Засади конституційного статусу біженців
Правовий статус біженців регулюють нормами міжнародного й національного права. Поняття «біженці» вперше з'явилося в міжнародному праві під час Другої світової війни. Унаслідок масового переміщення осіб через переслідування з регіонів постійного проживання в інші місця, виникла потреба спеціального правового регулювання статусу біженців та вимушених переселенців.
Основним міжнародним актом, що регулює статус біженців є Женевська конвенція про статус біженців (1951) та Протокол щодо статусу біженців (1967), які Україна ратифікувала 2002 року. Конвенція містить таке визначення поняття «біженця» — це будь-яка особа, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів перебуває за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не хоче користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства й перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті таких подій, не може чи не хоче повернутися до неї через такі побоювання. Схоже визначення містить і Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року, що є основним нормативно-правовим актом, який регулює статус біженців на національному рівні, порядок його надання, втрати і позбавлення. Окрім біженців, Закон також розрізняє осіб, що потребують додаткового захисту й осіб, що потребують тимчасового захисту. Це особи, які не є біженцями в розумінні Женевської конвенції та Протоколу щодо статусу біженців, проте потребують захисту відповідно до внутрішнього законодавства.За загальним правилом біженці, як й іноземці та апатриди, користуються тими ж правами й свободами, а також мають такі самі обов'язки, що й власні громадяни.
Але, окрім універсальних прав, що властиві кожній людині, біженці користуються правами й привілеями, властивими лише їм, якими вони володіють на підставі національного законодавства, універсальних і регіональних міжнародних угод, що регулюють правовий статус біженців. Інші категорії населення не мають таких прав, оскільки не є біженцями. Крім того, у ситуаціях збройних конфліктів права біженців додатково захищають нормами міжнародного гуманітарного права. Отже, правове становище біженців має певні особливості, які виокремлюють їх в окрему групу зі специфічним правовим статусом.Біженець має право на притулок. Згідно зі статтею 26 Конституції України: «Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом». Підстави надання притулку визначають насамперед у національному праві, але держава за наявності цих підстав може не задовольнити клопотання пошукувача притулку. Тому право притулку — це право іноземця або особи без громадянства звернутися до держави за наданням притулку і можливість у разі надання притулку користуватися ним. З іншого боку, це право держави на власний розсуд надавати або не надавати притулок. Надавши притулок, держава бере на себе зобов'язання гарантувати безпеку відповідній особі, тобто не видавати й не висилати її в країну, де її можуть переслідувати, та забезпечувати її основні права, визнані національним і міжнародним правом. У міжнародному праві визначено застереження щодо надання притулку. Так, притулок не надають особам, які вчинили злочини проти миру, воєнні злочини, а також злочини проти людства. Також притулок не надають особам, яких стосуються договори про видачу (екстрадицію) обвинувачених і засуджених або видачу яких передбачено багатосторонніми договорами про боротьбу з окремими видами злочинів.
Отримавши статус біженця, особа вважається такою, яка постійно проживає в Україні. Крім того, відповідно до Конвенції ООН про статус біженців у державі перебування біженцю повинні обов'язково надавати місце роботи й якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона повинна взяти біженця на утримання. Так, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному законодавством України; на користування житлом, наданим у місці проживання. Отже, надання статусу біженця зобов'язує державу, яка надала їм захист, створити умови нормального перебування біженців у країні-притулку.
3.8.3.