Висновки до розділу 2
На сучасному етапі розвитку України важливо сприйняти власний історичний досвід і його використовувати. Так, за часів існування Русі з центром в Києві князь Київський не мав монопольної абсолютної політичної влади в державі, а спирався на дружин та бояр.
Визначальні рішення князь Київський приймав після узгодження з дружиною та боярами. При цьому, якщо запропоновані князем рішення щодо вирішення проблеми не знаходили підтримки, він виносив її на всенародне обговорення - віче. Для українського суспільства історично віче, а зараз майдан, має глибоке коріння і використовується нині. Тому є необхідність і на рівні Конституції України розширити форми безпосередньої демократії, і передбачити віче (майдан) як право на спротив українського народу з непогодженням політики влади та її програмних засад.Слід акцентувати увагу на демократичних засадах формування органів влади і управління Запорозької Січі. Вибори кошового отамана проходили за демократичною звичаєво-правовою процедурою. Так, кандидати на обрання кошовим отаманом мали негайно покинути місце його голосування, щоб особистою присутністю не впливати на процедуру обрання. На сучасному етапі розвитку України важливим питанням залишається убезпечити вибір українського народу від політичного впливу, щоб рішення приймалось свідомо та відповідально. Обраний кошовий отаман мав кланятися на чотири боки і дякувати громаді, яка його обрала. В церемонію інавгурації Президента України чи складання присяги державними службовцями пропонуємо внести елемент поклону і подяки Українському народу й громаді.
Підсумовуючи дослідження організації та здійснення влади в часи існування України-Гетьманщини, представляється можливим зробити висновок, що державний устрій ґрунтувався на республікансько-демократичних засадах, мав військовий і територіальний поділ. Як військо складалося з куренів, територіально державу поділили на паланки.
Важливим елементом організації влади за часів України-Гетьманщини є фактично зобов’язальна участь козаків на січовому майдані, під час якого вирішувались найважливіші питання: вибори кошового отамана й військової старшини, війни і миру, встановлення дипломатичних відносин, воєнних походів, покарання злочинців. Тому відстоюємо позиції щодо запровадження в законодавстві України обов’язком участі громадян у формах безпосередньої демократії, зокрема виборах та референдумах, що відповідатиме історичній традиції українського народу.Для нинішнього розвитку України важливим питанням є проведення демократичних парламентських і місцевих виборів. Пропонуємо у Виборчому кодексі України від 19 грудня 2019 року передбачити альтернативи висунення кандидатів у депутати. Зараз маємо ситуацію, коли право висунення кандидатів в депутати монополізували партії, як було в найгірші радянські часи, коло це право належало партії, а у нас партіям.
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року 5 липня 1991 року прийняли Закон “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР”, який закріпив положення, що президент є главою держави і главою виконавчої влади. Як бачимо, Верховна Рада України відмовилась від запровадження посади віце-президента, яка була передбачена в Концепції нової Конституції України. Разом з тим, в діючій на той час Конституції УРСР 1978 року залишалась норма, що народ здійснює державну владу через ради народних депутатів. Конституціоналізовані саме в такий спосіб владні відносини свідчили про еволюцію радянської республіки в бік парламентської форми правління. Відстоюємо позицію, що запровадження поста Президента України було передчасним і призвело, як показали події 2004 та 2014 рр., до системних збоїв в організації державної влади, протистояння між її гілками і особистостями.
Є необхідність зробити наголос на тому факті, що революції 2004 та 2014 рр. у конституційному вимірі завершились зміною повноважень Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.
Вірніше сказати, це можливість впливати на роботу уряду. Як компроміс розв’язання революційної ситуації в грудні 2004 року, Верховна Рада України 8 грудня у пакеті приймає рішення, результатом якого стало можливим провести повторний другий тур виборів Президента України, змінити склад ЦВК і змінити Конституцію України. Як результат, України вийшла із політичної кризи шляхом закріплення з 1 січня 2006 року парламентсько-президентської держави. Резонансною подією стало рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року, відповідно до якого Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року визнали неконституційним - таким, що втрачає чинність, а всі нормативно- правові акти мали бути приведені у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 р. Функціонуюча в 2010-2014 рр. президентсько-парламентська система унеможливила реалізацію принципу стримувань і противаг між президентом, парламентом і урядом, що призвело фактично до узурпації державної влади в одних руках.Сучасний період конституційних перетворень розпочинається з відтворення дії окремих положень Конституції України відповідно до Закону від 21 лютого 2014 року “Про відновлення дії окремих положень Конституції України”. Своїм рішенням Верховна Рада України максимально усунула небезпеку, що загрожувала державному суверенітету, територіальній цілісності України, правам і свободам людини, громадянина та майбутньому існуванню Української держави.
