§ 3. Способи тлумачення Конституції та законів

Способи тлумачення — це спеціальні правила і засоби пізнання змісту правових норм, що використовуються суб’єктом у процесі інтер- претаційної діяльності.

Найчастіше в юридичній літературі згадуються граматичний, ло­гічний, системний, телеологічний та історичний (історико-політичний) способи тлумачення.

Граматичний спосіб тлумачення (мовний, філологічний, тексто­вий) полягає в аналізі тексту правової норми з точки зору граматики, у з’ясуванні лексичного значення термінів, інших слів і словосполучень та зв’язків між ними, визначенні змістової структури тексту, у дослі­дженні тексту з точки зору морфології, синтаксису.

Граматичний спосіб, зокрема, було застосовано КСУ при офіційному тлумаченні терміна «медична допомога» у п. 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 29 травня 2002 р. № 10-рп (справа про безоплатну медичну допомогу); термінів «призначення» та «обрання» стосовно суддів у п. 6 мотивувальної частини Рішення КСУ від 16 жовтня 2001 р. № 14-рп (справа про призначення суддів); терміна «доступність» сто­совно освіти у п. 4.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 4 березня 2004 р. № 5-рп (справа про доступність і безоплатність освіти); при до­слідженні етимологічного походження терміна «інтерес» у п. 3.1 моти­вувальної частини Рішення КСУ від 1 грудня 2004 р. № 18-рп щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного проце­суального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес); при визначенні значення розділових знаків у реченні «^військовослуж­бовці, учасники бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у за­рубіжних країнах...» у Рішенні КСУ від 13.06.2002 № 11-рп (справа про фінансування житла для військовослужбовців)^[XX].

Юридичною наукою розроблено правила граматичного тлумачення, які необхідно застосовувати при аналізі юридичних текстів: 1) словам і виразам слід надавати того значення, яке вони мають у літературній мові; 2) якщо законодавець за допомогою легальної дефініції (визна­чення, даного в законі) або іншим шляхом визначив значення терміна, то саме у цьому, а не іншому значенні, слід його застосовувати; 3) зна­чення терміна, встановленого законодавцем для даної галузі права, не можна без достатніх підстав поширювати на інші; 4) якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, їм надається те значення, яке вони мають у юридичній науці та практиці; 5) не можна без достатніх підстав різним термінам надавати однако­вого значення; 6) неприпустимим є таке тлумачення, за якого окремі слова закону трактувалися б як зайві¹.

При використанні логічного способу тлумачення, на відміну від гра­матичного, об’єктом дослідження виступають не окремі слова і слово­сполучення, а внутрішні зв’язки між положеннями нормативного акта, логічна структура правових приписів. Логічний спосіб тлумачення по­лягає у використанні правил формальної логіки для з’ясування змісту норм права шляхом встановлення логічних зв’язків та співвідношення її частин, використовуючи такі прийоми логіки, як логічне перетворення, аналіз понять, висновки від протилежного, висновки за аналогією тощо. Це до­зволяє з’ясувати волю законодавця, виражену в нормативному приписі.

На використання КСУ логічного способу тлумачення вказується, зо­крема у п. 5.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 20 грудня 2007 р. № 13-рп (справа про розповсюдження іноземних фільмів), де вказується, що згідно з ч. 2 ст. 14 Закону «Про кінематографію» іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльо­вані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин. Логічний та граматичний аналіз змісту цієї норми дає підстави дійти висно­вку, що законодавець зобов’язав усіх суб’єктів кінематографії обов’язково здійснювати дублювання або озвучення чи субтитрування українською мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні. На це вка­зує словосполучення «в обов’язковому порядку», вжите законодавцем поряд із словами «вони також»... Іноземні фільми можуть бути також дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

Логічний спосіб тлумачення застосований також у Рішенні КСУ від 9 лютого 2000 р. № 1-рп (справа про місцеве самоврядування)^{[XXI] [XXII],}

ч. 8 мотивувальної частини Рішення КСУ від 2 березня 1999 р. № 2-рп (справа про комунальні послуги)^[XXIII].

