Глава 4. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ ОРГАНІВ ПРИ ГЛАВІ ДЕРЖАВИ

З метою вивчення практики моделювання системи допо­міжних і дорадчих органів при президентові значну цінність становить конституційно-правовий досвід держав, де вперше був заснований інститут президентства, в ході природного процесу розвитку якого з’явилися органи при президентові різноманіт­них організаційних форм (США), і де вперше була заснована форма правління, за якої президент не входить до жодної з гілок державної влади (Франція за Конституцією 1958 р.).

Підвалини сучасної системи допоміжних органів при Президентові США були закладені у 1939 р., за часів друго­го президентства Франкліна Д. Рузвельта, коли тому вдалося на підставі рекомендацій фахівців з політичних наук та держав­ного управління з комітету Браунлоу отримати згоду Конгресу на Реорганізаційний Закон. Цим законом було створено Виконавчий апарат Президента (ВАП), підзвітний безпосередньо президентові. ВАП включав у себе дві складові: Апарат Білого дому (АБД) і Бюро з питань бюджету, попередник сучасного Апарату з питань врядування і бюджету (Office of Management and Budget), що було створене у 1921 р. і спочатку перебувало у структурі Міністерства фінансів. Крім того, він увібрав у себе переважну частину функцій Національної надзвичайної Ради (National Emergency Council)^[115].

На практиці, із самого початку свого існування, нова система допоміжних органів виявилася більш амбіційною, ніж на папері.

Кількість співробітників названих органів спочатку була доволі скромною, але вона заклала основу для крупних і організаційно складних структур Білого Дому, котрі з’явилися під час прези­дентства наступників Рузвельта^[116].

Зусилля Рузвельта суттєво відрізнялися від його попередни­ків на цьому посту.

За Уоррена Гардінга чисельність персоналу зросла до трид­цяти одного, хоча більшість із них займали канцелярські посади. Під час президентства Герберта Гувера було Конгресом додано ще два секретарі президента, одного з яких Гувер призначив своїм прес-секретарем.

Навіть у період з 1933 р. по 1939 р., коли Рузвельт суттє­во розширив сферу діяльності федерального уряду у відповідь на Велику Депресію, Білий дім не мав відповідних номіна­цій них повноважень, а тому формував свій «мозковий трест» із високопосадовців, які хоч і працювали безпосередньо на пре­зидента, але були призначені на вакантні посади в різні органи і відомства й отримували звідти заробітну плату. Із 1939 р. й дотепер ситуація різко змінилася. У межах ВАП було створено нові підрозділи, деякі з них - законом, деякі - розпорядженням президента. Серед найбільш важливих слід виокремити Раду економічних консультантів (1946), Раду національної безпеки та її апарат (1947), Управління торговельного представництва США (1963), Раду з питань стану навколишнього середовища (1970), Управління з питань науки і технічної політики (1976), Бюро з питань адміністрації (1977) та Управління національ­ної політики контролю за наркотиками (1989). За Джорджа У Буша до названих підрозділів було додано такі, як Управління національної безпеки (УНБ) (2001), яке згодом стало одним із департаментів Кабінету Президента США, а також Управління довірчих і громадських ініціатив (2001).

Поступово ВАП став командним центром виконавчої влади, особистим президентським штабом; помічники президента, ко­трі входили до його складу, отримали змогу збирати й вивчати політичні відомості з різних галузей, проводити дослідження і перевірки за дорученням глави держави. Цей орган „поста­чає президентові інформацію, виявляє й допомагає вирішувати гострі проблеми, охороняє президента від дрібних справ, за­безпечує належну організацію його роботи. ВАП може бути розділений на дві частини: 1) особисті помічники президента; 2) установи, що стали постійним елементом урядової структури. Деякі із цих установ відіграють важливу роль в організації усієї внутрішньої та зовнішньої політики країни, інші можна вважа­ти вищими координаційними центрами у конкретних галузях управління^[117].

