§ 2. Учасники, стадії та строки конституційного провадження

Конституційне провадження передбачає діяльність фізичних та юри­дичних осіб, що беруть участь у розгляді справ у Суді. Наявність проце­суальних прав, обов’язків та іноді й відповідальності і є ознакою, що ха­рактеризує правове становище учасників конституційного провадження.

У частині 1 ст. 55 Закону визначається, що учасниками конститу­ційного провадження є суб’єкти права на конституційне подання (звернення), їхні представники, а також залучені КСУ до участі у роз­гляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та переклада­чі. Регламент КСУ деталізує зазначене законодавче положення, оскіль­ки вводить поняття «сторони». Так, згідно з ч. 1 § 32 Регламенту учасниками конституційного провадження є сторони конституційного провадження, а саме: а) суб’єкти права на конституційне подання (звернення), що звернулися до КСУ (адже ініціатори звернення завжди є сторонами); б) органи або посадові особи, якими були прийняті чи підписані правові акти, конституційність яких оспорюється.

Таким чином, серед учасників конституційного провадження ви­окремлюються дві важливі групи:

- сторони конституційного провадження та їхні представники, тобто ті учасники, що мають власний процесуальний інтерес;

- інші учасники, діяльність яких повинна сприяти об’єктивному і повному розгляду справи.

У Регламенті закріплено положення, згідно з яким всі учасники конституційного провадження, незважаючи на те, до якої з вищевка­заних груп вони належать, мають рівні процесуальні права та обов’язки. Проте експерт може знайомитися з матеріалами справи лише з дозво­лу КСУ (ч. 4 § 45 Регламенту), а до сторін таке обмеження не застосо­вується. Сторони мають право на заключний виступ (§ 49 Регламенту) та й взагалі відкликати своє конституційне подання (звернення), чого, зрозуміло, експерт робити не може.

Треба також мати на увазі, що в деяких видах процедур в КСУ від­сутній спір між сторонами.

Сторони. Згідно з ч. 2 § 34 Регламенту, сторони конституційного провадження мають право знайомитися з матеріалами справи, давати усні та письмові пояснення, викладати свої думки з питань, що роз­глядаються, ставити з дозволу головуючого запитання іншим учасни­кам конституційного провадження, заявляти клопотання, а також ко­ристуватися іншими правами, передбаченими Законом та Регламентом. Зокрема, після закінчення дослідження на пленарному засіданні КСУ матеріалів справи сторонам надається право для заключного виступу (ч. 1 § 49 Регламенту).

Представники. З огляду на те, що окремо процесуальні права представників у конституційному судочинстві не врегульовано, за за­гальним правилом діє положення ч. 1 § 34 Регламенту. Але згідно з п. 2 ч. 2 ст. 39 Закону у конституційному поданні слід зазначати відо­мості про представника за законом або уповноваженого за дорученням. Майже аналогічна норма міститься у п. 2 ч. 2 ст. 42 Закону, відповідно до якої, у конституційному зверненні зазначаються відомості про пред­ставника особи за законом або уповноваженого за дорученням. Важ­ливо також, що відсутність відомостей про наявність у особи, яка підписала конституційне подання, повноважень представника за за­коном або уповноваженого за дорученням розглядається КСУ як під­става для відмови у відкритті конституційного провадження (див. Ухвалу від 15.11.2006 р. № 11-у). Особа ж, яка подала конституційне звернення, може представляти свої інтереси самостійно, без представ­ника або уповноваженого.

В окремих видах конституційного провадження є певні правила щодо представників. Так, згідно з ч. 2 ст. 71 Закону суб’єкти права на конституційне подання у справах, передбачених п. 1 ст. 13 цього За­кону, призначають до трьох представників для участі у розгляді спра­ви, а за ст. 72 Закону КСУ обов’язково залучає до участі в проваджен­ні у цих справах представників органів влади, акти яких оспорюються за конституційними поданнями. Відповідно до ст. 80 Закону КСУ може залучити до участі у розгляді справи представників органів, які при­значили вибори, всеукраїнський референдум чи місцевий референдум в АРК, та органів, на які покладено обов’язки щодо проведення ви­борів чи референдумів.

Представниками можуть залучатися народні депутати України, представники органів державної влади та місцевого самоврядування. Втім протягом останніх років у КСУ склалася практика, згідно з якою інтереси вищих органів державної влади України захищають їх По­стійні представники. Оскільки статус представників у конституційно­му судочинстві являє собою певну прогалину, повноваження Постійних представників визначені в окремих підзаконних актах. Зокрема, це Положення про Представника Президента України у КСУ, затвердже­не Указом Президента від 27.07.2007 р. та Положення про Постійного представника Верховної Ради України у КСУ, затверджене Постановою Верховної Ради від 20.05.1999 р. Постійний представник бере участь у веденні справи, наділений правом вчинення від імені органу, який представляє, всіх процесуальних дій.

Свідки. Згідно з ч. 3 § 34 і ч. 3 ст. 54 Закону свідки як особи, участь яких повинна сприяти об’єктивному і повному розгляду справи, зобов’язані з’являтися на пленарні засідання КСУ, давати правдиві пояснення, надавати документи, матеріали та інші відомості необхідні для всебічного розгляду справи. Відмова ж від їх надання або умисне приховування тягне за собою юридичну відповідальність.

КСУ неодноразово зазначав, що його юрисдикція не поширюєть­ся на встановлення та перевірку певних обставин, з’ясування та до­слідження фактів, у тому числі шляхом проведення слідчих дій (див.

