Конституційно-правові засади гарантування державної влади в Україні

В наукових джерелах останнім часом все більше уваги приділяють питанням організації державної влади, характеристиці її системи, однак проблема гарантій залишається майже не дослідженою.

Наразі не існує комплексного обґрунтованого підходу до визначення поняття, ознак, функцій, критеріїв класифікації та видів гарантій державної влади. Сучасні виклики, які постають перед Україною обумовлюють необхідність наукового пошуку у сфері гарантування з метою забезпечення організованої і ефективної роботи органів державної влади, яка буде враховувати сучасні реалії та реалізовувати стратегічні завдання розвитку і процвітання нашої держави. Такий пошук об’єктивно має бути зорієнтованим на вив­чення досягнень зарубіжної і вітчизняної теорії та практики [22, с. 70].

Ефективні гарантії державної влади забезпечують вдосконалення діяльності держави як у цілому, так і окремих органів державної влади, що покликані забезпечувати стабільність і розвиток її базових принципів та інститутів [152, с. 21]. При цьому йдеться, як слушно зауважив Ю. Шимін, не лише про ефективний розвиток механізмів взаємодії держави та суспільства, але й про реформування (організаційне і функціональне) самих органів державної влади з тією метою, щоб держава відповідала принципам, які закладено конституцією і які визначають її державний лад [708, с. 95]

В сучасній юриспруденції категорія “гарантія” має досить широку семантичну форму, до якої включають найрізноманітніше змістовне навантаження. Її розглядають і як гарантії законності, як гарантії конституційного ладу, як гарантії народовладдя, як гарантії суспільного порядку, як гарантії прав і свобод людини та громадянина, як гарантії місцевої публічної влади, як гарантії державної влади тощо. Представляється можливим зазначити, що гарантія являє собою ідеальну бажану модель, відповідно до якої повинен визначатись юридичний та фактичний статус конкретного суб'єкта та держави в цілому [22, с.

Беручи до уваги предмет дослідження, саме реалізація державної влади, відповідно до визнаних світових цінностей та положень Конституції України, має бути спрямована, в першу чергу, на забезпечення та захист благ і потреб людини, створення умов для комфортного і безпечного існування та розвитку особи, утвердження верховенства права, а також сприяння розвитку всієї держави в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Для досягнення окреслених завдань необхідним є розроблення, юридичне закріплення та ефективна реалізація гарантій функціонування державної влади в Україні [22, с. 70].

Доцільно навести думку правника Наливайко Л., що поняття “гарантія” досить широко застосовують у різних сферах людської діяльності, у політиці, філософії, дипломатії, а також у побутовому, непрофесійному слововживанні [426, с. 153-159].

Багатогранність категорії “гарантія” беззаперечно позначається на підходах його трактування в юридичній науці. Юридична наука безумовно потребує висновків багатьох наук, тому необхідно, перш за все, визначити етимологію терміна “гарантія”. Етимологічно термін “гарантія” походить від французького слова “дагапйе” означає забезпечення, запорука [607], яке утворене від “дагапйг” - забезпечувати, охороняти. Укладачі “Нового тлумачного словника української мови” В. Яременко, О. Сліпушко визначають гарантію як забезпеку, убезпеку, запоруку [435, с. 413].

Таким чином, гарантія - насамперед явище, що забезпечує досягнення визначеного результату. Мета гарантій державної влади - безперешкодне й ефективне вирішення питань міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення. Слід зауважити, що гарантії здійснення державної влади визначаються поведінкою і діяльністю відповідних державно-владних суб'єктів. А тому гарантії визначають спосіб реалізації, який полягає в суб'єктивному праві, можливості і порядку реалізації правових норм, які б забезпечували стабільність державного ладу як соціального інституту. Ось чому гарантії необхідні для безперешкодної та ефективної діяльності органів державної влади, тому що від них залежить кінцевий результат - успішний розвиток та стабільне функціонування Української держави [22, с.

