§5. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ XIV СКЛИКАННЯ
Верховна Рада України XIV скликання, яка зібралася на своє перше засідання 12 травня 1998 р., знаменувала початок нового етапу в історії вітчизняного парламентаризму. Її діяльність базується на попередніх здобутках українського парламентаризму: історичних традиціях, законах і розробках Верховної Ради попередніх двох скликань.
Першочергово це пов’язано з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України, яка стала вагомим підгрунтям подальшого реформування політичної системи держави на засадах демократії і парламентаризму. Основою для деяких суттєвих змін, пов’язаних з українським парламентаризмом, став новий Закон про вибори.4.5.1. Вибори — 98
Вибори до Верховної Ради XIV скликання проходили на основі нового Закону про вибори. Вперше в історії українського парламентаризму вони проходили за змішаною системою. Отже,
єдина виборча кампанія фактично розділилася на дві складові: одна - в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, інша - в одномандатних виборчих округах. Також запроваджувалася принципово нова процедура голосування. Волевиявлення виборця базувалося на позитивному ставленні до кандидата чи партії, тобто виборцю досить було поставити позначку у виборчому бюлетені проти прізвища кандидата чи партії, за які він голосував.
Справу організації і проведення виборів було покладено на Центральну виборчу комісію (ЦВК) на чолі із заслуженим юристом України М.Рябцем, повноваження якої визначались спеціальним законом України.
Виборча кампанія по виборах народних депутатів України розпочалася 14 листопада 1997 р. Загальна увага була прикута до новоутвореного багатомандатного загальнодержавного виборчого округу. Із 53 партій, зареєстрованих Міністерством юстиції України станом на 14 січня 1998 р., рішення про участь у виборах було прийнято 44 партіями, з них 19 вирішили за доцільне створити виборчі блоки.
До ЦВК подали необхідні документи для реєстрації (із зібраним мінімумом у 200 тис. підписів на свою підтримку) 34 політичні партії і виборчі блоки партій, 25 партій та 9 виборчих блоків партій. Дві політичні партії - Партію більшовиків-комуністів та Партію слов’янської єдності - позбавили участі у виборах, оскільки, за визначенням ЦВК, “список кандидатів у депутати від цих партій був сформований не представницьким органом партії, як цього вимагає Закон, а іншим партійним органом”'. Ще двом політичним угрупованням - партії “Жінки України” та партії національного врятування У країни - відмовлено в реєстрації списків їх кандидатів у депу-1 Парламент України: Вибори-98. Інформ.- аналіт. вид. 4.1. К., 1998. С.9, 159. -221 -
тати за порушення вимог Закону 1. Отже, виборчий марафон долали ЗО українських політичних партій та блоків. У пресі неодноразово публікувались програми та платформи політичних партій [299] [300]. Також наводився їх аналіз [301]. ЦВК та окружні виборчі комісії проробили великий обсяг роботи, направленої на підготовку виборів в одномандатних виборчих округах. Передусім були утворені нові територіальні округи — 225 замість 450 традиційних, виборчі дільниці. На основі численних пропозицій було прийнято Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону “Про вибори народних депутатів України”. Зокрема, була зменшена кількість підписів (від 1500 до 900), які мали зібрати самовисуванці та кандидати від трудових колективів і зборів громадян [302]. А за окремою постановою висуванцям від політичних партій або блоків партій взагалі дозволили не збирати підписів на свою підтримку, оскільки самі партії вже зібрали достатню кількість підписів на свою підтримку. До справи виборів підключили і Конституційний Суд України. Першою з проблем, яку неоднозначно інтерпретували, була ст. 27 виборчого Закону про службову відпустку кандидатів на час виборчої кампанії. Конституційний Суд дав тлумачення, що це є правом, а не обов’язком кандидата. Отже, на вибори йшли ЗО політичних партій та виборчих блоків партій, в списках яких було зареєстровано 3539 осіб. В одномандатних виборчих округах на день виборів було зареєстровано 3962 кандидати, прізвища яких були внесені до бюлетенів для голосування. У середньому на один мандат претендувало 18 кандидатів у депутати. Кількість зареєстрованих кандидатів коливалася у різних округах від 3 до 37 осіб. Найбільше - у виборчому окрузі 218 (м.