Права людини та юридичні особи
Права людини закріплено зазвичай в одному з перших розділів Основного закону держави. До того ж його назва й формулювання відповідних статей розділу нібито дає підстави говорити про те, що зафіксовані в ньому права стосуються тільки фізичних осіб.
Тому, очевидно, Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 9 лютого 1999 року в справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) констатував, «що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи)»*.Рішення КСУ від 09.02.1999. ОНЬ: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v001p710-99#Text (дата звернення: 24.04.2021).
Тим часом відносини між правами людини та юридичними особами набагато складніші. Юридичні особи не можуть не користуватися певними, закріпленими в конституції, правами людини (наприклад, правом на недоторканість помешкання, на таємницю листування, телефонних розмов, вільне вираження своїх поглядів та інформацію тощо) хоча б тому, що юридичні особи утворюють люди, вони ж є визначальною частиною юридичної особи, спрямовують її діяльність. Без людей юридична особа існувати не може. Звідси випливає, що як цілісне людське утворення вона, безумовно, має користуватися правами людини тією мірою, якою вони можуть бути поширені на юридичну особу.
Саме такої позиції дотримується, зокрема, Основний закон ФРН, у частині третій статті 19 якого наголошують на тому, що «основні права мають також юридичні особи, зареєстровані на території Німеччини, якщо ці права за своєю суттю можуть бути застосовані до них». Цього правила дотримуються й у конституціях деяких пострадянських держав. Частина друга статті 9 Конституції Естонії, наприклад, фіксує: «Перераховані в Основному законі права, свободи й обов'язки поширюються на юридичних осіб так, як це узгоджено із загальними цілями юридичних осіб і сутністю таких прав, свобод і обов'язків». Очевидно, такої позиції повинні дотримуватися й вітчизняні суди за умови належного обґрунтування, навіть якщо таких приписів у Конституції України немає.
3.2.