ВСТУП
Ця брошура містить огляд основних аспектів діяльності парламентської опозиції в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Оскільки Парламент Сполученого Королівства є двопалатним, мова йтиме в основному про Палату громад, яка має право вето над Палатою Лордів, чия головна роль - це перевірка діяльності законодавчої влади.
Ключовими особливостями британської політичної системи, відомої як "вестмінстерська", є:
- відсутність "писаної конституції";
- відсутність формального розподілу влади на виконавчу і законодавчу;
- переважно однопартійний уряд[I];
- уряд формально працює в Парламенті, члени уряду, як правило, є членами парламенту;
- колективна політична відповідальність уряду перед Парламентом;
- інститут "Офіційної опозиції".
1.1. Уряд Її Величності
Партія, що отримує більшість у Парламенті за результатами виборів, формує уряд. У випадку, коли жодна з партій не отримує більшості, може бути сформована коаліція, однак у Великій Британії це трапляється надзвичайно рідко.
Уряд Великобританії очолюється Прем'єр-міністром, який керує та координує роботу Кабінету міністрів, спираючись на цивільну службу. При Прем'єр-міністрові та міністрах існує безліч допоміжних органів - комітетів, комісій, секретаріатів, служб.
Формальне призначення Прем'єр-міністра - прерогатива Королеви. Практично вона повинна зупинити свій вибір на особі, здатній забезпечити підтримку більшості в Палаті громад, якою, як правило, є лідер парламентської більшості.
Призначення й відставка міністрів - суверенне право Прем'єр-міністра, тому що існує конституційна угода про те, що Королева при здійсненні своєї прерогативи призначати й усувати з посад міністрів повинна діяти за порадою Прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр підбирає членів уряду, як правило, з числа керівників партії більшості.
Уряд Великобританії має досить своєрідну структуру: склад Кабінету міністрів та офіційного уряду не збігаються. Кабінет складається з 20-22 вищих посадовців, таких як Прем'єр-міністр, лорд-канцлер, канцлер Казначейства, керівники найбільш важливих міністерств (міністр внутрішніх справ, оборони тощо). До його складу входить і так званий "внутрішній кабінет" - неформальне об'єднання 3-5 ключових міністрів, які користуються найбільшою довірою Прем'єр-міністра. Натомість офіційний уряд формується Прем'єр- міністром з числа депутатів правлячої партії в кількості близько 100 осіб. При чому вони залишаються парламентарями і беруть участь у голосуванні, а в разі своєї відставки з посади міністра - залишаються членами Парламенту.
Така розгалужена структура і своєрідна "вкоріненість" уряду в Парламенті дозволяє уряду тісніше співпрацювати з Парламентом, при чому як із проурядовими, так і з опозиційними політичними силами.
1.2. Офіційна опозиція Її Величності
Партія, що отримала друге місце за результатами парламентських виборів, отримує статус офіційної опозиції. Повна назва, яку має опозиція, звучить як "Лояльна Опозиція її Величності". Це означає, що, не дивлячись на опозиційність партії до уряду, опозиція залишається "лояльною" до Суверена та працює на благо країни.
Найбільша опозиційна партія має формальний пріоритет над іншими опозиційними партіями. Офіційна опозиція отримує більше державної підтримки, ніж інші опозиційні партії. Менші опозиційні партії отримують більш обмежене державне фінансування та мають менше прав та привілеїв, ніж Офіційна опозиція. Така система стабілізує політичну ситуацію, за якої дві найбільші партії домінують над загальним політичним ландшафтом.
1.3. Опозиція корисна
Кожному уряду необхідна корисна опозиція. Корисна - дієва та ефективна - опозиція означає обговорення політики та діяльності уряду, контроль за законодавчим процесом та за витратами уряду. Опозиція повинна покращувати роботу уряду, перетворювати діяльність уряду на більш корисну для суспільства, а рішення уряду - на більш відкриті та легітимні.
Будь-який Парламент - це баланс між висловлюванням думок та виробленням домовленостей. Легітимно сформований уряд має право лобіювати власну політику, у той час як опозиція відповідальна за те, щоб це лобіювання здійснювалося лише після справедливого та повноцінного обговорення.
Основною особливістю британської політичної моделі є відсутність писаної конституції. Тому в цій моделі законодавчо не визначені межі компетенції Парламенту, а також немає формального розподілу влади між законодавчою та виконавчою гілками влади. Відносини між урядом і Парламентом регулюються за допомогою так званих "конституційних конвенцій" - домовленостей, що стали практикою та неписаними правилами.
1.4.Цілі опозиції
Цілями парламентської опозиції є:
- законно опонувати діяльності уряду;
- провокувати обговорення урядової політики у Парламенті зокрема та у країні загалом;
- контролювати уряд та його департаменти (міністерства);
- перевіряти правильність законодавчих ініціатив уряду та пропонувати альтернативну політику.
Опозиція - це не альтернативний уряд, і вона повинна усвідомлювати, що законотворення є роботою уряду, дозволом на яку є мандат, отриманий від виборців. Робота опозиції полягає не в тому, щоб зривати роботу уряду, отже вона не повинна спрямовуватись на створення перешкод для діяльності уряду. Навпаки, метою діяльності опозиції є контроль уряду, роз'яснення позиції опозиції та презентація альтернативних шляхів розв'язання суспільних проблем.
Опонування є процесом, який, по-перше, дозволяє політичним силам, що програли вибори, грати важливу роль у суспільстві, по-друге, сприяє розвитку внутрішнього аналізу через питання - чому ми програли? Останнє стимулює аналітичну роботу всередині партії та створює конструктивну базу, яка дозволяє мати більше шансів для перемоги на наступних виборах до Парламенту.
Успішна опозиційна діяльність дозволить опозиції стати наступним урядом. Це означає створення власних меж поведінки для опозиції та належне дотримання домовленостей у відносинах з урядом. Відповідно, правлячій партії необхідно усвідомлювати можливість власного політичного програшу на виборах та факт, що одного дня вона сама буде користуватись правилами та домовленостями, що гарантують опозиційну діяльність та її належну організацію і забезпечення.
2.