Глава 14. ГОЛОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК ТА ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Стаття 69. Внесення кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України

1. Голова Верховної Ради України обирається Верховною Радою на строк її повнова­жень з числа народних депутатів.

2. Кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України пропонуються на пленар­ному засіданні Верховної Ради депутатськими фракціями, народними депутата­ми. Народний депутат може запропонувати для обрання свою кандидатуру. Після завершення внесення пропозицій щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України Верховна Рада приймає рішення про перехід до обговорення цих кандидатур і може робити перерву в пленарному засіданні на визначений нею строк для попереднього обговорення запропонованих кандидатур у депутатських фракціях.

3. До початку обговорення запропонованих кандидатур у депутатських фракціях апарат Верховної Ради надає народним депутатам відомості про кожну з них. Такі відомості повинні містити дані про освіту, фах, належність до політичної пар­тії, витяг із трудової книжки про трудову діяльність; автобіографію з висвітлен­ням найбільш істотних результатів трудової діяльності; декларацію про доходи, зобов’язання фінансового характеру, про свій майновий стан та членів своєї сім’ї за попередній рік за формою, встановленою для державних службовців першої ка­тегорії; відомості про входження до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Відомості ма­ють бути власноручно підписані кандидатом на посаду. Верховна Рада може прий­няти процедурне рішення про включення до відомостей й інших даних про канди­датів на посаду та їх діяльність. Перелік відомостей повинен бути однаковим для всіх кандидатів на посаду. Питання про обрання Голови Верховної Ради України не потребує підготовки в комітетах.

1. Формування цілісної парламентської структури з усіма необхідними підсистема­ми та елементами передбачає створення відповідних керівних органів.

Тому обрання Голови парламенту означає завершення в цілому формування парла­ментської структури (інституціоналізації парламенту), адже лише повноваження Голови Верховної Ради України є безпосередньо визначеними в Конституції України, натомість повноваження його заступників є похідними від повноважень Голови. Відтак і їх право­вий статус багато в чому зумовлюється і визначається Головою Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України є реальним, а не суто символічним керівником пар­ламенту за умови, коли він реалізує волю всього депутатського корпусу, а не будь-якої його частини, у тому числі і більшої за чисельністю. У цьому сенсі він є з формально­правового боку представником всього парламенту, а не його коаліції. Опосередковано на користь такого тлумачення місця Голови парламенту у структурі Верховної Ради України говорить і те, що саме за його присутності Президент України може провести політичні консультації для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України з будь- яких підстав, зазначених у ст. 90 Конституції України, у тому числі і з мотивів несформу- вання коаліції депутатських фракцій. Тут вказується на позакоаліційний статус керівни­ка парламенту, необхідність його обрання до формування коаліції.

Крім цього, варто взяти до уваги те, що відповідно до змін до Конституції України, запроваджених Законом від 8 грудня 2004 р. №2222-ІУ, у разі дострокового припинен­ня повноважень Президента України відповідно до ст.ст.

При цьому не варто перебільшувати вагу одноособового керівника Верховної Ради України: його влада і повноваження не є безмежними. І хоч очолює він весь парламент, проте залишається лише «першим серед рівних»: у будь-який час він може бути переоб­раний депутатським корпусом за відповідної політичної волі та необхідної для реаліза­ції згаданої процедури кількості голосів народних депутатів України. До того ж, певною мірою його повноваження як головуючого урівноважуються повноваженнями Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, які також є конституційними посадами. Ці особи, хоч і не мають власної компетенцією, але внаслідок делегування ок­ремих повноважень Голови Верховної Ради України (внаслідок розподілу обов’язків, вста­новленого Регламентом) дещо урівноважують вагу повноважень керівника парламенту.

2. У цій статті Регламент об’єднує дві складових єдиного процесу номінування кан­дидата на посаду Голови Верховної Ради України: висування кандидатів та внесення від­повідних кандидатур до Верховної Ради України.

3. У ч. 1 цієї статті встановлюється строк повноважень керівника українського пар­ламенту: він дорівнює строку повноважень самого парламенту. У такому формулюванні втілено прагнення зробити Голову Верховної Ради України максимально залежним від парламенту та водночас підкреслити стабільність його перебування на цій посаді протя­гом каденції відповідного парламенту.

Водночас, це не означає неможливості переобрання Голови Верховної Ради України: відповідна процедура докладно визначена в ст.ст.

Обрання Голови Верховної Ради України з числа народних депутатів, установлене в ч. 1 цієї статті, кореспондує із приписом ч. 1 ст. 88 Конституції України, відповідно до якого Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України.

Ця стаття не встановлює строків, протягом яких посада Голови Верховної Ради України (з моменту початку роботи новообраного парламенту чи з моменту відкликання попереднього Голови Верховної Ради України) має бути заповнена. Водночас, як випли­ває із системного тлумачення ряду норм Регламенту, це має бути зроблено в найстисліші строки. Опосередковано про важливість цього і доцільність заповнення цієї вакансії протягом першої сесії парламенту нового скликання говорить зміст ч. 1 ст. 16 Регламенту, що визначає послідовність розгляду питань на першій сесії новообраного парламенту: у ній одним з таких питань значиться обрання Голови парламенту.

Іншим вагомим аргументом на користь невідкладності вирішення цього питання є те, що згідно з Конституцією України та Регламентом парламенту єдиною посадовою осо­бою, уповноваженою підписувати акти парламенту є Голова Верховної Ради України (ми не враховуємо тут випадків функціонування Тимчасової президії першої сесії парламенту до обрання Голови Верховної Ради України). Відсутність керівника парламенту робить не­можливим здійснення парламентом своєї основної функції - законодавчої. Будь-які акти парламенту без підпису Голови Верховної Ради України не зможуть набрати чинності.

4. У ч. 2 цієї статті визначається вичерпне коло суб'єктів, уповноважених здійснюва­ти ініціативу висування кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України. Ці суб'єкти можуть бути як індивідуальними, так і колективними. До індивідуальних суб'єктів на­лежать народні депутати України, до колективних - депутатські фракції. При цьому слід мати на увазі, що у разі індивідуальної ініціативи вона може здійснюватися народними депутатами через самовисування.

Процес внесення відповідних пропозицій є невизначеним у часі - тобто Регламент чітко не фіксує як відправної, так і кінцевої точки цього процесу. Стосовно завершення висування кандидатів парламент має ухвалити рішення і далі перейти до процесу обго­ворення відповідних кандидатур.

Таким чином, обговорення внесених в установленому порядку кандидатур на по­саду Голови Верховної Ради України є наступною стадією номінування Голови Верховної Ради України. У ході цього народні депутати мають заслухати таких кандидатів та всебіч­но оцінити їх особисті і ділові якості. Таке обговорення складається з двох частин: обго­ворення у фракціях та обговорення на пленарному засіданні парламенту. Тож Верховна Рада України має визначитися із строком кожного із цих видів обговорення, зробивши на визначений нею строк перерву у пленарних засіданнях.

Обговорення кандидатур у фракціях має характер попереднього обговорення, яке обов'язково передує в часі обговоренню на пленарному засіданні Верховної Ради України. Фракційне обговорення має бути по часу достатнім для того, щоб кожен кандидат на посаду Голови парламенту зустрівся з усіма фракціями та пояснив свої позиції з питань законотворення, реалізації інших конституційних функцій і повноважень парламенту, який він має намір очолити.

Обговорення зазначених кандидатур на пленарному засіданні парламенту детально унормовується у ст. 70 Регламенту.

5. Належне обговорення передбачає чітке усвідомлення того, про які саме кандида­тури йдеться. Необхідно забезпечити всебічне, повне і вичерпне інформування народних депутатів України як суб'єктів номінування Голови Верховної Ради України даними, які стосуються ділових якостей кандидатів на цю відповідальну та високу посаду. Надання таких відомостей покладається на апарат Верховної Ради України, який має надати кож­ному народному депутатові вичерпну інформацію щодо такого:

• освіта, фах, належність до політичної партії, витяг із трудової книжки про трудову діяльність;

• автобіографія із висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності;

• декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, майновий стан кан­дидати та членів його сім'ї за попередній рік за формою, встановленою для держав­них службовців першої категорії;

• відомості про входження до складу керівного органу чи наглядової ради підпри­ємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Перелік таких відомостей повинен бути однаковим для всіх кандидатів на посаду, що з формально-правового боку є відображенням їх юридичної рівності, незважаючи на політичні переконання та належність до фракції коаліції чи опозиції. Усі вони мають бути також власноручно підписані кандидатом на посаду, що має засвідчувати адекват­ність відображених у них подій, фактів тощо реальним подіям та обставинам.

Водночас, Регламент дозволяє Верховній Раді прийняти процедурне рішення про включення до відомостей також і інших даних про кандидатів на посаду та їх діяльність. Таке рішення має бути відповідно до ч. 1 ст. 49 Регламенту ухвалене відразу після скоро­ченого обговорення не менш як третиною голосів депутатського корпусу. Воно також проводиться без підготовки в комітетах та включення до порядку денного. При цьому варто взяти до уваги те, що Регламент не містить переліку відомостей, які можуть дода­ватися до обов'язкових даних, що їх має кожен кандидат на посаду.

Стаття 70. Обрання Голови Верховної Ради України

1. Кандидати на посаду Голови Верховної Ради України виступають на пленарному засіданні в порядку внесення їх кандидатур з доповідями щодо програм своєї май­бутньої діяльності - до 20 хвилин.

2. Після заслуховування доповідей кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України проводиться обговорення цих кандидатур. Загальний час для обговорен­ня кандидатур визначається Верховною Радою, але має становити не менше однієї години.

3. У виступах народних депутатів усі кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України обговорюються одночасно. Народні депутати мають право ставити запи­тання кандидатам на посаду Голови Верховної Ради України, висловлювати думку щодо їх програм, політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або про­ти кожного з них. Головуючий на пленарному засіданні з дотриманням черговості запису на виступ (стаття 33 цього Регламенту) надає рівні можливості промовцям для виступу на підтримку того чи іншого кандидата на посаду Голови Верховної Ради України.

4. Кожний кандидат на посаду Голови Верховної Ради України в будь-який час може заявити про самовідвід. Для цього головуючий на пленарному засіданні надає йому слово позачергово.

5. Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

6. Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

7. Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється відповідна постанова Верховної Ради, яку підписує обраний Голова Верховної Ради України.

8. Голова Верховної Ради України може бути обраний у списку одночасно із Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України.

9. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання.

