Глава 15. СТВОРЕННЯ КОМІТЕТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Стаття 76. Створення комітетів Верховної Ради

1. Створення комітетів здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про комі­

тети Верховної Ради України» (116/95-ВР) та цього Регламенту.

2. Перелік комітетів затверджується у разі необхідності на першій сесії Верховної Ради нового скликання більшістю голосів народних депутатів від її конституцій­ного складу.

3. Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступників, заступників

голів, секретарів та членів комітетів. Голови комітетів, перші заступники, заступ­ники голів комітетів, секретарі, персональний склад членів комітетів обираються Верховною Радою більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Народний депутат може бути членом лише одного комітету.

4. Квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою.

5. Облік квот пропорційного представництва депутатських фракцій у комітетах здій­

снює комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту.

1. Робота депутата в парламенті охоплює і його участь у діяльності комітетів і ко­місій парламенту. Більшість депутатів включається до їх складу і бере активну участь в їхній роботі.

Згідно із Законом України «Про комітети Верховної Ради України» комітет Верховної Ради України - це орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроект- ноїроботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Комітет відповідальний пе­ред Верховною Радою України і підзвітний їй.

Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом.

Утворюються комітети на першій після виборів сесії парламенту. Парламент визна­чається з кількісним складом та предметами відання комітетів. Тож їхня структура змі­нюється від скликання до скликання. Останнім часом кількість комітетів коливалася в межах 22-24, хоча в юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо оптимальної кількості комітетів.

Нині в парламенті України 6-го скликання діє 27 комітетів:

• Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин;

• Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

• Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального госпо­дарства та регіональної політики;

• Комітет з питань бюджету;

• Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

• Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи;

• Комітет з питань економічної політики;

• Комітет з питань європейської інтеграції;

• Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;

• Комітет у закордонних справах;

• Комітет з питань культури і духовності;

• Комітет з питань науки і освіти;

• Комітет з питань національної безпеки і оборони;

• Комітет з питань охорони здоров'я;

• Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;

• Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;

• Комітет з питань податкової та митної політики;

• Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

• Комітет з питань правової політики;

• Комітет з питань правосуддя;

• Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва;

• Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;

• Комітет з питань свободи слова та інформації;

• Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;

• Комітет з питань соціальної політики та праці;

• Комітет з питань транспорту і зв'язку;

• Комітет з питань фінансів і банківської діяльності.

Комітети є однією з основних форм організації роботи Верховної Ради України і депутатів. Вони забезпечують неперервність функціонування парламенту та здійснення його функцій, участь депутатів в їх діяльності, ефективність реалізації парламентських функцій на основі функціональної та галузевої спеціалізації окремих комітетів тощо.

Комітети парламенту активно сприяють реалізації компетенції Верховної Ради України, передусім законопроектної, організаційної та контрольної функцій (ст. 11 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»).

Законопроектна функція комітетів полягає в розробці проектів законів, інших актів Верховної Ради України, попередньому розгляді та підготовці висновків і пропо­зицій щодо законопроектів, внесених суб’єктами законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради України, доопрацюванні за дорученням Верховної Ради України окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях (за винятком прийнятих Верховною Радою України актів у цілому), попередньому розгляді та підго­товці висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, а також наданні згоди на обов’язковість чи денонсацію міжнародних договорів України, узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів; внесенні пропо­зицій щодо перспективного планування законопроектної роботи.

Організаційна функція комітетів полягає в плануванні своєї роботи, проведенні збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень комітетів, організації слухань із цих питань, у тому числі на засіданнях Верховної Ради України, попередньому обговоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовці до розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур, підготовці питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання, участі у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України, прийнятті рішень, наданні висновків, рекомендацій, роз’яснень, розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку, участі відповідно до предметів їх відання в міжпарламентській діяльності, взаємодії з міжна­родними організаціями, підготовці письмових звітів про підсумки своєї діяльності, за­безпеченні висвітлення своєї діяльності в ЗМІ.

