Глава 16. УТВОРЕННЯ ТИМЧАСОВИХ СПЕЦІАЛЬНИХ КОМІСІЙ ТА ТИМЧАСОВИХ СЛІДЧИХ КОМІСІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Стаття 80. Порядок утворення тимчасової спеціальної комісії

1. Верховна Рада може прийняти рішення про утворення тимчасової спеціальної ко­місії на правах головного комітету для підготовки і попереднього розгляду, дооп­рацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради.

2. Тимчасова спеціальна комісія утворюється з числа народних депутатів, які дали на це згоду. Кількісний склад тимчасової спеціальної комісії формується з урахуван­ням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій.

3. Пропозиції щодо кількісного та персонального складу тимчасової спеціальної ко­місії подаються депутатськими фракціями. У складі тимчасової спеціальної комісії може бути представлено не менш як по одному народному депутату від кожної де­путатської фракції. Якщо депутатська фракція не запропонувала представників для роботи в тимчасовій спеціальній комісії, то комісія створюється без участі представників цієї депутатської фракції.

4. Про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховна Рада приймає постанову, в якій визначає:

1) назву тимчасової спеціальної комісії;

2) мету, завдання і коло питань, для підготовки і попереднього розгляду яких ут­ворюється тимчасова спеціальна комісія;

3) кількісний і персональний склад тимчасової спеціальної комісії, голову тимча­сової спеціальної комісії та заступника голови;

4) термін діяльності тимчасової спеціальної комісії (на заздалегідь визначений час або на час виконання відповідної роботи);

5) термін звіту тимчасової спеціальної комісії про виконану роботу, який не пере­вищує шести місяців з дня її утворення;

6) заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організацій­ного забезпечення роботи тимчасової спеціальної комісії.

5. На посаду голови тимчасової спеціальної комісії не може бути обраний голова ко­мітету. Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією може бути одночасно членом одного комітету і тимчасової спеціальної комісії.

6. Секретар тимчасової спеціальної комісії обирається на першому засіданні тимча­сової спеціальної комісії з числа її членів.

7. Голова тимчасової спеціальної комісії, заступник голови та секретар комісії не мо­жуть бути членами однієї депутатської фракції.

8. Строк повноважень тимчасової спеціальної комісії не може перевищувати одного року з дня її утворення.

1. Так само, як і комітети Верховної Ради України, тимчасові спеціальні комісії є робочими органами парламенту. Вони мають конституційний статус (ст. 89 Основного Закону України) та створюються відповідно до вимог Конституції України. Їх статус та порядок діяльності має бути докладно врегульований спеціальним законом, який доте­пер не введений у дію, всупереч відповідним конституційним настановам.

Тимчасові спеціальні комісії - це особливі колегіальні тимчасові органи Верховної Ради України, що утворюються із числа народних депутатів України, завданням яких є підготовка і попередній розгляд питань за рішеннями Верховної Ради України.

Відповідно до Конституції України тимчасові спеціальні комісії створюють­ся Верховною Радою України для підготовки і попереднього розгляду питань, відне­сених до її відання. Вони не можуть виходити за межі компетенції самого парламенту. Фактично вони займаються законопроектною роботою, як і профільні парламентські ко­мітети, проте їх діяльність має тимчасовий, а не постійний, як у комітетів, характер.

Спеціальні комісії акцентують увагу, як правило, на одному чи кількох законопро­ектах, які вони готують відповідно до доручення парламенту, що фіксується у постанові про створення та предмет відання цієї ТСК. У такий спосіб вони не відволікаються на значну частину законопроектних ініціатив, що притаманно для роботи комітетів.

Про це, зокрема, говорить і ч. 1 цієї статті, де зазначене цільове призначення ТСК: підготовка, попередній розгляд і доопрацювання проектів актів парламенту.

Водночас, депутати в ТСК працюють більш уважно та з більшим ступенем відпові­дальності.

Прикладом цього стала діяльність ТСК з питань опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України, яка діяла в парламенті України 4­го скликання протягом 2003-2006 рр., і завдяки зусиллям якої були напрацьовані кілька конституційних законопроектів, що лягли в основу Закону України «Про внесення змін до Конституції України» та пакет законів зі сфери нового виборчого законодавства (всі ці закони були ухвалені парламентом упродовж 2004-2005 рр.).

ТСК діють на засадах верховенства права, законності, колегіальності, рівноправ­ності членів комісії, об’єктивності та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій. Вони мають повноваження головного комітету, передбаченого Регламентом з питання, для підготовки якого їх утворено.

2. Аналізуючи правову природу ТСК, слід використати параметри, на основі яких створюються і функціонують комітети. У них більше спільного, ніж відмінного.

Відмінності полягають у тому, що:

1) комітети формуються відразу на першій сесії парламенту, тоді як формування ТСК може відбуватися протягом усієї каденції парламенту;

2) комітети є імперативними, а ТСК - факультативними органами парламенту;

3) комітети працюють протягом усієї каденції парламенту, окрім випадків їх ліквідації, тоді як ТСК працюють чітко визначений час - не більше одного року (ч. 8 цієї статті);

4) законодавством установлюються особливі підстави (ч. 2 ст. 91 Регламенту) припи­нення повноважень ТСК, відмінні від підстав ліквідації комітетів;

5) встановлюються додаткові, порівняно зі створенням комітетів, обмеження стосов­но членства народних депутатів у складі ТСК (ч. 3 ст. 82 Регламенту);

6) секретар ТСК обирається не парламентом, а самою ТСК, на відміну від секретаря комітету.