Заразі в Україні спостерігається недостатність наукового дослідження проблем, пов'язаних із розкриття різних аспектів гарантій здійснення державної влади. Виходячи з того, що питання гарантій державної влади є досить новим напрямом наукових досліджень вітчизняних науковців, окремі їхні аспекти, в тому чи іншому контексті опрацьовано в роботах, присвячених засадам конституційного ладу, статусу органів державної влади, місцевого самоврядування, зокрема, таких українських вчених, як: М. Александров [57], С. Алексєєв [59], Ю. Арзамасов [63], М. Баглай [69], Ю. Байдін [70], Ю. Барабаш [74], О. Батанов [75], В. Бесчастний [80], М. Василевич [99], О. Васильченко [100], А. Заєць, І. Жаровська [І88, 189], М. Козюбра, А. Колодій [240, 241], М. Корнієнко, В. Ковтун [229], В. Кравченко, В. Ладиченко [381], Р. Мінченко [415], Г. Мурашин [422], Л. Наливайко [424], О. Петришин, В. Погорілко, В. Ржевська [565], С. Русанова [580], М. Савчин [582-585], Л. Силенко [588, 589], В. Скомороха [59б], В. Скрипнюк [598-600], П. Стецюк [621, 622], М. Стопченко [623], О. Сушинський [630], В. Тацій [634], Ю. Тодика [561, 652], М. Теплюк [647], М. Томенко [659], Г. Федоренко [668], Г. Федущак-Паславська [669], А. Француз [672], О. Фрицький [675], Ю. Фрицький [677], В. Шаповал [694], Ю. Шемшученко [706, 707], Т. Чехович [687], І. Щебетун [713].

При цьому у працях зазначених авторів не сформульовані загальні теоретичні положення про зміст та класифікацію гарантій державної влади, їхні види та практичні проблеми реалізації. Окреслена проблема досліджена достатньо фрагментарно і потребує подальшого наукового вивчення. Наразі прийнято виділяти загальні та спеціальні (юридичні) гарантії [22, с. 71].

Гарантії - це встановлені законом засоби забезпечення, дотримання, виконання, застосування та використання конституційних й інших норм права органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими посадовими особами. У юридичній науці виділяють два види гарантій: нормативно-правові та організаційно-правові.

Дослідник Р. Колишко, досліджуючи гарантії реалізації функцій органів публічної влади різних рівнів у процесі децентралізації, вважає, що найважливішою серед таких гарантій є “система стримувань і противаг”. І вже в межах цієї системи гарантіями належного здійснення своїх функцій всіма рівнями публічної влади є правові, організаційні та фінансові. До правових гарантій здійснення власних функцій центральним рівнем публічної влади автор відносить нормативно-правові акти, які регулюють порядок створення, існування, обсяги компетенції всіх елементів вертикальної структури організації публічної влади; організаційні гарантії — оптимальний адміністративно-територіальний устрій, а також кадрове, матеріальне (фінансове) забезпечення відповідних органів вертикальної структури організації публічної влади; фінансовими гарантіями діяльності складових рівнів публічної влади є своєчасне наповнення консолідованого бюджету та ефективне його виконання. Автор також визначає правові гарантії належного здійснення своїх функцій органами місцевого рівня.

Упродовж цього варто також зазначити, що О. Батанов у своєму дослідженні, присвяченому муніципальній владі в Україні, розглядає і виділяє ознаки гарантій муніципальної влади та муніципальних прав особи: наявність конкретної мети (об'єктної визначеності); мають переважно державний характер...; мають певні визначені у законодавстві параметри (дія у часі, просторі та за колом суб'єктів); мають матеріалізований характер (конкретне середовище реалізації та нормативну оформленість); наявність процесуальної визначеності (мають динамічний характер) - гарантії зумовлюються реальною діяльністю відповідних суб'єктів щодо вирішення питань місцевого значення; мають каузальний характер (певну причину, мотивацію, наявність попередніх підстав встановлення)[75, с. 134].

Беручи до уваги той факт, що місцеве самоврядування є складовою публічної влади і взаємодіє з державною, при цьому маючи підтримку від держави, можемо зробити висновок, що підхід запропонований О. Батановим можна застосувати і до виділення ознак гарантій державної влади в Україні [22, с. 72].

Наливайченко Л. виокремлює наступні ознаки гарантій державного ладу: 1) Нормативність. Гарантії державного ладу перш за все закріплені в Конституції та законодавстві України. Конституція (як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили) є не лише гарантією стабільності державного ладу, а й взагалі умовою його існування. 2) Системність. Саме використання поняття “система” означає взаємопов'язаність всіх складових елементів, які її утворюють. 3) Цілеспрямованість. 4) Процесуальність. Реалізація закладеної в гарантіях мети передбачає наявність процедурно- процесуальних дій, без яких неможливе досягнення позитивного результату.

Ми виділяємо наступні ознаки державної влади в Україні: наявність конкретної мети, в першу чергу, реалізація положень Конституції України; мають державний характер, при цьому спираються на міжнародну підтримку; функціонують відповідно до визначених у законодавстві параметри (дія у часі, просторі та за колом суб'єктів); діють у межах суверенної території та відповідно до законодавчого регулювання статусу; наявність процесуальної визначеності, мають динамічний характер, тобто гарантії зумовлюються реальною діяльністю відповідних міжнародних та державних суб'єктів щодо вирішення питань; мають каузальний характер (певну причину, мотивацію, наявність попередніх підстав встановлення). Ці ознаки не є виключними, розвиток суспільних відносин відбувається досить швидкими темпами і держава в особі її органів не завжди встигає вчасно закріпити на законодавчому рівні необхідні зміни щодо приведення у відповідність із суспільними вимогами і потребами [22, с. 73].

