Розділ 6 Основи конституційного статусу особи

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається со­ціальними нормами. Воно називається суспільним статусом люди­ни. Частину суспільного статусу особи становить її правовий ста­тус.

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він становить систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов’язків, а також законних інтересів особи як суб’єкта права. Права і свободи є соціальними можливостями громадянина, які визначаються й забезпечуються державою, обов’язки — тільки соціальними можливостями, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і гро­мадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб з подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально- процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фі­зичної особи та ін.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, та­кими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це су­купність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює певну час­тину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; загалом же права і свободи людини, за­кріплені Конституцією України, не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

• норми Конституції України, пов’язані з визначенням належ­ності до громадянства та регулюванням відносин з приводу гро­мадянства;

• норми Конституції, що закріплюють загальні принципи ста­тусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи тощо);

• юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи й обов’язки особи.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, ба­зові засади, за допомогою яких у Конституції України визна­чаються основні права, свободи й обов’язки людини та грома­дянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями й благами, а також ко­ристуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів України.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відоб­ражає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми межами все приватне, індивідуальне, що сто­сується конкретних осіб або їх груп.

Основи правового статусу людини й громадянина як загальний інститут конституційного права містять такі інститути конститу­ційного права:

• громадянство України;

• загальна правосуб’єктність громадян України;

• основні принципи статусу людини і громадянина;

• основні права, свободи, законні інтереси і обов’язки;

• гарантії прав і свобод;

• правовий статус іноземців;

• право притулку.

Перелічені інститути (елементи) об’єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв’язки й відносини між державою зага­лом та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожний інститут (елемент) виконує спе­цифічну роль в юридичному оформленні статусу громадян у сус­пільстві й державі. Розглянемо ці інститути (елементи) в довіль­ному порядку.

У Конституції України визначені основні принципи статусу лю­дини і громадянина'.

• принцип закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права;

• принцип невідчужуваності та непорушності основних природ­них прав і свобод людини та належність їх їй від народження (стаття 21);

• принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (стат­тя 24);

• принцип єдності прав і обов’язків людини перед суспільством (стаття 23);

• принцип гарантованості прав і свобод людини й громадянина (стаття 22);

• принцип невичерпності прав і свобод людини й громадянина (стаття 22);

• принцип недопущення звуження змісту існуючих прав і свобод (стаття 22);

• принцип заборони обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передбачених Консти­туцією України (стаття 64).

Правосуб’єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб’єктами права, учасни­ками правовідносин. Вона охоплює правоздатність і дієздатність. Її зміст, що зумовлюється соціально-політичними факторами, ви­значають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм гро­мадянських прав і обов’язків, які допускаються правом певної дер­жави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси тощо. Право­здатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя людини вона може обмежуватись судом (наприклад, за­борона здійснювати певну професійну діяльність).

Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набу­вати і здійснювати громадянські права, створювати для себе гро­мадянські обов’язки й виконувати їх.

В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто з досягненням ним віку 18 років. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановлених законом. Неповнолітні віком від 14 до 18 ро­ків, а також малолітні віком від 6 до 14 років наділені частковою дієздатністю.

Головним елементом правового статусу є основні права й обо­в’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов’язки людини та громадянина — основоположна частина Конституції України.

Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших за­конах певні можливості кожного громадянина вибирати вид своєї поведінки, користуватись економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспіль­них інтересах.

Інститути основних прав, свобод, законних інтересів і обо­в’язків та гарантій прав і свобод розглянемо в розділі 7.

Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв’язок людини з дер­жавою, відповідно до якого на неї поширюється суверенна дер­жавна влада як всередині країни, так і за її межами.

Громадянство створює взаємні права та обов’язки для людини і держави. Саме з ним пов’язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов’язків і відповідальності держави й гро­мадянина.

Основними характеристиками громадянства є такі:

• правовий стан, який виявляється, з одного боку, у його загаль­ному, правовому нормуванні, з іншого — в індивідуальному до­кументальному юридичному оформленні громадянства кожної людини (паспорті громадянина, свідоцтві про народження, ін­шому документі, який свідчить про громадянство). Громадяни­ном держави особа є не на підставі того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв’язків;

• стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (зазвичай від народження до смерті громадянина) і мають за­гальний порядок припинення, що не припускає розриву грома­дянства в односторонньому порядку;

• двосторонній зв’язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов’язків і відповідальності та ґрун­тується на визнанні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;

• поширення на громадянина суверенної влади держави як всере­дині країни, так і за її межами.

