§ 1. Поняття й особливості конституційного судочинства
Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції.
Конституційне судочинство — це діяльність органу конституційної юрисдикції у межах його повноважень, що складається з визначених Законом стадій і спрямована на здійснення контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, а також на офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Принципи конституційного судочинства — це закріплені у конституційному законодавстві керівні, засадничі ідеї, що виражають демократичну сутність конституційного судочинства, зумовлюють побудову його стадій та інститутів.
Стаття 4 Закону «Про КСУ» (далі — Закон) відносить до принципів конституційного судочинства верховенство права, незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень. Зупинимося на них докладніше.
Верховенство права. Цей принцип є ефективним правовим засобом, що дозволяє вирішувати складні конституційні колізії з позиції вищих правових цінностей, а саме: свободи, рівності й справедливості. Як зазначив КСУ в п. 4.1 мотивувальної частини свого Рішення від 02.11.2004р. (у справі про призначення судом більш м’якого покарання), «верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозас- тосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства».
Отже, верховенство права не є тотожним законності.
Це означає, що, керуючись принципом верховенства права, КСУ при вирішенні питання щодо конституційності того чи іншого акта враховує не лише формальні критерії (чи був прийнятий цей акт компетентним органом, чи була порушена встановлена Конституцією процедура його розгляду, ухвалення або набрання ним чинності, чи містить він усі необхідні реквізити і т. ін.), а ще й змістовну характеристику такого акта, тобто його відповідність ідеям справедливості, гуманізму, рівноправності, що значною мірою дістали відображення в Конституції України. У процесуальному аспекті використання цього принципу означає, поміж іншого, орієнтацію КСУ на міжнародні стандарти у галузі прав людини, врахування практики Європейського суду з прав людини.У верховенстві права, таким чином, можна виокремити два аспекти: формальний і змістовний, маючи при цьому на увазі, що закон є лише формою права, що право не тотожне закону. Сам закон, як, до речі, і законодавець, повинен бути пов’язаним Конституцією і принципами права, що випливають із сутності й мети правового регулювання у демократичній правовій державі.
Незалежність КСУ та його суддів. Як відомо, незалежність є однією з основних засад діяльності судової влади в Україні. Згідно зі ст. 149 Конституції України на суддів КСУ поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126 Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції України. Також відповідні положення містяться у статтях 27-29 Закону.
У науковій літературі суддівська незалежність розглядається у двох аспектах: зовнішня і внутрішня незалежність.
Зовнішня (об’єктивна) незалежність суддів КСУ знаходить свій вияв у таких положеннях:
1) незалежність і недоторканність суддів КСУ гарантуються Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 27 Закону). Даючи офіційне тлумачення ст. 126 Конституції, КСУ у своєму Рішенні від 01.12.2004 р. у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу зазначив, що незалежність суддів забезпечується особливим порядком їх призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом професійних інтересів; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх прав і соціального захисту; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
З огляду на те, що ст. 149 Конституції поширила дію ст. 126 Конституції на суддів КСУ, ці гарантії суддівської незалежності поширюються й на них. У зазначеному Рішенні КСУ підкреслюється, що недоторканність не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом;2) суддя КСУ не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом (ч. 3 ст. 126 Конституції України, ч. 2 ст. 28 Закону);
3) вплив на суддів у будь-який спосіб заборонений (ч. 2 ст. 126 Конституції України). Як розтлумачив КСУ у Рішенні від 01.12.2004 р., це положення слід розуміти як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо. На жаль, щодо суддів КСУ цей принцип іноді порушується. Так, у своїй офіційній заяві, поширеній 10.05.2007 р., КСУ зазначив, що «багатоденні мітинги, демонстрації, пікети біля стін Суду, загроза застосування насилля до суддів та їхніх родин, незаконний збір і поширення інформації, що стосується їх особистого життя, професійної діяльності, спроби дискредитації та інший негативний вплив на КСУ вкрай ускладнили здійснення ним своїх повноважень».
Незалежність судді КСУ означає неприпустимість будь-якого впливу на нього не лише ззовні, а ще й зі складу КСУ — з боку його Голови та інших суддів. Саме тому в ч. 3 ст. 28 Закону встановлено, що судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлення у КСУ та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ;
4) фінансування КСУ передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком (ч.
1 ст. 31 Закону). Судді КСУ одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими Законом про статус суддів ст. 29 Закону. У разі коли повноваження судді КСУ були припинені у зв’язку із закінченням строку повноважень або неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров’я, за ним зберігається до виходу на пенсію за віком 80 % грошового утримання та інші види матеріального забезпечення, якими користуються судді КСУ.Питання побутового і соціального обслуговування суддів КСУ регулюються Постановою КМУ від 08.11.1996 р. «Про забезпечення діяльності КСУ».
Внутрішня суддівська незалежність означає, що Суддя КСУ має висловлювати лише свою думку, а його позиція повинна бути суто правовою. Він має керуватися лише власною правосвідомістю і бути вільним від будь-яких політичних уподобань під час розгляду справи. Одним із проявів внутрішньої суддівської незалежності є право судді КСУ на окрему думку, передбачене ст. 64 Закону. Окрема думка може розглядатись як противага суддівського конформізму, як важлива психологічна гарантія, що дозволяє «відчути особисту свободу і незалежність, цінність власного рішення і відповідальність за свій вибір»[XXXI].
