Висновки до розділу 1
Конституційно-правові засади визначають найважливіші підвалини і закономірності організації та здійснення державної влади, їхньою метою є збалансування інтересів та узгодження форм і методів діяльності органів державної влади.
Саме на основі конституційно-правових засад здійснюється діяльність суб'єктів конституційного права, це основоположні ідеї, які визначають стратегічний напрям діяльності держави в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства. На основі опрацьованого матеріалу робимо висновок, що конституційно-правові засади є комплексним за змістом терміном, який охоплює принципи, функції, правовий статус суб'єктів, гарантії, організацію, функціонування та відповідальність.На наш погляд, квінтесенція сучасних реформ в Україні має полягати саме в удосконаленні принципів здійснення державної влади, наповнення їх новітнім змістом, відповідним до вимог сьогодення, доповнення новими принципами формування та діяльності органів державної влади України.
Як правило, в юридичній літературі не відокремлюються принципи організації, формування державної влади та принципи діяльності, функціонування державної влади. На наш погляд, навіть не дивлячись на те, що багато принципів є спільними як для організації (формування), так і для здійснення (функціонування, діяльності) державної влади, доцільно виокремити принципи організації та принципи здійснення державної влади.
Становлення та розвиток принципів організації та здійснення державної влади відбувається на національному та міжнародному рівнях. Ці принципи зароджувалися як певні меседжі, положення, ідеї, уявлення, що найперше обумовленні соціально-економічним рівнем розвитку держави та суспільства й відображають демократичні цінності в сфері організації та здійсненні державної влади, ролі громадянського суспільства щодо контролю над нею, напрямів, форм реалізації народного суверенітету тощо.
Принципи здійснення державної влади, що знайшли своє нормативно-правове відображення, реалізуються в різноманітних правових (найперше конституційно-правових) відносинах. Практика реалізація принципів здійснення державної влади зумовлює їх реформування, певну видозміну, виходячи з цілого комплексу факторів: політичного режиму (демократичного, авторитарного або тоталітарного), низки культурно-ідеологічних чинників, виду макроекономічної моделі, рівня соціально- економічного розвитку держави, розвиненості та дієвості інститутів громадянського суспільства, гарантованості та ефективності діяльності елементів системи місцевого самоврядування, форм його взаємодії та взаємовпливу з державними інституціями тощо.
Принципи здійснення державної влади в Україні - це основоположні, вихідні, фундаментальні, базові ідеї, закріплені в Конституції та законах, інших нормативно-правових актах України, характеризуються універсальністю, високою вагомістю, найвищим рівнем обов’язковості та відображають найістотніші положення реалізації державної влади в інтересах Українського народу.
Належна науково-теоретична розробка принципів здійснення державної влади, врахування позитивного досвіду зарубіжних країн у цій сфері, відповідне їх нормативно-правове закріплення в Україні є запорукою підвищення ефективності державної влади, наближення її до потреб і запитів людей, а як наслідок - сприятиме успішній євроатлантичні інтеграції України, допоможе посилити взаємовигідне партнерство та співробітництво України з країнами Європейського Союзу.
Конституційно-правові засади державної влади в Україні являють собою принципи, функції державної влади, правовий статус суб'єктів, що державну владу реалізують, гарантії її здійснення, організацію та функціонування механізму державної влади.
Сутнісні ознаки конституційно-правових засад організації та здійснення державної влади можна виокремити наступні:
- відображають зв'язки системи організації державної влади;
- закріплюють форми організації здійснення державної влади;
- сформовані під впливом історичних чинників;
- відображають менталітет народу, що є носієм суверенітету.
Теоретико-правові підходи до розуміння державної влади у сучасній науці залишають неоднозначними та неодностайними. При чому в теорії держави та права певна визначеність має місце, але основні підходи тяжіють або до ототожнення державної влади із механізмом її реалізації, або до визначення державної влади як свідомо-вольового відношення між різними суб'єктами правовідносин.
В галузі науки конституційного права виділяють ознаки, що характеризують державну владу, але вони зазвичай спрямовані на відокремлення державної влади, як різновиду суспільної влади, або пошуку виокремлюючих ознак між державною та політичною владою, між державною та публічною владою, між державною та муніципальною владою.
Дослідження засад організації та здійснення державної влади має давні, доконституційні витоки. Цінності держави і методи здійснення державної влади стали предметом досліджень мислителів іще з появи перших держав-диспотій у Східній Азії, але найбільш відомими стали твори філософів (Платон, Аристотель, Цицерон і ін.) про природу та методи і форми здійснення державної влади за часів Давньої Греції та Давнього Риму. На теренах України античні вчення про державну владу поширились через еллінські міста-колонії в Північному Причорномор'ї (Ольвія Тіра, Херсонес і ін.). Утім, відповідні знання про функціонування державної влади не отримали свого розвитку до заснування середньовічних держав Європи та епохи Відродження, яка поновила дискурс про суверенітет держави і його реалізацію (Т. Аквінський, Н. Макіявеллі, Ж. Боден і ін.) й стали прологом до розвитку доктрини класичного конституціоналізму в Європі та Америці (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн і ін.). І лише з появою перших конституцій і конституційних актів у Європі та Америці, а також розвитком науки конституційного права з початку XIX ст. і дотепер конституційні засади організації та здійснення державної влади стають предметом ґрунтовних наукових досліджень.
