Структура конституційного статусу особи
У структурі конституційного статусу особи виокремлюють такі елементи:
• принципи конституційного статусу особи;
• правосуб'єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздат- ність);
• основні права і свободи людини;
• громадянство;
• конституційні обов'язки особи;
• гарантії конституційного статусу особи.
Відповідні принципи, а також права, обов'язки й гарантії прав органічно взаємопов'язані. З одного боку, принципи по-своєму конструюють систему прав і обов'язків людини, а також гарантій прав, а з іншого — формулювання принципів узагальнено відбиває сутність цієї системи.
З.6.2.1. Принципи конституційного статусу особи
Принципи конституційного статусу особи — це вихідні засади, які визначають спрямованість правового регулювання статусу особи, на підставі яких визначають її місце й значення в державі та суспільстві, реалізуються права, свободи та обов'язки особи. Більшість таких засад закріплено в Конституції України, зокрема:
• принцип людиноцентризму й визнання людини найвищою цінністю (стаття 3 Конституції); гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;
• принцип належності прав і свобод людині від народження, їхня невідчужуваність і непорушність (стаття 21);
• принцип невичерпності прав (стаття 22), який полягає в тому, що Конституція України не містить повного, завершеного переліку основоположних прав людини. Адже права людини постійно розвиваються: з'являються нові права, розширюють зміст наявних, їх постійно удосконалюють завдяки діяльності різноманітних правозахисних організацій, міжнародних та національних установ, передусім судових, наукових праць, і вони не вичерпуються нормативною фіксацією. Каталог прав залишається відкритим;
• принцип гарантованості прав людини, неможливості їхнього скасування, недопущення звуження змісту й обсягу конституційних прав (стаття 22);
• принцип рівноправності й рівності перед законом та судом;
• принцип поєднання власних і суспільних інтересів;
• принцип відповідності правового статусу особи міжнародним стандартам: у конституції повинні бути втілені стандарти прав людини, вироблені світовою практикою;
• принцип поєднання прав й обов'язків людини, який виявляється в тому, що, по-перше, у кожного є як права, так й обов'язки; по-друге, чимало прав одночасно покладають на особу відповідні обов'язки.
Цей принцип відображено в статті 23 Конституції України й деяких інших статтях, зокрема в частині третій статті 13 КУ йдеться про таке: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Так, інтереси особи повинні поєднувати з інтересами інших осіб, суспільства та держави загалом, що забезпечує баланс приватних та публічних інтересів, а отже, нормальну життєдіяльність суспільства й кожної людини. По-третє, суттєвою характеристикою конституційних прав і свобод людини є те, що їм кореспондують не тільки обов'язки інших осіб, а й обов'язки держави. Кореспондуючі обов'язки держави здебільшого становлять зміст гарантій відповідних суб'єктивних прав.Зміст більшості названих принципів уже розглядали в попередніх розділах підручника, тому докладно на них зупинятися не будемо.
З.6.2.2. Правосуб'єктність
Ще одним елементом конституційного статусу особи є правосуб'єктність. Правосуб'єктність — це здатність особи бути носієм суб'єктивних прав та обов'язків, бути учасником правовідносин. Само собою, закріплення прав ще не гарантує, що особа може ними скористатися. Вона повинна мати правосуб'єктність, щоб стати суб'єктом конституційних правовідносин і мати змогу реалізовувати свої права.
Правосуб'єктність в юридичній науці прийнято розглядати як поєднання трьох елементів:
• правоздатності — це визнана державою загальна (абстрактна) змога мати передбачені законом суб'єктивні права та юридичні обов'язки, здатність бути їхнім носієм;
• дієздатності — це здатність особи своїми діями набувати прав й обов'язків, самостійно реалізовувати їх. Дієздатність передбачає змогу розпоряджатися правами та виконувати обов'язки.
• деліктоздатності — це здатність суб'єкта права нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки.
Конституційна правосуб'єктність може бути загальною та спеціальною.
Усі люди в межах правової системи наділені загальною право- суб'єктністю від народження, яка є однаковою для всіх.
Спеціальна правосуб'єктність передбачає здатність особи бути учасником певного кола правовідносин.
У межах конституційного права спеціальною є, наприклад, правосуб'єктність виборців. Адже гарантоване конституцією право голосу людина може реалізувати лише з досягненням певного віку (18-річного в Україні, 20-річного в Японії тощо). Спеціальну правосуб'єктність мають кандидати на виборні посади в органи влади, що пов'язано з досягненням певного віку, який залежить від посади, на яку балотується кандидат (наприклад, віковий ценз для президента України становить 35 років, на посаду народного депутата — 22 роки), з відповідністю іншим виборчим цензам: наявністю громадянства, цензу осілості тощо. Вступивши у виборчі відносини та відповідно ставши учасниками виборчого процесу на таких осіб покладають додаткові права і обов'язки, а порушення виборчого законодавства може спричинити накладання конституційно-правової санкції.3.6.2.3. Права людини в структурі конституційно статусу особи
Ядром конституційного статусу особи є права людини, оскільки саме навколо прав людини вибудовують усі інші елементи конституційного статусу особи. Докладно про права людини йшлося в попередніх підрозділах цього розділу.
3.6.2.4. Громадянство як елемент конституційного статусу особи
Громадянство можна розглядати з двох поглядів: як право особи на громадянство, яке передбачено нормами не тільки національного, а й міжнародного права (стаття 15 Загальної декларації прав людини, стаття 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), що покладає на державу обов'язок недопущення випадків безгромадян- ства; як особливий правовий стан, що впливає на конституційно-правовий статус особи.