Експерти. У конституційному судочинстві проведення експертизи передбачено як на стадії відкриття конституційного провадження (§ 15, 16, 17), так і під час розгляду справи на пленарному засіданні КСУ (§ 45 Регламенту). Для з’ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань, колегія суддів, КСУ призначають експер­тизу, про що виноситься ухвала. В ухвалі визначається коло питань, з яких експертиза повинна дати висновок. Також в ухвалі зазначаються суть питання, з якого виноситься ухвала, мотиви призначення експертизи, екс­перт, якому доручається проведення експертизи. Згідно з § 16 Регламенту експерти мають право з дозволу колегії суддів, КСУ знайомитися з мате­ріалами справи і за необхідності брати участь у їх розгляді.

Стаття 34 Закону визначає особливу форму експертної діяльності — тимчасову комісію КСУ. Вона створюється для додаткового досліджен­ня питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. Втім варто зазначити, що на відміну від призначення експертів, тимчасова комісія може утворюватися лише на пленарних засіданнях КСУ.

За необхідності суддя-доповідач, колегія суддів чи КСУ мають право залучати до підготовки та розгляду матеріалів справи спеціаліста, (спеціа­лістів), не зацікавлених у результатах розгляду справи (§ 18 Регламенту).

У § 15 і 45 Регламенту чітко закріплюється загальна вимога для експертів у всіх видах конституційного судочинства — наявність спе­ціальних знань для з’ясування питань, які мають значення для справи. Але експертиза у КСУ має характер наукового дослідження. Адже складність виникаючих правових питань, їх дискусійність в юридичній науці, потреба іноді у новаторському підході до правових проблем зумовлюють необхідність у призначенні експертизи.

Перекладач. Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону та § 33 Регламенту учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою, мають право користуватися послугами перекладача і заявити про це клопотання, але питання про його участь вирішується до початку розгляду справи на засіданні КСУ. Останню вимогу не можна ігнорувати. Так, 28.02.2007 р. під час розгляду справи щодо конституційності Закону України «Про особливості приватизації пакета акцій, що належать державі, у статутно­му фонді ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”» КСУ відмовився заслуховувати виступ представника С. Матвієнкова, оскільки він бажав доповідати російською мовою, а відповідне клопотання про залучення перекладача своєчасно заявлене не було.

На всіх учасників конституційного провадження поширюються ви­моги ст. 55 Закону, згідно з якою неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання КСУ може бути підставою для відкладання розгляду справи. У разі по­вторної неявки з поважної причини учасника конституційного прова­дження на пленарне засідання або на засідання КСУ останній може прийняти рішення про розгляд справи на відповідному засіданні за його відсутності.

Стадії конституційного провадження. Система стадій конститу­ційного судочинства є гарантією повного і всебічного розгляду справ. Для кожної стадії специфічними є завдання, коло суб’єктів, процесу­альна форма, підсумковий документ, який завершує кожну стадію. У конституційному судочинстві виокремлюють такі стадії:

1. Звернення до КСУ — початкова стадія конституційного прова­дження, під час якої уповноважені законом суб’єкти звертаються до КСУ з конституційним поданням або зверненням.

2. Попередня перевірка конституційних подань (звернень). На цій стадії зазначені документи реєструються, перевіряються відповідним підрозділом Секретаріату КСУ на відповідність вимогам статей 13, 14, 38, 39, 40, 41, 42, 43 Закону та передаються до Управління правової експертизи, а вже потім до Голови КСУ, який, у свою чергу, направляє у відповідну колегію суддів КСУ.

3. Відкриття конституційного провадження. Під час цієї стадії здійснюється вивчення відповідного подання (звернення) суддею- доповідачем, і вирішення питання щодо відкриття провадження (коле­гією суддів) або відмови у відкритті (колегією суддів із подальшим направленням матеріалів справи для їх розгляду на засіданні КСУ).

4. Підготовка питань до розгляду на пленарних засіданнях КСУ. Після того як колегія суддів прийняла ухвалу про відкриття провадження у справі, відповідні матеріали оформлюються як судова справа і передають­ся Голові КСУ для внесення справи на розгляд пленарного засідання КСУ. На цій стадії визначаються строки та склад учасників конституційного провадження, вирішується питання щодо залучення перекладача.

5. Розгляд справ на пленарному засіданні КСУ. На цій стадії за­слуховуються виступ судді-доповідача, пояснення учасників консти­туційного провадження, показання свідків, висновок експерта, заключ­ні виступи сторін.

6. Прийняття рішень і дача висновків КСУ. Під час цієї стадії рі­шення у справі приймається, висновок дається КСУ на закритій час­тині пленарного засідання КСУ за участю суддів, які брали участь у розгляді справи.

7. Офіційне оприлюднення. Рішення і висновки КСУ підписують­ся не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку. Рі­шення і висновки КСУ офіційно оприлюднюються наступного робо­чого дня після їх підписання.

8. Виконання рішень і висновків КСУ. Під час цієї стадії відбуваєть­ся безпосередня реалізація рішень КСУ відповідними владними струк­турами. Також КСУ, у разі необхідності, може визначити порядок і строки виконання своїх рішень, а також покласти на відповідні держав­ні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Важливо, що рішення та висновки КСУ не потребують санк­ціонування з боку будь-яких владних установ. Не існує механізму при­мусового виконання рішень та висновків Конституційного Суду України, у тому числі це означає відсутність відповідних повноважень у держав­ної виконавчої служби.

Строки конституційного провадження. Строки визначаються у ст. 57 Закону, згідно з якою строк провадження у справах за конституцій­ним поданням не повинен перевищувати 3 місяців. Якщо провадження визнано КСУ невідкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати 1 місяця. Строк провадження у справах за конституційним зверненням не повинен перевищувати 6 місяців. Строки конституційно­го провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуаль­ної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.