Спільні риси комітетів та ТСК парламенту полягають у тому, що:

1) комітети і ТСК формуються парламентом зі складу народних депутатів;

2) комітети та ТСК працюють колегіально;

3) ТСК створюються на правах комітету, тобто наділяються ідентичним переліком прав і обов’язків;

4) формування ТСК відбувається на основі принципу пропорційного представниц­тва депутатських фракцій;

5) ТСК, як і комітети, мають статус конституційних робочих органів парламенту;

6) правове регулювання ТСК, як і комітетів здійснюється на рівні Конституції України та спеціального закону;

7) внутрішня структура ТСК в цілому ідентична структурі комітетів;

8) створення кожної ТСК, як і створення комітетів, оформлюється відповідною пос­тановою парламенту;

9) голова та заступник голови ТСК обираються парламентом, як і керівництво комі­тетів.

3. Формування ТСК відбувається на основі ухвалення відповідного проекту пос­танови, який має обов’язково передбачати як визначення певних предметних моментів діяльності комісії, так і її персонального складу. Народні депутати мають надати згоду на входження до ТСК, тобто суб’єкт внесення такого проекту повинен спершу з’ясувати волю депутатів, яких він пропонує включити до складу ТСК.

4. Таке формування проходить, як зазначалося, на основі принципу пропорційного представництва. Якщо ж фракція відмовляється делегувати своїх представників до скла­ду ТСК, тоді ТСК формується без участі такої фракції, але з дотриманням пропорційно­го представництва для всіх інших фракцій. Регламент не встановлює того, скільки саме фракцій мають надати своїх представників до складу комісії; гіпотетично можлива ситу­ація, коли ТСК буде сформована і однією фракцією, якщо за це проголосує більшість від конституційного складу парламенту, а всі інші фракції офіційно відмовляться делегувати своїх представників до її складу. У такому випадку принцип пропорційного представ­ництва буде порушений.

5. Регламент не розглядає окремо питання зміни персонального складу ТСК, тоб­то в цьому випадку слід керуватися нормами, що встановлюють відповідні правила для комітетів, поки не буде встановлено іншого або в спеціальному законі про ТСК, або в Регламенті.

6. Частина 4 цієї статті визначає вимоги до оформлення проекту постанови про ство­рення ТСК. Такі вимоги є обов’язковоми для реєстрації відповідного проекту постанови. Недодержання таких вимог (однієї або кількох) є підставою для повернення такого проекту суб’єкту законодавчої ініціативи (ст. 89 Регламенту). Зокрема, не може бути зареєстрована постанова про створення ТСК, якщо у ній відсутні предмет відання такої комісії або пер­сональний її склад і керівництво тощо. З огляду на строковий характер діяльності ТСК, особливо важливого значення набуває чітке визначення у відповідному проекті постанови термінів діяльності ТСК та термінів її звітування (п.п.

7. У ч.ч. 5 і 7 цієї статті встановлюються обмеження щодо членства у ТСК:

1) голова ТСК не може бути одночасно головою комітету, що виправдано з огляду на постійний характер діяльності і комітет у і комісії;

2) народний депутат не може бути одночасно членом комітету і більше ніж однієї ТСК, що має сприяти більш уважній та наполегливій праці у ТСК;

3) керівництво ТСК має репрезентувати різні фракції, що, як і у випадку з комітета­ми, має гарантувати представницький характер сформованих ТСК і репрезентації у них різних політичних сил, зокрема і в керівництві.

8. Регламент окремо не визначає специфіку статусу голови, заступників голови та секретаря комісії. Зауважимо лише, що не передбачається посада першого заступника голови ТСК (що притаманно комітетам) та інституту співголів ТСК, що часто практику­валося у попередніх складах парламенту.

Стосовно статусу секретаря, то тут Регламент вказує лише на те, що секретар оби­рається з членів ТСК і що таке обрання відбувається на першому засіданні ТСК. Іншими словами секретар ТСК має представницький мандат другого порядку, який він отримує не безпосередньо від парламенту, а від створеного ним органу - ТСК.

9. Відповідно до ч. 8 цієї статті встановлюється строк повноважень ТСК. Зокрема, визначено, що він не може перевищувати одного року з дня її утворення. Такий період вважається достатнім для реалізації поставлених перед ТСК парламентом цілей і завдань. Водночас, законодавство не передбачає можливості пролонгації цього строку. Парламент може визначити і інший, більш стислий термін діяльності ТСК (ч. 1 ст. 81 Регламенту).

Як випливає з наведеного формулювання, повноваження ТСК починаються не з мо­менту введення в дію постанови про її утворення, а з дня прийняття такої постанови.

