чи більше голоси за певного кандидата. На практиці це означає, що виборець має певну кількість голосів, яка відповідає кількості мандатів, що розігруються, які він чи вона можуть використати для висловлення свого вибору. Кандидати з найбільшою кількістю голосів обираються у пропорції до кількості мандатів в окрузі.

4) Диференційоване, чи впорядковане голосування: цей різновид дозволяє виборцям класифікувати кандидатів в порядку надання переваги.

Вищезгадані “преференційні” методи голосування не передбачають можливості голосування за кандидатів з різних списків.

5) “Панаширування”, чи розщеплення голосу: виборець може модифікувати партійний список та включити в нього кандидатів з інших списків. “Панаширування” рідко використовується в системах пропорційного представництва.

6) Порожній список: виборець складає його чи її список кандидатів, яких він чи вона хочуть бачити обраними, але імена кандидатів мають бути включені у якийсь зі списків.

7) Повністю відкритий список: виборці самі складають свої списки. Вони можуть включити осіб на власний вибір, незалежно від того балотуються вони чи ні. Особи з найбільшою кількістю голосів оголошуються обраними.

8) Обмежений голос: виборець має меншу кількість голосів, ніж є мандатів в окрузі, і він/вона не може віддати більше одного голосу за певного кандидата. Кандидати з найбільшою кількістю голосів оголошуються обраними в пропорції до кількості наявних мандатів.

Даний вид голосування має перевагу в тому, що він забезпечує певне представництво для меншин в системах відносної чи абсолютної більшості. Причиною цього є те, що партія, яка має шанси отримати більшість, не зацікавлена у представленні списку в кількості кандидатів, рівноцінній кількості мандатів, оскільки в такому разі вона не може бути впевненою щодо отримання більшості через дисперсію голосів. Таким чином, щоб оптимізувати шанси партії на отримання більшості, стратегічно висувати таку кількість кандидатів, що дорівнює кількості голосів кожного виборця. А відповідно, це дає можливість представлення партій меншин.

9) Системи голосування з додатковими умовами: за цією системою виборець має лише один голос. У своєму бюлетені він має класифікувати всіх кандидатів за рівнем надання переваги. Під час підрахунку спочатку голос виборця зараховується за кандидата, що отримав перше місце у його/її бюлетені. Пізніше, цей голос може бути переданий другому, третьому і т.д. кандидату. Метою цього методу голосування є надання можливості кваліфікувати свій вибір, уникаючи водночас “змарнування” голосів, відданих за кандидатів, яких не було обрано чи які вже мають достатню для обрання кількість голосів.

3. Кількість турів

Іншою змінною, що впливає на характер виборчих систем, є кількість турів голосування. Більшість систем голосування складаються з одного чи двох турів, але є також і системи з необмеженою кількістю турів.

a. Голосування в один тур: може використовуватися не лише в системах пропорційного представництва, але і в системах відносної більшості. Такий вид голосування загалом веде до біполяризації політичного життя (Закон Дюверже) чи, принаймні, до підписання передвиборчих угод між великими і малими партіями. Більше того, вибір голосування в один тур посилює, фактично систематично, домінування партії більшості по відношенню до голосів та недопредставництва інших партій в парламенті. Ця тенденція ще більш чітко проявляється за умови багатомандатного голосування.

b. Голосування у два тури: другий тур використовується, коли кандидат чи партія-лідер не зумів набрати абсолютну більшість у першому турі, але такий вид більшості є необхідним для оголошення кандидата/партії обраним. Таким чином, він тісно пов’язаний з мажоритарною системою.

Для того, щоб гарантувати репрезентативність обраних осіб, часто необхідний кворум для визнання виборів дійсними у першому чи другому турі.

4. підрахунок голосів і розподіл мандатів

4.1 розподіл мандатів за територіальною ознакою

Перед тим, як заглиблюватися в питання розподілу мандатів між різними політичними угрупованнями, варто коротко зупинитися на розподілі мандатів між округами. Кількість мандатів має бути приблизно пропорційною населенню округу: чи по відношенню до кількості громадян, включно з неповнолітніми, кількості виборців, чи кількості людей, що скористалися своїм виборчим правом. В останньому випадку розподіл мандатів може відбутися лише у вечір дня виборів. Є щоправда приклади “непропорційного” розподілу. Такими є Сенат у США та Швейцарська Рада Штатів, де всі штати чи кантони (окрім колишніх напів-кантонів) мають по два представники, незалежно від їхнього населення. У даному випадку віддано перевагу рівності між штатами чи кантонами над рівністю між громадянами.