Київ), найменше - у виборчому окрузі 73 (м.Іршава, Закарпатська обл.). Із вказаної загальної кількості кандидатів у народні депутати в одномандатних виборчих округах 2242 особи, що складає 56,6%, висунуті політичними партіями та виборчими блоками партій 29 березня 1998 р. вибори до Верховної Ради України XIV скликання відбулися. У голосуванні взяло участь 26,753 млн чол., або 70,73% виборців, занесених до списків. У деяких виборчих округах, внаслідок визнання виборів недійсними, були проведені повторні вибори. На час відкриття першої сесії було зареєстровано 430, за станом на 10 вересня 1998 р. - 444, а на 1 січня 1999 р. - 448 народних депутатів України. В багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі голоси виборців пропорційно розділили між собою 8 політичних партій та виборчих блоків партій, які домоглися перевищити вказаний чотиривідсотковий бар’єр. Найбільше голосів здобула Комуністична партія України - 24,65% (84 мандати). За нею йшли Народний Рух України - 9,4% (32 мандати), виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України “За правду, за народ, за Україну!” - 8,56% (29 мандатів), Партія Зелених України - 5,44% (19 мандатів), Народно-демократична партія - 5,01% (17 мандатів), Всеукраїнське об’єднання “Громада” - 4,68% (16 мандатів), Прогресивна соціалістична партія України - 4,05% (14 мандатів), Соціал-демократична партія України (об’єднана) - 4,01% (14 мандатів)1. Серед народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах, безпартійних було 114 осіб, тобто 51,12%. Пригадаємо, що їх пропорційна кількість серед кандидатів у депутати була значно меншою, становила усього 43,4%. Звідси випливає далеко не риторичне питання щодо ефективності партійної агітації в одномандатних виборчих округах. Різнобарвною була партійна палітра таких депутатів: найбільше 38 (17,04%) - від КПУ, далі 14 (6,28%) - від НРУ, 12 (5,38%) - від НДП, 8 (3,59%) - від Аграрної партії України, 7 (3,14%) - від Всеукраїнського об’єднання “Громада”. Ще 17 партій отримали меншу кількість народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих окру- і гах. Багато народних депутатів (150, або 33,5%) обрані вдруге. Повторне здобуття депутатського мандата пов’язано не лише з набутим досвідом парламентаризму, а й із суто особистими якостями депутата: професійністю, якостями політичного лідерства, порядністю та ін. Але лише одиниці з них (24 особи) були депутатами Верховної Ради XII і XIII скликань. З них 12 осіб були обрані в загальнодержавному виборчому окрузі, і також 12 - в одномандатних виборчих округах. Вважаємо за необхідне назвати прізвища тих дванадцяти депутатів, які тричі особисто долали непростий шлях виборчого марафону: О.Бандурка (в.о. 175, Харківська обл.), С.Головатий (в.о. 222, м.Київ), М.Косів (в.о. 116, м. Львів), В.Марченко (в.о. 161, Сумська обл.), П.Мовчан (в.о. 152, Рівненська обл.), О.Мороз (в.о. 92, Київська обл.), В.Пинзеник (в.о. 117, м.Львів), Л.Танюк (в.о. 166, Тернопільська обл.), В.Череп (в.о. 158, Сумська обл.), О.Шеховцов [303] [304] (в.о. 52, Донецька обл.), В.Шишкін (в.о. 133, м.Одеса), В.Яценко (в.о. 66, Донецька обл.). За освітнім рівнем вищий депутатський корпус нашої країни не поступається парламентам передових країн світу. Достатньо сказати, що 430 народних депутатів (96%) мають вищу освіту. Перше місце посідають представники інженерно-будівельних професій (36,4%), на другому місці - освітяни (16,1%), далі - фахівці менеджменту, економісти (12,7%), юристи (10,5%). 