Розділ 10 Виборча система в Україні

У загальному вигляді вибори — це волевиявлення народу з ме­тою формування органів державної влади чи місцевого самовря­дування шляхом голосування. Зміст виборів як політичного сус­пільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання органів державної влади та місце­вого самоврядування.

За формою здійснення вибори вважаються специфічною, уре­гульованою законом діяльністю уповноважених органів і грома­дян, спрямованою на формування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виборче право в об’єктивному розумінні становить систему пра­вових норм, що регулюють порядок формування виборних дер­жавних органів (виборчу систему), і є одним з важливих інсти­тутів конституційного права; у суб’єктивному розумінні — право громадянина обирати й бути обраним до державних органів (ви­борче право відповідно активне й пасивне), яке є одним з основ­них конституційних прав громадян і належить до політичних прав.

З одного боку, виборча система означає порядок формування виборних (насамперед представницьких) органів держави. Отже, виборча система є важливим елементом політичної системи дер­жави, що регулюється правовими нормами, які в сукупності ут­ворюють виборче право. Виборча система охоплює принципи і умови участі у формуванні виборних органів; організацію та по­рядок виборів і (у деяких країнах) відкликання виборних осіб. З іншого боку, виборча система становить систему розподілу місць у виборних органах після встановлення результатів голосу­вання. Розрізняють мажоритарну, пропорційну та змішані ви­борчі системи.

Виборчий процес — один з основних елементів виборчої систе­ми. Він передбачає призначення виборів (як правило, це прерога­тива глави держави чи законодавчого органу); реєстрацію виборців у встановленому законом порядку; організацію виборчих округів, районів тощо, які формуються за принципами представництва — територіальним, національним, виробничим та ін.

Виборча кампанія — система агітаційних заходів, які здійснюють політичні партії та незалежні кандидати з метою забезпечення собі максимальної підтримки на виборах, що мають відбутися. У ви­борчій кампанії беруть участь також різні групи підтримки, гро­мадські організації, засоби масової інформації тощо. До основних форм (способів) агітації під час виборчої кампанії належать перед­виборчі збори і мітинги, статті й памфлети у газетах, передвиборчі афіші та плакати, виступи на радіо й телебаченні. Сучасні виборчі закони зазвичай доволі детально регламентують проведення вибор­чої кампанії.

Виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для об­рання одного депутата. Вона може визначатись як для кожного ви­борчого округу окремо, так і для країни загалом.

Виборчі комісії — спеціальні колегіальні органи, які утворюють­ся з метою проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утво­рення і повноваження виборчих комісій визначаються, як правило, законами про вибори. У систему виборчих комісій входять Цент­ральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.

Виборчі округи — територіальні одиниці, у яких обираються чле­ни виборних державних органів. Залежно від того, яка кількість депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють виборчі округи одномандатні та багатомандатні. Виборчі округи можуть бути також загальнодержавними (за пропорційної виборчої системи, під час виборів глави держави) і регіональними (завжди за мажоритарної й іноді за пропорційної виборчої системи).

Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які утворюються з метою проведення голосування і підрахунку голосів.

Виборчі цензи (кваліфікації) — умови для отримання і здійснен­ня виборчого права, які встановлюються конституцією чи вибор­чим законом. Конституційній практиці різних країн відомі такі виборчі цензи: віковий, громадянства, майновий, освітній, осі­лості, статі, расовий, службовий, мовний.

Виборчий бюлетень — виборчий документ затвердженої форми для таємного голосування.

Мажоритарна виборча система — система виборів, за якої об­раними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, де балотувалися. Розрізняють мажо­ритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості кандидат вважається обраним у разі отримання в окрузі більше половини загальної чисельності голосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, канди­дату достатньо отримати більшість голосів в окрузі порівняно з іншими кандидатами. За мажоритарної виборчої системи квалі­фікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встанов­лену більшість, яка перевищує половину голосів, наприклад, 2/3, 3/4. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному ви­борчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, втрачаються. Незважаючи на явні недоліки, ма­жоритарна виборча система існує в більшості сучасних держав, але часто в комбінації з пропорційною.

