ПІСЛЯМОВА

Найсуттєвішими результатами представленого на розсуд читача дослідження, що зумовлюють його самостійність і значу­щість, нове бачення шляхів вирішення конституційно-правових проблем реформи децентралізації публічної влади, організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні є нижче- наведені висновки, теоретичні узагальнення та пропозиції.

1. Серед реформ, які тривають у сучасній Україні, реформі у сфері децентралізації влади відводиться особлива роль. Реаліза­ція більшості з вітчизняних реформ безпосередньо залежить від стану організації та функціонування місцевого самоврядуван­ня, яке, будучи організаційно відокремленим і функціонально незалежним від державної влади, стає найбільш наближеним до людини рівнем публічної влади, функціонально-телеологіч­но спрямованим передусім на реалізацію і захист практично усіх інтересів і запитів населення, що забезпечується за допомо­гою нормативно-правового закріплення гарантій реалізації прав людини і відповідальності публічної влади.

Як наслідок серед актуальних теоретичних і практичних проб­лем державотворення останніх десятиліть важливіше значення набуває визначення місця і ролі місцевого самоврядування та децентралізації публічної влади, концептуальне обґрунтування і практична реалізація муніципальних прав людини, затвердження збалансованих взаємовідносин центральної влади та територіаль­них громад, місцевих представницьких та виконавчих структур, публічно-владних інститутів і самодіяльних структур громадян­ського суспільства.

2. У сучасній політико-правовій і державно-управлінській доктрині здебільшого акцентується увага на сутнісно-субстанці- ональному, інституційно-кратологічному, технологічному, функ­ціонально-телеологічному, системно-структурному, процедурно- процесуальному або інших аспектах децентралізації.

Однак, враховуючи, що сучасний етап розвитку інститутів міс­цевого самоврядування в Україні зумовлений істотними змінами в механізмі конституційно-правового реіулювання суспільних відносин у сфері децентралізації, а також якісним оновленням системи, структури та змісту конституційного і муніципально­го права, вважаємо, що, сутність і зміст децентралізації необхід­но розглядати насамперед з позицій категоріального апарату сучасного муніципалізму, розуміючи цей феномен і принцип не лише у системній єдності відповідних ознак, атрибутів і критеріїв, аспектів і форм муніципалізму (аксіологічної, гносеологічної, онтологічної, праксеологічної, цивілізаційної, інституціональної, конститутивної, нормативної, функціонально-телеологічної, істо­ричної тощо), а й концептуальних засад сучасного конституцій­ного та муніципального права

3.

4. Зарубіжний досвід переконливо підтверджує необхідність реформи децентралізації публічної влади з метою підвищення ролі місцевого самоврядування у подоланні господарсько-еко­номічних, соціально-культурних та подекуди політико-правових проблем суспільства. Послідовна інституціоналізація і консти­туювання місцевого самоврядування передбачає докорінну зміну сутності та змісту політичних, соціальних, економічних, фінансо­вих та інформаційних відносин, перетворення людини на актив­ного учасника управлінських процесів на локально-регіонально­му рівні. Муніципальна влада є найбільш наближеною до терито­ріальної громади формою публічного владарювання. Вона здатна найбільш динамічно й оперативно, усвідомлюючи відповідаль­ність перед тією ж громадою, реаіувати на її потреби та зацікав­лена в наданні справді якісних муніципальних послуг у соціаль­ній сфері, на відміну від державних органів, які часто керуються не соціальними інтересами та потребами місцевого населення, а зовсім іншими чинниками.

5. Зарубіжна муніципальна практика та вітчизняний досвід реформ у сфері децентралізації публічної влади та місцевого самоврядування переконливо доводять необхідність втілення в життя основних ідей і принципів сучасного муніципалізму, який пропаїує відродження, визнання, усебічне застосування, гаранту­вання різноманітних форм прямої та представницької демократії на місцевому рівні, необхідність самоорганізації населення та наді­лення громад широкими повноваженнями, гцо, своєю чергою, й забезпечить досягнення основної мети сучасної конституційної реформи - децентралізацію влади та субсидіарність прийнятих рішень. Вплив концептуальних засад сучасного муніципалізму простежується у процесі розробки механізму реалізації завдань і функцій територіальних громад, ролі місцевого самоврядування у вирішенні різнопланових питань місцевого значення, насампе­ред у сфері соціального захисту, житлово-комунального госпо­дарства та охорони здоров'я, де ключова роль відводиться самій територіальній громаді та різноманітним формам громадського контролю.