Точні дані щодо розмірів і бюджету ВАП знайти складно. Адже чимало осіб, котрі працюють на апарат, „відокремлені” від інших федеральних міністерств і відомств, наприклад спів­робітники Міністерства оборони працюють на оборонний відділ Білого дому. За оцінками Ballpark, від 2000 до 2500 осіб пра­цюють у ВАП на штатних посадах, виконують обов’язки щодо розробки тих чи інших напрямків державної політики, і мають бюджет від 300 до 400 млн. дол. Бюджетний запит Джорджа Буша на 2005 фінансовий рік становив 341 мл. дол. на утриман­ня 1850 осіб.^[118]

Провідні фахівці у виконавчому секретаріаті президента ма­ють звання помічника президента, другий рівень працівників називаються заступниками помічників президента, а третього рівня - спеціальними помічниками президента. Деякі посадові особи ВАПу підлягають затвердженню Сенатом, хоча є й певні винятки з даного правила (наприклад, директор Бюро з питань менеджменту і бюджету, Голова і члени Ради з економічних питань, а також Торговельний представник США). Більшість призначень до Апарату білого дому не вимагають затвердження Сенатом. Очолює Апарат Керівник апарату білого дому.

Щодня президент США стикається з величезною кількістю рішень, кожне з яких має важливі наслідки для майбутнього цієї країни.

ВАП створюється реорганізаційними планами Президента або його виконавчими наказами, включає декілька структурних підрозділів і велику кількість радників, помічників і референтів Президента (всього близько 2 тис. чол..). ВАП несе відповідаль­ність за виконання широкого кола повноважень, покладених на президента, починаючи від складання послань президента до американського народу і до забезпечення торговельних інтер­есів США за кордоном. В якості головного штабу глави держави, ВАП традиційно був осередком найближчих радників президен- та США,

Кожний Президент США обов’язково змінює кількість і функції окремих служб ВАП. Як основний допоміжний ор­ган, ВАП має надавати допомогу Президентові у зв’язках із громадськістю, Конгресом і пресою, визначати бюджетну політику і координувати позиції органів виконавчої влади пе­ред Конгресом, інформаційно забезпечувати прийняття рішень Президентом, надаючи йому якомога ширший спектр думок, здійснюючи консультації при плануванні й здійсненні аналізу пріоритетних напрямків політики тощо.

На теперішній час у Виконавчому апараті Президента США існують наступні підрозділи^[121]:

- Рада економічних консультантів (Група економічних радників) - консультує президента з економічних питань; її най­важливіша функція - підготовка щорічної доповіді Конгресу;

- Рада щодо стану навколишнього середовища;

- Виконавчий апарат;

- Рада національної безпеки (РНБ) - головний міжвідомчий консультативний і координаційний орган при Президентові США з питань внутрішньої та зовнішньої політики; його головною функцією є експертне забезпечення глави держави, підготовка проектів його рішень у галузі національної безпеки, визначення й оцінка цілей, зобов’язань і небезпек у галузі внутрішньої та зо­внішньої політики, розгляд широкого кола міжвідомчих питань, узгодження позицій з ключових проблем; до складу РНБ входять Президент, віце-президент, державний секретар, міністр оборони, директор ЦРУ, радник президента з національної безпеки та ін.;

- Адміністративний офіс;

- Управління (офіс) з питань менеджменту та бюджету - ви­никло у 1970 р.

- Управління національної політики контролю за наркотиками;

- Управління з питань науково-технічної політики;

- Апарат торговельного представника США (Офіс представ­ника США на торговельних переговорах);

- Офіс (секретаріат) Віце-президента - допомагає йому у здійсненні своїх повноважень;

- Офіс (служба) Білого Дому - найбільш тісно пов’язаний із президентом і включає радників, найбільш близьких йому політично й особисто, часто набраних з його передвиборно­го штабу; це певний „двір” президента, привабливість служби в якому полягає у можливості поєднувати значний політичний вплив з невизначеною політичною відповідальністю. Як відзна­чає американський політолог Т. Паттерсон, офіс Білого Дому «складається з особистих президентських помічників, у т.ч. найближчих особистих помічників, працівників прес-служби, помічників по зв’язках із Конгресом та групами впливу, спеці­альних помічників з внутрішньої та зовнішньої політики»^[122].

