Невідчужуваність і невіддільність прав людини
Правам людини властива невідчужуваність та невіддільність**. Це означає, що права людини мають природне походження, належать людині від народження, держава лише визнає ці права й створює сприятливі умови для їхньої реалізації.
Визнанають права людини зазвичай через їхнє конституційного закріплення. Однак держава не може й не повинна розпоряджатися цими правами. Ні держава, ні будь-хто інший не вправі позбавити людину її прав. Держава за будь-яких умов не уповноважена скасовувати гарантовані конституцією основоположні права в законодавчому порядку, ба більше, цього не можна робити й під час внесення змін до конституції. Саме такий підхід закладено в Конституції України, що відтворено в статті 157: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина...». Перевіряє, чи дотримуються цього принципу під час внесення змін до Конституції, Конституційний Суд України: Верховна Рада України має право вносити зміни до Конституції України лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України вимогам цитованої статті.Неможливість скасування конституційних прав людини належить до засадничих положень Конституції України: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані» — ідеться в частині другій статті 22 Конституції.
Другою вимогою є неможливість обмежувати права людини під час ухвалення законів: «Під час ухвалення нових законів або внесення
* У тексті Конституції України, як і в офіційних текстах низки міжнародно-правових документів, вживають термін «невід'ємні права», це слово не властиве українській мові, тому його слід замінити на «невіддільні, невідчужувані права». змін до чинних заборонено звужувати зміст й обсяг чинних прав і свобод» — частина третя статті 22 Конституції України. Щодо інших нормативно-правових актів (наприклад, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України), то регулювати права людини цими (підзаконними) актами не можна. Це є виключною прерогативою законодавчої влади: «виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина», — ідеться в статті 92 Конституції України.
Невідчужуваність прав означає, що людина не може передавати свої права іншій особі й не може продати їх. І навіть якщо гіпотетично уявити, що таку угоду буде укладено — вона не створить жодних правових наслідків, а, отже, буде нікчемною. Наприклад, якщо виборець продає своє право голосу — інша особа не може ним скористатися, отримавши два голоси. Такі дії юридично неможливі.
3.2.3.