Людська гідність як джерело й фундамент прав людини
У поняття «гідність» (лат. дідпіїсіз) глибоке коріння, яке сягає ще ранніх релігій — християнської, юдейської традиції, згодом ісламу. Як філософську ідею гідність людини започатковувано ще в епоху Античності у творах давньогрецьких і давньоримських філософів (Платон, Цицерон).
В епоху Середньовіччя людській гідності присвячені праці Томи Аквінського, якого вважають творцем теологічної концепції людської гідності. Потім ідею гідності людини розвивали у своїх працях Самуель фон Пуфендорф, Іммануїл Кант, Джон Роулз та Юрґен Габер- мас. Також цю ідею покладено в основу найважливіших для конституціоналізму доктрин Джона Локка, Шарля-Луї Монтеск'є, Жан-Жака Русссо та інших.Після Другої світової війни людська гідність стала предметом регулювання міжнародного права. Саме з неї починається преамбула Загальної декларації прав людини, де зазначено, що: «беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру...», далі в статті 1 вказано, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Відтак у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права людську гідність визнано джерелом прав людини, що відтворено в преамбулах відповідних актів: «Права випливають із властивої людській особі гідності». Гідність особи визнано спільною цінністю держав-членів ЄС, що було зафіксовано в статті 2 Договору про Європейський Союз: «Союз заснований на цінностях поваги людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави і дотримання прав людини. Ці цінності є спільними для держав-членів.». Хартія основних прав ЄС 2000 року починається з гідності, стаття 1: «Гідність особи є недоторканою. її треба поважати й захищати».
У цей же період людська гідність стає ціннісною категорією конституційного права.
Європейські конституції закріпили людську гідність як цінність і право на повагу людської гідності: наприклад, у частині 1 статті 1 Основного закону ФРН (1949) визначено, що: «Гідність людини є недоторканою. Поважати й захищати її — обов'язок усієї державної влади». Аналогійно починається розділ перший «Про основні права й обов'язки» Конституції Іспанії. Та одним з найглибших виражень гідності людини в сучасному конституціоналізмі є стаття 30 Конституції Польщі: «Природна й невід'ємна гідність людини є джерелом свобод і прав людини та громадянина. Вона непорушна, а повага до неї та її захист є обов'язком публічних влад». Однак такі засадничі конституційні положення могли б залишитися декларативними без відповідної практики конституційних судів. Саме вони зробили їх дієвим механізмом захисту прав людини, які тлумачать крізь призму людської гідності. Людська гідність досить часто є критерієм оцінювання законодавства, а порушення людської гідності може бути підставою для визнання норм неконституційними.Переконливим прикладом гарантій людської гідності як найвищої цінності конституційного ладу є правова система Німеччини. Таке ціннісне ставлення до цієї категорії неабиякою мірою зумовлено досвідом їхнього історичного минулого, як своєрідна реакція на масове нехтування людською гідністю з боку націонал-соціалістичної держави й потребою подолати його негативні наслідки. Федеральний конституційний суд Німеччини неодноразово наголошував на основоположно- сті частини першої статті 1 Основного закону, за якою гідність людини піднесено до найвищого рангу. Можна навести чимало прикладів судових рішень, в яких наявна відповідна позиція.
Майже хрестоматійним стало рішення Федерального конституційного суду Німеччини від 15.02.2006 (1 В7К 357/05) щодо конституцій- ності Закону «Про забезпечення безпеки повітряного руху», що розглядалось в порядку конституційної скарги. Аналізуючи право держави на збиття літака, який захопили терористи, що становить загрозу життю людей на землі, яке держава за своїм конституційним обов'язком повинна захищати, ФКС наголосив на конституційних межах законодавчої влади.
їх слід дотримуватися навіть у разі ухвалення закону задля загального блага — урятування життя інших людей. Як випливає із за- садничих положень Основного закону, не можна вбивати невинних людей (звісно, це стосується не терористів, які самостійно ухвалили рішення щодо свого майбутнього, а пасажирів й екіпажу літака), не можна приносити в жертву життя навіть однієї людини заради захисту життя інших, хай навіть ті, кого це стосується, мають кілька хвилин життя. Кожне життя цінне однаковою мірою. Інакше людина перетворюється в об'єкт, у такий спосіб позбавляючись поваги й гідності. Підґрунтям такої позиції стали філософсько-правові погляди Іммануїла Канта та його послідовника Гюнтера Дюріга, який стверджував, що людську гідність порушено тоді, коли «людина стає об'єктом, тобто простим засобом, розмінною й витратною величиною»*.Отже, для виконання обов'язків держави із захисту життя людей можуть використовувати лише ті засоби, які відповідають конституції.
Аналогійне рішення ухвалив Конституційний трибунал Польщі 2008 року щодо положення Закону «Про авіацію» (Справа № К 44/07 від 30.09.2008).