Системний спосіб тлумачення передбачає встановлення змісту норми права шляхом виявлення її певного зв’язку з іншими правовими нормами.

У багатьох своїх рішеннях КСУ зазначав, що підставою для відпо­відних висновків було проведене ним дослідження матеріалів справи, системний аналіз положень Конституції України та інших правових актів стосовно порушеного у конституційному зверненні (поданні) пи­тання (див., напр., Рішення КСУ від 10 червня 2010 р. № 15-рп (справа про безоплатну приватизацію житла); Рішення від 28 квітня 2010 р. № 12-рп (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду); Рішення від 30 вересня 2009 р. № 23-рп (справа про право на правову допомогу), Рішення від 4 червня 2009 р. № 13-рп щодо офіційного тлу­мачення положень частин 1, 2 статті 141 Конституції України (щодо встановлення строків, на які обираються депутати місцевих рад).

У інших рішеннях Конституційного Суду зазначається про дослі­дження ним певних положень нормативних актів «у системному зв’язку» (див., напр., Рішення КСУ від 22 грудня 2009 р. № 34-рп; справа про призначення суддів на адміністративні посади); Рішення КСУ від 15 жов­тня 2008 р. № 23-рп; справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою).

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення полягає у встановлен­ні мети, з якою приймався нормативно-правовий акт, що інтерпретується.

Так, у п. 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп (справа про депутатську недоторканність) зазначається: «важ­ливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення — забезпечення безперешкодного та ефек­тивного здійснення народним депутатом України своїх функцій.

Історичний спосіб тлумачення не має самостійного значення, цей спосіб є факультативним, оскільки необхідність його застосування виникає не завжди. Частіше зміст норми права можна розкрити, ви­користовуючи граматичне, логічне, системне, цільове тлумачення. Однак у ряді випадків цих способів може бути недостатньо. Історичне тлумачення є необхідним у тих випадках, коли нормативно-правовий акт діє достатньо тривалий час, і без дослідження соціально-політичної обстановки його прийняття неможливо з’ясувати його зміст.

Поряд з історичним виділяється історико-політичний спосіб тлу­мачення. При цьому, як зазначається в літературі, різниця між цими способами не є суто термінологічною. При історико-політичному спо­собі вивчається не тільки історична обстановка, яка склалась при ви­данні норми, що тлумачиться, а й враховується соціально-політична обстановка, яка склалась на момент самого процесу тлумачення^[XXIV].

Історичний спосіб полягає у з’ясуванні волі законодавця у зв’язку з історичними обставинами прийняття нормативно-правового акта. За такого способу разом із текстом нормативного акта, що підлягає тлу­маченню, досліджуються його проекти, матеріали обговорення, зміни, внесені до нього, здійснюється порівняння норми, що тлумачиться, з попередньою нормою, що регулювала аналогічні відносини.

Цей спосіб тлумачення Конституційний Суд застосував, зокрема, у Рішенні від 16 жовтня 2001 р. № 14-рп (справа про призначення суддів). Так, Суд зазначив: «Досліджуючи спірне питання із застосуванням істо­ричного тлумачення, КСУ встановив, що в системі правосуддя до при­йняття Конституції України 1996 р. посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією Української РСР 1978 р. всі суди утворювалися на засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за ви­нятком народних, обиралися відповідними радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР... Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що по­няття “призначення” та “обрання” мають зазначені відмінності».

В абзаці 6 п. 3 Рішення КСУ від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп (справа про депутатську недоторканність) зазначається, що «історичний аналіз правових норм, які регламентували питання депутатської недоторкан­ності, свідчить про те, що з моментом притягнення особи до кримі­нальної відповідальності пов’язується факт пред’явлення їй обвину­вачення у вчиненні злочину».

На історичній ролі української нації наголошується у Рішенні від 14 грудня 1999 р. № 10-рп (справа про застосування української мови)¹. Історичний аспект враховується і в Рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп (справа про призначення судом більш м’якого покарання) щодо принципу верховенства права^{[XXV] [XXVI].}