На основі узагальнення та систематизації дослідження конституційних засад організації та здійснення державної влади в Україні, в контексті світового досвіду державотворення, можна виокремити вісім основних етапів розвитку сакральної-релігійної, філософської, наукової та конституційно-правової думки щодо досліджуваного питання:
перший етап - виникнення перших державних утворень і держав (т.з.
“східних деспотій”) у Східній Азії (Шумер, Аккад, Єгипет, Ізраїль та Іудея, Китай, Індія і ін.), за якого в основу організації та здійснення державної влади покладався принцип сакральності (з лат. sacrum - “святиня”, “жертва”) походження абсолютної царської влади, який обґрунтовувався в священних книгах, літописах, повчаннях нащадкам царів тощо;другий етап - усталення міст-держав (полісів) у Давній Греції й імперії в Давньому Римі та розвиток у роботах Аристотеля, Платона, Цицерона й ін. Античної філософської думки щодо форми державного правління та моральність і меж здійснення державної влади, а також поширення відповідних цінностей, принципів й ідей у еллінських містах-колоніях у Північному Причорномор'ї (Ніконій, Ольвія Понтійська, Пантікопей, Тіра, Херсонес, Фанангорія й ін.), на території сучасної України;
третій етап - формування націй (т.з. “державних націй”) і держав за часів Середньовіччя, включаючи Русь (в інших традиціях - Київську Русь, Київське Князівство) (VII-VIII ст. - до руйнування Києва Батиєм у 1240 р.), що позначилось оформленням самої категорії “держава” в тогочасних пам'ятках права (Салічна Правда, Саксонське зерцало, Руська Правда і ін.) та літописах, а також у розвитку теорії державного суверенітету (Й. Орлеанський, Т. Аквінський, Н. Макіявеллі, Ж. Боден і ін.);
четвертий етап - переосмислення філософської спадщини Аристотеля й інших мислителів Античності та зародження й оформлення конституційно-правової доктрини обмеження абсолютизму та конституційних принципів організації і здійснення влади (верховенство права, народний суверенітет, поділ влад і система стримувань та балансів між гілками влади, верховенство парламенту в системі державних органів, громадський контроль за діяльністю органів державної влади, федералізм, непорушність приватної власності) у роботах мислителів Відродження (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Міл, Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, Т. Пейн і ін.);
п ’ятий етап - утвердження за результатами буржуазних революцій і воєн за незалежність перших конституційних актів (Декларація прав людини та громадянина Франції 1789 р., Біль про права США 1791 р.) і конституцій (Конституція США 1787 р., Конституція Франції 1791 р.
і ін.) у державах Європи і Америки, які унормували та забезпечили належну юридичну силу попередньо напрацьованим фундаторами доктрини класичного конституціоналізму засади організації та реалізації державної влади в конституційних монархіях і республіках, а також зародження на поч. XIX ст. науки конституційного права, вітчизняні та зарубіжні представники якої (І. Андрєєвський, К. Бідерман, Й. Блюнчлі, Дж. Брайс, Г. Вайц, Й. Гельд, Р. Гнейст, О. Градовський, А. Дайсі, Г. Еллінек, А. Есмен, М. Ковалевський, Ф. Кокошкін, Ф. Кольб, М. Коркунов, С. Котляревський, Ж.-Л. де Лолм, А. де Токвіль, Є. Трубецкой, Е. Фріман, Б. Чичерін, Л. Штейн), включаючи і відомих українських правників, які працювали в Університеті Св. Володимира в Києві (М. Ковалевський, С. Корф, П. Лодій, Л. Петражицький, М. Рененкампф, О. Романович-Славатинський, В. Сокольський, М. Лазаревський та ін.), обґрунтували у наукових розробках сутність і зміст згаданих принципів, визначили шляхи їхньої реалізації та розбудови конституційної держави;шостий етап - національна визвольна революція України (1917-1921 рр.), результати якої отримали закріплення в конституціях і конституційних актах УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії, а також у наукових роботах про конституційні засади державної влади в Україні (С. Дністрянський, М. Грушевський, Б. Кістяківський, М. Палієнко, Ф. Тарановський і ін.), але не були реалізовані в розбудові конституційної держави через більшовицьку експансію та встановлення радянської влади в Україні;
сьомий етап - розбудова радянської системи органів державної влади, діяльність яких у колишньому СРСР, до складу якого входила й Українська РСР (1922-1991 рр.), ґрунтувалась спочатку на засадах розбудови комуністичної держави, яка була знаряддям впливу робітників і селян на експлуататорів, а надалі, - в другій пол. XX ст., - на більш ліберальних засадах демократичного централізму, системи рад всіх рівнів, яка забезпечувала ілюзію демократизму, зрощування державного та партійного апарату, при монопольному становищі КПРС.
