§ 2. Діяльність Конституційного Суду України з тлумачення Конституції та законів України
Відповідно до ч. 2 ст. 147, п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України офіційне тлумачення Конституції та законів України віднесено до виключних повноважень єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.
Офіційне тлумачення Конституції і законів України — це діяльність Конституційного Суду, яка спрямована на виявлення змісту норм, окремих положень та понять, які містяться в Конституції та законах України.
Закон «Про КСУ» не містить нормативного визначення офіційного тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд, а визначає лише його підстави (статті 93, 94 Закону).
Формами звернення до КСУ про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України є конституційне подання та конституційне звернення (ст. 38 Закону).
Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновку КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
Суб’єктами права на конституційне звернення з цього ж питання є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (статті 41, 43 Закону).
Звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є ефективним засобом отримання від КСУ офіційного розуміння спірного конституційно-правового питання у сфері гарантування та захисту прав людини. За відсутності інституту конституційної скарги можливість внесення конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України частково вирішує проблему ефективності засобів правового захисту в державі[XVII].
Підставами для звернення до КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України у формах конституційного подання і конституційного звернення є відповідно: а) практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційному тлумаченні положень Конституції та законів України (ч.
1 ст. 93 Закону України «Про КСУ»); така необхідність може бути обумовлена неясністю (двозначністю, неточністю, нечіткістю) окремих положень правових актів, або хоча й однозначним, але неправильним їх розумінням і застосуванням; б) наявність неоднозначного застосування положень Конституції чи законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону «Про КСУ»).Під неоднозначністю застосування положень Конституції та законів розуміють різне застосування тих самих норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значущих обставин.
Отже, саме практична необхідність, а не бажання отримати юридичну консультацію є підставою для розгляду справи КСУ, однак, треба визнати, що поняття практичної необхідності є більш широким за обсягом потенційних випадків (конфліктних ситуацій), ніж неоднозначність застосування положень Конституції або законів України судами України або іншими органами державної влади. На практиці можуть траплятися випадки, коли ті чи інші законодавчі положення застосовуються хоча й однозначно, але неправильно, що призводить до порушення конституційних прав та свобод або створює загрозу їх порушення[XVIII].
Згідно з п. 2 ст. 45 Закону України «Про КСУ» невідповідність конституційного подання (звернення) вимогам законодавства, тобто відсутність, відповідно, практичної необхідності або неоднозначності застосування положень Конституції та законів України, є підставою для відмови в порушенні конституційного провадження. Так, наприклад, Конституційний Суд виніс Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження за конституційним зверненням громадянина Ємельянова А. І. щодо офіційного тлумачення положень п. 3 ч. 2 ст. 222 Кодексу про адміністративні правопорушення від 12 травня 2010 р., де Суд зазначив, що у відкритті провадження відмовлено через невідповідність конституційного звернення вимогам законодавства, оскільки Ємельянов А.
І. не навів фактів неоднозначного застосування положень п. 3 ч. 2 ст. 222 Кодексу.Відповідно до ст. 95 Закону «Про КСУ» у разі, якщо при тлумаченні закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього закону. Наприклад, Рішенням у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка) від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп Конституційний Суд визнав неконституційним положення ч. 4 ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках. Рішенням Конституційного Суду № 1-15 рп від 13 травня 1998 р. у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 3, 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа щодо статусу депутатів рад) було визнано неконституційним положення ст. 5 цього Закону.
За час функціонування КСУ з 1997 по 2011 рік[XIX] ним прийнято 919 актів, з них актів про офіційне тлумачення Конституції та законів України — 453, з яких рішень — 117 (про офіційне тлумачення положень Конституції України — 67), ухвал — 336 (про відмову у відкритті провадження у справі — 311, про припинення провадження — 21). Із зазначених 453 актів про офіційне тлумачення Конституції та законів України були прийняті за конституційними зверненнями громадян — 154, з яких рішень — 23 (що становить 20 % від кількості всіх рішень про офіційне тлумачення і 15 % від кількості всіх актів, прийнятих за зверненнями громадян).
При цьому зазначимо, що за період з 1 січня по 1 липня 2011 р. КСУ отримано 14 конституційних подань і 201 конституційне звернення (з них від громадян — 168, від юридичних осіб — 33).