§ 3. Загальна характеристика стадій конституційного провадження

Звернення до КСУ. Ця стадія конституційного судочинства врегу­льована главою 6 Закону та главою III Регламенту. Стаття 38 Закону чітко визначає дві основні форми звернення — конституційне подання і власне конституційне звернення.

1) відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента Укра­їни, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК. Згідно зі ст. 40 Закону суб’єктами права на конституційне по­дання з цих питань є Президент України, не менш як 45 народних де­путатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Вер­ховна Рада АРК;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних догово­рів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктами права на конституційне подання з цих питань є Президент України і Кабінет Міністрів України. Варто зазначити, що за весь час свого існування КСУ лише одного разу перевіряв міжна­родний договір, що вносився до Парламенту для надання згоди на його обов’язковість (по суті, це був проект міжнародного договору України). Мається на увазі Висновок КСУ у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо конститу­ційності Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа по Римський Статут) від 11.07.2001 р.;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічмен­ту. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктом права на конституційне подання з цього питання є Верховна Рада України. Слід зазначити, що якщо у перших двох випадках зацікавлені органи можуть самостійно обирати, звертатися їм до КСУ чи ні, то у разі з процедурою імпічменту таке звернення вже стає обов’язком Верховної Ради України, адже згідно з ч.

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктами права на конституційне подання з цих питань є Президент України, не менш як 45 народних депутатів України (під­пис депутата не відкликається), Уповноважений Верховною Радою України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада АРК, органи місцевого самоврядування (див., наприклад, Рішення КСУ у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09.07.1998р.).

Разом з тим Конституція України передбачає й інші випадки звер­нення до КСУ за конституційними поданнями, зокрема з питань:

- надання висновку щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України проекту закону про внесення змін до Конституції України. Згідно зі ст. 159 Конституції України суб’єктом права на кон­ституційне подання у такому разі є Верховна Рада України;

- порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України, що тягне за собою дострокове при­пинення її повноважень Верховною Радою України. Згідно з п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України суб’єктом права на конституційне подання також виступає Верховна Рада України.

У цих двох випадках звернення до КСУ є не правом, а обов’язком Верховної Ради України. Інакше відповідні дії, здійснені парламентом без висновку КСУ, будуть вважатися неконституційними.

Вимоги до змісту й форми конституційного подання закріплені у ч. 2 ст. 39 Закону. Зокрема, у конституційному поданні зазнача­ються: 1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України, та Закону; 2) відомості про представника за законом або уповноважено­го за дорученням; 3) повне найменування, номер, дата прийняття, дже­рело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіцій­ного тлумачення; 4) правове обґрунтування тверджень щодо неконсти­туційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні; 5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються); 6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Недотримання зазначених вимог може призвести до відмови у від­критті конституційного провадження, зокрема, якщо: відсутні відо­мості про наявність у особи, яка підписала конституційне подання, повноважень представника за законом або уповноваженого за дору­ченням (Ухвала від 15.11.2006р. № 11-у); надання невірних або супе­речливих даних щодо реквізитів правового акта, конституційність якого оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення (Ухвали від 02.11.2004 р. № 68-у, 12.10.2005 р. № 32-у); ненадання належного правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності або необхідності в офіційному тлумаченні правового акта (Ухвала від 15.01.2004р. № 1-у)^[XXXII].

Стаття 42 Закону закріплює другу форму звернення до КСУ — конституційне звернення. Суб’єктами права на конституційне звер­нення виступають громадяни України, іноземці, особи без громадян­ства та юридичні особи (ст. 43 Закону).

Направляючи звернення до КСУ, автори повинні врахувати два важливих моменти. По-перше, за Законом однією з основних вимог до змісту конституційного звернення є наявність обґрунтування в офіцій­ному тлумаченні положень Конституції та законів Украйни (ст. 42). По-друге, підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначно­го застосування положень Конституції та законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94).

