Розділ ІЗ Президент України - глава Української держави

В усіх сучасних державах світу функціонує інститут глави дер­жави. Главою держави є посадова особа чи державний орган, який посідає найвище місце в ієрархії інститутів влади. Реальне місце і роль глави держави у здійсненні державної влади залежать від форми правління й політичного режиму, що склався у країні.

В Україні посаду Президента вперше в новітній історії було офіційно запроваджено на підставі Закону Української РСР “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 5 липня 1991 р. Перша стаття цього Закону проголошувала: “Заснувати пост Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки”. Відповідно до цього Закону в Конституцію Україн­ської РСР було внесено додатковий розділ, який встановлював статус Президента, його повноваження, функції, обов’язки, гаран­тії діяльності. Закон Української РСР “Про Президента Укра­їнської РСР” від 5 липня 1991 р. деталізував відповідні положен­ня Конституції України. Згідно з останньою і зазначеним Законом Президент Української РСР визнавався найвищою посадовою осо­бою Української держави і главою виконавчої влади. 5 липня 1991 р. було прийнято також Закон України “Про вибори Пре­зидента України”. Нині статус Президента України визначено в розділі V Конституції України 1996 р.

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного су­веренітету, територіальної цілісності України, додержання Консти­туції України, прав і свобод людини й громадянина.

Термін “глава держави” не означає, що Президент поставлений Конституцією України над усіма іншими органами державної вла­ди і не передбачає встановлення субординаційних зв’язків між ним та парламентом або урядом.

Конституційне закріплення статусу Президента України як га­ранта державного суверенітету означає, що глава держави повинен використовувати всі свої повноваження для забезпечення існуван­ня України як незалежної, самостійної держави. І для того щоб Президент України мав реальні можливості для гарантування дер­жавного суверенітету й територіальної цілісності України, його конституційний статус як глави держави підкріплений значними повноваженнями в зовнішньополітичній сфері України і як Вер­ховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Поряд із забезпеченням державного суверенітету й територіаль­ної цілісності України на главу держави покладено завдання гаран­тувати додержання Конституції України. Йдеться про те, що Пре­зидент України, ефективно реалізуючи надані йому повноваження, має забезпечити реальність реалізації конституційних приписів, стабільність встановленого конституційного правопорядку. При цьому він може діяти як безпосередньо, самостійно вирішуючи конкретні питання, так і опосередковано, через інші органи дер­жавної влади, вимагаючи, щоб вони ефективно функціонували й оперативно вирішували питання, які входять до їх компетенції.

Конституційне визнання Президента України гарантом прав і свобод людини й громадянина цілком логічно випливає з прого­лошення людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недотор­канності й безпеки найвищою соціальною цінністю. Оскільки саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, то й для Президента, який цю державу уособлює і представляє, ці соціальні цінності мають ста­новити серцевину його діяльності.

Оскільки Президент України відповідальний перед народом за державу загалом і результати реалізації внутрішньої та зовнішньої політики, то Конституція України й передбачає такі його повнова­ження, які дають йому змогу активно впливати на діяльність усіх гілок державної влади.

Роль Президента України як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина багатогранна.

Президент України має право вимагати від усіх органів держав­ної влади неухильного дотримання Конституції, прав і свобод лю­дини й громадянина. Якщо він вважає неконституційними певні правові акти Верховної Ради України, то має право звернутися до Конституційного Суду України з відповідним конституційним по­данням. Якщо закон України, який надійшов від Верховної Ради України, на думку Президента, неконституційний, він має скорис­татися правом вето і повернути його до парламенту на повторний розгляд; якщо ж конституційність закону сумнівна, він може підписати його і водночас звернутися з конституційним поданням до Конституційного Суду України. Дія нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути зупинена Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Консти­туційного Суду України. Щодо актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то Президент може з мотивів невідповідності цих актів Конституції або пору­шення прав і свобод людини й громадянина скасувати їх.

Як гарант Конституції, прав і свобод людини й громадянина Президент України уповноважений з названих позицій оцінювати зміст діяльності відповідальних перед ним і підконтрольних йому органів, а також керівників державних структур, щодо яких глава держави приймає рішення з кадрових питань.