Часто, окрім цієї вимоги щодо пропорційності, діють також інші правила. Наприклад, існує п’ять правил, що визначають вибори до Палати Представників у США: 1) кількість представників певного штату не може зменшуватися, коли загальна кількість представників збільшується (Парадокс Алабами), 2) лише квота визначає кількість мандатів, які будуть розподілені (округлено до найбільшого цілого числа), 3) усі штати підпорядковуються єдиному методу розподілу, 4) метод, що використовується, не повинен надмірно сприяти малим штатам над великими, чи навпаки, 5) кожен штат повинен мати хоча б одного представника. Подібно до цього, у 1958 році, коли була розроблена виборча карта Франції, принцип пропорційності було доповнено зобов’язанням надати кожному департаменту щонайменше двох депутатів.

4.2 Розподіл мандатів між партіями

Підрахунок голосів та розподіл мандатів між різними кандидатами (чи політичними угрупованнями) першочергово залежить від прийнятих принципів та положень. Таким чином, слід розрізняти системи відносної чи абсолютної більшості і пропорційне представництво.

a. Розподіл мандатів у мажоритарних системах

Коли визначальним є принципом мажоритарності, кандидат чи список, що дотримує необхідну більшість у вирішальному турі голосування, отримує всі мандати від округу. За умови голосування в один тур, як правило, необхідна відносна більшість. У системах, де необхідна абсолютна чи кваліфікована більшість, як правило, є два тури голосування.

Разом з тим, є метод голосування в один тур, який дає можливість обирати представників абсолютною більшістю. Це альтернативне голосування: система, в якій метод обрахунку голосів суттєво відрізняється від методу в інших системах відносної чи абсолютної більшості. Він має два основні види:

- одномандатне альтернативне голосування: підраховується кількість “перших переваг” (преференцій), здобутих кожним кандидатом (коли кандидат отримав перше місце у порядку, визначеному виборцем). Якщо хтось з них отримує абсолютну більшість, то його оголошують обраним. Коли ж так не сталося, то кандидат з найменшою кількістю “переваг” вибуває з перегонів. Далі враховуються переваги другого рівня на бюлетенях кандидатів, які вибули. Ці “другі” переваги таким чином стають першими. Загальна кількість перших переваг перераховується, щоб побачити, чи хтось з кандидатів отримав абсолютну більшість. Якщо так не сталося, кандидат з найменшою кількістю голосів вибуває, а його голоси перерозподіляються, як вже було пояснено. Ця процедура продовжується до тих пір, поки один з кандидатів не отримує абсолютну більшість відданих голосів.

Перевагою цього способу підрахунку голосів є те, що він ухиляється від випадкового вибору когось з кандидатів завдяки розсіюванню голосів серед його чи її суперників. Він також забезпечує більший рівень репрезентативності обранця в його окрузі, оскільки голоси, віддані за малопопулярних кандидатів, будуть враховані системою перерозподілу.

- багатомандатне альтернативне голосування: перший мандат розподіляється за тим самим принципом, як і в одномандатних округах. Задля розподілу другого мандату другі переваги на бюлетенях обраного кандидата стають першими перевагами. Тоді перераховуються всі перші переваги. Другий обраний представник тоді призначається, використовуючи таку ж процедуру, як і у випадку з одномандатним альтернативним голосуванням. Всі ці операції повторюються доки не розподілено усі мандати.

b. Розподіл мандатів у системах пропорційного представництва

Розподіл мандатів у системах пропорційного представництва загалом вимагає проведення двох операцій. Перший розподіл відбувається з використанням виборчої квоти. Щоправда, використання такої квоти не забезпечує розподілу всіх мандатів і врахування усіх голосів. Таким чином необхідним є другий етап, розроблений для перерахунки залишкових голосів у мандати. А. Перша стадія розподілу: виборча квота чи коефіцієнт Виборча квота чи виборче число є дільником, який допомагає визначити кількість мандатів, які отримує кожен із списків. Таким чином, під час першої стадії розподілу список отримує певну кількість мандатів (S), що дорівнює квоті, заокругленій до наступного цілого числа, яку отримують шляхом поділу загальної кількості голосів, відданих за список (V) на кількість голосів, які необхідно отримати, щоб виграти мандат (виборча квота, EQ):

Є два основних класи виборчих квот: “визначені” виборчі квоти та “змінні” виборчі квоти.

1. “Визначена” виборча квота, чи незмінне число: це попередньо визначена однакова для всіх округів закріплена законодавством кількість голосів. Використання такої квоти означає, що кількість місць у парламенті буде не відомою до дня виборів. Більше того, кількість мандатів залежатиме від рівня участі. Використання “визначеної” виборчої квоти має тенденцію перешкоджати представництву значної кількості голосів, особливо відданих за малі партії. Як наслідок, лише вибір відносно малої виборчої квоти, поєднаний з використанням у великих округах, здатні перешкодити цій тенденції. Цей вид виборчої квоти використовувався лише у Веймарській республіці у Німеччині. “Змінна” виборча квота визначається у вечір виборів. Є різні її форми:

- Просто квота, чи квота Хера: ця квота отримується за рахунок поділу у кожному окрузі загальної кількості відданих голосів (V) на кількість мандатів, які мають бути розподілені (S).

