Цивілізаційні принципи конституційного права

Сучасний світ, попри глобалізаційні й інтеграційні процеси, лиша­ється доволі поліцивілізаційним. Різні автори виокремлюють від п'яти до восьми (а інколи й більше) сучасних цивілізацій.

Найчастіше виокремлюють такі типи цивілізацій: європейську (євроатлантичну, або західну), південноазійську, далекосхідну, му­сульманську (ісламську) та африканську. Часто до них додають або ж виокремлюють як доволі автономні типи ще: китайську, японську й ін­дуську цивілізації.

Цивілізаційний підхід дедалі більше поширений серед критеріїв класифікації правових систем. І це цілком природно, оскільки саме тип цивілізації зазвичай зумовлює відповідні традиції права, а особливості правового світогляду в межах цих традицій визначають тип правової сім'ї*. Це недивно, оскільки останні за своєю назвою часто збігаються з назвою відповідної цивілізації: мусульманська (ісламська) правова сім'яві відбиває особливості мусульманської (ісламської) цивілізації, далекосхідна — далекосхідної, індуська — індуської тощо. Проте така синонімічність є не завжди. Чи ненайяскравіше виявляється це в євро­пейській, точніше — євроатлантичній, або західній цивілізації, оскіль­ки вона нині уособлює не географічний, а духовно-культурологічний смисл, тобто виходить далеко за межі європейського континенту.

З урахуванням цих попередніх загальних зауваг слід підходити та­кож до з'ясування принципів конституційного права.

Найвиразніше вона виявляється в мусульманській (ісламській) ци­вілізації, про що вже частково йшлося під час розгляду питання про універсалізацію конституціоналізму. Принципи конституційного права мусульманських (ісламських) країн уособлюють традиції ісламської ци­вілізації як особливого соціокультурного типу. У них тісно переплітають­ся релігійний фаталізм, раціоналізм і формалізм (логіцизм) арабської філософської думки**. Саме в їхньому поєднанні — ключ до розуміння принципів мусульманського права загалом і принципів конституційно­го права ісламських країн зокрема. їхній фундамент утворює специфіч­на ісламська система цінностей, в ієрархії яких провідне місце займа­ють релігійні цінності, оскільки вони є основою ісламу.

Серед цивілізаційних принципів конституційного права ісламських країн, що ґрунтуються на цих цінностях, визначальне значення нале­жить принципам шаріату — зводу теологічних нормативів, проголоше­них ісламом «вічними і незмінними» настановами бога — Аллаха. Хоч шаріат і є набором засадничих нормативів — принципів, усе ж не є синонімом ісламського права, як вважають деякі правознавці. Голов­ним завданням шаріату є оціннювання життєвих ситуацій з погляду ре­лігійної моралі. Вони сформульовані не як юридичні права й обов'яз­ки, а як моральні зобов'язання, невиконання яких передбачає релігійні санкції. Теоретичним осмисленням й обґрунтуванням цих зобов'язань у правовому контексті є так званий фікх, мета якого полягає в безпо­середньому тлумаченні положень Корану — священної книги ісламу й Сунни — зводу хадисів — переказів про життя пророка Мухаммеда, його поведінку, вчинки, стиль мислення тощо та їхнє пристосування до потреб правового життя суспільства. Фікх — це, по суті, юридична ча­стина шаріату*. Його норми конкретизують принципи шаріату, набли­жаючи їх до конкретних життєвих обставин. Саме з фікхом деякі фахівці з порівняльного правознавства ототожнюють мусульманське право**.

Оскільки конституція — це насамперед кодекс загальних засад, принципів регулювання всіх сфер життєдіяльності людей, а не кон­кретизованих правил, конституції мусульманських країн оперують не поняттям «фікх», а принципами шаріату. Вони, попри тенденцію уні­версалізації принципів конституційного права, продовжують займати чільне місце в конституційному регулюванні суспільних відносин, зо­крема відносин владарювання в мусульманських країнах.