Президент України має й інші правові можливості впливу на рівень конституційної законності, реалізацію прав і свобод люди­ни й громадянина. Зокрема, через звернення до Верховної Ради України він може викласти власне бачення цієї проблеми й орієн­тувати парламент на реалізацію першочергових законопроектів у тій чи іншій сфері суспільного життя. Реалізуючи право законо­давчої ініціативи, глава держави може вносити проекти законів про зміни і доповнення до Конституції України та законів України. Контролюючи уряд, Президент впливає на формування проекту Державного бюджету України, витрачання державних коштів, що безпосередньо стосуються рівня соціальної підтримки населення, реалізацію соціально-економічних прав громадян. В арсеналі Пре­зидента України є й такі інструменти індивідуального захисту і за­безпечення прав громадян, як вирішення питань громадянства, політичного притулку, помилування, нагородження державними нагородами тощо.

Діяльність Президента України як гаранта основних прав і свобод людини й громадянина має бути спрямована на утримання політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозумін­ня в суспільстві, формування і вдосконалення політико-право- вих, соціально-економічних та культурно-духовних засад етно- національної стабільності, узгодження інтересів етнічних спіль­нот, розв’язання міжнаціональних суперечностей, забезпечення міжконфесійного миру і запобігання конфліктам на релігійній ос­нові.

Гарантування Президентом України державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина має здійснюватися в межах Основ­ного Закону, і жодна соціальна цінність чи політична доцільність не можуть бути підставами для виходу за межі його компетенції, встановленої Конституцією України і деталізованої в чинному за­конодавстві, оскільки його діяльність насамперед має ґрунтуватися на конституційному принципі, який полягає в тому, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами Ук­раїни.

Вихідні положення щодо порядку заміщення посади Президента України встановлює стаття 103 Конституції України, зокрема:

• Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування строком на п’ять років;

• Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг віку 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою;

• одна й та сама особа не може бути Президентом України більше як два строки поспіль;

• Президент України не може мати іншого представницького ман­дата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єд­наннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одер­жання прибутку;

• чергові вибори Президента України проводяться в останню не­ділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента Ук­раїни вибори Президента України проводяться в період дев’я­носта днів з дня припинення його повноважень;

• порядок проведення виборів Президента України встановлюєть­ся законом.

Зокрема, таким є Закон України “Про вибори Президента Ук­раїни” від 18 березня 2004 р. Значна частина його положень збіга­ється з положеннями Закону України “Про вибори народних де­путатів України”, що розглядався в одній з попередніх тем, тому ми розглядатимемо тільки такі положення, що стосуються безпо­середньо виборів Президента України.

Згідно із Законом України “Про вибори Президента України” суб’єктами виборчого процесу Президента України є виборець', ви­борчі комісії, утворені відповідно до цього Закону та Закону Украї­ни “Про Центральну виборчу комісію”; кандидати на пост Прези­дента України, зареєстровані в порядку, встановленому цим Зако­ном; партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України; уповноважені представники, довірені особи, офіційні спо­стерігачі від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загально­державному одномандатному виборчому округу, який охоплює всю територію України, що поділяється на 225 територіальних вибор­чих округів.

Витрати на підготовку та проведення виборів Президента Ук­раїни здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюд­жету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Пре­зидента України. Виборчий фонд кандидата на пост Президента України формується за рахунок його власних коштів, коштів партії (партій, що входять до виборчого блоку), яка висунула кандидата, а також добровільних внесків фізичних осіб. Граничний розмір ви­борчого фонду становить п’ятнадцять тисяч розмірів мінімальних заробітних плат. Для кандидатів, включених до виборчого бюле­теня для повторного голосування, граничний розмір виборчого фонду збільшується на п’ятнадцять тисяч розмірів мінімальних заробітних плат. Добровільний внесок фізичної особи до вибор­чого фонду одного з кандидатів на пост Президента України не може перевищувати двадцяти п’яти розмірів мінімальних заробіт­них плат. Водночас законом забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду іноземцям, особам без громадянства та анонімним жертводавцям.

Кандидата на пост Президента України може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за рік до дня виборів. Партія (блок) може висунути одного кандидата на пост Президента України.

Таким кандидатом може бути особа, яка є членом цієї партії, членом партії, яка входить до блоку, або позапартійний громадя­нин, який відповідно до Конституції України та Закону України “Про вибори Президента України” має право бути обраним Пре­зидентом України (партія, що входить до виборчого блоку, не може самостійно висувати кандидата на пост Президента України і входити до складу іншого виборчого блоку).