Крім того, в межах Білого Дому існують такі підрозділи: Рада з питань внутрішньої політики; Національна економіч­на рада; Управління справами кабінету; Управління керівника Апарату; Управління зв’язку; Управління цифрових стратегій; Секретаріат Першої леді; Управління з питань законодавства; Офіс Овального кабінету; Управління персоналу президента; Управління громадської участі та міжурядових справ; Управління планування; Юридичне управління Білого дому тощо. Найбільш важливими у політичному відношенні є Рада національно без­пеки (РНБ), Рада з внутрішньої політики і Рада з міжнародної економічної політики. Загалом Президент США призначає понад 2000 помічників, експертів та управлінців; усі вони є цін­ними джерелами політичної інформації.

На 2012 фінансовий рік кошториси усіх підрозділів ВАЛ скла­дають загалом 801 млн.

У Французькій Республіці склалася дещо інша систе­ма організації апарату, що забезпечує здійснення повноважень Президента. „У Франції апарат Президента Республіки - «дім Президента» - нараховує більш як 500 осіб і поділяється на цивільний і військовий. Найважливіший орган «цивільного дому » -Генеральний секретаріат - виступає головним інструмен­том політичної дії Президента і координує діяльність міністерств і відомств”^[123]. «Президентський дім» за становищем співро­бітників (близьких до президента службовців), побудовою та основним місцем у громадському та державному житті Франції являє собою одну з найвпливовіших установ V Республіки, що була створена Шарлем де Голлем і використовується як істотний засіб у реалізації намірів президента, незважаючи на те, що про цей орган не згадують ні Конституція, ні закони.

Генеральний секретар очолює увесь апарат Єлісейського палацу (офіційної резиденції глави держави), є близькою довіре­ною особою президента. До його обов’язків належить взаємодія з урядом і парламентом, забезпечення зв’язків з різноманіт­ними службами, управлінцями в окремих галузях державного і громадського життя, із засобами масової інформації. Він по­відомляє президентові значущі відомості, готує проекти рішень глави держави і слідкує за виконанням президентських рішень. Заступник Генерального секретаря відповідальний за безпеку президента й організацію його робочого часу.

Окрім Генерального секретаріату чисельністю близько двох­сот чиновників до складу «цивільного дому» входять додаткові служби - служба протоколу, управління фінансів і кадрів, служ­ба зв’язку, архів, комп’ютерна служба, служба президентського листування, інтендантська, нагородна, медична служба, служба, що стежить за станом президентських резиденцій, оголошених національним надбанням, служба безпеки й охорона - загалом близько 350 чиновників високого рангу.

Оскільки президент є верховним головнокомандувачем, при ньому перебуває військовий персонал, що іменується «воєнним домом», або особистим штабом (воєнним комітетом). Цей орган мав найбільше значення при генералі де Голлі, проте не втра­тив його і в теперішній час. До особистого штабу входять шість офіцерів, котрі представляють усі роди військ. За словами фран­цузьких дослідників, у сфері оборони особистий штаб відіграє таку ж роль, як Генеральний секретаріат у цивільній сфері. Він інформує президента щодо проблем оборони і готує проекти відповідних рішень.

Велике значення у прийнятті та проведенні рішень президента мають міжвідомчі ради, що створюються під його керівництвом і дають йому змогу безпосередньо, минаючи прем’єр-міністра, працювати з відомствами, компетентними у тій чи іншій сфері. Допоміжні органи при Президентові Франції здійснюють зна­чний вплив на вироблення і проведення державної політики^[124].

Американський і французький досвід організації діяльності апарату при президентові згодом був сприйнятий низкою інших країн. Так, за зразком РНБ США створено Раду національ­ної безпеки Польщі (ст. 135 Конституції Республіки Польща), Консультативна рада національної безпеки Болгарії (п. З ст. 100 Конституції Республіки Болгарії, Рада національної безпеки та оборони України (ст. 107 Конституції України).

Для східноєвропейських держав характерним є встанов­лення засад правового статусу припрезидентських органів основними законами. Так, згідно з Конституцією Республіки Болгарія Президент очолює Консультативну Раду національної безпеки (ч. З ст. 100), визначає організацію та порядок діяльності президентських служб і призначає їхній персонал (ч. З ст. 102)^[125]. Як випливає зі ст. 106 Конституції Республіки Хорватія, Президентові у здійсненні його повноважень надають допомогу члени Президентської ради та інших дорадчих і допоміжних ор­ганів, яких призначає та звільняє Президент Республіки^[126].