Стаття 81. Термін діяльності тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради

1. Тимчасова спеціальна комісія утворюється на визначений Верховною Радою тер­мін. У визначений термін, але не пізніш як через шість місяців з дня її утворення, тимчасова спеціальна комісія подає до Верховної Ради письмовий звіт про викона­ну роботу, а також підготовлені народними депутатами - членами цієї комісії від­повідні проекти актів Верховної Ради та інші матеріали, які надаються народним депутатам.

2. Повноваження тимчасової спеціальної комісії вважаються припиненими в разі:

1) прийняття Верховною Радою закону, постанови або іншого акта, для підготов­ки якого створювалася ця тимчасова спеціальна комісія;

2) припинення повноважень Верховної Ради, якою утворено цю тимчасову спе­ціальну комісію.

1. Ця стаття, попри назву, регулює термін звітування ТСК та підстави припинення її повноважень.

2. Утворення парламентом ТСК обумовлює такий характер відносин між органом, що утворив комісію, та створеною комісією, як відносини підконтрольності і підзвіт­ності. Вони виражаються у можливості парламенту поставити питання про звітування ТСК у визначені Регламентом та спеціальною постановою Верховної Ради України строки такого звітування.

Для підготовки відповідного звіту ТСК їй надається строк у 6 місяців від дня її ут­ворення. У звіті мають знайти відображення результати діяльності ТСК, для досягнення яких вона, власне, і створена. Окрім такого звіту подаються також проекти актів, для підготовки чи доопрацювання яких ТСК створена, та інші матеріали, підготовлені ТСК. Перелік таких матеріалів Регламент не дає, що вказує на можливість парламенту самому визначитися із додатковими формами відповідної звітності.

Зазвичай, термін звітування ТСК передбачається безпосередньо в постанові Верховної Ради України про утворення відповідної комісії. Це відразу «дисциплінує» роботи ТСК, орієнтує її на досягнення поставленого результату в якомога більш стислі строки. Адже слід мати на увазі, що члени ТСК одночасно є членами комітетів парламен­ту, тобто мають поєднувати обидві форми роботи у своїй діяльності.

Після підготовки таких матеріалів та проектів вони надаються у відповідні профіль­ні комітети парламенту для обговорення, яке має характер попереднього. Проте законо­давство не визначає строків такого обговорення в комітетах та періоду, протягом якого питання про заслуховування звіту має бути включене до порядку денного пленарних за­сідань парламенту.

Регламент також не деталізує процедуру обговорення звіту ТСК на засіданні Верховної Ради України. Очевидно, парламент сам має визначатися, за якою процедурою - повного чи скороченого - обговорення він має йти у цьому випадку. Результатом тако­го обговорення має стати надання публічності діяльності ТСК і результатів її роботи та вирішення питання щодо подальшої долі комісії.

Саме тому у ч. 1 цієї статті встановлено, що після обговорення на пленарному засі­данні Верховної Ради України результатів роботи ТСК парламент приймає рішення щодо завершення роботи такої комісії або доручає їй продовжити роботу і визначає для цього термін її діяльності і відповідно - наступного звіту. При цьому граничний строк в один рік (ч. 8 ст. 80 Регламенту) не може бути порушений.

3. У ч. 2 цієї статті визначаються підстави, на основі яких повноваження ТСК при­пиняються:

1) прийняття Верховною Радою акта, для підготовки якого створювалася ця ТСК;

2) припинення повноважень Верховної Ради, якою утворено цю ТСК.

Водночас, перелік цих підстав, враховуючи зміст ч. 1 цієї статті, не можна вважати вичерпним. У нього також слід включити прийняття парламентом рішення про завер­шення роботи ТСК за результатами обговорення її діяльності та звітування. При цьому неважливо, чи виконала ТСК свою місію, чи парламент, невдоволений результатами її діяльності, вирішив знайти іншу організаційно-правову форму реалізації поставлених перед ТСК цілей і завдань - через діяльність іншої ТСК, чи через передачу відповідних питань до відання профільного комітету.

Зрозуміло, що припинення повноважень ТСК може бути як строковим, так і до­строковим.

Строкове припинення її повноважень настає внаслідок завершення річного пе­ріоду її діяльності чи іншого періоду, на який її було створено відповідною постановою Верховної Ради України (у разі, якщо парламент не пролонгував строк роботи ТСК). Завершення відповідного періоду повноважень, зазначеного у постанові про утворення ТСК, не вимагає прийняття додаткової постанови парламенту про припинення діяль­ності ТСК.

Дострокове припинення повноважень ТСК відбувається тоді, коли завершення повноважень ТСК відбулося до завершення визначеного відповідною постановою пар­ламенту строку, на який її було створено. Настання таких обставин можливе за таких умов: якщо ТСК достроково виконала своє завдання і парламент ухвалив акт, який ТСК розробляла, якщо парламент припинив діяльність ТСК з будь-яких інших обставин, або якщо повноваження Верховної Ради України припинені внаслідок завершення ка­денції парламенту чи внаслідок дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України.

Стаття 82. Створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради

1. Верховна Рада відповідно до частини третьої статті 89 Конституції України (254к/96-ВР) може утворювати тимчасові слідчі комісії. Питання про утворення тимчасової слідчої комісії включається до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради без голосування.