Висунення кандидата партією здійснюється на її з’їзді (зборах, конференціях), а блоком — на міжпартійному з’їзді (зборах, кон­ференції) партії, що входять до блоку.

При цьому у відповідному з’їзді, зборах чи конференції повин­но брати участь не менше 200 делегатів. Особа може бути висунута кандидатом на пост Президента України лише однією партією (од­ним блоком) згідно з волею кандидата.

Закон України “Про вибори Президента України” передбачає можливість самовисування кандидатом у Президенти країни і вста­новлює його порядок. Зокрема, громадянин, який самовисувається на пост Президента України, особисто подає до Центральної ви­борчої комісії заяву про самовисунення, засвідчену в установле­ному законом порядку. У цій заяві мають міститися згода на оп­рилюднення біографічних відомостей і декларація про майно та доходи, зобов’язання в разі обрання передати у встановленому за­коном порядку протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів в управління іншої особі належні йому під­приємства та корпоративні права і припинити діяльність чи склас­ти представницький мандат, які відповідно до Конституції Украї­ни та законів України несумісні з обійманням поста Президента України.

Партія (партії, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидат на пост Президента вно­сять грошову заставу в безготівковому порядку на спеціальний ра­хунок Центральної виборчої комісії. Розмір цієї грошової застави — 500тис. грн.

Ця грошова застава повертається партії (партіям, що входять до блоку), якщо кандидат на пост Президента України отримав не менше 7 відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо ж кандидат на пост Президента України отримав менше 7 відсотків голосів виборців, то грошова застава перераховується до Державного бюджету України.

Центральна виборча комісія реєструє кандидата на пост Пре­зидента України за умови отримання від нього таких докумен­тів:

• анкети кандидата за встановленою Центральною виборчою ко­місією формою (заповнюється кандидатом особисто);

• автобіографії обсягом до двох тисяч друкованих знаків;

• передвиборної програми, викладеної державною мовою, обся­гом до двадцяти тисяч друкованих знаків;

• документа про внесення грошової застави;

• декларації про майно і доходи;

• фотографії за розмірами та в кількості, що встановлено Цент­ральною виборчою комісією.

Крім зазначених документів для реєстрації кандидатом у Пре­зиденти України особи, висунутої партією (блоком), подаються такі документи:

• подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) і скріплене печат­кою партії (партій блоку);

• копії свідоцтва про реєстрацію партії (блоку партій) та її стату­ту (статутів партій блоку), засвідчені безоплатно Міністерством юстиції України після початку виборчого процесу;

• витяг з протоколу з’їзду (зборів, конференції) кожної партії, що входить до виборчого блоку;

• угода про утворення виборчого блоку;

• витяг з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (міжпар- тійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до бло­ку) про висунення кандидата на пост Президента України;

• заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кан­дидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку) та в цьому зв’язку на оприлюднення біографічних відомостей і дек­ларації про майно й доходи та ін.

Центральна виборча комісія завершує реєстрацію кандидатів на пост Президента України не пізніше як за 85 днів до дня ви­борів.

На підтримку кожного кандидата на пост Президента України має бути зібрано не менше п ’ятсот тисяч підписів виборців, які ма­ють право голосу, у тому числі не менше двадцяти тисяч у кожно­му з двох третин регіонів України (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь). З цією метою Центральна ви­борча комісія видає уповноваженим представникам партії (блоку) або кандидату на пост Президента України підписні листи спец­іальної форми.

Законом встановлено, що ніхто не має права примушувати ви­борця підтримувати своїм підписом кандидата на пост Президента України; забороняється платити коштами, товарами або послугами за підписи на підтримку кандидата, а також перешкоджати вибор­цю підтримувати кандидата; збирати підписи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, у закладах, установах та організаціях. Законом забороняється також участь органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб, власників чи керівників під­приємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у збиранні підписів виборців на підтримку кандидатів на пост Пре­зидента України і встановлення обмежень щодо порядку збирання підписів, не передбачених законом.

Зібрані підписні листи подаються до Центральної виборчої комісії, яка після їх перевірки не пізніше як за десять днів ого­лошує про її результати, склавши при цьому відповідний про­токол.

