§ 4. Неприпустимість порушення прав і свобод людини і громадянина, незалежності і територіальної цілісності України

«Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

4.1. Задекларувавши в Конституції принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3), положення її статті 157 встановлюють гарантії такої цінності тим, що забороняють вносити будь-які зміни до Конституції, якщо вони скасовують чи обмежують права і свободи людини і громадянина. Це стосується не тільки прав і свобод, закріплених Конституцією, але й інших, гарантованих законами України, міжнародно-правовими актами, оскільки згідно з частиною 1 статті 22 Конституції «права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними» (виділ, мною - П. Є.).

Забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина є найважливішим обов’язком держави, її органів влади, посадових осіб, показником рівня демократії, відповідності чинного законодавства світовим, в тому числі європейським, правовим стандартам. Тому Конституційний Суд має перевірити кожне положення законопроекту про внесення змін до Конституції, передусім щодо їх відповідності правам і свободам людини і громадянина. Водночас, коли орган конституційної юрисдикції вбачає в тому чи іншому приписі (нормі) законопроекту певні моменти, які хоча формально і відповідають вимогам неприпусти­мості скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадя­нина, але в процесі здійснення таких змін ці права і свободи можуть бути порушені, він висловлює застереження, звертаючи на це увагу парламенту для їх врахування під час попереднього схвалення законопроекту.

Надаючи висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції вимогам її статей 157 і 158, Конституційний Суд обґрунтовує лише ті положення, які перед­бачають обмеження чи скасування прав і свобод людини і грома­дянина або можуть призвести до їх порушення. Щодо інших положень законопроектів, як свідчить аналіз практики надання висновків Конституційним Судом, то лише наводиться констатація щодо їх відповідності зазначеним вимогам®. На нашу думку, таку практику не можна визнати правомірною, оскільки висновок має бути аргументованим і щодо положень законопроекту, що не викликають сумнівів стосовно їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції. До того ж не всі можуть поділяти позицію органу конституційної юрисдикції щодо положень законопроектів, які він визнав такими, що не суперечать Конституції. Мотивація у висновку Конституційного Суду потрібна не тільки суб’єкту законопроектної ініціативи, Верховній Раді, а передусім громадя­нам, для реалізації їх права на отримання повної і достовірної інформації. Тому в цьому контексті практика надання Консти­туційним Судом висновків на законопроекти про внесення змін до Конституції потребує удосконалення, що принципово важливо для мотивувальної частини висновків.

4.2. Ліквідація незалежності України означає втрату суверені­тету держави у будь-який спосіб (шляхом створення федеративного чи конфедеративного союзу з іншими державами і створення

⁶ Наприклад, див. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 2004. Книга 5. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 114-116, 254-260 та інші. наднаціональних державних органів тощо і т.п.), позбавлення можливості самостійно, без втручання інших держав чи міжнарод­них організацій, здійснювати владу на своїй території, внутрішню і зовнішню політику. Суверенітет України поширюється на всю її територію (частина перша статті 2 Конституції).

Ліквідація незалежності України означає - і це головне - позбавлення права народу на національне самовизначення, права бути носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні.

4.3. Територіальна цілісність України, як і незалежність, є непорушною. Відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, вона забезпечується світовою спільнотою. Жодна з іноземних держав чи міжнародних організацій не може без участі і згоди України вирішувати будь-які питання, що стосуються її територіальної цілісності. За Конституцією територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (частина третя статті 2). Україна як суб’єкт міжнародного права підтримує і вимагає від інших держав неухильно додержуватися принципу територіальної цілісності і недоторканності існуючих кордонів. У внутрішніх відносинах непорушність територіальної цілісності України гарантується Конституцією та законами України, а за дії, спрямовані на порушення територіальної цілісності України, встановлена кримінальна відповідальність (статті 110, 111 Кримінального кодексу України).

У разі виникнення питання щодо зміни території України, відповідно до Конституції воно має вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом (стаття 73).

4.4. Важливим положенням коментованої статті є заборона вносити зміни до Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану. Як зазначалося вище, законопроект про внесення змін до Конституції може бути розглянутий на пленарному засіданні парламенту в умовах стабільності в суспільстві, за відсутності будь- яких внутрішніх і зовнішніх чинників, які могли б вплинути на прийняття парламентом виваженого і відповідального рішення про попереднє схвалення законопроектів і прийняття законів відпо­відно до вимог статей 155,156 Конституції (див. коментар до статей 155, 156). Проте, як свідчить досвід вітчизняного конститу­ціоналізму 90-х років XX і перших років XXI століть, прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України, як і ухвалення 8 грудня 2004 року Закону України «Про внесення змін до Консти­туції України», відбувалося в умовах загострення політичної ситуації як у парламенті, так і за його межами, протистояння між вищими органами державної влади і депутатськими фракціями (групами), що аж ніяк не сприяло забезпеченню законності і правопорядку в суспільстві, належному додержанню консти­туційної процедури. Тобто для здійснення такого надзвичайно важливого акту необхідна сприятлива і стабільна атмосфера, не конкуруюча взаємодія органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових осіб, громадян та їх об’єднань.