Розділ 4 Конституційні основи державного ладу України

Основною складовою конституційного ладу є державний лад, тобто організація (будівництво) і діяльність держави.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається такий дер­жавний лад, який передбачений і закріплений конституцією та ре­ально існує.

Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, що охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави.

Нинішній державний лад України має багато особливостей:

• Українська держава й державний лад України багато в чому ма­ють перехідний і змішаний характер, перебувають на стадії ста­новлення;

• державний лад України утверджує в Україні національну дер­жаву;

• Українська держава, як свідчить процес державотворення в Ук­раїні, утверджується як європейська держава, що має істотні риси більшості країн світу;

• Україна з моменту проголошення незалежності є важливим міжнародним фактором, що впливає на інші держави й між­народні організації і зазнає значного впливу з їх боку.

Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охо­роняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи становлять систему передбачених і закріплених конс­титуцією основних принципів організації (будівництва) і діяль­ності держави та її основних інститутів і органів державної вла­ди, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) дер­жави.

Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві.

Згідно зі статтями 1, 2, 5 Конституції України основними є такі принципи державного ладу:

• суверенність і незалежність держави;

• демократизм держави;

• соціальність держави;

• принцип правової держави;

• унітарність (єдність, соборність) держави;

• республіканська форма правління.

Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і у зносинах з іншими державами.

Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зов­нішній.

Суверенітет держави не означає право держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, нехтуючи інтереси інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який мав би право здійс­нювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація “абсолют­ного суверенітету” протипоказана світовому співтовариству, бо це може призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат.

Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності щодо формування соціально-політичної організації суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, неза­лежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тоб­то державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є одним з принципів забезпечення державної влади. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суве­ренітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції формування й реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави.

Державний суверенітет України має такі характерні властивості'.

• установчий характер державної влади;

• територіальну цілісність;

• єдиний конституційний простір;

• легітимність органів державної влади;

• єдине громадянство;

• державну власність, єдину кредитно-грошову систему;

• національні Збройні Сили, які охороняють державний суверені­тет, територіальну цілісність і незалежність України;

• міжнародну правосуб’єктність;

• офіційний статус державної мови;

• наявність державних символів: Державного Прапора України,

Державного Герба України, Державного Гімну України;

• наявність столиці України.

Із суверенності держави випливає її незалежність; лише суве­ренна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання жод­ної іншої країни.

Демократизм держави передбачає створення в ній найсприят­ливіших умов для широкої і реальної участі її громадян в управ­лінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманіт­ності політичного та культурного життя.

Демократична держава має такі основні риси:

• забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (че­рез демократичну виборчу систему);

• має розвинену систему прав і свобод людини й громадянина;

• діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму усунення суперечностей між окремими гілками дер­жавної влади;

• гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування.

Проголошення України соціальною державою означає її орієн­тацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефек­тивної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини і громадянина, охорони праці та здоров’я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім’ї, материнству, батьківству, ди­тинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи со­ціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог.

Соціальна держава має такі риси:

• визнає людину найвищою соціальною цінністю;

• правовими методами забезпечує здійснення принципу соціаль­ної справедливості;

• підтримує розвиток соціальної активності населення;

• здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом со­ціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності;

• закріплює в чинному законодавстві ефективну систему держав­них соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріо­ритетних у складі державного апарату.

Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізу­ється на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Правова держава має такі основні риси:

• закріплює в Конституції принцип верховенства права;

• на конституційному рівні забезпечує обов’язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод лю­дини й громадянина;

• забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини й громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікова­них нею.

Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовно­му) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність.

Перед кожною державою на початку її становлення або на істо­ричних зламах постає проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права форма держави — це спосіб організації ви­щих органів держави, територіальний устрій державної влади і ме­тоди її здійснення. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного ре­жиму.

Форма державного устрою в конституційному праві — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і ун­ітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом на­селення іноді використовують термін “форма національно-держав­ного устрою”.

Під формою правління розуміють організацію верховної держав­ної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повно­важень, відносини з населенням, сутність участі останнього у фор­муванні цих відносин. Форма правління є визначальним елемен­том у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган.