Особливої уваги заслуговує апарат глави держа­ви у Республіці Польща, оскільки форма правління цієї держави є дуже подібною до вітчизняної моделі. Згідно зі ст. 143 Конституції Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. допо­міжним органом Президента Республіки Польща є Канцелярія Президента Республіки (Капсеїагіуа Рге/усіепїа ИР). Президент Республіки затверджує Статут Канцелярії, а також призначає та звільняє Начальника Канцелярії Президента Республіки^[127].

На сьогодні правове становище Канцелярії Президента Республіки Польща (далі - КПРП) визначається Статутом, за­твердженим Постановою Президента Республіки Польща від 28 березня 2006 р. № 1 (зі змінами, внесеними постано­вами Президента Республіки Польща від 2 серпня 2006 р. № З, від 26 січня 2009 р. № 1, від 31 березня 2009 р. № 4, від 28 вересня 2010 р. № 3 та від 1 грудня 2010 р. № 5)^[128]. Згідно з §1 Статуту, КПРП виконує завдання, що випливають з компетен­ції Президента, окресленої в Конституції Республіки Польща та в інших законах. Канцелярія діє згідно з рішеннями та до­рученнями Президента РП, надаючи методичне, організаційне, юридичне та технічне забезпечення Президентові, Начальнику та Заступнику Начальника КПРП, державним секретарям та їх­нім заступникам. Крім того, згідно з §2 Статуту, канцелярія здійснює фінансове забезпечення роботи Ради національної безпеки та її Секретаріату, а також здійснює юридичне та ад­міністративне забезпечення роботи Спільної слідчої комісії у справах про порушення дисципліни у сфері публічних фінан­сів і Уповноваженого з питань дисципліни у сфері публічних фінансів.

КПРП забезпечує, аби всі заходи, що проводяться Президентом на виконання своїх конституційних повноважень, були належним чином організовані та скоординовані. Вона та­кож виконує доручення Президента, надає йому секретарські й протокольні послуги, у тч. готує проект графіку візитів і зу­стрічей глави держави. КПРП координує й організовує зустрічі Президента, а також офіційні заходи й урочистості у президент­ському палаці. До її обов’язків належить також організація протокольних заходів за участю першої леді.

У структурі КПРП можна виокремити три блоки: 1) керівни­цтво (міністри КПРП); 2) група радників президента; 3) бюро.

Очолює КПРП начальник (8геГ Капсеїагіі Рге/усіепїа ЯР), який і керує її діяльністю, спрямовує й координує роботу всіх державних секретарів та їхніх заступників. На виконання своїх обов’язків Начальник КПРП видає постанови, рішення та роз­порядження. Крім нього, до складу керівництва КПРП входять ще шість посадових осіб зі статусом міністрів КПРП - четве­ро державних секретарів (8екгеїаг7 8їапи) та троє заступників державних секретарів (Росізекгеїаг/ 8їапи). Президент призна­чає й звільняє Начальника та Заступника Начальника КПРП, Керівника Кабінету Президента, державних секретарів та їхніх заступників. У свою чергу, Начальник КПРП за погодженням із Президентом визначає коло завдань державних секретарів та їхніх заступників, у тч. обсяг повноважень щодо контролю за діяльністю організаційних підрозділів КПРП. Заступник Начальника КПРП керує роботою Канцелярії у визначеній сфері та виконує обов’язки Начальника КПРП у разі його відсутності.

Організаційними підрозділами КПРП керують дирек­тори. Внутрішня організація та компетенція організаційних підрозділів, а також режим їхньої роботи визначаються органі­заційними правилами, що видаються Начальником КПРП. Крім того, Начальник КПРП має право формувати робочі групи для виконання окремих завдань Канцелярії, визначаючи їхню назву, строк повноважень, способи діяльності та персональний склад.

Окрему групу працівників КПРП складають радники Президента. Шестеро з них є штатними радниками, а 14 - пра­цюють на громадських засадах.

