Глава 25. РОЗГЛЯД ЗАКОНОПРОЕКТІВ ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Слід визнати, що Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України, не дає чіткої відповіді, яким чином може бути прийнято цілковито новий текст Конституції.

Вперше Конституційний Суд розглянув це питання у своєму рішенні № 3-зп від 11.07.1997 (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України). Згадуючи в установчій частині рішення про виключне право народу визначати та змінювати конституційний лад у державі, відповідно до вимог статті 5 Основного Закону, Конституційний Суд України стверджує, що прийняття Конституції в 1996 році «було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки од­норазово уповноважив Верховну Раду на її прийняття». Проте детального роз’яснення поняття «конституційного ладу» і його деталізації у вказаному рішенні не було.

Наступний крок у напрямку розкриття послідовності дій при здійсненні процедури прийняття нового тексту Конституції України і взагалі принципової можливості такого розвитку подій був виконаний Конституційним Судом у його Рішенні № 3-рп /2000 від 27 березня 2000 року. Розгляд у суді було викликано появою Указу Президента України № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою».

Судом було об’єднано у спільне провадження ідентичні подання двох груп народних депутатів України стосовно конституційності шести питань, що виносилися на розсуд народу на цьому референдумі. Зокрема, шостим пропонувалося таке питання: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?».

Відповідь Суду мала достатньо контроверсійний характер, бо визнання невідповід­ності такого питання Конституції, а саме так вирішив з цього приводу Суд, до певної міри дисонує з вищезгаданою нормою статті 5 Конституції України про виключне право наро­ду визначати конституційний лад у державі.

Тим не менше, повної ясності в цьому питанні у результаті цього Рішення немає. В першу чергу, це стосується фундаментального питання стосовно того, чи відповідатиме чинній Конституції України запропонована процедура прийняття Основного Закону? А вона у рамках вищенаведеного Рішення виглядає так: спершу на дорадчому всенародно­му опитуванні встановлюється необхідність прийняття нового тексту Конституції, а піс­ля цього на всенародному референдумі, що має імперативний (зобов’язуючий) характер, нова Конституція приймається.

Повну ясність у це питання було внесено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р., в якому йшлося про здійснення влади народом. В ус­тановчій частині Суд недвозначно стверджує право народу приймати нову Конституцію України. Такий імператив, за твердженням Суду, випливає «з нормативно-правового змісту положень частини третьої статті 5 Основного Закону України, згідно з якими на­род є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні».

З цієї цитати із Рішення Суду ми можемо зробити висновок, що актом прийняття нового тексту Конституції народом і буде визначено конституційний лад у нашій державі на той момент часу, коли народ виявить волю стосовно цього. З такого постулату виникає ще одне концептуальне положення: зміст поняття «конституційний лад» викладається не в окремій статті Конституції або у групі статей, він визначається всією сукупністю статей Основного Закону без жодного винятку, з першої до останньої.

Ще більш послідовно така теза простежується у резолютивній частині зазначеного Рішення, де йде мова про безпосередній зміст поняття суверенного права народу на вла­ду в країні. Це сформульовано так: «Тільки народ має право безпосередньо шляхом все­українського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюєть­ся Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України у порядку, встановленому його розділом ХІІІ».

Це речення містить кілька складових українського конституційного процесу. У пер­шій його частині підтверджено, що визначення конституційного ладу є виключною пре­рогативою народу України. По-друге, відбуватися це повинно без участі будь-яких посе­редників, включно з державою, її органами або посадовими особами. По-третє, здійсню­ватися такий акт має волевиявленням народу на всеукраїнському референдумі. І, насам­кінець, позитивне рішення, отримане у результаті розгляду певного тексту Конституції, винесеного на розсуд народу на цьому референдумі, буде означати закріплення консти­туційного ладу в нашій країні саме цим текстом.

Водночас, Конституційний Суд ще раз стверджує, що тільки народ має право зміню­вати визначений конституційний лад в Україні, але не вимагає безпосереднього здійснен­ня таких процедур народом поза участю відповідних структур - воно полягає у внесенні змін до чинного тексту Основного Закону України. Визначається, що сьогодні порядок внесення таких змін прописано у ХІІІ розділі чинної Конституції України.

Отже, ми бачимо чітке і недвозначне розмежування Конституційним Судом України двох фундаментальних прав народу: на визначення конституційного ладу і на його зміну. І перше, і друге є правом виключно народу, але втілення їх у практику є різним. Це сто­сується як суб’єктів, так і порядку здійснення цих прав.

Можемо стверджувати, що на час прийняття чинного тексту Конституції у 1996 році побутував підхід до нього як до певного роду канонічного тексту. Вочевидь, саме тому в положеннях Основного Закону не прописана, хоча б побіжно, процедура можли­вого прийняття нового тексту Конституції на заміну чинного.

Можливо, саме тому у 2008 році була зроблена ще одна спроба вирішити це і ряд супутних питань шляхом залучення до процесу головного і єдиного конституційного арбітра у нашій державі. У своєму Рішенні № 6-рп від 16.04.2008 Конституційний Суд України вперше впритул підійшов до вирішення питання про унормування технології прийняття нового тексту Конституції на всеукраїнському референдумі. Звісно, він не міг надати рекомендації щодо розробки і прийняття змін до Конституції і законів України, які б раз і назавжди розв’язали суперечку різних гілок влади у цьому питанні. Проте пе­релік чітких кроків, які мають бути виконані для подолання лакуни у чинному законо­давстві він означив.

Конституційний Суд у відповідь на звернення Президента про тлумачення положень ряду статей Конституції зробив декілька важливих роз’яснень щодо кола питань, які мо­жуть вирішуватися всеукраїнським референдумом, а також щодо порядку впровадження та оформлення рішень всеукраїнського референдуму. Вони певною мірою стосуються як питань прийняття змін до Конституції, так і власне прийняття нової Конституції на та­кому референдумі.

У резолютивній частині цього Рішення у справі, яка так і називається - «про при­йняття Конституції та законів України на референдумі», Суд, по-перше, чітко визна­чив, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади у державі може приймати на всеукраїнському референдумі саму Конституцію і закони України (вносити до них зміни), окрім законів, прийняття яких на референдумі не допускається. Разом із цим, Конституційний Суд встановив беззастережну вимогу, що порядок їх прийняття має бути визначений Конституцією і законами України. Звертаємо увагу на те, що у Рішенні застосовано наказову форму: має бути. Таке формулювання вказує на те, що таких норм у чинному законодавстві України поки що немає і, отже, поки що не може бути й мови про можливість прийняття Конституції України в цілому, законів та змін до законів у результаті всеукраїнського референдуму.

Що ж може бути винесено на референдум відповідно до чинного законодавства? Очевидно, тільки те, про що йде мова у ХІІІ розділі Конституції, а саме, внесення змін до Конституції.

Отже, чинною редакцією Конституції більш-менш чітко встановлено лише техноло­гію внесення змін до тексту Конституції. Їй присвячено, як ми щойно нагадали, окремий розділ Основного Закону - розділ ХІІІ. Його віднесено до змістовно фундаментальних розділів Конституції, внесення змін до яких потребують ускладненої за змістом і більш довгої у часі процедури.

Це є причиною того, що й у чинному сьогодні тимчасовому Регламенті Верховної Ради України є всього один розділ, котрий встановлює порядок дій депутатського кор­пусу та інших структур при внесенні змін до Конституції України. Тож далі коментар до Регламенту буде присвячено статтям саме цього розділу.

За процедурою внесення змін до Конституції положення Основного Закону роз­поділяються на дві групи. До першої, яку ми умовно кваліфікуємо як базову, віднесено такі розділи: «Основні засади» (розділ І), «Вибори. Референдум» (розділ ІІІ) і «Внесення змін до Конституції України» (розділ XIII). До другої групи належать всі інші розділи.

В першому розділі Конституції («Основні засади») міститься опис підвалин консти­туційного ладу нашої держави. Тому ми можемо стверджувати, що весь наступний текст Конституції є похідним від змісту зазначеного розділу. Таке ж важливе значення має та частина Основного Закону, де виписано принципи, за якими здійснюється волевиявлен­ня народу через вибори та референдуми. Невід’ємною частиною засадничих настанов Конституції її авторами було встановлено дії відповідних державних органів при внесен­ні змін до Конституції.

Ідеологія внесення змін до цих розділів передбачає максимальне залучення всіх можливих учасників такого процесу. У першу чергу, це стосується необхідної участі са­мого народу. Це передбачено обов’язковим проведенням всеукраїнського референдуму щодо затвердження запропонованих змін. Робота, що передує винесенню запропонова­ного тексту змін на розсуд народу, є більш складною, ніж та, що ведеться при коригуванні незасадничих положень Основного Закону України.

За різними моделями відбувається і безпосередній розгляд та прийняття змін у за­лежності від того, до якої групи належить розділ, до якого пропонуються зміни. Небазові положення змінюються у два етапи. Спершу має відбутися попереднє схвалення поданих змін простою більшістю від конституційного складу парламенту. Цей законопроект може бути прийнятий на наступній сесії в разі, якщо за це проголосують вже щонайменше дві третини від вказаного складу, тобто триста або більше народних депутатів України.

Коли зміни вносяться до першого, третього або тринадцятого розділів Конституції, механізм їх проведення змінюється. Спершу у Верховній Раді має відбутися прийняття цих змін принаймні трьомастами голосами народних депутатів, а вже після цього вони повинні бути затверджені на всеукраїнському референдумі у відповідності до норм чин­ного сьогодні Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Важливо звернути увагу на вимогу проводити всі обговорення і прийняття ухвальних рішень стосовно внесення змін до Конституції виключно на чергових сесіях парламенту.

Встановлено певні обмеження на можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до Конституції. Так, статтею 156 визначено можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до названих нами базовими розділів з одного й того ж питання вже до парламенту наступного скликання. У статті 158 йде мова про те, що розглянутий і не прийнятий закон щодо змін у Конституції України може бути подано лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

Якщо розглянути останні дві норми паралельно, ми можемо помітити певну пра­вову колізію. Адже під дію статті 158 можуть підпадати і зміни до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції, бо в ній говориться взагалі про законопроекти про внесення змін без конк­ретизації, яких саме розділів вони стосуються. Однак слід розуміти, що для проведення змін до базових розділів Основного Закону має працювати більш продовжена у часі нор­ма, яка одночасно є і більш жорсткою: положення про можливість повторного подання законопроекту на розгляд Верховної Ради вже наступного після першої спроби розгляду скликання.

Слід зауважити, що світова практика проведення конституційних змін зазвичай передбачає ускладнені процедури, щоби звести можливість змін до мінімуму. Так, у Конституції Норвегії питання про корективи Основного Закону можуть бути розглянуті не пізніш, ніж за рік до терміну закінчення повноважень діючого на той час стортингу (парламенту). Прийняттям нововведень одним складом парламенту справа там не закін­чується; зміни обов’язково мають бути підтверджені наступною каденцією вищого зако­нодавчого органу країни.

В Україні, нагадаємо, забороняється зміна одних і тих же положень Конституції України під час однієї каденції Верховної Ради.

Унормовано й обов’язкову участь у процесі реформування Основного Закону України єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні - Конституційного Суду. Йому відводиться надзвичайно важлива роль перевірки відповідності поданих ініціато­рами законопроектів вимогам статей 157 і 158 Конституції. У першій із них іде мова про те, що зміни до тексту чинного Основного Закону не можуть передбачати щонайменшого обмеження прав і свобод громадян, а тим більше їх скасування. Вони також не повинні призводити до ліквідації незалежності нашої держави або до порушення її територіаль­ної цілісності. Зміни, як це встановлено у ч. 2 ст. 157 Конституції, не можуть прийматися в умовах оголошеного воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 136. Законодавство про порядок внесення Верховною Радою змін до Конституції України (254к/96-ВР)

1. Порядок діяльності Верховної Ради щодо внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) визначається Конституцією України (254к/96-ВР), цією главою Регламенту та іншими його нормами, що не суперечать положенням цієї глави.

У коментарі до цієї статті слід, у першу чергу, послатися на частину першу статті 85 Основного Закону України, у якій ідеться про повноваження Верховної Ради України. У зазначеному тексті вказується на повноваження парламенту вносити зміни до Конституції України, але одночасно наголошується, що робити це можна виключно «в межах і поряд­ку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції».

Отже, Верховна Рада є тим єдиним органом, якому доручено вдосконалюва­ти Основний Закон держави. Підкреслюємо, що мова йде виключно про зміни до Конституції, тобто обумовлюються засади і порядок внесення змін до її окремих статей, вилучення і додавання статей і (або) розділів. Немає жодних обмежень щодо кількості таких змін. Тому можна змінювати як одну статтю, так і кілька статей одночасно. Більше того, можуть бути змінені всі статті Конституції. Але у всіх таких випадках ми говори­мо про створення нової редакції Конституції, незважаючи на обсяги такого редагування, незважаючи на те, чи охоплюють вони обмежену частину чинного тексту чи більшу кіль­кість статей.

Інша справа, коли ми говоримо про прийняття абсолютно нового тексту, який жодним чином не спирається на текст чинної Конституції - ні структурно, ні на понятійному рівні.

Для вирішення питання, про що саме йде мова - про визначення конституцій­ного ладу чи про певні зміни існуючого конституційного ладу, - слід звертатися до Конституційного Суду України. Адже у першому випадку має бути створена нова Конституція, принципово новий її текст, і це потребує єдиної технології процесу її прий­няття. Якщо справа обмежується модифікацією конституційного ладу, тоді треба керува­тися виписаною у діючій Конституції процедурою внесення змін до Конституції (дивись розділ ХІІІ).

Щодо прийняття нового тексту Конституції - на сьогодні немає чітко унормованої конституційної процедури для цього. Тому щонайменше було б логічно провести через парламент такі зміни до Основного закону, які б регламентували цю ситуацію.

Вищезгадане положення пункту першого частини першої статті 85 встановлює, що внесення змін до Конституції має відбуватися у визначених розділом ХІІІ межах і у відповідності до передбаченого ним порядку. Зокрема зазначається, що внесені зміни не можуть ні в якому разі обмежувати чи скасовувати існуючі права і свободи громадян. Вони також не можуть бути «спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності» нашої держави. Тут також встановлені певні часові і кількісні обмеження процедури прийняття змін до Конституції. Не дозволяється, наприклад, змі­нювати Основний Закон під час запровадження воєнного або надзвичайного стану.

В цьому розділі закладено порядок прийняття змін до Конституції. Цей порядок значно ускладнюється у разі, якщо мова йде про внесення змін до розділів, що унормову­ють загальні засади Конституції, принципи проведення виборів і референдумів, а також власне до розділу, який встановлює порядок внесення змін до Конституції.

Крім Конституції України, базовим для визначення порядку діяльності парламен­ту в процесі прийняття змін до Конституції статтею 136 Основного Закону визначено Регламент Верховної Ради України. Нагадаємо, що застосування норм інших розділів Регламенту дозволяється лише у тому разі, якщо це не суперечить нормам, встановленим у розділі про процедуру внесення змін до Основного Закону. Це диктується високою від­повідальністю, яку бере на себе законодавчий орган, змінюючи Конституцію. Тому засто­сування загальних норм Регламенту під час здійснення цього різновиду законотворчого процесу має бути вкрай обережним.

До переліку законів, які використовуються при роботі над внесенням змін до Основного Закону, слід додати також Закон «Про статус народного депутата України» і Закони «Про Конституційний Суд України» та «Про всеукраїнський і місцевий референдуми».

Стаття 137. Суб'єкти права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій, поправок до них та пропозицій щодо їх розгляду

1. Суб'єктами права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) є Президент України, народні депутати у кількості, зазначеній у статті 154 та частині першій статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

2. Суб'єктами права подання до Верховної Ради пропозицій, поправок до законопро­ектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) є Президент України, а також народні депутати у кількості, яка передбачена статтею 154, частиною пер­шою статті 156 Конституції України (254к/96-ВР) для подання до Верховної Ради відповідних законопроектів.

3. Під час підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій, поправок до них або питань, пов'язаних з ними, пропозиції щодо порядку і результатів їх розгляду подають­ся народними депутатами у загальному порядку, встановленому Законом України «Про статус народного депутата України» (2790-12) та цим Регламентом.

4. Суб'єкти права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій, поправок до них, пропозицій щодо порядку і результатів їх розгляду зазначають у письмовій формі, хто в разі необхідності представлятиме їхні правові позиції під час підготовки і розгляду у Верховній Раді та її органах поданих ними документів (до трьох осіб). Особами, уповноваженими представляти у Верховній Раді та її органах законопроекти про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозиції та поправки до них, подані народними депутатами, можуть бути лише народні депутати з числа тих, хто підписав подання про внесення до Верховної Ради відповідних законо­проектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій, поправок до них і повноваження яких не припинені; заміна таких представників здійснюється шляхом подання звернення з дотриманням вимог щодо кількості підписів народних депутатів (стаття 139 цього Регламенту).

1. Статтею 154 Конституції України встановлено, що суб'єктами права подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до Конституції України мо­жуть бути лише або Президент України, або не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу українського парламенту. Варто звернути увагу на те, що тут, як і в інших положеннях Основного Закону, не вказується конкретне числове значення кількості депутатів, а використовується опосередковане визначення кількості як частини від конституційного складу законодавчого органу. Це зроблено для того, щоб зміна норми про конституційну чисельність депутатів Верховної Ради не потягла за со­бою необхідності змінювати цілу низку положень Конституції, де наведені числові ха­рактеристики кількості голосів народних депутатів, необхідних для виконання певних конституційних дій.

У разі якщо передбачається внести зміни до одного із трьох розділів Основного Закону, а саме до розділу першого «Загальні засади», розділу третього «Вибори. Референдум» і розділу тринадцятого «Внесення змін до Конституції України», право подання відповідних законопроектів надається знов-таки як народним депутатам, так і Президенту України. Ось тільки чисельність групи народних депутатів України, яким у цьому випадку надається таке право, повинна бути значно більшою: вона має сягати принаймні двох третин від конституційного складу Верховної Ради України. На сьогодні це може бути не менше трьохсот народних депутатів.