Законом передбачається низка умов, що призводять до скасу­вання рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кан­дидата на пост Президента України.

Передвиборну агітацію кандидат на пост Президента України може розпочати наступного дня після його реєстрації Централь­ною виборчою комісією, а завершується передвиборна агітація о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Закон України “Про вибори Президента України” встановлює гарантії діяльності кандидатів на пост Президента України і офі­ційних спостерігачів, зокрема:

• вони беруть участь у виборчій кампанії на рівних засадах;

• вони мають рівне право на використання державних засобів ма­сової інформації на території України;

• вони мають право делегувати по одному уповноваженому пред­ставникові до Центральної виборчої комісії з правом дорадчого голосу;

• вони мають право на звільнення від виробничих або службових обов’язків;

• вони мають право на безкоштовний проїзд усіма видами паса­жирського транспорту (за винятком таксі) у межах території Ук­раїни;

• їм гарантуються рівні умови й можливості щодо використання державних засобів масової інформації на території України, фінансового та матеріально-технічного забезпечення участі у виборчій кампанії;

• під час виборчої кампанії вони не можуть бути звільнені з робо­ти, переведені на іншу роботу чи посаду без їхньої згоди, а та­кож призвані на військові збори чи навчання;

• відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб” держава забезпечує охорону кандидатів під час виборчої кампанії.

Законом встановлюється також, що кандидат на пост Прези­дента України може мати не більше п’яти довірених осіб в єди­ному загальнодержавному виборчому окрузі та по одній довіреній особі в кожному територіальному окрузі. Уповноважений предс­тавник кандидата на пост Президента України і довірені особи повинні відповідати вимогам, встановленим законом: бути гро­мадянином України, мати право голосу, не бути членом виборчої комісії, посадовою особою органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, військовослужбовцем, особою рядо­вого та начальницького складу органів внутрішніх справ, Служби безпеки України чи особою, яка проходить альтернативну (не­військову) службу.

Результати виборів Президента України встановлює Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних терито­ріальних виборчих округів не пізніше як на десятий день з дня виборів.

Обраним у день виборів Президента України вважається кан­дидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування в день виборів було включено не більше двох канди­датів на пост Президента України і за результатами голосування жодний з них не був обраний, Центральна виборча комісія прий­має рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування в день виборів було включе­но більше двох кандидатів на пост Президента України і за резуль­татами голосування жодний з них не був обраний, то Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного го­лосування.

Повторне голосування призначається на третю неділю після дня виборів з додержанням вимог закону. До виборчого бюлетеня для повторного голосування включаються два кандидати на пост Пре­зидента України, які в підсумку голосування в день виборів одер­жали найбільшу кількість голосів, не враховуючи кандидатів, які після дня виборів зняли свої кандидатури. Президентом України за підсумками повторного голосування вважається той кандидат, який одержав більшу, ніж інший, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Центральна виборча комісія не пізніше як на третій день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результа­ти виборів Президента України.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні осо­би притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігаєть­ся за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усуну­тий з поста в порядку імпічменту.

Недоторканність Президента України означає, що він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи за­арештований тільки після усунення його з посади в порядку імпіч­менту. Обшук, затримання Президента України або огляд його осо­бистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового при­міщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції і вжиття інших за­ходів, що відповідно до закону обмежують його права і свободи, допускаються тільки в разі дострокового припинення його повно­важень у порядку імпічменту, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Повноваження Президента України регламентовані статтею 106 Конституції України. Згідно з цією статтею Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і пра- вонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними й поза­черговими посланнями до Верховної Ради України про внут­рішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює ке­рівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пе­реговори і укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає і звільняє глав дипломатичних представництв Ук­раїни в інших державах і при міжнародних організаціях; прий­має вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України, прого­лошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією України;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протя­гом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України і приймає рішення про його відставку;

10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабі­нету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адмініст­рацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах;

11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Гене­рального прокурора України і звільняє його з посади;

12) призначає половину складу Ради Національного банку Украї­ни;

13) призначає половину складу Національної ради України з пи­тань телебачення і радіомовлення;

14) призначає на посади і звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Го­лову Фонду державного майна України, Голову Державного ко­мітету телебачення і радіомовлення України;

15) утворює, реорганізовує і ліквідовує за поданням Прем’єр-мі­ністра України міністерства та інші центральні органи вико­навчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утриман­ня органів виконавчої влади;

16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; при­значає на посади і звільняє з них вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керів­ництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни і приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію і введення воєнного стану в Україні або в ок­ремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки дер­жавній незалежності України;

21) приймає в разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує за необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає третину складу Конституційного Суду України;

23) утворює суди у визначеному законом порядку;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки й нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України за­конів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Вер­ховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією Украї­ни.