4.5.2. Початок роботи. Обрання керівних посад Для підготовки роботи першої сесії Верховної Ради XIV скликання була створена Тимчасова підготовча група на чолі з народним депутатом доктором юридичних наук О. Бандуркою. Верховна Рада XIV скликання розпочала роботу 12 травня 1998 р. Перше засідання новоутвореної Верховної Ради до обрання Тимчасової Президії вів Голова Тимчасової підготовчої групи. До Президії увійшли лідери найчисельніших партійних груп: Ю.Костенко, П.Лазаренко, А.Матвієнко, О.Мороз, П.Симоненко. Наступного дня Постановою «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» був встановлений новий порядок створення депутатських фракцій. Передбачалося, що парламентські фракції формуються виключно народними депутатами України на основі політичних партій та виборчих блоків партій, що подолали чотиривідсотковий бар’єр на вибо- рах до Верховної Ради, за умови, що до складу кожної з фракцій входить не менш як 14 народних депутатів *. Доволі складним виявилось питання обрання Голови Верховної Ради. Розгляд питання розпочався 15 травня. Впродовж де-. кількох тижнів внаслідок відсутності сформованої парламентської більшості не набирали потрібної кількості голосів (простої більшості від конституційного складу, тобто 226 голосів) ані лідери політичних партій, ані впливові позапартійні депутати, які могли б об’єднати навколо позитивної роботи більшість парламентарів. Найбільшу кількість голосів збирали то комуніст П.Симоненко, то соціаліст О.Мороз, то представник НДП І.Плющ, то безпартійний О.Бандурка. Але кожного разу їм бракувало декількох голосів. Нарешті 7 липня, після майже двомісячного марафону, Головою Верховна Рада було обрано члена Селянської партії України О.Ткаченка, кандидатура якого зібрала 232 голоси. Вирішення проблеми, пов’язаної з обранням Голови Верховної Ради, дозволило оперативно вирішити питання про обрання його заступників та голів комітетів Верховної Ради. Таблиця 12 Перелік Комітетів та персональний склад голів Комітетів Верховної Ради України XIV скликання2 1 Голос України. 1998. 14 травня. 2 Вибори 98: Документи, статистичні дані, аналіз. К., 1998. С.681-700. 4.5.3. Перший рік роботи Верховної Ради XIV скликання До кінця поточного 1998 р. Верховна Рада розглянула близько 300 законопроектів, з них 90 законів прийняті в цілому, а 37— в першому та другому читаннях Розглядалися переважно економічні питання, які загалом можна розділити за трьома напрямками: податкової політики, проблем інвестування, створення вільних економічних зон. їх важливість, особливо перших двох, є доволі значною. 25 червня 1998 р. Постановою Верховної Ради України затверджено Державну програму боротьби зі злочинністю. Передумовою прийняття цього документа, як зазначено у його преамбулі, є те, що “криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави. Згодом було відмінено Постанову від 13 травня, яка регламентувала порядок утворення парламентських фракцій. Від самого початку партійної структуризації парламенту за новим принципом (до цього депутатські групи (фракції) створювалися народними депутатами України добровільно як на основі партійної приналежності, так і на позапартійній основі) зазначена зміна викликала вельми неоднозначне ставлення з боку ряду парламентарів, особливо мажоритарників. Нагадаємо, що деякі фракції (НДП, “Громада”, СДПУ(о) розрослися за рахунок вступу до їх складу переважно позапартійних депутатів або мажори- 1 Підраховано: Медведчук В. Не втратити механізми контролю // Голос України. 