1. Обрання Голови Верховної Ради України знаменує другий етап процесу його но- мінування і результат цього процесу - у разі підтримання відповідної кандидатури на цю посаду належною кількістю голосів народних депутатів України. Цей етап складається з таких елементів: виступи кандидатів на посаду, обговорення цих кандидатур на пле­нарному засіданні парламенту, проведення таємного голосування на виборах керівника парламенту, встановлення результатів виборів Голови Верховної Ради України.

2. Зазначений етап розпочинається після припинення зустрічей кандидатів на по­саду з депутатськими фракціями. У ході пленарного засідання парламенту всі кандидати мають оприлюднити програми своєї майбутньої діяльності на посаді Голови. Верховна Рада України визначає час і тривалість виступів кандидатів, що не повинна перевищува­ти 20 хвилин для кожного (ч. 1 цієї статті). Після цього протягом не менше години прохо­дить обговорення цих кандидатур народними депутатами (ч. 2 цієї статті).

3. Відповідно до ч. 3 цієї статті обговорення складається із виступів народних депу­татів та запитань кандидатам. У ході такого обговорення відбувається одночасне обгово­рення всіх кандидатур, тобто ця процедура застосовується одночасно, а не почергово для кожного кандидата.

Народні депутати мають право висловлювати думку щодо програм кандидатів, політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них. При цьому слід враховувати вимоги Регламенту щодо дотримання тими, хто виступає, норм депутатської етики та дисципліни, ставити коректні та лаконічні запитання.

На головуючого на пленарному засіданні покладено обов'язок забезпечити дотри­мання черговості запису на виступ (ст. 33 Регламенту) та надати рівні можливості про­мовцям для виступу на підтримку того чи іншого кандидата на посаду Голови Верховної Ради України.

4. Незважаючи на те, хто є суб'єктом висування, кожен висунутий кандидат має право на самовідвід. Такий самовідвід оформлюється через публічне виголошення та­кого самовідводу кандидатом на посаду на пленарному засіданні. Для цього головуючий надає йому слово позачергово, тобто у першочерговому, пріоритетному порядку. Інших форм волевиявлення кандидата на посаду Голови Верховної Ради України щодо свого са­мовідводу (через подання письмової заяви, оприлюднення своєї позиції в інший спосіб) Регламентом не передбачається.

Водночас, строк, протягом якого кандидат має право заявити про свій самовідвід, охоплює період часу від початку власне обговорення кандидатур на пленарному засідан­ні парламенту до моменту припинення такого обговорення. Іншими словами, під час обговорення кандидатур у фракціях кандидат ще не має права заявити про свій само­відвід, а після припинення обговорення на пленарному засіданні парламенту і переходу до голосування кандидат вже не має такого права. Право на самовідвід, таким чином, є відносним, а не абсолютним. Воно обмежується відповідними строками розгляду цього питання в сесійній залі парламенту.

Самовідвід кандидатів приймається парламентом без голосування, тобто окре­мого рішення з цього приводу Верховною Радою України не ухвалюється (ч. 2 ст. 38 Регламенту).

Регламент не вимагає для самовідводу мотиви, підстави чи причини. Це - акт доб­ровільний, який цілком і повністю перебуває у сфері волевиявлення відповідного кан­дидата. При цьому забороняється вчинення будь-якого тиску на кандидата з метою схи­ляння його до самовідводу будь-якими особами, у тому числі і народними депутатами України.

5. Відповідно до ч. 5 цієї статті рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Ця норма встановлює єдині вид і спосіб голосування: таємне голосування (вид) і голосу­вання бюлетенями (спосіб). Це означає неможливість проведення такого голосування в іншому режимі, зокрема шляхом відкритого голосування (без попереднього голосування про одноразовий відступ від такого правила за процедурою ad hoc відповідно до ст. 50 Регламенту).

Встановлення таємного голосування на виборах Голови Верховної Ради України має на меті забезпечити максимально вільне волевиявлення народних депутатів України, за­безпечити об’єктивність і неупередженість їх позицій, усунути будь-які прояви тиску на народних депутатів.

Ця стаття окремо не регламентує процедуру таємного голосування з виборів Голови Верховної Ради України. В цьому випадку застосовуються загальні правила щодо ор­ганізації і проведення таємного голосування з таких виборів, визначені у ст.ст. 38-42 Регламенту. Відповідна процедура має такі стадії:

• встановлення строків підготовки, місця і порядку проведення голосування;

• виготовлення бюлетенів для таємного голосування із включенням до них канди­датів, які дали згоду балотуватися на посаду і не взяли самовідводу;

• проведення таємного голосування;

• встановлення результатів таємного голосування та виголошення їх результатів го­ловою Лічильної комісії або іншим визначеним нею доповідачем.

6. Відповідно до ч. 6 цієї статті встановлюється умова обрання Голови Верховної Ради України - подання за відповідну кандидатуру більшості голосів народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Жодних інших умов для визнання го­лосування таким що відбулося і стало результативним Регламент не передбачає. Норма щодо необхідної мінімальної кількості депутатів, які мають взяти участь у голосуванні для його визнання таким, що відбулося, Регламентом не встановлена. Це повністю від­повідає змісту ст. 91 Конституції України.

Якщо ж за результатами таємного голосування кандидата не було обрано на поса­ду, проводиться повторний розгляд цього ж питання порядку денного з новим висунен­ням кандидатів. Кількість повторних розглядів таких питань не обмежується (ч. 4 ст. 40 Регламенту).

7. Обрання керівника парламенту оформлюється постановою парламенту, яку під­писує новообраний Голова Верховної Ради України (ч. 7 цієї статті). При цьому окре­мого голосування щодо такої постанови не проводиться - обрання Голови парламенту зафіксовано у результатах таємного голосування, переглядати які Верховна Рада України у такий спосіб не уповноважена. Водночас, треба мати на увазі, що повноваження Голови Верховної Ради України розпочинаються не з моменту підписання відповідної постано­ви, а з моменту його обрання (ч. 9 цієї статті), про що оголошує голова Лічильної комісії за результатами голосування.

8. Частина 8 цієї статті передбачає можливість так званого «пакетного» обрання Голови Верховної Ради України та його заступників. Відповідна процедура передбачає включення до одного бюлетеня одночасно трьох прізвищ - відповідно кандидатів на по­саду Голови, Першого заступника Голови та заступника Голови Верховної Ради України. Водночас, слід зауважити, що відповідних «пакетів» може бути і декілька, тоді народні депутати при голосуванні отримають можливість обрати один з них або ж не підтримати жоден.

Водночас, обрання заступників Голови парламенту не обов’язково має вирішува­тися одночасно із обранням Голови парламенту. Якщо не приймається окремого рішен­ня про процедуру «пакетного голосування», то в часі вирішення відповідних кадрових питань не збігається. Тоді застосовуються норми, що містяться в ст. 74 Регламенту, де регламентується процедура обрання на посади Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України.

Стаття 71. Відкликання Верховною Радою Голови Верховної Ради України з посади

1. Голова Верховної Ради України може бути в будь-який час відкликаний з поса­ди Верховною Радою на його прохання, крім випадку виконання ним обов'язків Президента України відповідно до статті 112 Конституції України (254к/96-ВР), а також може бути відкликаний у зв'язку з незадовільною його роботою на цій по­саді, в тому числі у разі відсторонення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії Верховної Ради, або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Дострокове припинення депу­татських повноважень Головою Верховної Ради України має наслідком припинен­ня його повноважень як Голови Верховної Ради України.

2. Пропозиції про відкликання Верховною Радою Голови Верховної Ради України з посади (крім за його особистою письмовою заявою) можуть вноситися:

1) народними депутатами на підставі висновку комітету, до предмета відання яко­го належать питання регламенту, у разі відсторонення Голови Верховної Ради України від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чер­гової сесії;

2) не менш як однією третиною народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради за їх підписами (підписні листи подаються в оригіналі, на них зазначаються прізвище, ім'я, по батькові народного депутата, номер його пос­відчення та проставляється особистий підпис, який не відкликається).

3. При розгляді питання про відкликання з посади Верховною Радою Голови Верховної Ради України (крім відкликання за його особистою письмовою заявою), про надання згоди на притягнення його до відповідальності, про дострокове при­пинення ним депутатських повноважень пленарне засідання веде Перший заступ­ник (заступник) Голови Верховної Ради України або обраний Верховною Радою за процедурою (ad hoc) головуючий на пленарному засіданні з числа народних депутатів, який не підписав пропозицію про відкликання Голови Верховної Ради України. Питання про обрання (ad hoc) головуючого на пленарному засіданні не включається до порядку денного пленарного засідання, а вирішується Верховною Радою без попередньої підготовки в комітетах після обговорення за скороченою процедурою.

4. Рішення про включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про відкликання з посади Голови Верховної Ради України приймається на пленарно­му засіданні, наступному за днем внесення такої пропозиції. Одночасно Верховна Рада дає протокольне доручення Рахунковій палаті провести фінансову перевірку виконання кошторису Верховної Ради в поточному році.

5. Голова Верховної Ради України готує письмовий звіт про свою роботу та про виконання кошторису Верховної Ради в поточному році. Цей звіт та висновок Рахункової палати надаються народним депутатам не пізніш як за два дні до роз­гляду питання на пленарному засіданні.

6. Питання про відкликання Голови Верховної Ради України з посади не потребує підготовки в комітетах.

7. У разі необхідності для збору чи перевірки інформації, що стосується питання від­кликання з посади Голови Верховної Ради України, Верховна Рада створює тимча­сову слідчу комісію без голосування про включення цього питання до порядку де­нного сесії.

1. Обрання Голови Верховної Ради України на строк її повноважень (ч. 1 ст. 69 Регламенту) не є абсолютною вимогою. За певних обставин може настати ситуація з до­строковим припиненням його повноважень як керівника парламенту.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Конституції України вживається термін «відкликання Верховною Радою України», який застосовується і в цій статті Регламенту для позначення випадків і про­цедури дострокового припинення повноважень Голови Верховної Ради України.

2. Можливість скорочення строку перебування народного депутата України на по­саді Голови Верховної Ради України підкреслюється вказаною в ч. 1 цієї статті дозволом у будь-який час відкликати його з посади. Суб'єкт відкликання збігається з суб'єктом об­рання: це Верховна Рада України, яка має ухвалити рішення більшістю конституційного складу України.

При цьому Регламент виходить з того, що процес відкликання і всі відповідні про­цедури мають бути максимально обґрунтованими, зваженими та вивіреними, щоб не дозволяти зайвий раз дестабілізувати роботу парламенту в цілому через спроби з суто політичних мотивів усунути з посади керівника парламенту. Тому підстави і порядок від­кликання мають бути додержані відповідними суб'єктами якнайретельніше.