Контрольна функція комітетів полягає в аналізі практики застосування законо­давчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповідних висновків та рекоменда­цій на розгляд Верховної Ради України, участі за дорученням Верховної Ради України у проведенні години запитань до Уряду України, контролі за виконанням Державного бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення до­цільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом, організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань, організації та підготовці слухань у комітетах, підготовці та по­данні на розгляд Верховної Ради України запитів до Президента України від комітету від­повідно до положень пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України, взаємодії з Рахунковою палатою та з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, на­правленні матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, орга­нам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам.

Як випливає з наведеного, перед комітетами ставляться досить широкі і відпові­дальні завдання. Але це не перетворює комітети на органи державної влади. Вони є і за­лишаються лише робочими органами парламенту і не підміняють державні органи. У них немає права ухвалювати обов’язкові для виконання органами державної влади рішення, накладати стягнення, призначати чи звільняти посадових осіб, розпоряджатися бюджет­ними коштами і кредитами, бути позивачами чи відповідачами в суді тощо.

Головною для них є організаційна та законопроектна робота: підготовка законопро­ектів, прийняття рекомендаційних рішень для парламенту, взаємодія з іншими структур­ними підрозділами парламенту та депутатськими фракціями.

З ухваленням 22 грудня 2005 р. нової редакції Закону України «Про комітети Верховної Ради України» їх статус суттєво підвищився.

Загалом можна погодитися із висловленою думкою про те, що правовий статус і компетенція парламентських комітетів дозволяють віднести їх до числа «сильних» комі­тетів. Потреба в такому статусі комітетів, очевидно, існуватиме і надалі.

2. Частина 1 цієї статті вказує на два основних правових джерела, на підставах яких формуються парламентські комітети - це профільний Закон України «Про комітети Верховної Ради України» та Регламент парламенту. Відправні положення щодо форму­вання комітетів містяться в ст. 89 Конституції України. Таким чином, комітети є не лише структурними підрозділами парламенту, але й обов’язковими елементами парламентсь­кої структури. Кожен комітет як структурна одиниця і робочий орган парламенту взає­модіє з іншими його структурними елементами, які виражають його представницький та колегіальний характер. Тому питання оптимізації процесу створення комітетів Верховної Ради України та їх участі в парламентських процедурах має важливе значення для роз­витку парламенту в цілому.

3. Згідно з ч. 2 цієї статті передбачається факультативне затвердження переліку ко­мітетів парламентом нового скликання. Це вказує на те, що такий перелік може перегля­датися за необхідності, якщо парламент ухвалить рішення про це. Втім, за відсутності такого рішення в парламенті діє структура комітетів, затверджена парламентом поперед­нього скликання.

Зміна переліку комітетів вносить істотний елемент динамізму в розвиток парла­менту. Водночас, вона не може бути довільною, а повинна, передусім, враховувати особ­ливості реалізації парламентом його функцій, інші об’єктивні організаційно-правові особливості становлення і розвитку парламентської структури, реалізації Верховною Радою України її конституційних повноважень.

Водночас, перелік комітетів має враховувати необхідність охопити у сукупності предметами відання всю компетенцію парламенту, не допустити при визначенні предме­та відання кожного комітету дублювання питань, віднесених до предмета відання іншого комітету, домогтися чіткого розмежування предметів відання комітетів та їх високого професіоналізму, зосередити зусилля кожного комітету на певній сфері однорідних сус­пільних відносин, у межах якої він повинен визначити пріоритети своєї діяльності та приступити до впровадження нагальних законопроектних новацій.

Перелік комітетів має визначатися так, щоб якомога максимально рівномірно роз­поділити відповідну законопроектну роботу, не допускаючи надмірного «перевантажен­ня» певних комітетів і «недозавантаження» інших. Обсяг роботи комітетів має бути якщо не рівним, то принаймні співмірним.