2. Порядок утворення, вимоги до персонального складу тимчасової слідчої комісії визначаються в порядку, передбаченому для утворення тимчасової спеціальної ко­місії (частинами другою - п'ятою та сьомою, восьмою статті 80 цього Регламенту), крім особливостей, встановлених цією статтею.

3. До складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат, який:

1) є родичем або свояком посадової, службової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організа­ції, чи особи, яка входить до керівного органу об'єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією, або посадової, службової особи, щодо якої повинно проводитися за­значене розслідування;

2) має самостійні або через членів сім'ї майнові цивільно-правові інтереси в де­ржавному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в уста­нові, організації, об'єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

3) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, їх посадові, службові особи, а також об'єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасо­вою слідчою комісією;

4) до набуття повноважень народного депутата брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення тимчасової слідчої комісії.

4. Народний депутат, кандидатура якого запропонована депутатською фракцією до складу тимчасової слідчої комісії, зобов'язаний повідомити Верховну Раду про не­можливість брати участь у роботі тимчасової слідчої комісії за наявності підстав, зазначених у частині третій цієї статті.

5. Секретар тимчасової слідчої комісії обирається на першому засіданні тимчасової слідчої комісії із числа її членів шляхом таємного або відкритого голосування біль­шістю народних депутатів від складу тимчасової слідчої комісії, затвердженого Верховною Радою.

6. Секретар тимчасової слідчої комісії більшістю народних депутатів від її складу може бути переобраний на засіданні тимчасової слідчої комісії, а голова та заступ­ник голови тимчасової слідчої комісії - на пленарному засіданні Верховної Ради більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу.

7. Народний депутат за погодженням із відповідною депутатською фракцією може бути обраний членом лише однієї тимчасової слідчої комісії.

8. У разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін повноваження такої комісії вважаються припиненими з наступного дня після дня закінчення терміну подання тимчасовою слідчою ко­місією звіту, про що оголошується Головою Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 89 Конституції України Верховна Рада України для про­ведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Тобто передбачається формування в парламенті України таких факультативних робочих органів, як тимчасові сліді комісії. Тимчасова слідча ко­місія парламенту - це колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що ут­ворюється із числа народних депутатів України, завданням якого є здійснення парла­ментського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Аналізуючи правову природу тимчасових слідчих комісій, доцільно порівняти її із правовою природою ТСК.

Спільні риси полягають у тому, що:

1) комісії формує Верховна Рада України з числа народних депутатів, тобто комісії є робочими органами парламенту, як і комітети;

2) комісії є тимчасовими, тобто формуються протягом визначеного періоду діяль­ності;

3) правове регулювання діяльності комісій ідентичне;

4) керівництво цих комісій формується парламентом, а секретар обирається самою комісією;

5) встановлюється підпорядкованість і підзвітність цих комісій парламенту; передба­чається їх періодичне звітування за результатами роботи;

6) комісії є не імперативними, а факультативними органами парламенту, покликани­ми тісно взаємодіяти з комітетами Верховної Ради України для належної реалізації конституційних парламентських функцій і повноважень.

Відмінності полягають у тому, що тимчасові слідчі комісії:

1) мають інше цільове призначення - проведення парламентського розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес;

2) для ухвалення рішення про їх створення достатньо однієї третини голосів народ­них депутатів від конституційного складу парламенту;

3) встановлюються додаткові вимоги до персонального складу комісії, порівняно з вимогами до членів ТСК;

4) передбачається підготовка висновків і пропозицій цих комісій та спеціальний ста­тус цих документів.

2. Як зазначається в Конституції України, слідча комісія утворюється Верховною Радою України, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційно­го складу Верховної Ради України. Таким чином, допускається створення таких комісій депутатською меншістю. З цього випливає, що формування та функціонування слідчих комісій є значною мірою інструментом депутатської меншості у здійсненні парламентсь­кого контролю та у контролю за діяльністю коаліції та коаліційного уряду.

Можливість формування слідчих комісій парламентською меншістю покликане на конституційному рівні гарантувати опозиції певні додаткові політичні права, зокрема при розслідуванні питань, що становлять суспільний інтерес і які з тих чи інших причин не є предметом уваги, чи яким приділяється недостатня увагу з боку коаліції.

Також формування слідчих комісій меншістю стимулює залучення її до активної парламентської роботи, сприяє конструктивній роботі у складі парламенту, програмує законні рамки її діяльності.

Тому зрозуміти правову і політичну природу слідчих комісій та їх цільове призна­чення можна лише аналізуючи відповідний комплекс питань під кутом зору динаміки взаємодії коаліції та опозиції в парламенті.

3. Регламент окремо не регулює питання визначення предмету діяльності слідчих комісій. Відповідно до Конституції України такими питаннями можуть бути будь-які пи­тання, що становлять суспільний інтерес. У кожному конкретному випадку парламент вирішує, чи має та чи інша проблема суспільний інтерес чи ні, тобто дає правову оцінку певним фактам, ухвалюючи позитивне чи негативне рішення щодо створення відповід­ної слідчої комісії.

Зрозуміло, що реальними правовими підставами для її формування можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керів­никами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань гро­мадян стосовно питань, що становлять суспільний інтерес.