Пропорційна виборча система — порядок визначення результатів голосування, коли мандати між партіями, що висунули своїх кан­дидатів до представницького органу, розподіляються відповідно до набраної ними кількості голосів. За пропорційної виборчої системи утворюються великі виборчі округи, у яких кожна партія подає власний список кандидатів, а виборець віддає голос за список відповідної партії. Для визначення результатів голосування вста­новлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного де­путатського мандата.

Змішана виборча система містить елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем.

Активне виборче право — право брати участь з вирішальним го­лосом у виборах чи відкликанні членів виборних державних ор­ганів, а також у референдумах.

Пасивне виборче право — право бути обраним до виборних дер­жавних органів.

Абсентеїзм — добровільна неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, тобто їхня відмова від реалізації свого активного виборчого права.

У конституційному праві під виборами розуміють участь гро­мадян у здійсненні влади народу через виділення зі свого осередку шляхом голосування представників для виконання функцій у дер­жавних органах чи органах місцевого самоврядування зі здійснення влади. Шляхом виборів формуються різні органи державної вла­ди — парламенти, президенти, глави адміністрацій, судові органи, органи місцевого самоврядування.

Вибори як форма волевиявлення народу здійснюються за пев­ними принципами, найпоширенішими з яких є принципи вільних виборів, а також загального, рівного, прямого й таємного голосу­вання. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлення, справді демократичні вибори як форма безпосередньої демократії.

Проголошення зазначених принципів на конституційному рів­ні, зокрема, у статті 71 Конституції України, робить їх обов’язко­вими в Україні для будь-яких виборів. У законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, зокрема гласності, від­критості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії.

За часом проведення вибори в Україні розрізняють чергові, по­зачергові та повторні. Вибори можуть призначатися також з метою обрання певних депутатів замість тих, що вибули, а в разі форму­вання нових місцевих рад вони називаються першими місцевими виборами.

За суб’єктами пасивного виборчого права розрізняють вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Авто­номної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, міських, селищних, сільських голів.

Порядок проведення в Україні виборів до представницьких органів держави регулюється кількома законами України: “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 р. (тер­мін дії — до 1 жовтня 2005 р.), “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р. (до 1 жовтня 2005 р.), “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. і “Про Центральну виборчу комісію” від 30 серп­ня 2004 р.

З 1 жовтня 2005 р. набирають чинності закони України “Про вибори народних депутатів” від 25 березня 2004 р. і “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р.

Відповідно до статті 70 Конституції України “право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу гро­мадяни, яких визнано судом недієздатними”.

Громадяни України мають право голосу на виборах і референ­думах незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майново­го стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Виняток, як бачимо, становлять громадяни України, визнані судом недієздатними. Будь-яких інших підстав позбавлення права голосу (цензів) Конституція України не визнає. Це стосується і тривалості проживання (цензу осілості), і освіти (цензу освіти).

За змістом право голосу на виборах і референдумах багатогран­не. Право обирати включає право не тільки голосувати, а й брати участь у передвиборній агітації, робити пожертвування до особис­тих виборчих фондів кандидатів, бути довіреною особою кандида­та, ознайомитися зі списком виборців та ін.

Розглянемо основні положення Закону України “Про вибори на­родних депутатів України”від 25березня 2004р. (принагідно заува­жимо, що цей Закон суттєво відрізняється від попередніх, що ре­гулювали вибори народних депутатів України. Він неоднозначно оцінюється юристами і політиками.

Зазначений Закон встановлює, що народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (стаття 1), а вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: де­путати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у бага­томандатному виборчому окрузі (стаття 3).

Згідно зі статтею 9 Закону народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двад­цяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Проживання в Україні за цим Законом означає проживання на території в межах державного кордону України; знаходження на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, у дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах Ук­раїни, міжнародних організаціях та їх органах; перебування на по­лярних станціях України; перебування у складі формування Зброй­них Сил України, дислокованого за межами України; перебування громадян України за межами України відповідно до міжнародних договорів України.

Правом висування кандидатів у депутати наділені громадяни України, які мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки).