Спірним з організаційно-правового боку є питання про необхідність узгодження пе­реліку комітетів парламенту з переліком відповідних профільних центральних органів ви­конавчої влади. Очевидно, що домогтися повного збігу тут просто неможливо. До того ж таке узгодження навряд чи доцільне, тим більше, що динаміка зміни у структурі централь­них органів виконавчої влади значно вища, аніж у структурі робочих органів парламенту.

Оскільки кожен комітет має виконувати свої повноваження колегіально, то законо­давчо мають встановлюватися обмеження на мінімальну та максимальну чисельність де­путатів, які входять до складу комітету. Ці обмеження, разом з конституційним складом парламенту (450 народних депутатів) та забороною для кожного депутата бути членом більше ніж одного комітету, є природними обмежувачами неконтрольованого збільшен­ня переліку комітетів парламенту.

4. Припис, що міститься у ч. 2 цієї статті про те, що затвердження переліку комітетів відбувається на першій сесії новобраного парламенту, не означає заборони перегляду пе­реліку таких комітетів. Законом України «Про комітети Верховної Ради України» перед­бачається порядок формування нових комітетів та ліквідації діючих, що може відбувати­ся протягом усієї каденції парламенту.

5. Частина 3 цієї статті визначає внутрішню структуру кожного комітету. Вона скла­дається з голів, перших заступників і заступників голів комітетів, секретарів та інших членів комітетів. Водночас, вичерпно структура комітетів встановлюється на основі норм Закону України «Про комітети Верховної Ради України». Зокрема, відповідно його ст. 37 є можливим формування у структурі комітету підкомітетів, що є внутрішньою справою самого комітету і тому Регламентом не регулюється.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» до складу комітетів не можуть бути обрані Голова Верховної Ради України, Перший заступ­ник та заступник Голови Верховної Ради України.

Встановлюється вимога щодо виключного членства народного депутата України, який не може бути членом одночасно кількох комітетів. Водночас, це не забороняє пе­реходів депутата з комітету до комітету. Порядок таких переходів регулюється ч. 3 ст. 79 Регламенту та Законом України «Про комітети Верховної Ради України». Перебування депутата лише в одному комітеті дозволяє уникнути розпорошення його сил і уваги на різних ділянках роботи, сприяє професіоналізації роботи комітетів, налагодженню їх постійного функціонування та забезпечує більш оперативне і уважне вивчення і вирі­шення віднесених до відання комітету питань.

5. Частина 4 цієї статті встановлює спосіб визначення того, скільки представників кожної фракції мають увійти до складу кожного комітету. Таке визначення ґрунтується на принципі пропорційного представництва: чим більша фракція, тим більше її пред­ставників входять до складу відповідного комітету. При цьому слід мати на увазі, що від­повідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» якщо кіль­кість членів депутатської фракції у Верховній Раді України дорівнює кількості комітетів або є більшою ніж кількість комітетів, депутатські фракції направляють не менш ніж по одному представнику до кожного комітету Верховної Ради України.

Водночас, певні проблеми виникають з нечисленними фракціями, які не в змозі на­правити хоча б одного представника до кожного комітету, тобто можливість формально­го порушення правил представництва залишається, але цього разу з об’єктивних причин - низька чисельність персонального складу фракції.

Регламентом передбачається також і квотування розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів. Таке квотування пропорційного представництва депутатських фракцій у комітетах здійснює регламент­ний комітет парламенту (ч. 5 цієї статті). Воно передбачає визначення того, на скільки посад і яких саме в кожному комітеті може претендувати кожна фракція - з урахуванням її чисельності, а також чисельності комітетів. Іноді до переліку посад квотування дода­ються також посади у керівництві парламентом. Для цього потрібне спеціальне рішення про включення їх до переліку квотованих посад.

Стаття 77. Обрання голів комітетів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів Верховної Ради України

1. Список кандидатур на посади голів, перших заступників, заступників голів та сек­ретарів комітетів, по одній кандидатурі на кожну посаду, за поданням депутатсь­ких фракцій схвалюється Погоджувальною радою.