Наголошуємо, що у нинішній редакції Регламенту Верховної Ради застосовано тер­мін «суб'єкти права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України». Це зроблено для того, щоб не плутати їх із суб'єктами, які мають «право законодавчої ініціативи», дії і коло яких унормовано у частині першій статті 93 Конституції. До їх кола, крім Президента України, належить також Кабінет Міністрів України і народні депутати України.

Нагадаємо, по-перше, що у Законі «Про статус народного депутата України» право законодавчої ініціативи трактується значно ширше, аніж тільки як право подавати до Верховної Ради законопроекти. Там воно реалізується також у формі внесення до парла­менту проектів постанов та інших законодавчих пропозицій. По-друге, відмінність між цими двома поняттями полягає також у переліку суб'єктів процесу законодавчої ініціа­тиви (в одному з них є Кабінет Міністрів, в іншому - ні). Крім того, у другому випадку не накладається жодних чисельних обмежень на кількість народних депутатів, які можуть об'єднуватися при внесенні будь-якого законопроекту до Верховної Ради. У той же час, у разі внесення змін до Конституції вжито чітко встановлене обмеження кількості народ­них депутатів - суб'єктів ініціативи, що має суттєве значення у процесі законотворення. Підкреслюємо, що такий підхід використовується з метою не вносити зайвої плутанини через застосування одних і тих же термінів для різних законотворчих процесів.

Не слід забувати також про те, що один і той же народний депутат не може бути суб'єктом подання одночасно двох або більше законопроектів, які є альтернативними один до одного.

2. Ще більш важливою для розуміння важливості акту внесення змін до Основного Закону нашої держави є норма, наведена у другій частині статті 137 Регламенту. Там за­значено, що Регламентом поширено вимоги ст.154 та частини першої ст.156 Конституції також і на процедуру внесення до Верховної Ради (ініціювання) пропозицій і поправок до законопроектів, якими пропонується зміна положень чинної Конституції. Тобто, при внесенні народними депутатами пропозицій та (або) поправок до законопроектів, яки­ми передбачено зміни у розділах І, ІІІ і ХІІІ Конституції, кількість таких парламентаріїв повинна бути не меншою двох третин від конституційного складу парламенту. Звісно, кожна з поданих поправок може бути підтримана різними за складом групами депутатів. Головне, наголошуємо, що кількість ініціаторів кожної окремої пропозиції чи поправки має бути не меншою ніж 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

Ініціювання змін до інших розділів Конституції (небазових змін) потребує під­тримки не менш ніж 1/3 третини від конституційного складу Верховної Ради.

Необхідність такої вимоги очевидна. Якщо цього не зробити і надати право ініцію­вання поправок, наприклад, за нормою, зазначеною у частині першій ст.93 Конституції, то можна потрапити у таку ситуацію, коли невеликий за обсягом змін законопроект про внесення змін до базових розділів Основного Закону (розділи І, ІІІ і ХІІІ) може бути роз­ширений за допомогою ініціатив груп народних депутатів, кількість яких є меншою за 2/3 від конституційного складу парламенту, загрожуючи, таким чином, прийняттю первин­но ініційованих змін. За відсутністю такого застереження і Кабінет Міністрів у цій ситу­ації також міг би вносити свої поправки, адже у загальній законодавчій практиці згідно Конституції йому надається право законодавчої ініціативи.

Один і той же народний депутат України не може бути одночасно серед ініціаторів внесення декількох поправок або пропозицій до одного і того ж положення законопроек­ту про зміни у Конституції України.

3. В ході підготовки до розгляду у Верховній Раді і безпосередньо під час розгляду законопроектів про внесення змін до тексту Конституції, а також пропозицій, поправок і питань, пов’язаних із ними, виникає багато суто процедурних моментів, що стосують­ся порядку і результатів їх розгляду. Вони вносяться і приймаються у звичайному ре­жимі, без застосування вимог, викладених у розділі ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» і виключно з урахуванням положень Закону «Про статус народного депутата України» (ст. 10 «Загальні положення» та ст. 11 «Права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України») та Регламенту. Це, зокрема, стосується того, що пропозиції стосовно процедури розгляду можуть вноситися окремим депута­том, а не 1/3 або 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

4. Загальні вимоги законодавчої процедури передбачають, що у разі якщо групою народних депутатів внесено до Верховної Ради законопроект, то народний депутат, пріз­вище котрого вказано у переліку авторів першим, вважається ініціатором внесення цього законопроекту. Цей статус надає йому певні повноваження і права щодо представлення інтересів авторів законопроекту. Варто нагадати, що у разі відкликання означеним депу­татом свого підпису під внесеним документом, ініціатором вважається той із депутатів, чиє прізвище є наступним у переліку.

У разі якщо мова йде про подання до парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції, термін «ініціатор» набуває іншого змісту. Тут ініціаторами подання є всі без винятку народні депутати, які поставили свої підписи під внесеними документами. У випадку подання аналогічного законопроекту першою особою держави ініціатором вважається Президент України.

При виконанні спеціальної процедури внесення змін до Основного Закону безпо­середньо у тексті подання або в окремому документі, що його супроводжує, вказують­ся прізвища не більш ніж трьох народних депутатів, уповноважених представляти у Верховній Раді та її органах - комітетах, тимчасових спеціальних комісіях тощо - по­даний законопроект та пропозиції і поправки до них під час розгляду у Верховній Раді. Надалі ми називатимемо їх представниками законопроекту.

Представниками законопроекту можуть бути виключно народні депутати з числа тих, хто підписав подання про внесення відповідного законопроекту про внесення змін до Конституції України. Серед них не може бути народних депутатів, повноваження яких на момент подання законопроекту до парламенту були припинені. Народні депутати, повноваження яких припинені у процесі розгляду документу у Верховній Раді, також ав­томатично виключаються із списку представників законопроекту.

Для того, щоб виключити когось із переліку представників законопроекту про вне­сення змін до Конституції України, замінити одного чи декількох парламентаріїв у ньо­му або додати когось із тих, що підписали законопроект, до переліку представників, до Верховної Ради подається звернення групи народних депутатів, котрі вимагають цього. До складу і чисельності цієї групи висуваються певні вимоги. Їх зміст зазначено у частині третій ст.139 чинного Регламенту.

У разі, коли йдеться про зміни у групі представників законопроекту про зміни до Основного Закону, то звернення щодо цього має бути підписано більшістю народних де­путатів з числа тих, які подавали законопроект. Під терміном «більшість» тут треба ро­зуміти 50 відсотків від чисельності цієї групи плюс один голос.

Щодо того, хто може представляти інтереси Президента при поданні ним законопро­екту про зміни у Конституції, то тут законодавство не встановлює особливих обмежень, крім тих, що є очевидними і тому не зазначені у Регламенті. Зрозуміло, що представляти інтереси Президента не можуть особи, які не є громадянами України, народні депутати, прізвище яких значиться серед ініціаторів іншого законопроекту, альтернативного до представленого Президентом України тощо.

Стаття 138. Порядок подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій та поправок до них

1. Подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій та поправок до них здійснюється із застосуван­ням відповідно статей 154, 156, 157, 158 Конституції України (254к/96-ВР), а також положень частин першої, четвертої, статті 85, статей 86, 87, 89 цього Регламенту та з урахуванням вимог цієї глави Регламенту.

2. Суб'єкт права подання (ініціатор подання) до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій та поправок до них подає їх до Верховної Ради із письмовим поданням за своїм підписом (підпи­сами), при цьому підпис народного депутата не відкликається.

3. Законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) повинен містити положення про термін набрання ним чинності як закону.

4. Законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» не повинен містити положень про внесення змін до інших розділів Конституції України (254к/96-ВР), за винятком лише редакційно уточнюючих змін, які викли­кані відповідними змінами норм розділів I, III, XIII Конституції України (254к/96- ВР). Затвердження всеукраїнським референдумом таких редакційно уточнюючих змін до інших розділів Конституції України (254к/96-ВР) не виключає прийняття в майбутньому Верховною Радою змін до тих же положень відповідно до статті 155, частини другої статті 158 Конституції України (254к/96-ВР).

5. Законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), окре­мо поданий до Верховної Ради відповідно до статті 154 Конституції України (254к/96-ВР), не повинен містити положень, які у зв'язку із системною єдністю норм Конституції України (254к/96-ВР) зумовлюють необхідність внесення змін до розділів Конституції України 254к/96-ВР), зазначених у статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

6. У разі виникнення необхідності одночасного комплексного внесення змін як до розділів Конституції України (254к/96-ВР), зазначених у статті 155, так і до розділів, зазначених у частині першій статті 156 Конституції України (254к/96-ВР), ініціа­тор подання таких змін до Конституції України (254к/96-ВР) подає до Верховної Ради одночасно два окремих законопроекти (пов'язані законопроекти). Такі за­конопроекти повинні містити також положення, які передбачають поєднане та узгоджене в часі набрання ними чинності, та згідно з якими в разі неприйняття Верховною Радою чи незатвердження всеукраїнським референдумом одного із них, інший, пов'язаний з ним, не набирає чинності.

7. Подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України (254к/96-ВР) супроводжується одночасним поданням і законопроекту, яким передбачається виділення коштів з Державного бюдже­ту України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України (254к/96-ВР).

8. Пояснювальна записка до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), крім загальних положень, передбачених у цьому Регламенті (частина перша статті 86), повинна висвітлювати також питання, зазначені в пун­ктах 2-10, 14 частини другої статті 140 цього Регламенту.

9. Альтернативні законопроекти подаються до Верховної Ради лише протягом 14 днів після надання народним депутатам законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР). У разі підписання народним депутатом пись­мового подання про внесення двох і більше альтернативних законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), його підпис у поданнях щодо внесення другого і наступних за часом альтернативних законопроектів не підлягає врахуванню.

1. У статтях 154 і 156 обумовлюються правила подання законопроектів про внесен­ня змін до Конституції. Так, статтею 154 унормовується, що суб'єктами подання таких законопроектів можуть бути Президент України або група народних депутатів чисель­ністю не менша як третина від конституційного складу Верховної Ради України. Треба зазначити, що це положення Конституції України стосується тільки розділів Основного Закону, названих нами для спрощення сприймання небазовими. Для базових розділів (І, ІІІ і ХІІІ) чисельність групи депутатів, які мають право вносити зміни, повинна бути не меншою двох третин від конституційного складу парламенту. Про це йдеться у статті 156 Конституції, на яку є посилання у цьому пункті статті 138 Регламенту.

Крім того, у цих статтях Основного Закону закладені вимоги до процедури розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції, а також встановлюються часові обме­ження відносно повторного внесення цих законопроектів у разі їх відхилення на будь- якій із стадій їх розгляду.

Стаття 157 забороняє вносити зміни, які можуть скасувати або обмежити права і свободи людини і громадянина, а також такі, що спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Це може бути виявлено лише в процесі проходження законопроекту через Верховну Раду, тому під час подання його до парла­менту така перевірка не здійснюється.

Цією ж статтею обумовлено неможливість розгляду такого роду законопроектів під час дії у країні воєнного або надзвичайного стану.

Оформлення законопроектів щодо внесення змін до Конституції виконується лише у відповідності до частин першої та четвертої ст.85 Регламенту, бо інші частини цієї статті або не відповідають нормам розділу про зміну Основного Закону, або мають звужений характер. Положення статей 86, 87 і 89 Регламенту стосовно супровідних матеріалів до законопроектів, реєстрації та правил їх повернення суб'єкту подання розповсюджуються без будь-яких обмежень і на законопроекти про внесення змін до Конституції.

2. У цьому пункті чітко сформульовано одну із найголовніших відмінностей про­цедури проходження законопроектів про зміни до Конституції. У звичайному випадку будь-який ініціатор може відкликати підпис під законопроектом у будь-який момент проходження його через парламент. Якщо це відбувається до прийняття законопроекту у першому читанні, то така ситуація може призвести до зняття проекту з розгляду, якщо всі народні депутати, що поставили свої підписи під поданим документом, відкличуть свої підписи.

А ось можливість зняття підпису окремим депутатом з тих, що подали до Верховної Ради законопроект про внесення змін до Основного Закону, Регламентом Верховної Ради України повністю відсутня. Якби такої норми не існувало, то при невеликому перевищен­ні встановленої кількості необхідних підписів (не менше однієї або двох третин від кон­ституційного складу парламенту), відкликання кількох підписів може призвести до того, що кількість підписів під документом стане меншою від необхідної. А це може викликати правові колізії, такі як встановлення легітимності суб'єкту подання, можливості звер­нення до суду тощо.

3. Ця вимога є загальновживаною у законодавчій практиці і відповідає положенню частини сьомої ст.85 цього Регламенту, яка унормовує прийняття законопроектів за за­гальною процедурою.

4. Відмінність процедур, за якими приймаються зміни до базових і небазових роз­ділів Конституції, викликало необхідність цього положення, за яким в одному законопро­екті не можуть пропонуватися зміни до розділів І, ІІІ і ХІІІ та одночасно до будь-яких ін­ших розділів Основного Закону, що жодним чином між собою змістовно непов'язані. Якщо ж запровадження запропонованих законопроектом змін до базових розділів обумовлює потребу прийняття одночасно відповідних супутних редакційних змін і в інших розділах Конституції, то такі зміни можуть бути поєднані в рамках одного законопроекту.

5. Зворотної ж ситуації, коли прийняття змін до небазового розділу чи до групи розділів Конституції, викликає необхідність одночасних змін і у базових розділів, бути не може. Характер змін тут не має значення, він може бути редакційно-уточнюючим або ж сутнісним. У цьому випадку подається два окремих законопроекти, які попри всю їх можливу системну спорідненість мають розглядатися за різними процедурами. Послідовність їх розгляду обумовлюється причинно-наслідковим зв'язком: спершу ви­конується процедура прийняття змін до небазових розділів, а вже потім розглядаються зміни у базових розділах.

6. Якщо мова йде про одночасне комплексне внесення змін до небазових розділів Основного Закону та змістовно пов'язана з цим зміна положень певних його базових розділів, то їх варто процедурно об'єднати. Немає значення, які з цих змін є причиною, а які - наслідком. У такому разі ініціатори подання вносять до парламенту два окремих законопроекти. Вони отримують назву пов’язаних законопроектів. Така назва під­креслює обов'язковість поєднаності цих законопроектів на всіх стадіях їх проходження у Верховній Раді.

На етапі внесення цих законопроектів до парламенту варто було б домовитися про те, що обидва законопроекти мають спільні супровідні документи - подання, поясню­вальні записки тощо. Вони б могли реєструватися під одним номером та розрізняти­ся відповідними індексами: рп - для небазових (рядових) і бп - для базових розділів Конституції, наприклад, 1130-рп і 1130-бп. Альтернативні до них законопроекти теж мали б подаватися як пов'язані між собою, а їх ідентифікація могла б у цьому випадку бути спареною. У наведеному нами прикладі їх нумерація може бути такою: 1130-1рп і 1130-1бп тощо.

Пов'язані законопроекти розрізнялися б на цій стадії текстами і порівняльними таблицями. Обов'язковим для такого роду законопроектів мали б бути поєднані та узгод­жені в часі умови проходження їх у парламенті та набрання ними чинності. Наприклад, у разі неприйняття парламентом того з них, у якому пропонується внести зміни до неба­зових розділів, відповідно пов'язаний з ним законопроект про зміни до базових розділів Конституції теж не може набрати чинності. І навпаки: при незатвердженні всеукраїнсь­ким референдумом законопроекту про зміни до базових розділів, пов'язаний з ним зако­нопроект про зміни до небазових розділів, звісно, теж не набирає чинності.

У цілому, такий підхід обумовлено попередженням виникнення ситуації, що може скластися за бажання змінити Конституцію через намагання зосередити всі зміни (до базових і небазових розділів) в одному законопроекті і прийняти його у відповідності до норм частини першої ст.156 Конституції України, тобто із затвердженням на всеук­раїнському референдумі. Такий спрощений підхід може бути доволі небезпечним, адже він може створити небажаний прецедент. Тому частина шоста цієї статті Регламенту по­будована так, щоб запобігти цьому.

7. Внесення змін до базових розділів Конституції вимагає в обов'язковому поряд­ку проведення всеукраїнського референдуму, на якому згідно частини першої статті 156 Основного Закону затверджується законопроект про такі зміни. У відповідності до статті 11 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (№ 1286-ХІ) фінансу­вання витрат на проведення всеукраїнського референдуму повинно здійснюватися за ра­хунок Державного бюджету. У цьому Законі джерелом фінансування зазначається «рес­публіканський бюджет», тому що його було прийнято ще 3 липня 1991 року, за існування УРСР, до проголошення незалежності.

Це спонукало авторів Регламенту поставити вимогу перед суб'єктами подання за­конопроекту про зміни до базових розділів надавати одночасно супроводжуючий зако­нопроект стосовно виділення коштів із Держбюджету на поточний або наступний роки для покриття видатків, необхідних для проведення відповідного всеукраїнського рефе­рендуму. Такий законопроект не має статусу «пов'язаного» з основним законопроектом, але, звісно, без його прийняття референдум відбутися не може.

8. З метою з'ясування підстав змістовного та організаційного характеру, які зумо­вили подання законопроекту про внесення змін до Конституції у пояснювальній записці мають бути висвітлені питання, які наведені у пунктах 2-10 та 14 частини другої статті 140 парламентського Регламенту. Там обов'язково мають бути зазначені співвідносність запропонованого законопроекту із нормами статей 154 і 156 Конституції та з міжнарод­ними зобов'язаннями, які взяла на себе Україна.

Крім того, зрозуміло, у поясненнях до проекту мають бути враховані вимоги части­ни першої статті 86 Регламенту, а саме: загальне обґрунтування необхідності його при­йняття, його місце у системі діючого законодавства, природу і обсяги соціально-еконо­мічних, правових та інших результатів застосування закону, що можуть виникнути після його прийняття, а також інші необхідні для розгляду поданого законопроекту відомості.