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше як за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за 365 днів до дня ви­борів, а висування кандидатів у народні депутати України розпо­чинається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.

Громадянин України, який має право бути обраним народним депутатом України, може погодитись балотуватися кандидатом у депутати від партії (блоку).

Чергові вибори народних депутатів України відбуваються в ос­танню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України, термін яких визначено Конституцією України. Виборчий процес чергових виборів народних депутатів починається за 120 днів до дня виборів, а вибори проводяться в єдиному загаль­нодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який охоплює всю територію України. При цьому для проведення виборів тери­торія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів, кількість яких в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою ко­місією з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу та кількості виборців на підставі даних спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі статистики. У те­риторіальний округ може входити один або кілька районів, міст, районів у містах.

Крім зазначених територіальних виборчих округів утворюється також закордонний територіальний виборчий округ, до складу яко­го входять усі закордонні виборчі дільниці.

Рішення про утворення територіальних виборчих округів прий­має Центральна виборча комісія не пізніше як за 110 днів до дня виборів. Виборчі дільниці за місцем проживання виборців (які на­зиваються звичайними) утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких органів — за пропозицією відповідно сіль­ських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повнова­ження. Територіальна виборча комісія своїм рішенням визначає межі (перелік житлових будинків) кожної звичайної виборчої діль­ниці й місцезнаходження дільничної виборчої комісії. Закордонні виборчі дільниці за поданням Міністерства закордонних справ Ук­раїни утворює Центральна виборча комісія.

Зазвичай виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців 20—3000 осіб не пізніше як за 50 днів до виборів.

Повноваження Центральної виборчої комісії поширюються на всю територію України, територіальної виборчої комісії — на тери­торію виборчого округу, дільничної виборчої комісії — на терито­рію виборчої дільниці. Повноваження територіальної виборчої комісії закордонного виборчого округу здійснює Центральна ви­борча комісія.

Повноваження всіх виборчих комісій — Центральної, терито­ріальних та дільничних — щодо підготовки та проведення виборів народних депутатів України визначаються Законом України “Про вибори народних депутатів України”. Крім того, повноваження Центральної виборчої комісії визначаються Законом України “Про Центральну виборчу комісію”. Цей Закон відповідно до Конс­титуції України визначає порядок утворення, правовий статус, основні засади діяльності цієї Комісії як постійно діючого коле­гіального державного органу, до компетенції якого входить забез­печення організації підготовки та проведення виборів і референ­думів в Україні, забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь у референдумах, суверенного права українського народу на волевиявлення.

Розглянемо окремі стадії виборчого процесу, зокрема, на висуван­ня і реєстрацію кандидатів у народні депутати України, проведення передвиборної агітації, встановлення результатів виборів народних депутатів України.

1. Закон встановлює, що кількість кандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, що становить визначений Конституцією України конс­титуційний склад Верховної Ради України. Усі висунуті партією (блоком) кандидати в депутати включаються в єдиний виборчий список партії (блоку).

Партія (блок) може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або по­запартійну особу. При цьому партія, яка входить до виборчого бло­ку, не може самостійно висувати кандидатів у депутати чи входити до складу іншого виборчого блоку.

Висування кандидатів у депутати партією відбувається на її з’їзді (зборах, конференції), а блоком — на міжпартійному з’їзді (зборах, конференції) партій, що входять у блок. У з’їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидатів у де­путати, повинно брати участь щонайменше 200 делегатів.

Висування кандидатів у депутати здійснюється у вигляді ви­борчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) за фор­мою, затвердженою Центральною виборчою комісією. Черговість кандидатів у списку визначається на з’їзді (зборах, конференції). Особа може бути включена до виборчого списку лише однією партією (одного блоку).

У протоколі з’їзду (зборів, конференції) партії, міжпартійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку, обов’яз­ково зазначаються дата його проведення, порядок денний, відо­мості про осіб, висунутих кандидатами у депутати (прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, громадянство, партій­ність, посада (заняття), місце роботи, місце проживання), підсумки голосування щодо виборчого списку кандидатів у депутати. Прото- кол підписує головуючий на з’їзді (зборах, конференції), а вибор­чий список кандидатів у депутати — керівник партії (керівники партій, що входять до блоку). Зазначені документи скріплюються печаткою партії (партій, що входять до блоку).