Політичний режим у конституційному праві — це система прийомів, методів, форм і способів здійснення політичної (вклю­чаючи державну) влади в суспільстві. Це функціональна характе­ристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше конституційне право як наука розрізняє демократич­ний, авторитарний і тоталітарний політичні режими. Характер по­літичного режиму прямо не зазначається в жодній конституції (за винятком доволі поширених вказівок на демократичний характер держави), але майже завжди безпосередньо відображається в її змісті.

“Україна є унітарною державою” — зафіксовано у статті 2 Кон­ституції України.

Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й на­ціонально-державного устрою, яка базується на верховенстві вла­ди єдиної держави над адміністративно-територіальними одини­цями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вва­жається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення.

У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є респуб­лікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встановлення в Україні республіканської форми державного правління.

Історичний досвід засвідчує, що існує кілька видів республі­канського правління, найпоширенішими з яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або президентсько-парла­ментська, республіки. Вони різняться насамперед роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — прези­дент, і розподілом відповідальності й компетенції між президен­том і урядом.

Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує по­літично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи у складі особливої колегії виборців) президента, який стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тільки за пропозицією уряду, очолювано­го прем’єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відстав­ку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості.

Президентська республіка характеризується тим, що президент, який обирається, як правило, всенародно, юридично і фактично є главою держави й виконавчої влади. Він сам призначає й очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує кілька моделей пре­зидентської республіки — США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан.

Напівпрезидентська республіка — це своєрідний симбіоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що президент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте поділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парламенту призначає главу уряду і припиняє його повноваження. Уряд же відповідальний за свою діяльність перед президентом, хоча при цьому підконтроль­ний і парламенту. Безумовно, існують й інші відмінності між за­значеними трьома видами республіканського правління, але вони не такі суттєві.

Отже, якщо в Конституції України форма державного устрою України зафіксована як беззаперечно унітарної держави, то тип республіканського правління в ній не визначений. З огляду на на­ведені поняття і детальний аналіз конституційних повноважень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, доходимо висновку, що Україна є напівпрезидентською республікою.

Конституція України передбачає доволі значні й широкі повно­важення Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV) і Кабінету Міністрів України (розділ VI).

Характерною ознакою держави є її символіка.

У статті 20 Конституції України встановлено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний прапор — один з основних символів держави, її роз­пізнавальний знак, емблема. Він може відображати суспільно-по­літичний і державний устрій країни. Опис державного прапору за­звичай встановлюється конституцією чи спеціальним законом. Державний прапор є символом суверенітету держави. Це одноко­лірне чи багатоколірне полотнище з гербом держави або іншою символікою або без них.

Державний герб — розпізнавальний знак, який є офіційною емблемою держави; відображається на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Зміст державного гербу встановлюється конституцією чи спеціальним законом.

Державний гімн (від грецьк. йутпоз — урочиста пісня) — по­етично-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, істо­ричні події, їх героїв і є одним із символів держави.

Державний Прапор України (стаття 20 Конституції України) — це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жов­того кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України і герба Війська Запорізького за­коном, що приймається не менш як двома третинами конститу­ційного складу Верховної Ради України. Головним елементом ве­ликого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Воло­димира Великого (малий Державний Герб України) (стаття 20 Конституції України). Великий Державний Герб України досі не встановлений.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вер- бицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20 Конституції України).

Опис державних символів України і порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома тре­тинами конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20 Конституції України).

Одним з таких законів є Закон України “Про Державний Гімн України” від 6 березня 2003 р., у статті 1 якого встановлено, що “Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вер- бицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чу- бинського в такій редакції:

“Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду”.

Зазначеним Законом встановлено також, що урочисті заходи за­гальнодержавного значення починаються і завершуються виконан­ням Державного Гімну України, його музичне виконання здійсню­ється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів, а наруга над Держаним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Побудова України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної і правової держави багато в чому залежатиме від того, як ефективно здійснюватиметься державна влада.

Питання організації влади були важливими в усі часи, але особ­ливого значення вони набувають у періоди реформ. Конституція України визначила інститути влади, принципи її організації, пов­новаження, порядок утворення і функціонування.

