1.4. Висновки до першого розділу
Узагальнюючи отримані в цьому розділі дослідження результати ми можемо подати їх вигляді таких тез:
1. Головною цінністю принципу поділу влади є те, що він, використовуючи вислів А.Автономова, дозволяє “підтримувати” і “посилювати”[3,274] демократію.
При цьому стимулом до взаємодії окремих гілок поділеної влади є не просто певний нормативний (нехай навіть конституційний) припис, а потреба у збереженні демократичної влади як такої. Тобто, кажучи про функціонування демократичної влади, можна сформулювати таке правило: якщо в державі не дотримується принцип поділу влади, то ця держава не є демократичною, але, якщо гілки влади не взаємодіють, то це демократичне утворення не є державою.2. З науково-теоретичної точки зору зміст принципу поділу державної влади складає реалізація двох основоположних завдань, що стоять перед сучасними демократичними державами. З одного боку, це – забезпечення ефективного функціонування органів державної влади (недарма, у визначенні, яке пропонує Ю.Шемшученко, поділ влади тлумачиться як принципова умова ефективного функціонування всіх видів політичної і неполітичної влади[151,256]). А з іншого – формування механізмів, що унеможливлюють монополізацію влади і перетворення демократичного політичного режиму на будь-яку з недемократичних форм (чи то авторитарну, чи тоталітарну державу). При цьому розподіл політичного впливу і забалансування державної влади, які досягаються завдяки запровадженню принципу поділу влади, унеможливлюють застосування радикальних методів державного управління, і роблять цю систему “врівноваженою” і “поміркованою”[41,78].
3. Визнаючи роль запровадження і практичної реалізації принципу поділу державної влади у становленні демократичної та правової держави необхідно постійно пам’ятати про те, що він досягає свої мети лише за умови свого органічного поєднання з іншими принципами, які становлять базис сучасного конституціоналізму, і насамперед – з принципом верховенства права.
Дійсно, сам процес поділу влади набуває сенс лише за тієї умови коли всі три гілки діють в межах єдиного правового поля і всі три однаково дотримуються правових норм, в яких закріплюється їх компетенція, повноваження, основні цілі, а також їх права щодо інших гілок влади. При цьому, як відмічає Л.Ентін, завдяки поєднанню принципів поділу влади і верховенства права кожна з гілок влади виступаючи самостійною, разом з тим уособлює й єдність влади, в основу якої покладається єдність і універсальність права.4. Важливою складовою принципу поділу влади є не лише гарантування незалежності і самостійності окремих гілок державної влади, але й забезпечення взаємодії між ними. В цьому плані варто акцентувати на двох моментах: а) необхідний такий розподіл повноважень, коли утворюється цілісний механізм стримувань і противаг для запобігання зловживанню владою; б) необхідна співпраця між владами з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспільством. Справді, оскільки суспільство і суспільні відносини являють собою органічну цілісність, то й процес державного впливу на цей складний об’єкт має носити комплексний і системний характер, що досягається завдяки взаємоузгодженню дій гілок державної влади.
5. Як свідчить досвід багатьох демократичних країн, запровадження принципу поділу влади дозволяє не тільки встановити дієві бар’єри на шляху до авторитарних тенденцій у розвиткові державної влади (нагадаємо, що за словами П.Засодимського, умовою виникнення деспотизму є повна недиференційованість повноважень і концентрація всієї влади в одних руках[68,6-9]), але й забезпечити внутрішню стабільність в державі. Це досягається за рахунок того, що в умовах поділу влади єдиним шляхом для виходу з політичної кризи є консенсуальне вирішення проблем на основі конституційних норм. Тобто жодна влада не має достатніх повноважень аби знищити інші чи мати змогу повністю їх ігнорувати в процесі державного управління. Тому всі без виключення гілки влади виявляються визначально зорієнтованими на консолідацію, оскільки протистояння влад за умови реалізації принципу поділу влади призводить не до зникнення “небажаної” конкуруючої влади, а до руйнації всіх влад і всього державного механізму. Більш того, досвід сучасного державотворення надає чимало прикладів тому, що на сьогоднішній день вдосконалення механізмів взаємодії різних гілок державної влади тісно поєднано з процесами формування та функціонування інститутів громадянського суспільства і правової держави.
Отже, як було продемонстровано вище, конституційне гарантування принципу розподілу державної влади завжди означає не лише фіксацію системи “запобіжних мір” щодо узурпації влади, але й створення такої нормативно-правової бази, яка б дозволила рівноефективну взаємодію для різних органів державної влади. Розгляд цього кола проблем становить предмет дослідження в наступному другому розділі дисертаційного роботи.