Президент України не може передавати свої повноваження ін­шим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції Ук­раїни і законів України видає укази і розпорядження, які є обо­в’язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 3—5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21—24 статті 106 Конс­титуції України, скріплюються підписами Прем’єр-міністра Украї­ни і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Наведена сукупність встановлених Конституцією України пре­зидентських повноважень поділяється на кілька груп:

• повноваження, що визначають представництво України в дер­жавних зносинах, прийняття вірчих і відкличних грамот дипло­матичних представництв інших держав тощо;

• повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради;

• повноваження, що стосуються призначення і звільнення з по­сад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб;

• повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони країни;

• повноваження, пов’язані з прийняттям до громадянства Украї­ни та його припиненням, наданням притулку в Україні;

• установчі повноваження — утворення і ліквідація за поданням Прем’єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Найхарактернішими для Президента України завданнями є такї.

• забезпечення повноважень державної влади на всій території України;

• забезпечення узгодженого функціонування та взаємодії органів державної влади;

• участь у здійсненні законодавчої, виконавчої та судової влади, що передбачено статтями 106, 107, 113—115, 128 та іншими Конституції України.

З пункту 31 статті 106 Конституції України випливає, що Пре­зидент України виконує не тільки повноваження, передбачені цією статтею, а й інші визначені Конституцією України повноваження. Йдеться, зокрема, про передбачене статтею 93 Конституції Украї­ни право Президента на законодавчу ініціативу і визначати певні законопроекти як невідкладні; передбачене статтею 128 Консти­туції України право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді таін. Однак положення пункту 31 статті 106 Конституції України не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Консти­туції робить неможливим закріплення в ній повного і вичерпного переліку повноважень глави держави. Тому в ній зазначаються найсуттєвіші повноваження Президента України, інші ж форму­люються в загальний спосіб, а потім деталізуються в законах. Це виразно можна побачити на прикладі повноважень Президента як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Головне, що конкретні закріплені в законах повноваження Пре­зидента України мають чітко узгоджуватися з його конституційно оформленими функціями і повноваженнями. Адже положення ча­стини другої статті 19 Конституції України, за яким органи дер­жавної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підс­таві, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією України та законами України, поширюється й на главу держави.

У частині другій статті 106 Конституції України проголошуєть­ся невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебуває на посаді Президента України, не може пере­давати свої повноваження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повно­важення. Повноваження Президента України не можуть бути де­леговані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зокре­ма, від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент України виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту складен­ня присяги новообраним главою держави або до моменту достро­кового припинення своїх повноважень з підстав і в порядку, що передбачені статтями 108—111 Конституції України. І лише в разі дострокового припинення повноважень Президента України вико­нання його обов’язків (та й то з обмеженнями, передбаченими стат­тею 112 Конституції України) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України.

У частині третій статті 106 Конституції України визначаються види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Такими актами є укази й розпорядження, які мають підзаконний характер і обов’язкові для виконання на всій тери­торії України.

Детальнішу характеристику актів глави Української держави наведено в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента України від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з пунктом 1 цього Положення указами Президента України оформлюються нормативні акти глави держа­ви, тобто акти, розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Президента щодо призначення і звільнення з посад ке­рівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встанов­лення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, на­дання притулку в Україні; помилування; тлумачення прийнятих Президентом України актів. Розпорядженнями Президента оформ­люються доручення Кабінету Міністрів України, центральним ор­ганам державної виконавчої влади; рішення з оперативних, орга­нізаційних і кадрових питань, а також з питань діяльності Адмі­ністрації Президента (Указом Президента України від 24 січня 2005 року Адміністрація Президента України реорганізована у Сек­ретаріат Президента України); призначення представників від Ук­раїни для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента України для представлення його інте­ресів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про здійснення проведення заходів за сприяння (під пат­ронатом) Президента.

