Конституційні принципи виборчого права

Характеристика принципів виборчого права передбачає врахуван­ня низки теоретичних (доктринальних) підходів до розуміння приро­ди виборів, міжнародних стандартів, особливостей національного законодавства кожної з країн, а також практики проведення виборів.

Принципи виборчого права не тільки виступають орієнтирами нормативного регулювання виборчих правовідносин. Саме вони, як і принципи права загалом, виражають ціннісно-ідеологічний чи нор­мативний підхід* до розуміння їхньої сутності, проте у виборчому праві суть і значення принципів має надзвичайно суттєве практичне значення; першочергове вираження отримує регулятивний елемент принципів. Вони здійснюють регулятивний вплив на формування на­ціонального (окремого для кожної країни) способу використання ін­ституту виборів, його конституційного закріплення, подальшого нор­мативного (зазвичай законодавчого) розвитку, практику застосування учасниками виборчих процесів та правозастосовну практику вирішен­ня виборчих спорів.

Козюбра М. І. Принципи права: методологічні підходи до розуміння природи та класифікації в умовах сучасних глобалізаційних трансформацій. Право України: юридичний журнал. 2017. Вип. 11. С. 150.

Багатоаспектність виборчого права та його комплексна природа зу­мовлюють досить велику кількість класифікацій принципів виборчого права. Найпоширенішим є виокремлення п'яти основних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, що здійснюють шляхом таємного голосування.

Доктринально, очевидно, кількість критеріїв класифікації та відпо­відно різноманітність видів принципів виборчого права є дуже широ­кими. Чи не найкомплексніший підхід використав Ю. Ключковський, який структурує цілу систему принципів виборчого права. Така система передбачає виокремлення кілька груп принципів. Перша група містить загальноправовий принцип верховенства права з його основними елементами (повага основних прав і свобод людини й громадянина, принцип законності та правової визначеності). Друга група містить конституційно-правові принципи представницької демократії (прин­ципи суверенітету народу, поділу влади, політичного плюралізму, на­родного представництва, прямих виборів, періодичних виборів). Тре­тя група — галузеві принципи виборчого права (принципи загального виборчого права, рівного виборчого права, вільних виборів, чесних виборів, справжніх (альтернативних) виборів). Четверта група охоплює «інституційні» принципи, які належать до певного інституту виборчого права: інститут голосування (принципи таємного голосування, особи­стого голосування, одноразового голосування, факультативного (до­бровільного) голосування); інститут виборчого процесу (нейтральність (безсторонність) суб'єктів владних повноважень, законність та публіч­ність); інститут органів адміністрування виборів (незалежність, безсто­ронності, колегіальність, відкритість (прозорість), професіоналізм)*.

Ключковський Ю. Б. Принципи виборчого права: доктринальне розуміння, стан та перспективи законодавчої реалізації в Україні: монографія; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Києво-Мо- гилянська академія». Київ: ВАІТЕ, 2018. С. 83, 84, 611, 634.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) 2002 року, узагальнивши «європейський виборчий спадок», схвалила Кодекс належної практики у виборчих справах. Цей доку­мент містить керівні принципи щодо виборів і пояснювальну доповідь, які загалом досить чітко та структуровано викладають універсальний підхід до розуміння суті основних (базових) принципів виборчого пра­ва. Загалом, тут враховано як доктринальні напрацювання, норматив­не регулювання, так і виборчу практику європейських країн. До такого переліку Венеційська комісія зараховує принципи: загальних, рівних, вільних, таємних, прямих і періодичних виборів. Розглянемо ці прин­ципи докладніше під конституційно-правовим ракурсом.

4.2.2.1. Принцип періодичних виборів

Принцип періодичних виборів зазвичай не додають до основного каталогу (переліку) принципів виборчого права або, якщо й включа­ють, то наприкінці списку. Такий підхід, напевно, вмотивований більше конституційно-правовою, аніж виборчою природою цього принципу. Адже йдеться про регулярне проведення виборів у певній країні щодо кожного виборного представницького органу. І якщо в конституціях й не вжито поняття «періодичності» виборів, то майже всі демокра­тичні конституції визначають строки повноважень виборчих органів, що є хоч і непрямим, але все ж закріпленням цього принципу. Слід зазначити, що принцип періодичності відрізняє також вибори від ін­шої форми безпосередньої демократії — референдуму, до якого його не застосовують.