Водночас, відповідні процедури позбавлені зайвих перешкод, щоб не перетворюва­ти Голову Верховної Ради України на «недоторканну» особу та запобігти використанню ним службового становища як додаткового привілею.

Фактично йдеться про те, що чинний Регламент ґрунтується на певній «золотій се­редині»: відповідна процедура відкликання не повинна бути надто простою, щоб не про­вокувати перманентну дестабілізацію роботи парламенту і водночас не занадто усклад­неною, щоб не провокувати керівника парламенту на порушення Регламенту, вчинення інших можливих протиправних дій.

3. Усі випадки відкликання Голови Верховної Ради України з посади можна класифі­кувати залежно від суб'єкта ініціювання відкликання та залежно від підстав відкликання.

Залежно від суб'єкта ініціювання можна виділити:

1) відкликання з власної ініціативи Голови Верховної Ради України;

2) з ініціативи народних депутатів на підставі відповідного висновку регламентного комітету;

3) з ініціативи не менш як третини народних депутатів від конституційного складу парламенту (ч.ч. 1-2 цієї статті).

Залежно від підстав відкликання можна виділити такі випадки відкликання цієї по­садової особи із займаної посади:

1) з підстав виявлення власного бажання Голови Верховної Ради України про відкли­кання;

2) у зв'язку із незадовільною його роботою на цій посаді, в тому числі у разі відсторо­нення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії Верховної Ради України;

3) з інших підстав, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків;

4) у зв'язку з достроковим припиненням депутатських повноважень Голови Верховної Ради України.

4. Відкликання Голови Верховної Ради України з посади на його прохання може відбуватися з будь-яких підстав та у будь-який час, крім періоду виконання Головою Верховної Ради України обов'язків Президента України (ст. 112 Конституції України). Із моменту дострокового припинення повноважень Президента України і до вступу на по­саду новообраного Президента України його повноваження виконує Голова Верховної Ради України, що підтверджується конституційно. Зрозуміло, щоб запобігти відсутності Глави держави на досить тривалий час, Регламент застерігає від відкликання керівника парламенту у цей важливий період: адже Конституція України не вирішує питання про те, хто має виконувати обов'язки Президента України у разі дострокового припинення його повноважень за одночасної відсутності Голови Верховної Ради України.

Водночас, Регламент не забороняє ініціювати відкликання Голови парламенту, який одночасно тимчасово виконує обов'язки Президента України, з підстав його незадовіль­ної роботи на займаній посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Зрозуміло, що з моменту такого ініціювання і до завершення від­повідної процедури відкликання Голова Верховної Ради України не припиняє виконува­ти обов'язки Президента України. Але у разі завершення такої процедури відкликанням його з посади керівника парламенту так само припиняються і його повноваження як осо­би, яка тимчасово виконує повноваження Президента України.

5. Голова Верховної Ради України може бути також відкликаний з посади у зв'язку з незадовільною роботою на цій посаді, в тому числі у разі відсторонення від ведення пле­нарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії Верховної Ради України. При цьому відсторонення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії є лише одним з показників такої незадовільної роботи, воно підтвер­джується відповідними рішеннями парламенту, ухваленими більшістю від конституцій­ного складу Верховної Ради України.

Цими ситуаціями не охоплюється весь комплекс випадків, що належать до цієї під­стави. Такими можна вважати будь-які випадки публічної оцінки його роботи на цій по­саді як незадовільної. У таких випадках ініціатором відкликання виступає не менш як одна третина народних депутатів від конституційного складу парламенту за їх підписа­ми, або ж невизначена кількість депутатів за наявності висновку регламентного комітету, що підтверджує факт відсторонення Голови парламенту від ведення пленарних засідань не менше трьох разів протягом однієї чергової сесії.

6. Голова Верховної Ради України може бути відкликаний з посади і з будь-яких інших підстав, що унеможливлюють виконання ним своїх обов’язків. При цьому ініціа­торами такого відкликання є виключно не менш як одна третина народних депутатів від конституційного складу парламенту за їх підписами. Такими випадками можуть бути визнані будь-які випадки, які буде офіційно визнано достатньою умовою для такої дії необхідною кількістю народних депутатів України.

Формулювання відповідних причин у Регламенті не наводиться, що вказує на мож­ливість вжиття такого заходу як відкликання як інструменту не лише правової, але й полі­тичної відповідальності керівника парламенту. Хоча, зрозуміло, що ініціювання питання відкликання з посади Голови Верховної Ради України має бути максимально вмотивова­ним. Зокрема, воно може трапитись у разі невиконання чи неналежного виконання ним його повноважень, визначених Конституцією України та Регламентом парламенту.

7. Голова Верховної Ради України може бути відкликаний з посади і у зв’язку з до­строковим припиненням його депутатських повноважень. У цьому разі неважливими, з правового боку, є підстави цього, бо достатньою є будь-яка з таких підстав, визначених ч. 2 ст. 81 Конституції України:

1) складення повноважень за особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до по­рушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяль­ності, ці обставини не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (вибор­чого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної пар­тії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

7) смерті.

У всіх цих випадках факт дострокового припинення депутатських повноважень од­ночасно є і моментом припинення повноважень Голови Верховної Ради України - окре­мого голосування щодо відкликання керівника парламенту з посади не проводиться.

8. Частина 3 цієї статті регулює питання про суб’єкта ведення пленарного засідан­ня парламенту при розгляді питання про відкликання Голови Верховної Ради України. В усіх таких випадках, крім випадків відкликання Голови за його особистою заявою, веден­ня засідання покладається на одного із заступників Голови парламенту або ж на обраного за процедурою ad hoc головуючого. Головуючий може бути обраний лише з тих депутатів, хто не поставив свого підпису під пропозицією про відкликання Голови Верховної Ради України.

Таким чином, Регламент застерігає від обрання головуючим депутата, зацікавленого в усуненні з посади керівника парламенту, що може вплинути і на формування позиції парламенту з цього питання в цілому.

Водночас, Регламент не вказує, в яких саме випадках обирається головуючий, який не є заступником Голови Верховної Ради України: з буквального тлумачення цієї норми випливає, що він може бути обраний і за умови чинного перебування заступників Голови Верховної Ради України на посадах. При цьому на період розгляду парламентом питання про відкликання Голови Верховної Ради України на нього може бути покладено голову­вання на такому пленарному засіданні.

Питання про обрання такого головуючого вирішується за спрощеною процедурою: без попередньої підготовки питання в комітетах (ч. 6 цієї статті), тобто застосовується процедура, визначена в ст. 31 Регламенту.

Варто звернути увагу на те, що ч. 3 цієї статті сформульована так, що вона поши­рюється не лише на випадки відкликання керівника парламенту, але і на випадки надання парламентом згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності та дострокове припинення його депутатських повноважень.

9. У разі внесення пропозиції про відкликання Голови Верховної Ради України Регламент вимагає (ч. 4 цієї статті) розглянути питання про включення цього питання до порядку денного наступного після дня внесення пропозиції пленарного засідання пар­ламенту. Це суттєво заощаджує час і дозволяє сконцентрувати увагу на вирішенні цього питання.

Для ухвалення рішення про включення такого питання необхідно більшість від конституційного складу парламенту. У разі відсутності рішення про включення питан­ня про відкликання до порядку денного Верховної Ради України це питання вважається знятим з розгляду.

У відповідному рішенні парламенту про відкликання Голови Верховної Ради України, у разі його ухвалення, має міститися також як обов’язковий елемент протоколь­не доручення Рахунковій палаті щодо проведення фінансової перевірки щодо виконання кошторису парламенту у поточному році. В цьому випадку Рахункова палата діє у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Рахункову палату».

Для цілей проведення такої перевірки не є суттєвим, чи йдеться про неї на початку, всередині чи в кінці поточного року.

Таким чином, ця перевірка є позаплановою, позачерговою, такою, проведення якої зумовлено потребою парламенту всебічно оцінити діяльність Голови Верховної Ради України, щодо якого ініційована процедура відкликання.

10. У разі включення питання про відкликання до порядку денного на Голову Верховної Ради України покладається обов’язок готувати письмовий звіт про свою робо­ту та про виконання кошторису Верховної Ради у поточному році.

З метою інформування депутатського корпусу і ухвалення щодо відкликання керів­ника парламенту максимально об’єктивного та зваженого рішення такий звіт та висно­вок Рахункової палати надаються народним депутатам завчасно, щоб дати змогу ретель­но ознайомитися з фінансово-господарською діяльністю Голови Верховної Ради України та її результатами.

Водночас, висновок Рахункової палати дає можливість порівняти фінансовий звіт керівника парламенту з даними цього контрольно-фінансового органу, що є додатковим елементом процесу отримання об’єктивної оцінки діяльності Голови Верховної Ради України.

Надання таких документів відбувається відповідно до ч. 5 цієї статті не пізніш як за 2 дні до розгляду питання про відкликання на пленарному засіданні парламенту.

11. Частина 7 цієї статті робить можливим як додатковий елемент процедури роз­гляду питання відкликання керівника парламенту створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, предметом роботи якої має стати збір чи перевірка інформації, що стосується питання відкликання з посади вказаної посадової особи. Очевидно, що від­повідний проект постанови про її створення може бути внесений на розгляд Верховної Ради України лише після включення питання про відкликання голови парламенту до по­рядку денного сесії. Відтак питання про створення ТСК у такому випадку включення до порядку денного сесії не потребує. На формування цієї ТСК поширюються вимоги щодо формування ТСК, встановлені відповідним профільним Законом (після його прийняття) та ст. 82 Регламенту. Строк діяльності цієї ТСК є вкрай коротким: відповідно до ч. 1 ст. 72 Регламенту питання відкликання розглядається по суті парламентом не пізніш ніж на 10-й день після включення цього питання до порядку денного сесії. Протягом цього тер­міну ТСК має напрацювати відповідні документи, підготувати висновки і внести їх на роз­гляд Верховної Ради України. Вирішення питання про відкликання керівника парламенту, оформлене відповідною постановою, є завершальним моментом діяльності такої ТСК.

Стаття 72. Розгляд питання про відкликання Голови Верховної Ради України з посади

1. Розгляд питання про відкликання Голови Верховної Ради України з посади за рі­шенням більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради включається до порядку денного сесії Верховної Ради у визначений нею день, але не пізніш як на десятий день після включення цього питання до порядку денного сесії.

2. Загальний час щодо обговорення питання про відкликання Голови Верховної Ради України з посади визначається Верховною Радою.