Радянські науковці (Г. Барабашов,A. Денисов, С. Кравчук, А. Таранов, Я. Уманський і ін.) визначали конституційно-правові основи організації та функціонування державної влади у СРСР, які нерідко розходились із реальними методами і формами діяльності радянської державно-репресивної системи;
восьмий етап - відродження українських традицій державотворення та конституціоналізму та проголошення незалежності України, а також утвердження та розвиток конституційно-правової думки (М. Баймуратов, Ю. Барабаш, Ю. Бисага, І. Дахова, О. Марцеляк, О. Лотюк, В. Марченко, К. Павшук, І. Процюк, С. Серьогіна, О. Скрипнюк, О. Совгиря, В. Сухонос, В. Федоренко,
B. Шаповал, В. Шатіло, Ю. Шемученко і ін.) щодо конституційних засад організації та здійснення державної влади на основах верховенства права, гуманізму та поваги до прав і свобод людини, демократизму, поділу державної влади, підзвітності й підконтрольності органів державної влади громадянському суспільству та ін.
Методологія конституційно-правових досліджень і знання про її потенціал сформувалися історично, з урахуванням здобутків філософської думки Античності про державу та форми правління, раціоналістичних учень Середньовіччя та здобутків мислителів епохи Відродження у формуванні доктрини класичного конституціоналізму. Тобто утвердженню методології конституційно-правових передували 22-віковий (із IV ст. до н.е. - до кін. XVIII ст.) пізнання мислителями і ученими законів взаємовідносин людини, суспільства та держави, а також ефективного здійснення державної влади та обмеження свавілля держави в інтересах прав людини.
Після утвердження науки конституційного (державного) права на поч. XIX ст., питання методології пізнання конституційно- правових реалій стають її важливим завдання. Про це свідчать і наукові дослідження питань методології такими правознавцями, як Й. Блюнчлі, М. Реннекампф, О. Романовича-Славатинського та інші. Так, професор Університету Св. Володимира в Києві О. Романович-Славатинський писав, що позитивне (державне) право, може вивчатися за допомогою наступних прийомів: а) метод догматичний; б) метод філософський, діалектичний; в) метод історичний; г) метод порівняльний, а також наголошував на успішності їхнього застосування виключно шляхом комбінування цих прийомів у межах певної методології.
Методологія дослідження конституційних засад організації та здійснення державної влади пройшла ті ж етапи генезису, що й методологія науки конституційного права в цілому: а) перший етап, характеризується зародженням методології пізнання сутності та змісту державної влади та дослідження феноменології конституційної держави (поч. XIX - поч. XX ст.); б) другий етап, ознаменувався розвитком методології державно-правових досліджень в радянській “державоцентричній” науці конституційного права, яка протиставлялася західній ліберальній методології конституційного права, що перебувала в XX ст. знаходилась у пошуках розумного балансу відносин між громадянином, суспільством і державою (поч. XX ст. - кін. XXст.); в) третій етап, визначається подальшим розвитком вітчизняної методології конституційно-правових досліджень засад організації та здійснення державної влади у незалежній Україні, з використанням методологічних здобутків західноєвропейської правничої науки (кін. XX ст. - до сьогодні)”.
На відміну від універсальних методів, у науці не існує універсальних методологій і чітко упорядкованих стратегій їхнього застосування. Враховуючи це, можна зробити висновок, що методологія юридичної науки є, в першу чергу, вченням про методи пізнання правової дійсності, а також про завдання і функції цих методів їх взаємозв’язки та стратегію й тактику їхнього застосування дослідником.
У свою чергу, методологія дослідження конституційних засад організації та здійснення державної влади в Україні є комплексною системою взаємозумовлених світоглядних методологічних підходів, методів і прийомів пізнання сутності (походження) та змісту державної влади, а також принципів її ефективної організації та здійснення, з урахуванням національних традицій державотворення та відповідного зарубіжного досвіду.
Методологія дослідження конституційних засад організації та здійснення державної влади в Україні має системно-структурований характер. У її структурі можна виокремити три основні складові елементи (рівні): а) філософсько-світоглядні методологічні принципи (діалектичності, історизму, детермінізму, системності, феноменології й ін.); б) загальнонаукові методи (методи формальної логіки, системно-функціональний, герменевтичний методи, метод
прогнозування і ін.); в) спеціальні методи правознавства та, зокрема, конституційно-правових досліджень (порівняльно- правовий метод або ж метод конституційної компаративістики, метод конституційного моделювання й ін.). У своїй взаємодії ці методологічні рівні забезпечують комплексне дослідження широкого кола засад організації та здійснення державної влади.
Вищенаведена система та структура методології дослідження конституційних засад організації та здійснення державної влади вбачається завершеною, але не вичерпною. Вочевидь, у подальшому, по мірі розвитку науки, а також національного конституційного державотворення, ця методологія зазнаватиме оновлення та модернізації.