Глава 22. ПОВТОРНИЙ РОЗГЛЯД ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ЗАКОНІВ, ПОВЕРНЕНИХ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ

Стаття 127. Процедурні наслідки застосування Президентом України права вето

1. У разі якщо Президент України застосував право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону і у визначений частиною другою статті 94 Конституції України (254к/96-ВР) строк повернув закон до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями, наслідком цього є скасування результатів го­лосування за закон у цілому і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній Раді.

2. Закон, повернений Президентом України до Верховної Ради для повторного роз­гляду, після його підготовки у головному комітеті розглядається позачергово на пленарному засіданні Верховної Ради, не пізніш як через 30 днів після його повер­нення з пропозиціями Президента України, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.

1. Конституція та законодавство України передбачає активну роль Президента України у законодавчому процесі, яка, зокрема, не зводиться до права законодавчої ініціативи та права визначати окремі законопроекти як невідкладні і вимагати їх поза­чергового розгляду. Активна участь Глави держави у законодавчому процесі зумовлена його правом накладати вето на прийняті парламентом закони. Вето (з лат. - заборо­няю) означає, що в Конституції України закріплено право Президента України від­хиляти прийнятий парламентом закон і направляти його зі своїми вмотивованими і сформульованими у письмовому вигляді пропозиціями для повторного його розгляду Верховною Радою України. Накладання вето на закон главою держави зупиняє законо­давчий процес, унеможливлює підписання і введення в дію цього закону без розгляду і прийняття парламентом рішення щодо висловлених Главою держави зауважень і пропо­зицій до прийнятого закону.

2. Право вето, або так зване право негативного контролю, - одна із важливих прерогатив Президента України у законодавчому процесі. Воно означає юридичну можливість Глави держави оцінювати якість прийнятого парламентом закону, його відповідність конституційним приписам, іншим актам чинного законодавства, сус­пільним очікуванням та потребам, а також досконалість його юридичної форми та комплексність регулювання відповідних суспільних відносин.

Варто пам'ятати, що вето Глави держави є інструментом контролю за якістю законів, а не за діяльністю законодавчого органу і повинно застосовуватися украй обережно, щоб не бути стимулом посилення протистояння з парламентом.

3. Інститут вето має статус конституційного. Він безпосередньо закріплений у ч. 2 ст. 94 Конституції України, а відповідне право належить до числа невід'ємних прав Глави держави, яке не може бути передане жодному органові чи посадовій особі. Президент України не обмежений у застосуванні права вето предметною специфікою законів, окрім законів про внесення змін до Конституції України, до яких він жодним чином не може застосовувати вето.

4. За своєю правовою природою вето Президента України має характер відкладаль- ного або суспензивного вето, тобто вето щодо прийнятого парламентом закону, при тому, що такий закон ще не набув чинності. У цьому сенсі право вето є правом відхи­лити закон, прийнятий парламентом з певних чітко сформульованих мотивів. При ць­ому скористатися таким правом Глави держави може лише на стадії підписання закону, який передається йому після підписання Головою парламенту (ч. 4 ст. 125 Регламенту). Відкладальний характер вето виявляється і в тому, що парламент може як погодитися із пропозиціями Президента, так і проігнорувати їх, подолавши вето (ч. 4 ст. 94 Конституції України).

5. Право Президента накласти вето на закон має обмежений час дії - воно діє в межах 15 днів з моменту надходження на підпис закону. При цьому треба мати на увазі, що відповідно до Рішення КСУ № 11-рп/98 від 7 липня 1998 р у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України перебіг цього строку треба обчислювати в календарних днях. Строки підписання та офіційного опри­люднення Президентом України законів України, визначені частинами третьою та чет­вертою статті 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого ч.

Якщо протягом цього періоду часу Глави держави не скористався правом вето і не визначився зі своєю позицією з цього питання, то закон має бути передано для офіційно­го оприлюднення і опублікування.

Рішення Глави держави щодо повернення закону до парламенту, ухвалене по завер­шенню граничного строку, наданого для можливості застосування цієї процедури, не має правового значення вето і не повинно породжувати передбачені Конституцією України та Регламентом парламенту юридичні наслідки.