У конституційному зверненні обов’язково зазначаються: 1) прізви­ще, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи; 2) відомості про представника особи за законом чи уповноваженого за дорученням; 3) статті (окремі положення) Конституції та законів України, тлумачення яких має дати КСУ; 4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні Консти­туції та законів України; 5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються); 6) перелік документів і мате­ріалів, що додаються.

До конституційного звернення має бути додано: 1) тексти статей (окремих положень) Конституції та закону України, офіційне тлума­чення яких необхідно дати, із зазначенням джерел їх опублікування; 2) довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника за законом або уповноваженого за дорученням; 3) на­лежним чином оформлені копії рішень судів або інших органів дер­жавної влади, які підтверджують факти неоднозначного застосування положень Конституції та законів України, що потребують офіційного тлумачення; 4) інші матеріали та документи, на які посилаються авто­ри, обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні положень Конституції та законів України. Правильність копій документів має бути належним чином завірена (печаткою (штампом) та підписом від­повідної посадової особи, юридичної особи за місцем роботи чи про­живання). Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Невідповідність конституційного звернення зазначеним вимогам є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження. Зо­крема, такими порушеннями можуть бути: відсутність посилання на конкретні статті Конституції або закону України (Ухвала від 13.07.1999р. № 41-у); відсутність належного правового обґрунтування необхіднос­ті в офіційному тлумаченні (Ухвала від 11.07.1997р. № 34-у); недо­тримання суб’єктом права на конституційне звернення вимог щодо його належного оформлення, зокрема наявність численних помилок змістовного характеру (Ухвала від 10.07 1998р. № 36-у)^[XXXIII].

Стосовно конституційних подань і звернень діє положення ч. 1 ст. 44 Закону, згідно з яким вони можуть бути відкликані за письмовою заявою суб’єктів, які їх направили до КСУ, в будь-який час до дня роз­гляду на пленарному засіданні. А в ст. 60 Закону підкреслюється, що конституційне подання або конституційне звернення надсилається до КСУ без стягнення державного мита. І лише у тому разі, якщо має місце зловживання правом на звернення до КСУ, останній після при­йняття рішення про відмову у відкритті конституційного провадження у справі може прийняти рішення про стягнення із суб’єкта державно­го мита у розмірі, встановленому законом.

Попередня перевірка конституційних подань (звернень). Ця стадія конституційного судочинства докладно регулюється главою III Регламенту. Конституційні подання (звернення) надходять до КСУ по­штою або безпосередньо до Секретаріату КСУ. їх реєстрацію здійснює Служба документального забезпечення Секретаріату. Зареєстровані конституційні подання (звернення) перевіряє у невідкладному поряд­ку Управління правової експертизи Секретаріату, яке має з’ясувати такі питання: а) чи віднесено питання, про яке йдеться у поданні (звер­ненні), до компетенції КСУ; б) чи додержані вимоги до форми й зміс­ту подань (звернень), передбачені статтями 39, 42 Закону; в) чи на­правлені вони належними суб’єктами, передбаченими статтями 40, 41, 43

Закону. Неналежно оформлені конституційні подання (звернення) Секретаріат КСУ повертає суб’єктам звернення, про що вказується у письмовому повідомленні.

Свідченням демократичності попередньої перевірки є норма, за­кладена у ч. 6 § 10 Регламенту, згідно з якою у разі якщо суб’єкт права на конституційне подання (звернення) не погоджується зі змістом надісланого йому відказного повідомлення, його лист та подання (звер­нення) передається безпосередньо керівникові Секретаріату КСУ або його заступнику для перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого керівником підрозділу.

Такі ж конституційні подання (звернення), які відповідають фор­мальним вимогам, доповідаються керівникові Секретаріату або керів­никові Управління правової експертизи і за їх рішенням передаються у відповідний підрозділ Управління правової експертизи для підготов­ки попереднього висновку. Така підготовка здійснюється протягом 15 календарних днів.