Можна сформулювати такі основні елементи принципу періодич­них виборів: строк повноважень представницьких органів повинен бути визначеним; вибори мають бути інструментом обмеження (пе­реривання) строку дії представницького мандата; частота виборів має бути розумною; вибори повинні призначати й проводити вчасно та результативно (спричинити до набуття представницького мандата).

Показовим прикладом застосування цього аспекту принципу пе­ріодичності виборів є позиція Федерального конституційного суду Ні­меччини у справі про Південно-Західні землі (Би^^езґзґааґ)*. Анало­гійного висновку дійшов Конституційний суд Румунії, зазначивши, що законодавець може змінювати строки повноважень представницьких органів, проте такі зміни повинні діяти на майбутнє і не можуть фак­тично збільшувати повноваження діючих органів**. Конституційний Суд України також розглядав принцип періодичності виборів у цьому аспекті. Щоправда, правильно розтлумачивши сутність і значення цьо­го принципу, суд ухвалив рішення, яким, по суті, уможливив продов­ження строків повноважень органів місцевого самоврядування***, тобто застосовано протилежне до змісту принципу періодичності його ж значення.

4.2.2.2. Принцип загального виборчого права

Принцип загального виборчого права визначає низку вимог до фор­мування виборчого корпусу — виборців, які матимуть право голосу на певних виборах. Тут ідеться про застосування виборчих цензів — обме­жень до суб'єктивного виборчого права, насправді — визначення меж надання права проголосувати (активне виборче право) та права бути обраним (пасивне виборче право). Найпоширенішими є такі виборчі цензи: громадянства, віковий, дієздатності, осілості та законослухня­ності. Очевидно, зазначені цензи мають певні особливості залежно від їхнього застосування до активного чи пасивного виборчого права.

Ценз громадянства передбачає надання права голосу тільки гро­мадянам відповідної країни. Відповідні обмеження як для активного, так і пасивного виборчого права містять більшість сучасних конститу­цій.

Віковий ценз передбачає необхідність досягнення певного віку для реалізації виборчих прав. Для активного виборчого права такий вік зазвичай збігається з настанням повноліття. Для пасивного вибор­чого права віковий ценз може бути трохи вищий. Загальноприйнятим стандартом є відсутність верхньої межі вікового цензу, тобто обирати й обиратися на виборні посади можуть особи без обмеження їхнього максимального віку.

Ценз дієздатності має на меті гарантувати об'єктивність й усвідом- леність реалізації виборцем самостійно своїх виборчих прав. Ідеться про психологічну здатність особи усвідомлювати значення власних дій та можливість керувати ними. За загальним правилом змогу реа­лізувати виборчі права обмежують з використанням загальних (циві- лістичних) підходів сприйняття дієздатності особи. Дієздатність особи презюмують. Недієздатність має визначати компетентний орган (суд) за спеціальною процедурою. Відповідно відсутність рішення про ви­знання особи недієздатною означає можливість здійснення виборчих прав.

Ценз осілості передбачає визначення вимог щодо проживання на певній території протягом певного часу для реалізації виборчого права. Ценз осілості слід сприймати у двох формах реалізації. По-перше, це пряме законодавче обмеження можливості набути й реалізувати пра­во голосу. Йдеться про право проголосувати або балотуватися тільки за умов належності до певної території, проживання на ній протягом певного часу тощо. Таке обмеження є цілком обґрунтованим і досить поширеним, особливо для пасивного виборчого права. Друга, більш «прихована» форма реалізації цензу осілості — це непрямі «терито­ріальні» обмеження щодо реалізації права голосу. Адже в реальному житті навіть наявність права голосу не завжди уможливлює його реалі­зацію через низку життєвих чи організаційних перешкод, зумовлених темпоральною обмеженістю (чіткі й досить короткі строки) та жорсткі­стю виборчого процесу (чітка послідовність процесів і процедур). На­приклад, тимчасове чи постійне проживання за кордоном; тимчасова відсутність реєстрації місця проживання; перебування в лікарні (чи ін­шому закладі за межами місця постійного проживання); проходження військової служби, службові відрядження (як всередині країни, так і за її межі) можуть не тільки ускладнити реалізацію виборчих прав, але й в окремих випадках повністю унеможливити здійснення права обира­ти чи бути обраним. Відповідно національне виборче законодавство повинне враховувати обидва значення цензу осілості й коригувати (регулювати) виборчі процедури в спосіб, що максимально сприятиме реалізації виборчих прав.