Станом на 1 січня 2012 р. до складу КПРП входило 18 під­розділів на правах бюро:

Кабінет Президента (Cabinet Prezydenta); до його входять чотири підрозділи: 1) Служба Кабінету Президента; 2) Служба Секретаріату президента; 3) Служба президентського протоко­лу; 4) організаційна служба;

Державно-правове бюро (Biuro Prawa і Ustroju) - розробляє проекти нормативно-правових актів, котрі вносяться до Сейму за ініціативою Президента, готує подання до Конституційного Суду, Державного Трибуналу і Сейму; готує пропозиції щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів; готує проек­ти указів про призначення виборів, референдумів або скликання першої сесії Сейму і Сенату; займається юридичними питання­ми для КПРП;

Бюро з питань кадрів і нагород (Biuro Kadr і Odznaczen) - здій­снює завдання, пов’язані з конституційними повноваженнями президента щодо призначення та звільнення посадових осіб ор­ганів виконавчої та судової влади, дипломатичних представників

та керівництва Збройних Сил, нагородження державними наго­родами, присвоєння почесних звань тощо;

Бюро у справах культури та культурної спадщини (Віиго Киїїигу і О/іесІ/ісїхуа) - формує позицію Президента у даній сфері; готує відповідні блоки його офіційних промов;

Бюро у закордонних справах (Віиго Зргату /адгашсгпусй) - здійснює аналіз зовнішньополітичних питань; координує організаційно-технічні заходи та готує плани закордонних візитів Президента Польщі, державних секретарів та їхніх заступників; організовує візити закордонних гостей до Польщі; здійснює консультування двосторонніх комітетів, у яких бере участь Президент Польщі, а також консультування під час двосторон­ніх чи багатосторонніх зустрічей глави держави;

Бюро програмних проектів (Віиго Ргсдекїбту Ргодгато’мусй) - забезпечує розробку й обґрунтування се­редньо- та довгострокових програм соціально-економічного та культурного розвитку; програм щодо подальшої європейської інтеграції тощо;

Бюро із соціальної політики (Віиго Роїіїукі Зроіесгпе^ - формує позицію президента щодо соціальної політики держави; здійснює аналіз поточної ситуації у соціальній сфері; розробляє проекти ініціатив президента із соціальних питань;

Прес-служба (Віиго Ргазотуе) - забезпечує інформування громадськості про плани і рішення Президента держави, а та­кож інформує самого главу держави про повідомлення про нього у ЗМІ; надає інформацію до ЗМІ про внутрішньодержавні та за­кордонні візити Президента; забезпечує організацію інтерв’ю глави держави, фотозйомку, аудіо- і відеозапис заходів за учас­тю глави держави; цей підрозділ також підтримує в актуальному стані офіційний сайт Президента www.prezydent.pl; розвиває ді­яльність глави держави у соціальних мережах;

Бюро у справах промов та патронату Президента (Віиго йо Spraw ХУузЦріеп РгегуйеЩа і Patronat6w) - готує проекти висту­пів, промов, лекцій, звернень, спеціальних і вітальних листів Президента; воно також керує справами, що відбуваються під патронатом глави держави;

Бюро організаційного забезпечення Президента (Biuro Obslugi Organizacyjnej Prezydenta) - організація і контр­оль за виконанням рішень і актів Президента; формування планів і графіків його роботи; контроль за дотриманням встановленого документообігу тощо;

Бюро інституційного співробітництва (Biuro Wspolpracy Instytucjonalnej) - здійснює координацію діяльності Президента з іншими органами державної влади; забезпечує інформаційний обмін та узгодження позицій;

Бюро у справах звернень громадян та громадської дум­ки (Biuro Listow і Opinii Obywatelskich) - забезпечує розгляд усних і письмових звернень громадян, веде особистий прийом; направляє ці звернення до компетентних органів; контролює ви­конання рішень Президента, прийнятих за підсумками розгляду звернень громадян;

Бюро з питань громадянства та помилування (Biuro Obywatelstw і Prawa Laski) - забезпечує попередній розгляд і розробку проектів рішень президента у справах щодо прийнят­тя до громадянства чи припинення польського громадянства, а також щодо помилування осіб, засуджених судами за вчинення кримінальних злочинів;

Фінансове бюро (Biuro Finansowe) - здійснює фінансове забезпечення діяльності Президента; формування кошторису; забезпечення фінансової дисципліни;

Адміністративне бюро (Biuro Administracyjne);

Бюро з питань охорони довкілля та науки (Biuro Ochrony і Informatyki);

Бюро архіву Президента Польщі (Biuro Archiwum Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej) - забезпечує ведення архівної справи у КПРП;

Сервіс-центр Канцелярії Президента (Centrum Obslugi КР RP) - здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності Президента та його Канцелярії; здійснює управління об’єктами, що перебувають у розпорядженні КПРП.