3. Верховна Рада заслуховує доповідь представника народних депутатів, які ініцію­вали відкликання Голови Верховної Ради України з посади, і відповіді доповіда­ча на запитання; співдоповідь представника тимчасової слідчої комісії (у разі її створення) і відповіді співдоповідача на запитання; звіт Голови Верховної Ради України про його діяльність на цій посаді - до 30 хвилин (а у разі припинення пов­новажень за особистою заявою звіт не обов’язковий) та його відповіді на запитан­ня. Народні депутати мають право ставити запитання і брати участь у обговоренні питання. Головуючий на пленарному засіданні з урахуванням черговості запису на виступ надає рівні можливості для промовців, які виступають як за, так і проти особи, яка є Головою Верховної Ради України.

4. Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верховної Ради України з поса­ди приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів і оформляється постановою Верховної Ради.

5. У разі якщо особиста заява Голови Верховної Ради України про його відкликання з посади не задовольняється Верховною Радою, він має право припинити вико­нання посадових обов’язків Голови Верховної Ради України через 15 днів після дня розгляду цього питання Верховною Радою. Після цього йому виплачується заробітна плата народного депутата і здійснюються виплати, пов’язані з виконан­ням депутатських повноважень відповідно до закону.

1. Регламент установлює вкрай стислі строки для реалізації процедури відкликан­ня Голови Верховної Ради України: від включення цього питання до порядку денного сесії до його розгляду на пленарному засіданні парламенту має спливти не більше 10 днів. Такі стислі строки обрані задля того, щоб оперативно вирішити порушене питання і не ство­рювати перешкод в організації роботи парламенту з виконання конституційних функцій і повноважень.

Надмірне розтягування цієї процедури негативно позначилося б на працездатності парламенту, відволікало увагу парламентаріїв від ухвалення законів тощо. Водночас, воно не сприяло б і належній організації роботи парламенту, чим має безпосередньо опікува­тися Голова Верховної Ради України.

2. Верховна Рада України має визначитися зі строком обговорення на пленарному засіданні питання про відкликання керівника парламенту (ч. 2 цієї статті). Частина 3 цієї статті містить обов’язкові вимоги щодо послідовності проходження етапів такого обго­ворення та їх тривалості, при визначенні якої слід враховувати як вимоги цієї статті, так і вимоги ч. 2 ст. 32 Регламенту:

• доповідь представника народних депутатів, які ініціювали відкликання Голови Верховної Ради України з посади, - не менше 10 хвилин;

• відповідь доповідача на запитання - 1 хвилина;

• співдоповідь представника тимчасової слідчої комісії (у разі її створення) - 5 хви­лин;

• відповідь співдоповідача на запитання - 1 хвилина;

• звіт Голови Верховної Ради України про його діяльність на цій посаді - до 30 хви­лин (а у разі припинення повноважень за особистою заявою звіт не обов'язковий)

• відповідь Голови Верховної Ради України на запитання - 1 хвилина.

Суб’єктами такого обговорення є виключно народні депутати, які виступають з ура­хуванням черговості запису на виступ (ст. 33 Регламенту).

При цьому головуючий надає рівні можливості для промовців, які виступають як за, так і проти особи, яка є Головою Верховної Ради України, з урахуванням вимог до виступів, встановлених ст. 36 Регламенту.

3. Регламент встановлює вид і спосіб голосування при вирішенні питання про від­кликання Голови Верховної Ради України. Так само, як і у випадку обрання цієї посадової особи, це таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.

Прийняття рішення оформлюється, коли за відкликання Голови парламенту прого­лосувало більше половини народних депутатів від конституційного складу парламенту.

Окремого голосування за ухвалення відповідної постанови парламенту не прово­диться.

Для процедури таємного голосування в цьому випадку застосовуються відповідні положення ст.ст. 38-39 і 41 Регламенту.

Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 74 Регламенту відкликання Голови Верховної Ради України та обрання нового керівника парламенту не є підставою для обов’язкового перегляду питання про перебування на займаних посадах Першого заступника Голови та заступника Голови Верховної Ради України.

4. Відкликання Голови Верховної Ради України в усіх випадках обов’язково передба­чає ухвалення відповідного рішення парламенту, навіть за умови подання ним особистої заяви про відкликання. При цьому можливі випадки, коли парламент не задовольнить бажання свого керівника і не надасть йому свою згоду на припинення його повноважень як Голови Верховної Ради України. У цьому разі Регламент (ч. 45 цієї статті) передба­чає, що тоді Голова Верховної Ради України має право припинити виконання посадових обов'язків Голови Верховної Ради України через 15 днів після дня розгляду цього питання Верховною Радою. Тобто передбачається припинення таких обов’язків самим Головою парламенту, втім, це не знімає з порядку денного питання про відкликання його з поса­ди. Це означає, що процедура відкликання Голови незавершена, а обрання нового Голови парламенту за таких умов неможливе.

Після такого припинення виконання обов’язків керівника парламенту такому депу­тату виплачується заробітна плата народного депутата і здійснюються всі інші встанов­лені законодавством виплати, пов'язані з виконанням депутатських повноважень.

Стаття 73. Повноваження Голови Верховної Ради України

1. Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Консти­туцією України (254к/96-ВР):

1) веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;

2) організовує роботу Верховної Ради, координує діяльність її органів;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх зміс­ту прийнятим рішенням;

4) забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України;

5) здійснює повноваження, передбачені статтями 94, 112 Конституції України (254к/96-ВР);

6) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями;

7) вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради відповідно до закону;

8) вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів;

9) веде засідання Погоджувальної ради;

10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань;

11) вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленар­них засіданнях;

12) організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради;

13) організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях;

14) здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських за­питів;

15) видає розпорядження з питань організації роботи Верховної Ради, в тому чис­лі про порядок підготовки документів та діловодство у Верховній Раді, а також про відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи;

16) розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх виконання ними, координує діяльність комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій;

17) визначає головний комітет з підготовки проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради;

18) має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо від­повідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному за­сіданні;

19) порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про від­повідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених цим Регламентом, законами України «Про статус народного депутата України» (2790-12), «Про ко­мітети Верховної Ради України» (116/95-ВР), про тимчасові слідчі комісії, спе­ціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України;

20) організовує роботу апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяль­ністю;

21) у разі необхідності скасовує розпорядження Першого заступника чи заступ­ника Голови Верховної Ради України та керівника апарату Верховної Ради України;

22) пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника апарату Верховної Ради України;

23) забезпечує розробку проекту кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради на наступний рік;

24) не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про надходження коштів до коштори­су за минулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради;

25) звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень на­родного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатсь­кого мандата з іншими видами діяльності;

26) виконує доручення Верховної Ради;

27) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України (254к/96-ВР), законами України та цим Регламентом.

2. Розпорядження Голови Верховної Ради України можуть бути змінені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

1. Важливим для розуміння специфіки правового статусу Голови Верховної Ради України, поряд із процедурними питаннями обрання та відкликання відповідної посадової особи, є питання визначення меж компетенції цієї посадової особи, тобто повноважень Голови Верховної Ради України. Вони фактично є осердям його правового статусу і дозво­ляють скласти загальне правове уявлення про місце і роль Голови Верховної Ради України не лише в системі парламентаризму, але і в державному механізмі України загалом.

Коло таких повноважень слід відрізняти від прав та обов’язків народного депутата України, оскільки тут ідеться про керівника органу державної влади, а саме органу за­конодавчої влади. Відмінність тут полягає в тому, що повноваження Голови Верховної Ради України накладаються на повноваження відповідного народного депутата України. Водночас, вони є цілком самостійними правовими явищами і реалізуються на практиці у різних сферах діяльності відповідної посадової особи. Фактично йдеться про те, що Голова Верховної Ради України, як народний депутат України, отримує додатково як керівник органу державної влади певні повноваження, які за своєю природою не є повно­важеннями народного депутата України, а повноваженнями керівника органу державної влади і реалізуються у сфері керівництва відповідним органом - парламентом України.

Водночас, колегіальність цього органу накладає відбиток і на специфіку повнова­жень Голови Верховної Ради України, оскільки чинні народні депутати не є його підлегли­ми і в адміністративно-правовому сенсі не підпорядковуються керівникові парламенту.

Тому головна увага у законодавчому конструюванні компетенції Голови Верховної Ради України приділена визначенню тих повноважень, які є необхідними з огляду на за­безпечення повноцінного функціонування цього органу державної влади, забезпечення реалізації його конституційних функцій і повноважень. У розрізі цього повноваження Голови Верховної Ради України певним чином залежні, похідні від повноважень парла­менту загалом. Вони не виходять та й не можуть виходити за рамки його компетенції.

2. Спершу варто визначитися із формою правового закріплення повноважень Голови Верховної Ради України. Варто зазначити, що вони мають конституційну природу, оскільки безпосередньо зафіксовані в Конституції України.

Так, відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 88 Конституції України Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної вла­ди України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

До цього слід також додати, що відповідно до ч. 2 ст. 83 Основного Закону України Голова парламенту скликає позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням по­рядку денного, на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народ­них депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Згідно з ч. 3 ст. 90 Конституції України Голова Верховної Ради України бере участь у консультаціях з Президентом України щодо дострокового припинення повноважень парламенту.

Відповідно до ст. 94 Конституції України Голова Верховної Ради України підписує прийняті парламентом закони і невідкладно направляє їх Президентові України, офіційно оприлюднює закони і опубліковує їх за своїм підписом - у разі якщо Президент України не підписав закон, вето на який було подолано парламентом.

Водночас, відповідно до ст. 112 Конституції України у разі дострокового припинен­ня повноважень Президента України відповідно до ст.ст. 108, 109, 110, 111 Конституції України виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України, який під час виконання обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передба­чені п.п. 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 ст. 106 Конституції України.

Як випливає із вищенаведеного, по-перше, повноваження Голови Верховної Ради України визначаються на рівні Конституції України, по-друге, їх перелік, поданий у ст. 88 Конституції України, не є вичерпним, оскільки відповідні повноваження містяться і в інших статтях Конституції України (ст.ст. 83, 90, 94, 112 Основного Закону України), по- третє, поряд із імперативними повноваженнями Голови парламенту, вказані і повнова­ження, які він виконує як виконувач обов’язків Президента України у разі дострокового припинення його повноважень до обрання і вступу на пост нового Глави держави.

Водночас, порядок здійснення повноважень Голови Верховної Ради України виз­начається Регламентом парламенту. З цього випливає, що сам Регламент не може вста­новлювати нові, відмінні від визначених Конституцією України, повноваження Голови Верховної Ради України, а може лише деталізувати процедуру їх реалізації.