6. Повернення Президентом України закону означає скасування результатів голо­сування за закон у цілому, незалежно від того, чи стосуються зауваження Президента України закону в цілому (тобто, чи пропонує він скасувати його в цілому), чи окремих його положень. Це певною мірою підвищує роль Глави держави у порівнянні із законо­давчим органом влади та зумовлює обов'язок останнього приступити до повторного розгляду закону зі сформульованими Президентом України пропозиціями. Особливості такого розгляду встановлюються з урахуванням ст.ст. 128-130 Регламенту.

7. У разі, коли Президент України повернув прийнятий Верховною Радою України закон із своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до нього до Верховної Ради України для повторного розгляду, відділ службової кореспонденції повідомляє про це Керівника апарату Верховної Ради України і передає пропозиції Президента України разом із законом до сектору реєстрації апарату парламенту. Після розгляду пропозицій Президента України до закону Головою Верховної Ради України, а у разі його відсутності - Першим заступником Голови Верховної Ради України копії закону і інших супровід­них документів до нього сектор реєстрації законопроектів згідно з резолюцією керівниц­тва Верховної Ради України надсилає на опрацювання відповідним комітетам Верховної Ради України та структурним підрозділам апарату Верховної Ради України, а оригінали передає до протокольного відділу.

8. До процедурних наслідків застосування Президентом України права вето відно­сяться підготовка закону у головному комітеті, позачерговий розгляд закону з пропо­зиціями Президента України, не пізніш як через 30 днів після його повернення з про­позиціями Глави держави (щодо цього строку парламент може ухвалити рішення про продовження чи скорочення цього строку). При цьому варто взяти до уваги, що відповід­но до п. 1 ч. 4 ст. 20 Регламенту закони, повернуті з пропозиціями Президента України, включаються до порядку денного позачергово без голосування. Украй стислі строки для розгляду пропозицій Президента України зумовлюють пріоритетний розгляд поверне­них законів для остаточного визначення їх долі.

Стаття 128. Підготовка до розгляду пропозицій Президента України на пле­нарному засіданні Верховної Ради

1. Пропозиції Президента України до поверненого ним закону розглядаються у голо­вному комітеті, який здійснював підготовку його остаточної редакції.

2. Інші комітети з власної ініціативи або за зверненням головного комітету можуть розглянути пропозиції Президента України на своїх засіданнях та не пізніш як у десятиденний строк з дня надходження такого звернення надіслати свої висновки до головного комітету.

3. Під час розгляду пропозицій Президента України до поверненого ним закону го­ловний комітет вивчає обґрунтованість кожної окремої пропозиції та ухвалює ви­сновок щодо доцільності її прийняття чи відхилення.

4. Закон з пропозиціями Президента України подається головним комітетом у виг­ляді порівняльної таблиці, яка містить:

1) текст статей прийнятого закону, до яких Президент України пропонує внести зміни;

2) текст змін, запропонованих Президентом України;

3) рішення головного комітету щодо кожної запропонованої пропозиції і його ко­ротке обґрунтування;

4) остаточний текст відповідних статей, частин або пунктів статей, який рекомен­дується головним комітетом для прийняття Верховною Радою.

5. Якщо пропозиції Президента України зводяться до вимоги відхилити прийнятий закон, порівняльна таблиця не подається.

6. Пропозиції Президента України можуть бути направлені Головою Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Першим заступником або заступником Голови Верховної Ради України для надання висновку у відповідні структурні підрозділи апарату Верховної Ради. Висновки, підготовлені за результатами такої експертизи, направляються Голові Верховної Ради України, головному комітету та надаються народним депутатам.

7. Пропозиції Президента України разом з висновком головного комітету, порів­няльною таблицею та іншими супровідними документами надаються народним депутатам не пізніш як за три дні до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради.

1. Ця стаття визначає суб'єкт та стадії підготовки до розгляду пропозицій Президента України на пленарному засіданні парламенту. Така підготовка здійснюється у стислі стро­ки, що не перевищують 30 днів після повернення закону з пропозиціями Президента України. Отримавши такі пропозиції, Голова парламенту чи його заступник направляють такі пропозиції до головного комітету. Опрацювання пропозицій покладається на той комітет, який готував остаточну реакцію закону.