9. Як і у випадку звичайної законодавчої процедури, у разі прийняття конститу­ційних законопроектів цей пункт допускає можливість подання альтернативних законо­проектів. Термін такої дії закінчується через 14 днів з дня, коли народними депутатами України було подано перший законопроект. Виходячи з того, що тут закладено норму, згідно з якою враховується підпис народного депутата тільки під одним із альтернатив­них документів, а саме під першим з них за часом підпису, ми можемо вирахувати гранич­ну кількість можливих альтернативних законопроектів.

Якщо мова йде про зміни до небазових розділів Конституції, то всього може бути взято до розгляду не більше трьох альтернативних проектів. Але в разі коли один з них по­дано Президентом, то їх може бути на один більше - чотири. У випадку пропозиції зміни базових розділів Основного Закону, і якщо при цьому Президент не подає свого варіанту законопроекту, до опрацювання може бути прийнято лише один документ, без можли­вості подання альтернативного. У разі подання президентського варіанту як першого у часі або ж альтернативного може бути зареєстровано максимум два законопроекти.

Стаття 139. Відкликання законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), пропозицій, поправок до них

1. Законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вважаєть­ся відкликаним за письмовим зверненням ініціатора його подання до Верховної Ради, якщо зазначений законопроект ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради. Про відкликання законопроекту оголошується на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

2. Законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), який включено до порядку денного сесії Верховної Ради, але постанова про звернення Верховної Ради щодо нього ще не направлена Верховною Радою до Конституційного Суду України, може бути відкликаний лише за згодою Верховної Ради. Така згода надається шляхом прийняття рішення про виключення відповідного законопро­екту з порядку денного сесії Верховної Ради.

3. Звернення про відкликання законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), поданого до Верховної Ради народними депутатами, повин­но бути підписано більшістю народних депутатів, які подавали законопроект, але не менш як третиною від конституційного складу Верховної Ради щодо законо­проекту, зазначеного в статтях 154, 155 Конституції України (254к/96-ВР), а щодо законопроекту, зазначеного в статті 156 Конституції України (254к/96-ВР), - не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

4. Пропозиція, поправка до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) може бути відкликана за письмовим зверненням ініціатора її подан­ня до Верховної Ради до моменту голосування Верховної Ради щодо її прийняття. До звернення народних депутатів про відкликання поданої ними пропозиції, поп­равки застосовуються положення частини третьої цієї статті.

5. За письмовим зверненням ініціатора подання до Верховної Ради законопро­екту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) або за письмовою вмотивованою пропозицією народного депутата Верховна Рада може відкли­кати із КонституційногоСуду України своє звернення про надання висновку Конституційним Судом України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вимогам статей 157 і 158 Конституції

України (254к/96-ВР) у будь-який час до дня його першого розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України (частина перша статті 44 Закону України «Про Конституційний Суд України» (254к/96-ВР). Постанову про відкликання свого звернення Верховна Рада приймає більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу без окремого включення питання про її розгляд до по­рядку денного сесії Верховної Ради. Щодо конкретного законопроекту це питання у Верховній Раді може порушуватися лише один раз.

6. У разі отримання Верховною Радою ухвали Конституційного Суду України про від­мову у відкритті або про припинення конституційного провадження у зв'язку з від­кликанням Верховною Радою свого звернення до Конституційного Суду України, відповідний законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вважається знятим з розгляду (без додаткового голосування щодо цього питання), про що головуючий на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради робить повідомлення.

1. Поки законопроект про внесення змін до Конституції України не включено до порядку денного сесії парламенту, він може бути відкликаний ініціаторами подання, Президентом України або групою народних депутатів. Ініціатива порушення питання про відкликання законопроекту виконується шляхом подання будь-ким із вищезазначе­них суб’єктів подання письмової заяви до Верховної Ради України.

На першому після цього пленарному засіданні парламенту головуючий на засіданні оголошує про таке відкликання. Зазначений законопроект знімається з розгляду і від­повідно вилучається з бази даних законопроектів електронної комп’ютерної мережі веб­сайту Верховної Ради.

2. Як і у випадку зі звичайними законопроектами, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути відкликаний і після того, як його було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради. Проте це може бути зроблено лише до того часу, поки постанова про звернення Верховної Ради ще не направлена парламентом до Конституційного Суду України для отримання відповідного висновку. У Регламенті, що нами розглядається, у статтях 125-126 наводиться порядок прийняття законів до направ­лення на підпис Президенту України, яким можна скористатися і у разі процедури підго­товки тексту змін до Конституції України перед його направленням до Конституційного Суду. Адже щодо цього, на жаль, у тексті Регламенту немає жодних роз’яснень.

Норма про використання вищезазначеної процедури пояснюється, зокрема, тим, що мова йде про підготовку дуже відповідального за значенням тексту, яким є зміни до Основного Закону, котрі і надсилаються як додаток до прийнятої Верховною Радою пос­танови про направлення їх до Конституційного Суду. Отже, не пізніш як у десятиденний строк цей текст має бути опрацьований головним комітетом із дотриманням вимог час­тини першої ст.125 Регламенту і поданий Голові Верховної Ради. Далі все повинно прохо­дити відповідно до норм, закладених у статтях 125 і 126 Регламенту.

Таким чином, до моменту, коли відповідними службами парламенту ще не зареєст­ровано направлення до Конституційного Суду постанови про внесення запропонованих змін до Основного Закону, законопроект про ці зміни може бути відкликано.

У разі коли такий законопроект відкликається до його включення до порядку денно­го сесії Верховної Ради, достатньо простої процедури, котра наведена нами у коментарі до попередньої частини статті 139. Надалі це зробити складніше, для цього обов’язково пот­рібно, щоб на це було отримано згоду на таке відкликання від Верховної Ради. Парламент має прийняти рішення про вилучення відповідного законопроекту з порядку денного сесії Верховної Ради. Виконується така процедура із дотриманням усіх вимог, які унормо­вані главою сьомою Регламенту для прийняття рішень на сесії парламенту.

3. Частина третя ст.139 встановлює, що до моменту включення законопроекту про внесення змін до Конституції України до порядку денного сесії парламенту, обмежен­ня щодо кількості народних депутатів, які можуть подати відповідне звернення про від­кликання такого законопроекту, співпадають із обмеженнями щодо кількості народних депутатів, які можуть ініціювати ці зміни. Іншими словами, таке звернення про відкли­кання повинно бути підписано більшістю народних депутатів, які подавали законопро­ект, але не менше ніж третиною від конституційного складу Верховної Ради стосовно законопроекту про зміни до небазових розділів Конституції і, відповідно, не менше ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради при внесенні змін до базо­вих розділів Основного Закону.

Звернімо увагу на дві важливі обставини. По-перше, щодо законопроектів, які пода­но відповідно до статті 154 Конституції, застосовано вимогу, щоб народні депутати, котрі відкликають законопроект, складали більшість із тієї групи депутатів, хто його подавав. Наприклад, якщо законопроект, який подано зі змінами до небазових розділів Основного Закону, підписали 380 депутатів, то його не можуть відкликати 150 депутатів, оскільки вони складають менше половини від тих, хто подавав законопроект про внесення змін.

По-друге, згідно частини другої ст.138 Регламенту підпис народного депутата під по­данням законопроекту у жодному випадку не може бути відкликано. Тому відкликання законопроекту не може відбуватися шляхом «висмикування» певної кількості підписів народних депутатів, аби кількість підписів, що залишилася, стала меншою за встанов­лену Конституцією межу: одну третину від конституційного складу Верховної Ради для небазових розділів і дві третини для базових розділів.

4. Внесені в процесі розгляду законопроекту про внесення змін до Основного Закону поправки та пропозиції (визначення цих термінів подається у частині п'ятій ст.84 Регламенту) можуть бути відкликані до моменту голосування стосовно прийняття від­повідно кожної з них. Кожна така поправка або пропозиція відкликається знов-таки за правилами, що роз'яснені у коментарі до попередньої частини.

Якщо поправка або пропозиція стосується небазових розділів Основного Закону, то звернення про її відкликання повинно бути підписано більшістю з тієї групи народ­них депутатів, які подавали цю поправку чи пропозицію до тексту запропонованих змін, але не менш ніж третиною від конституційного складу Верховної Ради і, відповідно, не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту при розгляді змін до базових розділів Конституції.

5. Клопотання Верховної Ради щодо надання Конституційним Судом України виснов­ку стосовно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимо­гам статей 157 і 158 Конституції України може бути у будь-який час відкликано виключно самою Верховною Радою. Зробити це можна тільки до дня першого розгляду відповідного конституційного провадження на пленарному засіданні Конституційного Суду.

Причиною такого відкликання може бути звернення ініціатора подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до Конституції України (Президент України або група народних депутатів з тих, що вносили законопроект), або окремого народного депутата чи довільної кількості народних депутатів (не обов'язково з числа тих народних обранців, що підписалися під законопроектом). Якщо вимога ініціаторів не потребує обов'язкового обґрунтування, то звернення окремого депутата чи групи де­путатів має бути письмово вмотивовано.

Верховна Рада приймає рішення про відкликання свого подання до Конституційного Суду більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу (не включаючи окремо питання про такий розгляд до порядку денного сесії) на першому ж пленарному засіданні після отримання звернення про відкликання подання.

Показово, що питання про відкликання із Конституційного Суду конституційного подання Верховної Ради законопроекту може порушуватися лише один раз. Така вимо­га обумовлена тим, що кожного разу, коли у Верховній Раді порушувалося б і розгля­далося питання про відкликання із Конституційного Суду конституційного подання, Конституційний Суд опинявся б у невизначеній ситуації: чи варто йому працювати над висновком, чи ні. Саме для того, щоб співпраця між органами влади мала конструктив­ний характер, Регламентом передбачено таке процедурне обмеження.

6. Конституційний Суд України може відмовити у відкритті конституційного провад­ження щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України, направленого йому Верховною Радою. Підставами до цього згідно ст.45 Закону «Про Конституційний Суд України» можуть бути:

1) відсутність встановленого Конституцією України або цим Законом права на конс­титуційне подання;

2) невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України або цим законом;

3) непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конститу­ційному поданні.

У цьому випадку у відповідності до ст. 50 Закону «Про Конституційний Суд України» на засіданні Суду приймається процесуальна ухвала про відмову у відкритті проваджен­ня у справі. Так, Констит уційний Суд відмовив у відкритті конституційного проваджен­ня щодо перевірки законопроекту про внесення змін до Констит уції, які було подано 165 народними депутатами України, хоча справа стосувалася питань, що регулювалися І роз­ділом Конституції (Ухвала КСУ №44-у/2004 від 06.05.2004), що потребує щонайменше 300 підписів народних депутатів України.

Конституційний Суд також може припинити конституційне провадження у будь- який час до дня його розгляду на своєму пленарному засіданні у разі якщо Верховна Рада відкличе своє подання до Конституційного Суду на предмет отримання висновку КСУ щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Основного Закону вимогам ста­тей 157 і 158 Конституції України. При цьому Конституційним Судом на його засіданні приймається відповідна процесуальна ухвала про припинення провадження у справі.

У разі отримання Верховною Радою будь-якої із вищенаведених ухвал Консти­туційного Суду (про відмову у відкритті чи про припинення конституційного провад­ження) відповідний законопроект про внесення змін до Конституції вважається таким, що знято з розгляду. Це не потребує окремого голосування з цього питання. Головуючий на найближчому пленарному засіданні парламенту робить про це відповідне повідом­лення. Такий законопроект вилучається із бази даних електронної комп’ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.

Стаття 140. Підготовка до розгляду питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним

1. Підготовка до розгляду питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним здійснюється відповідно до положень цієї статті, частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 88, статті 91, частини пер­шої статті 93, частин першої, третьої, четвертої, п'ятої статті 98, частини четвертої статті105, частин другої, третьої, четвертої статті 106 цього Регламенту з дотри­манням вимог, передбачених частиною другою статті 112 цього Регламенту.

2. Головний комітет та інші комітети, яким була доручена підготовка до розгляду пи­тання про включення законопроекту до порядку денного сесії та про порядок про­довження роботи над ним, відповідно до предметів їх відання готують висновки:

1) про те, належним чи неналежним суб'єктом права подання законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) подано до Верховної Ради законопроект;

2) щодо того, чи прийняття поданого відповідно до статті 154 Конституції України (254к/96-ВР) законопроекту не потребує викликаного системною єдністю норм Конституції України (254к/96-ВР) одночасного внесення змін до розділів Конституції України (254к/96-ВР), зазначених у статті 156 Конституції України (254к/96-ВР);

3) щодо відповідності поданого законопроекту вимогам частини другої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР);

4) про те, чи прийняття запропонованих у законопроекті змін до Конституції України (254к/96-ВР) не призведе до порушення міжнародних зобов'язань України;

5) щодо політичної, соціальної, економічної доцільності (чи необхідності) прий­няття такого законопроекту взагалі;

6) про наявність чи відсутність у законопроекті таких положень (або подібних до них), які в раніше наданих висновках та прийнятих рішеннях Конституційного Суду України визнавалися такими, що скасовують чи обмежують права та сво­боди людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України;

7) стосовно того, чи існують сумніви (зокрема у комітету, науковців, експер­тів) щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР);

8) про наявність раніше наданого висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР), якщо законопроект повторно подано до Верховної Ради в незмін­ній редакції його положень;

9) стосовно правових наслідків для суб'єктів правовідносин, які можуть настати у зв'язку з внесенням до чинної Конституції України (254к/96-ВР) запропонова­них у законопроекті змін;

10) щодо повноти, чіткості, несуперечливості та системності регулювання положен­нями запропонованого законопроекту відповідних суспільних відносин на кон­ституційному рівні, та чи потребуватиме поданий законопроект прийняття до нього пропозицій і поправок, у тому числі редакційно уточнюючого характеру;

11) щодо доцільності (чи необхідності) направлення законопроекту після вклю­чення його до порядку денного сесії на наукову, юридичну чи іншу експер­тизу, проведення наукового пошуку чи дослідження у строк до прийняття Верховною Радою постанови про звернення (стаття 143 цього Регламенту) до Конституційного Суду України;

12) щодо доцільності опублікування законопроекту для всенародного обгово­рення у строк до прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України щодо цього законопроекту;

13) про доцільні строки проведення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України (254к/96-ВР), якщо законопроект поданий відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР);

14) з питань, зазначених у частині третій статті 86, частині третій статті 106 цього Регламенту, а також щодо законопроекту, зазначеного в частині сьомій статті 138 цього Регламенту, яким передбачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму;

15) щодо пропозицій про порядок розгляду поданого законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), якщо такі пропозиції є.

3. У разі наявності своєчасно поданих альтернативних законопроектів висновки, за­значені в частині другій цієї статті, готуються щодо кожного з них.

4. Пов'язані законопроекти про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), зазначені в частині шостій статті 138 цього Регламенту, готуються до включення їх до порядку денного сесії Верховної Ради одним питанням.

5. За результатами підготовки до розгляду питання про включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним головний комітет подає Верховній Раді висновки, зокрема:

1) щодо включення чи невключення до порядку денного сесії Верховної Ради від­повідного законопроекту;

2) який з альтернативних законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) включити до порядку денного сесії Верховної Ради чи не включати жодного (якщо альтернативні законопроекти є);

3) щодо строку прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України стосовно законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР);

4) щодо доцільності створення тимчасової спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом після його включення до порядку денного сесії Верховної Ради.

6. До поданих висновків головний комітет готує необхідні проекти актів для прий­няття Верховною Радою рішень щодо них. Зазначені проекти актів візуються і по­даються до Верховної Ради головним комітетом. Якщо головний комітет не подає до своїх висновків проекти актів, то Голова Верховної Ради України на пленарному засіданні вносить їх від свого імені.

7. Висновки комітетів, додані до них проекти рішень Верховної Ради та інші необхід­ні матеріали надаються народним депутатам не пізніш як за 10 днів до дня розгля­ду Верховною Радою питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним.

1. Підготовка до розгляду питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним виконується у відповідності до низки попередніх статей Регламенту. Зокрема, частин першої, другої, четвертої і п’ятої ст.91, в яких ідеться про попередній розгляд законопроекту у комітетах, окрім частини третьої, котра встановлює тридцятиденний строк для ухвалення висновку щодо доцільності включення законопро­екту до порядку денного.

Використовується також положення ст.91 про порядок включення законопроектів до порядку денного сесії Верховної Ради, частини першої ст.93 про надання законопро­ектів народним депутатам не пізніш як у п’ятиденний строк, а також положення ст.98 стосовно проведення експертизи законопроекту, за винятком частини другої цієї статті про експертизу законопроекту підрозділами апарату Верховної Ради.

Передбачається застосування положень частини четвертої ст.105 про одночасність розгляду на пленарному засіданні основного та альтернативних законопроектів про вне­сення змін до Конституції. Використовуються також норми частин другої, третьої та четвертої ст.106 цього Регламенту про попереднє визначення основних підходів у разі розгляду альтернативних законопроектів, залучення висновку комітету, до предмету відання якого входить питання бюджету у разі, якщо законопроект потребує фінансо­во-економічного обґрунтування, а також про вжиття головним комітетом заходів щодо порядку врегулювання розбіжностей у висновках комітетів.

Застосовуються вимоги частини другої ст.112 стосовно необхідності візування під­готовленого до розгляду законопроекту головою та завідувачем секретаріату головного комітету, керівниками юридичного та редакційного підрозділів апарату Верховної Ради та про надання народним депутатам тексту зауважень при візуванні означеного законо­проекту як додатку до супровідних документів.

2. Цією частиною встановлюються вимоги до порядку підготовки та змісту вис­новків, які готуються головним та іншими комітетами Верховної Ради за дорученням Верховної Ради згідно розпису Голови Верховної Ради України або відповідно до розподі­лу обов’язків Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України:

1) Перевіряється, чи належним суб’єктом права подано законопроект про внесення змін до Конституції України. Вище ми вже повідомляли про ухвалу Конституційного Суду №44-у/2004 від 06.05.2004, якою було відмовлено у відкритті конституційного провад­ження щодо перевірки законопроекту про внесення змін до Основного Закону. Його було подано 165 народними депутатами, хоча у ньому йшла мова про зміни І розділу Конституції, а це вимагає підписів не менш ніж 300 підписів членів парламенту.