Конституційний процес в Україні призвів до того, що характерною особливістю нашої Конституції від 28 червня 1996 року в частині організації державної влади була її нестабільність і очікування змін. Вважаємо, що саме ця обставина вкрай негативно та загрозливо впливає на організацію і функціонування державної влади й українського суспільства, оскільки породжує неналежне безвідповідальне ставлення до Основного Закону України, перш за все, з боку владних суб'єктів та в кінцевому рахунку - всього українського народу.
Діючий період за змістом і цілеспрямованістю має називається реформаторським, що підтверджується триваючими реформами щодо організації та здійснення публічної влади, зокрема судової реформи та процесом децентралізації влади.
Вважаємо, що при проведенні конституційної реформи в сучасній Україні, є доцільним використати власний історичний досвід і сучасну практику демократичних держав, і перебачити чисельність Верховної Ради України у пропорції 80-100 тис. жителів на одного представника українського народу в парламенті.
Відстоюємо позицію збільшення числа жінок депутатів Верховної Ради України, при цьому є доцільним використати поряд із зарубіжним досвідом і власний історичний, що дозволить більш раціонально прописати формулу в Конституції України.
Сьогодення поставило на порядок денний важливе питання - переконати, довести і собі, й світові про самобутність української нації, про спроможність побудувати власну соборну процвітаючу державу, й об'єднати навколо історично сформованих національних цінностей український народ. На цьому шляху союзників у нас не багато, тому треба покладатись на власні сили та можливості. Більше того, нам на військовому й ідеологічному полі бою протистоїть Російська Федерація, яка впроваджує ідеологію великодержавного шовінізму, і ставиться до українців, грузин, кримських татар й інших із презирством, заперечуючи їхню самобутність і спроможність самостійності.
В основу загальної періодизації покладено проблемно- хронологічний принцип розвитку державно-правових форм, факторів і явищ на території України. Завдяки вивченню особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України, здійснено наукову систематизацію та періодизацію в хронологічній послідовності державної влади та проаналізовано її радикальну трансформацію.
Зокрема, дослідивши історичний досвід організації та функціонування державної влади в Українській державі, вважаємо за необхідне виділити основні етапи її становлення. Виділено такі найбільш важливі та складні етапи становлення державної влади в Українській державі:
I. Києво-Руська, Галицько-Волинська та Литовсько-Руська держави
II. Козацька держава
III. Україна в імперську добу наприкінці XVIII - у ХІХ ст.
IV. Українська Народна Республіка, Українська держава та Західно-Українська Народна Республіка
V. Радянська доба в Україні
VI. Сучасна Україна
До кожного з наведених періодів було застосовано дрібнішу періодизацію з метою повного відображення характерних особливостей кожного з етапів становлення і розвитку державної влади в Україні, адже цим самим ми розширюємо можливості для докладного аналізу матеріалу.
Конституційні засади організації та здійснення державної влади є базовим ключовим питанням, що постає при необхідності проведення реформ, що обумовлені глобалізацією, та трансформацією суспільних відносин. Перед державами світу загалом, і Європи, зокрема постійно постає ряд зовнішніх та внутрішніх чинників, які обумовлюють необхідність вирішення завдань та реалізацію функцій держави. В умовах євроінтеграційної політики України постає ряд питань, щодо необхідності комплексного реформування, механізм здійснення державної влади є першочерговим об'єктом реформ.
Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору), було внесено до Конституції, зокрема, такі зміни - абзац п'ятий преамбули після слів “громадянської злагоди на землі України” доповнити словами “та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу та незворотність європейського і євроатлантичного курсу України”. Цей факт безумовно актуалізує питання євроінтеграції України, і привертає посилену увагу до необхідності розробки наукового підґрунтя подальшої конституційної реформи, в тому числі і щодо реформування організації та здійснення державної влади в Україні.
