Правова природа виборів
Вибори як форма реалізації безпосередньої демократії нині є невіддільною ознакою демократичного суспільства. Навіть країни з тоталітарними чи авторитарними політичними режимами намагаються «проводити» вибори для легалізації (але не легітимації) своєї влади.
Тобто вибори в сучасних умовах є, по суті, універсальним інструментом не тільки формування органів влади, але й забезпечення функ- ційної структурованості самої держави. Проте таке структурування й видиме «народне представництво» створюють часто лише зовнішню, формальну наближеність до демократичних стандартів, але не завжди забезпечують реальну легітимацію влади. З огляду на це, питання «реальності» виборів є чи не найефективнішим індикатором демократичності держави загалом та ефективності її інститутів.Уже традиційно вибори прийнято сприймати як інструмент формування представницьких органів публічної влади, насамперед парламентів, заміщення поста глави держави, представницьких органів на рівні суб'єктів федерації (у федеративних країнах), представницьких органів місцевого самоврядування*. Дуже часто вибори й сприймають лише крізь призму цієї функції. Проте такий підхід є дуже вузьким й однобічним, адже відповідно до нього вибори сприймають лише в аспекті їхнього «органотворчого» значення й відповідно зводять тільки до державно-владного регулювання, навіть з урахуванням виявлення справжньої волі народу. Насправді вибори виконують ширше коло юридично значущих функцій.
Основана функція виборів це все ж легітимація держави й публічної влади. Вибори є інструментом виявлення волі народу. Вільні, відкриті й періодичні вибори дають змогу державі перебувати в живому та актуальному зв'язку з її народом. Вибори є практичним інструментом перетворення безпосередньої демократії в представницьке управління. Саме в такому ключі влада стає результатом реалізації прав кожної людини.
Адже основоположним тут є право на участь в управлінні публічними справами, з якого походять й політичні права та відповідно суб'єктивні виборчі права. Невиконання інститутом виборів зазначеної функції спричинює делегітимацію публічної влади в державі та природну потребу застосовувати інші демократичні інститути (мітинги, протести, реалізацію права на повстання). Брак легітимувального начала у виборах може спровокувати делегітимацію самої держави.Функцію формування публічної влади досить часто визначають не тільки основною, але й єдиною. Ключова практична мета виборів — сформувати представницькі органи. Йдеться про надання представницького мандата певній особі або групі осіб. До того ж акцентувати слід саме на виникненні та початку реалізації особливих відносин представництва, коли «довіритель» (виборці) делегує повноваження на здійснення публічної влади, визначаючи тільки загальні межі такої діяльності. Очевидно, таке представництво не може бути прирівняним до, наприклад, звичного в цивільному праві. Відповідно й відносини між представником та виборцями повинні мати іншу природу. З одного боку, виборці не мають достатніх інструментів надання доручень щодо кожної дії представника та контролю за цим, а з іншого — сам представник повинен залежати від волі виборців і діяти в їхніх інтересах. Тому інститут відкликання членів представницьких органів не вважають прийнятним у демократичних країнах (особливо в загальнонаціональних парламентах) й використовують вкрай рідко. Відчуття такої залежності обраного представника від виборців породжує «сервісну спрямованість» публічної влади, де головним є служіння народу, громаді. Таку спрямованість роботи, наприклад, обраного парламенту слід передавати й сформованому парламентом уряду, а далі й усій системі державних органів. Так, у демократичних країнах забезпечують не тільки формування органів публічної влади, але й гарантування антро- поцентричності їхньої діяльності — коли права людини справді є основою, змістом та ціллю діяльності держави.
Функціювання демократичного суспільства передбачає плюралізм думок, поглядів та світогляду, які стимулюють розвиток суспільства та живу конкуренцію ідей. За таких умов вибори виконують функцію політичної структуризації суспільства — забезпечення цивілізованої боротьби різних поглядів на розвиток держави, її економіки, соціальної політики, вектор культурного розвитку тощо. Гарантована змога участі в справжніх виборах для різних політичних партій є запорукою демократичного розвитку суспільства. Одночасно слід зважати, що для участі у виборах політичні партії після утворення повинні пройти низку етапів розвитку, становлення та практичної підготовки до виборчого процесу, що стимулюватиме розвиток у суспільства низки політичних явищ та процесів. Саме розвиток партій стимулює плюралізм й у низці інших (суміжних сфер), зокрема забезпечення свободи слова, реалізація публічного контролю за діяльністю владних органів та посадових осіб, стимулювання політичної активності суспільства тощо. Так, навіть порівняно нечасте проведення виборів (середній строк повноважень представницьких органів 4—6 років) забезпечує політичну активність та структуризацію суспільства в міжвиборчий період та стимулює розвиток громадянського суспільства.
Функцію притягнення до політичної відповідальності виборних осіб через інститут виборів з конституційно-правового погляду обговорюють досить рідко, адже це скоріше питання політологічного аналізу. Дуже важливо зауважити на одному аспекті політичної відповідальності — її співвіднесення з відповідальністю юридичною в конституційному праві. Тут слід звернути увагу на інститут відкликання депутатів безпосередньо виборцями, через ініціативи політичних партій або ж через інші інструменти «прив'язування» обраного представника до певного виборчого округу чи політичної сили. Саме тому дуже часто, коли йдеться про притягнення до відповідальності виборних осіб, дискусія зводиться до використання імперативного мандата (позбавлення представницького мандата за відхилення від політичної/партійної позиції) та інших форм «жорсткого» забезпечення партійної дисципліни юридичними інструментами.
Слід зазначити, що така практика не тільки є непропорційною в демократичному суспільстві, але й шкодить розвитку демократії. Ефективне виконання виборами функції «притягнення» політиків до відповідальності є нормальним станом справ у країнах з розвиненими демократичними традиціями. Тому ця функція виборів для конституційного права є не менш важливою, як і для політології, оскільки безпосередньо впливає на незастосування (відсутність регулятивного втручання) юридичних інструментів з невластивими їм функційним призначенням. Політичних цілей (як-от притягнення до політичної відповідальності) не повинні досягати через застосування надмірних юридичних обмежень.
Характеристика зазначених тут функцій, спрямована на загальнодержавні вибори та їхнє значення для здійснення народовладдя. Очевидно, місцеві вибори мають трохи інші акценти, проте сутнісно виконують аналогійні функції на рівні громади, адміністративно-територіального утворення тощо.
Конституційне регулювання виборів є вкрай точковим. Більшість кодифікованих конституцій не містить деталей виборчих процедур та конкретних вимог до їхнього проведення. Такі вимоги можна досить комплексно представити через характеристику принципів виборчого права.
4.2.2.