Якщо ж виявиться, що з порушених у конституційному поданні (зверненні) питань КСУ приймав рішення, давав висновок або приймав Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження, суб’єкту права на таке подання (звернення) направляється повідомлення із Се­кретаріату КСУ із копією відповідного рішення висновку або Ухвали, що раніше приймалися КСУ.

Згідно з § 12 Регламенту конституційні подання (звернення) після їх опрацювання в Управлінні правової експертизи подаються керівником Секретаріату до Голови КСУ, який направляє їх у відповідну колегію суддів. На засіданні колегії затверджується кандидатура судді-доповідача, який і має підготувати матеріали на розгляд колегії суддів КСУ щодо відкриття або відмови у відкритті конституційного провадження.

Відкриття конституційного провадження. Відкриттю конститу­ційного провадження передує вивчення конституційного подання (звернення) суддею-доповідачем (§ 13 Регламенту), що є обов’язковим елементом стадії відкриття проваджень. При вивченні порушених у конституційному поданні (зверненні) питань суддя-доповідач вирішує питання про витребування від суб’єктів, зазначених у ст. 19 Закону, необхідних документів та матеріалів, що стосуються справи; залучає відповідних спеціалістів для консультації, направляє подання (звер­нення) для підготовки наукового висновку, вносить на засідання коле­гії суддів пропозиції щодо призначення експертизи, а також щодо за- 82

лучення учасників конституційного провадження. Суддя-доповідач має вивчити подання (звернення) протягом розумного строку, але не біль­ше 2 місяців з дня затвердження його кандидатури. Саме протягом зазначеного строку суддя-доповідач повинен передати до колегії суддів проект Ухвали про відкриття або відмову у відкритті конституційного провадження у справі.

Засідання колегії суддів проводяться у визначені для засідань дні. За результатами розгляду конституційних подань (звернень) і мате­ріалів, переданих суддею-доповідачем, на засіданні колегії суддів виноситься ухвала про відкриття або відмову у відкритті конститу­ційного провадження. Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону у разі прийняття ухвали про відкриття провадження у справі, ця справа вноситься Головою КСУ на розгляд пленарного засідання, а у разі відмови у відкритті провадження — на розгляд засідання КСУ. До речі, якщо до КСУ надходить кілька подань (звернень), що стосуються того самого питання і щодо яких відкрито провадження у справах, вони об’єднуються в одне конституційне провадження ухвалою колегії суддів або КСУ (§ 22 Регламенту).

Згідно з § 24 Регламенту у разі прийняття ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження секретар колегії суддів не пізніше 10 днів з дня винесення такої ухвали направляє матеріали Голові КСУ для їх розгляду на засіданні КСУ. Якщо ж провадження відкрито, тоді Секретаріат КСУ має оформити матеріали як судову справу, і за пропозицією судді-доповідача Голова КСУ призначає її для розгляду на пленарному засіданні КСУ.

У разі прийняття колегією суддів ухвали про відмову у відкритті провадження такі матеріали передаються на розгляд до засідання КСУ. Засідання КСУ у складі не менш як 11 суддів приймає рішення про відкриття або підтвердження відмови у відкритті конституційного провадження. Таке рішення приймається більш як половиною при­сутніх на засіданні суддів.

Підстави для відмови у відкритті конституційного провадження вичерпно передбачені в ст. 45 Закону. Такими підставами є: 1) відсут­ність встановленого Конституцією України та Законом права на кон­ституційне подання (звернення); 2) невідповідність конституційного подання (звернення) вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом; 3) непідвідомчість КСУ питань, порушених у конституцій­ному поданні (зверненні).

Розгляд конституційних подань (звернень) на пленарному за­сіданні КСУ. Розгляд справи на пленарному засіданні КСУ — це стадія конституційного судочинства, під час якої здійснюється безпо­середній розгляд справи у Залі засідань КСУ. Тільки в результаті пле­нарного засідання КСУ може бути прийнято рішення або винесено висновок у справі. Ті стадії конституційного судочинства, що переду­вали розгляду на пленарному засіданні, є лише підготовчими щодо розгляду справи на пленарному засіданні. Лише під час пленарного засідання безпосередньо заслуховуються учасники конституційного провадження, досліджуються докази, здійснюється розгляд справи по суті, за результатами якого судді виносять рішення. Пленарне засідан­ня КСУ, як правило, проводиться відкрито, за присутності осіб, які виявили бажання бути присутніми в залі засідань, що сприяє форму­ванню правосвідомості громадян.