Ценз законослухняності розглядають також як ценз моральності*. Йдеться про обмеження виборчих прав у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, наявністю судимості, відбування пока­рання за вчинений злочин тощо. Історично цей ценз мав досить суттєві варіації та обмеження. Нині загальноприйнятою практикою є поши­рення такого цензу насамперед на реалізацію пасивного виборчого права з об'єктивних міркувань. Одночасно для активного виборчого права такі обмеження поступово стають мінімальними або ж і зні­мають повністю.

Звісно, з огляду на історичні, певні національні й інші особливості різних країн доктринально можна виокремлювати й інші виборчі цен­зи. Наприклад, майновий, податковий, грамотності, освіти, професій­ний, національний, релігійний тощо. Проте застосування таких цензів досить часто передбачає низку винятків і пересторог, а також додат­кову наукову дискусію щодо їхнього змісту, форм та демократичних меж використання. Наприклад, одні автори визначають професійний виборчий ценз** окремо, тоді як інші розглядають його в системі інших обмежень виборчих прав поруч з інститутом «невиборності»*. Попри це, як виборчі цензи, так й інші обмеження виборчих прав слід роз­глядати крізь призму сучасних міжнародних демократичних стандар­тів. Ключовим є забезпечення принципу загального виборчого права, відповідно до якого будь-які обмеження як права обирати, так і права бути обраним повинні бути належно обґрунтованими (зумовленими беззаперечними обставинами) та пропорційними меті їхнього застосу­вання. Надмірне використання в національному законодавстві вибор­чих цензів може спричинити дискримінацію певних груп населення або й цілих суспільних верств та недотримання іншого принципу — рівного виборчого права.

4.2.2.З. Принцип рівного виборчого права

Принцип рівного виборчого права передбачає використання сис­теми критеріїв та інструментів забезпечення однакових передумов, обставин і результатів реалізації виборчих прав. Очевидно, не йдеться про забезпечення абсолютної фактичної рівності. Цей принцип є ви­явом у виборчому праві основоположного правового принципу рівно­сті, який передбачає вимогу поводитися в однакових випадках однако­во, а у відмінних — неоднаково й забороняє дискримінацію**. Під час реалізації виборчих прав, принцип рівності має чимало особливостей та форм вираження, адже він потребує не тільки аналізу особливостей реалізації суб'єктивних виборчих безпосередньо їхнім носієм, але й комплексного аналізу середовища й результату їхнього застосування.

Кодекс належної практики у виборчих справах Венеційської комі­сії виокремлює такі основні форми забезпечення рівності виборчих прав: рівність прав під час голосування; рівноправність голосів та рів­ність можливостей***.

Рівність прав під час голосування стосується саме реалізації ак­тивного виборчого права та вимоги забезпечення одноразовості го­лосування, що охоплює голосування як один раз в одному місці, так і однакову кількість голосів для голосування у виборців. Правильним є надання одного голосу одній особі з відповідного виду виборів. Якщо виборча система передбачає подання кількох голосів (або голосуван­ня з поєднанням кількох способів одночасно), то такі умови також по­винні бути однаковими для усіх виборців. Заборонено надавати право голосу кілька разів на одній дільниці або на кількох дільницях на од­ному виді виборів. Одноразовість голосування, окрім законодавчого закріплення, повинна бути безумовно гарантована й на практиці через наявність та використання інструментів недопущення фальсифікації виборів через багаторазове голосування (використання єдиного ре­єстру виборців, що забезпечує включення до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці; проставлення позначок виборцям, що вже проголосували; визначення обмеженого часу для голосування тощо).

Рівноправність голосів потребує забезпечення однакової «ваги» голосу — кожен голос повинен мати приблизно однаковий вплив на результат виборів. Венеційська комісія тут акцентує на «виборчій гео­метрії» — формуванні територіальних округів для виборів та пропор­ційності розподілу представницьких мандатів для обрання в таких ок­ругах*. Адже в разі утворення виборчих округів з суттєвою різницею кількості виборців, кількість голосів для отримання одного мандата може також суттєво відрізнятися, а отже, невиправдано й штучно під­вищувати або применшувати «вагу» одного голосу виборця. Водночас цей елемент принципу рівності слід розглядати навіть ширше — крізь вимоги до законодавчого регулювання й організації та проведення виборів загалом.

