Способи припинення громадянства

Припинення громадянства — це припинення постійного правово­го зв'язку особи з державою. Припинення громадянства може відбува­тися в таких формах:

1) виходу з громадянства (з власної волі особи);

2) втрати громадянства (за рішенням компетентних органів);

3) позбавлення громадянства (застосовують як санкцію з боку дер­жави лише в деяких країнах, в Україні заборонено);

4) за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Перший спосіб припинення громадянства — це вихід з грома­дянства з власної волі. Зазвичай вихід з громадянства пов'язаний з виїздом особи на постійне проживання за кордон і набуттям або перспективою набуття іноземного громадянства. Задля уникнення ви­падків безгромадянства, вихід з громадянства узалежнюють із фактом набуття особою громадянства іншої держави або отриманням офіцій­ного документа про те, що особа набуде іноземне громадянство після виходу з попереднього.

У деяких випадках вихід з громадянства можуть обмежувати. Такі обмеження застосовують до певних осіб: наприклад, в Японії, Ірландії, Австрії, де діє дозвільна система, у виході з громадянства може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має не­виконані зобов'язання перед державою, майнові зобов'язання, з яки­ми пов'язані суттєві інтереси громадян чи організацій. Зазвичай вихід із громадянства забороняють, якщо особу, яка клопоче про нього, об­винувачено в кримінальній справі або стосовно цієї особи винесено обвинувальний вирок, що підлягає виконанню.

У статті 18 Закону України «Про громадянство», яка регулює вихід з громадянства, закріплено такі умови виходу з громадянства:

• виїзд на постійне місце проживання за кордон;

• набуття громадянства іншої держави або отримання документа, виданого уповноваженими органами такої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з гро­мадянства України.

Датою припинення громадянства є дата видання відповідного указу президента.

Втрата громадянства відбувається з ініціативи компетентних на те органів і поза волею особи. Особа одночасно має усвідомлювати, що певні її дії можуть спричинити таку втрату. Так, згідно зі статтею 19 Закону «Про громадянство» громадянство України втрачають:

1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття до­бровільно набув громадянство іншої держави.

Положення зазначеної статті передбачають вчинення активних дій із набуття громадянства. Одночасно не підпадають під її дію випадки автоматичного набуття громадянства іншої держави у результаті одру­ження з іноземцем; якщо громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення, і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадян­ства іншої держави; набуття громадянства України та іноземної дер­жави дитиною від народження; набуття дитиною, яка є громадяни­ном України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями.

Унаслідок анексії Криму громадяни України, що лишились прожи­вати на півострові, вимушені були набути російського громадянства. Згідно із законодавством України такі випадки розцінюють як приму­сове набуття громадянства, і які не підпадають під дію цитованої стат­ті Закону. Відповідне положення містить стаття 5 пунту 4 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасо­во окупованій території України» від 15 квітня 2014: примусове авто­матичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації Україна не ви­знає, і яке не є підставою для втрати громадянства України.

2) якщо громадянство України набуто особою внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих доку­ментів. Саме ці причини найчастіше є підставою для втрати грома­дянства України;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка від­повідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Положення пунктів 1, 3 не застосовують, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Зазначені поло­ження українського законодавства цілком відповідають з нормам між­народного права.

На відміну від законодавства зарубіжних країн, де не завжди роз­межовують позбавлення і втрату громадянства, в українському зако­нодавстві використовують обидва поняття, що позначають різні за своєю суттю явища.

Термін позбавлення громадянства в законодавстві України вжи­вають у значенні санкції за вчинений особою злочин. Позбавлення гро­мадянства України є неприпустимимвідповідно до основоположного конституційного принципу: неможливості позбавлення громадянства (стаття 25 Конституції України).

У Конвенції про скорочення безгромадянства (1961) також розріз­няють втрату громадянства, тобто автоматичну дію закону (наприклад, якщо особа набуває іншого громадянства) й позбавлення (що перед­бачає рішення органу влади за вчинений особою тяжкий злочин проти держави). Так, згідно із пунктом 3 статті Конвенції «Договірна Держава може зберігати право позбавити особу свого громадянства, якщо під час підписання, ратифікації або приєднання вона вкаже, що залишає за собою право позбавляти громадянства з однієї або декількох пере­лічених підстав, що були на той час в її національному законодавстві:

a) якщо всупереч своєму обов'язку бути вірною цій Договірній Дер­жаві відповідна особа,

(i) ігноруючи пряму заборону з боку Договірної Держави, надава­ла або продовжує надавати послуги іншій Державі, або одержа­ла чи продовжує одержувати винагороду від іншої Держави, або

(ii) поводиться так, що завдає серйозної шкоди життєвим інтер­есам цієї Держави;

b) якщо відповідна особа присягнула на вірність або зробила фор­мальну заяву про вірність іншій Державі чи надала певні докази свого наміру відмовитися від вірності цій Договірній Державі».