Будь-яка держава діє через систему органів і установ, які в су­купності утворюють державний механізм. До механізму держави поряд з органами державної влади належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо.

Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів держави, які становлять її організаційну основу: орга­нізаційно-політичну, організаційно-економічну, організаційно- соціальну, організаційно-культурну та ін.

До організаційно-політичної основи держави (політичного ме­ханізму) належать органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, столиця держави; до організаційно-економічної (економічного ме­ханізму) — передусім бюджетна, грошова й банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяль­ності держави; до організаційно-соціальної (соціального механіз­му) — громадянство, а також державні соціальні системи охорони здоров’я, соціального захисту тощо; до організаційно-культурної (культурного (духовного) механізму) — державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади. Загальними засадами їх організації є такі:

• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову і взаємодія органів державної влади;

• демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

• системність і структурованість;

• конституційність, законність в організації й діяльності;

• постійний характер діяльності й детермінованість повноважень органів державної влади;

• урахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної та світової конституційної думки й практики державного будівництва;

• гарантування діяльності органів державної влади.

Стаття 6 Конституції України проголошує фундаментальний і концептуальний принцип, згідно з яким “державна влада в Ук­раїні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійс­нюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України”. Із положень цієї статті випливає, що Україна застосовує демократичний політико-правовий прин­цип, який є базовим в організації і функціонуванні державної вла­ди та її органів.

Поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судо­ву виражається насамперед у здійсненні влади кожною з них са­мостійними, незалежними одна від одної структурами державного механізму. Мета такого поділу — забезпечити громадянські свобо­ди і законність, створити відповідні гарантії від свавілля. В умовах поділу влади одна з них обмежується іншою, різні її гілки врівно­важують одна одну, діють як система стримувань і противаг.

Згідно з Конституцією України в систему органів державної вла­ди входять:

• глава держави;

• орган законодавчої влади;

• органи виконавчої влади;

• органи судової влади;

• інші органи держави.

За Конституцією України на державному рівні законодавчу вла­ду здійснює Верховна Рада України (стаття 75), виконавчу — Кабі­нет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи вико­навчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (статті 113, 118, 136), судову — Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, найвищим органом серед яких є Верховний Суд України (статті 124, 125, 147).

Принцип поділу влади реалізується і конкретизується іншими нормами Конституції України, які визначають статус і повнова­ження Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI) та судів Украї­ни (розділи VIII, XII). Ці норми засвідчують, що принцип поділу влади передбачає конструктивну взаємодію її гілок.

Принагідно зауважимо, що принцип поділу влади тільки про­голошено Конституцією України. Глибокої, виваженої теорії поді­лу влади в Україні поки що немає і її ще потрібно створити.

До системи політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, належить чимало принципів і вимог щодо опти­мальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефек­тивне управління країною як у центрі, так і на місцях.

Характер державного ладу відтворюється також у функціях (діяльності) держави. Тому Конституція, визначаючи державний лад, поряд з механізмом держави закріплює її основні функції. Ос­новні функції Української держави закріплені майже в усіх роз­ділах Конституції України, але найповніше в розділі І. Функції держави відтворюють насамперед основні напрями й види її діяль­ності. Оскільки основними об’єктами діяльності держави є сфери її діяльності (політична, економічна, соціальна, культурна, еколо­гічна, зовнішня), то відповідно до них розрізняють такі функції держави'.

• політичну (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 116 та ін.);

• економічну (статті 13, 14, 41, 42 та ін.);

• соціальну (статті 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49 та ін.);

• культурно-духовну (статті 10—12, 53, 54 та ін.);

• екологічну (статті 16, 50 та ін.);

• зовнішню (статті 17, 18 та ін.).

Зазвичай ці функції умовно називають об’єктними.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції:

• законодавчу;

• виконавчу;

• судову.

Умовно ці функції називають владними (організаційними, тех­нологічними чи процесуальними).

Питання для самоконтролю

1. Поняття державного ладу України.

2. Принципи державного ладу України.

3. Конституційно-правова характеристика Української держави: форми державного устрою і державного правління.

4. Символи держави. їх закріплення Конституцією України і зако­нами України.

5. Основні функції Української держави.