В результаті дослідження питань організації здійснення державної влади в державах-учасницях ЄС, ми звернули увагу на ряд аспектів:
- Основний Закон ФРН містить норми, щодо участі національних органів державної влади у прийнятті рішень Європейського Союзу. Слід констатувати те, що конституційно- правовий статус органів державної влади країн-членів Європейського Союзу, у зв’язку із відповідним членством був підданий певній трансформації.
Так звана наднаціональна правова система право ЄС, і сама міжнародна організація інтегровані у управлінські процеси, тому говорити про державну владу держав- членів ЄС виокремлено від Союзу не є актуальним;- у Франції ми спостерігаємо інтегровану судову владу, оскільки рівні здійснення правосуддя є в тому числі, як національні, так і рівень Ради Європи (Європейський суд з прав людини), так і ЄС (Суд Європейського Союзу);
- принцип народовладдя як основа демократії лежить в основі здійснення державної влади в Бельгії, але термін, щодо суб’єкта - носія є нація, а не народ, при цьому територія держави, а отже і особливості управління розподілені на чотири лінгвістичних регіони;
- Конституція Данії визначає, що верховна влада належить у Данії Королю, але відповідальність покладена на уряд, функціонує парламент, як представницький орган;
- цікава юридична конструкція закріплена у Конституції Угорської Республіки як право й одночасно обов’язок протидії незаконному захопленню влади, залишає питання, то що ж вважати пріоритетним, тобто реалізувати право чи виконувати обов’язок кожного реагувати на спроби незаконного захоплення влади в державі;
- головним принциповим акцентом для Республіки Кіпр є те, щоб влада була розподілена між грецькою та турецькою Общинами.
Загалом носієм державної влади у більшості держав-членів Європейського Союзу Основні Закони держав визначають народ, іноді зустрічається термін нація, але спостерігаються певні відмінності в підходах, щодо формулювання положень, що характеризують демократичну форму правління. Особливості обумовлені відмінностями в історичному становленню державності на тій чи іншій території.
Щодо конституційних засад організації здійснення державної влади у країнах, що є кандидатами на вступ до ЄС, то загальні принципи застосовані класичні до організації здійснення державної влади у правовій демократичній державі, при цьому для Турецької Республіки принциповою є вказівка на світський характер держави, що визначає і ключову ознаку державної влади в Туреччині. У Конституції Чорногорії принцип народовладдя, сформульований як наділення суверенітетом громадянина із громадянством Чорногорії. Зазвичай мова йде про колективного суб'єкта - народ або націю, а у даному випадку мова йде про громадянина в однині, при цьому зрозуміло, що маються на увазі всі громадяни Чорногорії - тобто народ Чорногорії.
Стосовно організації управління в Європейському Союзі, ми не вживаємо термін державна влада, оскільки ЄС є міжнародною організацією, а не державою, але ми розуміємо, що на сьогодні інституційна система ЄС, що побудована для досягнення цілей Союзу інтегрована і в національні системи організації здійснення державної влади.
Для з'ясування наявності чи відсутності принципу поділу влади в інституційній системі ЄС, потрібно окремо детально характеризувати правовий статус кожної інституції. При цьому саме питання про поділ влади в ЄС, не є ключовим, оскільки Європейський Союз - міжнародна організація, яка сформувала певний інституційний механізм, для реалізації своїх цілей, тобто мети самого Союзу, а не для реалізації влади. Такою є офіційна юридична позиція, викладена в установчих договорах. Але ми можемо спостерігати, що система управління - інституційний механізм ЄЄ перебуває у взаємодії з органами державної влади держав-членів, право ЄС інтегроване в правові системи держав-членів, а правові системи держав-членів у правову систему ЄС. Навіть на рівні конституційному наявні норми, щодо здійснення управління в державі, шляхом реалізації рішень міжнародних публічних установ.
Питання організації та здійснення державної влади в Україні, в тому числі й відповідне реформування мають бути вирішені з урахуванням основних принципів права ЄС, і досвіду держав-членів ЄС. Але головними чинниками мають бути історичні, економічні, політичні особливості нашої держави.