При цьому зауважимо, що в частині третій статті 106 Консти­туції України міститься вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж акти, які Президент уповноважений видавати як Верховний Го­ловнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної без­пеки і оборони України.

У частині четвертій статті 106 Конституції України передба­чається необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і характерна для парламен­тарних і напівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.

Обов’язковій контрасигнації підлягають акти Президента, ви­дані ним з таких питань: управління зовнішньополітичною діяль­ністю держави; визнання іноземних держав; призначення та звіль­нення глав дипломатичних представництв України в інших дер­жавах і при міжнародних організаціях; дострокове припинення по­вноважень Верховної Ради України; призначення і звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади; призначення на посади і звіль­нення з них за згодою парламенту Голови Антимонопольного ко­мітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; ут­ворення, реорганізації і ліквідації центральних органів виконавчої влади; призначення на посади і звільнення з них вищого коман­дування Збройних Сил України, інших військових формувань; управління у сферах національної безпеки і оборони; діяльності Ради національної безпеки і оборони України; введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошення ок­ремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної си­туації; призначення суддів Конституційного Суду України; ут­ворення судів; присвоєння вищих військових звань, вищих дип­ломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України і особисто Прем’єр-міністр України от­римали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем’єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відпо­відальності за його конституційність, обґрунтованість і результа­тивність.

Конституція України встановлює порядок вступу новообраного Президента України на пост і підстави припинення його повнова­жень. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше як за ЗО днів після офіційного оголошення результатів виборів з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Вер­ховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Повноваження Президента Украї­ни припиняються достроково в разі його відставки, неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту, у разі смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту про­голошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верхов­ної Ради України, а неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на за­сіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прий­нятим більшістю її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку.

Президент України може бути усунутий з поста Верховною Ра­дою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю конституційного складу Верхов­ної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі, а висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менше як двома третинами її конституційного складу приймає рішення про звину­вачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менше як трьома четвертими її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його ви­сновку щодо додержання конституційної процедури розслідуван­ня і розгляду справи про імпічмент й отримання висновку Вер­ховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента Ук­раїни відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції України виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Пре­м’єр-міністра України. Прем’єр-міністр України в період виконан­ня ним обов’язків Президента України не може здійснювати по­вноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10—12, 14—16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України.

Розглядаючи інститут Президента України, окремо зупини­мось на виборах глави Української держави 2004 року. Згідно з частиною п’ятою статті 103 Конституції України та Законом Ук­раїни “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. ці вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. Вони не виявили переможця з 24 кандидатів у Президенти України, що взяли участь у вибор­чих перегонах. Тому відповідно до чинного законодавства 21 ли­стопада 2004 р. відбувся другий тур виборів (повторне голосу­вання).

Центральна виборча комісія 24 листопада 2004 р. склала прото­кол про результати повторного голосування з виборів Президента України й ухвалила постанови “Про результати виборів Президен­та України 21 листопада 2004 року та обрання Президента Украї­ни” № 1264 та “Про оприлюднення результатів виборів Президен­та України” № 1265. Але обидві ці постанови були оскаржені до Верховного Суду України довіреною особою в єдиному загально­державному виборчому окрузі одного з кандидатів на пост Прези­дента України.

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за зазначеною скаргою, зауважила, що “при встановленні результатів повторного голосу­вання у день виборів Президента України Центральна виборча ко­місія на своєму засіданні колегіальним складом не досліджувала протоколи територіальних виборчих комісій про підсумки голосу­вання в межах відповідних територіальних виборчих округів, не перевіряла їх достовірність, правильність та повноту складення та інші документи, зазначені в частині шостій статті 83 Закону “Про вибори Президента України”.

До встановлення результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія не роз­глянула заяви та скарги про порушення територіальними виборчи­ми комісіями порядку встановлення підсумків голосування в ме­жах територіальних виборчих округів і рішення прийняті терито­ріальними виборчими комісіями за результатами їх розгляду.

На час встановлення Центральною виборчою комісією резуль­татів повторного голосування з виборів Президента України у судах не був закінчений розгляд своєчасно поданих скарг на без­діяльність, дії та рішення територіальних виборчих комісій, вчи­нених при встановленні підсумків голосування в межах терито­ріальних виборчих округів, і термін розгляду цих скарг не закін­чився”.