Центральна виборча комісія реєструє кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), за умови отримання таких документів (частина перша статті 45 Закону України “Про вибори народних депутатів України”):

1) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, підписаної керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріпленої печаткою партії (печатками партій, що входять до бло­ку);

2) копій свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвід­чених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошен­ня про початок виборчого процесу;

3) витягів з протоколів з’їздів (зборів, конференцій) партій про утворення виборчого блоку, засвідчених підписами керівників партій, що входять до блоку, і скріплених печатками цих партій (у разі висунення кандидатів у депутати блоком);

4) угоди про утворення виборчого блоку (у разі висунення кан­дидатів у депутати блоком);

5) витягу з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (між- партійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до бло­ку) про висунення кандидатів у депутати від партії (блоку), який повинен містити зазначені вище відомості й бути засвідченим ке­рівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) і скріп­леним печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

6) виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією;

7) заяв осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку) і зобов’язанням припинити в разі обрання депутатом діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депу­тата України, і згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв’язку з участю у виборах, а також із зобов’язанням у разі обран­ня депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права в порядку, встановленому за­коном;

8) автобіографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості;

9) передвиборної програми партії (блоку), викладеної держав­ною мовою, обсягом до семи тисяч восьмисот друкованих знаків;

10) декларації про майно та доходи кожного кандидата у депутати за рік, що передує року оголошення початку виборчого процесу;

11) документа про внесення грошової застави (стаття 46 Закону);

12) фотографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), за розмірами та в кількості, встановленими Центральною виборчою комісією, не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Центральна виборча комісія видає представнику партії (блоку) у Центральній виборчій комісії, який подав документи, зазначені в частині першій статті 45 Закону, довідку про їх прийняття. Довід­ка повинна містити перелік прийнятих документів, число, місяць і рік, а також час їх прийняття, посаду і прізвище особи, яка прий­няла документи.

Партія (блок), які включились у виборчі перегони, вносять на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в безготівко­вому порядку грошову заставу. Вона становить дві з половиною тисячі мінімальних розмірів заробітної плати.

У разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації кандидатів у депутати внесена грошова застава у п’ятиденний строк після прийняття відповідного рішення пере­раховується на рахунок партії (блоку), а при скасуванні рішення про реєстрацію всіх кандидатів у депутати, включених до виборчо­го списку партії (блоку), грошова застава у п’ятиденний строк після дня прийняття відповідного рішення перераховується до Державного бюджету України.

Грошова застава, внесена партією (блоком), яка не взяла участі в розподілі депутатських мандатів, у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів перерахо­вується до Державного бюджету України, а внесена партією (бло­ком), яка взяла участь у розподілі депутатських мандатів, повер­тається цій партії (блоку).

Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в таких випадках:

• порушення законів України при утворенні виборчого блоку і висуненні кандидатів у депутати;

• відсутності або неналежного оформлення відповідних доку­ментів;

• припинення громадянства України кандидата в депутати;

• вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі Украї­ни для проживання;

• визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздат­ною;

• набрання щодо особи, висунутої кандидатом у депутати, закон­ної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину;

• виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандида­том у депутати, передбаченого законом права бути обраною де­путатом.

Рішення про відмову в реєстрації кандидатів у депутати повин­но містити вичерпні підстави для цього. Копія рішення про відмо­ву не пізніше наступного дня після його прийняття видається представнику партії (блоку).