2. Питання про обрання голів комітетів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів не потребує підготовки в комітетах.

3. Список для обрання голів комітетів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів повинен містити назви всіх комітетів; прізвища, імена та по батькові відповідних кандидатів на посаду; назви депутатських фракцій, які зап­ропонували відповідних кандидатів на посаду згідно з розрахунковою квотою.

4. Голови комітетів, перші заступники, заступники голів та секретарі комітетів оби­раються за списком у цілому без обговорення на пленарному засіданні відкритим поіменним голосуванням.

5. Голова комітету, перший заступник голови та секретар комітету не можуть бути членами однієї депутатської фракції.

6. Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету не мо­жуть бути одночасно головами депутатських фракцій.

1. Відповідно до ч. 1 цієї статті керівництво комітетів парламенту обирається не щодо кожної кандидатури окремо, а єдиним списиком. Це зумовлюється двома причинами. По- перше, такий підхід дозволяє виконати норму ч. 4 ст. 76 Регламенту, яка передбачає пропор­ційний розподіл відповідних посад у комітетах. По-друге, такий підхід дозволяє заощадити час і вирішити проблему на основі разового політичного компромісу, а не повертатися до неї для почергового заповнення відповідних вакансій у кожному комітеті.

Політичний характер ухвалюваного рішення стосовно кандидатур на посади керів­ників комітетів підтверджується двома обставинами. По-перше, відповідний список схвалюється Погоджувальною радою, яка є здебільшого політичним органом. По-друге, відповідне питання не потребує обговорення в комітетах (ч. 2 цієї статті). Ця обставина вказує на те, що питання обрання керівників комітетів має винятково політичний харак­тер і не стосується фахової складової діяльності комітетів. Очевидно що, розглядаючи це питання, парламентські фракції мають, по-можливості, враховувати досвід роботи від­повідних депутатів, їх професійні та ділові якості тощо.

2. У ч. 3 цієї статті визначається вичерпний перелік відомостей, які мають пода­ватися стосовно кожного кандидата на керівні посади у комітетах. У такому переліку обов’язково, зокрема, має зазначатися інформація про фракційну належність відповід­них кандидатів. Таким чином, фракційний принцип формування комітетів, у тому числі і їх керівного складу, діє і на цьому рівні.

3. Частина 4 цієї статті обумовлює вид та спосіб голосування парламенту за об­рання голів, заступників голів і секретарів комітетів. Таке голосування відбувається у відкритому поіменному режимі. Відповідний режим унеможливлює «пакетне» обрання керівництва парламенту та керівництва комітетів.

4. У ч.ч. 5-6 цієї статті встановлюються певні обмеження щодо фракційної на­лежності голови, заступників голів і секретарів комітетів. Для уникнення можливості упередженої позиції керівництва комітету при розгляді питань, віднесених до відання відповідного комітету, встановлюється правило різної фракційної належності голови, першого заступника голови та секретаря комітету. Як бачимо, це правило не поширюєть­ся на звичайних заступників голів комітетів. Всі три згадані посадові особи мають пред­ставляти різні фракції. Це також стабілізує роботу комітету та сприяє врахуванню різ­них позицій у ході його діяльності. Водночас, залучення представників якомога більшої кількості фракцій до керівництва комітетами зменшує ризик неконструктивної роботи відповідних фракцій у складі комітетів.

Інше обмеження стосується неможливості перебування голів фракцій на посадах голів, заступників голів і секретарів комітетів. По-перше, це звільняє комітети від можли­вого безпосереднього партійного впливу, оскільки це фахові, а не політичні органи парла­менту. Таким чином, Регламент опосередковано спрямовує діяльність комітетів у фахове русло і мінімізує вплив лідерів парламентських фракцій. Однак, не слід перебільшувати вагу відповідних заборон, оскільки голови фракцій мають і інші інструменти впливу на позиції комітетів, зокрема через депутатів своєї фракції. По-друге, голови фракцій мають здебільшого концентрувати свої зусилля на політичній діяльності, а дозвіл перебувати на керівних посадах у комітетах негативно б позначився як на фаховій роботі комітетів, так і на діяльності відповідних депутатських фракцій у разі зайняття лідером фракції посади голови комітету.