Ще одним яскравим прикладом захисту людської гідності є справа Федерального конституційного суду Німеччини щодо довічного позбавлення волі як виду кримінального покарання (ВУег1ЄЕ45, 187). На думку ФКС, довічне позбавлення волі без шансу коли-небудь скористатись свободою несумісне з людською гідністю й принципом правової держави (ВУег1ЄЕ45, 187, 228 1). Адже непорушна гідність людини як особистості полягає саме в тому, що вона залишається відповідальною за себе й, у разі позитивного розвитку її особистості, має право пізніше бути звільненою, інакше, як випливає з рішення Конституційного суду, вона перетворюється на об'єкт державної влади, що неприпустимо.
Як порушення людської гідності ФКС розглядає і втручання в приватну сферу життєдіяльності людини. Так, недоторканість житла, примус давати свідчення, надмірне збирання й зберігання персональних даних, тощо тлумачать через недоторканість людської гідності, що має абсолютний захист.
Останнім часом дедалі частіше предметом розгляду конституційних судів стають справи, пов'язані із захистом соціальних прав, що покликані забезпечувати особі гідні умови проживання. Так, ФКС застосовує статтю 1 Основного закону в нерозривному зв'язку зі статею 20, що закріплює принцип соціальної держави. Хоч соціальні права в деяких країнах не зараховують до категорії прав людини, а виявляють лише наміри або, як зазначено в Конституції Швейцарії, «соціальні цілі» держави, які не зобов'язують державу юридично їх забезпечити, однак, якщо через вік, інвалідність, хворобу, безробіття, материнство тощо особа не може задовольнити найважливіші життєві потреби, держава повинна допомогти їй у цьому. Тому крізь призму гідності особи, яка має абсолютну охорону, ці права неодноразово захищали в судовому порядку.
Ленер М. Людська гідність: що ми розуміємо під «гідністю», «людиною» та «людською гідністю»?: матеріали міжнародного науково-практичного семінару «Людська гідність у праві Німеччини, Польщі та України». Київ, 10—11 жовтня 2016 р. / відпов. ред. Б. Шлоер. К., 2016. С. 75.
Слід також зазначити, що стаття 1 Основного закону ФРН разом зі статтею 20 мають «гарантію вічності» — положення цих статей за жодних умов не підлягають зміні.
За Конституцією України гідність людини одночасно є і засадничим принципом, і правом людини. Згідно зі статтею 3 людина та її гідність визнається найвищою цінністю, а відповідно до статті 28, кожен має право на повагу до його гідності. Започаткований зарубіжними конституційними судами досвід захисту людської гідності має стати методологічним орієнтиром і для КСУ та судів загальної юрисдикції України. Наразі з упровадженням інституту конституційної скарги й збільшенням справ із захисту конституційних прав людини усвідомлення цього є особливо важливим. Утім, уже тепер можна навести приклади рішень КСУ, в яких простежуємо вихідне значення людської гідності. Так, у справі № 1-33/99 від 29 грудня 1999 року про смертну кару невіддільне право людини на життя Суд захищав у «нерозривному поєднанні з її правом на людську гідність».
Чіткіше позицію КСУ щодо змістовного наповнення людської гідності було сформульовано в рішенні від 22 травня 2018 р. № 5-р/2018: «людську гідність необхідно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, і як конституційну цінність, яка наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав»*.Гідність людини — поняття багатоаспектне, що охоплює заборону принижувати, переслідувати, зневажати особу; заборону нелюдського поводження з нею; прагнення чинити так, щоб завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби (категоричний імператив І. Канта); заборону використання людини (без її згоди) для наукових, медичних чи інших дослідів; захист честі особи, право на який вона має й після своєї смерті; обов'язкову повагу до приватної сфери життя людини та її право на особистісний розвиток тощо. Про багатогранність людської гідності пише й Станіслав Шевчук, яка, на його думку, зокрема, охоплює «свободу як можливість вільно діяти відповідно до власної волі; достатній рівень життя, який забезпечує гідне існування людини; можливість вибору в духовній та інтелектуальній сфері; можливість формування власного світогляду та духовного світу; аспект безпеки і захищеності людини від посягань тощо»’’.
Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № 5-р/2018. URL: http://www.ccu.gov.ua/ novyna/uhvaleno-rishennya-konstytuciynogo-sudu-ukrayiny-no-5-r2018 (дата звернення: 24.04.2021). Шевчук С. Людська гідність у системі конституційних цінностей. Право України. 2018. № 9. С. 29.
Так, категорія людської гідності, яка виникала як моральна й філософська ідея, нині є правовою цінністю, принципом права, джерелом прав людини й окремим суб'єктивним правом, яке підлягає судовому захисту. Вона стала джерелом й об'єднувальною ланкою всіх прав людини, які є її виразниками та засобами реалізації. Через багатогранність людської гідності дати їй визначення надто складно або ж узагалі неможливо. Кожна людина й органи влади зобов'язані у своїх діях керуватися усвідомленням поваги до людської гідності, а конституційні суди — використовувати ціннісну сутність людської гідності як основний методологічний підхіду під час розгляду справ.
3.2.2.