Відмова в реєстрації кандидатів у депутати, включених до ви­борчого списку партії (блоку), через невідповідне оформлення по­даних партією (блоком) передбачених законом документів, не ви­ключає повторного подання партією (блоком) заяви про реєст­рацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Така заява з виправленими відповідно до вимог за­кону документами повинна бути подана до Центральної виборчої комісії не пізніше як за 75 днів до дня виборів. Остаточне рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), Центральна виборча комісія приймає не піз­ніше як за 71 день до дня виборів. Якщо ж внаслідок відмови Центральної виборчої комісії в реєстрації включених до виборчого списку кандидатів у депутати або подальшого скасування реєст­рації таких кандидатів Центральною виборчою комісією у вибор­чому списку партії (блоку) залишилося менше вісімнадцяти канди-

датів, Центральна виборча комісія приймає рішення про відмову в реєстрації або скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до такого виборчого списку.

2. Форми і засади передвиборної агітації встановлюються стат­тею 53 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України, зокрема у формі політичної реклами. Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кан­дидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати.

До передвиборної агітації належить політична реклама, яка включає будь-які не заборонені законодавством України друковані, усні, звукові та аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей, що мають на меті прямо або опосередковано привернути увагу до суб’єктів виборчого процесу, сформувати в суспільстві та свідомості громадян позитивне ставлення до них або спрямувати політичну поведінку громадян і соціальних груп на підтримку суб’єктів виборчого процесу під час виборів, у тому числі інфор­маційні повідомлення про заходи, що здійснюються або підтри­муються із зазначеною метою.

Водночас до політичної реклами не належать офіційні повідом­лення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер), а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконан­ням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конс­титуцією України або законами України.

Передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, що асигнуються на підготовку і проведен­ня виборів для визначених законом цілей, і коштів виборчих фондів партій (блоків).

Передвиборна агітація за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється з додержанням принципу рівних умов щодо надання партіям (блокам) — суб’єктам виборчого процесу однако­вих друкованих площ у друкованих засобах масової інформації і однакового ефірного часу на радіо й телебаченні.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають приміщення, придатні для здійснення публічних заходів передвиборної агітації, які організовує територіальна виборча ко­місія. При цьому територіальна виборча комісія зобов’язана за­безпечити рівні можливості для всіх партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу. Оплата за використання наданих приміщень здійснюється в порядку, встановленому статтею 41 Закону Украї­ни “Про вибори народних депутатів України”.

Партія (блок) — суб’єкт виборчого процесу має право на до­говірній основі за рахунок коштів виборчого фонду партії (блоку) орендувати будівлі та приміщення всіх форм власності для прове­дення зборів, мітингів, дебатів, дискусій та інших публічних за­ходів передвиборної агітації, а про час і місце їх проведення пові­домляє відповідну територіальну виборчу комісію.

При цьому зауважимо, що розміщувати носії політичної рек­лами у громадському транспорті забороняється.

Закон України “Про вибори народних депутатів України” ви­значає статус офіційних спостерігачів від партій (блоків) — су­б’єктів виборчого процесу та їхні права.

Офіційний спостерігач від партії (блоку) має такі права'.

• перебувати на виборчих дільницях під час голосування, спосте­рігати з будь-якої відстані за діями членів виборчої комісії, у тому числі під час видачі бюлетенів виборцям і підрахунку го­лосів, не заважаючи членам виборчої комісії фізично;

• робити фото- та кінозйомки, аудіо- та відеозаписи;

• бути присутнім при видачі виборчих бюлетенів членам діль­ничної виборчої комісії для організації голосування виборців за межами приміщення для голосування та при проведенні такого голосування;

• бути присутнім з дотриманням вимог закону про вибори на за­сіданнях дільничних та територіальних виборчих комісій з ура­хуванням положень закону про організацію роботи виборчих комісій, у тому числі при підрахунку голосів виборців на вибор­чій дільниці, встановленні підсумків голосування в терито­ріальному виборчому окрузі;

• звертатися до відповідної виборчої комісії та до суду зі скаргою про усунення порушень закону в разі їх виявлення;

• складати акт про виявлення порушення закону про вибори, який підписує сам і не менше двох виборців, які засвідчують факт цього порушення, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, адреси місця проживання, і подавати його з відповід­ною скаргою до відповідної виборчої комісії у строки, передба­чені законом;

• вживати необхідних засобів припинення протиправних дій під час голосування і підрахунку голосів виборців на виборчій діль­ниці;

• отримати копії протоколів про передання виборчих бюлетенів, підрахунок голосів і встановлення результатів голосування та інших документів у випадках, передбачених законом;

• реалізовувати інші передбачені законом права.