5. Голова комітету організовує роботу комітету. Він вносить пропозиції на засідання комітету щодо розподілу обов’язків між першим заступником, заступником (заступни­ками) голови комітету, забезпечує складання плану роботи комітету, забезпечує вико­нання плану-графіка робіт над законопроектами та проектами інших актів Верховної Ради України, щодо яких комітет визначено головним, головує на засіданнях комітету, організовує повідомлення членів комітету про проведення засідання комітету та його порядок денний, запрошує в разі необхідності фахівців для участі в роботі комітету та робочих груп, підписує акти, прийняті комітетом, та протоколи засідань комітету, пред­ставляє комітет у відносинах з Головою та заступниками Голови Верховної Ради України, іншими комітетами Верховної Ради України, державними органами та органами місце­вого самоврядування, об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами парла­ментів іноземних держав та міжнародними організаціями, організовує виконання рішень комітету та інформує членів комітету про хід їх виконання, організовує підготовку звіту про роботу комітету, доповідає Верховній Раді України про роботу комітету, інформує Погоджувальну раду депутатських фракцій Верховної Ради України про позицію коміте­ту щодо питань, розглянутих на його засіданнях, організовує взаємодію роботи комітету з підрозділами апарату Верховної Ради України, дає доручення з організаційних питань першому заступнику, заступнику (заступникам) голови комітету, головам підкомітетів, секретарю комітету, забезпечує загальне керівництво секретаріатом комітету, інформує членів комітету про офіційні документи, листи, що надійшли до комітету, а також робить інші повідомлення, які стосуються діяльності комітету, інформує щомісячно відповідні фракції у Верховній Раді України про відсутність їх членів на засіданнях комітету без поважних причин, веде прийом громадян за дорученням Голови Верховної Ради України відповідно до встановленого графіка, здійснює інші повноваження, передбачені законом, Регламентом Верховної Ради України, рішеннями Верховної Ради України та розпоряд­женнями Голови Верховної Ради України.

У комітеті, який налічує у своєму складі не більше десяти осіб, обирається один заступник голови комітету, у комітеті, який налічує від одинадцяти до двадцяти осіб, - перший заступник і заступник голови комітету, а в комітеті з чисельністю від двадцяти однієї особи і більше - перший заступник і два заступники голови комітету.

Розподіл обов’язків між першим заступником і заступником (заступниками) голо­ви комітету затверджується на засіданні комітету за пропозицією голови комітету з при­йняттям відповідного рішення. У разі відсутності голови комітету з поважних причин, а так само в період, коли посада голови комітету є вакантною, обов’язки голови комітету виконує відповідно його перший заступник, заступник.

Секретар комітету бере участь у складанні проекту плану роботи комітету, бере участь у складанні плану-графіка робіт над законопроектами та розкладу засідань ко­мітету, контролює ведення діловодства секретаріатом комітету, підписує протоколи за­сідань комітету, організовує підготовку засідань та інших заходів, що проводяться комі­тетом, явку їх учасників та надання їм необхідних матеріалів, веде облік засідань комі­тету та присутніх на засіданнях, контролює виконання рішень комітету та забезпечення членів комітету, запрошених осіб необхідними документами і матеріалами, контролює виконання планів роботи комітету, бере участь у підготовці письмових звітів про роботу комітету.

Стаття 78. Відкликання голови комітету, першого заступника, заступника го­лови та секретаря комітету Верховної Ради

1. Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету мо­жуть бути в будь-який час за рішенням Верховної Ради відкликані зі своїх посад з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про комітети Верховної Ради України» (116/95-ВР) та цим Регламентом.