Гарантії державної влади покладені в основу утвердження демократії. На нашу думку, гарантії, які забезпечують реалізацію завдань та функцій держави на міжнародному, загальнодержавному та місцевому рівнях створюють певну систему, тобто кожний елемент сукупності гарантій взаємопов'язаний з іншими своєю метою, призначенням. А тому, відсутність чи невиконання певної гарантії системи державної влади спричиняє порушення державного управління і при цьому ні мети, ні комплексу гарантій державної влади не буде досягнуто [22, с. 73].

Таким чином, єдність і реальне впровадження виокремлених ознак гарантій державної влади в Україні є обов'язковою умовою безперешкодного та ефективного функціонування органів державної влади [22, с. 73].

В українській юридичній науці наразі не існує єдиної думки щодо класифікації гарантій державного ладу та виокремлення певних критеріїв такої класифікації. В основу класифікації гарантій державної влади можуть бути покладені різні класифікаційні критерії: форма закріплення гарантій; сфера дії гарантій; ступінь їхньої державної забезпеченості; характер правових норм, якими закріплено статус державної влади; взаємовідносини держави та громадянина й інші критерії. Певною мірою класифікація гарантій державної влади має умовний характер. Проте на наш погляд, уся система державних гарантій мусить бути вмонтована в конструкцію, яка: по-перше, унеможливлювала б втручання іноземних та міжнародних інституцій у внутрішні справи держави; по-друге, сприяла б органам публічної влади запровадити такий правовий механізм, який дозволяв би самостійно, оперативно та кваліфіковано вирішувати всі питання в межах законодавчо закріпленої компетенції. При цьому досить гостро стоїть питання відповідальності. Погоджуємось із позицією Калиновського Б., що відповідальність має бути диференційованою на кожному рівні державного управління та на рівні самоврядування, у кожної посадової особи, яка забезпечує певну ділянку роботи [213, с. 230].

Традиційно, як у теорії держави і права, так і в конституційному праві [282, с. 516; 675, с. 188-189] залежно від змісту та виду суспільної діяльності прийнято виділяти загальні та спеціальні (юридичні) гарантії. Вчені О. Кушніренко, Т. Слінько, Р. Веніславський, В. Ковтун виокремлюють політичні, юридичні, організаційно-правові, ідеологічні, військові (силові), духовні та дипломатичні [286, с. 28; 229, с. 103].

У вітчизняній юридичній науці зараз не існує єдиної думки щодо класифікації гарантій державної влади та виділення її критеріїв. Адекватна систематизація гарантій державної влади сприятиме як демократичному розвитку нашої держави, особливо в процесі трансформації державного апарату, так і розвитку теоретико-методологічних засад цієї проблематики.

Питання про класифікацію видів гарантій багато в чому визначає вирішення завдань їхнього подальшого вивчення, аналізу механізму їхньої дії, також це важливо для успішного розгляду шляхів їх подальшого розвитку і вдосконалення. Наукова класифікація гарантій має велике значення для з’ясування специфіки як закріплення так і процесу гарантованого функціонування державної влади [340, с. 81].

Відповідно, виділення критеріїв класифікації та відносно самостійних видів гарантій державної влади базується на опрацюванні ідей, теорій, доктрин, звичаїв і обумовлено історичними, міжнародними, законодавчими, національними, політичними й іншими особливостями розвитку цього інституту [340, с. 81].

Спеціальні (юридичні) гарантії можна поділити на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові. Серед спеціальних (юридичних) гарантій державного ладу України чільне місце посідають нормативно-правові гарантії. Вважаємо, що нормативно- правові гарантії державного ладу - це система конституційно- правових норм, за допомогою яких забезпечується функціонування, охорона та захист державного ладу України. До них належать гарантії, закріплені в Конституції України, законах та інших нормативно- правових і міжнародних актах. З точки зору широкого підходу нормативно-правові гарантії державного ладу - це комплекс правових норм та засобів, за допомогою яких забезпечується демократичний характер державного ладу, його охорона й захист [340, с. 81].