Відносини громадянства в Україні після проголошення нею не­залежності регулювалися Законом України “Про громадянство Ук­раїни” від 8 жовтня 1991 р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею.

Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення, що в Ук­раїні існує єдине громадянство, а підстави його набуття і припи­нення визначаються законом.

До 2001 р. це визначав Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” від 16 квітня 1997 ро­ку». Нині відносини громадянства в Україні регулюються Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. Відноси­ни громадянства регулюються також законодавчими актами, прий­нятими відповідно до Конституції України, зокрема Указом Пре­зидента України «Питання організації виконання Закону України “Про громадянство України”», що затверджує Положення про Ко­місію при Президентові України з питань громадянства і Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства Ук­раїни та виконання прийнятих рішень.

У преамбулі Закону України “Про громадянство України” за­значається, що “цей Закон відповідно до Конституції України ви­значає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства Украї­ни, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб”.

У статті 1 цього Закону зазначається, що громадянство України є правовим зв’язком між фізичною особою і Україною, що вияв­ляється в їх взаємних правах і обов’язках, а громадянин Украї­ни — це особа, яка набула громадянство України в порядку, пе­редбаченому законами України та міжнародними договорами Ук­раїни.

Громадянство є невіддільною складовою системи права, а отже, йому властиві загальні принципи, що характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства — відносно відособлена части­на правової матерії з притаманними їй структурними й функ­ціональними характеристиками, конкретним правовим наповнен­ням.

Принципи громадянства поділяють на загальні та спеціальні.

Загальні принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, законах України “Про громадянство України” та “Про національні меншини України”. Це, зокрема, такі принципи:

• повновладдя народу;

• демократизму;

• інтернаціоналізму;

• втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави;

• поєднання інтересів суспільства, держави й особи;

• поваги до норм міжнародного права.

Ці принципи є структуроутворюючими елементами відносин особи і держави.

Спеціальні принципи громадянства — це закріплені в законо­давстві вихідні засади відносин між державою і особою, що ста­новлять цілісну систему, яка є основою законодавства про грома­дянство України. До спеціальних належать такі принципи:

• єдиність громадянства України;

• рівне громадянство як основа правового статусу особи;

• загальний порядок приймання до громадянства України;

• поєднання “принципу ґрунту” та “принципу крові”;

• невизнання автоматичної втрати громадянства;

• неприпустимість позбавлення громадянства;

• єдність громадянства членів сім’ї;

• невизнання подвійного громадянства;

• дозвільний порядок виходу з громадянства;

• принцип невидачі громадян України іноземній державі;

• свобода й добровільність вибору громадянства;

• збереження громадянства України для осіб, які проживають за кордоном;

• неможливості автоматичного набуття громадянства;

• запобігання виникненню випадків безгромадянства.

Умови належності до громадянства України викладені у статті З Закону України “Про громадянство України”. Згідно з цим Зако­ном до громадян України належать:

• усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

• особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­ни “Про громадянство України” від 13 листопада 1991 р. про­живали в Україні й не були громадянами інших держав;

• особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесе­но запис “громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

• особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Питання законодавчого регулювання громадянства в Україні на­лежить до виключної компетенції Верховної Ради України (пункт 2 частини першої статті 92 Конституції України).

Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за кордоном.

Громадянство України підтверджують такі документи (стаття 5 Закону України “Про громадянство України”):

• паспорт громадянина України;

• свідоцтво про належність до громадянства України;

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• тимчасове посвідчення громадянина України;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка;

• посвідчення члена екіпажу;

• посвідчення особи на повернення в Україну.

Особи, які проживають на території України, не є її громадяна­ми й не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства.

Громадянство України надувається (стаття 6 Закону):

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визначеною судом не­дієздатною, опіки;

8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) з інших підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Кожна з підстав набуття громадянства України детально регулю­ється Законом України “Про громадянство України” (статті 7—16).

Розглянемо, зокрема, підстави прийняття до громадянства Ук­раїни (стаття 9 Закону).

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопо­танням прийняті до громадянства України.