3. Разом з тим, ця стаття Регламенту містить перелік повноважень, які за своєю при­родою та обсягом значно відрізняються від переліку конституційних повноважень Голови Верховної Ради України. Із метою певного зменшення можливої суперечності цього пере­ліку повноважень переліку, передбаченому Конституцією України, у ч. 1 цієї статті вказа­но, що наведений перелік повноважень керівника парламенту надано тут на виконання повноважень Голови Верховної Ради України, визначених Конституцією України.

Проте з п. 27 ч. 1 цієї статті випливає, що і перелік повноважень Голови Верховної Ради України, що міститься у ч. 1 цієї статті, не є вичерпним. Вказується, що Голова Верховної Ради України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією України, зако­нами України та Регламентом Верховної Ради України. Із цього формулювання випливає визнання того, що повноваження Голови Верховної Ради України, всупереч припису ст. 88 Конституції України, не є за своєю природою та формою закріплення виключно конс­титуційними: вони також визначаються законами України та Регламентом. Це формулю­вання вступає, як ми бачимо, у суперечність із ст. 88 Конституції України.

Якщо виходити з того, що виключно на рівні Основного Закону України визнача­ються повноваження глави парламенту, а Регламент містить лише процедуру їх реаліза­ції, то незрозуміло, які саме повноваження Голови, відмінні від конституційних, можуть встановлюватися також законами України.

Тут варто також звернути увагу на зміст ч. 1 ст. 9 Закону України «Про держав­ну службу», в якій зазначено, що правовий статус Голови Верховної Ради України ре­гулюється Конституцією та спеціальними законами України.

4. Аналізуючи обсяги повноважень Голови Верховної Ради України, слід взяти до уваги, що можуть бути виокремлені як конституційні, так і законодавчі та регламентні повноваження Голови Верховної Ради України - залежно від рівня правового закріплен­ня цих повноважень.

При цьому варто взяти до уваги те, що формула, вказана у першому абзаці цієї стат­ті «Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України», вказує, що законодавчі та регламентні повноваження цієї посадової особи не є самостійними чи самодостатніми: вони є вторинними, похідними, залежними від власне конституційних повноважень і, по суті, продовжують і деталізують їх, реалізуються на виконання саме конституційних повноважень, а не поза ними.

Залежно від того, чи реалізуються вони в сесійному режимі, чи поза ним, можна виділити сесійні (пленарні) та позасесійні (позапленарні) повноваження керівника пар­ламенту. При цьому сесійними повноваженнями, по суті, є повноваження головуючого і вони, у свою чергу, поділяються на повноваження-обов’язки (ст. 27 Регламенту) та повно- важення-права (ст. 28 Регламенту) Голови Верховної Ради України. Це суттєво ускладнює загальну конструкцію системи повноважень Голови Верховної Ради України, вказуючи на наявність у ній таких повноважень, які реалізуються на розсуд відповідної посадової особи, тобто не є імперативними (повноваження-права).

Залежно від предметної специфіки та з урахуванням функціонального наповнення діяльності парламенту можна виділити організаційні, нормотворчі, представницькі, кон­трольні, номінаційні та фінансові повноваження Голови Верховної Ради України.

Так, до організаційних повноважень, визначених у ч. 1 цієї статті, можна віднести ведення засідань парламенту (п. 1 ч. 1 цієї статті), вжиття заходів безпеки і охорони пар­ламенту (п. 7 ч. 1 цієї статті), вжиття заходів щодо охорони та захисту народних депутатів (п. 8 ч. 1 цієї статті), ведення засідань Погоджувальної ради (п. 9 ч. 1 цієї статті), забез­печення дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних за­сідань (п. 10 ч. 1 цієї статті), вжиття заходів для забезпечення присутності народних де­путатів на пленарних засіданнях (п. 11 ч. 1 цієї статті), організація розробки планів зако- нопроектної роботи парламенту (п. 12 ч. 1 цієї статті), організація підготовки питань до розгляду на пленарних засіданнях (п. 13 ч. 1 цієї статті), розподіл обов’язків між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, координування діяльності комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій (п. 16 ч. 1 цієї статті), визначення головного комітету з підготовки проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради (п. 17 ч. 1 цієї статті), скликання і проведення засідання комітетів, тимча­сових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції (п. 18 ч. 1 цієї статті), організація роботи апарату Верховної Ради України (п. 20 ч. 1 цієї статті), виконання доручень парламенту (п. 26 ч. 1 цієї статті).

До нормотворчих повноважень можна віднести підписання актів Верховної Ради України (п. 3 ч. 1 цієї статті), забезпечення оприлюднення актів парламенту, які не пот­ребують наступного підписання Президентом України 9п. 4 ч. 1 цієї статті), видання роз­поряджень з питань організації роботи Верховної Ради, в тому числі про порядок підго­товки документів та діловодство у Верховній Раді, а також про відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписання відповідних документів (п. 15 ч. 1 цієї статті), скасування (у разі необхідності) розпоряджень Першого заступника чи за­ступника Голови Верховної Ради України та керівника апарату Верховної Ради України (п. 21 ч. 1 цієї статті).

До представницьких повноважень можна віднести представництво парламенту у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями (п. 6 ч. 1 цієї статті).

До контрольних повноважень можна віднести здійснення контролю за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів (п. 14 ч. 1 цієї статті), контроль за вико­нанням посадових обов’язків Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України (п. 16 ч. 1 цієї статті), порушення перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених Регламентом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про комі­тети Верховної Ради України», про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слід­чу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України (п. 19 ч. 1 цієї статті), контроль за діяльністю апарату Верховної Ради України (п. 20 ч. 1 цієї статті), звернення до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності (п. 25 ч. 1 цієї статті).

До номінаційних повноважень можна віднести пропонування Верховній Раді кан­дидатури для призначення на посаду керівника апарату Верховної Ради України (п. 22 ч. 1 цієї статті).

До фінансових повноважень можна віднести забезпечення розробки проекту кош­торису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради на наступний рік (п. 23 ч. 1 цієї статті), забезпечення подання на розгляд Верховної Ради (не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року) звіту про надходження коштів до кошторису за ми­нулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійс­нення повноважень Верховної Ради (п. 24 ч. 1 цієї статті).

Як окремий різновид повноважень слід розглядати повноваження, передбачені ст.ст. 94, 112 Конституції України, а саме повноваження, які в сипу дострокового при­пинення повноважень Президента України виконує Голова Верховної Ради України як тимчасово виконуючий обов’язки Глави держави. Адже в цьому випадку йдеться про перелік повноважень, яких він набуває як Голова Верховної Ради України не в силу свого статусу керівника парламенту, а в силу виконання обов’язків Президента України. Тобто йдеться, по суті, про повноваження Президента України, які тимчасово і лише за певних умов переходять до керівника парламенту.

Як бачимо із наведеної класифікації повноважень, більша їх частина реалізується саме в організаційній сфері. Це вказує на те, що ця сфера і є домінантною для керівника парламенту.

Водночас, розглядаючи співвідношення сесійних та позасесійних повноважень Голови Верховної Ради України, можна відзначити досить суттєве як за кількісними, так і за якісними показниками місце позасесійних повноважень керівника парламенту. Це зумовлено тим, що забезпечення ефективного виконання всіх конституційних функцій і повноважень парламенту з боку його керівника передбачає наявність у нього вагомих інс­трументів впливу на відповідні процеси не лише на рівні процедурних аспектів діяльності парламенту, але й у інших сферах, зокрема у сфері представництва, контролю, нормот- ворчості тощо, які значною мірою є зовнішніми складовими власне парламентської про­цедури. Відповідні повноваження реалізуються ним у зазначених сферах як необхідний невід’ємний елемент, сторона функціонування парламенту як органу державної влади.

Водночас, звернемо увагу на те, що наведений у ч. 1 цієї статті перелік повноважень керівника парламенту не є вичерпним. Окремі повноваження, як зазначено в п. 27 ч. 1 цієї статті, визначаються також законами України та іншими положеннями Регламенту. Тож є сенс звернутися до них, щоб спробувати більш детально окреслити сферу компетенції Голови Верховної Ради України.

Окремо слід зупинитися на повноваженнях Голови Верховної Ради України, які ма­ють законодавчий характер. Це, передусім, повноваження, визначені Законом України «Про комітети Верховної Ради України»:

• внесення пропозиції про відкликання голови, першого заступника голови, заступ­ника голови, секретаря комітету з підстав, передбачених п.п. 2-3 ч. 3 ст. 7 (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• повідомлення про зменшення кількісного складу парламентського комітету за гра­нично встановлену мінімальну межу, визначену відповідно до закону, і звернення до депутатських фракцій, які не використали визначені для них квоти представ­ництва в цьому комітеті, з пропозицією запропонувати Верховній Раді України кандидатури народних депутатів України для обрання до складу такого комітету (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• погодження взаємодії комітетів з відповідними органами парламентів іноземних держав, представництвами міжнародних організацій, участі в заходах міжнарод­них організацій з питань, віднесених до предметів відання комітетів (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• погодження пропозицій щодо списку запрошених осіб, регламенту та черговості виступів учасників парламентських слухань не пізніше ніж за три дні до проведен­ня парламентських слухань (п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• надання доручення головам комітетів щодо ведення прийому громадян відповідно до встановленого графіка (п. 17 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• прийняття рішення про відрядження членів комітету (ч. 2 ст. 40 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• надання дозволу головам комітетів на виїзд у відрядження (ч. 4 ст. 40 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• надання доручення щодо скликання засідання комітету (ч. 1 ст. 43 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• ведення спільних засідань комітетів за дорученням Верховної Ради України (ч. 2 ст. 45 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• установлення структури і кількості працівників секретаріатів комітетів за подан­ням комітетів в межах затвердженої Верховною Ради України чисельності апарату Верховної Ради України (ч. 3 ст. 54 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• призначення на посаду та звільнення з посади завідувача секретаріату комітету за поданням комітету та за погодженням з Керівником апарату Верховної Ради України (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

• призначення на посаду та звільнення з посади заступника (заступників) завідувача секретаріату комітету за поданням комітету та за погодженням з Керівником апа­рату Верховної Ради України (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»).

До законодавчих повноважень Голови Верховної Ради України також належать:

• право на звернення з позовною заявою до окружного адміністративного суду, те­риторіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ч. 1 ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства);

• право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівни­ків прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба) (ч. 5 ст. 15 Закону України «Про державну службу»);

• присвоєння рангів, що відповідають посадам другої категорії, державним служ­бовцям - працівникам апарату Верховної Ради України (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про державну службу»).

