ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявилося у комплексному дослідженні кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок, зокрема, її сучасного стану в Україні, характеристики особи жінки-рецидивістки, причин та умов цього виду злочинності, а також запобігання їй.

Актуальність теми, визначена у вступі дисертації, підтвердилася в ході виконання цієї роботи. Вивчення наукової літератури з кримінології, кримінального права, психології, педагогіки, а також і з інших суспільних наук, національного законодавства, офіційних статистичних даних Генеральної прокуратури України, Державної судової адміністрації України, результати анкетування засуджених жінок та викладачів і слухачів Національної академії внутрішніх справ, вироків у конкретних кримінальних провадженнях, довідкової літератури, дозволили зробити висновок, що рецидивна злочинність жінок, з одного боку, характеризується загальними закономірностями злочинності в Україні, а також основними тенденціями жіночої злочинності та рецидивної злочинності. Водночас рецидивній злочинності жінок характерні такі закономірності, які відрізняють її від цих видів злочинності та дозволяють виокремлювати її у самостійний вид злочинності.

У кримінологічній науці не вдалося виробити цілісної системи знань про рецидивну злочинність жінок. Учені не приділяють належної уваги характеристиці цього виду злочинності, що є однією з причин, яка негативно впливає на розроблення комплексної системи заходів протидії жіночому рецидиву.

Ураховуючи необхідність комплексного вивчення проблеми кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок, у дисертації було використано різноманітні методи наукового дослідження, зокрема діалектичний, догматичний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий, історико-правовий, а також загальнонаукові прийоми і способи пізнання: аналіз та синтез, індукція і дедукція, моделювання, порівняння тощо.

Під час виконання дисертаційного дослідження було поставлено загальну мету: запропонувати комплексну кримінологічну характеристику рецидивної злочинності жінок. На її виконання, зокрема, було запропоновано поняття рецидивної злочинності жінок та охарактеризовано її сучасний стан в Україні, особу жінки-рецидивістки та її структуру (соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки та морально-психологічні особливості), виокремлено та досліджено основні причини та умови рецидивної злочинності жінок, а також запропоновано конкретні заходи загальносоціального та спеціально кримінологічного запобігання на пенітенціарному та постпенітенціарному рівнях.

У роботі визначено, що рецидивна злочинність жінок є самостійним об’єктом кримінологічних досліджень. Зроблено висновок, що рецидивна злочинність жінок – це вид злочинності, який виокремлюється з урахуванням використання таких критеріїв, як стать суб’єкта злочину та наявність рецидиву. При цьому стать є основною соціально-демографічною ознакою особистості злочинниці цього типу та є домінуючою. Дослідивши біологічні (психофізіологічні), моральні (психологічні) та соціальні пояснення жіночої злочинності, зроблено висновок, що жінка вчиняє злочини під впливом, насамперед, соціальних причин, а також з урахуванням її психологічних особливостей. Тому важливого значення набуває вивчення тих соціальних факторів, які впливали на формування особистості жінки.

Аналіз офіційних статистичних даних, інформації, що була отримана у ході дисертаційного дослідження від правоохоронних органів, а також результати анкетування дозволили зробити висновок, що основними закономірностями стану, структури та динаміки рецидивної злочинності жінок в країні є: а) поступове збільшення питомої ваги жінок-рецидивісток у загальній кількості засуджених жінок; б) наближення рецидивної злочинності жінок за структурою, кількісними та якісними показниками до рецидивної злочинності; в) переважання у структурі рецидивної злочинності жінок «наркотичних» та корисливо-насильницьких злочинів; г) значна частка у загальній кількості злочинів, що вчинялися жінками-рецидивістками таких суспільно небезпечних посягань, як умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження, які досить часто вчиняються у сімейно-побутовій сфері.

Виконуючи таке завдання, як виявлення основних причин та умов жіночої рецидивної злочинності в Україні, у роботі було виокремлено та згруповано їх таким чином: деформація соціально-економічної свідомості, дефектність правової свідомості, дефекти сімейно-побутової свідомості жінки-рецидивістки, а також недоліки пенітенціарного та постпенітенціарного етапів.