Так, конституційні гарантії В. Погорілко визначив як вид правових гарантій, механізм забезпечення, дотримання, виконання, застосування і використання конституційних та інших норм права органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, іншими фізичними і юридичними особами [456, с. 554-555]. Правники Ю. Тодика, В. Журавський звертають увагу, що конституційні гарантії - це передбачені Основним Законом України засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію певного інституту [282, с. 167]. Конституційні гарантії державного устрою України ґрунтовно досліджені в роботах С. Телешуна [635, с. 259-279]. Конституційні гарантії мають найвищу юридичну силу, є основою правових гарантій. Конституційними гарантіями у вузькому розумінні є гарантії щодо самої Конституції України як нормативно-правового акта. В широкому розумінні конституційні гарантії спрямовані на охорону державного і суспільного ладу, прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, форм прямого народовладдя, Президента України, органів законодавчої, виконавчої і судової влади, інститутів місцевого самоврядування, територіального устрою України та ін. [340, с. 81].

Важливою гарантією здійснення державної влади є її стабільність і прогнозованість. У цьому аспекті доцільно навести положення енциклопедичного словника Брокгауза та Єфрона, який містить визначення терміна “конституційні гарантії”. Під ними розуміють: “ті положення позитивного права у державах із представницьким устроєм, які мають своїм призначенням охороняти недоторканність існуючого типу державної організації, усуваючи можливість довільних або передчасних змін тексту основних законів, а також їхнього порушення. Зазвичай, вони становлять собою складову частину Конституції. Перегляд Конституції не повинен бути ні занадто м’яким, ні надто жорстким. У першому випадку загрожує урядовий або парламентський деспотизм, у другому - необхідна реформа або відкладається в довгий ящик, або здійснюється насильницьким шляхом” [182].

Саме стабільність конституційних гарантій сприятиме єдності держави, під якими розуміють правові, економічні й соціальні умови та засоби, які забезпечують реальне функціонування й розвиток інститутів державної єдності. До них пропонується відносити єдність території, правового й економічного простору та єдність державної влади. Є доцільним створити умови для забезпечення механізму державного суверенітету як комплексної системи, що включає засоби, процедури й принципи, за допомогою яких забезпечується верховенство, повнота й незалежність державної влади усередині держави та у сфері міжнародних відносин.

Ефективність державної влади, а від так і суверенітет держави забезпечується цілим рядом політичних, економічних, міжнародних та правових гарантій, в тому числі політичним, військовим, міжнародним та дипломатичним захистом, діяльністю правоохоронних та інших державних органів, що спрямована на утвердження державної влади та забезпечення національної безпеки. Вважаємо, що для України на сучасному етапі її розвитку, гарантії здійснення державної влади мають забезпечити здатність держави здійснювати самостійну внутрішню і зовнішню політику, її підтримка як українським народом, так і дружніми державами, наявність сучасних збройних сил, здатних надійно захистити територіальну цілісність і забезпечити незалежність держави, забезпечення економічного зростання, конкурентоспромож­ності виробленої продукції, забезпечення державної безпеки і внутрішнього правопорядку, ефективна боротьба з тероризмом і сепаратизмом, ефективна дипломатична діяльність щодо захисту суверенітету.

Конституція України має найвищу юридичну силу, визначає статус державних і недержавних інститутів, які виступають гарантами реалізації конституційних норм про державний лад України, внаслідок чого здійснюється функціонування і державної влади. Тому важливою гарантією державної влади є стабільність Конституції. Стабільність обумовлена стійкістю тих суспільних відносин, які регулюються Конституцією, і передбачає дію її основних положень протягом тривалого історичного періоду розвитку держави та суспільства. Така стабільність забезпечуються передбаченими в Конституції складними умовами щодо порядку внесення змін до тих її частин, які встановлюють основи конституційного ладу. Так, положення ст. 156 Конституції України встановлюють особливості порядку ініціювання, проходження, розгляду та ухвалення законопроекту про внесення змін до розділів І “Загальні засади”, III “Вибори. Референдум” і XIII “Внесення змін до Конституції України”, якими по суті визначаються основи конституційного ладу в Україні [340, с. 82].

Ще однією важливою конституційною гарантією є те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це положення виходить зі ст. 19 Конституції: “правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством” [306].

Забезпечення й оборона суверенної і незалежної України передбачає цілий комплекс політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів. До захисту державного суверенітету України безпосередньо причетні всі гілки державної влади.

До юридичних гарантій державного суверенітету відносять, по- перше, закріплені в Конституції України засадничі принципи, на яких ґрунтується суверенітет Української держави: сам принцип суверенітету держави, народного суверенітету (народовладдя), територіальної цілісності, поділу влади, верховенства права, єдиного громадянства. По-друге, закріплені в Конституції та законах України державно-владні та правові інститути: Президент України, Верховна Рада України, Національний банк України, Кабінет Міністрів України та Конституційний Суд України. Одним із проявів встановлення гарантій державного суверенітету є діяльність органів конституційної юрисдикції. Так, конституційний контроль як своєрідна оцінка “європейських договорів” став невід’ємною частиною процесу інтеграції на території Старого Світу. Стурбованість щодо можливості втрати або несанк­ціонованого обмеження державного суверенітету приводить до прийняття конкретних рішень на захист цього обов’язкового атрибуту держави [229, с. 112].