Колегіальність. Конституційне судочинство не передбачає одноособового розгляду справи. Тому особливого значення у цій сфері правосуддя набувають правила кворуму. Зокрема, питання про відкриття провадження у справі за конституційними поданнями (зверненнями) розглядається колегіями суддів КСУ у складі не менш як 4 суддів (ч. 1 § 20 Регламенту), а в разі їх відмови у відкритті провадження — на засіданні КСУ за обов’язкової участі не менш як 11 суддів (ч. 5 ст. 50 Закону). Справи, в яких відкрито конституційне провадження, розглядаються на пленарному засіданні КСУ за участю не менше 12 суддів (ч. 3 ст. 51 Закону). Рішення приймаються в Колегії суддів і на засіданні КСУ більшістю голосів від кількості присутніх (ч. 2 § 21 Регламенту і ч. 6 ст. 50 Закону), а на пленарному засіданні Суду — не менш ніж 10-ма суддями (ч.
4 ст. 51 Закону). Причому, як зазначається в ч. 2 § 28 Регламенту, рішення приймаються, висновки даються тільки тими суддями, які брали участь у розгляді матеріалів справи, справи на засіданні, пленарному засіданні КСУ.Принцип колегіальності сприяє подоланню полярних точок зору під час розгляду справи та покликаний унеможливити ухвалення помилкового рішення. Колегіально на засіданні колегії суддів затверджується кандидатура судді-доповідача (ч. 2 § 12 Регламенту), на засіданні КСУ приймається рішення про заміну судді-доповідача (ч. 2 § 14 Регламенту), призначаються експертизи у справі (ч. 1 § 15 Регламенту) та ін.
Рівноправність суддів закріплено у ст. 4 Закону та § 29 Регламенту. Згідно з цим принципом:
1) усі судді КСУ є рівноправними під час розгляду справ на засіданні колегії суддів, на засіданні, пленарному засіданні КСУ (ч. 1). При цьому не має значення, чи є який-небудь суддя Головою Суду, його заступником, секретарем колегії або суддею-доповідачем у справі, чи має він владні повноваження у самому Суді, яким органом державної влади його було призначено. Законом встановлено однакові права для кожного судді КСУ (ст. 19), а Голова КСУ та його заступники мають виключно адміністративні повноваження (статті 21, 22);
2) головуючий на засіданні колегії суддів, на засіданні, пленарному засіданні КСУ не має права обмежувати суддів у можливості ставити запитання учасникам конституційного провадження, знімати поставлені суддями запитання, коментувати висловлення та запитання суддів, учасників засідання (ч. 2);
3) судді КСУ під час засідань повинні утримуватися від коментарів та реплік, від втручання в дії головуючого (ч. 3).
Певним проявом принципу рівноправності можна вважати положення ч. 3 § 12 Регламенту про те, що розподіл конституційних подань (звернень) між суддями проводиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації.
Гласність у конституційному судочинстві набуває особливого значення, оскільки лише під час відкритих судових засідань реалізується соціальний контроль за діяльністю КСУ.
І це єдина форма такого контролю, оскільки рішення КСУ є остаточним, обов’язковим і не підлягає оскарженню (ст. 63 Закону). Принцип гласності є суттєвою гарантією неупередженості судового процесу, прозорості конституційного правосуддя в цілому.У Законі йдеться передусім про таку форму, як гласність самих рішень Суду. Так, згідно зі ст. 67 рішення і висновки КСУ офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Рішення і висновки КСУ разом з окремою думкою суддів КСУ публікуються у журналі «Вісник КСУ» та інших офіційних виданнях.
Зміст названого принципу полягає також у гласності самого розгляду справ у Суді, можливості для всіх бажаючих потрапити до кола присутніх. Ця можливість урегульована в ч. 4 § 30 Регламенту, згідно з якою розгляд справ на пленарному засіданні КСУ, незалежно від форми слухання, проводиться відкрито. Якщо розгляд справи на відкритому пленарному засіданні КСУ може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, справа за ухвалою КСУ розглядається на закритому засіданні.
Відповідно до § 41 Регламенту особи, які бажають бути присутніми на пленарному засіданні КСУ, допускаються до Залу засідань до початку розгляду справи і під час перерви за наявності вільних місць. У свою чергу, представники ЗМІ, акредитовані при КСУ, проходять до Залу засідань на відведені для них місця за акредитаційними посвідченнями, інші журналісти — за списком, поданим Прес-службою КСУ.
Повний і всебічний розгляд справ у конституційному судочинстві забезпечується такими заходами:
1) судді КСУ мають право витребувати від вищих органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду в КСУ (ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 54 Закону). Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації тягне за собою відповідальність винних осіб згідно із законом (ч. 3 ст. 19 Закону);
2) для вивчення найбільш складних питань КСУ може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних із конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права (ст. 34 Закону). Наприклад, така тимчасова комісія була створена у грудні 2001 р. під час розгляду справи про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 р.;
3) під час підготовки справи, у процесі провадження у справі КСУ може призначити експертизу, викликати посадових осіб, свідків, представників, самих експертів, громадян та інших суб’єктів права, участь яких може забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи (ч. 2, ч. 3 ст. 54 Закону).
Обґрунтованість прийнятих рішень полягає в тому, що завдяки правовому, організаційному, фінансовому інструментарію, яким володіє КСУ, його рішення мають бути обґрунтованими, тобто такими, що відповідають усім переліченим вище принципам та ґрунтуються виключно на конституційно-правовій аргументації. Обґрунтоване рішення КСУ повинно враховувати ті позиції, матеріали, докази, що були оприлюднені під час судового розгляду. Закон вимагає, щоб кожне рішення (висновок) КСУ містили мотивувальну частину (п. 7 ст. 65, п. 6 ст. 66 Закону). У Регламенті зазначається, що рішення, висновки КСУ мають бути належно обґрунтовані (ч. 2 § 55).