Під час характеристики особи жінки-рецидивістки було запропоновано такі рівні кримінологічного портрету жінки-рецидивістки, як соціально-демографічний, кримінально-правовий та морально-психологічний. Відтак за соціально-демографічними ознаками це громадянка України, середній вік якої становить 40,5 років, яка на момент вчинення злочину мала повну загальну середню освіту, була безробітною, неодруженою або розлученою, мала дітей (як правило, одну дитину), виховувалася у повній сім’ї, один або двоє з батьків якої мали судимість. За кримінально-правовими ознаками жінка-рецидивістка – це особа жіночої статі, яка має дві судимост, вчинила перший злочин у віці від 14 до 16 років, на момент вчинення останнього зі злочинів, перебувала у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, скоїла його одноосібно та стала на шлях виправлення. А за морально-психологічними особливостями це особа з комплексом сваволі та ілюзій, якій характерні стійка антисуспільна спрямованість, соціальна та моральна деградація, замкнутість, некомунікабельність, емоційна холодність, спонтанна агресивність, депресивність, тривожність, скованість, інверсивність, низький рівень комунікативних та пізнавальних умінь, соціальний інфантилізм.

Формулюючи загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок, було запропоновано економічні, соціальні заходи та заходи спеціально-управлінського характеру, які можуть вплинути на зменшення темпів динаміки жіночої рецидивної злочинності. Зокрема, розроблено окремі напрямки вдосконалення просвітницької діяльності освітніх закладів України, обгрунтовано важливе значення для запобігання рецидивній злочинності жінок формування у них релігійної свідомості в установах відбування покарань.

Виконуючи таку задачу, як характеристика спеціально кримінологічних заходів запобігання рецидивній злочинності жінок на пенітенціарному та постпенітенціарному рівнях, було обгрунтовано, зокрема, доцільність упровадження у кримінально-виконавче законодавство України привілеїв для засуджених жінок-рецидивісток, пов’язаних з необхідністю охорони добросовісного материнства, функціонування в установах відбування покарань лише тих самодіяльних організацій, які відповідають реальним потребам засуджених жінок, а також які спрямовані на профорієнтаційне навчання жінок-рецидивісток, істотні ознаки істотні ознаки поняття «соціальна адаптація жінок-рецидивісток» та основних заходів такої адаптації.

Обґрунтовано доцільність внесення таких змін у законодавство України:

1) У Кримінальному кодексі України:

- доповнити статтю 22 частиною третьою такого змісту: «3. Неповнолітній, який досягнув віку, з якого настає кримінальна відповідальність, однак у результаті відставання у психічному розвитку, не пов’язаному з психічними розладами, під час вчинення суспільно небезпечного діяння, не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, не підлягає кримінальній відповідальності»;

2) у Кримінально-виконавчому кодексі України:

- доповнити статтю 110 частиною 4-1 такого змісту: «4-1. Жінкам, які відбувають покарання у виді позбавлення волі та які мають дітей до вісімнадцяти років, надається додатково одне короткострокове та одне тривале побачення з такими дітьми за умови зразкової поведінки жінки та бездоганного ставлення до праці»;

- викласти у новій редакції абзац 14 частини першої статті 107 у такій редакції: «– одержувати освіту (в тому числі вищу за дистанційною формою навчання) відповідно до законодавства про освіту, займатися науковою діяльністю»;

3) у Правилах внутрішнього трудового розпорядку установ виконання покарань:

- доповнити пункт перший Розділу ХIV абзацом третім такого змісту: «Жінкам, які відбувають покарання у виді позбавлення волі та які мають дітей віком до вісімнадцяти років, надається додатково одне короткострокове та одне тривале побачення з такими дітьми понад норми, установлені статтями 59, 110, 151 Кримінально-виконавчого кодексу України за умови зразкової поведінки жінки та бездоганного ставлення до праці»;

4) у Законі України «Про пробацію»:

- доповнити частину першу статті 11 четвертим абзацом такого змісту: «постпенітенціарна пробація»;

- доповнити новою статтею 11-1 такого змісту: «Стаття 11-1.

- доповнити частину першу статті. 11 останнім реченням такого змісту: «Під час пенітенціарної пробації, під час підготовки осіб до звільнення від відбування покарань у виді обмеження волі або позбавлення волі, в установах відбування покарань спільно зі службою пробації розробляються програми по етичному, моральному вихованню засуджених, а також щодо їх професійного навчання та виховної роботи»;

- доповнити частину першу статті 18 абзацом сьомим такого змісту: «кримінологічні дослідження, метою яких є наукове вивчення злочинності в Україні та окремих її видів, а також особливостей ресоціалізації, запобігання вчиненню нових злочинів засудженими»;

5) У Законі України «Про зайнятість населення»:

- доповнити частину третю статті 14 абзацом третім такого змісту: «На кожну з категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, повинно припадати не менше 0,7 відсотків квоти, передбаченої для підприємств, установ, організацій у частині другій статті 14 Закону України «Про зайнятість населення».