Квота Хера

На практиці, квота дорівнює максимальній кількості голосів, які необхідні кандидату, щоб бути обраним. Недоліком цієї системи, таким чином, є те, що лише незначна кількість голосів може бути розподілена на першій стадії. В зв’язку з цим було сформульовано інші квоти, щоб створити можливість розподілу максимальної кількості мандатів вже під час першої стадії.

- Квота Хагенбаха-Бішофа:

Ця квота отримується шляхом поділу в кожному окрузі загальної кількості відданих голосів (V) на кількість наявних мандатів(S) плюс один.

Квота Хагенбаха-Бішофа:

Існують і інші види розрахунку коефіцієнтів. Звіт Броке і Лансело описує їх досить докладно.

В. Друга стадія: розподіл залишкових мандатів і відданих голосів

Використовуючи різні квоти, рідко можна розподілити всі мандати. В кінці першого розподілу часто залишаються непредставлені голоси та мандати, які слід розподілити. Відповідно, слід провести другий розподіл, користуючись одним з наступних методів:

- Метод найбільшого залишку: використовуючи цю систему, список з найбільшою кількістю непредставлених голосів в кінці першого розподілу отримує один мандат. Операція повторюється доки не розподілено всі мандати, які залишилися після першого розподілу. Цей метод є чи не найсприятливішим для малих списків, таким чином сприяючи розвитку малих партій. Більше того, чим менша кількість наявних мандатів, тим більше система сприяє малим політичним угрупованням. Метод найбільшого залишку також страждає від недоліку, що він не враховує відносну силу партій, тобто кількість мандатів, отриманих під час першого розподілу.

- Метод найсильніших списків: за цією системою мандати, які залишилися нерозподіленими після першого етапу, мають бути віддані списку чи спискам, що отримали найбільшу кількість голосів. Ця система чітко сприяє великим партіям. Такий метод, який рідко використовувався в минулому, на сьогодні більше не застосовується.

- Метод найбільшого середнього: на міжнародній арені така система використовується найчастіше. Згідно з цим методом, кількість голосів, відданих за кожен список (V1), ділиться на кількість мандатів, отриманих списком під час першого розподілу (S1), до чого додається фіктивний мандат. Список, який має найбільше середнє число на мандат, отримує мандат, який розігрується. Ця операція продовжується стільки разів, скільки необхідно, щоб розподілити всі вакантні мандати. Під час першого розподілу мандатів, використовується проста квота або квота Хагенбаха-Бішофа.

V1__________

Середня кількість голосів на мандат: = (S1 + 1 фіктивний мандат)

Ця система має тенденцію сприяти великим партіям і виключати малі партії з процесу розподілу мандатів. Вона також гарантує, що коаліції отримують принаймні стільки ж мандатів, скільки вони б отримали, якби партії, що їх утворюють, ішли на вибори самостійно.

Окрім того, слід також згадати і різновид методу найбільшого середнього – метод Бєлінські-Янг. Спочатку відбувається первинний розподіл мандатів, використовуючи квоту Хера. Далі використовується метод найбільшого середнього, як описано вище, але з однією відмінністю. Поділ робиться лише один раз і мандати віддаються спискам з найбільшими середніми числами. Як наслідок, жодна з партій не отримує більше одного з мандатів, що залишилися; що в результаті зменшує надпредставництво великих партій.

На завершення, слід зауважити, що розподіл мандатів, які залишилися вакантними, можна проводити на рівні базового округу, на рівні групи округів чи навіть на національному рівні. Вибір другого рівня округів з метою розподілу залишкових мандатів забезпечує більшу пропорційність між мандатами і відданими голосами.

С. Розподіл мандатів в одну дію: методи дільників

Було введено кілька методів, які дозволяють розподілити всі мандати в одну дію. Ці методи базуються на такому загальному принципі: кількість голосів, відданих за кожен зі списків, ділиться на послідовність чисел. Мандати віддаються спискам, які отримали найвищі квоти під час цієї операції. Нижче описані основні методи дільників, які застосовуються на практиці.

- Метод Д’Ондта: голоси, які отримав кожен зі списків, поділяються на послідовність цілих чисел: 1, 2, 3, 4, 5… Мандати віддаються спискам, які отримали найвищі квоти. Цей метод має тенденцію сприяти партії більшості.