Для рівноправності слід забезпечити збалансоване нормативне ре­гулювання не тільки стадії формування виборчих округів, а й усіх інших стадій виборчого процесу (формування списків виборців, реалізація номінаційного права (висування кандидатів), спосіб голосування, під­рахунок голосів та встановлення результатів виборів тощо) аби виборчі процедури не «применшували» вагу голосу та гарантували вплив голо­су на результат виборів.

Окрім нормативного аспекту, не менш важливою є практика реалі­зації цього принципу. Фальсифікація виборів у процесі голосування (на­дання права проголосувати особі, яка не має на це права; безпідставне позбавлення права голосу в день голосування; «вкидання» зайвих ви­борчих бюлетенів тощо), під час підрахунку голосів (псування та/або знищення бюлетенів з голосами за певних кандидатів; неврахування окремих дійсних голосів тощо) та під час встановлення результатів ви­борів (визнання голосування в певних округах, регіонах чи дільницях недійсним; псування виборчих документів; ігнорування порушень, що могли вплинути на перебіг та результати виборчого процесу тощо) може суттєво змінити «вагу» голосу окремого виборця або й зовсім нівелювати виборчі права.

Рівність можливостей — це насамперед про кандидатів і реалі­зацію пасивного виборчого права, хоч цим і не обмежується. Тради­ційно цей елемент рівності виражають через гарантування політичним партіям (та кандидатам) однакових умов доступу до здійснення перед­виборчої агітації: доступ до засобів масової інформації; забезпечення нейтрального ставлення органів публічної влади; рівномірне розподі­лення «виборчих ресурсів» (наприклад, доступ до агітації коштом бю­джету); забезпечення рівних умов проведення зустрічей з виборцями, мітингів та інших форм мирних зібрань тощо. Міжнародні стандарти допускають в окремих ситуаціях застосування або «абсолютної рів­ності» (наприклад, надання всім партіям однакових умов доступу до ЗМІ), або ж «пропорційної рівності» (надання партіям доступу до ЗМІ пропорційно розміру їхньої підтримки на попередніх виборах)*. Проте використання цих двох форм не завжди є взаємовиключним та може передбачати їхнє поєднання та інші комбінації.

Цей елемент принципу рівності також слід розглядати дещо ширше й застосовувати не тільки до агітації, але й до всіх виборчих процедур. Так, рівність можливостей партій та кандидатів слід також гарантува­ти й щодо доступу до формування органів адміністрування виборів (в Україні — формування виборчих комісій усіх рівнів) та спостереження за їхньою роботою; однаковими умовами фінансування виборчої кам­панії, засадами формування, подання фінансової звітності та її пере­вірки; можливості ефективного оскарження рішень, дій чи бездіяль­ності та в низці інших сфер. Законодавство повинно містити потрібні інструменти для забезпечення рівних умов участі у виборах партій, точно так само як публічна влада має гарантувати практичну реалі­зацію цих норм.

На практиці чи не найпоширенішою формою порушення принципу рівності є застосування «адміністративного ресурсу», коли політична партія або кандидат має представництво в органах публічної влади, що використовують для отримання неправомірної переваги на вибо­рах, якщо порівняти з іншими партіями/кандидатами. Таку «перевагу» можуть забезпечувати як через підтримку «провладної» партії (доступ до норм, правил, зразків та форм документів; доступ до «агітаційних» ресурсів; залучення працівників публічних органів тощо), так і через створення незаконних перешкод (адміністративних, організаційних, політичних тощо) іншим партіям.

Порушення принципу рівного виборчого права виявляється в дис­кримінації певних осіб або груп людей. У демократичному суспільстві важливим є не тільки забезпечення вираження думки більшості, але й ефективне використання інструментів урахування думки меншості. З огляду на це, не вважають порушенням принципу рівного виборчого права визначеням певних винятків чи надання переваг певним групам людей, що потребують додаткового захисту. Наприклад, встановлення «гендерних квот» (вимога певного рівня представництва різних статей) або винятків чи квот для національних меншин не буде порушенням принципу рівності. До того ж такі винятки повинні мати належні підста­ви, обґрунтування та бути передбаченими конституцією.