Принципи організації держави, її органів й інститутів у цих країнах, хоч і набувають нових рис, зумовлених процесами глобалізації, зовні нагадуючи форми організації державної влади в сучасних секуляризо­ваних світських державах, проте підпорядковуються ісламу (шаріату). Це стосується, зокрема, контролю народу за діяльністю держави, її відповідальності перед своїми громадянами, механізмів обмеження влади халіфа — глави ісламської держави. У деяких мусульманських країнах (особливо з монархічними режимами) вирішальне значення в цих процесах має так званий принцип шури, який насправді замінює принцип загальних виборів традиційними консультаціями монарха з «гідними людьми», до яких належать представники верхніх прошарків суспільства. Саме вони дають поради правителю від імені всього су­спільства, значною мірою визначаючи його відносини з владою. Тому такий відчутний вплив принципів ісламу (шаріату) на функційному рів­ні державного механізму, про що йшлося у розділі першому.

Суттєві особливості притаманні принципам конституційного права також інших цивілізацій. Різняться принципи права загалом і конститу­ційного права зокрема країн Далекого Сходу: Китаю, Індонезії, Малай­зії, Японії тощо, культура яких належить до окремої Далекосхідної ци­вілізації. Ці країни мають свої «праворозуміннєві» витоки, коріння яких сягає філософсько-етичних концепцій, що склалися впродовж тривалої історії розвитку культури цих країн, особливо культури Китаю. Суттєвий вплив на принципи конституційного права мають, зокрема, традиційні для них концепції конфуціанства.

Попри те, що чимало (чи навіть більшість, як це є, наприклад, в Япо­нії) принципів конституційного права рецепійовано із країн західної ци­вілізації, вони за своїм «наповненням» (змістом) суттєво відрізняються від однойменних принципів «материнських» систем. У конституційно­му праві перелічених країн їх пропускають крізь призму характерних для них філософських концепцій, особливо конфуціанства, що також позначається на всіх сферах конституційно-правового регулювання, зокрема на відносинах владарювання. Однак, на відміну від мусуль­манських країн, відшукати в текстах конституцій країн Далекосхідної цивілізації чисто конфуціанські принципи й норми майже неможливо.

Свої особливості мають і принципи права загалом і конституційного права зокрема країни євроатлантичної цивілізації. На ґрунті цієї циві­лізації історично сформувалися дві основні правові сім'ї: романо-гер- манська й англосаксонська (англо-американська), або сім'я загального права. Деякі компаративісти виокремлюють їх більше. Попри наявні відмінності між ними, зокрема в принципах конституційного права, про що йтиметься далі, вони мають спільне історичне коріння — рим­ське право, а також логіку й діалектику Платона та Арістотеля. Гарольд Джон Берман про це пише: «Римське право Юстиніана надало захід­ноєвропейським юристам основну термінологію, грецька діалектика Платона й Арістотеля забезпечила їх методом, а поєднання цих двох елементів в абсолютно іншому суспільному контексті породило щось нове»*, в якому деякі правознавці вбачають навіть контури майбут­ньої єдиної європейської правової сім'ї.

Хоч ступінь рецепції римського права в перелічених правових сім'ях неоднаковий, що склалося історично, більшість принципів римського права відбивається як у сім'ї континентального, так і сім'ї загального права. Це переконливо підтверджує, зокрема, неодноразово згаду­ваний документ Венеційської комісії Rule of Law Checklist. Більшість принципів — елементів верховенства права, зафіксованих у цьому до­кументі, має своє коріння в римському праві, і які однаково використо­вують як у сім'ї загального, так і в сім'ї континентального права. Деякі з них навіть подають у документі мовою оригіналу — латиною. Тому нині принцип верховенства права насправді набув універсального змі­сту, хоч у різних цивілізаціях він має свої особливості.

2.2.4.