Такий інтерес, зокрема, можуть становити повідомлення про обставини, які загро­жують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-тех­нічним, національно-культурним, соціальним інтересам та охороні довкілля, повідом­лення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об'єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало суттєвої шкоди суспільним інтересам тощо. Відповідні питання мають знайти докладне правове вирі­шення у спеціальному законі про тимчасові слідчі комісії (який у комплексі, очевидно, регулюватиме і статус тимчасових спеціальних комісій парламенту України).

3. Відповідно до ч. 1 цієї статті питання про утворення слідчої комісії включається до порядку денного без голосування, тобто усувається можливість більшості депутатів блокувати конституційну норму про формування слідчої комісії меншістю.

4. Як випливає зі змісту ч. 2 цієї статті, Верховна Рада України приймає про створен­ня слідчої комісії постанову, в якій визначає:

1) назву слідчої комісії;

2) завдання слідчої комісії і коло питань, що підлягають розслідуванню;

3) кількісний і персональний склад слідчої комісії, голову слідчої комісії та заступни­ка голови слідчої комісії;

4) термін діяльності слідчої комісії (на заздалегідь визначений час або на час вико­нання певної роботи);

5) термін звіту слідчої комісії про виконану роботу, який не перевищує шість місяців;

6) заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організаційного забезпечення роботи слідчої комісії.

При цьому на формування такої комісії поширюється правило, за яким кожна де­путатська фракція має право на пропорційне представництво у складі слідчої комісії. У складі слідчої комісії може бути представлено не менш як по одному народному депутату від кожної депутатської фракції. Якщо ж депутатська фракція не запропонувала пред- ставників для роботи в такій комісії, то комісія створюється без участі представників цієї депутатської фракції.

На посаду голови слідчої комісії не може бути обраний голова комітету. Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією може бути одночасно членом одного комітету і тимчасової слідчої комісії. Голова комісії, заступник голови та секретар комісії не можуть бути членами однієї депутатської фракції.

5. Водночас, відповідно до ч. 3 цієї статті встановлюються додаткові обмеження щодо членства у слідчій комісії. Вони запроваджуються з метою уникнення конфлікту інтересів при здійсненні членами слідчих комісій своїх обов’язків. Так, до складу такої комісії не може входити народний депутат України, який:

1) є родичем чи свояком посадової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, чи особи, яка вхо­дить до керівного органу об’єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повин­но проводитися розслідування слідчою комісією, або посадової, службової особи, щодо якої повинно проводитися зазначене розслідування.

Для правильного застосування цієї норми важливе значення має адекватне тлума­чення вжитих у ній понять. Що стосується поняття «родичі», то воно по-різному тлума­читься в чинних нормативно-правових актах України, єдине розуміння цього поняття від­сутнє. Іноді воно підміняється поняттям «близькі родичі». Так, у п. 11 ст. 32 Кримінально- процесуального кодексу України до близьких родичів належать батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Відповідно до ч. 1 ст. 25-1 Кодексу законів про працю до близьких родичів чи свояків належать батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти одного з подружжя. Ширше поняття родичів тлумачиться у ст. 9 Закону України «Про нотаріат», в якому вказано, що до родичів належать батьки, діти, онуки, дід, баба, брати, сестри обох членів подружжя. Отже, під родичем слід ро­зуміти подружжя, а також батьків, дітей, онуків, дідів, бабів, братів, сестер обох членів подружжя. При цьому під свояками слід розуміти батьків, братів, сестер і дітей іншого члена подружжя (ч. 1 ст. 25-1 Кодексу законів про працю). Під посадовою особою слід розуміти керівників та заступників керівників державних органів та їх апарату, інших де­ржавних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та які отримують зарплату відповідно з Державного чи місцевого бюджетів (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Під службовою особою слід розуміти осіб, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а та­кож обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях не­залежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціаль­ним повноваженням (примітка 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України).

2) має самостійні або через членів сім’ї майнові цивільно-правові інтереси в де­ржавному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, ор­ганізації, об’єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування слідчою комісією.

Тут слід зазначити, що легального визначення поняття майнових цивільно-правових інтересів законодавство України, на жаль, не містить. Відповідно до Рішення КСУ у справі про охоронюваний законом інтерес від 4 грудня 2004 р. майновий цивільно-правовий інтерес можна інтерпретувати як прагнення до користування конкретним матеріальним благом з метою задоволення суб’єктом права відповідних потреб. Отже, це поняття вжи­вається, зазвичай, у розумінні матеріального (а не духовного, нематеріального) прагнен­ня, потреби, вигоди особи, задоволення яких передбачено або безпосередньо випливає з положень закону. Під майновими цивільно-правовими інтересами у контексті цієї норми слід розуміти наявність у відповідного народного депутата безпосередньо або через членів сім'ї (тут слід застосовувати Рішення КСУ у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» від 3 червня 1999 р.) певних матеріальних благ або наміру отримати матеріальну вигоду від діяльності перерахованих вище юридичних осіб, які мають бути об'єктом про­ведення розслідування з боку парламентської слідчої комісії. При цьому важливо, що наявність відповідного інтересу не повинна мати місце протягом усієї діяльності слідчої комісії, а не лише при її формуванні. Тобто народний депутат, який бажає увійти до скла­ду такої комісії, має уникати конфлікту таких інтересів. При цьому слід розмежовувати майнові та немайнові інтереси. До таких слід віднести зацікавленість відповідної особи у результативній, продуктивній діяльності відповідної юридичної особи, що не пов'язано з отриманням депутатом чи членом його сім'ї будь-якої матеріальної вигоди від результатів відповідної діяльності. Для цілей цієї статті не є важливим, чи має місце правомірний май­новий інтерес, чи ні: будь-який такий інтерес з боку відповідної групи суб'єктів права не­сумісний з перебуванням у складі слідчої комісії, яка створена щодо діяльності відповід­ної юридичної особи. Водночас, на нашу думку, варто було б на рівні нормативного акту конкретизувати правову природу майнового цивільно-правового інтересу для уникнення розбіжностей у тлумаченні цієї категорії під час правозастосування;

3) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, їх поса­дові, службові особи, а також об’єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування слідчою комісією.

Під учасниками судового процесу розуміються: 1) у кримінальному процесі - обви­нувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники (ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України); у цивільному процесі - сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ч. 1 ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України); у господарському процесі - сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбаче­них відповідним Кодексом (ст. 18 Господарського процесуального кодексу України); в ад­міністративному процесі - сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України);

4) до набуття повноважень народного депутата України брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення слідчої комісії.

Ревізія - це документальна і фактична перевірка певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна за­безпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (ч. 5 ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»). Аудиторська перевірка - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта гос­подарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бух­галтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про аудиторську діяльність»). Під іншими видами перевірки розуміються будь-які встановлені нормативно-правови­ми актами види перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації уповноваженими на те фізичними чи юридичними особами.

6. Відповідно до ч. 4 цієї статті на народного депутата України, кандидатура якого запропонована депутатською фракцією до складу слідчої комісії, покладається обов'язок повідомити Верховну Раду України про неможливість брати участь у роботі цієї комісії за наявності перерахованих вище підстав. Водночас, Регламент не встановлює форми та строків такого повідомлення. Очевидно, таке повідомлення обов'язково має відбутися до сформування персонального складу комісії, тобто процедура погодження має включати і виявлення обставин, що унеможливлюють членство депутата у комісії у зв'язку із мож­ливим конфліктом інтересів. Водночас, не виключені сит уації, коли відповідні юридичні факти виникають уже після сформування персонального складу слідчої комісії. У тако­му випадку народний депутат, який є членом відповідної комісії, так само зобов'язаний повідомити парламент про неможливість брати участь у роботі комісії. Тоді він має бути за встановленою Регламентом процедурою замінений іншим членом відповідної фракції. Законодавчо доцільно чітко визначити порядок та час такої заміни.

7. Окреме регулювання передбачається у ч.ч 5-6 цієї статті для процедури обран­ня та переобрання секретаря комісії. Зокрема, встановлюється обов'язкове обрання цієї особи на першому засіданні слідчої комісії із числа її членів. Сама комісія більшістю го­лосів має встановити процедуру голосування - таємне або відкрите. Обраним на цю по­саду буде той член комісії, який одержить більшість голосів депутатів від складу слідчої комісії, затвердженого Верховною Радою України. У такому ж порядку секретар слідчої комісії більшістю від її складу може бути переобраний на її засіданні.

Підстави переобрання секретаря комісії чи її керівництва Регламентом не встанов­лені, вирішення цих питань віддано на розсуд парламенту.

8. Незважаючи на назву статті, її зміст у ч. 8 охоплює також юридичні наслідки нена- дання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін. Такими наслідками є припинення повноважень комісії з наступного дня після дня закінчення терміну подання комісією звіту. Таке припинення оголошується Головою Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради. Якщо наступним днем після завершення такого терміну є не пленарний день, то відповідне оголошення керів­ник парламенту повинен зробити на найближчому пленарному засіданні після дня закін­чення терміну подання комісією звіту.

Як випливає з наведеної норми, важливим у правовому плані тут є не звітування під час засідання парламенту, а саме подання Верховній Раді України відповідного звіту, який має засвідчувати наявні результати діяльності слідчої комісії.

Ця норма має застосовуватися в сукупності з положеннями ч. 6 ст. 83 Регламенту, яка спеціально регулює підстави припинення повноважень тимчасової слідчої комісії парламенту.

Стаття 83. Висновки роботи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради

1. Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який повинен містити висновки і пропозиції про:

1) факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідування;

2) відомості чи обставини, встановлені тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими це підтверджується;

3) відомості чи обставини, що не підтвердилися;

4) факти й обставини, які не були перевірені, і причини цього.

2. У пропозиціях тимчасової слідчої комісії зазначається, яким чином мають бути ви­користані висновки тимчасової слідчої комісії в разі прийняття Верховною Радою рішення щодо них. Пропозиції тимчасової слідчої комісії викладаються у проекті постанови чи іншого акта Верховної Ради і вносяться на розгляд Верховної Ради народними депутатами - членами тимчасової слідчої комісії.

3. За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти такі рішення:

1) взяти до відома висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії;

2) припинити повноваження тимчасової слідчої комісії;

3) продовжити роботу тимчасової слідчої комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше одного року з дня її утворення.