2. Щодо стадій підготовки до розгляду, то вони складаються з таких етапів:

1) підготовка і опрацювання пропозицій Глави держави в головному комітеті, а за його зверненням чи за власною ініціативою - також іншими комітетами парламен­ту;

2) надання неголовними комітетами головному комітету висновків щодо пропозицій Президента України до закону;

3) направлення пропозицій Президента України до Головного юридичного управлін­ня та Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України для надання юридичного та експертного висновків щодо пропозицій Президента України;

4) підготовка загаданими управліннями своїх висновків і надання їх головному комі­тету та народним депутатам;

5) підготовка з урахуванням всіх наданих висновків висновку головного комітету щодо пропозицій Президента України до закону.

Усі вказані стадії мають характер взаємопов'язаних і взаємозумовлюючих одна одну стадій опрацювання пропозицій Президента України.

3. Головний комітет може ініціювати розгляд пропозицій Президента України ін­шими комітетами. Останні можуть це зробити за власною ініціативою. Разом з тим, голо­вний комітет не пов’язаний при підготовці свого висновку висновками інших комітетів. Вони мають статус допоміжних документів і можуть вплинути на позицію головного ко­мітету з огляду на завчасне отримання таких висновків - у 10-денний строк від надход­ження звернення головного комітету (ч. 2 цієї статті).

4. Зафіксована у ч. 3 цієї статті вимога вивчення обґрунтованості кожної пропозиції Президента України вказує на необхідність диференційованого ставлення до зауважень Глави держави, висловлених до тексту закону. Адже потім ці пропозиції у порядку їх черго­вості доведеться виносити на голосування на пленарному засіданні Верховної Ради України. Водночас, висновок щодо доцільності прийняття чи відхилення пропозицій Президента України має охоплювати всі відповідні пропозиції і мати такий вигляд: частково врахувати пропозиції Президента з вказівкою, які саме пропозиції підлягають, на думку головного ко­мітету, врахуванню, погодитися з усіма пропозиціями Глави держави до закону, відхилити всі пропозиції Президента України, подолавши вето Глави держави на закон.

5. Відповідно до цього формулюються змістовні вимоги щодо наповнення порів­няльної таблиці до закону з пропозиціями Президента України, що викладені в ч. 4 цієї статті. Така таблиця складається фактично за тим же алгоритмом, що і при підготовці законопроектів до другого і третього читання. Зрозуміло, що коли пропозиція Глави де­ржави зводиться до вимоги відхилення закону, порівняльна таблиця не складається (ч. 5 цієї статті).

6. У ч. 6 цієї статті передбачена можливість проведення факультативної правової та наукової експертизи відповідними вказаними вище структурними підрозділами апарату Верховної Ради України щодо пропозицій Президента України. Як правило, на практиці така експертиза проводиться в обов’язковому порядку, що додає наукової та юридичної обґрунтованості тим рішенням, що їх ухвалює Верховна Рада України за наслідками роз­гляду законів з пропозиціями Президента України.

7. У ч. 7 цієї статті передбачено завчасне - не пізніш як за 3 дні до розгляду парламен­том - надання народним депутатам України відповідної порівняльної таблиці, висновків головного та інших комітетів, висновків структурних підрозділів апарату Верховної Ради України. Спираючись на такий комплекс супровідних матеріалів, народні депутати мо­жуть ухвалити максимально обґрунтоване та зважене рішення щодо долі поверненого Президентом України закону.

Стаття 129. Порядок розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради пропо­зицій, які надійшли до поверненого Президентом України закону

1. Пропозиції Президента України до поверненого ним закону розглядаються в по­рядку голосування пропозицій і поправок (стаття 45 цього Регламенту) з ураху­ванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Розгляд пропозицій Президента України починається з доповіді цих пропозицій посадовою особою, визначеною Президентом України. Відсутність цієї посадової особи не перешкоджає розгляду питання. Після доповіді заслуховується співдо­повідь головного комітету. Доповідач та співдоповідач відповідають на запитання народних депутатів.

3. Після закінчення доповіді та співдоповіді головуючий на пленарному засіданні ставить на голосування пропозиції, запропоновані Президентом України, у тому порядку, в якому вони викладені Президентом України, або в іншому визначеному Верховною Радою порядку.

4. Обговорення окремих пропозицій Президента України до поверненого ним зако­ну проводиться лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

1. Ця стаття разом зі ст. 45 Регламенту урегульовує процедуру розгляду на пленар­ному засіданні парламенту пропозицій Президента України до поверненого ним закону.