Штатна чисельність працівників КПРП на поточний фінан­совий рік визначається Начальником КПРП за погодженням з Президентом. Розподіл посад між окремими організаційними підрозділами здійснює особисто Начальник КПРП.

У конституціях найбільш близьких до України в географіч­ному й культурно-історичному відношенні країн згадуються майже всі основні елементи апарату при президентові. Так, згід­но з п. «ж», «и» та «к» ст. 83 Конституції Російської Федерації Президент Російської Федерації формує й очолює Раду Безпеки Російської Федерації, формує Адміністрацію Президента Російської Федерації, призначає і звільняє повноважних пред­ставників Президента Російської Федерації^[129]. Відповідно до піди. 5 ст. 84 Конституції Республіки Білорусь Президент Республіки Білорусь створює, скасовує та реорганізовує Адміністрацію Президента Республіки Білорусь, інші органи державного управління, а також консультативно-дорадчі та інші органи при Президентові^[130]. Згідно з піди. 18-20 ст. 44 Конституції Республіки Казахстан Президент Республіки Казахстан формує підпорядковані йому Службу охорони Президента Республіки та Республіканську гвардію; призначає на посаду і звільняє з посади Державного секретаря Республіки Казахстан, визначає його статус і повноваження; формує Адміністрацію Президента Республіки; створює Раду Безпеки, Вищу Судову Раду та інші консультативно-дорадчі органи^[131].

Дорадчі й консультативні органи при главі держави отри­мали значного поширення в Російській Федерації. На думку російських державознавців, такі органи є „формою своєрідних постійних консультацій Президента Російської Федерації з ке­рівництвом федерального й регіонального рівня, громадськими діячами і спеціалістами у певних сферах знань”^[132]. Дорадчі й кон­сультативні органи при главі Російської держави здійснюють експертну обробку матеріалів, попередньо розглядають пи­тання, віднесені до президентських повноважень, виробляють рекомендації та пропозиції для Президента, інформують главу держави про стан справ у тій чи іншій сфері, підвищуючи тим самим ефективність реалізації президентських повноважень.

У положеннях, затверджених указами Президента Російської Федерації, такі органи іменуються дорадчими^[133], консультатив­ними^[134], або водночас дорадчими і консультативними^[135]. Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що характеристики «до­радчий» і «консультативний» є синонімічними.

Дорадчі йконсультативні органиприПрезидентові Російської Федерації створюються у двох формах: комісії та ради. Єдиним винятком є такий дорадчо-консультативний орган при президен­тові Російської Федерації, як Російський організаційний комітет „Перемога”.

Комісія (від лат. сошіззіо - доручення) являє собою гру­пу осіб, що мають на меті предметне, детальне опрацювання за дорученням Президента питань у відповідній сфері. У теперішній час при Президентові Російської Федерації ство­рено комісії: з питань громадянства; з державних нагород; з реабілітації жертв політичних репресій; з питань військово- технічного співробітництва Російської Федерації з іноземними державами; з попереднього розгляду кандидатур на посади суддів федеральних судів; з формування й підготовки резерву управлінських кадрів; з протидії спробам фальсифікації істо­рії на шкоду інтересам Росії; з модернізації й технологічного розвитку економіки Росії; з питань реформування й розвитку державної служби.