В Конституції України містяться також гарантії стримування і противаг діяльності органів державної влади відповідно до яких повноваження і діяльність органів державної влади є в цілому збалансованою системою, що також важливою гарантією існування та дієвості державної влади. До конституційних гарантій належать: право вето щодо законів, прийнятих Верховною Радою України (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (ст. 106);повноваження Верховної Ради України щодо усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (ст.ст. 85, 111), розгляд і прийняття рішення Верховною Радою України щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (ст. 85); прийняття парламентом резолюції недовіри уряду, що має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Необхідно ще багато зробити державним інституціям і громадянському суспільству, щоб Україна відповідала високим стандартам правової держави. Адже сутність конституції полягає у встановленні ефективної системи гарантій, які змушують державу діяти задля реального захисту потреб суспільства, встановлюють перешкоди до будь-яких трансформацій влади, спрямованих на відмову від цінностей свободи, права і справедливості [424, с. 25].

Цільове призначення гарантій здійснення державної влади полягає в забезпеченні організаційної та матеріально-фінансової самостійності та спроможності її органів і посадових осіб у розв’язанні питань загальнодержавного та місцевого значення, при цьому необхідно досягти гармонізації цінностей в межах всієї території держави. Тільки за умови спільної об’єднуючої мети державна влада зможе досягти прогресу й об’єднання суспільства навколо історично сформованих цінностей українського народу; у забезпеченні прав державної влади та створенні сприятливих умов для їхньої комплексної дієвої реалізації в ім’я процвітання України [340, с. 82].

Фундаментальне значення для гарантованості ефективної та дієвої державної влади мають матеріальні норми права, які регулюють важливі питання ринкової економіки, будівництва, транспорту, охорони навколишнього середовища, охорони культурної спадщини, житлового господарства тощо. При встановленні гарантій державної влади, важливо наголосити, що державна влада в особі головних її органів повинна чітко засвоїти, що відносини місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування - це відносини рівноправних, незалежних суб’єктів публічного права, кожен із яких має свої чітко окреслені повноваження та сфери діяльності [213, с. 236-237].

Ефективність гарантій значною мірою залежать також від реалізації засади єдності державної влади, яка має три складові: 1) соціальна та соціально-політична єдність влади, при цьому соціальна - коли різні суспільні групи та органи влади об’єднують єдині цінності, у свою чергу соціально-політична єдність влади характеризується у реалізації державної політики всередині країни та на міжнародній арені; 2) єдність принципових цілей у діяльності всіх державних органів; 3) організаційно-правова єдність, коли відбувається розподіл функцій влади між органами, а не поділ системи влади [340, с. 82].

Слід наголосити, що всі органи і посадові особи держави набувають своїх повноважень на здійснення державної влади у результаті вільного волевиявлення народу, що надає легітимність державної влади. Саме тому, організовану систему державної влади в соціальному аспекті можна розглядати як єдність умов реалізації основних прав і свобод громадян, оскільки ця реалізація багато в чому залежить від принципів організації самої державної влади, які служать передумовою ефективності забезпечення основних прав. Основні права реальні лише усередині державно-організованої спільноти, в рамках якої вони отримують юридичне закріплення і захист. Проте в самому забезпеченні прав громадян ще не закладені гарантії єдності системи державної влади. Як правильно відзначають німецькі державознавці, фундамент державної єдності ґрунтується на базі контактів громадян один з одним. Державна єдність виступає як прояв солідарності громадян [142, с. 221-222].

До військових гарантій забезпечення державного суверенітету України, а відповідно і самостійності і незалежності державної влади, ми вважаємо доцільно віднести Збройні Сили України, які покликані захищати владу народу, стоять на варті державного суверенітету та територіальної цілісності держави, беруть участь в антитерористичній діяльності, можуть залучатися для допомоги суспільства в умовах надзвичайних ситуацій тощо. Так, ч. 2 ст. 17 Конституції України закріпила положення, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Якщо при цьому аналізі враховувати конституційний досвід зарубіжних країн, то треба вказати на аналогічні норми, які можна зустріти і в конституціях багатьох країн світу, зокрема: Хорватії, Болгарії, Туреччини, Албанії, Австрії та ін.