Разом з тим § 30 Регламенту передбачає дві форми розгляду справ на пленарному засіданні КСУ:

- усні слухання, тобто шляхом безпосереднього заслуховування на пленарному засіданні всіх учасників конституційного провадження;

- письмові слухання, тобто шляхом заслуховування та аналізу зі­браних матеріалів і документів, необхідних для забезпечення об’єктивного й повного розгляду справи.

Питання щодо форми слухань вирішує сам КСУ шляхом прийнят­тя відповідної ухвали, але усні слухання можуть проводитися за кло­потанням сторін (ч. 3 § 30 Регламенту).

Важливою умовою розгляду справи на пленарному засіданні є встановлена Законом зовнішня форма поведінки в усіх учасників та присутніх у залі засідань КСУ. Забезпечення додержання порядку під час проведення пленарного засідання покладається на головуючого. Усі учасники конституційного провадження повинні беззастережно підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку в залі засідань. Згідно зі ст. 53 Закону у разі виявлення неповаги до КСУ або перешкоджання проведенню його пленарного засідання по­рушник випроваджується із залу засідань.

Пленарні засідання протоколюються та фіксуються технічними засобами. Протоколи пленарного засідання підписують головуючий та судді КСУ, які брали участь на пленарному засіданні. Ведення прото­колів забезпечує Секретаріат КСУ (§ 8 Регламенту).

Регламент КСУ передбачає чіткий судовий ритуал, що має за мету забезпечити повагу до Суду, позитивний вплив пленарного засідання на громадян та належні умови для розгляду справи. Згідно з § 39 Ре­гламенту, коли судді КСУ входять до залу засідань і виходять з нього, усі присутні мають вставати. Учасники конституційного провадження дають пояснення, відповідають на запитання і ставлять запитання стоячи та лише після надання їм слова головуючим на пленарному за­сіданні. Формами звернення до КСУ, головуючого на пленарному за­сіданні, суддів КСУ є відповідно слова: «Високий суд», «Ваша честь», «шановний головуючий», «шановний суддя».

У призначений час головуючий на пленарному засіданні, переві­ривши наявність кворуму (не менше 12 суддів), відкриває пленарне засідання КСУ і повідомляє, яка справа розглядається. Лише після відкриття пленарного засідання Суд може проводити всі необхідні процесуальні дії. Судовий розпорядник доповідає про явку учасників конституційного провадження. Головуючий на пленарному засіданні перевіряє повноваження учасників конституційного провадження. За умови неявки на пленарне засідання будь-кого з учасників конститу­ційного провадження або відсутності у них належно оформлених пов­новажень, головуючий ставить на обговорення питання про можливість розгляду справи. Якщо КСУ визнає неможливим розгляд справи у зв’язку з неявкою учасника провадження, то розгляд справи відклада­ється за протокольною ухвалою КСУ (§ 35 Регламенту). Також голо­вуючий на пленарному засіданні роз’яснює учасникам конституційно­го провадження їхні права та обов’язки.

Дослідження матеріалів справи, що розглядається на пленарному засіданні, починається з виступу судді-доповідача у справі, який допо­відає про підстави для прийняття справи до розгляду і коротко викла­дає її зміст. Після цього він відповідає на запитання суддів КСУ. За пропозицією головуючого учасники конституційного провадження дають пояснення по суті. Послідовність та тривалість їх виступів ви­значається КСУ. Важливо, що згідно з ч. 2 § 43 Регламенту учасники провадження не мають права використовувати свої виступи для полі­тичних заяв, декларацій тощо. Найчастіше за порушення цього прави­ла головуючий позбавляє слова цих осіб.

