Класики британської політичної думки про парламентські привілеї
Вільям Блекстоун (1723 — 1780), британський юрист і політичний діяч, ідеолог партії торі, вважав, що оскільки Палата общин є одним із найважливіших демократичних елементів конституційного устрою, функції привілеїв повинні будь-що захистити її від зовнішнього втручання.
Блекстоун критикував відомого мислителя Джона Локка і часто відстоював суверенітет парламенту як джерела влади коштом народу. Однак Блекстоун виступав проти законодавчої фіксації привілеїв: “Парламентський привілей був головним чином створений для того, щоб захистити членів не тільки від утисків з боку своїх товаришів-колег, а й, що більш важливо, від пригноблення силою Корони. Отже, якщо всі привілеї парламенту були б наразі применшені і не гарантовані, і не було б дозволено жодного привілею, крім тих, що визначені і окреслені як такі, виконавчій владі було б легко розробити нові справи, які б не підпадали під привілеї, і під цим приводом переслідувати будь-яких непіддатливих членів і порушувати свободу парламенту. Тому гідність і незалежність двох палат значною мірою збереглися завдяки тому, що привілеї є невизначеними”[25]. Водночас, як зазначив американський дослідник Джош Чафетс, позиція Бленкстоуна стосовно того, що привілеї парламенту мають залишатися невизначеними, призводить до того, що закон не може захищати порушені права громадян у всіх тих випадках, коли парламент прийме рішення застосувати парламентський привілей[26].Джон Стюарт Мілль (1806—1873), видатний британський філософ і громадський діяч, теоретик лібералізму, вважав, що демократія більшою мірою вкорінена в конституційних нормах, ніж у парламенті, і що парламентські привілеї мають визначатися електоратом і тлумачитися судами. Він вважав, що законодавчий суверенітет парламенту має бути підпорядкований демократичному суверенітету народу.
Ефективне функціонування незалежної законодавчої влади потребує, аби її представники мали можливість відвідувати парламент, вільно виступати під час виконання своїх обов'язків, проводити консультації з виборцями і голосувати без зовнішнього втручання. Тож, на думку Мілля, привілеї парламентарів мають бути обмежені лише випадками, що стосуються парламентських справ та виконання депутатами своїх обов'язків[27].Як стверджує американський дослідник систем парламентських привілеїв Джош Чафетс, різниця у поглядах Блекстоуна та Мілля зумовлена, насамперед, неоднаковими політичними умовами та ситуаціями, свідками яких були ці автори. Для Блекстоуна головним завданням було захистити парламент від зазіхань монарха та аристократії в умовах гострої політичної боротьби, а Мілль в умовах зміцнення демократичних інститутів прагнув визначити парламентські привілеї таким чином, аби вони не порушували засадничий зв'язок між парламентарями і виборцями і не зашкоджували правам остан- ніх[28]. Джош Чафетс називає концепції привілеїв Блекстоуна і Мілля відповідно “географічною” і “функціональною”.
1.2.