У сучасних умовах децентралізації публічної влади та активно­го реформування багатьох сфер суспільного життя в Україні інте­рес до проблем місцевого самоврядування у порівняльному ключі не лише виправданий, а вельми необхідний. Адже системний, комплексний характер місцевого самоврядування об'єктивно вимагає аналізу концептуально-конституційних основ місцевого самоврядування та виявлення чинників і умов його становлення у зарубіжних країнах. Аксіоматично, що місцеве самоврядування виникає не одразу у вигляді системи, а спочатку у вигляді певних передумов, об'єктивних чинників, які формуються за сприятли­вих умов. Однією з таких умов і є конституційно-правова основа місцевого самоврядування.

6. Проведений авторським колективом аналіз інститутів міс­цевого самоврядування через призму концептуально-конститу­ційних основ децентралізації публічної влади має важливе тео- ретико-методологічне значення. Вивчаючи конституційно-пра­вові моделі місцевого самоврядування та форми децентралізації публічної влади, досліджуючи злети та кризи державності у різ­них зарубіжних державах, розглянувши характер стосунків місце­вого самоврядування з іншими суб'єктами та інститутами полі­тичної організації суспільства, усвідомлюючи причини трансфор­мації цих взаємовідносин, можна проаналізувати сутність, зміст і форму функцій держави у сфері місцевого самоврядування, зро­зуміти причини та наслідки різновекторного ставлення держави до цього інституту в різні епохи тощо.

7. Порівняльно-аналітичний аналіз зарубіжного досвіду реформ у сфері децентралізації публічної влади концептуально пов'язаний із розумінням системної єдності місцевого самовря­дування та локальної демократії із правами людини, насамперед правом людини на вільний розвиток своєї особистості. Це право належить до суб'єктивних конституційних прав узагальнюваль- ного характеру. Воно передує всім іншим правам і свободам людини і громадянина, які у різних аспектах його конкретизують. Суть цього права полягає в тому, що громадяни та інші особи (іноземці, біженці, особи без громадянства), маючи всі права і всі свободи, закріплені і гарантовані конституцією, використовують ’їх у власних інтересах, за своїм розсудом розвивають свої здібнос­ті. Будь-які перепони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам конституції і тому повинні бути ліквідовані.

Саме це детермінує основні напрями і види діяльності тери­торіальних громад та органів місцевого самоврядування - гаран­тувати людям, які проживають на певній території, їх вільний розвиток і використовувати для цього відповідні конституційно визнані та гарантовані засоби. Адже розвиток особистості кож­ної людини є важливим елементом соціоіуманітарного та госпо­дарсько-економічного розвитку територіальних громад та сус­пільства в цілому.

8. Значну роль у процесах децентралізації публічної влади і становлення муніципалізму, муніципальної демократії, право­вої державності та реалізації місцевого самоврядування відігра­ють міжнародно-правові стандарти локальної демократії.

Активне й послідовне використання міжнародно-правових норм і стандартів у процесах децентралізації публічної влади та муніципалізації суспільного життя та демократичного устрою, у ході формування муніципального права і нормативного реіулю- вання організації та функціонування місцевого самоврядування є дуже своєчасним. Децентралізація і дієздатне місцеве самовряду­вання в сучасному світі є не лише фундаментальним інститутом конституційного права та конституційної держави, а й своєрід­ним міжнародним стандартом, що у контексті європейського вектора розвитку України вимагає усебічного конституювання та інституціоналізації місцевого самоврядування на принципах іуманізму, субсидіарності, децентралізації, людського виміру публічної влади та верховенства права.