2) Підготовка висновку за п.2 ч.2 ст.140 також викликана практикою перевір­ки Конституційним Судом законопроектів про внесення змін до Конституції. Так, у п. 3.1 мотивувальної частини Висновку КСУ №2-в/2000 від 11.07.2000 року Конституційний Суд зазначив, що він не може надати висновок у зв’язку з тим, що запропоновані у законопроекті зміни до Конституції мають несистемний характер.

3) Згідно з вимогою про перевірку законопроекту, що подано, на відповідність нормі, яку закладено у частині другій ст.156 Конституції України, головний комітет має пересвідчитися, чи не подавався з цього ж питання інший законопроект про вне­сення змін до Конституції саме під час тієї ж каденції Верховної Ради. Така перевір­ка має виконуватися, якщо пропонується змінити положення розділів І, ІІІ і ХІІІ Основного Закону. Комітет має надати парламенту вичерпну інформацію щодо того, яких саме положень поданого до Верховної Ради законопроекту це стосуєть­ся, а також вихідні дані раніше розглянутого проекту.

4) Не вимагає додаткових пояснень перевірка на предмет протиріччя запропонова­них у поданому законопроекті взятим Україною міжнародним зобов’язанням.

5) Розгляд головним комітетом питання про політичну, соціальну та економічну доцільність прийняття законопроекту має суто оцінювальний характер, але тим не менше дає можливість попередньо визначити наслідки застосування запропо­нованих змін для суспільного-економічного життя в основних його проявах. Це, зокрема, важливо, бо вже під час розгляду проекту головним комітетом можна визначити ставлення різних політичних сил, які представлені у ньому, до проблем, які пропонується вирішити за допомогою змін у Основному Законі.

6) Важливо перевірити, чи немає у поданих змінах положень, які достеменно чи з великою мірою подібності повторюють раніш розглянуті Конституційним Судом справи в цілому або в якійсь складовій частині. Ставиться вимога з’ясування, чи не визнавалися ці положення у раніше наданих висновках та прийнятих цією су­довою інстанцією рішеннях такими, що скасовують чи обмежують прав та свободи людини і громадянина, які унормовані чинною Конституцією. Головний комітет повинен також пересвідчитися, чи не визнавалися попередні аналогічні чи подібні положення такими, що можуть спричинити ліквідацію підвалин незалежності на­шої держави чи призвести до порушення територіальної цілісності України.

7) У цьому пункті йдеться лише про попередній, суто оцінювальний характер роботи головного комітету на зазначеній стадії проходження законопроекту через парла­мент. З’ясування точок зору комітету, науковців та експертів стосовно відповід­ності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України виправдане, адже на цій стадії парламент приймає рішення не щодо тексту законопроекту, а щодо включення питання до порядку денного сесії. Тому стадія обговорення таких питань цілком можлива і без відповідного висновку Конституційного Суду. Як ба­чимо, положення частини 7 сформульовано вельми обережно, мова тут іде лише про певні «сумніви».

8) Частиною першою ст.158 Конституції України дозволяється подання законопроек­ту про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і який не було прийнято, знову, але не раніше ніж через рік із дня прий­няття рішення щодо цього законопроекту. Отже, регламентується право повторно­го подання такого проекту до парламенту за незмінності редакції його положень. У цій ситуації головний комітет обов’язково повинен повідомити Верховну Раду про раніше наданий висновок Конституційного Суду України щодо відповідності раніше розглянутого законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Це дає можливість парламенту оптимальним чином побудувати роботу при пов­торному розгляді такого проекту.

9) Мають бути чітко з’ясовані всі правові наслідки для суб’єктів правовідносин, які можуть прямо або опосередковано виникнути для них у зв’язку із внесенням до чинної Конституції України запропонованих у законопроекті змін. Така робота може бути зазвичай довготривалою, тому мова йде про загальні, оцінювальні суд­ження з цього питання, які можуть дати лише попереднє уявлення про ймовірний стан справ після впровадження запропонованих змін.

10) Закладені у цьому пункті положення викликані тим, що законопроект про внесен­ня змін до Конституції вже на цій стадії має бути до такої міри готовим, щоб його можна було приймати в цілому і без будь-яких поправок відповідно до ст.155 і до частини першої ст.156 Основного Закону. Щонайменше тричі Конституційний Суд у своїх рішеннях звертав увагу парламенту на очевидні невідповідності де­яких положень запропонованих змін, що подавалися до КСУ для надання виснов­ку, з нормами чинної Конституції. Так, у пункті четвертому мотивувальної час­тини Висновку КСУ №1-в/99від 25.03.1999 р. (справа щодо внесення змін до ст.98 Конституції України) Конституційний Суд вказав на невідповідність чинному на той час тексту Конституції терміну «формування» як однієї з функцій парламенту при опрацюванні державного бюджету, адже у пункті четвертому частини першої ст.85 Основного Закону говориться лише про затвердження Верховною Радою Державного бюджету, проте ніяк не про його формування парламентом. У текс­ті запропонованих змін також застосовувалася назва органу - «Рахункова палата України», хоча у Конституції України мова йде виключно про «Рахункову палату». Варто зазначити, що, тим не менше, Конституційний Суд встановив за можливе погодитись на відповідність змісту фрази, в якій було вжито термін «формуван­ня», вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. Такого ж роду зауваження вис­ловлювалися КСУ у пункті п'ятому мотивувальної частини Висновку №4-в/2000 від 21.12.2000 р. (справа про внесення змін до статті 98 Конституції України) та у десятому пункті мотивувальної частини Висновку №1-в від 16.03.2004 р. (справа про законопроект №4105 із внесеними до нього поправками).

11-12) Вимоги цих пунктів зумовлені тим, що експертизи, дослідження, обговорен­ня та правки законопроекту про внесення змін до Конституції мають бути зроб­лені до його направлення до Конституційного Суду для отримання висновку. До Конституційного Суду повинен направлятися бездоганний законопроект.

Варто зупинитися на цьому питанні більш детально, тому що невиконання цієї нор­ми може призвести до виникнення дуже складних правових колізій. Взагалі контроль, що здійснюється Конституційним Судом щодо відповідності законопроектів або вже чинних законів нормам Конституції має два різновиди. По-перше, це може робитися з метою перевірки на відповідність визначеним нормам Конституції законопроектів про внесення змін до діючого Основного Закону. Такий контроль має попередній або як його ще називають «превентивний» характер. Виконання такої функції Конституційного Суду закінчується наданням відповідного Висновку Суду.

У разі, коли розглядається відповідність Конституції вже чинного закону або іншого правового акту, Конституційний Суд виносить про це Рішення. В даному випадку мова йде про «наступний» контроль Суду. При такому розгляді закони повністю або в окремій їх час­тині можуть бути визнані неконституційними, якщо у процесі їх проходження у Верховній Раді було порушено процедуру прийняття такого закону, яка унормована тією ж таки чин­ною Конституцією. Це стосується їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

У світлі вищенаведеного відстежимо як здійснюється контроль закону про вне­сення змін до Конституції України у ході його прийняття. Першою фазою цього проце­су є превентивна перевірка законопроекту на його відповідність вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. Після того як врешті решт буде отримано позитивний висновок Конституційного Суду з цього питання, здійснюється досить копітка і часто-густо доволі тривала подальша робота над законопроектом.

Виникає питання: чи можна звертатися до Конституційного Суду про порушення вищезгаданої процедури прийняття законопроекту після того, коли вказані зміни набе­руть чинності? Щодо цього останнім часом було прийнято цілу низку правових актів, які мали б внести ясність стосовно такої досить контраверсійної ситуації. Адже на думку де­яких спеціалістів та, в першу чергу, журналістів такими діями робиться спроба перевірки на конституційність самої Конституції.

Але з іншого боку, якщо сповідувати наведену точку зору, то такі міркування мо­жуть примусити нас примиритися з будь-якими порушеннями унормованих правил ро­боти при внесенні змін до Конституції. Отже, визнати право того органу, що наважиться на певні порушення такого штибу, узурпувати державну владу. А таке чітко заборонено частиною 4 ст.5 Основного Закону.

Першим кроком можемо вважати прийнятий Закон України від 4 серпня 2006 року № 79-V «Про внесення зміни до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України»(підпункт 1 пункту 3). Ним, по суті, штучно звужувалися встановлені Основним Законом рамки повноважень Конституційного Суду України шляхом вилучення з його юрисдикції вирішення питань щодо конституційності законів України про внесення змін до Конституції України, що набрали чинності.

Конституційний Суд України побіжно торкнувся цієї теми у своїй Ухвалі № 6-у від 05.02.2008. У мотивувальній частині Суд висловив точку зору, відповідно до якої, закон про внесення змін до Конституції після набрання ним чинності стає невід’ємною складо­вою Основного Закону і відтоді вичерпує свою функцію.

Така позиція, на наш погляд, має певну ваду. Згадаймо, зокрема, Закон № 2222-IV від 8 грудня 2004 року. У ньому є розділ другий «Прикінцеві і перехідні положення», в якому міститься порядок введення у дію цього Закону, тобто змін до Конституції. У само­му тексті нової редакції Конституції, який став чинним після введення у дію вищезазна­ченого Закону, положення цього розділу не наводяться. Отже, після того, коли набрали чинність відповідні зміни до Конституції, Закон № 2222-V не вичерпав свою дію, бо чим би тоді визначався порядок, за яким відбулося впровадження у життя тієї конституційної реформи, що і була змістом розділу першого цього Закону?

Повну ясність у ситуацію внесло Рішення Конституційного Суду № 13-рп від 26.06.2008 (справа про повноваження Конституційного Суду України). Тут знову таки розглядалися зміни до Закону «Про Конституційний Суд України», але тепер ініціато­рами подання були враховані ті формальні приводи, які обумовили відмову у відкритті конституційного впровадження у вищенаведеному випадку.

Суд, не полемізуючи зі своєю Ухвалою № 6-у від 05.02.2008, недвозначно стверджує, «що саме він повинен здійснювати наступний конституційний контроль і щодо закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності, оскільки від­сутність судового контролю за процедурою його розгляду та ухвалення... може мати наслідком обмеження прав і свобод людини і громадянина.» тощо.

Таким чином, звідси випливає, що після набрання законом про внесення змін до Конституції чинності цей закон не закінчує свою функцію. Треба взагалі усвідомлювати, що нинішня редакція Конституції є сумою двох законів: самої Конституції, якою вона була на день набрання чинності вищезазначеним Законом № 2222-V і власне Закону № 2222-V. Зберігаючи необхідний пієтет до Конституції, не варто, одначе, забувати, що вре­шті решт вона є насамперед законом, хай Основним Законом, але все ж таки одним із великої низки українських законів.

Із цього приводу Конституційний Суд свого часу вже висловлювався, наголосивши на тому, що, говорячи про закони України, мають на увазі також Конституцію України. Наведемо приклад, що взято з практики прийняття останніх змін до Конституції, які на­брали чинності у грудні 2004 року. У текст змін після того, коли було отримано «добро» у Висновку Конституційного Суду № 2-в від 12.10.2004 на проект Закону № 4180 (справа про законопроект № 4180 з внесеними до нього поправками) було,зокрема, внесено одну дуже принципову поправку. Вона полягала у тому, що у пропозиціях щодо змін до статті 81 пе­редбачалося додати норму, якою дозволялося припиняти повноваження народного депута­та у зв’язку з його невходженням або виходом (виключенням)з відповідної фракції партії (блоку), від якої його було обрано. А вже у тексті закону 2222-V, у редакції якого існує нині чинна редакція Конституції, слово «виключення» у дужках, як і самі дужки, відсутні.

Такий відступ від проконтрольованого Конституційним Судом тексту треба вважа­ти відвертим ігноруванням конституційної норми. У даному випадку ми отримали новий текст, котрий у відповідності до статті 159 треба було знову направити до Конституційного Суду для отримання висновку про конституційність вже такого, виправленого тексту.

Замість цього цей текст було підтримано Верховною Радою і після відповідної по­дальшої процедури він набрав з 08.12.2004 чинності. Отже, ми отримали текст Конституції, в якому якась новела, хай навіть окреме слово не пройшли отого попереднього контролю, про який йдеться у вищезгаданій 159 статті Конституції.

А що ж далі? Далі треба звертатися до Конституційного Суду про конституційність того ж таки законопроекту № 2222-V. При цьому в обґрунтуванні треба, зокрема, поси­латися на останнє рішення КС № 13-рп від 26.06.2008, який визнав неконституційним положення підпункту 1 пункту 3 розділу IV Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.2006 № 422/96-ВР (в редакції Закону України № 79-V)^ відповідності до якого юрисдикція Конституційного Суду не поширюється на вирішення питань щодо кон- ституційності законів про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності.

Не можемо стовідсотково гарантувати, що КС визнає порушення процедури при­йняття закону № 2222-V стосовно вказаного нами випадку, проте ймовірність саме та­кого розвитку подій дуже висока. Відповідно до положення частини другої статті 152 Основного Закону Суд повинен зазначити, що закон № 2222-V втратить чинність з дня ухвалення ним рішення про неконституційність вказаного закону.

Будемо виходити далі з того, що, як ми вже казали, нинішній текст Конституції є су­купністю текстів двох законів - Конституції на день прийняття закону № 2222-V і власне закону № 2222-V. Отже, відповідно до вищевикладеного всі норми Конституції у редак­ції Закону № 2222-V, які були включені до попереднього тексту Основного Закону після набрання чинності Законом № 2222-V - 8 грудня 2004 року, мають після цього втратити чинність. При цьому таке вилучення стосується всього масиву тексту закону, а не тільки тієї частини, де виявлено змінення тексту, бо текст має розглядатися у всій його сукуп­ності, системно.

Таким чином, після такого перебігу подій ми отримаємо текст Конституції у доре- форменому вигляді. Ця ситуація вимагатиме від Верховної Ради негайного реагування, бо всі ті правові норми і поняття, що ввійшли у владну практику після здійснення полі­тичної реформи, перестануть існувати.

Деякі скажуть, що раніше вже було звернення до КС щодо неконституційності Закону № 2222-V, але Конституційний Суд не прийняв подання до розгляду, пославшись на фор­мальний привід. Зміст відмови, на наш погляд, випливав з логіки раніше нами згаданих змін до Закону «Про Конституційний Суд України», які вводили заборону розгляду у КС законів про внесення змін до Основного Закону після того як вони набрали чинності.

Тепер же, коли Рішенням КС № 13-рп від 26.06.2008 заборону на такий розгляд було знято, жодних проблем у розгляді Закону № 2222-V щодо його конституційності у зв'язку з виявленими порушеннями процедури не має.

Якщо ж знову вдатися до міркувань на зразок: «не може ж Конституція суперечити сама собі!», то можемо дійти до повного свавілля у конституційному процесі. Хтось зап­ропонує взагалі обійтися без висновку КС щодо пропонованих змін, інші будуть відстою­вати ідею прийняття Конституції виключно на референдумі без КС та Верховної Ради.

13) Головний комітет має надати своє бачення термінів проведення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України у разі якщо ним передбачаються змі­ни у базових розділах Основного Закону. Ці терміни повинні дозволяти провести ґрунтовне ознайомлення населення із основними ідеями, які закладено у запро­понованих змінах. Це сприятиме кращому розумінню населенням можливих на­слідків цих змін для соціального та гуманітарного стану суспільства. Разом із тим, зайве затягування процесу може призвести до збайдужіння населення, що у свою чергу може мати наслідком спотворення дійсного ставлення громадян до рефор­мування засад правового поля, що обумовлює подальший розвиток держави або, навпаки, гальмує процеси поліпшення суспільного життя.

14) Нерідко запровадження змін в Основний Закон держави спричиняє прямо чи опо­середковано суттєві зміни у видатковій та/або дохо дній частинах державного чи місцевих бюджетів. Тому головний комітет повинен надіслати запит до комітету, предметом відання якого є питання бюджету, про надання висновку стосовно пов­ноти та достовірності фінансово-економічного обґрунтування (розрахунку роз­міру витрат), який надається ініціаторами законопроекту. Цим комітетом також мають бути досліджені пропозиції щодо покриття витрат, викликаних запропоно­ваними змінами, які теж подаються суб’єктами права подання як додаток до пода­ного законопроекту. Головний комітет також готує висновок про достовірність та вичерпність обсягу витрат на проведення всеукраїнського референдуму. Ці кошти передбачено виділяти з Державного бюджету згідно супроводжувального законо­проекту, який подається суб’єктами права подання одночасно з основним законо­проектом про внесення змін до Конституції України.

15) Якщо ініціатори подання надають свої пропозиції про порядок розгляду пода­ного ними законопроекту про внесення змін до Конституції, головний комітет зобов’язаний висловити своє бачення таких пропозицій в окремому висновку.

3. У разі надходження своєчасно поданих альтернативних законопроектів головний комітет готує висновки, наведені у попередній частині цієї статті, щодо всіх альтернатив­них законопроектів, процедурно не надаючи їм жодної переваги.

4. Ми вже розглядали у коментарі до частини шостої ст.138 можливість внесення суб’єктами подання одночасно двох окремих законопроектів (пов’язаних законопроек­тів), які стосуються одночасного комплексного внесення змін до небазових та базових розділів Конституції. Підготовка таких законопроектів до їх включення до порядку де­нного сесії Верховної Ради виконується для їх розгляду одним питанням. Тому всі вис­новки головного комітету щодо цих законів готуються в одному пакеті, знов-таки без надання жодному з них пріоритетів. Головний комітет під час підготовки до розгляду питання про включення законопроекту до порядку денного сесії парламенту та про поря­док продовження роботи над ним, подає Верховній Раді, крім вищезазначених висновків, висновки щодо подальшого розгляду законодавчим органом законопроектів.