Існує кілька умов прийняття до громадянства України.

1. Визнання і дотримання Конституції України та законів Ук­раїни.

2. Зобов’язання припинити іноземне громадянство або непере- бування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими надають можливість особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, повинні взяти зобов’язання припи­нити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством певної дер­жави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими надають можливість особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.

Зобов’язання припинити іноземне громадянство не вимагаєть­ся від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадян­ства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і осіб без громадянства.

3. Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно про­живає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з гро­мадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надан­ня їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в’їхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні.

4. Отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті грома­дянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

5. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, дос­татньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).

6. Наявність законних джерел існування. Ця умова не поши­рюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або приту­лок в Україні.

Положення, передбачені пунктами 3—6, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прий­няття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

Прийняття до громадянства України дітей, які проживають в Україні і один з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на постійне проживання в Україні, здійснюється без ураху­вання умов, передбачених пунктами 1, 3—6.

До громадянства України особа не приймається за таких умов:

• якщо вона скоїла злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

• засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

• вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано зако­нодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов’язана повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у передбачених законом випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянство України припиняється внаслідок виходу з грома­дянства України, втрати громадянства України або на підставах, передбачених міжнародними договорами України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий упов­новаженими органами іншої держави, про те, що громадянин Украї­ни набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України (як і набуття ними громадянства України) можливий лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України забороняється, якщо особу, яка кло­поче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як об­винувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обви­нувальний вирок суду, що набрав чинності й підлягає виконанню.

Громадянство України втрачається за таких умов (стаття 19 Закону України “Про громадянство України”):

1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав у передбаченому Законом порядку документ про припинення іно­земного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4) якщо особа набула громадянство України на підставі Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальши­вих документів;

5) якщо громадянин України без згоди державних органів Ук­раїни добровільно вступив на військову службу, на роботу у службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або орга­ни державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Положення пунктів 1—3, 5 не застосовуються, якщо внаслідок угод громадянин України стане особою без громадянства.

Закон України “Про громадянство України” встановлює повно­важення органів, які беруть участь у вирішенні питань громадян­ства України, а саме: Президента України; Комісії при Президен­тові України з питань громадянства; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та підпорядкованих йому органів; Міністерства закордонних справ України; дипломатичних представників і консульських установ Ук­раїни.

Згідно зі статтею 22 Закону України “Про громадянство Украї­ни” Президент України виконує такі дії з питань громадянства:

• приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції Ук­раїни і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

• визначає порядок провадження за заявами і поданнями з пи­тань громадянства та виконання прийнятих рішень;

• затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства вико­нує такі функції (стаття 22 Закону):

• розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства Ук­раїни і вносить пропозиції Президенту України щодо задово­лення цих заяв та подань;

• повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центрально­му органу виконавчої влади з питань громадянства або Міні­стерству закордонних справ України для їх оформлення відпо­відно до вимог чинного законодавства України;

• контролює виконання рішень, прийнятих Президентом Украї­ни з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження (стаття 24 Закону України “Про громадянство Ук­раїни”):

1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства Ук­раїни, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність під­став, за наявності яких особа не приймається до громадянства Ук­раїни, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4—10 статті 6 Закону;

4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набут­тя громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 За­кону;

5) виконують рішення Президента України з питань громадян­ства;

6) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення грома­дянина України, проїзні документи дитини, довідки про припи­нення громадянства України;

7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до гро­мадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні доку­менти дитини;

8) здійснюють облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рі­шень Президента України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійс­нюють повноваження, передбачені частиною першою статті 24 За­кону, стосовно осіб, які проживають на території України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні предс­тавництва і консульські установи України здійснюють повнова­ження, передбачені статтею 24 Закону, стосовно осіб, які постійно проживають за межами України.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань грома­дянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду, а дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені в судовому та адміністративному порядку.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і структура конституційного статусу особи.

2. Основні принципи статусу людини і громадянина.

3. Громадянство як конституційно-правовий інститут. Його ос­новні характеристики.

4. Загальні та спеціальні принципи громадянства України.

5. Законодавче регулювання громадянства України.

6. Право на громадянство України.

7. Набуття і припинення громадянства України.

8. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирі­шенні питань громадянства України.