Сучасний стан регулювання імунітету та індемнітету

Конституція 1997 року загалом повертається до формулювань Кон­ституції 1921 року. Відповідно до неї депутат не може бути при­тягнутий до кримінальної відповідальності без згоди Сейму, в період дії депутатського мандата, тобто від дати виборів до закінчення мандата, депутат не може бути затриманий чи заарештований без згоди Сейму, за винятком затримання на місці злочину, якщо його затримання необхідне для забезпечення належного ходу судочинства.

Індемнітет (у польській практиці — “матеріальний імунітет”) вста­новлюється Конституцією (стаття 105) та Законом Польщі “Про виконання мандата депутата та сенатора” від 9 травня 1996 року (стаття 6): “Депутат або сенатор не може нести відповідальність за свою діяльність у рамках мандата ні протягом його терміну, ні після його закінчення, за умови дотримання статті 6а. За таку діяльність депутат чи сенатор несе відповідальність тільки перед Сеймом або Сенатом. Види діяльності, зазначені в пункті 1, включають подачу законопроектів, запитів, виступів або голосування на засіданнях Сей­му, Сенату та Національної Асамблеї та їх органів, засідання клу­бів, груп та комітетів Сенату і парламенту та інші види діяльності, передбачені в їх функціях. Щодо діяльності, зазначеної в пункті 1, депутат чи сенатор несе дисциплінарну або фінансову відповідальність у формі, зазначеній в законі та правилах Сейму або Сенату”^[53].

Цей імунітет має характер безвідносний, тому що немає проце­дури, через яку його може бути скасовано.

Як зазначає польський конституціоналіст Януш Мордвілко, най­важливішім теоретичним питанням, яке має істотне значення для парламентської практики, є окреслення недостатньо визначеного по­няття діяльності, що входить до сфери мандата, маючи на увазі, що сфера ця включає будь-яку діяльність, зазначену expressis verbis у пункті 6 статті 2 і фразі “інша діяльність нерозривно пов'язана із здійсненням мандата”^[54].

Згідно з пунктом 2 статті 6 Закону Польщі від 9 травня 1996 року “Про виконання мандата посла і сенатора” діяльність у рамках мандата включає в себе “внесення пропозицій, виступи або голо­сування на своїх засіданнях Сейму, Сенату і Національних Зборів і їх органів, засідання фракцій і груп депутатів Сенату чи Сей­му”, а також “іншу діяльність, нерозривно пов'язану із здійсненням мандата”^[55].

Відповідно до доктрини мандат включає всі ці заходи за межами парламенту, в яких депутат має право брати участь або до здій­снення яких він зобов'язаний законом і які пов'язані безпосередньо з виконанням основних обов'язків членів парламенту. Здійснення мандата не поширюється на діяльність, пов'язану з мандатом у не­прямий спосіб, чи створення організаційних основ для цієї діяльності. Конкретні заходи повинні бути захищені імунітетом тільки тоді, коли він насправді полягає у виконанні “істотних” зобов'язань або прав, що випливають із статусу парламентаря.

Положення закону про те, що термін “виконання мандата депу­тата” включає в себе лише ті види діяльності, до здійснення яких депутат зобов'язаний або має право в рамках здійснення парламент­ського мандата, підтверджені судами загальної юрисдикції^[56].

Прикладом застосування норми про визначення меж діяльності, встановленої мандатом, є такі справи. Зокрема, у 2002 році компа­нія “Агора БЛ” подала до суду на депутата Анжея Леппера за по­рушення особистих прав. Позивач зазначив, що заява пана Леппера, в якій він стверджував, що компанія та її акціонери мали у 2000 році податкові пільги, не відповідає дійсності і порушує особисті права компанії. Варшавський окружний суд визнав, що “обставини оскаржуваних висловлювань засвідчують, що вони не належать до ви­конання мандата”. Варшавський окружний суд постановив, що відпо­відач має вибачитися за подання неправдивої і такої, що паплюжить добре ім'я, інформації та виплатити суму в розмірі восьми тисяч злотих. Таким чином, суд загальної юрисдикції визначив, що інтерв'ю в ЗМІ депутата не підпадають під індемнітет.