Водночас офіційний спостерігач від партії (блоку) не має права'.

• безпідставно втручатися в роботу виборчої комісії, чинити дії, які порушують виборчий процес або заважають членам вибор­чої комісії здійснювати свої повноваження;

• заповнювати замість виборця (у тому числі й на його прохан­ня) виборчий бюлетень;

• бути присутнім при заповненні виборцем виборчого бюлетеня в кабіні (кімнаті) для таємного голосування.

У разі порушення офіційним спостерігачем від партії (блоку) зазначених заборон дільнична виборча комісія може позбавити його права бути присутнім на засіданні дільничної виборчої ко­місії. Таке рішення може бути оскаржене офіційним спостерігачем від партії (блоку) до суду в порядку, передбаченому законом.

Керівний орган районної, міської чи вищого рівня організації партії (організацій партій, що входять до блоку) має право від­кликати свого офіційного спостерігача, звернувшись з письмо­вою заявою до відповідної територіальної виборчої комісії про припинення його повноважень, і подати документи для реєст­рації іншої особи в порядку, встановленому законом, а офіційний спостерігач має право в будь-який час звернутися до територіаль­ної виборчої комісії із заявою про складення своїх повноважень. На підставі такої заяви територіальна виборча комісія приймає відповідне рішення, копію якого надає уповноваженій особі пар­тії (блоку).

Закон України “Про вибори народних депутатів України” пе­редбачає участь у виборах офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій і встановлює при цьому їхні права, застерігаючи, що вони не мають права використовувати свій статус у діяльності, не пов’язаній зі спостереженням за виборчим процесом, а також втручатись у роботу виборчих комісій.

3. Встановлення результатів виборів народних депутатів Украї­ни регулюється положеннями статті 77 Закону України “Про вибо­ри народних депутатів України”.

На своєму засіданні Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голо­сування в межах відповідних територіальних виборчих округів та протоколів закордонних дільничних виборчих комісій не пізніш як на п’ятнадцятий день з дня виборів встановлює результати виборів депутатів, про що складає протокол. До протоколу про результати виборів депутатів заносяться словами і цифрами такі відомості:

• кількість виготовлених виборчих бюлетенів;

• кількість виборчих бюлетенів, одержаних територіальними ви­борчими комісіями;

• кількість виборчих бюлетенів, одержаних дільничними вибор­чими комісіями;

• кількість виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях;

• кількість невикористаних виборчих бюлетенів;

• кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені;

• кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;

• кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними;

• кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку);

• відсоток голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку), від­носно загальної чисельності виборців, які взяли участь у голо­суванні;

• кількість виборців, які не підтримали кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), від жодної партії (блоку);

• відсоток голосів виборців, які не підтримали кандидатів у депу­тати, включених до виборчих списків партій (блоків), від жод­ної партії (блоку) відносно загальної чисельності виборців, які взяли участь у голосуванні.

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати в депутати, включені до виборчих списків партій (бло­ків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні в загальнодержавному виборчому окрузі, а кан­дидати в депутати, включені до виборчого списку партії (блоку), який отримав менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів ви­борців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів ви­борців, у певній послідовності.

1. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата (далі — виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків пар­тій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів ви­борців, на кількість депутатських мандатів.

2. Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків кожної партії (блоку), що на­були право на участь у розподілі депутатських мандатів, ділить­ся на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у де­путати від цієї партії (блоку). Дробові залишки при розподілі так само враховуються.

3. Партії (блоки), кандидати у депутати від яких мають більші по­рівняно з іншими дробові залишки після ділення, отримують по одному додатковому депутатському мандату, починаючи з виборчого списку партії (блоку), що має найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій (блоків) однакові, першим додатковий депу­татський мандат отримує той виборчий список партії (блоку), за кандидатів у депутати від якої віддано більше голосів ви­борців.