По-перше, дається рекомендація щодо включення або невключення до порядку де­нного сесії питання про цей законопроект. Повідомляється ставлення головного комітету до альтернативних законопроектів, якщо такі внесені. Вказується, який із цих законопро­ектів пропонується комітетом включити до порядку денного сесії. Якщо жоден із варіан­тів не отримав переваги під час його підготовки комітетом до розгляду, рішення про це виноситься на розсуд сесійної зали. По-третє, головним комітетом дається пропозиція щодо строків прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України стосовно надання висновку про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції вимогам статей 157 і 158 Основного Закону.

Нарешті, головний комітет висловлює свою точку зору щодо доцільності створення тимчасової спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом після його включення до порядку денного сесії. Таке рішення може бути доцільним, більше того, не­обхідним, коли зміни стосуються порядку відання не одного, а декількох комітетів парла­менту. Комітет може також дати певні, не зобов’язуючі, рекомендації щодо порядку утво­рення такої комісії: її чисельності, на базі яких комітетів вона може створюватися тощо.

Варто додати, що всі висновки головного комітету мають суто рекомендаційний ха­рактер. Власне рішення приймаються виключно Верховною Радою у сесійній залі.

5. Завершальним у процесі підготовки до розгляду питання про включення законо­проекту про внесення змін до Конституції України до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним є опрацювання головним комітетом необхідних проектів актів для прийняття Верховною Радою рішень щодо них.

До них, зокрема, можна віднести проект постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України стосовно надання висновку щодо відповідності зако­нопроекту про внесення змін до Конституції вимогам статей 157 і 158 Основного Закону, проект рішення про опублікування законопроекту для всенародного обговорення у строк до прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду, про­ект рішення парламенту про направлення законопроекту на наукову, юридичну чи інші експертизи, проведення у разі необхідності наукового пошуку чи дослідження у строк до прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України. Головний комітет може також підготувати проект постанови про створення тимчасової спеціальної комісії як головної для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України.

6. Зазначені проекти рішень візуються головою відповідного головного комітету та завідувачем секретаріату цього комітету. Якщо головний комітет не подає до своїх вис­новків проекти необхідних актів, то Голова Верховної Ради на пленарному засіданні вно­сить їх від свого імені. Звісно, можна було б дещо розширити коло тих, хто може подавати на засіданні проекти таких актів, зокрема, із занесенням до нього також Першого заступ­ника і заступника Голови Верховної Ради.

7. Якщо при загальній процедурі розгляду законопроектів необхідні матеріали роздаються народним депутатам не пізніш як за сім днів до запланованого дня розгляду законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради, то при розгляді конституційних проектів цей строк дещо подовжується. Встановлено, що висновки комітетів, додані до них проекти рішень Верховної Ради та інші необхідні супровідні матеріали надаються народним депутатам не пізніш ніж за 10 днів до дня розгляду Верховною Радою питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України до порядку де­нного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним.

Стаття 141. Розгляд Верховною Радою питання про включення законопроек­ту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним

1. Обговорення питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним проводиться відповідно до статті 30 цього Регламенту. Скорочена процедура обговорення в такому випадку не може бути за­стосована.

2. Якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) по­даний до Верховної Ради народними депутатами, то Президентові України або уповноваженій ним особі надається слово для виступу (стільки часу, скільки й доповідачу) після виступів осіб, зазначених у пункті 4 частини першої статті 30 цього Регламенту. Запитання Президентові України або уповноваженій ним особі не ставляться.

3. На пленарному засіданні Верховної Ради обговорюються, зокрема, питання, за­значені в частинах другій-шостій статті 140 цього Регламенту.

4. Верховна Рада включає до порядку денного сесії Верховної Ради законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) для того, щоб направити його із зверненням Верховної Ради до Конституційного Суду України для отримання висновку, передбаченого статтею 159 Конституції України (254к/96-ВР), поперед­ньо схвалити законопроект і прийняти (стаття 155 Конституції України (254к/96- ВР) чи прийняти і направити його Президентові України для винесення на все­український референдум (частина перша статті 156 Конституції України (254к/96- ВР) у незмінній редакції. Рішення про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради приймається більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

5. За результатами обговорення питання про включення законопроекту про внесен­ня змін до Конституції України (254к/96-ВР) до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) включення законопроекту (одного з альтернативних), обох пов’язаних законо­проектів (частина шоста статті 138 цього Регламенту) до порядку денного сесії Верховної Ради;

2) включення законопроекту (одного з альтернативних), обох пов’язаних законо­проектів до порядку денного сесії Верховної Ради та одночасне звернення до Конституційного Суду України про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності законопроекту (обох пов’язаних законопроектів) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР);

3) відкладення прийняття рішення щодо включення законопроекту (альтерна­тивних законопроектів), обох пов’язаних законопроектів до порядку денного сесії Верховної Ради.

6. У разі якщо жодне із запропонованих рішень у пунктах 1, 2, 3 частини п’ятої цієї статті не підтримано Верховною Радою, законопроект вважається таким, що зня­тий з розгляду Верховною Радою.

7. Приймаючи рішення про включення законопроекту (одного з альтернативних), обох пов’язаних законопроектів до порядку денного сесії Верховної Ради (пункт 1 частини п’ятої цієї статті), Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про:

1) підготовку питання про прийняття Верховною Радою постанови про звернен­ня Верховної Ради до Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР);

2) опублікування законопроекту для всенародного обговорення у строк до при­йняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР);

3) направлення законопроекту на наукову, юридичну чи іншу експертизу, про­ведення наукового пошуку чи дослідження у строк до прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України щодо зако­нопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР);

4) відкладення прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

8. У разі якщо рішення про опублікування законопроекту для всенародного обго­ворення (пункт 2 частини сьомої цієї статті) не прийнято, законопроект підлягає опублікуванню в офіційних друкованих виданнях для відома громадян і може бути опублікований в інших друкованих виданнях. При цьому повинні бути вказані всі розробники законопроекту (чи його структурних частин), а також ініціатор його подання до Верховної Ради.

9. У разі включення законопроекту до порядку денного сесії Верховна Рада може прийняти рішення про створення тимчасової спеціальної комісії як головної для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР).

1. Положення частини першої цієї статті категорично заперечують застосування спрощених процедур обговорення питань, пов’язаних із розглядом законопроекту про внесення змін до Основного Закону. По суті, ідея не застосовувати спрощені процеду­ри щодо таких законопроектів закладена у статті 155 Конституції, де прийняття законо­проекту віднесено у часі на наступну чергову сесію після його попереднього схвалення. Такі підходи застосовуються також у законодавстві ряду зарубіжних країн. Так, ст.174 Статуту Сейму Литовської Республіки (від 17.02.1994 р.) встановлює, що «ці проекти не можуть розглядатися у терміновому чи особливо терміновому порядку». Ст.126 регла­менту Національних Зборів Франції передбачає, що до таких законопроектів не можуть застосовуватися спрощені процедури їх розгляду.

Схожа логіка у тому, що Регламент Верховної Ради встановлює для розгляду законопро­ектів про внесення змін до чинної Конституції України виключно процедуру повного обго­ворення питання на пленарному засіданні парламенту, котра викладена у ст.30 Регламенту.

2. В силу високої відповідальності законодавчого органу при реформуванні Основного Закону, який згідно з частиною другою ст.8 Основного Закону «має найви­щу юридичну силу», Регламентом передбачено участь Президента України вже на ранній стадії розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції в разі його подання до Верховної Ради народними депутатами. Таким чином, Президенту як гаранту додержан­ня Конституції (частина друга ст.102 Конституції України) надається можливість виклас­ти свої зауваження і пропозиції до запропонованого законопроекту вже на початковій стадії роботи над ним.

Дуже важливо, що надання слова Президенту або уповноваженій ним особі, доз­воляє викласти бачення проблеми Президентом безпосередньо у сесійній залі в присут­ності народних депутатів. Для виступу надається стільки ж часу, скільки й основному доповідачу. Виступ за черговістю відводиться після того, як відбудуться виступи допові­дача і співдоповідача, а також виступи народних депутатів - членів головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії, або представників головних комітетів чи тієї ж комісії, точку зору яких не було доведено до відома депутатів у розданих їм документах перед тим, як питання слухалося у залі. Таким чином, позиція Президента, підсумовуючи виклад то­чок зору на проблему, розпочинає дискусію з питання, що розглядається.

Виходячи з того, що в цьому випадку Президент України не є суб’єктом подання, Регламентом не передбачається, щоб народні депутати ставили йому або особі, яку він уповноважив для виступу, запитання.

3. Коло питань, що можуть розглядатися під час обговорення можливості включення законопроекту до порядку денного сесії парламенту, практично не обмежується. Зокрема, можуть бути розглянуті всі аспекти проблеми, перелік яких викладено у частинах другій- шостій ст. 140 Регламенту. Це означає, що можуть обговорюватися й питання щодо від­повідності законопроекту вимогам ст.157 і 158 Конституції. Проте, вирішення його покла­дається виключно на Конституційний Суд України, який згідно з нормою частини першої ст.147 Основного Закону «є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні»

4. В цій частині розшифровується логіка і послідовність дій Верховної Ради при оп­рацюванні поданого законопроекту про внесення змін до Конституції України. Першою фазою проходження законопроекту через Верховну Раду має бути включення законопро­екту до порядку денного сесії. Як ми вже зазначали, на цьому етапі може відбуватися досить глибоке обговорення законопроекту під різними кутами зору. Проте в результаті всього підготовчого етапу та безпосереднього обговорення у залі парламенту рішення Верховної Ради може торкатися лише одного: включати чи не включати поданий законо­проект до порядку денного сесії Верховної Ради.

Якщо таке рішення приймається Верховною Радою, власне розгляд законопроек­ту не може проходити до того часу, поки не буде отримано висновок Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Отже, наступним обов’язковим кроком парламенту має бути направлення звернення до Конституційного Суду з проханням надати вищезазначений висновок, що передбачено статтею 159 Основного Закону. Допускається певна модифікація такої ситуації: Верховна Рада своїм рішенням включає питання про розгляд означеного законопроекту до поряд­ку денного сесії, не відкладаючи і одночасно звертається до Конституційного Суду щодо надання висновку, як це вимагає ст.159 Конституції. Таке може бути у разі, коли надані супровідні матеріали, вичерпне за змістом обговорення не залишають питань у народних депутатів і, на їх погляд, додаткового опрацювання законопроект не потребує (проведен­ня експертиз, опублікування законопроекту для всенародного обговорення тощо).

Хоча може виявитися така ситуація, що в силу ряду причин(певна недоопрацьо- ваність запропонованого законопроекту, протидія або несприйняття однією або де­кількома фракціями ідей, які закладені в зміст реформування Конституції, нарешті, не- готовність суспільства до накреслених новацій тощо), під час обговорення питання про включення законопроекту до порядку денного стане зрозуміло, що рішення явно не буде підтримано більшістю голосів у сесійній залі. Тоді, можливо, найкращим виходом буде на деякий час відкласти питання про прийняття рішення про подальшу долю законо­проекту з метою проведення роз’яснювальної роботи з тими, хто поки що не сприйняв закладених до проекту ідей та застосування інших заходів у цьому напрямку.

Після висновку Конституційного Суду Верховна Рада має діяти в залежності від того, до яких розділів Конституції пропонується внести зміни. Якщо це стосується ре­формування небазових розділів Конституції, то Верховна Рада спершу схвалює його простою більшістю голосів від конституційного складу парламенту, після чого законо­проект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього буде подано вже не менше ніж дві третини від конституційного складу парламенту. Таку кількість голосів іноді називають конституційною більшістю.

Коли обговорюється законопроект про внесення змін до розділів, які ми умовно назвали базовими, то подальші дії є дещо іншими: спершу закон має бути прийнято саме конституційною більшістю Верховної Ради. Після цього він направляється Верховною Радою до Президента України. Той у свою чергу виносить законопроект на всеукраїнський референдум у відповідності до частини першої ст.156 Основного Закону. Законопроект приймається Верховною Радою у незмінному вигляді після отримання від КСУ позитив­ного висновку і виноситься на референдум знов-таки без будь-яких змін.

Рішення парламенту про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України приймається простою більшістю голосів від конституційного скла­ду парламенту.

Головною процесуальною відмінністю законопроектів про внесення змін до Конституції від інших законопроектів є те, що перші з початку повинні бути такими, щоб до них не треба було вносити пропозиції і поправки. Тільки в подальшому головною під­ставою для відкриття процедури внесення пропозицій і поправок є рекомендації, викла­дені у висновку Конституційного Суду.

5. Викладений вище хід дій Верховної Ради при опрацюванні законопроекту, що вно­сить зміни Конституцію, на стадії обговорення питання про включення законопроекту про внесення змін до неї виглядає є таким: за результатами цього обговорення у сесійній залі може бути прийнято одне з трьох рішень. Важливо запам’ятати, що на голосування мають ставитися по черзі всі питання в разі, якщо попередня пропозиція не отримала не­обхідної за нормами цього Регламенту кількості голосів. Разом із тим, голосування при­пиняється після того, як будь-яке із рішень набере необхідну кількість голосів.

Отже, за цією логікою, перелік рішень, які можуть бути винесені на розсуд депутат­ського корпусу, має бути таким:

1) включити поданий законопроект (один із альтернативних), обидва пов’язані за­конопроекти (частина шоста статті 138 Регламенту) до порядку денного сесії Верховної Ради;

2) включити поданий законопроект (один із альтернативних), обидва пов’язані зако­нопроекти до порядку денного сесії та одночасно звернутися до Конституційного Суду України про надання Конституційним Судом України висновку щодо від­повідності законопроекту (обох пов’язаних законопроектів) вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

3) відкласти прийняття рішення щодо включення законопроекту (альтернативних за­конопроектів), обох пов’язаних законопроектів до порядку денного сесії Верховної Ради.

Найкраще, якщо головний комітет у своїх висновках до розгляду питання попри за­пропонований ним варіант рішення повідомить народних депутатів про повний перелік можливих рішень із цього питання. Головний комітет взагалі може запропонувати у разі не­прийняття підтриманого ним у висновках комітету варіанту проголосувати всі інші варіан­ти рішень. Тоді головуючий у залі, у свою чергу, також може довести до відому залу засідань інформацію про таку можливість і провести голосування за вищезазначеною схемою.

6. Однак парламент може не погодитися із жодним із наведених проектів рішень. Тоді вважається, що законопроект знято з розгляду. Він повинен бути вилучений із бази даних законопроектів електронної комп’ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.

7. Якщо приймається рішення лише про включення законопроекту або одного з альтернативних, обох пов’язаних законопроектів до порядку денного сесії, парламент має при цьому вирішити ще ряд питань. Серед них - доручити головному і, за необхід­ності, ряду інших комітетів підготовку питання про прийняття парламентом постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду. Згідно з нормою ст.159, у цій постанові має бути викладено клопотання про надання висновку Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 та 158 Конституції України.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Пункти 2 і 3 частини сьомої ст. 141 передбачають можливість прийняття парла­ментом рішення про опублікування законопроекту для всенародного обговорення, про направлення його на додаткову експертизу чи дослідження. Слід привернути увагу до тієї обставини, що зазначені заходи (як такі, що є тривалими у часі) допускаються пун­ктом цієї глави Регламенту лише у час до направлення законопроекту на висновок до Конституційного Суду, з тим, щоби врахувати їх результати під час вирішення питання про направлення законопроекту до Конституційного Суду.

У разі прийняття рішення про опублікування законопроекту для всенародного об­говорення він підлягає опублікуванню для відома громадян в офіційних друкованих ви­даннях, а також в інших друкованих виданнях.

Якщо прийнято рішення про опублікування законопроекту для всенародного об­говорення та/або направлення його на експертизу чи ряд експертиз, проведення науко­вого пошуку чи дослідження, парламент може вирішити відкласти прийняття постанови про звернення до Конституційного Суду щодо надання висновку щонайменше до закін­чення цих заходів. Воно також може бути відкладено до настання певних обставин, які будуть сприяти прийняттю позитивного рішення парламенту стосовно звернення до Конституційного Суду.

Доцільно, аби рішення про застосування всіх або деяких із наведених заходів про­писувалось у постанові парламенту. Таким чином підтримується системність роботи пар­ламенту над законопроектом і процес його опрацювання стає більш компактним у часі.

8. Законопроект підлягає обов’язковому опублікуванню в офіційних друкованих виданнях з метою ознайомлення з ним громадськості навіть у випадку, коли рішення про опублікування законопроекту не прийнято Верховною Радою. Одночасно він може бути опублікований в інших друкованих виданнях. При цьому повинні бути вказані всі розробники законопроекту (чи його структурних частин - розділів, глав або навіть окре­мих статей). Підкреслюємо, що тут мова йде саме про розробників, а не суб’єктів подання законопроекту.

До речі, при опублікуванні вказуються і ті, хто є ініціатором подання законопро­екту - Президент та особи, що його представляють, або група народних депутатів. В ос­танньому випадку доцільно вказати загальну кількість народних депутатів, підписи яких стоять під текстом законопроекту, а також прізвища тих народних депутатів, яким дору­чено представляти правові позиції суб’єкта права подання під час підготовки та розгляду у Верховній Раді та її органах поданих ними проектів.

9. Верховна Рада своїм рішенням може створити тимчасову спеціальну комісію на правах головного комітету при подальшій роботі над законопроектом. Критерії прийнят­тя такого рішення ми описали раніше. Відбутися така дія може лише після того, коли буде прийнято рішення про включення законопроекту до порядку денного сесії. Доцільно було б закласти норму про створення такої комісії безпосередньо до тексту самої постанови про включення законопроекту до порядку денного, хоча це, звісно, потребує поперед­нього опрацювання питання про склад і завдання комісії. Зате таке поєднання дозволяє прискорити роботу над законопроектом і в цілому систематизувати її.

Стаття 142. Підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України до попереднього схвалення або прийняття його Верховною Радою

1. Підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96- ВР) до попереднього схвалення його Верховною Радою (стаття155 (254к/96-ВР) Конституції України) або прийняття (частина перша статті 156 (254к/96-ВР) Конституції України) здійснюється лише після включення відповідного законо­проекту до порядку денного сесії Верховної Ради.