28 серпня 2003 року секретаріат маршалка Сейму отримав лист Маріуша Лапінського та Олександра Наумана, що містив вимогу про прийняття Сеймом постанови про дозвіл на притягнення до відпові­дальності депутата Яна Рокіти за наклеп. Ці особи діяли як приватні обвинувачі та стверджували, що Ян Рокіта завдав шкоди їх репутації у своїх висловлюваннях у програмі телебачення “Форум”. У висновку Бюро досліджень і експертиз Парламенту стверджувалося, що виступ депутата Рокіти в програмі не належить до діяльності, пов'язаної з виконанням депутатського мандата. У висновку, зокрема, йшлося про те, що виступ депутата в програмах телебачення безсумнівно не належить до його обов'язків. Також це не є частиною діяльності, як випливає з пункту 1 статті 2 Закону Польщі “Про виконання мандата депутата і сенатора”, в якому йдеться про те, що вони по­винні інформувати виборців про свою діяльність і роботу органу, до якого обрані. Інша оцінка призвела б до ситуації, що кожне публічне висловлювання депутата, яке стосується до політичних питань, слід трактувати як виконання мандата, і, відповідно, на це має поширю­ватися імунітет^[57].

Щодо особистого імунітету (у польській практиці — “імунітет формальний”), то він також тлумачиться Конституцією (стаття 105) та Законом Польщі “Про виконання мандата депутата і сенатора” (стаття 10): “Депутат або сенатор не може бути затриманий чи за­арештований без згоди Сейму або Сенату, за винятком затримання на місці злочину і коли його затримання необхідно для забезпечення належного ходу судочинства.

Основним обмеженням імунітету є можливість затримання де­путата на місці скоєння тяжкого злочину. Прикладом цього є така справа.

У жовтні 2007 року під час отримання хабара в місті Познань працівниками Центрального антикорупційного агентства була затри­мана депутат від партії “Громадянська платформа” Беата Савіцька. Затримання було результатом операції під прикриттям Центрального антикорупційного агентства, агент цієї служби запропонував хабара за допомогу в отриманні державного тендера на нерухомість. Депутата було позбавлено імунітету, її затримали, але суд не дав дозволу на арешт.

Щодо можливості затримання депутата на місці злочину польські юристи та інститути з питань права посилаються на рішення Кон­ституційного Трибуналу від 28 січня 1991 року, яке було винесено ще на підставі Конституції Польщі 1989 року, але не втратило своєї чинності до сьогодні. Конституційний Трибунал визнав переконливим погляд, що у випадку затримання депутата на місці злочину, де ха­рактер злочину або інші обставини не вказують на те, що є підстави побоюватися втечі підозрюваного, депутат або сенатор може бути затриманий, і орган, що проводив затримання, негайно повідомляє про цей факт Сейму або Сенат. У цьому випадку ми маємо спра­ву із ситуацією вищої необхідності, про що йдеться в положеннях Кримінального кодексу. Таке розуміння депутатської недоторканності, на думку Конституційного Суду Польщі, не виключає ефективний правовий захист від можливої незаконної поведінки депутатів. У разі конфлікту інтересів, що охороняються законом (наприклад, недотор­канність депутатів і правовий лад Польської Республіки), вирішальне значення має вартість цих інтересів.

Отже, рішення Конституційного Трибуналу стверджує ви­щість правового лаДу Польської Республіки, який полягає в захисті законних інтересів громаДян наД привілеями, що слугують інтересам незалежності оДнієї з конституційних інституцій.

Це рішення мало також інші правові наслідки. Зокрема, у грудні 2005 року було випущено нові інструкції для співробітників поліції. Вони визначають обов'язки співробітника поліції, який зупинив осо­бу, захищену внутрішнім імунітетом (депутатів, суддів і прокурорів), щодо якої є обґрунтовані підозри в управлінні автомобілем під впли­вом алкоголю. Поліція має право затримати таку особу, щоб про­вести відповідні тести.

У разі відмови пройти таку експертизу можна буде використову­вати засоби прямого примусу. При цьому про факт затримання в обов'язковому порядку інформується маршалок Сейму або Сенату. Правова основа для зміни інструкції міститься в рішенні Конститу­ційного Суду Польщі від 28 січня 1991 року.

Депутат у період дії мандата не може бути притягнений до кри­мінальної відповідальності без згоди Сейму або Сенату (стаття 7 За­кону Польщі “Про виконання мандата депутата і сенатора”). Згідно з положенням цього закону з дня виборів до закінчення мандата де­путати і сенатори не можуть бути притягнуті до відповідальності без згоди Сейму або Сенату. Ця заборона належить до діянь, вчинених до закінчення терміну мандата, включаючи акти, видані до виборів і оголошення результатів, і, водночас, не застосовується в криміналь­них справах, порушених до дати оголошення виборів, щодо особи, яка була обрана народним депутатом чи сенатором.

