Висновки до розділу 5
Конституційне реформування засад організації та здійснення державної влади аргументовано розглядати як обумовлене потребами розвитку суспільства назріле, об’єктивне, політико-правове явище, пов’язане зі змінами конституції та законодавства, що відбувається на основі ціннісних засад конституційного ладу, і спрямоване на модернізацію базових інститутів держави, громади та суспільства з метою утвердження демократії та верховенства права.
Вважаємо, що конституційна реформа на сучасному етапі розвитку Української державності має носити комплексний характер, суспільство вимагає та готове для розробки нової Конституції, яка має бути затверджена всеукраїнським референдумом.
Щодо принципу поділу влади, то класичний підхід залишається оптимальним, оскільки контрольні функції притаманні мірі певною мірою всім органам державної влади. Ми підтримуємо думку про те, що виділяти окрему “контрольну” гілку влади дійсно не має прикладного смислу. При цьому є смисл змінити підхід до визначення конституційно-правового статусу Президента України.
Крім того, є необхідним визначення чітких основ конституційно-правого статусу таких органів як прокуратура, поліція, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, враховуючи норму ч. 1 ст. 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Конституційна реформа державної влади має бути спрямована на побудову такої системи державної влади, за якої кожна її складова була б наділена не лише певними повноваженнями, але й відповідальністю за їх виконання. А їх взаємодія зумовлювала б створення стабілізуючих механізмів. В основі організації держави мають лежати певні засади: цілісності держави, національного самовизначення, справедливості, глобалізації, безпеки, демократії та сталого розвитку.
Для забезпечення дієвості державної влади вона повинна бути сильною та добре організованою, мати надійний бюджет, стійкий прибуток, ефективне адміністрування та здатні до дій силові структури.
Досягнути такого результату можна лише через побудову ефективного механізму взаємодії та координації. Держава може ефективно здійснювати свої функції лише за наявності впливу одних органів та інші, ієрархії посадових осіб і державних структур. Дія принципу суверенітету державної влади супроводжує процес її взаємодії між органами державної, самоврядної влади та інститутами громадянського суспільства. Важливо наголосити, що наявність законодавчо обмеженого впливу інститутів громадянського суспільства є одночасно й передумовою формування демократичної правової соборної держави та реалізації дієвого й прагматичного конституціоналізму.Ми відстоюємо позицію, що діючий конституційний підхід до закріплення повноважень парламенту себе не виправдовує, оскільки обмежує сферу його компетенції. При розвитку суспільства, за необхідності швидкого розв’язання конфліктів парламент обмежений у своїх діях конституційною нормою і не завжди може адекватно й у межах компетенції відреагувати на виклики, що стоять перед державою та суспільством. Також на практиці обмеження законодавчої компетенції Верховної Ради України спричиняє втрату закону бути універсальним регулятором суспільних відносин, тобто універсальний характер закону має застереження і щодо його вищої юридичної сили.
Відстоюємо позицію, що для вдосконалення та приведення до прагматичного стану взаємних відносин Президента та Кабінету Міністрів України є доцільним з ч. 2 ст. 94 Конституції України вилучити словосполучення “беручи до виконання”.
На нашу думку, юридичну відповідальність слід розглядати виключно в ретроспективному (негативному) аспекті, яка за цих умов є реальною гарантією конституційності, законності та правопорядку в системі функціонування публічної влади й організації суспільних відносин. Виходячи з правової природи юридичної відповідальності, вважаємо, що остання має передбачати негативні наслідки до суб’єктів, що порушують, ігнорують, не виконують правові приписи.
Конституційно-правова відповідальність органів і посадових осіб державної влади є окремим видом юридичної відповідальності, що має політико-правовий характер, настає за скоєння вказаними суб’єктами конституційно-правового делікту та полягає у несприятливих, негативних наслідках, що передбачені нормами конституційного права.
Зважаючи на вищевикладене, принципи конституційно-правової відповідальності - це базові ідеї, засадничі положення, фундаментальні основи, закріплені в нормах конституційно права, що встановлюють і визначають конституційно-правову відповідальність і розкривають сутність і зміст вказаного правового інституту, забезпечують єдині уніфіковані засади притягнення до конституційно-правової відповідальності та її реалізації.
Беручи до уваги вищенаведене, ми виділяємо такі базові принципи конституційно-правової відповідальності: 1) законності; 2) доцільності; 3) обґрунтованості; 4) своєчасності; 5) справедливості; 6) диференціації; 7) поєднання особистісної та колективної форм відповідальності; 8) гласності.
Підстави конституційно-правової відповідальності органів державної влади доцільно диференціювати на підстави притягнення до конституційно-правової відповідальності та підстави настання конституційно-правової відповідальності. При цьому підстави притягнення до конституційно-правової відповідальності включають: а) нормативні; б) фактичні, в) процесуальні. Підстави настання конституційно-правової відповідальності, окрім трьох вищенаведених, передбачають: а) відсутність підстав для звільнення від конституційно- правової відповідальності; б) наявність правозастосовного акта, який накладає санкцію конституційно-правової відповідальності.
Класифікувати форми конституційно-правової відповідальності органів державної влади за наслідками конституційно-правової санкції можна на такі: а) усунення з поста в порядку імпічменту; б) прийняття резолюції недовіри; в) дострокове припинення повноважень, г) відмова в реєстрації чи скасування реєстрації кандидата в депутати; ґ) скасування актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб, (наприклад, скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України - ст. 118 Конституції України); д) призупинення дії актів державних органів з мотивів їхньої неконституційності або невідповідності чинному законодавству; е) визнання результатів виборів чи референдумів, інших форм народного волевиявлення недійсними та інші.
Під час розкриття питання про конституційно-правову відповідальність виявлено міцні інтегративні зв'язки конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності. Адже настання конституційно-правової відповідальності передбачає в окремих випадах також притягнення до одного виду юридичної відповідальності, наприклад, адміністративної або кримінальної.
Вважаємо, що основоположними принципами взаємодії інститутів громадянського суспільства та публічної влади в Україні мають стати такі: активності та ініціативності громадян України; партнерства та рівноправності, відкритості та публічності, взаємної відповідальності, політичної незаангажованості та неупередженості, цілісності та повсюдності. Реалізація в практичній діяльності окреслених принципів, вважаємо, буде сприяти утвердженню України як демократичної, соборної, соціальної та правової держави.
Вважливою засадою ефективної і прагматичної співпраці й взаємодії між органами публічної влади і інституціями громадянського суспільства має стати сприйняття названими сторонами своїх прав та обов'язків, розуміння відповідальності в управлінні суспільними та державними справами, адже і права державних службовців, і права представників громадськості базується на єдиному конституційному праві кожного громадянина брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України).
Ми дійшли висновку, що існуючі форми взаємовідносин органів публічної влади й інституцій громадянського суспільства потребують модернізації та утвердження через закріплення в законодавстві більш чіткого порядку врахування ініціатив громадянського суспільства у функціонуванні органів та посадових осіб державної та самоврядної влади.
Пропонуємо розробити та прийняти закон “Про громадські об'єднання в Україні”, в якому було б визначено основні засади створення та функціонування об'єднань громадян, які ставлять за мету реалізацію громадянами України своїх конституційних прав і свобод у здійсненні громадського контролю за функціонуванням органів та посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових осіб, суб'єктів господарювання незалежно від організаційно- правових форм і форм власності. Вважаємо, що зв'язок між громадськістю та владою має стати дієвим механізмом для ефективної та публічної взаємодії влади та суспільства.