2. Рішення щодо включення до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради пропозиції про відкликання голови комітету чи відповідно першого заступника, заступника голови та секретаря комітету зі своїх посад приймається на наступ­ному пленарному засіданні Верховної Ради після дня внесення такої пропозиції. Одночасно приймається рішення про день розгляду зазначеного питання.

3. Для обговорення питання про відкликання голови комітету чи відповідно першо­го заступника, заступника голови, секретаря комітету зі своїх посад відводиться до 30 хвилин, в тому числі для виступу голови комітету, першого заступника, за­ступника голови, секретаря комітету - до 10 хвилин.

4. Обговорення питання включає інформацію ініціаторів внесення пропозиції, виступ голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря комітету, щодо яких порушено питання про відкликання з посади, запитання та відповіді.

5. Відсутність без поважних причин голови комітету чи відповідно першого заступ­ника, заступника голови, секретаря комітету на пленарному засіданні при роз­гляді питання про його відкликання з посади не є перешкодою для розгляду цього питання.

6. Рішення про відкликання голови комітету чи відповідно першого заступника, за­ступника голови, секретаря комітету з посади приймається відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради з оформленням відповідної постанови із зазначенням підстави відкликання.

7. У разі відкликання голови комітету чи відповідно першого заступника, заступни­ка голови, секретаря комітету з посади право висунення кандидатури на цю поса­ду належить депутатській фракції, за квотою якої він був обраний на цю посаду.

1. Визначаючи особливості процедури відкликання керівництва комітетів, ця стат­тя має застосовуватися у сукупності з відповідними приписами, уміщеними в Законі України «Про комітети Верховної Ради України».

2. Визначення підстав такого відкликання подається у згаданому Законі (ч. 3 ст. 7):

1) за власною заявою;

2) у зв'язку з незадовільною роботою на посаді;

3) внаслідок інших обставин, що унеможливлюють виконання посадових обов'язків.

У разі подання заяви про відкликання вона має бути погоджена з відповідною фрак­цією, за квотою якої народний депутат України був обраний на посаду.

Пропозиція про відкликання у зв'язку з незадовільною роботою на посаді або ж унаслідок інших обставин, що унеможливлюють виконання посадових обов'язків може бути внесена Головою Верховної Ради України або відповідним комітетом. При цьому рі­шення комітету щодо внесення пропозиції про відкликання голови, першого заступника голови, заступника голови, секретаря комітету приймається на засіданні комітету.

Закон (ч. 5 ст. 7) також зазначає, що після відкликання народного депутата України з посади голови, першого заступника голови, заступника голови чи секретаря комітету він залишається членом цього комітету, якщо Верховною Радою України не прийнято іншого рішення.

Якщо ж достроково припиняються депутатські повноваження відповідної посадо­вої особи, то вона також втрачає свій статус керівника комітету без додаткового голосу­вання - з моменту дострокового припинення її депутатських повноважень.

У разі ліквідації комітету (ст. 8 Закону України «Про комітети Верховної Ради України») відповідні керівники такого комітету втрачають свої посадові повноваження з моменту ухвалення парламентом рішення про ліквідацію комітету; окремого рішення про відкликання відповідних посадових осіб не потрібно.

3. Частина 2 цієї статті вказує на вкрай стислі строки реалізації пропозиції про від­кликання: протягом наступного пленарного засідання після дня внесення такої пропози­ції ухвалюється рішення про включення цієї пропозиції до порядку денного пленарних засідань парламенту та про день розгляду цього питання. У разі непідтримання такої пропозиції більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України питання знімається з розгляду, а процедура відкликання зупиняється.

4. У разі набрання такою пропозицією необхідної кількості голосів розпочинається процедура обговорення питання про відкликання. Ця процедура триває протягом пев­ного встановленого Регламентом часу (до 30 хвилин) у день розгляду зазначеного питан­ня (ч. 3 цієї статті).