До повноважень, передбачених Регламентом в інших його статтях, відносяться такі:

• надання доручення щодо направлення законопроекту на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження (ч. 1 ст. 98 Регламенту);

• пропонування змін до тексту закону після його прийняття в цілому (ч. 3 ст. 123 Регламенту);

• пропонування створити тимчасову сліду комісію для перевірки фактів про немож­ливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я (ч. 1 ст. 165 Регламенту);

• надання доручення профільним парламентським комітетам подати висновки щодо кандидатів на посади Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суддів КСУ, членів Вищої ради юстиції (ч. 3 ст. 204 Регламенту);

• внесення подання щодо звільнення з посад Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за наявності висновків відповідних комітетів (ч. 6 ст. 204 Регламенту);

• надання доручення профільним парламентським комітетам щодо підготовки вис­новків щодо кандидатур на посади Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачен­ня і радіомовлення України (ч. 3 ст. 207 Регламенту);

• надання доручення профільному парламентському комітету підготувати вмотиво­ваний висновок про звільнення з посади судді КСУ (ч. 3 ст. 211 Регламенту).

Як бачимо із вищенаведеного, повноваження Голови Верховної Ради України є до­сить різноплановими, вони визначаються на рівні різних правових актів, проте осердям їх є саме конституційні повноваження, оскільки керівник парламенту є одним із чільних конституційних посадовців в державі та посідає одне з провідних місць у державному механізмі країни.

Очевидно також, що для класифікації повноважень Голови парламенту можуть за­стосовуватися також і інші критерії типологізації, що описані у спеціальній літературі.

5. Не вдаючись до докладного поглибленого аналізу кожного повноваження Голови Верховної Ради України з наведених у ч. 1 цієї статті, можна зробити загальний висновок, що їх обсяг та специфіка вказують на те, що законодавство сформулювало норматив­ну модель «сильного» керівника парламенту України. Таких повноважень достатньо не лише для організації поточної діяльності парламенту, але і для активного впливу Голови Верховної Ради України на розгляд і вирішення Верховною Радою України віднесених до її повноважень питань.

Ця посадова може інтерпретувати ключові положення Регламенту при їх застосу­ванні під час головування на пленарному засіданні, яке є первинним стосовно права го­ловування Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України.

Крім того, Голова Верховної Ради України має досить широкі кадрові повноважен­ня, у чому можна переконатися, співставивши відповідні норми Регламенту та Закону України «Про комітети Верховної Ради України». Ці повноваження стосуються сфери формування та діяльності апарату парламенту. Наявність вагомих дисциплінарних ва­желів та можливість впливу на діяльність всіх структур апарату парламенту перетво­рюють Голову Верховної Ради України на досить сильного за своїм статусом керівника. Зрозуміло, що його повноваження не обмежуються лише кадровими питаннями, а є значно ширшими, що проявляється і в тому, що Голова Верховної Ради України поряд із організацією роботи парламенту ще й уповноважений керувати організацією роботи апарату парламенту.

Водночас, на нашу думку, не зовсім вдалим є дублювання в ч. 1 цієї статті окремих повноважень Голови Верховної Ради України. Так, у п. 2 ч. 1 цієї статті вказано, що керів­ник парламенту координує діяльність органів Верховної Ради України, а в п. 16 ч. 1 цієї ж статті вказується, що він координує діяльність комітетів та тимчасових комісій парла­менту. Це є юридичною тавтологією.

З іншого боку, не зовсім юридично коректним є віднесення до переліку повноважень Голови Верховної Ради України повноважень, передбачених ст. 112 Конституцією України (п. 5 ч. 1 цієї статті), оскільки ці повноваження - повноваження Президента України - за умов дострокового припинення повноважень відповідної посадової особи, реалізуються керівником парламенту не як постійні повноваження Голови Верховної Ради України, а як тимчасові - лише протягом певного визначеного строку і за певних виняткових умов. На відміну від усіх інших визначених у ч. 1 цієї статті повноважень вони не є постійними та іманентними цій посадовій особі. До того ж їх реалізація не має чіткої прив'язки до Регламенту, оскільки стосується діяльності керівника парламенту в ролі Глави держави, а відповідні правовідносини явно виходять за межі правового регулювання, що встанов­люються Регламентом парламенту, і мають зовсім іншу правову природу.

Дещо декларативним виглядає закріплене в п. 11 ч. 1 цієї статті повноваження Голови Верховної Ради України вживати заходів щодо забезпечення присутності парла­ментаріїв на пленарних засіданнях Верховної Ради України, оскільки Голова Верховної Ради України не наділений засобами забезпечення такої присутності, а будь-який примус стосовно народних депутатів, навіть у таких випадках, може бути розцінений як пору­шення їх недоторканності.

Закріплене за Головою Верховної Ради України повноваження з організації розроб­ки планів законопроектної роботи як окреме повноваження (п. 12 ч. 1 цієї статті) є досить важливим інструментом планування законодавчої діяльності Верховної Ради України. Проте Регламент не конкретизує, з чого саме мають складатися відповідні плани, хто і в який спосіб їх має складати та в якому порядку реалізовувати їх на практиці, тобто яким чином впровадження відповідних планів впливатиме на перебіг законодавчого процесу.

Розподіляючи відповідно до п. 16 ч. 1 цієї статті посадові обов'язки між своїми заступниками, Голова Верховної Ради України має виходити, передусім, з того, що такі обов'язки не можуть бути безмежними: вони чітко лімітовані як компетенцією парла­менту загалом, так і компетенцією Голови Верховної Ради України. Водночас, Голова Верховної Ради України має враховувати приписи, що містяться в ст. 75 Регламенту, сто­совно повноважень своїх заступників. Зрозуміло, що співвідношення компетенції Голови парламенту та його заступників ніколи не буде сталим, по-перше, тому, що компетен­ція заступників Голови Верховної Ради України визначається не парламентом, а Головою Верховної Ради України безпосередньо, а, по-друге, тому, що зміна такого співвідношення диктуватиметься не стільки юридичними, скільки політичними факторами (належність відповідної особи до коаліції чи опозиції тощо).

Крім того, не слід вважати довільним визначення Головою Верховної Ради України головного комітету з підготовки проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради України (п. 17 ч. 1 цієї статті). При такому визначенні керівник парламенту виходить з визначення предметної специфіки комітетів, що нормативно закріплена відповідною пос­тановою парламенту про створення комітетів та визначення предметів їх відання. Тому в цьому випадку свобода дій Голови Верховної Ради України теж суворо лімітована.

Не слід вважати абсолютним і право Голови Верховної Ради України пропонувати кандидатуру на посаду Керівника апарату Верховної Ради України (п. 22 ч. 1 цієї стат­ті), адже пропонуючи таку кандидатуру керівник парламенту має зважати на те, наскіль­ки вона є «прохідною», тобто чи буде вона підтримана більшістю народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

На окрему згадку заслуговує таке повноваження Голови Верховної Ради України, як виконання ним доручень парламенту (п. 26 ч. 1 цієї статті). Справа в тому, що жодна норма Регламенту не обумовлює юридичної природи таких доручень та порядку їх ви­конання і контролю за цим. Як випливає із системного тлумачення цієї та інших норм Регламенту, таке доручення не є різновидом нормативно-правового акта (див. також ст. 46 Регламенту). Воно має не нормативний, а правореалізаційний характер. Змістом дору­чення є вимога Верховної Ради України, адресована її Голові, вчинити (не вчиняти) певні дії, тобто воно має разовий та індивідуалізований характер. КСУ сформулював у своєму Рішенні у справі про доручення Генеральній прокуратурі України від 14 червня 2001 р. таке визначення доручення - це обов'язкова до виконання вказівка; доручення дає керів­ний орган щодо підпорядкованого органу державної влади.

Через те, що така вимога-вказівка є індивідуальним приписом, таке доручення є елементом індивідуального правового регулювання. При цьому вимога, що міститься в дорученні Голові Верховної Ради України, не є абсолютною: таке доручення має врахову­вати специфіку повноважень Голови Верховної Ради України і не порушувати межі його компетенції, права і свободи людини і громадянина, інтереси парламенту, суспільства і держави, тобто таке доручення має бути законним, правомірним. При цьому Регламент не містить приписів щодо дотримання форми надання доручення Голові Верховної Ради України та процедури надання і реалізації такого доручення. Не передбачається і заходів юридичної відповідальності за невиконання, неналежне чи невчасне виконання Головою парламенту доручень органу законодавчої влади, що зменшує вагу цього інструмента в системі забезпечення належної діяльності як парламенту в цілому, так і його Голови.

Не встановлено також і коло суб'єктів ініціювання таких доручень: опосередковано зі змісту Регламенту можна зрозуміти, що ініціаторами можуть виступати як окремі на­родні депутати (у тому числі і сам Голова Верховної Ради України), так і депутатські фрак­ції, парламентські комітети. З огляду на разовий та індивідуалізований характер, будь-яке доручення Голові парламенту має бути обмежене певними темпоральними параметрами. Вимога, що міститься в дорученні, має бути виконана в певний строк, який може бути як абсолютно, так і відносно визначеним. Хоча Регламент прямо не вказує на форму надання доручення Голові Верховної Ради України, проте з практики парламентської діяльності відомо, що найчастіше застосовуються саме усні доручення. Вони, як правило, реалізу­ються тоді, коли від керівника парламенту вимагається швидке, оперативне втручання в поточне управління парламентом, а також реагування у випадку порушень прав народ­них депутатів, необхідності термінового звернення до інших органів державної влади чи міжнародних організацій, іноземних держав тощо.

Усні доручення адресуються Голові Верховної Ради України тоді, коли рівень довіри до нього є досить високим і підтвердження такого доручення у письмовій формі не вима­гають самі народні депутати, або ж в екстремальній сит уації, коли відсутня можливість надання такому дорученню письмової форми. Спірним, з правового боку, є закріплен­ня форми волевиявлення парламенту при адресуванні доручення Голові Верховної Ради України (чи через голосування, чи через адресування його через Погоджувальну раду депутатських фракцій, чи в інший спосіб): прямого правового регулювання цих питань в Регламенті не передбачено.

6. Окремо у ч. 2 цієї статті встановлюється порядок зміни та скасування розпоряд­жень Голови Верховної Ради України. Це нормативно- та індивідуально-правові акти, що їх застосовує керівник парламенту для реалізації своїх повноважень у межах та у спосіб, що передбачаються Конституцією, законами України та Регламентом. Інших видів актів Голови парламенту не передбачено. Встановлено, що такі акти можуть бути змінені, ска­совані лише рішенням Верховної Ради України. Таким чином, встановлюється примат парламенту і юридичної сили його актів над юридичною силою актів керівника парламен­ту. Відповідні рішення парламент ухвалює відповідно до ст. 91 Конституції України біль­шістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 74. Обрання та відкликання з посад Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України

1. Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого заступника і заступни­ка Голови Верховної Ради України з числа народних депутатів, кандидатури яких вносяться в порядку, передбаченому для внесення кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України (стаття 69 цього Регламенту).