4.2.2.4. Принцип вільних виборів

Принцип вільних виборів — це відсутність протиправного впливу на виборця як на етапі формування волевиявлення, так і врахування результатів голосування. Можна виокремити кілька аспектів принципу рівних виборів: свобода участі у виборах; вільне формування волі ви­борців; вільне голосування та гарантування реальності волевиявлення.

Свобода участі у виборах випливає з означеної вище особливої правової природи виборів, як способу не тільки формування органів публічної влади, але й інструменту політичної структуризації суспіль­ства. З огляду на це, проведення виборів є іманентною властивістю су­часної демократичної держави. Одночасно участь у виборах має бути результатом реалізації свободи індивіда, а не примусу. Це стосується як активного, так і пасивного виборчого права. Хоч в окремих краї­нах для запобігання поширенню абсентеїзму* застосовують інститут обов'язкового голосування (Аргентина, Австралія, Бельгія, Бразилія Греція, Мексика, Туреччина). Міжнародні стандарти все ж визначають, що реалізація виборчих прав не має бути результатом реалізації дер­жавного чи іншого примусу. Особливо важливим цей аспект є для па­сивного виборчого права. Так, політичні партії, які ухвалюють рішення про участь у виборах повинні володіти відповідною свободою на усіх етапах виборчого процесу (підготовка до виборів, номінація кандида­тів, агітація, контроль за встановленням результатів виборів тощо).

Вільне формування волі виборців передбачає низку вимог забезпе­чення відсутності фізичного, психологічного, інформаційного чи іншого тиску на виборця на етапі формування його волі щодо голосування на виборах. Цей аспект охоплює період передвиборчої агітації та весь час безпосередньо до моменту вираженні волі — голосування. Тут ідеться про зміст та основні форми здійснення інформаційного забезпечення виборів; допустимі форми здійснення та обмеження щодо передви­борної агітації; проведення соціологічних опитувань громадської дум­ки та інформування про їхні результати; неприпустимість змушування виборців підтримати конкретну партію чи кандидата чи будь-який ін­ший спосіб нав'язування певної позиції щодо голосування; створення умов, коли волевиявлення штучно спрямовують у певному напрямі (щодо певного кандидата чи партії) тощо.

Наприклад, важливим аспектом вільного волевиявлення є неупере- джена, безстороння, об'єктивна та збалансована діяльність засобів ма­сової інформації. Досить часто на період виборчого процесу встанов­люють навіть жорсткіші вимоги, аби засоби масової інформації були «... особливо правдивими, зваженими й неупередженими в програмах новин і поточних подій.». Виборці повинні перебувати в середовищі, яке не змушує їх робити неусвідомлений вибір або підпадати під мані­пулювання їхньою волею. Тому в сучасних умовах особливої уваги вар­ті питання використання соціальних мереж, інформаційних технологій, спеціальних каналів у мобільних месенджерах тощо. Йдеться насам­перед про небезпеку для прямої демократії від поширення так званих «фейкових новин» й інших форм недостовірної інформації, поширення феномену так званої «темної реклами» й інших форм поширення вузь- коцільової онлайн-реклами тощо.

Вільне волевиявлення — це процес безпосередньо голосування. На практиці вільне волевиявлення забезпечують насамперед через гаран­тування таємності голосування. Цей етап містить низку процедурних вимог щодо організації процесу голосування загалом й окремих його елементів (часу голосування, вимог до приміщення для голосування, форми бюлетеня та способу його заповнення, процедури голосування тощо). Так, одним із міжнародних стандартів є необхідність надання військовослужбовцям можливості проголосувати на дільницях за міс­цем їхнього проживання, а якщо це не можливо, то на дільницях по­близу місця їхньої дислокації. Ключовим тут є надання можливості військовослужбовцям проголосувати на звичайних виборчих дільни­цях в умовах, рівних з іншими виборцями. Відповідно цим слід обме­жити практику створення спеціальних дільниць у військових частинах, де голосування з більшою ймовірністю може бути здійснене під впли­вом військового керівництва.

