Сучасний стан забезпечення імунітету та індемнітету в британському парламенті

Для британських парламентарів^[29] імунітет, який у вестмінстерський тра­диції має назву “парламентський привілей” (parliamentary privilege), передбачає дві гарантії: свободи слова і свободи від арешту.

Розглянемо першу гарантію, яка становить “матеріальний імуні­тет”, або індемнітет. Це означає, що парламентар не несе криміналь­ної відповідальності за зміст своїх виступів у парламенті. Водночас, це не уберігає депутата від дисциплінарного покарання, застосованого щодо нього з боку самого парламенту.

Свобода слова та індемнітет гарантуються статтею 9 Білля про права 1689 року: “Свобода слова і дебатів під час парламентських засідань не може бути оскаржена або піддана обговоренню в судах чи інших місцях поза парламентом”^[30].

Парламентський індемнітет обмежується лише сказаним чи напи­саним депутатами, а також голосуванням під час засідань парламен­ту. Відповідно до статей 42 та 43 Регламенту Палати общин стосов­но публічних справ^[31] винятком є випадки, коли депутати вживають брутальні або непарламентські висловлювання, а також демонструють відверту неповагу до норм і положень палати і нехтують ними. Ком­петенція у цьому питанні належить виключно керівництву палати.

Індемнітет набирає чинності в день початку дії мандата і забез­печує захист від судового переслідування за публічні висловлюван­ня у парламенті в ході здійснення мандата і після закінчення його терміну. Ця норма стосується виключно парламентської діяльності депутатів, а також офіційних публікацій парламенту і не поширю­ється на інші публічні висловлювання та публікації, авторами яких є депутати. Індемнітет не може бути скасовано або призупинено. Вод­ночас, пункт 1 статті 13 Закону про дифамацію (Defamation Act) від 1996 року дозволяє депутатам відмовитися від індемнітету, якщо проти них висунено звинувачення у наклепі.

Разом із тим, Закон про дифамацію підтвердив абсолютний ін­демнітет стосовно виконання депутатом парламентських обов'язків і окреслив їх характер:

• надання свідчень і виступи в Палаті общин або комітеті;

• складання подань або подання документів до будь-якої з палат або комітету;

• підготовка документів для цілей, пов'язаних із парламентською діяльністю;

• розробка, виготовлення або публікація документів, як з власної волі, так і на прохання палати чи комітету;

• будь-які зв'язки з Парламентським уповноваженим у справі стандартів (Parliamentary Commissioner for Standards)^[32] або будь-якою особою, яка виконує функції у зв'язку з реєстрацією інтересів членів палати^[33].

Прикладом застосування індемнітету є справа “А. проти Великої Британії” Європейського суду з прав людини 2002 року. Предметом справи були звинувачення на адресу депутата Майкла Стерна, який під час дебатів з приводу закону про соціальне будівництво 17 липня 1996 року образливо висловлювався на адресу опонента. Офіційні скарги на ім'я британського прем'єр-міністра Джона Мейджора було відхилено з приводу того, що відповідач захищений індемнітетом. Європейський суд з прав людини, до якого звернулася позивачка, постановив, що обмеження сфери компетенції судів є прерогативою країн, які підписали Конвенцію з прав людини, оскільки це не по­рушує її пункт 6. У цьому випадку, як зазначив Європейський суд, Конвенцію порушено не було, тому позов був відхилений^[34].

Гарантія імунітету, якою є свобода від арешту, має набагато об- меженіший характер і поєднує особливості формального імунітету та парламентської недоторканності. Це право, зокрема, гарантує Акт парламентських привілеїв (Parliamentary Privilege Act) 1770 року^[35]. Сьогодні, однак, ця норма має лише формальне значення, оскільки з кінця 1980-х років практика розвивалася в напрямі визнання цього привілею майже виключно в галузі цивільного права.

Вищезгаданий акт дозволяє також порушення справ проти депута­тів обох палат у цивільному судочинстві, однак не захищає депутата від кримінальної відповідальності. Зокрема, депутата може бути за­арештовано за неповагу до суду. Орган, котрий затримує депутата, або суд зобов'язаний поінформувати спікера Палати общин про цей факт.

Парламентська недоторканність дає депутатам можливість уник­нути виклику як свідків до суду, якщо спікер підтверджує, що вони мають бути присутніми на засіданні палати.

Недоторканність надається за 40 днів до початку сесії новообрано­го парламенту або протягом 40 днів після припинення повноважень парламенту. Оскільки парламентська недоторканність не захищає де­путатів від судових переслідувань у цілому, вона не поширюється на судові справи, порушені проти депутатів перед виборами.

Парламентська недоторканність не може бути скасована або при­зупинена ні судом, ні палатами парламенту. Водночас парламент не може визначати умови арешту або тримання під вартою, а також не може призупинити судове переслідування або взяття під варту одного зі своїх членів.

У разі превентивного утримання під вартою або позбавлення волі депутатам, яких це стосується, не може бути дозволено бути при­сутніми на засіданнях парламенту.

Таким чином, коли йдеться про Велику Британію, то можна го­ворити лише про замінник формального імунітету і недоторканності, хоча не можна стверджувати про повну відсутність останньої^[36].

Ще одним прикладом на підтвердження такої тези можна вва­жати скандал про витрати депутатів, що розгорівся у травні 2009 року. У лютому того року британська прокуратура висунула трьом депутатам-лейбористам і одному лорду-торі офіційні звинувачення у кримінальних діях, у тому числі в розкраданнях і шахрайстві. Так, колишній міністр, депутат Еліот Морлі безпідставно, на думку про­курорів, отримав компенсацію витрат по іпотеці в розмірі 16 тисяч фунтів стерлінгів. Депутату Девіду Чейтору було висунуто звинува­чення в незаконному отриманні більше 20 тисяч фунтів стерлінгів. Третьому депутату, Джиму Девайну, слідчі інкримінували надання в розпорядження Комітету із компенсацій фальшивих рахунків-фактур.

У січні 2011 року Девіда Чейтора, вже колишнього депутата, було засуджено до 1,5 років тюремного ув'язнення та виплати штрафу у розмірі майже 2 млн фунтів стерлінгів^[37].

1.3.