2. У разі прийняття Верховною Радою рішення про опублікування законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) для всенародного обгово­рення в офіційному друкованому виданні повинні бути вказані всі розробники законопроекту (чи його структурних частин), а також ініціатор його подання до Верховної Ради. Пропозиції і зауваження, що надійшли в ході всенародного об­говорення законопроекту, узагальнюються і попередньо розглядаються комітета­ми Верховної Ради, яким доручено опрацювання законопроекту. Узагальнені ма­теріали комітети надсилають головному комітету, який їх остаточно опрацьовує і доповідає про них Верховній Раді (під час обговорення на пленарному засіданні Верховної Ради питання про прийняття постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України).

3. Після реалізації заходів, передбачених у частині другій цієї статті, пунктах 3, 4 частини сьомої, частині дев'ятій статті 141 цього Регламенту, головний комітет та інші комітети, яким була доручена подальша робота над законопроектом про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), готують відповідні висновки для розгляду Верховною Радою питання про прийняття постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України, зазначеної у статті 143 цього Регламенту. Одночасно готується на перше читання й законопроект, яким перед­бачається виділення коштів з Державного бюджету України для проведення все­українського референдуму, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) поданий відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР). Такі документи надаються народним депутатам не пізніш як за 10 днів до дня їх розгляду Верховною Радою.

4. Обговорення на пленарному засіданні Верховної Ради питання про прийняття постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України здійс­нюється у спосіб, зазначений у частинах першій-третій статті 141 цього Регламенту. Одночасно обговорюється проект постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України та в першому читанні законопроект, яким перед­бачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення все­українського референдуму, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) поданий відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

5. Пов'язані законопроекти, які передбачають комплексне внесення змін до різних розділів Конституції України (254к/96-ВР), обговорюються на пленарному засі­данні Верховної Ради одночасно, і рішення про їх одночасне направлення за од­ним зверненням Верховної Ради до Конституційного Суду України для надання Конституційним Судом України відповідного висновку оформляється однією пос­тановою Верховної Ради.

6. У разі якщо постанову про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України не прийнято і законопроект не виключено шляхом голосування з порядку денного сесії, Верховна Рада вирішує питання про зміст і строки подальшої роботи над законопроектом. Якщо Верховна Рада не прийняла постанову про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України і не визначила зміст та строки по­дальшої роботи над законопроектом, він вважається таким, що знятий з розгляду.

7. Законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) підлягає направленню до Конституційного Суду України для отримання висновку, пере­дбаченого статтею 159 Конституції України (254к/96-ВР), і у разі якщо він із до­триманням строків, зазначених у частині другій статті 156, частині першій стат­ті 158 Конституції України (254к/96-ВР), повторно поданий у незмінній редакції до Верховної Ради України і щодо нього є раніше наданий позитивний висновок Конституційного Суду України про відповідність законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР).

8. Після прийняття постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України стосовно законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), поданого відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР), проводиться голосування щодо прийняття в першому чи­танні законопроекту, яким передбачається виділення коштів з Державного бюд­жету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України (254к/96-ВР).

9. Отриманий Верховною Радою висновок Конституційного Суду України щодо від­повідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР) невідкладно надається народним депутатам, направляється Президентові України, і про його отримання головуючий на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради робить пові­домлення.

10. Висновок Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) є обов’язковим для розгляду Верховною Радою.

11. Якщо у висновку Конституційного Суду України законопроект визнаний в цілому таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР), і щодо його положень Конституційний Суд України не висловив застережень, то розгляд питання про попереднє схвалення законопроекту (стаття 155 (254к/96- ВР) Конституції України) чи, відповідно, прийняття законопроекту (частина пер­ша статті 156 (254к/96-ВР) Конституції України) включається до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради не раніше ніж через сім днів після надання народним депутатам відповідного висновку головного комітету або в інший виз­начений Верховною Радою строк. Головний комітет та інші комітети, яким була доручена подальша робота над законопроектом, готують висновки щодо законо­проекту.

1. Ми вже наголошували на тому, що будь-яка підготовча робота з метою попе­реднього схвалення або прийняття парламентом законопроекту про внесення змін до Конституції України може розпочинатися тільки після того, як його буде включено Верховною Радою до порядку денного сесії. Варто нагадати думку Конституційного Суду України, що «звернення до Конституційного Суду України про дачу висновку щодо від­повідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є дуже важливою стадією здійснення особливого виду конс­титуційної діяльності» (п.2 мотивувальної частини Ухвали №5-з від 08.05.1997 р.). Саме через важливість цієї стадії глава 25 Регламенту передбачає детальні підготовку і розгляд Верховною Радою та її органами питання про направлення законопроекту на висновок до Конституційного Суду.

2. При прийнятті рішення про опублікування законопроекту про внесення змін до Конституції України для всенародного обговорення в офіційному друкованому ви­данні знов-таки встановлюється вимога вказати всіх розробників законопроекту (чи його структурних частин). Крім того, зазначається ініціатор його подання до парламен­ту. Комітети Верховної Ради, яким доручено опрацювання зазначеного законопроекту систематизують, узагальнюють і в попередньому порядку розглядають всі пропозиції і зауваження, що надійшли у ході всенародного обговорення. Надалі ці комітети направ­ляють всі узагальнені матеріали на остаточне доопрацювання головному комітету або тимчасовій спеціальній комісії, якщо така буде створена за рішенням Верховної Ради.

Зрозуміло, що кожен комітет парламенту по-своєму підходить до питання узагаль­нення матеріалів. що надійшли від населення. Тому головному комітету надсилаються і первинні матеріали, отримані від усіх респондентів в результаті всенародного обгово­рення опублікованого законопроекту. Такий підхід дозволяє не оминути під час робо­ти головного комітету жодної пропозиції чи зауваження, що були запропоновані гро­мадськістю. Результатом роботи головного комітету на цій стадії є доповідь комітету, яка виголошується у відведений для цього час у ході обговорення на пленарному засі­данні Верховної Ради питання про прийняття постанови про звернення парламенту до Конституційного Суду. Доповідь зачитує на засіданні голова комітету або той із народних депутатів комітету, кому це було доручено рішенням комітету.

3. На завершення всієї підготовчої роботи з опрацювання поданих до Верховної Ради матеріалів головний комітет готує низку висновків про виконану роботу. По-пер­ше, надається узагальнюючий висновок стосовно пропозицій та зауважень, що було вис­ловлені населенням під час всенародного обговорення законопроекту. Подається також висновок стосовно результатів усього набору виконаних за завданням парламенту екс­пертиз, наукових пошуків чи досліджень із питань, пов’язаних зі змістом законопроекту.

Може бути також подано висновок головного комітету про доцільність відкладен­ня прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду у зв’язку з можливим настанням певних обставин. Характер і зміст цих обставин може бути дуже різноманітним. Це може бути зроблено, наприклад, у зв’язку з очікуванням вступу нашої країни в який-небудь міждержавний союз на зразок НАТО чи ЄС. Таке при­зупинення роботи над законопроектом може бути викликане відчутним загостренням політичних чи економічних стосунків у суспільстві, під час проведення дуже важливих і визначальних виборів тощо.

Висновки із зазначених питань можуть готуватися також іншими комітетами, яким доручено вести певні напрямки підготовчої роботи над законопроектом. Дуже важливо зрозуміти, що вся підготовча робота ведеться з незмінним за змістом і формою докумен­том, тобто не може й бути мови про внесення якихось поправок у поданий документ. Іншими словами, нічого схожого на друге чи третє читання, як для всіх інших законопро­ектів, що розглядаються у парламенті, тут не передбачається.

Отже, при бажанні внести зміни у законопроект Верховна Рада має зняти цей доку­мент із розгляду і прийняти до опрацювання вже зовсім інший законопроект із повторен­ням усієї встановленої процедури. Це - обов’язкова умова.

Якщо парламент має справу із законопроектом, який пропонує зміни до базових розділів Конституції, це потребує обов’язкового проведення всеукраїнського референду­му. У свою чергу, Верховна Рада має за звичайною законодавчою процедурою розглянути і прийняти законопроект про виділення коштів на його проведення. Такі кошти виділя­ються виключно з Державного бюджету. На цій стадії роботи головний комітет разом з комітетом, до предмету відання якого належать питання бюджету, готують до першого читання вищезазначений законопроект.

Всі названі у цьому пункті документи надаються народним депутатам для ознайом­лення не пізніше ніж за десять днів до дня їх розгляду у Верховній Раді.

4. Вся процедура розгляду питання прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду виконується за тими ж правилами і розпоряд­ком, що й розгляд питання про включення питання про цей законопроект до поряд­ку денного сесії, який було викладено у коментарі до пунктів першого-третього ст. 141 Регламенту. Безпосередньо разом з ним в одному пункті порядку денного пленарного за­сідання Верховної Ради обговорюється в першому читанні законопроект, що передбачає виділення коштів з Державного бюджету на проведення всеукраїнського референдуму, якщо у сесійній залі йде мова про законопроект щодо реформування базових розділів Основного Закону.

5. За такою ж схемою в одному питанні порядку денного пленарного засідання сесії парламенту розглядаються пов'язані законопроекти, в яких закладено комплексне вне­сення змін як у небазові, так і у базові розділи Конституції України. Виходячи із такої системності підходу до обох законопроектів як до єдиного цілого, рішення про одночасне направлення в одному зверненні Верховної Ради до Конституційного Суду України для надання ним відповідного висновку щодо цих законопроектів приймається однією пос­тановою Верховної Ради.

6. Може скластися така ситуація, що після відповідної підготовчої роботи, яка була виконана органами Верховної Ради за час після прийняття парламентом рішення про включення законопроекту до порядку денного сесії, і після обговорення у сесійній залі можливості звернення до Конституційного Суду, постанова про таке звернення не наби­рає необхідної кількості голосів.

Таке рішення Верховної Ради не означає автоматичного зняття законопроекту з роз­гляду і тому наступним кроком Верховної Ради має бути розгляд у сесійній залі питання про виключення законопроекту з порядку денного сесії шляхом голосування. Якщо така пропозиція отримає кількість голосів на свою підтримку більшу ніж половину від кон­ституційного складу парламенту, то такий законопроект вважається знятим з розгляду, що тягне за собою вилучення його з бази даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради України.

У разі, коли рішення про виключення законопроекту з порядку денного сесії не підтримується сесійною залою, наступним кроком Верховної Ради повинно бути вирі­шення питання про зміст і порядок подальшої роботи над законопроектом. З чого може складатися ця подальша робота законодавчого органу? Сумнівно, щоб мова йшла про повторне винесення законопроекту на всенародне обговорення, бо це потребує значного часу і фінансових затрат.

Тому така робота має полягати у більш досконалому розгляді результатів цього об­говорення, експертиз, наукових досліджень та пошуків. Можливо, це потребує додатко­вих експертиз і досліджень нашого і зарубіжного досвіду, проведення слухань у комітетах і круглих столів із залученням громадськості тощо. Мають бути вивчені терміни прове­дення такої роботи і строки нового обговорення і голосування питання у сесійній залі.

Таким чином, після вивчення проблеми змісту і строків подальшої роботи над за­конопроектом отримані у результаті цього пропозиції мають бути предметом обговорен­ня і голосування у сесійному залі за нормами звичайної процедури прийняття рішень Верховною Радою.

Після такого обговорення і голосування може бути два варіанти подальшого роз­витку подій. По-перше, запропоноване рішення не отримує потрібної кількості голосів і, таким чином, законопроект вважається знятим із розгляду з усіма відповідними діями щодо його вилучення з бази даних Верховної Ради. По-друге, якщо рішення приймається, тоді має відбуватися подальше опрацювання розробленого законопроекту.

Таким чином, спрацьовує принцип законодавчої процедури, згідно з яким у порядку денному сесії Верховної не може бути законопроектів, стосовно яких не було б ясності, що і в якій послідовності з ними треба робити.

7. Конституцією України закладені певні обмеження щодо можливості повторного подання законопроектів про внесення змін до Основного Закону. Як ми вже вказували раніше, законопроект про внесення змін до базових розділів з одного й того ж питання може подаватися лише у Верховній Раді наступного скликання. У загальному випадку розглянутий, але не прийнятий законопроект про внесення змін до Основного Закону може бути подано у незмінному вигляді не раніше ніж через рік із дня прийняття рішення стосовно цього законопроекту.

Постає питання: у разі якщо на ці законопроекти свого часу вже були отримані по­зитивні відповіді Конституційного Суду України про їх відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України, чи потрібно при повторному поданні таких законопроектів до Верховної Ради знову звертатися за висновком про їх відповідність вищезазначеним вимо­гам статей Основного Закону? Регламент Верховної Ради відповідає: таке повторне звер­нення необхідне. Формально перевірка Конституційним Судом цих законопроектів на їх відповідність низці вимог статей Конституції повинна виконуватися Конституційним Судом і ніким більше.

Тому навіть при повній очевидності, здавалося б, факту, що за час, що пройшов піс­ля першого звернення до Суду, в поточному стані в Україні суттєво нічого не змінилося (не змінилися положення Конституції, які визначають права і свободи людини і громадя­нина, не оголошено воєнний або надзвичайний стан в Україні тощо), перевіряти це і да­вати відповідь на норму, закладену у статті 159 може лише Конституційний Суд України. Саме тому і потрібно в такому випадку обов’язково звернутися за цією відповіддю до Конституційного Суду.

8) і 9) Вимоги цих пунктів мають цілком очевидний характер і не потребують додат­кових пояснень.

10) Положення, закладене у змісті частини десятої має свою історію. При розгляді Конституційним Судом справи про внесення змін до Конституції України у пункті дру­гому мотивувальної частини Рішення №8-рп /98 від 09.06.1998 р. наводилося твердження, викладене у листі Голови Верховної Ради до Конституційного Суду, що обов’язковими до виконання на території України і такими, що не підлягають оскарженню, є тільки поло­ження частини першої статті 150 Конституції, але не ті, що наведені у статті 159.

Дослівно у Рішенні сказано таке: «аналіз положень Основного Закону свідчить, що висновки Конституційного Суду України, передбачені статтею159 Конституції України, також мають обов’язкову силу. Зокрема, відповідно до частини першої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що право визнавати правові акти або в окремих, пере­дбачених Конституцією України, випадках законопроекти такими, що не відповідають Конституції, є виключною компетенцією Конституційного Суду України».

Це рішення Конституційного Суду обумовило появу такого імперативного тверд­ження у цій статті з тим, щоб унеможливити будь-які сумніви в обов’язковості рішень, які в подальшій практиці внесення змін до Конституції, будуть прийматися Конституційним Судом.

Наведемо ще два важливих рішення КСУ, що стосуються цієї проблематики. Розглядаючи питання про те, від кого може виходити звернення щодо відповідності зако­нопроектів вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Суд двічі однозначно відповів на нього.

Перший раз це було зроблено у пункті другому резолютивної частини щойно зга­даного нами Рішення КСУ №8-рп/98 у справі про внесення змін до Конституції України. Дослівно: «суб'єктом конституційного подання з цих питань є Верховна Рада України». Це ж зазначено і в Ухвалі КСУ №54-у/2000 від 13.07.2000 р.: «Конституційний Суд України надає висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 конституції України виключно за зверненням Верховної Ради України».

11) У разі отримання висновку Конституційного Суду України, в якому той визнає поданий законопроект в цілому таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Основного Закону, а також не висловив застережень стосовно нього, Верховна Рада може включити до порядку денного розгляд питання про попереднє схвалення законопроекту (при змі­нах до небазових розділів Конституції) або про прийняття законопроекту (при внесенні змін до базових розділів). Розгляд питання може бути призначено не раніш ніж через сім днів після того, як народним депутатам буде роздано висновок головного комітету щодо рішення, яке надійшло від Конституційного Суду. Цей висновок також передається народним депутатам.

Семиденний строк поширення документів до розгляду законопроекту на засіданні парламенту може видатися, на перший погляд, недостатнім. Проте не слід забувати, що законопроект виноситься на розсуд народних обранців без усяких змін у порівнянні з тією редакцією, в якій його було направлено до Конституційного Суду на надання вис­новку. Тому наданого часу для вивчення розповсюджених матеріалів має бути цілком до­статньо, тим більше, що Регламент дозволяє у разі потреби за рішенням Верховної Ради надати для цієї мети більше часу.

Стаття 143. Звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України про надання висновку Конституційним Судом України щодо відповідності зако­нопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР)

1. Звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України про надання виснов­ку Конституційним Судом України щодо відповідності законопроекту про внесен­ня змін до Конституції України (254к/96-ВР) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР) приймається у формі постанови Верховної Ради. Постанова про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України повинна містити положення про:

1) звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності включеного до порядку денного сесії Верховної Ради конкретно означеного законопро­екту (або обох пов’язаних законопроектів) про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) (із вказівкою реєстраційних реквізитів та ініціатора по­дання законопроекту до Верховної Ради) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР);

2) направлення цієї постанови до Конституційного Суду України (законопроект додається);

3) дату набрання чинності цією постановою.

2. До звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України надається текст за­реєстрованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96- ВР).

3. Одночасно із зверненням Верховної Ради до Конституційного Суду України на­правляються:

1) копія зареєстрованого звернення до Верховної Ради ініціатора подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) (підписи народних депутатів посвідчуються);

2) пояснювальна записка, подана разом із законопроектом ініціатором подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР);

3) текст постанови Верховної Ради про включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради, якщо вона прийнята окремо від постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України;

4) висновки комітетів, документи та інші матеріали, які надавалися народним депутатам у зв'язку з розглядом Верховною Радою питань про включення за­конопроекту до порядку денного сесії; прийняття постанови про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України; прийняття пропозицій, поправок до законопроекту перед повторним направленням його із звернен­ням Верховної Ради до Конституційного Суду України (частина третя статті 146 цього Регламенту);

5) стенограми пленарних засідань, на яких розглядалися питання, зазначені в пункті 4 цієї частини.

4. Щодо пов'язаних законопроектів, зазначених у частині шостій статті 138 цьо­го Регламенту, Верховна Рада приймає одну постанову про звернення до Конституційного Суду України.