У цьому аспекті децентралізація є водночас і своєрідним між­народним правовим стандартом ефективної організації публічної влади, і конституційно-правовою цінністю, інституціональним та функціональним базисом муніципалізму та феноменом демокра­тії, відображаючи результативний шлях розвитку національних систем конституційного права та муніципальних моделей суве­ренних демократій, які спочатку були запозичені з національного на міжнародний рівень через 'їх високе релятивістське наванта­ження і особливу іуманістичну значущість, - з метою їх фіксації, формалізації та закріплення в нормах міжнародного договірного права, а потім повернулися на національний рівень правового реіулювання в універсально (регіонально) погодженому стані, у вигляді норм міжнародного права, - такі, що через сприйняття національним конституційним правопорядком містять відпо­відні нормативні орієнтири у сфері прав людини, реформ щодо децентралізації та територіальної організації публічної влади, розвитку місцевого самоврядування, вдосконалення адміністра­тивно-територіального устрою, фінансової децентралізації, ефек­тивних форм надання адміністративних послуг, інформаційного забезпечення відповідних процесів тощо.

9. В умовах сьогодення децентралізація в Україні фактично стає питанням цивілізаційного вибору та складовою євроатлан­тичного курсу нашої держави, важливим елементом політич­ної та конституційної культури, а, звідси, стратегічним завдан­ням (поряд із багатьма іншими) у контексті сучасних викликів і загроз національній безпеці та обороні. Сучасний погляд на співвіднесення демократії і децентралізації з огляду на націо­нальну безпеку вказує на наявність ряду методологічних підходів щодо оцінювання демократії та визначення ступеня децентралі­зації влади на предмет їхньої кореляції між собою. Екстраполя­ція зазначених проблем і викликів на реалії розвинених країн і країн, що розвиваються, передусім з огляду на національну безпеку, дає змоіу зробити висновок, що однієї децентралізації влади, тим більше у країнах, що розвиваються, недостатньо для забезпечення демократичних принципів врядування як у цен- трі, так і на місцях. Мають відбутись системні зміни в інформа­ційній, правозахисній та правоохоронній, економічній, фінансо­вій і транспортній та інфраструктурній сферах, сферах освіти та охорони здоров'я тощо.

Попри організаційні та функціональні достоїнства децентра­лізації, колосальне значення децентралізаційних реформ і про­цесів, їх не слід абсолютизувати (принаймні вважати панацеєю від усіх проблем) насамперед у світлі сучасних викликів націо­нальній безпеці і обороні, свідченням чого є як загрози зовніш­нього характеру, насамперед пов'язані з окупацією Автоном­ної Республіки Крим та міста Севастополя, збройною агресією з боку Російської Федерації, так і внутрішні проблеми у сфері інформаційних, етнонаціональних, мовних, конфесійних відно­син тощо. Водночас потрібно мати на увазі й те, що децентра­лізація виступає не лише як процес механічного перерозподі­лу функцій, повноважень людей або речей від центрального управління на рівень територіальних громад, а й один із най­важливіших інструментів і чинників побудови демократичної соціально-правової державності, здатної ефективно та динаміч­но здійснювати свої завдання та функції, у тому числі у сфері національної безпеки та оборони.

10. Позитивний зарубіжний досвід об'єктивно свідчить про те, що рух суспільства до формування реального місцевого самовря­дування та децентралізації публічної влади - тривалий і склад­ний, принаймні двосторонній, процес. На цьому шляху чимало перепон у вигляді стереотипів авторитарного минулого, опору бюрократизованого прошарку апарату державної влади, пасив­ності або недосвідченості широких верств населення, практичних помилок, які здійснюються в ході утворення та функціонування самоврядних структур, профільних наукових досліджень і викла­дання, що підриває привабливість і переконливість самого про­цесу.

Громадянське суспільство повинно уважно контролювати та реіулювати свій шлях через послідовну децентралізацію публіч­ної влади до реального місцевого самоврядування, використо­вуючи при цьому ініціативу місць і правовий закон, міжнародні стандарти та місцеві звичаї, взаємодію науки і практики, гради- ції і новації. Лише цілеспрямовано йдучи у цьому напрямі, ми позбавимося радянського розуміння локальної демократії як системи рад, докорінно змінимо філософію влади, нарешті поба­чимо кроки назустріч людям - мешканцям сіл, селищ та міст і з часом станемо нацією самоврядних громад. Україна вступила на цей шлях та, будемо сподіватися, здатна рухатися до нього самостійно та успішно.