Стан громадянства є передумовою наявності в особи всієї сукупності прав, адже окремі права можуть бути реалізовані тільки через реалізацію права на громадянство. Так, громадянство є зазвичай передумовою наявності в особи виборчого права, права голосу на референдумі. До того ж у країнах Європи поширена практика надання права участі в місцевих виборах іноземцям, які постійно проживають на території держави, про що йшлося вище.
Загалом іноземців зазвичай усувають від участі в управлінні державними справами, що зумовлено насамперед захистом інтересів держави та її безпеки.За загальним правилом обсяг громадянських прав і свобод не залежить від громадянства, тоді як обсяг політичних прав і значною мірою соціально-економічних прав визначають наявністю громадянства.
Наявність громадянства — юридична передумова набуття особою різних правових статусів: громадянина, іноземного громадянина, апатрида, що породжує різні правові наслідки, впливає на сукупність прав і обов'язків особи, а отже, на її конституційно-правовий статус.
Докладніше про інститут громадянства та його вплив на правовий статус особи, а також особливості правового статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців ітиметься далі.
З.6.2.5. Конституційні обов'язки особи
Гармонійний розвиток людини як особистості передбачає наявність у неї не тільки змоги задовольняти свої власні інтереси, а й виконання певних зобов'язань стосовно інших членів суспільства. Без обов'язку кожного індивіда поважати права інших осіб не можна розраховувати на задоволення власних прав. Конституційні обов'язки визначають як в інтересах кожного окремого громадянина, так і для реалізації інтересів усього суспільства й держави.
Тому зміст правового статусу особи становлять не тільки права, а й обов'язки, що покликані забезпечувати баланс правового регулювання. Будучи самостійними категоріями, права і обов'язки тісно взаємодіють під час регулювання суспільних відносин.
Конституції містять два види обов'язків: обов'язки держави та обов'язки індивіда. Перші не є частиною правового статусу особи.
Конституційний обов'язок — це визначена конституцією вимога певної поведінки особи. Загалом, можна сказати, що обов'язок є лише один: додержуватися конституції та законів країни, усі інші обов'язки випливають з нього. У Конституції України його закріплено в статті 68.
Одночасно в текстах конституцій традиційно визначають й інші обов'язки: обов'язок шанувати державні символи (стаття 65 Конституції України); обов'язок не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (стаття 66); обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їхнього повноліття (стаття 51 Конституції України, стаття 15 Конституції Угорщини, стаття 47 Конституції Болгарії); обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків (стаття 51 Конституції України, стаття 15 Конституції Угорщини); обов'язок здобути середню освіту (стаття 10 Конституції Угорщини, стаття 53 Конституції Болгарії) й повну загальну середню (стаття 53 Конституції України) тощо.
Усі перелічені обов'язки стосуються всіх осіб, що перебувають на території держави, і лише обов'язок захисту вітчизни поширюється на власних громадян. У Конституції України його закріплено в такий спосіб: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни України відбувають військову службу відповідно до закону» (стаття 65).
У зарубіжних країнах до конституційних обов'язків також можуть належати: обов'язок брати участь у виборах (Австрія, Бельгія, Італія, Туреччина, Уругвай). У деяких країнах закріплено обов'язок працювати (Еквадор, Іспанія, Туреччина, Японія), здебільшого такий обов'язок характерний для соціалістичних країн (Китай, Куба). А в Уругваї в конституції визначено обов'язок піклуватися про своє здоров'я й своєчасно звертатися по медичну допомогу (стаття 44 Конституції). У статті 36 Конституції Болгарії зазначено, що «вивчення державної мови є обов'язком болгарських громадян».
Конституції фіксують обов'язки не тільки індивіда, а й держави. До того ж акцентують у відносинах індивіда з державою на правах особи й обов'язках держави. Зокрема, у багатьох новітніх конституціях забезпечення прав і свобод людини в різних формулюваннях визначено обов'язком держави (наприклад, стаття 3 Конституції України).
У працях деяких науковців можна натрапити на позицію, що основні права залежать від виконання основних обов'язків: «Виконання обов'язку є однією з важливих передумов реалізації прав і свобод»*. Однак така позиція видається доволі сумнівною: невиконання конституційного обов'язку не позбавляє людину конституційних прав і змоги користуватися ними. Наприклад, невиконання обов'язку здобути повну загальну середню освіту, унаслідок чого людина може виявитися неграмотною, не може бути підставою для позбавлення її реалізації активного виборчого права.
Сравнительное конституционное право / под ред. А. И. Ковлера, В. Е. Чиркина, Ю. А. Юдина. Москва: Манускрипт, 1996. С. 252.
З.6.2.6. Гарантії конституційного статусу особи
Ще одним елементом конституційного статусу особи є гарантії її прав. Гарантії перетворюють права, визначені конституцією й законами, у правову дійсність. Іноді говорять про гарантії не лише прав, а й обов'язків, що є не зовсім коректним. По-перше, суб'єктивні права гарантують (забезпечують), тоді як обов'язки виконують. По-друге, виконання обов'язків, само собою, є гарантією прав інших осіб. Гарантії прав особи — це, як уже зазначали в підрозділі 3.6.2.5, система принципів, норм, засобів матеріально-правового й процесуального змісту, які призначені для реалізації та захисту закріплених у конституції та законодавстві прав особи. Вони мало чим відрізняються від гарантій забезпечення й захисту прав людини, що викладено в названому підрозділі, тому повторювати не будемо.
3.7.