За таких обставин Верховний Суд України дійшов висновку, що дії і рішення Центральної виборчої комісії суперечать вимогам статей 2, 10—12, 16, 17 Закону України “Про центральну виборчу комісію”, статей 25, 28, 83, 84, 86, 93, 94, 96 Закону України “Про вибори Президента України” і є неправомірними. У цьому зв’язку ухвалені Центральною виборчою комісією рішення підлягають скасуванню.

Судом було також встановлено, що при проведенні повторного голосування були допущені порушення Закону України “Про ви­бори Президента України”:

• складання і уточнення списків виборців проводилося з пору­шеннями вимог статті 34, допускалося включення до списків виборців одного й того самого громадянина кілька разів, а та­кож осіб, які не мали права голосу;

• виготовлення, облік, видання і використання відкріпних посвід­чень відбувалися з порушеннями вимог статті 33, без здійснення належного контролю Центральною виборчою комісією;

• передвиборна агітація з використанням засобів масової інфор­мації проводилася без дотримання принципу рівних умов і всу­переч порядку, встановленому цим Законом, не дотримувалися вимоги щодо заборони участі в передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, спостерігалось їх незаконне втручання у ви­борчий процес;

• порушувалися вимоги статей 23, 24, 85 щодо складу виборчих комісій;

• порушувалися вимоги статей 68—70 щодо участі у виборчому процесі офіційних спостерігачів;

• порушувалися вимоги статті 77 при здійсненні голосування за межами приміщення для голосування;

• протоколи дільничних виборчих комісій складені за наслідками підрахунку голосів без дотримання вимог статті 79;

• транспортування документів до територіальних виборчих ко­місій здійснювалося з порушеннями статті 81.

Наведені обставини дали підстави дійти висновку про порушен­ня принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, і засад виборчого процесу, визначених час­тиною другою статті 11 Закону України “Про вибори Президента України”, що виключає можливість достовірно встановити резуль­тати дійсного волевиявлення виборців в єдиному загальнодержав­ному виборчому окрузі.

Керуючись статтями 8, 71, 103, 124 Конституції України, стат­тею 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статтею 98 Закону України “Про вибори Президента України”, статтями 11, 243¹⁰ 243²⁰ Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни, судова палата в цивільних справах Верховного Суду Украї­ни визнала дії Центральної виборчої комісії зі встановлення ре­зультатів повторного голосування з виборів Президента України і складання протоколу про результати повторного голосування з ви­борів Президента України від 24 листопада 2004 р. неправомір­ними, а постанови Центральної виборчої комісії “Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 р. та обрання Пре­зидента України” від 24 листопада 2004 р. № 1264 і “Про опри­люднення результатів виборів Президента України” від 24 листо­пада 2004 р. № 1265 скасувати.

При цьому Верховний Суд України зобов’язав Центральну ви­борчу комісію призначити повторне голосування з виборів Прези­дента України у строк, встановлений частиною першою статті 85 Закону України “Про вибори Президента України”, обчислюючи його з 5 грудня 2004 р.

Таке голосування було призначено Центральною виборчою ко­місію і відбулося 26 грудня 2004 р.

Але зважаючи на Рішення Верховного Суду України від 3 груд­ня 2004 р., а також з метою забезпечення реалізації громадянами України їх конституційних виборчих прав, дотримання засад за­гальних, рівних, вільних і справедливих виборів, законності, про­зорості та відкритості виборчого процесу як основних принципів виборчого права, встановлених Конституцією України та міжна­родними договорами, згода на обов’язковість яких надана Вер­ховною Радою України, Верховна Рада України Законом України «Про особливості застосування Закону України “Про вибори Прези­дента України” при повторному голосуванні 26грудня 2004року» від 8 грудня 2004 р. постановила, що Закон України “При вибори Президента України” при підготовці, проведенні повторного го­лосування 26 грудня 2004 р. і встановленні його результатів засто­совується з певними особливостями, зокрема:

• Верховна Рада України за поданнями Президента України при­значає новий склад Центральної виборчої комісії в порядку, встановленому Конституцією України та Законом України “Про Центральну виборчу комісію” (частина перша статті 1 Зако­ну);

• при утворенні територіальних виборчих комісій Центральна ви­борча комісія забезпечує для кожного кандидата рівну кількість посад голови та секретаря територіальних і дільничних вибор­чих комісій (вони мають бути представниками різних канди­датів) (частини одинадцята і дванадцята статті 2 Закону);