Гарантування реальності волевиявлення передбачає втілення волі виборців у результатах виборів. Цей аспект вільних виборів на­справді є найпроцедурнішим та наймісткішим за змістом, адже на­справді охоплює ввесь виборчий процес. Тут поняття «вільних вибо­рів» слід сприймати не так крізь призму суб'єктивних виборчих прав (активного і пасивного), як через об'єктивну характеристику виборів загалом. Вільні вибори можуть бути забезпечені лише тоді, якщо воле­виявлення виборців збігається з результатами виборів. Тут йдеться про комплексне врахування й усіх інших принципів виборчого права. Ви­борчі процедури повинні бути справедливими та обґрунтованими, ді­яльність органів адміністрування виборів — зрозумілою та відкритою, а підрахунок голосів та встановлення результатів виборів — прозори­ми та дійсними (нефальсифікованими). Цей аспект принципу вільних виборів досить часто виокремлюють у самостійний принцип чесних виборів", що охоплює, окрім зазначених елементів, також гарантуван­ня незалежного спостереження за виборами, забезпечення права на оскарження тощо.

4.2.2.5. Таємне голосування

Таємне голосування це комплексний інструмент забезпечення незалежного й вільного волевиявлення виборців. Вузьке розуміння зводить цей інструмент лише до процедури голосування — таємно від інших осіб. Аналіз його як принципу виборчого права дає змогу виокремити й інші аспекти: забезпечення вільного формування волі (виборці мають бути впевненими, що формування позиції має зна­чення і про її реалізацію ніхто не дізнається); убезпечення виборця від можливого впливу за «неправильне» голосування; створення переду­мов для вільної номінації (висування та попередньої підтримки через подання підписів на користь кандидатів, де цього вимагає законодав­ство). Слід зазначити, що, на відміну від інших принципів виборчого права, таємність голосування покладає на виборця не тільки право, але й обов'язок. Історично таємність голосування стала чи не найго­ловнішою ознакою виборів як інструменту незалежного формування представницьких органів. Саме тому таємність голосування зумовлює всі виборчі процедури.

У сучасних умовах збереження таємниці голосування за викори­стання різних способів голосування (поштою, машинне, електронне голосування тощо) є критично важливим, оскільки може поставити під сумнів природу та ефективність інституту виборів загалом. Наприклад, міжнародні стандарти щодо запровадження електронного голосуван­ня на виборах зводять до значної кількості пересторог та запобіжників. Адже використання сучасних технологій як допомагає суттєво спро­стити процедури, так і водночас надає набагато більше можливостей спотворення волевиявлення або й взагалі — фальсифікації результа­тів голосування.

Стандарти Ради Європи передбачають низку критеріїв та вимог на­лежного регулювання електронного голосування: гарантування тех­нічної надійності; забезпечення таємності голосування та приватності персональних даних; створення належного адміністративного сере­довища; прозорість і зрозумілість електронних інструментів тощо. Отже, поступ і розвиток виборчих технологій безпосередньо залежить від принципів виборчого права, які повинні бути гарантованими й у нових обставинах. Такої ж позиції дотримався Федеральний конститу­ційний суд Німеччини у справі щодо використання «машин для голо­сування». Суд визнав неконституційним можливість використання та­ких «машин», оскільки не забезпечено належного моніторингу їхнього застосування, а такий моніторинг є критично важливим з огляду на конституційний принцип публічної природи виборів. Така природа виборів потребує не тільки справедливості та логічності виборчих про­цедур, але їхньої відкритості, прозорості й зрозумілості для виборчого корпусу (виборців) із одночасним безумовним гарантуванням таєм­ності голосування.

Відповідно таємність голосування як ключовий принцип, що зумов­лює можливість проведення вільних виборів, має бути гарантованим за допомогою низки додаткових інструментів і механізмів навіть за ви­користання новітніх технологій.

4.2.2.6. Принцип прямих виборів

Принцип прямих виборів передбачає змогу виборців обирати без­посередньо своїх представників на виборах. Цей принцип історично зумовлює природу виборів як форми безпосередньої демократії, адже суть представницького мандата й полягає в політичному обранні ви­борцями свого представника через надання йому представницького мандата. Непрямі вибори передбачають обрання виборцями спершу спеціальних виборщиків, які згодом здійснять остаточне голосування й оберуть представника/представників. Нині прикладом непрямих вибо­рів є вибори президента Сполучених Штатів Америки. Непрямі вибори слід відрізняти від інших способів формування одного представниць­кого органу іншим (наприклад, парламенти обирають главу держави або органи місцевого самоврядування формують інші представницькі органи). Відповідно до Кодексу належної практики у виборчих справах важливо, щоб на прямих виборах обирали хоча б одну з палат націо­нального законодавчого органу, законодавчі органи нижчого рівня (у країнах, де вони утворені) та місцеві ради*.

4.2.3.