Порядок позбавлення імунітету визначається Законом Польщі “Про виконання мандата депутата та сенатора” (статті 7, 7Ь, 7с):

• притягнення до відповідальності за згодою Сейму або Сенату може наступити тільки за вчинки, зазначені у поданні. При­тягнення депутата або сенатора у зв'язку з іншими вчинками потребує окремої згоди Сейму або Сенату (пункт 4 статті 7);

• запит на притягнення депутата чи сенатора до кримінальної від­повідальності за обвинуваченням у скоєнні посадового злочину здійснюється через Генерального прокурора (пункт 1 статті 7);

• запит дозволу на притягнення депутата чи сенатора до кримі­нальної відповідальності за обвинуваченням у скоєнні кримі­нального злочину здійснюється приватним обвинувачем, після того як складене подання до суду (пункт 2 статті 7 Ь);

• подання, згадане в пункті 2, підготовлене і підписане адвокатом або юридичним радником, за винятком заяв, що подаються у власних справах з боку суддів, прокурорів, адвокатів, юридичних радників, нотаріусів та професорів і доцентів юридичної науки (пункт 3 статті 7 Ь);

• запит дозволу притягнути депутата чи сенатора до кримінальної відповідальності подається спікеру Сейму або спікеру Сенату, який направляє запит до органу, який має компетенцію розгля­дати запит на основі положень Сейму або Сенату, інформуючи водночас депутата або сенатора, якого стосується подання, про його зміст (пункт 1 статті 7с);

• орган, уповноважений розглядати заяву, згадану в пункті 1, інформує депутата чи сенатора, якого вона стосується, про дату висунення вимоги (пункт 2 статті 7с);

• на прохання органу, уповноваженого розглядати заявки, згадані в пункті 1, суд або відповідний орган, який порушив спра­ву проти депутата чи сенатора, надає йому матеріали справи (пункт 3 статті 7с);

• депутат чи сенатор, якого стосується справа, представляє ком­петентному органу для розгляду подання, згадане в пункті 1, пояснення і свої власні висновки з цього питання в письмовій або усній формі (пункт 4 статті 7с);

• після розгляду питання компетентним органом, згаданим у пункті 1, він ухвалює рішення з пропозицією прийняти або відхилити подання (пункт 5 статті 7с);

• Сейм або Сенат дозволяє притягнути депутата чи сенатора до кримінальної відповідальності в резолюції, прийнятій абсолютною більшістю голосів від статутного числа депутатів або сенаторів. Нездатність отримати необхідну більшість голосів означає, що приймається рішення про незгоду на притягнення депутата чи сенатора до кримінальної відповідальності (пункт 6 статті 7с).

Компетентним органом у справі про позбавлення депутатського імунітету виступає парламентський Комітет у справах регламенту та депутатів. При розгляді питання про надання дозволу на при­тягнення депутата до відповідальності комітет насамперед досліджує, чи належить оскаржувана дія до “виконання мандата депутата” або “іншої діяльності, нерозривно пов'язаної із здійсненням мандата”. Коли йдеться про затримання на місці злочину, тобто обмеження не­доторканності, це робиться у зв'язку з тим, що в колізії між інтере­сами депутата, до яких належить недоторканність, і правопорядком Республіки Польща останній визнається вищим. При цьому імунітет на порушується.

Іншим важливим моментом є те, що право звернутися до Сейму із поданням про позбавлення депутатського імунітету мають не лише представники органів державної влади, зокрема прокурори чи судді, а й приватні особи, своїми силами (якщо вони мають належну юри­дичну кваліфікацію) або через їхніх адвокатів чи повірених.

Рішення про позбавлення імунітету приймається на засіданні Сей­му, на відміну від Франції, де, як було зазначено вище, цим зай­мається у закритому режимі керівний орган Національних Зборів — Бюро.

Прикладом застосування цих норм є такі справи.

У 2007 році був позбавлений імунітету Анджей Леппер, лідер “Самооборони”. Приводом для цього стали порушені кримінальні справи зі звинуваченням у наклепі і з приводу захисту гідності за позовом Збігнева Коморовського та Анети Кравчик.

У березні 2007 році Ярослав Качинський, лідер партії “Право і справедливість”, який обіймав на той час посаду прем'єр-міністра, виступав за обмеження депутатської недоторканності. Приводом стало відхилення Сеймом позову прокуратури про позбавлення імунітету депутата від Союзу демократичної лівиці (БЬП) Малгожати Остров- ської у зв'язку з порушеною проти неї краківською прокуратурою кримінальною справою зі звинуваченням в отриманні хабара від одного з нафтових дилерів. “За” проголосували 179 депутатів при необхідних 231. У червні 2009 року сам Качинський зрікся імуніте­ту, щоб уможливити розгляд справи із звинуваченням у наклепі, яку було порушено за позовом Януша Качмарека, колишнього міністра внутрішніх справ і адміністрації. Слід зазначити, що відмова від іму­нітету є досить частою у практиці Сейму.

3.2.