- Метод Сант-Лагю: голоси, які отримав кожен список, поділяються на послідовність непарних чисел: 1, 3, 5, 7… Мандати розподіляються між списками, які отримують найвищі середні числа. Метод Сант-Лагю суттєво більше сприяє малим партіям порівняно з методом Д’Ондта.

- Модифікований метод Сант-Лагю: він відрізняється від методу Сант-Лагю лише тим, що перший дільник замінено на 1,4. Цей метод є більш сприятливим для малих партій в порівнянні з методом Д’Ондта, але не сприяє їм надмірно. Він також забезпечує справедливіше представництво для партій середніх розмірів. На сьогодні він використовується в Швеції, Норвегії, а також Данії для малих округів.

- Так званий “Датський” метод: кількість голосів, отриманих кожним зі списків ділиться на наступні числа: 1, 4, 7, 10… Ця система є неймовірно сприятливою для малих партій. У Данії цей метод також використовується для розподілу серед малих округів мандатів, відданих за партію на рівні групи округів.

- Пороги і додаткові, «преміальні», мандати

Для того, щоб гарантувати стабільну більшість у парламентах, обраних шляхом пропорційного представництва, законодавчий орган дуже часто застосовує бар’єри, які надають доступ до розподілу мандатів та до бонусів найбільш успішним спискам.

Пороги є «визначеними чи змінними обмеженнями, встановленими на базі результатів виборів, які визначають чи певний список або кандидат братиме участь у розподілі мандатів».

Пороги, які в основному визначаються як відсоток від зареєстрованих виборців або від тих, що взяли участь в голосуванні, є питанням для розгляду законодавчим органом. Разом з тим, роль, яку відіграють пороги, відрізняється в залежності від того, наскільки високими вони є та від партійної системи, яка існує в кожній країні. Вибір малого бар’єру виключає з перегонів лише дуже малі партії, що ускладнює процес формування стабільних більшостей в законодавчих органах. Коли ж партійна система дуже фрагментована, високий бар’єр позбавляє представництва суттєвий відсоток голосів.

Приклади порогів, які застосовуються на виборах до нижніх палат:

- Нідерланди: здобуття 0.67% голосів, відданих на національному рівні.

- Ізраїль: здобуття 1% голосів, відданих на національному рівні.

- Болгарія: здобуття 4% голосів, відданих на національному рівні.

- Ліхтенштейн: здобуття 8% голосів, відданих на національному рівні.

- Данія: здобуття 2% голосів, відданих на національному рівні чи здобуття певної кількості голосів в двох з трьох географічних місцевостей країни.

- Німеччина: здобуття 5% голосів, відданих на національному рівні чи здобуття трьох прямих мандатів.

- Швеція: здобуття 4% голосів, відданих на національному рівні чи 12% голосів, відданих у базовому окрузі, в якому було виграно мандат.

Бонуси – це мандати, надані найбільш успішному списку до того, як відбувся розподіл мандатів. Як правило, вони використовуються на місцевих виборах.

4.3 РОЗПОДІЛ МАНДАТІВ МІЖ КАНДИДАТАМИ ОДНОГО СПИСКУ

Коли вже відбувся розподіл мандатів між політичними партіями, постає питання, як розподілити їм в межах списку у випадку виборів за системою пропорційного представництва. Цей розподіл також можна здійснити багатьма способами.

5. ВИСНОВКИ

На завершення, я хотів би відзначити, що офіційна позиція ВК така, що ми не надаємо перевагу будь-якій з систем, мажоритарній, пропорційній чи змішаній. Для ВК важливим є дотримання п’яти основних принципів загальноєвропейського досвіду у сфері виборів (загальне, рівне, вільне, таємне та пряме голосування), що є найважливішим елементом демократії. Це допускає різноманітність форм демократичного волевиявлення, але у визначених рамках. Ці рамки обумовлені, в першу чергу, трактуваннями вказаних принципів: у даному документі викладені мінімальні норми, які мають виконуватися для забезпечення дотримання цих принципів. По-друге, недостатньо, щоб закон про вибори (у вузькому значенні) включав норми, що відповідають європейським принципам у сфері виборів. Останні мають виступати як єдиний комплекс, але також необхідні гарантії того, що виборчий процес користувався довірою виборців. Перш за все, має бути забезпечено повагу до основних свобод, а також стабільність норм має бути такою, щоб виключати будь-які підозри в маніпуляціях. І, на завершення, процесуальна база повинна забезпечувати ефективну реалізацію встановлених норм.

Я хотів би вас запевнити, що ВК залишається в повному розпорядженні органів влади України для пошуку найбільш прийнятних законодавчих рішень, які найповнішою мірою враховують ці важливі принципи Європейського спадку в сфері виборів.