У таких випадках позбавлення можливе лише «на підставі закону, що передбачає для відповідної особи право на справедливий розгляд справи судом або іншою незалежною установою».

Про можливість позбавлення (втрати) громадянства через поведін­ку особи, «яка серйозно зашкоджує життєво важливим інтересам дер- жави-учасниці», ідеться в пункті б статті 7 Європейської конвенції про громадянство (1997).

Позбавляти громадянства дозволяють законодавства багатьох єв­ропейських країн за злочинні діяння, що завдають суттєвої шкоди інтересам та безпеці держави або за участь у терористичних органі­заціях. Застосування цієї санкції зазвичай можливе лише в разі відпо­відності таким вимогам:

1. позбавлення громадянства не застосовують до осіб, які набули його від народження;

2. особа не повинна в результаті позбавлення громадянства стати особою без громадянства.

Однак у деяких країнах позбавлення громадянства можливе і без дотримання відповідних вимог. Наприклад, закони багатьох африкан­ських держав передбачають надзвичайно широкі підстави позбав­лення громадянства, а деякі навіть забороняють особі, яку позбавили громадянства, звернутись до суду для захисту свого права. На відміну від африканських країн, у країнах Європи діють вищі стандарти захисту цього основоположного права. Однак останнім часом у законодавство деяких європейських країн було внесено зміни, що дають змогу позбав­ляти громадянства за підтримку терористичної організації «Ісламська

Держава» (ІД), а в тих країнах, де така процедура вже є — розширюють випадки застосування відповідної санкції. За участь в ІД позбавляють громадянства у Великобританії, Данії, Нідерландах, Франції.

У Франції норму про позбавлення громадянства було ведено під час Першої світової війни, коли воно стосувалося осіб, які, будучи гро­мадянами Німеччини, набули французького громадянства, але вирі­шили воювати проти Франції. Відтоді позбавлення громадянства для подвійних громадян зберегли й закріпили в статті 25 Цивільного ко­дексу Франції. Положення законодавства Франції передбачають, що громадянин, який не набув громадянства Франції від народження (натуралізований громадянин), може бути позбавлений громадянства Франції за скоєння злочину проти безпеки держави; ухилення від вій­ськової повинності; за вчинення дій не сумісних зі званням француза, що завдають значної шкоди національним інтересам Франції; у разі скоєння терористичного акту — якщо тільки в результаті цього він не стане особою без громадянства.

Навколо інституту позбавлення громадянства точиться чимало дис­кусій, оскільки право на громадянство, як було зазначено вище, нале­жить до основоположних прав людини. Саме тому намагання органів влади посилити відповідальність власних громадян за причетність до терористичних організацій, що стало актуальним останнім часом, ви­кликають багато дискусій і зауважень збоку міжнародних організацій. Так, у Франції після серії терористичних актів 2015 року, президент Франсуа Олланд подав законодавчу ініціативу щодо поширення поз­бавлення громадянства також на осіб, які мають громадянство Франції від народження та засуджених за злочини, що становлять серйозну за­грозу нації. До цього відповідна санкція поширювалась тільки на на­туралізованих громадян. Після тривалих дискусій у парламенті прези­дент вимушений був відкликати законопроєкт.

У Німеччині 2019 року підготували законопроєкт, за нормами якого позбавлення німецького громадянства можливе за участь у воєнізо­ваних збройних формуваннях, які мають на меті, порушуючи міжна­родне право, насильно ліквідувати органи іноземної держави й ство­рити натомість нові державні чи квазідержавні структури за умови, що особа є повнолітньою, та має друге громадянство. Однак нині за­кон не ухвалено.

В Україні через події на Сході країни 2014 року підготовлено законо­проєкт (2016 року ще один) щодо припинення громадянства України осіб, які вчинили злочини проти основ національної безпеки України. І хоча в назві законопроекту вживають термін «припинення» грома­дянства — зважаючи на зміст пропонованої норми, особу, винну у вчи­ненні злочину проти основ національної безпеки, позбавляють грома­дянства України, що суперечить Конституції України. Тому що норми законопроєктів не узгоджено з нормами Конституції України, чинним законодавством і міжнародними договорами — їх ухвалено не було.

Дискусії щодо можливості позбавлення особи громадянства Укра­їни за поведінку, яка серйозно зашкоджує життєво важливим інтер­есам держави, тривають. Ще однією доволі гострою проблемою, правове регулювання якої слід удосконалити, є проблема множинно­го громадянства.

3.8.