4. При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання щодо:

1) направлення матеріалів тимчасової слідчої комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування;

2) направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем’єр-міністру України;

3) направлення висновків тимчасової слідчої комісії для реагування відповідно­му державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі згідно із законом;

4) публікації висновків тимчасової слідчої комісії в газеті «Голос України».

5. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду.

6. Повноваження тимчасової слідчої комісії припиняються:

1) одночасно з прийняттям Верховною Радою остаточного рішення щодо резуль­татів роботи цієї комісії;

2) у разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначе­ний Верховною Радою термін (частина восьма статті 82 цього Регламенту);

3) у разі припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання, якою утворено тимчасову слідчу комісію.

7. Верховна Рада заслуховує звіт про діяльність тимчасової слідчої комісії в будь- який час не пізніше встановленого терміну для її діяльності або на вимогу тимча­сової слідчої комісії раніше цього терміну, але не більше двох разів за весь термін її діяльності.

1. Ця стаття унормовує юридичні наслідки діяльності слідчої комісії. Такими ре­зультатами має стати підготовка письмового звіту, висновків і пропозицій комісії, заслу­ховування такого звіту парламентом та визначення способу реагування на надані вис­новки і пропозиції. До того ж, усупереч назві статті, вона у ч. 6 охоплює і визначення переліку підстав припинення діяльності слідчої комісії.

Ця стаття не стосується організації роботи комісії, питань її внутрішньої структури, кола прав та обов’язків тощо. Відповідні питання мають знайти докладне врегулювання у відповідному спеціальному законі, присвяченому слідчим комісіям.

2. Частина 1 цієї статті містить обов’язкові вимоги щодо змісту письмового звіту слідчої комісії. Викладення відповідної інформації у звіті є обов’язковим. Строки підго­товки та надання звіту визначаються ст. 82 Регламенту.

3. Пропозиції слідчої комісії мають не лише внутрішньопарламентське значення, вони повинні бути певним чином використані для реагування відповідними правоохо­ронними органами у разі порушення чинного законодавства, прав і свобод людини і гро­мадянина. Таким чином, Регламент у ч. 2 цієї статті передбачає необхідність визначення у змісті такого звіту шляхів і способів використання поданої інформації для відповідного реагування уповноваженими на те органами. Такі матеріали мають знайти відображення в проекті акту (постанови чи іншого акту) парламенту, який він має ухвалити за резуль­татами діяльності відповідної слідчої комісії. Відповідний проект у порядку передбачено­му Регламентом має вноситися на розгляд парламенту народними депутатами-членами цієї комісії. Перед внесенням він має пройти обов’язкове схвалення цією комісією, тобто відповідний проект має виражати не індивідуальну позицію того чи іншого депутата, а колективну позицію слідчої комісії.

4. Підготовлені комісією висновки і пропозиції як акти реагування комісії мають бути обов’язково розглянуті в парламенті. Безпосередньо Регламент не фіксує необхід­ності розгляду цих матеріалів профільними комітетами, хоча виключати такої можли­вості не слід, а також не обумовлює тривалості та порядку обговорення у Верховній Раді України наданих їй висновків і пропозицій. Очевидно, ці питання мають бути врегульо­вані на законодавчому рівні.

Водночас, Регламент у ч. 3 цієї статті вказує на варіативність реагування парламенту на зміст таких висновків і пропозицій, що залежить від обґрунтованості наведених ар­гументів, об’єктивності позиції слідчої комісії, важливості виявлених у ході її діяльності фактів і обставин, що стали предметом парламентського розслідування тощо.

У разі, якщо парламент вирішить, що завдання, задля якого комісія створена, вико­нано нею успішно, він ухвалює рішення про взяття до відома її висновків і пропозицій та про припинення її діяльності. Її повноваження можуть бути припинені і з інших підстав, зокрема якщо завершився строк, на який вона була створена, чи наслідки роботи комісії не дали очікуваних результатів, робота комісії не велася чи велася неефективно тощо.

Верховна Рада України може з мотивів, що були виявлені в ході обговорення, ух­валити рішення про продовження роботи комісії - виявлений суспільний інтерес не зник, комісія не вичерпала у своїй діяльності необхідність його подальшого досліджен­ня, відтак парламентське розслідування може тривати, проте не довше, ніж визначений Регламентом граничний строк діяльності слідчої комісії - тобто загалом не більше одного року з дня її утворення.

5. При застосуванні ч. 4 цієї статті слід виходити з розмежування предметної ком­петенції органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування, до яких адресовані відповідні матеріали слідчої комісії. При направленні таких матеріалів має бути також дотримана форма звертання до відповідних органів.

Разом з тим, незалежно від адресата, висновки слідчої комісії за рішенням парламен­ту можуть бути оприлюднені через публікацію відповідної інформації у парламентській газеті «Голос України». Зрозуміло, що оприлюднення такої інформації можливе тоді, коли при цьому не порушується таємниця слідства, інші норми кримінально-процесуального законодавства, а також, якщо у такій інформації відсутні матеріали, що мають ознаки державної таємниці. Тобто право парламенту оприлюднювати відповідні матеріали не є абсолютним, а повинно грунтуватися на компетенційних можливостях парламенту і не порушувати засади такого оприлюднення, встановлені галузевим законодавством. Тому слід досить уважно підходити до обнародування встановлених слідчою комісією фактів та обставин і спеціально звернути при публікації увагу на те, що висновки і пропозиції слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду, тобто парламент та його комісія не підміняє відповідні слідчі та судові органи, встановлюючи відповідні факти.