5. Частиною 4 цієї статті визначається імперативна структура процедури такого обговорення:

1) інформація ініціаторів внесення пропозиції (3 хвилини);

2) виступ голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря ко­мітету, щодо яких порушено питання про відкликання з посади (до 10 хвилин);

3) запитання та відповіді (по одній хвилині).

Наявність такої докладно розписаної процедури вказує на важливість розгляду цього питання та необхідність надання всебічної та об'єктивної інформації народним депутатам для вирішення порушеного питання по суті, оцінки об'єктивності розпочатої процедури відкликання та наявності відповідної політичної волі для реалізації такого відкликання.

Водночас, процедура обговорення як складова процедури відкликання має на меті з'ясування наявності дійсних підстав для відкликання, оскільки саме по собі відкликання не повинно бути невмотивованим, продиктованим суто політичними причинами. Воно також не повинно мати характер політичної розправи над опозиційним керівником комітету.

6. Відповідно до ч. 5 цієї статті встановлюється можливість розгляду питання про відкликання навіть за відсутності відповідної посадової особи на пленарному засіданні парламенту, у тому числі і з поважних причин (тобто з будь-яких згаданих у ч. 3 ст. 26 Регламенту). У такому випадку виступ цієї посадової особи не вимагається. Наявність та­кої норми покликана запобігти блокуванню вирішення цього питання з боку посадовця, щодо якого розпочато процедуру відкликання.

7. Частина 6 цієї статті визначає вид та спосіб голосування про відкликання: так само, як і при обранні, застосовується процедура відкритого поіменного голосування. Рішення про відкликання вважається ухваленим, коли за нього проголосує більшість від конституційного складу парламенту. У правовій формі таке рішення оформлюється пос­тановою парламенту, де обов’язково має зазначатися підстава відкликання.

8. Частина 7 цієї статті резервує право висунення кандидатури на посаду голо­ви комітету чи відповідно першого заступника, заступника голови, секретаря комітету за відповідною депутатською фракцією, за квотою якої попередня посадова особа була обрана на таку посаду. Проте реалізація такого права має свої особливості: відповідна пропозиція не обов’язково може бути підтримана більшістю народних депутатів від кон­ституційного складу. Зокрема, таке непідтримання може зумовлюватися перевищенням відповідною фракцією квоти свого представництва у відповідному комітеті.

Для позитивного вирішення такого питання у цьому випадку фракція повинна або направити до відповідного комітету іншого свого представника, або - за погодженням з іншими фракціями -поступитися правом делегування свого представника на відповідну посаду іншій фракції.

Стаття 79. Формування персонального складу комітетів Верховної Ради

1. Члени комітетів обираються за списками кандидатів у члени всіх відкритим поі­менним голосуванням без обговорення шляхом прийняття постанови Верховної Ради. Список персонального складу комітетів повинен містити назви всіх комі­тетів, назви депутатських фракцій, прізвища, імена та по батькові кандидатів у члени комітету в алфавітному порядку в межах кожної депутатської фракції, від якої їх висунуто.

2. Персональний склад усіх комітетів нового скликання визначається одночасно шляхом прийняття відповідної постанови Верховної Ради.

3. Народний депутат, який виявив бажання перейти до іншого комітету, може звер­нутися із відповідною заявою, погодженою з головою депутатської фракції, до Голови Верховної Ради України, який направляє її для розгляду в комітет, до пред­мета відання якого належать питання регламенту, для розгляду заяви по суті і вне­сення пропозиції на розгляд Верховної Ради.

4. При вирішенні питань про зміну персонального складу комітетів приймається постанова про внесення змін до постанови Верховної Ради про обрання членів ко­мітетів.