2. Запропоновані кандидатури на посаду Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України попередньо обговорюються в депутатських фракціях, а потім на пленарному засіданні. Попередня підготовка та обговорення кандидатур на посаду здійснюються в порядку, передбаченому для обговорення кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України по кожній кандидатурі окремо або разом.

3. Обрання Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України прово­диться в порядку, передбаченому для обрання Голови Верховної Ради України (стат­тя 70 цього Регламенту), їх обрання оформляється відповідними постановами.

4. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути обрані одночасно за єдиним списком чи одночасно з Головою Верховної Ради України.

5. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути в будь- який час відкликані з посад за рішенням Верховної Ради в порядку, передбаченому для відкликання Верховною Радою з посади Голови Верховної Ради України (стат­ті 71, 72 цього Регламенту).

6. Переобрання Голови Верховної Ради України не є підставою для обов’язкового пе­регляду питання про перебування на посадах Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України.

1. Поряд з обранням Голови Верховної Ради України, обрання його заступників знаменує особливий етап інституціоналізації та самоорганізації парламенту України: створення конституційних керівних (одноособових) органів, які покликані у тісній взає­модії між собою забезпечити управління парламентом та керівництво реалізацією ним своїх конституційних функцій і повноважень.

Так само, як і Голова Верховної Ради України, його заступники не призначаються жодним органом чи посадовою особою державної влади, а обираються безпосередньо народними депутатами України з їх числа. Тобто і в цьому випадку діє принцип самоор­ганізації та самоврядування парламенту при формуванні його органів.

Обрання заступників Голови парламенту у той же спосіб, що і самого Голови об’єктивно вказує на досить велику вагу цих посадових осіб, адже вони отримують ман­дат довіри безпосередньо від парламенту, так само, як і Голова Верховної Ради України.

Регламент не обумовлює жодних вимог щодо фракційної належності заступників Голови Верховної Ради України. Гіпотетично можлива ситуація, коли і Голова, і його за­ступники є представниками однієї фракції. Проте на практиці, з метою стабілізації робо­ти парламенту, діє принцип широкого залучення представників різних фракцій до керів­ництва парламентом, тобто Голова і заступники Голови Верховної Ради України репре­зентують різні політичні партії (блоки), що мають свої фракції у Верховній Раді України.

2. У частині 1 цієї статті встановлено правило обрання заступників Голови Верховної Ради України на строк її повноважень. Проте цю формулу не слід абсолютизу­вати, адже ці посадові особи можуть бути у будь-який момент відкликані парламентом. Реальний строк їх повноважень може не збігатися зі строком повноважень парламенту і бути суттєво меншим за нього.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 16 Регламенту обран­ня заступників керівника парламенту має обов’язково розглядатися серед першочергових питань, що їх має вирішити парламент до сформування персонального складу комітетів Верховної Ради України, тобто передбачається, що зазначене питання має бути вирішене упродовж першої сесії новообраного парламенту. Необхідність оперативного заповнення відповідних посад продиктоване, по-перше, конституційною вимогою обрання заступ­ників Голови Верховної Ради України (ч. 1 ст. 88 Конституції України), по-друге, організа­ційними потребами належної організації роботи парламенту та його апарату, що одному Голові Верховної Ради України об’єктивно зробити важко.

3. Регламентом також установлено ідентичний, порівняно з процедурою висуван­ня кандидатів на посаду Голови парламенту, порядок висування заступників керівника парламенту. Він, зокрема (відповідно до ст. 69 Регламенту) передбачає вичерпне коло суб'єктів, уповноважених здійснювати ініціативу висування кандидатів на посаду заступ­ників Голови Верховної Ради України. Такі суб'єктами можуть бути як індивідуальними, так і колективними. До індивідуальних суб'єктів належать народні депутати України, до колективних - депутатські фракції. При цьому слід мати на увазі, що у разі індивідуаль­ної ініціативи вона може здійснюватися народними депутатами через самовисування.

Процес внесення відповідних пропозицій є невизначеним у часі - Регламент не фіксує ні відправної, ні кінцевої точки цього процесу. Стосовно завершення висування кандидатів парламент має ухвалити рішення і далі перейти до процесу обговорення кандидатур.

Таким чином, обговорення внесених в установленому порядку кандидатур на посаду заступників Голови Верховної Ради України є наступною стадією номінування відповід­них посадових осіб. У ході цього народні депутати мають заслухати таких кандидатів та всебічно оцінити їх особисті і ділові якості. Таке обговорення складається з двох частин: обговорення у фракціях та обговорення на пленарному засіданні парламенту. Верховна Рада України має визначитися із тривалістю кожного з цих видів обговорення, зробивши на визначений нею строк перерву у пленарних засіданнях.

Обговорення кандидатур у фракціях має характер попереднього обговорення, яке обов'язково передує в часі обговоренню на пленарному засіданні Верховної Ради України. Фракційне обговорення має бути за часом достатнім для того, щоб кожен кандидат на посаду заступника Голови парламенту зустрівся з усіма фракціями та пояснив свої пози­ції у питаннях законотворення, реалізації інших конституційних функцій і повноважень парламенту.

Належне обговорення передбачає всебічний розгляд кандидатур. Необхідно забез­печити всебічне, повне і вичерпне інформування народних депутатів України як суб'єктів номінування заступників Голови Верховної Ради України щодо ділових якостей канди­датів. Надання таких відомостей покладається на апарат Верховної Ради України, який покликаний надати кожному народному депутатові вичерпну інформацію щодо такого:

• освіта, фах, належність до політичної партії, витяг із трудової книжки про трудову діяльність;

• автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності;

• декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, майновий стан кан­дидата та членів його сім'ї за попередній рік за формою, встановленою для держав­них службовців першої категорії;

• відомості про входження до складу керівного органу чи наглядової ради підпри­ємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Перелік таких відомостей повинен бути однаковим для всіх кандидатів на посаду, що з формально-правового боку є втіленням їх юридичної рівності, незважаючи на полі­тичні переконання та належність до фракції коаліції чи опозиції. Усі вони мають бути власноручно підписані кандидатом на посаду, що має засвідчувати адекватність відобра­жених у них подій, фактів тощо реальним подіям та обставинам.

Водночас, Регламент дозволяє Верховній Раді прийняти процедурне рішення про включення до відомостей також і інших даних про кандидатів на посаду та їх діяльність. Таке рішення має бути відповідно до ч. 1 ст. 49 Регламенту ухвалене відразу після ско­роченого обговорення не менш як третиною голосів депутатського корпусу. Воно не го­тується в комітетах та не включається до порядку денного. При цьому варто взяти до уваги те, що Регламент не містить переліку відомостей, які можуть додатково включатися до переліку обов'язкових даних кожного кандидата на посаду.

4. Відповідно до ч. 3 цієї статті обрання Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України проводиться в порядку, передбаченому для обрання Голови Верховної Ради України. Їх обрання оформляється відповідними постановами. Це озна­чає, що процедура обрання складається з таких етапів: виступи кандидатів на посаду, обговорення цих кандидатур на пленарному засіданні парламенту, проведення таємно­го голосування на виборах заступників керівника парламенту, встановлення результатів виборів заступників Голови Верховної Ради України.

Ця процедура розпочинається після припинення зустрічей кандидатів на посаду з депутатськими фракціями. Верховна Рада України визначає тривалість виступів канди­датів, що не повинні перевищувати 20 хвилин для кожного кандидата. Після цього протя­гом не менше години проходить обговорення цих кандидатур народними депутатами.

Обговорення складається із виступів народних депутатів та запитань кандидатам. Одночасно обговорюються усі кандидатури, а не почергово кожен кандидат.

Народні депутати мають право висловлювати думку щодо кандидатів, їх політич­них, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них. При цьому слід враховувати вимоги Регламенту щодо дотримання виступаючими норм депутатської етики та дисципліни, ставити запитання коректно та по-діловому.

При цьому на головуючого на пленарному засіданні покладено обов'язок забезпе­чити дотримання черговості запису на виступ (ст. 33 Регламенту) та надати рівні можли­вості промовцям для виступу на підтримку того чи іншого кандидата на посаду заступ­ників Голови Верховної Ради України.

Незважаючи на те, хто є суб'єктом висунення, кожен кандидат на посаду має право на самовідвід. Такий самовідвід оформлюється через публічне виголошення самовідводу кандидатом на посаду на пленарному засіданні. Для цього головуючий надає йому слово позачергово, тобто у першочерговому, пріоритетному порядку. Інших форм волевияв­лення кандидата на посаду заступника Голови Верховної Ради України щодо свого са­мовідводу (через подання письмової заяви, оприлюднення своєї позиції в інший спосіб) Регламентом не передбачається.

Водночас, період, протягом якого кандидат має право заявити про свій самовідвід, охоплює час від початку обговорення кандидатур на пленарному засіданні парламенту до моменту припинення такого обговорення. Іншими словами, під час обговорення канди­датур у фракціях кандидат ще не має права заявити про свій самовідвід, а після припи­нення обговорення на пленарному засіданні парламенту і переходу до голосування кан­дидат вже не має права заявити про свій самовідвід. Право на самовідвід, таким чином, є відносним, а не абсолютним. Воно обмежується відповідними строками розгляду цього питання в сесійній залі парламенту.

Самовідвід кандидатів приймається парламентом без голосування, тобто окре­мого рішення з цього приводу Верховною Радою України не ухвалюється (ч. 2 ст. 38 Регламенту).

Регламент не вимагає надання мотивів, підстав чи причин самовідводу. Це - акт добровільний, який цілком і повністю перебуває у сфері волевиявлення відповідного кандидата. При цьому забороняється вчинення будь-якого тиску на кандидата з метою схиляння його до самовідводу будь-якими особами, у тому числі і народними депутатами України.

Рішення щодо кандидатур на посаду заступників Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Установлюється єдиний вид і спосіб голосування: таємне голосування і голосування бюлетенями. Це означає не­можливість проведення такого голосування в іншому режимі, зокрема шляхом відкри­того голосування (без попереднього голосування про одноразовий відступ від такого правила за процедурою ad hoc відповідно до ст. 50 Регламенту).

Встановлення таємного голосування при обранні заступників Голови Верховної Ради України має на меті забезпечити максимально вільне волевиявлення народних де­путатів України, забезпечити об’єктивність і неупередженість їх позицій, усунути будь- які прояви тиску на народних депутатів тощо.

