Висновки до розділу 3

За відносно короткий в історичному вимірі період сучасної української державності з 1991 по 2019 рік у національному державотворенні було апробовано різноманітні види республіканської форми державного правління: 1991-1996 роки переважно президентська республіка; 1996-2006 роки - змішана президентсько-парламентська республіка; 2006-2010 - змішана

парламентсько-президентська республіка; 2010-2014 - змішана

президентсько-парламентська республіка; 2014-2019 - змішана

парламентсько-президентська республіка.

неефективність закріпленої в Конституції України моделі організації державної влади, вона є недосконалою і виявила свою внутрішню суперечливість механізмів реалізації державної влади в сучасних політико-правових реаліях. На наше переконання, Україні необхідно провести масштабні конституційні зміни, спрямовані на удосконалення конституційних основ організації та діяльності органів та посадових осіб державної влади.

До визначальних факторів, що впливають на закріплення конституційної моделі державної влади відносимо: 1) обрану в кожній державі концепції конституції; 2) історично визначені форми й ознаки держави, форми правління, державного устрою, політичного режиму; 3) реальний стан конституційно-правових відносин; 4) історичні, політичні й ідеологічні цінності та традиції й політико-правова культура; 5) національні особливості організації державної влади кожної держави. Варто зауважити, з урахуванням ситуації, що складається в Україні, уявлення про фактори, що впливають на зміст та сутність конституційної моделі державної влади не можуть бути сталими, вони постійно перебувають у стані змін і розвитку.

Ми погоджуємося із авторами в тому, що представницька демократія є однією із форм вираження народного суверенітету. Але вважаємо, що роль громадянського суспільства є перебільшеною, оскільки представницька демократія, її механізм має бути таким чином побудований, щоб не було необхідності у зовнішньому контролі.

Змістом представницької демократії в Україні є організація роботи та функціонування представницьких органів державної влади та представницьких органів місцевого самоврядування. До них ми відносимо Верховну Раду України, Президента України, сільські, селищні, міські, районні, обласні, районні в містах ради, сільських, селищних, міських голів, старост.

Конституційними основами державної влади в Україні є сукупність базових принципів - положень (ідей), закріплених в Конституції України, що лежать в основі здійснення державної влади як явища правової дійсності. Для удосконалення правової регламентації здійснення державної влади в Україні, нами запропоновані відповідні зміни до Основного Закону.

Важливою метою адміністративно-територіальної реформи в Україні є створення через ефективнішу адміністративно- територіальну організацію держави умов для якомога повнішої реалізації усіх можливостей та ресурсів громадян, територіальних громад, регіонів та інститутів державної влади для розвитку України. Світовий досвід доводить, що досягнення цієї мети можливе при відході від засад жорсткого централізованого територіального управління державою, натомість утвердження місцевої влади через процес децентралізації, чіткий і відповідальний розподіл повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Аналіз положень Конституції України у контексті їхнього системного взаємозв’язку дає підстави стверджувати, що питання визначення внутрішньої територіальної організації держави, що включає поділ її території на відповідні адміністративно- територіальні одиниці, є питаннями загальнодержавного значення, вирішення яких об’єктивно повинно покладатись безпосередню на державу в особі відповідних органів державної влади, що, звичайно, не виключає можливості участі у вирішенні цих питань відповідних органів місцевого самоврядування.

Реформа адміністративно-територіального устрою України має проводитись через розумний компроміс загальнодержавних і місцевих інтересів, а також утвердження саме унітарного устрою держави. Вважаємо, що є доцільним чітко визначитись із поняттям “регіон” та його змістом. Слід враховувати ризики про використанні поняття “регіональна політика”, “регіональні інтереси”, “регіональні особливості” тощо. Для України стоїть питання збереження і відстоювання своєї територіальної цілісності, і ініціативи регіоналізації можуть послужити передумовою федералізації України. Сильна і дієва виконавча вертикаль щодо загальнонаціональних функцій і завдань має функціонувати на рівнях адміністративно-територіально устрою, що сприятиме уніфікації державної політики в різних сферах суспільних відносин.

Відстоюємо позицію, що в єдиному розділі Конституції України “Територіальний устрій, територіальна організація публічної влади, місцеве самоврядування” мають отримати відображення такі питання: засади територіального устрою України та його складові, приписи щодо територіальної організації публічної влади та місцевого самоврядування, статус Кримської області (Автономної Республіки Крим). Вважаємо, що висловлена пропозиція щодо зміни Конституції України сприятиме удосконаленню засад системи адміністративно- територіального устрою, належного місцевого врядування та реалізації політики децентралізації. Також на рівні Конституції України доцільно розмежувати штучно утворені державою адміністративно- територіальні одиниці (район, область) та природні територіальні одиниці (село, селище, місто). Це важливо зробити з огляду на сьогоднішнє змішування цих категорій, що призводить до розбалансування системи адміністративно-територіального устрою.

На рівні Конституції України, з урахуванням процесу децентралізації державної влади, має бути визначена система місцевих органів виконавчої влади, можливе утворення префектів, які повинні діяти на рівні префектур чи субпрефектур, зараз областей та районів.

Одразу слід наголосити, що в Конституції України можуть бути закріплені основи адміністративно-територіального устрою, тому є необхідність розробити і прийняти Закон “Про адміністративно територіальний устрій України” в якому закріпити статус одиниць, умови та порядок утворення адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Відстоюємо позицію, що необмеженість влади є неприпустимою, і саме розвиток конституціоналізму сприяв закріпленню обмеження влади. Влада народу певним чином обмежена свободами людини, при цьому саме “народний суверенітет” є визначальною засадою незалежного народу. Ця якість має визначальний характер і на практиці означає здатність народу до самообмеження та самовизначення.

