Висновки
На підставі викладеної інформації є підстави стверджувати, що парламентські привілеї зумовлені статусом найвищого органу представницької влади і мають розглядатися як похідна від забезпечення його незалежної діяльності.
На парламент покладено обов'язок демократичного законотворення, і у цій своїй функції він має бути захищений від зовнішнього втручання у свою роботу. Власне, у цьому полягає сенс парламентських привілеїв, які мають колективний характер і виступають як фіксація відносин у публічно-правовій сфері, тобто депутати наділені цими привілеями як члени колегіального органу, а не як привілейована група.Основним привілеєм є індемнітет — захист від будь-якого переслідування за діяння чи висловлювання у ході виконання прямих депутатських обов’язків. Цей привілей має абсолютний характер і не може бути скасований за будь-яких обставин. Натомість імунітет, який розуміють як захист від кримінального переслідування та наявність спеціальних процедур притягнення до відповідальності, має відносний характер. Його обсяг залежить від правовідносин у суспільстві. Таким чином, він не є абсолютний, тим більше, його не можна трактувати як фізичну недоторканність.
Разом із тим, у практиці різних держав депутатська недоторканність має різні обсяг і характер. Проте навіть за умов максимально широкого трактування недоторканності її зміст полягає не в тому, що депутат виключений з-під загальної адміністративної чи кримінальної юрисдикції, а лише в тому, що обмеження його свободи вимагає попередньої санкції парламенту.
У практиці демократичних країн проти депутатів-правопорушників широко застосовується принцип flagrante delicto, тобто затримання на місці злочину. В такому разі використовуються правила рівності всіх перед законом і пріоритету безпеки суспільства над привілеями органу влади, який виконує волю цього суспільства.
ІІ.