§ 5. Умови забезпечення стабільності Конституції України
«Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України».
5.1. Положення частини першої цієї статті стосується законопроектів про внесення змін до Конституції, крім її розділів І, II і III. Згідно зі статтею 155 Конституції в разі, якщо після попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до неї за нього не проголосувало не менш як дві третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, закон вважається прийнятим. Так, 8 квітня 2004 р. за проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (реєстр. № 4105) на пленарному засіданні Верховної Ради проголосувало 294 народних депутата, тобто закон не був прийнятий. Отже, повторне подання зазначеного законопроекту на розгляд парламенту за вимогою положення частини першої статті 158 можливе не раніше ніж через рік. З прийняттям 8 грудня Закону «Про внесення змін до Конституції України» законопроект № 4105 знято з порядку денного Верховної Ради.
Встановлена частиною другою статті вимога щодо унеможлив- лення для Верховної Ради протягом своїх повноважень, тобто п’яти років (частина 5 статті 76 Конституції), двічі змінювати одні й ті самі положення Основного Закону є певною гарантією щодо його стабільності, правовою перешкодою від прийняття поспішних і незбалансованих рішень.
Термін «положення», що застосовується в частині першої цієї статті, означає конкретний припис стосовно врегулювання чи визначення на рівні Конституції того чи іншого питання. Так, у коментованій частині першій статті 158 міститься декілька положень, зокрема: про законопроект, розгляд його парламентом, строк, коли стає можливим повторне внесення законопроекту до Верховної Ради, за який рік тому не проголосувало дві третини народних депутатів і т.д.
Положення може міститися в реченні, словосполученні, терміні, абзаці, частині статті Конституції. Тому у рішеннях Конституційного Суду завжди йдеться про офіційне тлумачення або визнання такими, що не відповідають Конституції, положень, а не речення або його окремих словосполучень, абзацу, частини тощо.Більш жорстка процедура встановлена щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, II, III Конституції, яка полягає в тому, що повторне подання такого законопроекту, причому з одного й того самого питання, можливе лише до Верховної Ради наступного скликання (див. коментар до статті 156 Конституції). Ця жорсткість процедури повторного подання законопроекту про внесення змін до зазначених розділів Конституції пояснюється передусім тим, що розділи І «Загальні засади» і II «Вибори. Референдум», на що вже зверталася увага, визначають основи конституційного ладу в Україні, зміна яких потребує встановлення особливого порядку і пов’язана з необхідністю народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі. Розділ XIII «Внесення змін до Конституції України» спрямований на охорону Конституції, збереження її стабільності в суспільстві, місця і ролі в системі законодавства як акта найвищої юридичної сили (стаття 8).
Як засвідчує досвід, часті зміни до Конституції, тим більше до розділів, що визначають основи конституційного ладу держави, призводять або можуть призвести до розбалансованості не тільки актів чинного законодавства та зниження ефективності правового регулювання суспільних відносин, а й до розбалансованості функціонування державного механізму, який забезпечує управління економікою, сферами соціально-культурного розвитку, здійснення внутрішньої і зовнішньої діяльності.
На відміну від частини другої коментованої статті, яка забороняє парламенту двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції і стосується всіх законопроектів про внесення змін до Конституції, частина друга її статті 156 встановлює інші умови, за яких повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, II і III Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до парламенту наступного скликання.
Що означає словосполучення «з одного й того самого питання» можна тлумачити по різному, але його нетотожність з терміном «положення», про визначення якого вже сказано раніше, очевидна. Наприклад, прийнято закон про внесення змін до статті 76 Конституції України, яким встановлено, що строк повноважень Верховної Ради становить п’ять років (частина п’ята), а не чотири, як це було раніше.Це досить просте питання, але є набагато складніші, зокрема, якщо законопроект передбачає зміни в розподілі повноважень між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів - одне питання, вирішення якого потребує внесення змін до цілої низки відповідних розділів Конституції, що визначають повноваження кожного із зазначених органів влади. У разі неприйняття закону з цього питання, законопроект, у якому пропонується інше рішення, виходячи з вимог частини другої статті 156, повторно може бути поданий лише до парламенту наступного скликання.
Якщо законопроект стосується лише уточнення, редакційних поправок щодо повноважень Верховної Ради або Кабінету Міністрів, то чи є такий законопроект «з одного й того самого питання»? Виникає чимало питань, відповідь на які має дати Конституційний Суд шляхом офіційного тлумачення положень частини другої статті 156 і частини другої статті 158 Основного Закону, що без сумніву сприяло б удосконаленню конституційно-правового механізму функціонування норм Конституції.