Вважаємо, що у правовій демократичній державі невід’ємною складовою легітимності державної влади має бути її легальність, як

формально-юридична, нормативна складова цього явища. Відстоюємо позицію, що засада легітимності державної влади сприяє недопустимості насильницької зміни влади і насильницької перебудови державних кордонів. Саме забезпечення легітимності державної влади створює перевагу загальновизнаного демокра­тичного порядку над захопленням влади силою, завоюванням, свавіллям, порушенням загальновизнаних міжнародних норм.

При формуванні органів державної влади важливо досягти саме її легітимацію, і не на словах представників влади, не по текстах нормативно-правових актів, а по практичних результатах діяльності, по ефективності вирішення нею ключових питань життєдіяльності суспільства, громади та особистості. Легітимація при формуванні органів державної влади має комплексний, перманентний, двосторонній, юридично закріплений характер між владою та народом. Як результат, легітимність процедури формування має бути підтверджена інститутами громадянського суспільства, державою та міжнародними інституціями та забезпечує правосуб’єктність органів та посадових осіб державної влади.

Цільове призначення гарантій здійснення державної влади полягає в забезпеченні організаційної та матеріально-фінансової самостійності й спроможності її органів і посадових осіб у розв’язанні питань загальнодержавного та місцевого значення, при цьому необхідно досягти гармонізації цінностей в межах всієї території держави. Гарантії державної влади покладені в основу утвердження демократії. На нашу думку, гарантії, які забезпечують реалізацію завдань і функцій держави на міжнародному, загальнодержавному та місцевому рівнях створюють певну систему, тобто кожний елемент сукупності гарантій взаємопов’язаний з іншими своєю метою, призначенням. А тому, відсутність чи невиконання певної гарантії системи державної влади спричиняє порушення державного управління і при цьому ні мети, ні комплексу гарантій державної влади не буде досягнуто.

В основу класифікації гарантій державної влади можуть бути покладені різні класифікаційні критерії: форма закріплення гарантій; сфера дії гарантій; ступінь їх державної забезпеченості; характер правових норм, якими закріплено статус державної влади; взаємовідносини держави та громадянина та інші критерії. Певною мірою класифікація гарантій державної влади має умовний характер. Проте, на наш погляд, уся система державних гарантій мусить бути вмонтована в конструкцію, яка: по-перше, унеможливлювала б втручання іноземних та міжнародних інституцій у внутрішні справи держави; по-друге, сприяла б органам публічної влади запровадити такий правовий механізм, який дозволяв би самостійно, оперативно і кваліфіковано вирішувати всі питання в межах законодавчо закріпленої компетенції.

Вважаємо, що для України на сучасному етапі її розвитку, гарантії здійснення державної влади мають забезпечити здатність держави здійснювати самостійну внутрішню і зовнішню політику, її підтримка як українським народом, так і дружніми державами, наявність сучасних збройних сил, здатних надійно захистити територіальну цілісність і забезпечити незалежність держави, забезпечення економічного зростання, конкурентоспроможності виробленої продукції, забезпечення державної безпеки і внутрішнього правопорядку, ефективна боротьба з тероризмом і сепаратизмом, ефективна дипломатична діяльність щодо захисту суверенітету.

Інтеграційні процеси в Європі, військові конфлікти на території Європи актуалізувати питання міжнародно-правових гарантів державного суверенітету та підтримки державної влади у боротьбі із актами агресії, анексії території та “гібридної” війни. Триваюча фактично, неоголошена юридично, війна України та Російської Федерації поставила на порядок денний нові підходи до міжнародно-правових гарантій забезпечення суверенітету держави, її територіальної цілісності та підтримки державної влади у протидії злочинним міжнародним діям Російської Федерації.

Дослідження нормативно-правових гарантій реалізації державної влади в Україні, дозволяє зробити висновок, що головною проблемою сучасного українського конституціоналізму є співвідношення між конституційними приписами й реаліями, тобто між юридичним і фактичним станом речей у процесі здійснення державної влади. Недостатньо на конституційно-правовому рівні закріпити гарантії здійснення державної влади, а необхідно створити умови їхнього реального втілення, що забезпечить ефективність і легітимність державної влади.

Відповідно до опрацьованого матеріали, пропонуємо систему гарантій державної влади класифікувати на загальні, що забезпечують функціонування та розвиток суспільства (економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні) та юридичні, які закріплені у нормативно-правових актах і встановлюють права та обов'язки суб'єктів правовідносин у сфері здійснення державної влади, а також закладають механізм їхньої відповідальності, матеріально-фінансові та кадрові засади функціонування. Вважаємо, що здійснювати поділ та аргументувати про певні особливості загальних і спеціальних гарантій державної влади не доцільно, так як всі гарантії закріплені у правових нормах. Проте слід зазначити, що всі гарантії знаходяться у взаємній залежності, доповнюють одна одну і діють як єдиний механізм, що забезпечує стабільність та демократичність державної влади в Україні.

Гарантії державної влади - це обумовлена закономірностями суспільного розвитку та нормативно закріплена система умов, засобів і способів, які забезпечують дієву й ефективну реалізацію закріплених за органами та посадовими особами державної влади прав і належне виконання ними покладених обов'язків в інтересах українського народу, поєднуючи міжнародні, загальнодержавні та місцеві інтереси. Ключовими елементами системи гарантій державної влади є умови, засоби та способи, які забезпечують ефективну реалізацію державної влади в Україні.

Удосконалення нормативного забезпечення гарантій публічної влади, у тому числі й щодо організаційного забезпечення системи її органів, має бути одним із ключових напрямів сучасної конституційної реформи. Зокрема, важливим є формування державної політики з урахуванням необхідності матеріального, фінансового та кадрового забезпечення діяльності органів державної та самоврядної влади.