1998. ЗО груд. тарників. Група парламентарів (51 чол.) звернулася до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо визнання неконституційності вищезгаданої постанови. Вони вважали, що положення Постанови суперечать частинам 4-5 ст.36 Конституції України, в яких йдеться про те, що ніхто не може бути примушений до вступу до будь-яких об’єднань громадян або обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій чи громадських організацій. На їхню думку, зазначений порядок утворення фракцій є дискримінаційним щодо інших політичних партій і виборчих блоків партій, а відтак порушується і рівність прав народних депутатів України, передбачена на законодавчому рівні. 17 листопада розпочався розгляд цієї справи Конституційним Судом, який 5 грудня прийняв рішення про невідповідність Конституції змін до Регламенту Верховної Ради, внесених у травні 1998 р., за якими фракції у парламенті можуть створюватися лише партіями, котрі подолали 4-відсотковий бар’єр. Незабаром після цього рішення було утворено нову парламентську фракцію під назвою “Реформи - центр”, до складу якої увійшло 14 народних депутатів, зокрема, В.Пинзеник, М.Сирота, І.Білас, М.Ратушний та ін. Із фракції НРУ до фракції “Реформи - центр” увійшли І.Драч та В.Борзов. Згодом порідів партійний список ПСПУ. Верховна Рада також активізувала діяльність на міжнародній арені. В грудні 1998 р. на пленарному засіданні ПАЧЕС в Санкт- Петербурзі заступником голови було обрано українського народного депутата О.Чародєєва. 17-18 грудня 1998 р. парламентська делегація Верховна Рада на чолі з Головою Верховної Ради О.Ткаченком виїжджала до Москви. Великого резонансу набув його виступ у Державній Думі Росії. Звернення до російських парламентарів якнайшвидше підписати “Договір про дружбу, співробітництво і партнерство” знайшли загальне схвалення, за винятком російських радикалів типу Лужкова чи Жириновсько- го. Голова Верховної Ради справедливо підкреслював, що “ратифікація Договору є індикатором стану двосторонніх відносин”1. Неоднозначну ж реакцію викликали ідеї єдиного економічного простору, єдиного Чорноморського флоту, нарешті, необхідності приєднання Верховної Ради до Міжпарламентської Асамблеї (МПА СНД). Зокрема, колишні політв’язні у колективному Зверненні до народних депутатів розцінили цей виступ як “акт національної зради і політичної диверсії проти Української держави”[306] [307]. Рішення про вступ до МПА було прийнято 3 березня 1999 р. Оцінки цього кроку були діаметрально протилежні: від повного схвалення до надмірної критики [308].
Назви Комітетів Голови Комітетів Фракції Партійність 3 питань правової реформи В.Сіренко ' КПУ КПУ 3 питань державною будівництва, О.Кушнір КПУ КПУ
місцевого самоврядування і діяльності рад 3 питань соціальної політики і праці €.Марчук СДПУ Б/п 3 питань охорони здоров’я, материнства і дитинства С.Шевчук ндп ндп 3 питань молодіжної політики, фізкультури і спорту І.Кириленко “Грома да” Б/п 3 питань науки та освіти П.Семиноженко ндп Б/п 3 питань культури і духовності Л.Танюк НРУ НРУ 3 питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.Гуренко КПУ Б/п 3 питань бюджету Ю.Тимошенко “Грома да” “Грома да” 3 питань фінансів і банківської діяльності В.Альошин НРУ НРУ 3 питань промислової політики А.Кінах ндп ндп 3 питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки М.Ковалко ндп ндп 3 питань будівництва, транспорту і зв’язку Ю.Крук ндп б/п 3 питань аграрної політики і земельних відносин 0.Мороз “Лівий центр” СПУ 3 іноземних справ і зв’язків з СНД Б.Олійник КПУ КПУ 3 питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи bgcolor=white>Ю.Самойленко ПЗУ ПЗУ 3 питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю Ю.Кармазін “Грома да” б/п 3 питань національної безпеки та оборони Г.Крючков КПУ КПУ 3 питань Регламенту, депутатської етики та організаційної роботи Верховна Рада України В.Омеліч “Грома да” “Грома да” 3 питань свободи слова і інформації І.Чиж “Лівий центр” СПУ 3 прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г.Удовенко НРУ б/п У справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів В.Луценко КПУ КПУ