"ТІНЬОВИЙ КАБІНЕТ"
2.1. Загальні положення
Подібно до того, як партія, що отримала більшість у Парламенті формує уряд, "Лояльна Опозиція її Величності" створює уряд опозиції, так званий "Тіньовий кабінет".
В Сполученому Королівстві створення "Тіньових кабінетів" почалось у 80-ті роки XIX століття. Згодом ця практика набула поширення і в інших країнах, що обрали британську модель політичного устрою: Ірландії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, інших країнах Британської Співдружності. Починаючи з 30-х років минулого століття "Тіньовий кабінет" консерваторів іменується як "Консультативний комітет Лідера Партії", у той час як лейбористський - "Парламентським дорадчим комітетом".
Слід зауважити, що статус "Тіньового кабінету" в Британії не має правового регулювання. Проте, це випробуваний та перевірений спосіб, за допомогою якого опозиційні парламентські партії просувають власні інтереси, організовують власні партійні справи та перевіряють правильність урядових рішень.
Основною метою діяльності будь-якої опозиції є перемога на наступних виборах для лобіювання політики, що відображає основні ідеї партії. "Тіньовий кабінет" опозиції представляє собою саме ту структуру, яка найбільш задіяна у досягненні цієї мети.
Назва "Тіньовий кабінет" виникла внаслідок порівняння роботи його членів з "тінню" членів уряду та особливим порядком "слідкування" за їх діяльністю. У Парламенті члени "Тіньового кабінету" займають місця навпроти членів уряду.
Кожен "Тіньовий міністр" відповідає за окремий департамент (міністерство) та напрямок державної політики. Кожному "Тіньовому міністру" допомагають один або декілька "Молодших тіньових міністрів" та представники партії.
"Тіньовий міністр" під час публічних виступів говорить лише про речі, за які відповідає його департамент.
Всі "Тіньові міністри" пов'язані колективною відповідальністю та не висловлюють власних політичних переконань, оскільки розуміють, що це може зашкодити партії. Непрофесійні заяви представників опозиції, які не базуються на достатніх знаннях, або з питань, щодо яких не вироблено узгодженої позиції, можуть призвести до зниження підтримки партії виборцями."Тіньовий кабінет" проводить щотижневі збори і консультації з урядом щодо парламентських програм на тиждень вперед, знову ж таки, через "Звичні Шляхи".
Лідера опозиції може бути поінформовано щодо стану державних справ особисто Прем'єр-міністром. Проте, це не постійна практика, адже тут багато залежить від характеру відносин між лідером опозиції і Прем'єр- міністром. Окремі "Тіньові міністри" також можуть отримувати інформацію від урядових міністрів, насамперед, через "Звичні Шляхи".
Деякі аспекти стосунків між Прем'єр-міністром та лідером опозиції було формалізовано у середині 90-х років. Так, згідно з "Актом розвідувальних служб" від 1994 року, Прем'єр-міністр зобов'язаний консультуватися із лідером опозиції щодо кандидатів у члени комітету з безпеки і розвідки, утворення якого передбачалося цим Актом. Також існує практика проведення консультацій між лідером опозиції та Прем'єром з питань, пов'язаних із призначенням членів парламентських комітетів з розслідувань. Лідер опозиції визначається із власними кандидатами та надсилає цей список Прем'єру для прийняття остаточного рішення.
2.2.Переваги "Тіньового кабінету"
Описана система опозиційної діяльності має багато переваг:
- навички опозиційних політиків розвиваються за умов існування безпосередніх зв'язків з реальними урядовими департаментами,
- окремі "Тіньові міністри" отримують загальний та спеціальний досвід, пов'язаний з конкретною посадою в уряді, що дозволяє опозиції працювати ефективніше,
- "Тіньові міністри" та партійні представники у своїх публічних виступах торкаються лише своєї сфери державної політики, і завдяки тому підвищують статус опозиції та підтримують її популярність,
- індивідуальне фокусування підвищує здатність опозиції формулювати продуману політику,
- державна політика охоплює усі сфери суспільного життя, тому контролювання усієї державної політики унеможливлює фокусування опозиційної партії лише на деяких областях політики,
- відповідальності чітко розділені між опозиційними членами Парламенту, що полегшує контроль за діяльністю уряду,
- колективна відповідальність у партії вводиться примусово,
- "Тіньовий кабінет" представляє собою команду, яка буде здатна взяти на себе роль уряду у майбутньому.
Участь членів Парламенту в роботі "Тіньового кабінету" зазвичай не виступає формальним критерієм для їх включення в склад Кабінету міністрів у разі перемоги опозиції на наступних виборах, проте така робота збільшує шанси того чи іншого члена Парламенту стати членом уряду чи зайняти іншу владну посаду.
2.3. Склад та процедура призначення
"Тіньовий кабінет", як правило, складається з 25-30 осіб, які формують основу "Тіньової міністерської команди" у складі "Молодших тіньових міністрів" та представників партії. Наявна "Тіньова міністерська команда" складається з 96 "Тіньових міністрів" у Палаті громад. Чинний Консервативний "Тіньовий кабінет" був обраний безпосередньо лідером Консервативної партії, Девідом Камероном.
Однак, опозиція не обмежена законодавчим визначенням розміру та складу "Тіньового кабінету". Також не існує формальної системи призначень до його складу.
Проте у партії Консерваторів прийнята така практика формування "Тіньового кабінету": його члени визначаються лідером опозиції, головою "Тіньового кабінету". Дуже часто, проте не завжди, до його складу входять колишні члени уряду. Практика закріплення члена "Тіньового кабінету" Консерваторів за окремим міністерством з'явилася досить пізно, в 60-ті роки минулого століття.
Прийнятий порядок формування Лейбористського "Тіньового кабінету" такий: дві його третини формуються шляхом обрання його членів парламентською фракцією; до його складу входять (не обираються) лідери опозиції в обох палатах, їх заступники і головні партійні організатори в обох палатах. До діяльності "Тіньового кабінету" залучаються й інші парламентарі, які формально не є його членами і не були обрані. В окремих випадках лідер опозиції призначає деяких членів "Тіньового кабінету", проте він не має права змістити обраного члена "Тіньового кабінету". Починаючи з 1955 року лейбористи започаткували практику закріплення за кожним міністерством члена "Тіньового кабінету".
2.4.Інші "Тіньові кабінети"
Історично склалося, що "Тіньовий кабінет" формує лише Офіційна опозиція. Однак за останні роки менші опозиційні партії почали створювати подібним шляхом власні "Тіньові кабінети", обираючи до їх складу своїх старших за віком членів.
У 1999 році, третя за розміром партія у Британії - Ліберальна Демократична партія - сформувала свій власний "Тіньовий кабінет" у складі дев'яти членів, як частину нового руху, що представляє Ліберальних демократів, як більш ефективну опозицію, ніж Консервативна партія. Схоже, що ця практика буде повторюватись у майбутньому.
3.