В окремих випадках саме Збройні Сили України та інші силові органи держави, це важливі елементи апарату держави, які можуть бути використані на підставі рішення виключно керівництва країни. Саме загальнодержавне управління такими збройними формуваннями є визначальним критерієм реальності суверенітету держави та її влади, здатності державної влади вести самостійну і незалежну внутрішню та зовнішню політику. На наше переконання, керівництво збройними силами може бути покладено виключно на вищі державні органи (глава держави, уряд, парламент), що і підтверджує світовий досвід.

Зараз спостерігаємо європейську тенденцію “розмивання” суверенних прав держав, помітно знизилась роль військової складової гарантій їхнього суверенітету. Тобто функція збройного захисту державного суверенітету і цілісності держав поступово перекладається на військові блоки (союзи), які виступають не лише гарантами порядку і миру, але й здатні набагато краще використовувати воєнні ресурси.

Разом з тим, інтеграційні процеси в Європі, військові конфлікти на території Європи актуалізувати питання міжнародно-правових гарантів державного суверенітету та підтримки державної влади у боротьбі із актами агресії, анексії території та “гібридної” війни. Триваюча фактично, неоголошена юридично, війна України та Російської Федерації поставила на порядок денний нові підходи до міжнародно-правових гарантій забезпечення суверенітету держави, її територіальної цілісності та підтримки державної влади у протидії злочинним міжнародним діям Російської Федерації.

На сучасному етапі розвитку глобалізаційної політики у світі на перший план виходить питання міжнародної системи безпеки. У цій площині привертає до себе увагу питання щодо розташування іноземних військових баз на території України. Так, Конституція України містить норму, відповідно до якої на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ч. 7 ст. 17). Але Перехідними положеннями Основного Закону закріплено, що використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України. Саме посилання на цей припис був правовою основою для підписання 21 квітня 2010 року Президентами України та Росій­ської Федерації “Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України”. Положення Конституції України потребують уточнення, так як за діючої редакції дозволяється розташування виключно військових баз Російської Федерації на території Україні.

У цьому аспекті важливим є розкрити передумови та зміст запропонованих Президентом України змін до Конституції України від 3 вересня 2018 року, підтриманих парламентом 20 вересня 2018 року і направлених до Конституційного Суду України, щодо закріплення незворотності курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Пропонована законодавча ініціатива має на меті внесення необхідних змін до Конституції України для реалізації цілеспрямованого прагматичного курсу України на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору як стратегічних зовнішньополітичних пріоритетів держави [469].

Треба зробити акцент, що російські військові бази та/або “миротворчі” сили розміщені практично в усіх пострадянських країнах, крім Туркменістану, Узбекистану та країн Балтії. Цікавим є досвід Литовської Республіки, на території якої відповідно до положень ст. 137 Конституції не можуть знаходитися зброя масового ураження та військові бази іноземних держав. Слід звернути увагу на підхід, який застосував у своєму рішенні Конституційний Суд, коли тлумачив ст. 137 Конституції. Так, на думку суддів, не слід розглядати як абсолютну заборону, тобто як заборону створення військових баз держав (у тому числі членів НАТО), яка пов'язана з метою спільної оборони та забезпечення спільної безпеки. На території Литовської Республіки не може бути жодних військових баз, які знаходяться у власності та під контролем іноземних держав. Така заборона не означає, що на території Литовської Республіки не може бути будь-яких військових баз, з урахуванням підписання міжнародних договорів Литовською Республікою, зокрема договору про колективну оборону, ратифікованого Сеймом, що будуть знаходитися під контролем Литовської Республіки спільно (разом) з державами- союзниками [229, с. 128-129]. Вважаємо, що аналогічний підхід має бути зроблений і Конституційним Судом України, коли прийде час тлумачення ч. 7 ст. 17 Конституції України.

Російська збройна агресія спричинила докорінні зміни у зовнішньому та внутрішньому безпековому середовищі України, що обумовлює необхідність пошуку нових механізмів гарантування національної безпеки України та чіткого закріплення в Основному Законі держави незворотності цивілізаційного вибору України, уособленням якого є європейська та євроатлантична інтеграція України. Широка суспільна підтримка в Україні європейського та євроатлантичного вибору зумовлена європейською цивілізаційною ідентичністю України, її тісними і тривалими відносинами з членами європейської та євроатлантичної спільнот, які ґрунтуються на спільних цивілізаційних цінностях.

Законом України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” (стаття 11) [498] до основних засад зовнішньої політики віднесено забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, а також поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації.

Саме солідарність громадян спричинила Революцію Гідності, рушійною силою якої були прихильники європейської ідеї. Триваюча збройна агресія Росії має на меті блокувати інтегрування України до єдиного європейського простору. Рішучість українського народу у відсічі та стримуванні російської агресії є переконливим свідченням всенародної підтримки цивілізаційного вибору України.