Результатом виборів депутатів є визначення в порядку черго­вості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

Після встановлення кількості депутатських мандатів, отриманих партіями (блоками) — суб’єктами виборчого процесу, і визначення відповідно до зазначених вимог осіб, обраних депутатами, Цент­ральна виборча комісія у протоколі про результати виборів народ­них депутатів України зазначає кількість депутатських мандатів, отриманих партіями (блоками) — суб’єктами виборчого процесу, і прізвища, імена, по батькові, рік народження, професію, посаду (заняття), місце роботи, місце проживання, партійність обраних депутатів.

Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України складається у двох примірниках, під­писується головою, заступником голови, секретарем Центральної виборчої комісії та іншими присутніми на засіданні членами Цен­тральної виборчої комісії і скріплюється печаткою Центральної виборчої комісії. До протоколу додаються, за наявності, окремі думки членів Центральної виборчої комісії, викладені у письмовій формі, заяви і скарги щодо порушень порядку встановлення ре­зультатів виборів Центральною виборчою комісією та рішення, які Комісія прийняла в результаті їх розгляду. Перший примірник протоколу зберігається в Центральній виборчій комісії, другий не­відкладно вивішується для загального ознайомлення у приміщенні Центральної виборчої комісії. На прохання представників партій (блоків) їм видаються копії протоколу.

Законом України “Про вибори народних депутатів України” передбачаються гарантії діяльності партій (блоків), кандидатів у депутати, офіційних спостерігачів (статті 59—63 розділу IX) і ос­карження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого проце­су; відповідальність за порушення виборчого законодавства, збере­ження виборчої документації (статті 84—99 розділу XII).

Згідно із зазначеним Законом з метою забезпечення гарантій діяльності учасників виборчого процесу (стаття 98) встановлюєть­ся відповідальність за порушення законодавства про вибори народ­них депутатів України: особи, винні в порушенні законодавства про вибори депутатів, притягаються до кримінальної, адміністра­тивної або іншої відповідальності в порядку, встановленому зако­ном. Зокрема, Кримінальний кодекс України передбачає кримі­нальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права (стаття 157), неправомірне використання виборчих бюле­тенів, підробку виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (стат­тя 158), порушення таємниці голосування (стаття 159).

Як зазначалося, органом, який забезпечує організацію під­готовки і проведення виборів в Україні, є Центральна виборча комісія. У Законі України “Про Центральну виборчу комісію” ви­кладено загальні положення; склад, порядок формування і орга­нізацію діяльності комісії; повноваження комісії; правовий статус членів комісії; дані про секретаріат комісії і патронатну службу комісії; фінансування комісії; матеріальне та соціальне забезпечен­ня членів комісії та працівників секретаріату комісії; прикінцеві й перехідні положення.

Центральна виборча комісія відповідно до покладених на неї повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого й ре- ферендумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян Ук­раїни і права на участь у референдумі, однакове застосування за­конодавства України про вибори і референдуми на всій території України. Ця Комісія будує свою діяльність на принципах вер­ховенства права, законності, незалежності, об’єктивності, ком­петентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й публіч­ності.

Призначає на посаду і припиняє повноваження членів Цент­ральної виборчої комісії за поданням Президента України Верхов­на Рада України. До складу Комісії входять 15 членів. Перед всту­пом на посаду вони складають присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України. Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є державним службовцем, строк його повноважень — 7 років.

Основною організаційною формою діяльності Центральної ви­борчої комісії є її засідання. За результатами розгляду питань на засіданнях Комісія в межах своїх повноважень приймає рішення, які є обов’язковими для виконання.

Організація виборів Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів має як багато спільного з організацією ви­борів народних депутатів України, так і певні особливості, що роз­глядаються у відповідних розділах курсу.

Питання для самоконтролю

1. Види виборів та виборчих систем.

2. Основні та загальні принципи виборів в Україні.

3. Законодавче регулювання виборів в Україні.

4. Виборчий процес та його стадії.

5. Суб’єкти виборчого процесу.

6. Гарантії діяльності суб’єктів виборчого процесу.

7. Особливості проведення виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад у 2006 р.