5. Звернення Верховної Ради разом з матеріалами, зазначеними у частині третій цієї статті, невідкладно направляються Головою Верховної Ради України до Конституційного Суду України, про що головуючий на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради робить повідомлення.

1. Необхідність отримання висновку Конституційного Суду обумовлена нормою, закладеною у статті 159 Основного Закону, згідно з якою не дозволяється безпосередній розгляд Верховною Радою законопроекту про внесення змін до Конституції України без «наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції». У свою чергу, таке положення базується на по­ложеннях ст. 150 Конституції України, які встановлюють повноваження Конституційного Суду. Зокрема, найпершим із них визначено вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів Верховної Ради України, і, анало­гічно, у Законі України «Про Конституційний Суд України» у переліку повноважень Суду виписана норма про надання висновків щодо конституційності, зокрема, правових актів Верховної Ради України.

До таких правових актів можна віднести і звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України про надання ним висновку про відповідність законо­проекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. Воно приймається Верховною Радою у формі постанови парламенту. Така поста­нова згідно з частиною першою ст. 133 парламентського Регламенту приймається біль­шістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Постанова підписується та оприлюднюється у відповідності до частини четвертої ст. 133 Регламенту Головою Верховної Ради України. Оприлюднення і подальше опуб­лікування постанови, як і будь-якого нормативно-правого акту, що встановлює права і обов'язки громадян, має відбутися з метою їх доведення до відома населення у порядку, встановленому законом (частина друга ст. 57 Основного Закону). Під фактом оприлюд­нення акту Верховної Ради Головою Верховної Ради треба розуміти оголошення ним ін­формації про прийняття такого акту за допомогою телекомунікаційних мереж. Таке ого­лошення може відбутися безпосередньо у сесійній залі під час пленарного засідання, яке транслюється по радіо і (або) телебаченню.

Слід зазначити, що у Регламенті не унормовано у загальному плані процедуру оп­рилюднення актів парламенту. До того ж, парламентом дотепер не прийнято закон про нормативно-правові акти. Тому для розуміння, як відбувається оприлюднення постанов Верховної Ради, коли вони не були оприлюднені у встановленому Регламентом порядку, а саме Головою Верховної Ради, слід послуговуватися положеннями Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» № 503 від04.12.97.

Цим указом встановлено, що коли мова йде про акти Верховної Ради після їх підпи­сання, фактом оприлюднення таких актів є їх опублікування державною мовою в офіцій­них друкованих виданнях (перелік їх наведено у коментарі до ч.1 ст.134) не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх підписання.

Згідно з частиною п'ятою ст. 133 Регламенту постанова, прийнята Верховною Радою України, набирає чинності з дня її офіційного оприлюднення, якщо нею не передбачене інше. У вищезгаданому указі Президента України дещо інакше трактується термін на­брання чинності нормативно-правових актів Верховної Ради України. У пункті четвер­тому цього указу такі акти набирають чинності лише на десятий день після їх офіційного оприлюднення, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Звісно, якщо інше не встановлено цими актами. Для можливості кращого ознайомлення населення із змістом таких актів більш доцільно застосовувати положення, що закладені в указі Президента України.

У частині першій ст. 143 подається перелік положень, які мають міститися у поста­нові парламенту про його звернення до Конституційного Суду:

1) звернення щодо відповідності включеного до порядку денного означеного законо­проекту (або обох пов'язаних законопроектів) вимогам статей 157 і 158 Основного Закону. Повинні бути вказані реєстраційні реквізити самого законопроекту та ініціатора подання законопроекту до Верховної Ради;

2) супровідний лист про направлення цієї постанови до Конституційного Суду;

3) дату набрання чинності цією постановою.

Зміст пунктів другого, третього та четвертого цієї статті Регламенту не потребує додаткових коментарів, виходячи з практичної вичерпності змісту.

3. Ця частина передбачає обов'язкове одночасне направлення обох пов'язаних зако­нопроектів в одному зверненні до Конституційного Суду. Така вимога викликана тим, що такі законопроекти передбачають комплексні та системно пов'язані зміни в Основному Законі, які через це не можуть розглядатися окремо, як і не можуть окремо набувати чин­ності. Неприйняття одного із пов’язаних законопроектів повинно мати наслідком зняття з розгляду й іншого, пов’язаного з ним законопроекту.

4. Після того, коли всі матеріали, зазначені в частині третій цієї статті, як і власне звернення будуть остаточно перевірені, завізовані у головному комітеті, юридичному та редакційному управлінні апарату Верховної Ради та підписані Головою Верховної Ради, вони невідкладно направляються Головою Верховної Ради до Конституційного Суду. На найближчому після цього пленарному засіданні парламенту головуючий на засіданні ро­бить повідомлення про факт направлення матеріалів указаному адресату.

Стаття 144. Попереднє схвалення, прийняття Верховною Радою законопроек­ту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), який за висновком Конституційного Суду України відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції України (254к/96-ВР)

1. Попереднє схвалення, прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) здійснюється з урахуванням вимог статті 155, частини пер­шої статті 156, частини другої статті 158, статті 159 Конституції України (254к/96- ВР), частини десятої статті 142 цього Регламенту.

2. Питання про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) (стаття 155 (254к/96-ВР) Конституції України) не може роз­глядатися Верховною Радою на останній сесії строку її повноважень. Питання про попереднє схвалення та подальший розгляд такого законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради без голосування.

3. Новообрана Верховна Рада не може розглядати питання про прийняття законо­проекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), який відповід­но до статті 155 Конституції України (254к/96-ВР) був попередньо схвалений Верховною Радою попереднього скликання, але голосування щодо прийняття яко­го як закону не проводилося. У такому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вважається не прийнятим Верховною Радою попереднього скликання і до нього застосовуються вимоги частини першої статті 158 Конституції України (254к/96-ВР).

4. Якщо у разі припинення повноважень Верховної Ради нею не розглянуто питан­ня про прийняття відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР) законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96- ВР), щодо якого є нерозглянутий Верховною Радою висновок Конституційного Суду України, питання про розгляд зазначеного законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради без голосування.

5. Верховна Рада може розглянути питання і прийняти рішення про попереднє схвалення законопроекту відповідно до статті 155 Конституції України (254к/96- ВР) чи прийняття законопроекту відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР) за умови, що такий законопроект за висновком Конституційного Суду України відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції України (254к/96-ВР) і що до його положень Конституційний Суд України не вис­ловив застережень.

6. Верховна Рада може прийняти законопроект, передбачений статтею 155 Конституції України (254к/96-ВР), за умови, що законопроект за висновком Конституційного Суду України визнаний таким, що відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції

України (254к/96-ВР), та Конституційний Суд України не висловив щодо нього застережень, і цей законопроект відповідно до статті 155 Конституції України (254к/96-ВР) був попередньо схвалений Верховною Радою цього ж скликання на попередній черговій чи позачерговій сесії Верховної Ради.

7. Обговорення на пленарному засіданні Верховної Ради питань про попереднє схва­лення (стаття 155 (254к/96-ВР) Конституції України) чи прийняття (стаття 155, частина перша статті 156 (254к/96-ВР)Конституції України) законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) проводиться в порядку, пе­редбаченому статтею 30 цього Регламенту з наданням слова Президенту України або уповноваженій ним особі у разі присутності їх на пленарному засіданні. Не до­пускається внесення і обговорення пропозицій, поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), а також постановка питань про відкладення розгляду законопроекту, за винятком тих питань, які спрямовані на узгоджене в часі прийняття законопроектів, зазначених у частині десятій цієї статті.

8. Після обговорення законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) на голосування ставиться, відповідно, питання про його поперед­нє схвалення (стаття 155 (254к/96-ВР) Конституції України) чи прийняття в ці­лому (стаття 155, частина перша статті 156 (254к/96-ВР) Конституції України). Голосування проводиться поіменно шляхом подачі іменних бюлетенів з особис­тими підписами народних депутатів. Законопроект, який не отримав (згідно із статтею 155 чи, відповідно, частиною першою статті 156 (254к/96-ВР) Конституції України) необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, вважаєть­ся відповідно не схваленим попередньо чи неприйнятим.

9. У разі якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96- ВР) не схвалено попередньо, як це передбачено статтею 155 Конституції України (254к/96-ВР), Верховна Рада може більшістю голосів народних депутатів від її кон­ституційного складу вирішити питання про зміст і строки подальшої роботи над ним. Якщо Верховна Рада не прийняла рішення про зміст і строки подальшої ро­боти над не схваленим попередньо законопроектом, він вважається неприйнятим. Неприйнятий Верховною Радою законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вважається знятим з розгляду. На такий законопроект по­ширюються, відповідно, положення частини першої статті 158, частини другої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

10. Попереднє схвалення і прийняття пов’язаних законопроектів про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), зазначених у частині шостій статті 138 цьо­го Регламенту, здійснюється у такий спосіб, щоб обидва прийняті відповідно до статті 155 та частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР) законо­проекти разом з прийнятим законом, яким передбачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України (254к/96-ВР), були одночасно направлені Президентові України, відповідно, для підписання та призначення всеукраїнського референду­му щодо змін до Конституції України (254к/96-ВР). Прийняття обох пов’язаних законопроектів здійснюється одним голосуванням.

11. Прийнятий Верховною Радою відповідно до статті 155 Конституції України (254к/96-ВР) закон про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) із за­значенням дати попереднього схвалення Верховною Радою, дати його прийнят­тя та інших реквізитів підписується Головою Верховної Ради України і відповід­но до статті 94 Конституції України (254к/96-ВР) невідкладно направляється Президентові України для підписання та офіційного оприлюднення.

12. Після прийняття Верховною Радою законопроекту, поданого відповідно до части­ни першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР), проводиться голосування щодо прийняття постатейно та в цілому раніше прийнятого у першому читанні законопроекту (частина восьма статті 142 цього Регламенту), яким передбачається виділення коштів із Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України (254к/96-ВР).

13. Прийнятий Верховною Радою відповідно до частини першої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР) законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) із зазначенням дати його прийняття та інших реквізитів підписуєть­ся Головою Верховної Ради України та разом із прийнятим Верховною Радою і під­писаним Головою Верховної Ради України законом, зазначеним у частині дванад­цятій цієї статті, невідкладно направляється Президентові України для призна­чення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України (254к/96- ВР), а також, відповідно, підписання і оприлюднення закону, яким передбачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України (254к/96-ВР).

1. Після того, як до Верховної Ради надходить висновок про відповідність подано­го законопроекту вимогам статтям 157 і 158 Основного Закону і щодо його положень Конституційний суд не висловив застережень, парламент може перейти до наступного кроку у процесі опрацювання законопроекту.

При внесенні змін до небазових розділів Конституції наступає етап попереднього схвалення законопроекту. Ця стадія повинна виконуватися з урахуванням вимог статті 155. У ній говориться, що після такого схвалення, підтриманого більшістю від конститу­ційного складу Верховної Ради, на наступній черговій сесії парламенту за нього має бути подано вже не менше двох третин голосів від конституційного складу Верховної Ради. Лише після такого голосування законопроект буде вважатися прийнятим остаточно.

Якщо Верховна Рада опрацьовує законопроект про внесення змін до базових роз­ділів Основного Закону, наступним кроком має бути прийняття законопроекту про вне­сення змін, яке має бути підтримано не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради. Після цього він затверджується на всеукраїнському референдумі, який своїм указом призначає Президент України. Підтримка його на такому референдумі і буде означати остаточне прийняття такого законопроекту.

Наразі для обох видів законопроектів треба також дотримуватися вимоги час­тини другої ст. 158, яка полягає у забороні протягом строку повноважень парламенту одного скликання двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції. Розглядатися та­кий законопроект, як ми вже зазначали, може лише після отримання відповідного вис­новку Конституційного Суду. Зрозуміло, що такий висновок Конституційного Суду є обов’язковим для розгляду у Верховній Раді.

2. Може статися так, що парламент не встиг пройти процедуру попереднього схва­лення законопроекту до настання останньої сесії Верховної Ради певного скликання. Ми вже перед цим нагадали про конституційну вимогу (зазначену Конституційним Судом України у пункті другому мотивувальної частини Рішення №8-рп від 09.06.1998) про те, що висновок Суду обов’язковий для розгляду Верховною Радою.

У такій ситуації попереднє схвалення і подальше прийняття законопроекту може бути здійснене вже новообраною Верховною Радою. Якби попереднє схвалення законо­проекту все ж таки відбулося на останній сесії Верховної Ради, то це завадило б дотри­манню вимоги ст.155 Конституції про прийняття законопроекту на наступній черговій сесії парламенту, оскільки наступна сесія для новообраної Верховної Ради не буде черго­вою, а стане першою сесією (частина третя ст.82 Конституції).

Відзначимо, що у низці зарубіжних країн на конституційному рівні закріплено про­цедуру внесення змін до Конституції двома послідовними складами парламенту: ст. 79 Конституції Республіки Ісландія, ст. 195 Конституції Бельгії тощо. Тому прийняття змін до Конституції України двома послідовними скликаннями парламенту не є унікальним явищем.

3. В цій частині ст.144 Регламенту розглядається ситуація, за якої Верховна Рада по­переднього скликання встигає попередньо схвалити законопроект про внесення змін до небазових розділів Конституції України, але з якихось причин голосування щодо прий­няття нього як закону не відбулося у цьому скликанні парламенту. У цьому разі законо­проект вважається таким, що не був прийнятий Верховною Радою попереднього скли­кання. Він вилучається з бази даних законопроектів електронної комп’ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.

Для того, щоб поновити розгляд законопроекту новообраним складом парламен­ту, треба у відповідності до вимоги частини першої ст.158 почати цей процес не раніше ніж через календарний рік з дня прийняття рішення про попереднє схвалення законо­проекту і починати процедуру розгляду з самого початку, а саме з подання законопро­екту до Верховної Ради, але вже іншими суб’єктами такого подання, якими можуть бути Президент України або не менше як третина народних депутатів України від конститу­ційного складу новообраного парламенту.

4. Може виникнути ситуація, коли законопроект про внесення змін до базових роз­ділів Конституції при наявності висновку Конституційного Суду тим не менше не було розглянуто попереднім скликанням Верховної Ради. Тоді Регламентом при бажанні но­вообраної Верховної Ради повернутися до опрацювання саме цього законопроекту даєть­ся наступна рекомендація: починати його треба безпосередньо з того етапу, перед яким його було перервано, - із включення до порядку денного першої сесії парламенту питання про розгляд зазначеного законопроекту. Регламентом встановлено, що тоді таке питання включається до порядку денного сесії новообраного парламенту без голосування.

Підкреслюємо, що Верховна Рада не просто може поновити опрацювання законо­проекту, а повинна це зробити. Така імперативна вимога пояснюється вже згаданою на­становою Конституційного Суду про обов’язковість розгляду Верховною Радою виснов­ку Конституційного Суду.

5. У тому випадку, коли у висновку Конституційного Суду про відповідність законо­проекту вимогам статей 157 і 158 Основного Закону висловлюються певні застереження, парламент не може переходити до розгляду питання про попереднє схвалення законо­проекту (для небазових розділів) або до питання про прийняття такого законопроекту (для базових розділів). Подальші дії законодавчого органу у такій ситуації встановлю­ються положеннями статей 145 і 146 Регламенту Верховної Ради.

6. За умови отримання позитивного висновку Конституційного Суду стосовно за­конопроекту без застережень до нього Верховна Рада може попередньо схвалити його не тільки на черговій, але й на позачерговій сесії. Це може відбутися, оскільки ст.155 Конституції не встановила обмеження щодо такої можливості. У деяких країнах це спе­ціально регламентується. Наприклад, у Республіці Ісландія безпосередньо у Конституції (ст.79) закріплено можливість порушення питань про внесення змін до Основного Закону країни на позачергових сесіях

7. Обговорення на пленарному засіданні парламенту питання про попереднє схва­лення (для небазових розділів) або про прийняття (для базових розділів) таких зако­нопроектів повинно проводитися згідно з процедурою повного обговорення пунктів порядку денного сесії парламенту (ст.30 Регламенту). Вона додатково передбачає мож­ливість надання слова Президенту України або уповноваженій ним особі під час такого обговорення у разі їх присутності на пленарному засіданні. Зрозуміло, Президент має бути заздалегідь повідомлений про розгляд цього питання та час його обговорення.

Під час процедури розгляду цього питання жодним чином не допускається внесення і подальше обговорення пропозицій та поправок до законопроекту, що розглядається. Не дозволяється також ініціювання питання про відкладення розгляду законопроекту. Таке відкладення може бути зроблене лише у тому випадку, коли справа торкається узгоджен­ня в часі розгляду питань про попереднє схвалення і подальше прийняття так званих пов’язаних законопроектів і про прийняття законопроекту, яким передбачається виді­лення коштів для проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України.

8. Регламентом передбачено, що після закінчення обговорення має відбутися голо­сування з питання про попереднє схвалення (для змін до небазових розділів Конституції) або прийняття законопроекту у цілому (для базових розділів).

Встановлено, що робиться це шляхом поіменного голосування подачею іменних бюлетенів із власноручними підписами народних депутатів, які беруть участь у голосу­ванні. Такий спосіб голосування повністю усуває можливість у майбутньому вдаватися до суперечок і звернень до Конституційного Суду щодо легітимності голосування.

9. Положення, викладені у цій частині, не потребують додаткових коментарів.

10. Як ми бачимо, для пов’язаних законопроектів Регламентом передбачається поєд­нання двох процедур при їх розгляді після отримання висновку Конституційного Суду щодо їх відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Спершу за схемою, що застосовується при розгляді законопроекту про внесення змін до небазових розділів Конституції України, має відбутися попереднє схвалення законопроектів, а потім їх при­йняття у цілому. Паралельно відбувається процедура прийняття закону, яким передба­чається виділення коштів з Державного бюджету України для фінансування витрат на проведення всеукраїнського референдуму.