Рада (виходячи з первинного значення слова «рада» - наста­нова, вказівка як вчинити) - колективний орган, що проводить наради для спільного обговорення тих чи інших питань. При Президентові Російської Федерації діють ради: по взаємодії з релігійними об’єднаннями; з питань удосконалення правосуд­дя; з кодифікації та вдосконалення цивільного законодавства; з культури і мистецтва; з розвитку фізичної культури і спор­ту, спорту вищих досягнень, підготовки і проведення XXII Олімпійських зимових ігор та XI Паралімпійських зимових ігор 2014 р. в м. Сочі, XXVII Всесвітньої літньої універсіади 2013 р. в м. Казані; з науки, технологій та освіти; щодо сприяння розви­ткові інститутів громадянського суспільства і правам людини; щодо реалізації пріоритетних національних проектів і демо­графічної політики; з розвитку фінансового ринку Російської Федерації; з розвитку місцевого самоврядування; з протидії корупції; з розвитку інформаційного суспільства в Російській Федерації; у справах інвалідів; у справах козацтва. Проте най­важливіше місце серед припрезидентських рад, безумовно, займають Рада Безпеки Російської Федерації, Державна рада Російської Федерації та Геральдична рада при Президентові Російської Федерації.

Формально ради і комісії мають рівний статус (відмін­ностями у цьому плані володіє лише Рада Безпеки Російської Федерації, загальні питання організації та діяльності якої ви­значені Конституцією РФ і Законом РФ від 5 березня 1992 р. № 2446-1 «Про безпеку2, тоді як інші дорадчі й консультатив­ні органи діють тільки на підставі затверджених Президентом РФ положень), однак на практиці їхнє конституційне значення і місце в системі президентської влади істотно різниться. У да­ному зв’язку дорадчі й консультативні органи при Президентові Росії можна умовно розподілити на «робочі органи» і «форуми обговорення». В якості критеріїв класифікації можуть бути ви­значені: 1) мета утворення органів; 2) частота проведення їхніх засідань; 3) посадовий статус голови.

Метою створення «форумів обговорення» є обговорення актуальних проблем у сфері державного управління і соціаль­но-економічного розвитку країни, створення для глави держави можливості „отримати альтернативну офіційним каналам інфор­мацію, забезпечити необхідну, подекуди неформальну, взаємодію з конституційними органами влади, силовими структурами”^[136]. Водночас «робочі органи» надають главі держави сприяння в реалізації його конституційних повноважень.

Засідання «робочих органів» проводяться через порівняно короткий інтервал часу (наприклад, Комісія з попереднього роз­гляду кандидатур на посади суддів федеральних судів засідає один раз на місяць), тоді як «форуми обговорення» збираються зна­чно рідше (так, Рада щодо взаємодії з релігійними об’єднаннями збирається раз на півріччя). Одним з класифікаційних кри­теріїв може слугувати посадовий статус голови дорадчого (консультативного) органа при Президентові. Вважається, що здійснення органом діяльності під безпосереднім керівни­цтвом глави держави свідчить про важливість проблем, якими він займається^[137]. Однак відомий російський державознавець Л. А. Окуньков ще у 1996 р. відзначав, що дорадчі органи при Президентові Російської Федерації очолюються різними за своїм посадовим становищем, суспільним авторитетом особа­ми, що характеризує їх значущість і місце серед аналогічних структур, хоча чітку залежність за цією ознакою виявити важко. Так, діяльністю деяких рад і комісій керує особисто Президент Російської Федерації, однак їхній вплив на прийняття рішень і формування громадської думки явно недостатній^[138].

У парламентарних республіках роль глави держави зво­диться здебільшого до представницько-церемоніальної, то ж відповідним чином будується й його апарат. Так, в Індії Секретаріат Президента - Раштрапаті Бхаван - орієнтований на надання передусім секретарських послуг, аби президент міг ефективно виконувати свої конституційні та церемоніальні функції як глави держави. Секретаріат Президента Індії, який очолює Секретар Президента, включає низку підрозділів, що відповідають за офіційні прийоми, розробку звернень і промов президента, управління майном тощо. Усі питання, що вима­гають уваги Президента Індії, з питань щодо виконавчої влади або призначення посадових осіб, надходять до Секретаріату Президента від ключових зацікавлених міністерств і подаються Президентові через його секретаря. Як тільки Президент дасть згоду на запропонований план дій, відповідні папери повертають­ся зацікавленим міністерствам. Суттєвого впливу на виконавчу гілку влади президентський Секретаріат Президента Індії не має.