У преамбулі Конституції України сформульовані конкретні цілі, яким має бути підпорядкована система державної влади: дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі Україні, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколін- нями....[306] Така єдність порушується, коли органи і посадові особи державної влади переслідують різні цілі, ведуть боротьбу за свої пріоритети, по-своєму тлумачать конституційні цільові установки, пропонують різні способи їхньої реалізації. Саме конституційно-правові гарантії державної влади мають сприяти єдності влади, консолідації суспільства навколо спільних цінностей та вектору розвитку держави.

Підтримуємо позицію правника В. Ладиченка, який зауважив, що система державної влади в Україні єдина, розмежовуються лише предмети компетенції і повноваження органів державної влади. Якщо таке розмежування не вкладається в конституційно-правові рамки за рахунок розширення компетенції суб'єктів, то єдність системи державної влади порушується. Єдність системи державної влади в державі не означає надцентралізацію і не зводиться лише до ієрархії і підпорядкованості. Кожен з органів державної влади діє самостійно в межах своєї компетенції [382, с. 64].

Самостійність суб'єктів в даному контексті означає значне збільшення кола реальних носіїв влади, розмежування їх повноважень, тобто створення системи, в якій кожен орган здійснює державні повноваження з певних питань, і лише вся система в своїй єдності реалізує державну владу в цілому. Як пишуть німецькі правознавці, “розподіл компетенції не виключає загальнодержавної єдності, а диференціює його, формуючи відносно самостійні спільності, які залишаються взаємозв’язаними в межах цілісної єдності”. Державою є “об’єднання, майстерно складене з різних елементів в одне ціле суспільство” [142, с. 223].

Спільне здійснення державновладних повноважень, окреслених конституційними рамками, є одним з важливих об’єднуючих чинників, згуртовує всі ланки системи державної влади в єдине ціле.

Серед гарантій державної влади виокремлюють й економічну складову, яка характеризується достатністю фінансів для утримання апарату держави, а для цього має бути наявна власна економічна, фінансова та бюджетна системи.

В першу чергу економічні гарантії безпосередньо сприяють реалізації верховенства державної влади. А. Сміт стверджував, що власність породила нерівність, а необхідність зберігати багатство, в свою чергу, породила уряд. “Поки немає власності, не може бути уряду, оскільки справжня мета уряду - забезпечити збереження багатства і захистити багатого від бідного” [98, с. 123]. При аналізі суверенітету державної влади необхідно мати на увазі його економічну основу (систему власності), політичну сутність чи зміст та юридичну форму [386, с. 44]. Розділяємо думку Н. Пастухової, “Без території, простору, землі, води, повітря, надр, які підпорядковані верховній владі, не може бути самої держави, саме вони утворюють матеріальний зміст суверенітету” [451, с. 22].

В Конституції України встановлено монопольне право українського народу на землю та природні ресурси, яке може здійснюватися від імені народу виключно органами державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених Конституцією. За висловленнями Ю. Шемшученка, “держава не завжди може захистити свій суверенітет, зокрема в економічній сфері, у неї залишилося 20% власності. Через те бал часто правлять нечисті руки. Як наслідок, процвітають корупція та злочинність. Усе це, звичайно підриває внутрішній суверенітет” [706, с. 3].

Ефективні гарантії здійснення державної влади в Україні забезпечують збереження конституційної стабільності, державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Незаперечним є факт, що рівень гарантованості стабільного державного суверенітету України залежить від економічних, геополітичних, демографічних, національних, релігійних та інших факторів. Так, етнонаціональна неоднорідність, різний економічний потенціал регіонів впивають на гарантованість державного суверенітету та ефективність влади в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Здійснення державної влади може бути ефективним лише за умови стабільності її системи, яка повною мірою відображає її організацію, структурні елементи, внутрішні та зовнішні зв'язки, динаміку змін, механізм дії, спрямований на розв'язання функцій та завдань держави [340, с. 81].

Важливим питанням при розкритті гарантій здійснення державної влади є визначення місця людини, громадянина як носія, головного суб'єкта державної влади. Саме перед ціннісних факторів для людини, має бути сформована система державної та самоврядної влади, що забезпечить більшу легітимність, ефективність, авторитет державної влади, а від так і гуманізаційний аспект механізму держави [340, с. 83].

Важливо забезпечити гарантованість верховенства державної влади, яка полягає в юридичній та фактичній правомочності встановлювати в суспільстві єдиний правопорядок, правоздатність державних органів і громадських об'єднань, наділяти правами і обов'язками посадових осіб, визначати, дотримуватись та захищати права і свободи людини [307, с. 72]. Гарантії мають важливе значення ще й тому, що державна влада виступає як головний розпорядник економічних, технічних, наукових, інформаційних, ідеологічних ресурсів та соціальних та духовних благ людини і громадянина [340, с. 83].