Ця стаття окремо не регламентує процедуру таємного голосування на виборах за­ступників Голови Верховної Ради України. Тому в цьому випадку застосовуються загаль­ні правила щодо організації і проведення таємного голосування, визначені у ст.ст. 38-42 Регламенту. Ця процедура має такі стадії:

• встановлення строків підготовки, місця і порядку проведення голосування;

• виготовлення бюлетенів для таємного голосування з включенням до них канди­датів, які дали згоду балотуватися на посаду і не взяли самовідводу;

• проведення таємного голосування;

• встановлення результатів таємного голосування та виголошення їх результатів го­ловою Лічильної комісії або іншим визначеним нею доповідачем.

Умовою обрання заступників Голови Верховної Ради України є подання за відповід­ну кандидатуру більшості голосів народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Жодних інших умов для визнання голосування таким, що відбулося і стало результативним, Регламент не передбачає. Норми щодо необхідної мінімальної кількості депутатів, які мають взяти участь у голосуванні для його визнання таким, що відбулося, Регламентом не встановлено. Це повністю відповідає змісту ст. 91 Конституції України.

Якщо за результатами таємного голосування кандидата не було обрано на поса­ду, проводиться повторний розгляд цього питання порядку денного з новим висунен­ням кандидатів. Кількість повторних розглядів таких питань не обмежується (ч. 4 ст. 40 Регламенту).

Обрання заступника керівника парламенту оформлюється постановою парламенту. При цьому окремого голосування щодо такої постанови не проводиться: обрання заступ­ника Голови парламенту зафіксовано у результатах таємного голосування, переглядати які Верховна Рада України у такий спосіб не уповноважена. Водночас, треба мати на увазі, що повноваження заступника Голови Верховної Ради України розпочинаються не з мо­менту підписання відповідної постанови, а з моменту його обрання, про що оголошує голова Лічильної комісії за результатами голосування.

5. Частина 4 цієї статті передбачає можливість так званого «пакетного» обрання Голови Верховної Ради України та його заступників. Відповідна процедура передбачає включення до одного бюлетеня одночасно трьох прізвищ - відповідно кандидатів на по­саду Голови, Першого заступника Голови та заступника Голови Верховної Ради України. Водночас, слід зауважити, що відповідних «пакетів» може бути і декілька, тоді народні депутати при голосуванні отримують можливість обрати один з них або ж не підтримати жоден.

Від голосування за єдиним списком слід відрізняти одночасне голосування за Голову парламенту та його заступників. У останньому випадку єдиний список («пакет») не фор­мується, а народні депутати отримують не один бюлетень, а три - окремо щодо обрання Голови парламенту та його заступників.

Водночас, обрання заступників Голови парламенту не обов’язково має вирішувати­ся одночасно із обранням Голови парламенту. Якщо не приймається окремого рішення про процедуру «пакетного голосування», то в часі вирішення відповідних кадрових пи­тань не збігається.

6. Регламент у ч. 5 цієї статті встановлює тотожну з відкликанням Голови Верховної Ради України процедуру відкликання його заступників. Відтак для розуміння відповідно­го порядку можна використовувати коментар до ст.ст. 71-72 Регламенту.

7. Відповідно до ч. 6 цієї статті переобрання Голови Верховної Ради України не є під­ставою для обов'язкового перегляду питання про перебування на посадах Першого за­ступника та заступника Голови Верховної Ради України. У такий спосіб Регламент прагне стабілізувати роботу парламенту та не допустити ситуації, коли бодай на короткий час Верховна Рада України опиниться без керівництва. Водночас, правило щодо ініціювання відкликання заступників керівника парламенту України може бути застосоване і разом з відкликанням Голови Верховної Ради України.

Стаття 75. Повноваження Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України

1. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України:

1) виконують окремі повноваження Голови Верховної Ради України за розподі­лом обов’язків, які визначає Голова Верховної Ради України;

2) визначають за дорученням Голови Верховної Ради України головний комітет з опрацювання внесених до Верховної Ради проектів актів відповідно до пред­метів відання комітетів;

3) вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій;

4) виконують інші повноваження, передбачені цим Регламентом, а також викону­ють доручення Верховної Ради, Голови Верховної Ради України.

2. Перший заступник Голови Верховної Ради України виконує обов’язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов’язків. Перший заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов’язків веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, з питань під­готовки і розгляду законопроекту про Державний бюджет України на відповід­ний рік та звіту про його виконання, організовує розробку проекту кошторису Верховної Ради, а також з питань здійснення Верховною Радою та її органами за- конопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних функцій.

3. Заступник Голови Верховної Ради України виконує обов’язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов’язків, за відсутності або неможливості їх виконання Першим заступником Голови Верховної Ради України.

Заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов’язків веде організа­ційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади та інформаційного забезпечення діяльності Верховної Ради.

1. Повноваження одноособового керівника парламенту - Голови Верховної Ради України - певною мірою урівноважуються інститутом делегування повноважень таким конституційним посадовим особам, як Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України. Конституцією України і Регламентом парламенту кількість заступників Голови Верховної Ради України обмежена двома. Відступів від цього правила Конституція України не передбачає.

Разом із тим, обрання цих посадових осіб, як і обрання Голови Верховної Ради України відповідно до ч. 1 ст. 88 Конституції України є конституційною вимогою. Зазвичай, на­голос на посадах першого заступника і заступника певної посадової особи вказує на те, що на цих осіб за відсутності керівника покладається виконання окремих його повнова­жень, що встановлюється правовим актом або окремим дорученням відповідного керів­ника. Водночас, розмежування посад Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України вказує на те, що пріоритет у виконанні повноважень Голови Верховної Ради України повинен мати Перший заступник, тоді як заступник Голови Верховної Ради України може реалізувати такі повноваження у «другу чергу».

2. Ця стаття Регламенту регулює сферу повноважень заступників керівника пар­ламенту. Як бачимо, обсяг їх повноважень є невеликим, особливо порівняно з повно­важеннями Голови Верховної Ради України. Частка власної компетенції цих посадових осіб є незначною. У п. 1 ч. 1 цієї статті вказується, що Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України виконують окремі повноваження Голови Верховної Ради України за розподілом обов’язків, які визначає Голова Верховної Ради України. Нині діє Розпорядження Голови Верховної Ради України «Про розподіл обов’язків між Першим заступником Голови Верховної Ради України та заступником Голови Верховної Ради України» від 27 березня 2007 р. №346.

Як випливає зі змісту цього Розпорядження, заступники Голови Верховної Ради України здійснюють чимало функцій з управління парламентом, керівництва його ор­ганами, реалізації парламентських процедур, що прямо Регламентом не передбачено. На це вони уповноважені шляхом делегування з боку Голови Верховної Ради України, а не парламенту. При цьому варто мати на увазі, що відповідний розподіл їх посадових обов’язків керівником парламенту не є незмінним: він змінюється відповідно до волеви­явлення Голови Верховної Ради України, а відтак обсяг повноважень його заступників може зменшуватися або збільшуватися шляхом скорочення, розширення та перерозподі­лу повноважень між ними.

Водночас, поряд із повноваженнями, які заступники Голови парламенту, здійсню­ють за його дорученням, Регламент фіксує і ряд повноважень, які вони здійснюють від­повідно до Регламенту. Ці повноваження закріплені у ч.ч. 2-3 цієї статті.

3. Відповідно до ч. 2 цієї статті та згаданого Розпорядження Перший заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов’язків:

• веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, з питань підготовки і роз­гляду законопроекту про Державний бюджет України на відповідний рік та звіту про його виконання;

• організовує розробку проекту кошторису Верховної Ради України;

• веде організаційну та іншу роботу з питань здійснення Верховною Радою та її ор­ганами законопроектної діяльності, законодавчої процедури, контрольних функ­цій та взаємодії з правоохоронними органами;

• за дорученням Голови Верховної Ради України забезпечує підготовку і проведення пленарних засідань парламенту, засідань Погоджувальної ради та організаційних нарад з відповідних питань; визначає головний комітет з опрацювання внесених до парламенту проектів актів відповідно до предметів відання комітетів; веде пи­тання міжпарламентських і міжнародних зв’язків;

• організовує опрацювання проекту порядку денного сесій Верховної Ради України та розкладу пленарних засідань парламенту;

• взаємодіє з депутатськими фракціями;

• вживає заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів пар­ламенту, тимчасових комісій, зокрема координує діяльність таких комітетів Верховної Ради України: з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування; з питань законодавчого забезпечення правоохорон­ної діяльності; з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією; з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності парламенту; з питань бюджету; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань економіч­ної політики; з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва; з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки; з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства; з пи­тань транспорту і зв'язку; з питань аграрної політики та земельних відносин; а та­кож координує діяльність Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації;

• організовує контроль за додержанням народними депутатами України встановле­ного порядку здійснення службових відряджень за кордон.

Цей перелік повноважень не є вичерпним, оскільки передбачається виконання Першим заступником Голови Верховної Ради України і інших обов'язків за дорученням Голови Верховної Ради України.

4. Відповідно до ч. 3 цієї статті заступник Голови Верховної Ради України виконує обов'язки Голови Верховної Ради України за обов'язкової наявності двох умов: в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов'язків або за відсутності або не­можливості їх виконання Першим заступником Голови Верховної Ради України.

Заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов'язків виконує такі повноваження:

• за дорученням Голови Верховної Ради України в разі відсутності Першого за­ступника Голови Верховної Ради України або неможливості виконання ним своїх обов'язків забезпечує підготовку і проведення пленарних засідань парламенту, засідань Погоджувальної ради депутатських фракцій та організаційних нарад з відповідних питань; визначає головний комітет з опрацювання внесених до парла­менту проектів актів відповідно до предметів відання комітетів; здійснює зв'язки з об'єднаннями громадян та неурядовими організаціями;

• веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади;

• організовує роботу щодо інформаційного забезпечення діяльності Верховної Ради;

• координує взаємодію парламенту та його органів зі ЗМІ;

• вживає заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів парламен­ту, тимчасових комісій, зокрема координує діяльність таких комітетів Верховної Ради України: з питань правосуддя; з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин; з питань європейської інтеграції; з питань екологіч­ної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катас­трофи; з питань науки і освіти; з питань охорони здоров'я; з питань культури і ду­ховності; з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму; з питань свободи слова та інформації; з питань соціальної політики та праці; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Цей перелік повноважень не є вичерпним, оскільки передбачається виконання заступником Голови Верховної Ради України і інших обов’язків за дорученням Голови Верховної Ради України.