Після пояснення учасників провадження запитання ставлять суд­ді КСУ, інші учасники, а в разі необхідності — експерти з дозволу головуючого. Потім заслуховуються показання свідків. Перед заслу-

ховуванням свідка головуючий встановлює особу, вік, рід занять, роз’яснює його права та обов’язки, а також попереджає про відпо­відальність за надання завідомо неправдивої інформації або відмову надати інформацію.

Для з’ясування питань, які мають значення для розгляду справи і потребують спеціальних знань КСУ може запросити на пленарне засі­дання експерта. Перед його виступом встановлюються особа, вік, місце роботи, науковий ступінь, вчене звання. Присутній на пленарному за­сіданні експерт має право знайомитися з дозволу КСУ з матеріалами справи, ставити запитання учасникам провадження, заявляти клопотан­ня про надання йому додаткових матеріалів, надавати правдивий висно­вок, після викладення висновку експерт відповідає на запитання суддів КСУ, учасників конституційного провадження (§ 45 Регламенту).

На пленарному засіданні з ініціативи суддів КСУ або за клопотан­ням учасників провадження можуть бути оголошенні надані ними документи. Після закінчення їх дослідження сторонам — учасникам провадження надається право для заключного виступу. Частина 2 § 49 Регламенту забороняє сторонам посилатися у заключному виступі на документи та обставини, які не досліджувалися на пленарному засі­данні. Прикметно, що в судах загальної юрисдикції ця заборона по­ширюється також на діяльність суду, якому заборонено в судовому рішенні посилатися на ті документи і обставини, які не досліджували­ся під час судових слухань. У конституційному процесі такої заборони для КСУ не існує. Тому КСУ може посилатися у своєму рішенні або висновку на ті правові принципи, позиції, аргументи, які й не були докладно вивчені під час пленарного засідання. Якщо КСУ після за­ключного виступу сторін визнає за необхідне з’ясувати додаткові об­ставини або дослідити нові докази, то виносить ухвалу про поновлен­ня розгляду справи (§ 50 Регламенту).

Після визнання дослідження матеріалів справи завершеним голо­вуючий на пленарному засіданні оголошує про перехід до закритої частини пленарного засідання для прийняття рішення, надання виснов­ку у справі. Якщо в процесі пленарного засідання будуть виявлені підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені ст. 45 Закону, КСУ припиняє провадження у справі шляхом винесення відповідної ухвали (ч. 1 § 51 Регламенту).

Прийняття рішень і дача висновків КСУ. Ця стадія докладно регулюється ст. 63 Закону і § 53 Регламенту. Прийняття рішення і дача 86

висновків є вирішальною стадією конституційного судочинства. Тіль­ки прийняттям відповідного рішення або висновку може бути виріше­не питання, про яке йдеться у конституційному поданні (зверненні). Рішення та висновок є процесуальними актами, в яких у найбільш пов­ній формі реалізується процесуальна функція Суду — функція вирі­шення конституційної справи по суті. Хоча рішення (висновок) КСУ є владно-імперативним актом, однак воно не створює норм права. Рі­шення КСУ є актом інтерпретації норми Конституції України або її застосування до спірних правовідносин.

Рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голо­суванням шляхом опитування суддів (ч. 1 ст. 63 Закону). На закриту частину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку у справі, підготовлений суддею-доповідачем на основі матеріалів справи, досліджених КСУ у процесі її розгляду. Кожний суддя КСУ, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення, висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, після чого він може наділятися повноваженнями судді- доповідача. У разі надходження кількох проектів рішень, висновків у справі КСУ приймає за основу один із них. На закритій частині пленарного засідання судді КСУ вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до про­екту рішення, висновку у справі. Тривалість та кількість виступів суддів КСУ на закритій частині пленарного засідання не обмежуєть­ся. На голосування в цілому ставиться проект рішення, висновку у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які дістали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводить­ся поіменно шляхом опитування суддів КСУ. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування. Рішення, висновок КСУ під­писують не пізніше 7 днів від дня прийняття рішення, надання ви­сновку у справі судді КСУ, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку. Підписання суддею КСУ прийнятого рішення, наданого висновку КСУ за його участю є обов’язковим. За­крита частина пленарного засідання стенографується і протоколю­ється, але у протоколі фіксуються лише питання, які ставилися на голосування, та результати голосування. Виступи суддів КСУ на за­критій частині пленарного засідання не протоколюються, не фіксують­ся технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями КСУ. Для ведення протоколу судової частини запрошується секретар судо­вого засідання. Протокол підписують усі судді КСУ, які були присутні на закритій частині пленарного засідання (§ 53 Регламенту).

Стаття 64 Закону закріплює право судді КСУ на окрему думку. Такий суддя теж повинен підписати відповідне рішення або висновок КСУ, але незалежно від того, голосував він «за» чи «проти», він може додати до цього рішення свою окрему думку у 7-денний строк від дня голосування. Найчастіше окрема думка судді додається до рішення тоді, коли він голосував «проти», але ніщо не перешкоджає судді по­дати свою окрему думку навіть якщо загалом він згоден із прийнятим рішенням, але бажає наголосити, наприклад, на певних нюансах в аргументації цього рішення. Важливою ознакою окремої думки в кон­ституційному судочинстві є те, що на відміну від судів загальної юрис­дикції, вона публічно оголошується і публікується разом із прийнятим рішенням.

Згідно зі ст. 67 Закону рішення і висновки КСУ офіційно оприлюд­нюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються разом з окремою думкою у «Віснику КСУ» та в інших офіційних ви­даннях України.

Порядок виконання рішень і висновків КСУ. Закони та інші пра­вові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституцій­ність. Вказане конституційне положення зумовлює ефективність актів КСУ, обумовлює їх юридичну силу, забезпечує самостійне і незалежне здійснення ним судової влади шляхом конституційного судочинства.

Як зазначається в Рішенні КСУ від 14.12.2000 р. у справі про по­рядок виконання рішень КСУ, «втрата чинності окремих положень закону безпосередньо пов’язана з ухваленням рішення КСУ, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи виконання». Таким чином, рішення КСУ повинно виконуватися незалежно від по­дальшої поведінки законодавця або іншого нормотворчого органу. У будь-якому разі неконституційна норма застосуванню не підлягає, оскільки вона усунена із системи чинного права. Як підкреслюється у згаданому Рішенні, «рішення КСУ мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень із боку будь-яких органів дер­жавної влади».

У Рішенні від 01.12.2004 р. у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу КСУ зазначив, що зменшення рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних не допускається. Втім незважаючи на таке рішення, Верховна Рада України у Законі України «Про Державний бюджет на 2005 рік» обмежила розмір пенсій та інших виплат суддям. Тому КСУ у черговий раз був змушений розглядати це питання та ви­знавати зазначені положення неконституційними у Рішенні^[XXXIV] від 11.10.2005 р.

Деякі Рішення КСУ періодично ігноруються посадовими особами. Так, згідно з Рішенням КСУ від 07.07.1998 р. у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України народний депутат України не має права голосувати за іншого народного депутата на засіданні Верховної Ради України. Втім така практика, звіс­но, вже давно стала повсякденною в українському парламенті.

Певна спроба зробити порядок виконання рішень КСУ більш ефек­тивним зроблена у частинах 2, 3 ст. 70 Закону, згідно з якими у разі необхідності КСУ може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання виснов­ку. КСУ має право вимагати від вказаних органів письмового підтвер­дження виконання рішення, додержання висновку КСУ.

На відміну від інших конституційних судів (наприклад, ФРН) КСУ, визнавши неконституційними норми, що були покладені в основу рі­шень загальних судів, не може скасувати ці рішення. Однак згідно зі ст. 74 Закону КСУ може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з право­відносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.