Досить часто на практиці висновки і пропозиції слідчих комісій адресуються до правоохоронних органів для їх вивчення і відповідного реагування. У разі виявлення дійсних порушень чинного законодавства відповідні факти стають предметом уваги від­повідних компетентних органів для належного реагування. Парламент обов’язково пові­домляється в установленому законодавство порядку про результати проведеної роботи.

Персональне втручання депутатів у хід розслідування і в судовий розгляд відповід­них справ обмежене згідно з відповідними рішеннями КСУ (у справі про запити народ­них депутатів України від 19 травня 1999 р. та у справі про запити народних депутатів України до прокуратури від 11 квітня 2000 р.).

Водночас, недопустиме надання парламентом доручень іншим органам і посадовим особам державної влади і місцевого самоврядування за наслідками діяльності слідчої ко­місії, зокрема доручень перевірити відповідні факти та надати інформацію парламенту, оскільки відповідно до Рішення КСУ у справі про доручення Генеральній прокуратурі України від 14 червня 2001 р. форма звернення парламенту у цьому випадку не повинна носити характеру доручення.

6. Відповідно до ч. 4 ст. 89 Конституції та ч. 5 цієї статті висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду. Конституційний харак­тер відповідного припису вказує на те, що такі висновки і пропозиції мають повідомчий характер, їх надання зумовлює необхідність вжиття заходів з їх перевірки та, у разі ви­явлення порушень законності, вжиття заходів щодо поновлення порушених прав і від­новлення правопорядку. Самі ж по собі вони не є такими, що зумовлюють характер дій відповідних органів слідства та суду, а лише привертають їх увагу до відповідних фактів і обставин, що стали предметом парламентського розслідування.

Попередній характер таких висновків і пропозицій вказує на те, що парламентське розслідування має радше суспільно-політичний характер, воно викликане суспільним інтересом, визначеним представниками народу в парламенті - народними депутатами, які мали на меті розібратися в конкретних обставинах, що стали їм відомі, та вжити за­ходів для припинення можливих порушень законності. Парламент та його слідчі комісії, діючи на основі конституційного принципу поділу влади, не можуть підміняти своєю діяльністю діяльність і повноваження органів слідства і суду, встановлені відповідними законодавчими актами.

7. У ч. 6 цієї статті визначаються підстави припинення діяльності слідчої комісії. Слід мати на увазі, що названі три підстави стосуються дострокового припинення діяль­ності слідчої комісії. У разі завершення строку, на який вона була створена і відсутності рішення парламенту щодо пролонгації такого строку, але не більше ніж на такий час, щоб загальний термін її діяльності не перевищував один рік, діяльність слідчої комісії припиняється без рішення парламенту про це на наступний після спливу однорічного чи іншого визначеного в постанові про її утворення строку день.

Водночас, Верховна Рада України за результатами роботи може ухвалити рішен­ня про припинення діяльності слідчої комісії до завершення такого строку, на який ко­місія була створена. У такому разі рішення парламенту про результати роботи комісії обов’язково має містити і рішення про припинення її повноважень.

У разі ненадання слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін повноваження комісії вважаються припиненими з наступного дня після дня закінчення терміну подання тимчасовою слідчою комісією звіту, про що оголошуєть­ся Головою Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради. У цьому випадку рішення парламенту про припинення повноважень комісії не вимагається (ч. 8 ст. 82 Регламенту).

Нарешті, об’єктивною підставою для припинення повноважень комісії є припинен­ня повноважень Верховної Ради відповідного скликання, якою утворено тимчасову слідчу комісію, незалежно від підстав такого припинення - внаслідок завершення п’ятирічного строку повноважень парламенту чи внаслідок дострокового припинення його повнова­жень Президентом України відповідно до Конституції України. Зрозуміло, що в такому випадку припинення діяльності відбувається автоматично, без ухвалення окремого рі­шення про це.

8. У ч. 7 цієї статті встановлено засади звітування слідчої комісії перед парламен­том. Звітів може бути необмежена кількість. Відсутність обмежень стосується лише звіту­вання комісії за ініціативою парламенту.

Водночас, ініціатором звіту може бути комісія, але в цьому випадку таке звітування може відбуватися не більше двох разів. Після звіту комісії за її ініціативою прийняття рішення парламенту не вимагається.

Слідча комісія не повинна зловживати правом ініціювати свій звіт: для її діяль­ності відведено доволі стислий період - максимум рік, - що вказує на те, що відповідне звітування повинно відбуватися тоді, коли в цьому є об’єктивна потреба, а саме зібрані відповідні дані про факти та обставини, що стали підставою для проведення парламент­ського розслідування, необхідно вжити заходів як парламентського, так і позапарламент­ського реагування, зокрема з боку правоохоронних та судових органів, для припинення порушень законності тощо.