2. Розгляд таких пропозицій включає в себе доповідь та співдоповідь. Доповідь виго­лошує особа, уповноважена Президентом України представляти його правові позиції під час повторного розгляду поверненого закону (це може бути представник Глави держави в парламенті, заступник Глави Секретаріату Президента України чи інша особа). Відповідно до ч. 2 ст. 32 Регламенту строк доповіді складає не менше 10 хвилин. Співдоповідь виголо­шує народний депутат - представник головного комітету, йому надається до 5 хвилин для співдоповіді. У разі відсутності співдоповідача, процедура починається зі співдоповіді комітету.

Для запитань і відповідей на них надається по одній хвилині з урахуванням чер­говості записів на виступ та загального часу, відведеного для обговорення (ч. 3 ст. 32 Регламенту). При цьому обговорення окремих пропозицій до закону зазвичай не про­водиться. Винятки можуть встановлюватися за процедурним рішенням, прийнятим від­повідно до ст. 49 Регламенту не менш ніж третиною голосів народних депутатів.

3. Окремо слід зупинитися на процедурі винесення на голосування пропози­цій Президента України. Як правило, таке винесення відбувається в порядку черго­вості викладення таких пропозицій Президентом України. Це, як правило, пропозиції відповідно до черговості статей закону. Водночас, Регламент обумовлює можливість Верховної Ради України застосувати і інший підхід до визначення черговості голосуван­ня таких пропозицій, що відрізняється від тієї черговості, яка викладена у пропозиціях Президента України до закону.

Такий порядок може встановлюватися виходячи з пріоритетності тих чи інших норм, наявності взаємозумовлюючих положень у структурі закону, з інших міркувань, які парламент вважатиме за достатні для застосування відступу від принципу почергово- го розгляду пропозицій до закону у порядку їх викладення Президентом України.

Стаття 130. Голосування пропозицій Президента України до поверненого ним закону

1. У разі якщо Президент України пропонує відхилити прийнятий закон, голосуван­ня проводиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозиція про відхилен­ня закону в цілому підтримана більшістю голосів народних депутатів від консти­туційного складу Верховної Ради, закон вважається відхиленим.

2. У разі якщо пропозиція Президента України про відхилення закону в цілому не підтримана Верховною Радою, голосування проводиться щодо повторного прий­няття закону в цілому (долання вето), і він вважається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менш як дві третини голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон направляється на підпис Президенту України.

3. Якщо пропозиція Президента України не підтримана більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вона вважається відхиле­ною. Текст статті, до якої вносилася пропозиція Президента України, залишається у попередній редакції.

4. Після завершення голосування пропозицій Президента України проводиться го­лосування щодо прийняття закону в цілому.

5. У разі прийняття всіх пропозицій Президента України закон вважається прийня­тим у цілому, якщо за нього проголосувала більшість народних депутатів від конс­титуційного складу Верховної Ради.

6. Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду частково прийняла пропозиції Президента України і проголосувала за закон не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, він вважається знову прийнятим з подоланням вето.

7. Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду повністю відхиляє пропозиції Президента України, вона має прийняти цей закон у цілому не менш як двома тре­тинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

8. За рішенням Верховної Ради не прийнятий після повторного розгляду закон може бути направлений на доопрацювання до головного комітету, який не пізніш як у тридцятиденний строк після дня розгляду Верховною Радою цього закону зобов’язаний повторно внести його на розгляд Верховної Ради. Якщо рішення Верховної Ради про направлення закону на доопрацювання до головного комітету не прийнято, він вважається відхиленим.

9. Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленарному засіданні Верховної Ради при наступному повторному розгляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим.

1. Ця стаття описує варіанти рішень парламенту, які він може ухвалити на результа­тами розгляду пропозицій Президента України до поверненого ним закону: погодитися з пропозиціями, прийняти їх частково, відхилити пропозиції Глави держави до поверне­ного ним закону. Вона, зокрема, ґрунтується на правових позиціях КСУ, які він висловив у своєму Рішенні від 7 липня 1998 р. у справі щодо повторного розгляду законів. Вони зводяться до такого:

• вимога, яку встановлено частиною 4 ст. 94 Конституції України щодо повторно­го прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, поширюється лише на закони, пропозиції Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується і прийнят­тя закону в цілому;

• якщо пропозиції Президента України до закону у пропонованій ним редакції вра­ховано повністю, повторного прийняття закону не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України не вимагається;

• у разі прийняття Верховною Радою України закону після повторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента України глава держави зобов’язаний підпи­сати його та офіційно оприлюднити у десятиденний строк;

• якщо під час розгляду пропозицій Президента України до закону будуть внесені зміни, не передбачені цими пропозиціями, Президент України діє відповідно до частини другої статті 94 Конституції України.