1. Частинами 1-2 цієї статті встановлюється процедура формування персонального складу комітетів, тоді як ч.ч. 3-4 цієї статті - процедура зміни такого складу. Необхідність унормування таких питань у цій статті обумовлена тим, що персональний склад комітетів не є сталою величиною, він змінюється протягом каденції парламенту, що пов’язано як з переходами депутатів між комітетами, так і з припиненням депутатських повноважень одних парламентаріїв і набуттям таких повноважень іншими депутатами. Таким чином, поняття «формування комітетів» є ширшим від одноразового затвердження персональ­ного складу комітетів на першій сесії новообраного парламенту. Воно охоплює також і подальші зміни у персональному складі комітетів. Водночас, поза межами Регламенту, зокрема і цієї статті, залишилися питання ліквідації комітетів, що є суттєвим елементом формування парламентської структури (ці питання врегульовані в Законі України «Про комітети Верховної Ради України»).

2. Процедура формування персонального складу комітетів, запрограмована від­повідними нормами Регламенту, обумовлює вирішення питання про формування ко­мітетів після проведення відповідних консультацій між депутатськими фракціями. Формування складу комітетів є результатом досягнутого між ними компромісу. Саме тому Регламент не вимагає проведення обговорення цього питання в парламенті. У про­екті відповідної постанови парламенту визначається як персональний склад комітетів, так і їх керівництво. Така постанова ухвалюється у режимі відкритого поіменного голо­сування.

3. Одночасність затвердження такого складу однією постановою (ч. 2 цієї статті) не заперечує можливості переформатування (тобто зміни) складу комітетів. Регламент у ч. 3 цієї статті вказує лише на одну форму зміни персонального складу комітету, а саме на пе­рехід депутата до іншого комітету, тоді як ст. 7 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» обумовлює декілька випадків зміни персонального складу комітетів:

1) обрання нового члена комітету;

2) відкликання члена комітету;

3) обрання чи відкликання голови комітету, першого заступника, заступника голови, секретаря комітету;

4) дострокове припинення повноважень народного депутата України, який входив до складу комітету.

Всі відповідні питання вирішуються шляхом прийняття постанови Верховної Ради України. Виняток тут складає дострокове припинення повноважень народного депутата України. Воно має наслідком його виключення зі складу відповідного комітету без прий­няття про це окремого рішення Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України щодо зміни у складі комітету приймаються з ура­хуванням принципу пропорційного представництва в комітетах депутатських фракцій і визначених відповідно до принципу квот згідно з Регламентом.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 3 цієї статті перехід депутата до іншого комітету має пройти погодження з головою відповідної депутатської фракції, яке має бути письмово зафіксоване у заяві, адресованій відповідним депутатом на ім'я Голови парламенту.

Окремим випадком є ліквідація комітету (ст. 8 Закону). Вона відбувається, якщо кількісний склад комітету стає меншим від мінімального кількісного складу, встанов­леного Верховною Радою України відповідно до ст. 5 цього Закону. У цьому разі Голова Верховної Ради України за поданням регламентного комітету повідомляє про це на пле­нарному засіданні і пропонує депутатським фракціям, які не використали визначені для них квоти представництва в цьому комітеті, запропонувати Верховній Раді України кан­дидатури народних депутатів України для обрання до складу комітету. Якщо протягом місяця з дня повідомлення Голови Верховної Ради України кількісний склад комітету не збільшився згідно з вимогами, встановленими законодавством, регламентний ко­мітет після консультацій з керівниками депутатських фракцій може внести на розгляд Верховної Ради України пропозицію про ліквідацію такого комітету.

Зрозуміло, що ухвалення парламентом рішення про ліквідацію комітету має наслід­ком припинення повноважень членів комітету всіх членів відповідного комітету з дня прийняття такого рішення, а ось голови та секретаря комітету - через місяць з дня прий­няття такого рішення, що пов'язано з необхідністю підготовки матеріалів, що перебували на розгляді в комітеті, для передачі іншим комітетам.

Звернемо також увагу на те, що одночасно із прийняттям рішення про ліквідацію комітету Верховною Радою України має бути прийнято рішення про обрання народних депутатів України, які входили до складу ліквідованого комітету, до складу інших комі­тетів Верховної Ради України.