Правова природа місцевого самоврядування та його місце у системі публічної влади демократичних держав

Демократична держава передбачає існування відповідної моделі організації влади, в основу якої покладено принцип народовладдя та яка забезпечує реальні можливості реалізації народом належної йому влади на всіх рівнях; реальні засоби впливу народу на політику держави, що здійснюється органами публічної влади, на відповідність діяльності органів влади суверенній волі народу та їх змінність.

Загалом управління місцевими справами може здійснюватися двома способами: як призначуваними «згори» чиновниками державного апа­рату, які функціонують на місцях (місцеве управління), так і на основі самоврядування населення адміністративно-територіальних одиниць (місцеве самоврядування). Однак саме місцеве самоврядування законо­мірно вважається необхідною складовою демократичної системи управ­ління суспільством, адже воно забезпечує управління значною частиною справ у місцевих територіальних одиницях на основі самоорганізації населення цих одиниць (територіальних колективів). У межах демо­кратичної системи управління вважається, що місцеві проблеми доціль­ніше та ефективніше вирішувати не з центру за допомогою державних чиновників, які працюють на місцях, але, передусім, шляхом підтримки та активізації діяльності територіальних громад. Власне, цінність міс­цевого самоврядування полягає в тому, що, будучи рівнем публічної влади, найбільш наближеним до людини, а отже, й найкраще обізнаним із повсякденними проблемами життєдіяльності мешканців територіаль­них колективів, воно може найкраще забезпечити населення широким спектром публічних послуг: соціальних, побутових, торговельних, куль­турних, освітніх та інших.

Необхідно пам’ятати, що політична централізація для демократич­них держав є небезпечною, адже централістичні засади не допускають реалізацію публічно-владних функцій незалежними суб’єктами влад­них повноважень, що існують у межах держави. За таких умов діяль­ність усіх органів влади у суспільстві залежить виключно від волі дер­жави, а всі владні інституції в державі виявляються підпорядкованими їй. Натомість демократична держава намагається залучити громад­ськість до здійснення публічних функцій з метою оптимального задо­волення всебічних потреб сучасної людини. У цьому контексті місцеве самоврядування є формою самоорганізації населення, тобто функціо­нально та організаційно воно є певною соціальною системою (інститу­том) і таким організаційно-правовим механізмом урядування, завдяки якому територіальні колективи безпосередньо та через обрані ними органи здійснюють публічні функції, спрямовані на розв’язання місце­вих проблем.

Органи місцевого самоврядування визнано однією з головних під­валин будь-якого демократичного режиму також і в преамбулі Євро­пейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 р. Відповідно до положень цього документа, зміст місцевого самоврядування полягає у гарантованому державою праві і реальній здатності самих територі­альних спільнот громадян (територіальних колективів) та сформованих ними органів самостійно, під свою відповідальність вирішувати значну частину суспільних справ, діючи в межах конституції та законодавства відповідної держави.

Отже, місцеве самоврядування є однією із базових засад сучасної демократичної системи управління, втіленням влади народу у спе­цифічній формі і на відповідному рівні. Воно передбачає можливість самостійного вирішення питань місцевого значення в інтересах насе­лення територіальної одиниці на підставі закону. Водночас, місцеве самоврядування - це форма публічної влади, що реалізується специ­фічними суб’єктами — територіальними громадами і сформованими ними органами, має особливий об’єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі окремого типу власності — комунальної (муніци­пальної) власності.

Незважаючи на специфічну природу місцевого управління та місце­вого самоврядування, за демократичного режиму їх не слід розривати і, тим більше, протиставляти. Місцеве управління та самоврядування - не антиподи, а якісно відмінні форми єдиної системи публічної адміністра­ції, що не виключають, а, навпаки, доповнюють одна одну. І самостійність місцевого самоврядування та його органів зовсім не передбачає його ізо­ляції від державного управління, відмову від взаємодії з ним. Органи місцевого самоврядування та державного управління повинні скласти цілісну систему взаємопов’язаних органів публічної адміністрації, що мають подібні цілі, завдання, проте відмінні засоби, методи та форми їх досягнення. Тим чинником, що об’єднує ці елементи у єдину систему публічної адміністрації, є, передусім, надання населенню публічних послуг належної якості та на найближчому до них рівні, а також ефек­тивне й оперативне управління місцевими справами.

1.1.2.