• відкріпні посвідчення виготовляються в кількості 0,5 відсотка кількості виборців, внесених до списків виборців (частина пер­ша статті 4 Закону);

• голосування за межами приміщення для голосування може здійс­нюватися лише виборцями, які є інвалідами першої групи і не здатні пересуватися самостійно. Власноручно написана таким виборцем заява з проханням забезпечити йому голосування за межами приміщення для голосування має бути подана до діль­ничної виборчої комісії разом із засвідченою у встановленому законом порядку копією його пенсійного посвідчення або ви­даної йому довідки медико-соціальної експертної комісії не пізніше 12 години дня, що передує дню голосування (частина перша статті 6 Закону);

• голосування за межами приміщення для голосування органі­зовують два члени дільничної виборчої комісії — представники обох кандидатів. Забороняється проведення голосування одно­часно більше як однією переносною малою скринькою (частина друга статті 6 Закону) та ін.

Зауважимо, що 46 народних депутатів України з 402, які 8 груд­ня 2004 р. проголосували за прийняття Закону України «Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президен­та України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року», за кілька днів після його прийняття звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання про відповід-

ність цього Закону Конституції України (тобто його консти- туційність).

Розглянувши подання народних депутатів України, Конститу­ційний Суд України Рішенням № 22-рп/2004 від 24 грудня 2004 р., (справа № 1-45/2004) визнав такими, що не відповідають Конс­титуції України (є неконституційними) положення частини першої статті 6 зазначеного Закону, бо вони унеможливлюють голосу­вання за межами приміщення для голосування всіх інших, крім інвалідів першої групи, виборців, які не здатні пересуватися само­стійно. Зазначені положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Конституційний Суд України зобов’язав Центральну виборчу комісію вжити за­ходів щодо доведення прийнятого рішення до територіальних та дільничних виборчих комісій.

Окремо розглянемо також Закон України “Про внесення змін до Конс­титуції України” від 8 грудня 2004 р., прийнятий у так званому пакеті із Законом України «Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня

2004 року» та іншими законами, оскільки цей Закон вносить суттєві змінидо розділу Р “Президент України” Конституції України (окремі по­ложення Закону відповідно до його прикінцевих та перехідних поло­жень за дотримання певних умов набирають чинності або з 1 вересня

2005 р., або з 1 січня 2006 р., або з дня набуття повноважень Верхов­ною Радою України, обраною 2006 року).

Статтю 112 Конституції України передбачено викласти в такій ре­дакції:

“У разі дострокового припинення повноважень Президента Украї­ни відповідно до статей 108-111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції Украї­ни”.

Передбачено також викласти в новій редакції:

частину четверту статті 94 Конституції України:

“Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її консти­туційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюд- 226 нюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його під­писом”;

частину п’яту статті 103 Конституції України:

“Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента України. Уразі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Пре­зидента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинен­ня повноважень".

Верховна Рада України постановила внести такі зміни:

у статтю 106 Конституції України:

а) пункти 8-16, 19, 22 і ЗО частини першої викласти в такій ре­дакції:

“8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, пе­редбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верхов­ній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Мі­ністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади тазвільняє з посад половину складу Націо­нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вноситьдо Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідпо­відності цій Конституції з одночасним зверненням до Конститу­ційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрівАвтономної Республіки Крим”;

“19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення ста­ну війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішен­ня про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань”;

“22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Консти­туційного Суду України”;

“ЗО) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України за­конів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ра­ди України”;

б) частину четвертувикласти в такій редакції:

“Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його ви­конання”;

у статтю 116 Конституції України:

а) доповнити її пунктами 9-1 і 9-2 такого змісту:

“9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону мі­ністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр- міністра України керівників центральних органів виконавчої вла­ди, які не входять до складу Кабінету Міністрів України”;

б) пункт 10 викласти в такій редакції:

“10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та закона­ми України”.

Питання для самоконтролю

1. Становлення інституту Президента України.

2. Конституційний статус Президента України.

3. Порядок обрання Президента України.

4. Функції та повноваження Президента України.

5. Особливості проведення виборів Президента України 2004 року.

6. Повноваження Президента України відповідно до Закону Ук­раїни “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.