Подальша робота над цими законопроектами вже відбувається за технологією, передбаченою для опрацювання законопроектів про внесення змін до базових розділів Конституції. Тому робота над пов’язаними законопроектами та законопроектом про виділення коштів із Державного бюджету має бути синхронізована таким чином, щоб всі ці законопроекти після відповідної підготовки були одночасно направлені Президентові України для підписання та призначення всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції України. Прийняття пов’язаних законопроектів здійснюється одним голо­суванням.

11. Текст закону, прийнятий парламентом відповідно до статті 155 Конституції, яким було внесено певні зміни до небазових розділів Основного Закону, не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом Верховної Ради. Він візується у цьому комітеті його головою та завідувачем секретаріату чи особами, які виконують їх обов’язки, керівниками юридичного управління та того підрозділу апарату Верховної Ради, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих нею актів. Після цього його подають на підпис Голові парламенту.

Надалі виконуються і всі інші положення, викладені у статях 125 і 126 Регламенту. Обов’язково зазначається дата попереднього схвалення відповідного законопроекту і дата його прийняття Верховною Радою. Після усунення всіх можливих неточностей Голова Верховної Ради підписує закон і він, згідно зі ст. 94 Конституції України невід­кладно направляється на підпис Президентові України.

12. Голосування стосовно прийняття законопроекту, раніше прийнятого парламен­том у першому читанні, і яким передбачається виділення коштів із Держбюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до базових розділів Конституції України може відбутися тільки після того, як буде прийнято законопроект про внесення змін до Конституції. Таке голосування проводиться постатейно і потім у цілому (частина восьма статті 142 Регламенту). Така ж процедура застосовується і після того, коли при­йнято пов’язані законопроекти щодо внесення змін одночасно до небазових та базових розділів Основного Закону.

13. Як тільки Верховною Радою прийнято законопроект про внесення змін до Конституції України відповідно до частини першої статті 156 або пов’язані законопро­екти відповідно до статті 155 і частини першої статті 156 Конституції України, він (вони) оформляється згідно з положеннями 125 і 126 Регламенту із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Після цього законопроект передається на підпис Голові Верховної Ради. Голова Верховної Ради підписує одночасно його і закон про виділення коштів із Державного бюджету на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін до базових розділів Конституції України. Обидва законопроекти невідкладно направляються Президентові України для призначення відповідного всеукраїнського референдуму, а також підписан­ня і оприлюднення закону, яким передбачається виділення коштів на зазначений всеук­раїнський референдум.

Така ж процедура застосовується при остаточному опрацюванні Верховною Радою пов’язаних законопроектів.

Варто нагадати, що Президент не має права накладати вето на прийняті закони про внесення змін до конституції України. Отже, може скластися ситуація, коли не можна буде призначити всеукраїнський референдум щодо змін до Основного Закону України у зв’язку з тим, що не може бути відкрито фінансування для проведення такого референду­му, оскільки Президент наклав вето на прийнятий парламентом закон про виділення від­повідних коштів із Держбюджету (пункт тридцятий частини першої ст.106 Конституції України). Проблемна ситуація може бути вирішена тільки через процедуру подолання вето Президента у Верховній Раді України.

Стаття 145. Внесення та розгляд в головному комітеті пропозицій та поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР)

1. Якщо у висновку Конституційного Суду України законопроект про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) в цілому або його окремі положення визнано такими, що не відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96- ВР), а також у разі якщо у висновку Конституційного Суду України є застереження до положень такого законопроекту, Верховна Рада вирішує питання про подальшу роботу над законопроектом і визначає:

1) строк подання відповідними суб’єктами, зазначеними в частині другій статті 137 цього Регламенту, пропозицій, поправок до законопроекту;

2) строк опрацювання пропозицій, поправок до законопроекту головним та ін­шими визначеними комітетами;

3) строк надання відповідних документів народним депутатам;

4) дату розгляду питання про розгляд пропозицій, поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР).

2. Підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) для прийняття до нього пропозицій, поправок здійснюється в порядку підготовки законопроектів до другого читання, передбаченому розділом IV цього Регламенту. При цьому в порівняльній таблиці законопроекту розміщується текст визначе­ного Верховною Радою законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР), щодо якого Конституційним Судом України надано відповідний ви­сновок (пункт 1 частини першої статті 113 цього Регламенту), а щодо ініціатора внесеної народними депутатами пропозиції, поправки вказується чисельність народних депутатів, що її подали, та зазначаються прізвища народних депутатів, уповноважених представляти пропозиції, поправки (не більше трьох осіб).

3. Головний комітет та інші комітети, яким була доручена підготовка питання про розгляд пропозицій, поправок до законопроекту, готують щодо кожної пропо­зиції, поправки та остаточної редакції законопроекту, запропонованої головним комітетом відповідно до пункту 4 частини першої статті 113 цього Регламенту, висновки з питань, зазначених у пунктах 1-7, 9-12, 14 частини другої статті 140 цього Регламенту з урахуванням висновку Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР). Зазначені висновки комітетів разом з підготовленою порівняльною таблицею законопроек­ту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) та іншими необхідни­ми документами надаються народним депутатам у строки, визначені Верховною Радою.

1. Конституційний Суд, розглянувши звернення Верховної Ради щодо законопро­екту про внесення змін до Конституції України, може визнати законопроект у цілому або окремі його положення такими, що не відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Копія висновку Конституційного Суду надсилається наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання.

Може бути, що у своєму висновку Конституційний Суд висловлює застереження сто­совно якихось положень направленого до нього на розгляд законопроекту щодо внесення змін до Конституції. Слід зазначити, що у Законі «Про Конституційний Суд України» тер­мін «застереження» не зустрічається, хоча у своїй практиці Суд застосовує цей термін у своїх рішеннях і висновках. Тому будемо вважати, що у сенсі статті 8 Конституції України щодо верховенства в нашій державі принципу права, застереження є не просто вислов­ленням побажання про необхідність врахування точки зору Конституційного Суду, а має зобов'язуючий характер.

Застереження застосовувалися у практиці Конституційного Суду, коли запропоно­вані зміни носили несистемний характер або своєю заплутаністю викликали певне неро­зуміння у громадянина при ознайомлені з ними. Але і в цьому випадку можна говорити про невідповідність такого роду змін, зокрема, частині першій статті 57 Конституції України, в якій проголошується, що «кожному гарантується право знати свої права і обов'язки». А така несистемність і заплутаність не дає населенню можливості зрозуміти, а тому й знати свої права і обов'язки. Варто було б відійти від практики застосування застережень і від­носити такі речі до категорії невідповідних положенням Основного Закону.

Дивно також, коли говорять про невідповідність законопроекту у цілому і про не­відповідність окремих його положень нормам Конституції. Адже наявність хоча б однієї норми у запропонованому законопроекті, котра, наприклад, не відповідає положенням Конституції Україні, перелік яких наведено у частині першій статті 157 Основного Закону, достатньо, щоб весь законопроект був визнаним таким, що не відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Тим не менше, отримання такого негативного рішення (у цьому випадку - виснов­ку) Конституційного Суду не є формальним приводом для припинення роботи над за­конопроектом. Наступним кроком парламенту і повинно бути визначення розкладу по­дальшої роботи над законопроектом.

До порядку денного вноситься відповідне питання про це. За результатами його об­говорення мають бути встановлені строки виконання тих чи інших підготовчих робіт щодо законопроекту. Визначати такі часові орієнтири безпосередньо у Регламенті, во­чевидь, не варто, оскільки статтею 155 Основний Закон обмежує у часі можливість Верховної Ради приймати законопроекти про внесення змін до Конституції України. Вони встановлюються безпосередньо парламентом у залежності від конкретної поточної ситуації. Отже, парламент має назвати такі строки й дати:

1) строк подання пропозицій і поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції. Суб'єктами права їх подання можуть бути групи народних депутатів чисельністю не менше третини від конституційного складу Верховної Ради для не- базових розділів Основного Закону і не менше двох третин - для базових розділів. Для кожної поправки може бути своя, відмінна від інших група авторів - народних депутатів. Проте не забороняється, аби однією і тією ж групою було запропонова­но декілька поправок та/або пропозицій;

2) термін опрацювання пропозицій, поправок до законопроекту головним комітетом (тимчасовою спеціальною комісією) та іншими визначеними комітетами парла­менту;

3) строк, після якого народним депутатам подаються напрацьовані у ході підготовчо­го періоду документи;

4) дата розгляду у Верховній Раді питання про розгляд пропозицій, поправок до зако­нопроекту про внесення змін до законопроекту про внесення змін до Конституції України.

Така ж процедура застосовується у разі розгляду пропозицій та поправок до пов'язаних законопроектів.

Хоча треба пам'ятати про можливість того, що за результатами обговорення парла­мент прийде до висновку про зняття законопроекту з розгляду із подальшим вилученням матеріалів про цей законопроект із веб-сайту Верховної Ради. Доцільно зауважити, що практика такого вилучення матеріалів із обігу є рудиментом старих підходів до кількіс­них можливостей збереження архівів у електронному вигляді.

2. Процедура підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції для можливості прийняття до нього запропонованих пропозицій, поправок здійснюється у відповідності з порядком підготовки законопроектів до другого читання, виклад якого зроблено у главі 19 розділу IV Регламенту.

Зокрема, у порівняльній таблиці подається текст законопроекту про внесення змін до Конституції України, щодо якого було надано висновок Конституційного Суду України. Якщо при розгляді звичайних законопроектів вказувалися прізвища ініціаторів внесення поправок або пропозицій, то тут для ідентифікації ініціатора (нагадуємо, що саме так - в однині - позначається та група народних депутатів, котрі внесли цю поправ­ку, пропозицію) вказується кількість народних депутатів, що її подали.

Тут же повідомляються прізвища народних депутатів, які були уповноважені від­повідною групою представляти пропозиції, поправки. Кількість їх не повинна перевищу­вати трьох з числа осіб, які подали таку пропозицію, поправку. Ці дані мають повідомля­тися щодо кожної поданої пропозиції, поправки окремо.

3. За обсягом і змістом робота щодо підготовки законопроекту до процедури об­говорення і прийняття пропозицій та (або) поправок і формування остаточної редакції законопроекту є більш глибокою і детальніше формалізованою, ніж для звичайних зако­нопроектів. Головний комітет та інші комітети, які уповноважені Головою Верховної Ради (або його заступниками) готувати це питання, готують для кожної з цих пропозицій та (або) поправок висновки у відповідності до вимог Регламенту (пунктів 1-7, 9-12, 14 час­тини другої статті 140).

Крім того, обов’язково готуються висновки цих комітетів стосовно остаточної ре­дакції законопроекту, запропонованої головним комітетом, виходячи з вимог пункту 4 частини першої статті 113 Регламенту Верховної Ради. Всі ці комітети враховують у своїй підготовчій роботі висновок Конституційного Суду України щодо законопроекту.

Надання всіх зазначених висновків разом із напрацьованими до законопроекту про внесення змін до Конституції України необхідних документів має відбуватися у строки, встановлені перед цим парламентом. Перелік супровідних документів принципово не відрізняється від того переліку, який наводиться у частині другій статті 94 Регламенту з урахуванням специфіки законопроекту про внесення змін. Можуть надаватися інші документи інформаційного характеру щодо законопроекту у відповідності до рішення головного комітету.

Стаття 146. Розгляд Верховною Радою пропозицій, поправок до законопроек­ту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР)

1. На пленарному засіданні Верховної Ради обговорення кожної пропозиції, поправ­ки до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) здійс­нюється у повному обсязі і проводиться в порядку, передбаченому в частині третій статті 114, статті 115 цього Регламенту.

2. Рішення про включення пропозиції, поправки до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) приймається Верховною Радою тією ж кількістю голосів народних депутатів, якою згідно із статтею 155 Конституції України (254к/96-ВР) здійснюється попереднє схвалення відповідного законопро­екту чи його прийняття згідно із частиною першою статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

3. Після закінчення голосування щодо прийняття пропозицій, поправок до законо­проекту Верховна Рада переходить до розгляду питання про прийняття постано­ви про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду України про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності зміненої редакції законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР). Розгляд цього питання здій­снюється у порядку, передбаченому частинами першою-третьою статті 141, час­тинами п'ятою, шостою статті 142 цього Регламенту. Положення частини шостої статті 142 цього Регламенту застосовується і в тому випадку, коли Верховна Рада не прийняла жодної пропозиції, поправки до законопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР).

4. Якщо за результатами розгляду Верховною Радою пропозицій, поправок до зако­нопроекту про внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) законопроект знятий з розгляду, то до нього застосовуються, відповідно, положення частини першої статті 158, частини другої статті 156 Конституції України (254к/96-ВР).

1. Після включення у порядок денний питання про розгляд у сесійній залі пропози­цій, поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України обговорення здійснюється за процедурою другого читання. Воно відбувається для кожної поправки, пропозиції у повному обсязі і у відповідності до положень частини третьої статті 114 і статті 115 Регламенту Верховної Ради.

Зокрема, у будь-який момент розгляду питання парламент може вдатися до обгово­рення і голосування спочатку основних структурних частин законопроекту. Не повинно відбуватися жодного скорочення власне процедури обговорення з тим, щоб дати мож­ливість якнайповніше обговорити кожну пропозицію або поправку.

2. Для включення пропозиції або поправки до законопроекту про внесення змін до небазових розділів Основного Закону вона має бути підтримана більшістю від конститу­ційного складу Верховної Ради. У разі прийняття пропозиції, поправки до законопроек­ту, що стосується базових розділів Конституції, для її схвалення треба отримати не менш як дві третини голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту.

У разі обговорення пов’язаних законопроектів мінімальна кількість голосів, яка потрібна для включення пропозицій або поправок, залежить від того, до якого законо­проекту вони вносяться. Якщо проект стосується небазових розділів, то це - більшість від конституційного складу парламенту. В іншому випадку це - дві третини від консти­туційного складу.

3. Для розуміння подальших дій Верховної Ради треба зрозуміти, що у кінцевому результаті законодавців цікавить не власне процес, тобто кількість врахованих поправок або пропозицій, а те, чи відповідає вимогам отриманого від Конституційного Суду вис­новку напрацьована після внесення підтриманих пропозицій і поправок редакція зако­нопроекту про внесення змін до Конституції України.

Конституційний Суд може відмовити суб’єкту конституційного подання у від­критті конституційного провадження згідно з пунктом другим статті 45 Закону «Про Конституційний Суд України«. Таке може статися, коли Верховна Рада змінить у новій ре­дакції не всі положення попереднього тексту законопроекту, на невідповідність яких чин­ній Конституції вказав у своєму висновку Конституційний Суд. Своє рішення про відмо­ву у такому випадку Суд може базувати на нормі статті 69 Закону «Про Конституційний Суд України», в якій ідеться про обов’язковість виконання рішень Суду. Іншими словами, повного виконання рішень, а не їх частини.

Після закінчення голосування щодо прийняття пропозицій, поправок до законо­проекту про внесення змін до Основного Закону парламент починає розгляд питання про прийняття постанови Верховної Ради щодо звернення до Конституційного Суду про надання ним нового висновку щодо зміненої редакції законопроекту.

Процедура розгляду такого питання проходить у відповідності до положень частин першої та третьої статті 141, а також частин п’ятої та шостої статті 142 Регламенту.

Виходячи з цього, обговорення повинно відповідати положенням статті 30 Регламенту і проходити за процедурою повного обговорення питань на пленарних за­сіданнях Верховної Ради. Передбачається можливість виступу Президента України або уповноваженої ним особи.

Під час засідання обговорюються всі напрацьовані головним та іншими комітетами парламенту, залученими до процесу підготовки питання, висновки та необхідні проекти актів для прийняття Верховною Радою рішень щодо них. Якщо Верховною Радою роз­глядається питання про звернення до Конституційного Суду щодо висновку про змінену редакцію пов’язаних законопроектів про внесення змін до Конституції, то вони обгово­рюються одночасно і рішення з цього питання приймається однією постановою парла­менту.

Результатом обговорення може бути прийняття одного з двох рішень:

1) приймається постанова про звернення Верховної Ради до Конституційного Суду для одержання висновку щодо відповідності нової редакції законопроекту про внесення змін до Конституції вимогам статей 157 та 158 Основного Закону;

2) законопроект виключається з порядку денного сесії.

Кожне з цих рішень приймається простою більшістю голосів від конституційного складу парламенту.

Якщо жодне з них не отримало потрібної кількості голосів, Верховна Рада вирішує питання про зміст і строки подальшої роботи над законопроектом. Зокрема, може бути вирішено продовжити роботу над розробкою нових пропозицій і поправок до законо­проекту з тим, щоб, з одного боку, найкращим чином врегулювати у законопроекті спірні питання і разом з тим найповніше задовольнити вимоги Конституційного Суду до зако­нопроекту.

Може заслуговувати на увагу пропозиція створити для врегулювання спірних пи­тань тимчасову спеціальну комісію, якщо її не було створено до цього. Крім того, повинен бути визначений строк, на який відкладається прийняття Верховною Радою постанови про звернення до Конституційного Суду щодо законопроекту про внесення змін до здій­снення певних дій чи до настання певних обставин.

У разі неприйняття жодного з цих рішень застосовується положення частини шос­тої статті 142 Регламенту. Тоді законопроект вважається таким, що знятий з розгляду. Те ж стосується і випадку, коли парламент не прийняв жодної пропозиції, поправки до законопроекту про внесення змін.

4. Знята з розгляду нова редакція законопроекту про внесення змін до Конституції України, якщо вона стосується небазових розділів Основного Закону, може бути знову подана до розгляду не раніше ніж через рік із дня прийняття рішення стосовно цього законопроекту. Повторне подання законопроекту про внесення змін до базових розділів дозволяється лише під час роботи Верховної Ради наступного скликання. Для пов’язаних законопроектів мають працювати обидва зазначені правила, проте застосовується те із них, яке визначає більш віддалену у часі дату.

Якщо парламент все ж погодив усі запропоновані пропозиції і поправки та передав нову редакцію зміненого законопроекту, то далі робота над законопроектом входить у новий цикл, починаючи з отримання нового висновку Конституційного Суду з усіма від­повідними подальшими кроками. Кількість таких циклів жодним чином не обмежується.