Дослідження нормативно-правових гарантій реалізації державної влади в Україні, дозволяє зробити висновок, що головною проблемою сучасного українського конституціоналізму є співвідношення між конституційними приписами й реаліями, тобто між юридичним і фактичним станом речей у процесі здійснення державної влади. Недостатньо на конституційно-правовому рівні закріпити гарантії здійснення державної влади, а необхідно створити умови їхнього реального втілення, що забезпечить ефективність і легітимність державної влади [340, с. 84].

Таким чином, класифікація гарантій державної влади з поділом їх на загальні та спеціальні (юридичні) є досить умовною. Спеціальні (юридичні) гарантії - це правові норми. Аналіз гарантій державної влади, який містить зазвичай конституційні принципи, дозволяє констатувати, що в ньому закріплені й загальні гарантії (правовий, демократичний, соціальний характер діяльності державної влади, принцип розподілу влади як основи побудови і функціонування органів державної влади тощо). Таким чином, можна зробити висновок про те, що всі види гарантій мають правовий аспект, оскільки вони юридично закріплені. Ми вважаємо, що здійснювати поділ та аргументувати про певні особливості загальних і спеціальних гарантій державної влади не доцільно, так як всі гарантії закріплені у правових нормах. Проте слід зазначити, що всі гарантії знаходяться у взаємній залежності, доповнюють одна одну і діють як єдиний механізм, що забезпечує стабільність та демократичність державної влади в Україні [340, с. 84].

Головне призначення гарантій державної влади полягає в тому, щоб створити найбільш сприятливі умови для функціонування його інституцій, щоб демократична форма організації державної влади не тільки конституційно проголошувалась “де-юре”, але й ефективно та прогнозовано впроваджувалась у життя “де-факто”. Вважаємо, що ефективна та дієва система гарантій державної влади є гарантом демократичного урядування.

Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що гарантії державної влади - це обумовлена закономірностями суспільного розвитку та нормативно закріплена система умов, засобів і способів, які забезпечують дієву і ефективну реалізацію закріплених за органами та посадовими особами державної влади прав і належне виконання ними покладених обов’язків в інтересах українського народу, поєднуючи міжнародні, загальнодержавні та місцеві інтереси. Очевидно, ключовими елементами системи гарантій державної влади є умови, засоби і способи, які забезпечують ефективну реалізацію державної влади в Україні. Умови являють собою ті обставини, за яких відбувається функціонування державної влади, а саме: загальний стан суспільних відносин, включаючи і геополітичні аспекти, економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні, релігійні показники існування суспільства. Способами є юридично закріплені права та обов’язки суб’єктів правовідносин у сфері здійснення державної влади, використання та виконання яких і зумовлює функціональну складову державної влади. Засоби як елемент системи гарантій державної влади, пов’язані не з абстрактним теоретичним розумінням суверенної державної влади, а з її реальною складовою, дійсним матеріальним виявленням, ними є матеріальна (комунальне та державне майно, рухоме та нерухоме, земля, земельні ресурси) та фінансова (бюджет та інші джерела фінансування) основи державної влади, а також людський ресурс (громадяни України, особи без громадянства, іноземці, які проживають на території України) [340, с. 84].

Відповідно до опрацьованого матеріали, пропонуємо систему гарантій державної влади пропонуємо класифікувати на загальні, що забезпечують функціонування та розвиток суспільства (економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні) та юридичні, які закріплені у нормативно-правових актах і встановлюють права та обов'язки суб'єктів правовідносин у сфері здійснення державної влади, а також закладають механізм їхньої відповідальності, матеріально-фінансові та кадрові засади функціонування.

З'ясовано, що система гарантій державної влади є складною й чітко невизначеною, а тому - вимагає подальшого наукового дослідження, адже гарантії - це передумови існування ефективної системи державної влади.

Розкриття гарантій державної влади з позицій системного підходу дозволяє виокремити такі критерії класифікації та види гарантій державної влади: - залежно від змісту та виду суспільної діяльності: загальні та спеціальні (юридичні) гарантії; - загальні гарантії за доцільно поділити на: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні (духовні) гарантії державної влади; - спеціальні (юридичні) гарантії за способом забезпечення поділяються на дві групи: нормативно-правові та організаційно- правові гарантії[340, с. 84].

Удосконалення нормативного забезпечення гарантій публічної влади, у тому числі й щодо організаційного забезпечення системи її органів, має бути одним із ключових напрямів сучасної конституційної реформи. Зокрема, важливим є формування державної політики з урахуванням необхідності матеріального, фінансового та кадрового забезпечення діяльності органів державної та самоврядної влади.