2. Першою, відповідно до ч. 1 цієї статті, на голосування ставиться пропозиція про відхилення закону, якщо сам Президент обґрунтував у своїх пропозиціях таку думку. Для відхилення закону вона повинна набрати на свою підтримку більшість голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту. Саме за цієї умови закон відхиляється.

Юридичними наслідками відхилення є припинення подальшої роботи над цим за­коном, його положення не можуть набрати чинності. Водночас, на відхилення законів не поширюються вимоги Регламенту щодо відхилення законопроектів (ст. 102 Регламенту), а тому вони не заважають внесенню близьких по суті проектів законів і їх наступному розгляду парламентом.

3. Якщо пропозиція Президента набрала менше 226 голосів на свою підтримку, на голосування ставиться питання про подолання вето. Для повторного прийняття закону з подоланням вето необхідна більшість у дві третини голосів від конституційного скла­ду парламенту. Після цього закон у порядку, встановленому Регламентом, направляється на підпис Главі держави повторно. При цьому повторного підписання закону Головою Верховної Ради України не вимагається. Юридичні наслідки такого направлення визна­чені в ст. 131 Регламенту.

4. Водночас, пропозиції Глави держави можуть стосуватися внесення змін до кон­кретних статей закону, а не відхилення закону як такого. У цьому випадку вони мають ставитися на голосування у загальному порядку, визначеному у ст. 45 Регламенту. Якщо позиція Глави держави не набирає на свою підтримку 226 голосів депутатів, то вона вва­жається відхиленою. Наслідками такого відхилення є збереження в старій редакції статті закону, до якого Глави держави вносив пропозицію. Зрозуміло, що у разі набрання про­позицією не менше 226 голосів, вона вважаться прийнятою, а відповідна стаття зазнає відповідних змін.

5. Якщо всі пропозиції Президента отримали на свою підтримку не менше 226 го­лосів, то далі закон ставиться на голосування для прийняття його в цілому. Для такого прийняття достатньо також 226 голосів.

6. Інша ситуація складається, коли ряд пропозицій Глави держави прийнято, а інші - відхилено (ч. 6 цієї статті). Тоді для прийняття закону в цілому вимагається кваліфікована більшість - не менше 300 голосів. Такий закон вважається прийнятим з подоланням вето.

7. Якщо не менше як 226-ма голосами пропозиції Президента відхилено, то для при­йняття закону в цілому так само необхідно не менше як 300 голосів (ч. 7 цієї статті).

8. Досить часто трапляються випадки, коли парламент частково враховує пропозиції Глави держави або ж відхиляє їх, а ось для подолання вето - не вистачає голосів. Частина 8 цієї статті робить можливими випадки, коли не прийнятий після повторного розгляду повернений закон може бути відправлено на доопрацювання до головного комітету.

Для цього потребується спеціальне рішення Верховної Ради України, прийняте не менш як 226-ма голосами. Комітет у 30-денний строк має доопрацювати закон і повторно внести його на розгляд парламенту. Відсутність окремого рішення парламенту про на­правлення закону на доопрацювання до комітету унеможливлює подальшу законодавчу роботу над ним. Щодо такого закону законодавча процедура припиняється, оскільки тоді вважається, що його відхилено. Водночас, законодавець застерігає проти багаторазового повернення законів на доопрацювання до комітетів: це може трапитися лише раз. А якщо закон при наступному повторному розгляді не отримає на свою підтримку необхідної кількості голосів, він вважається відхиленим.

9. У цій статті не розкриваються правові наслідки щодо подальшої долі закону, пропозиції до якого частково враховані парламентом, але закон у цілому прийнятий не кваліфікованою (2/3), а простою більшістю голосів. Очевидно, варто було б прямо зазна­чити, що такий закон вважається відхиленим, а вето Президента не подоланим.

Стаття 131. Направлення закону, прийнятого після повторного розгляду, на підпис Президенту України

1. Прийнятий після повторного розгляду закон із пропозиціями Президента України оформляється головним комітетом (стаття 125 цього Регламенту) і подається на підпис Голові Верховної Ради України, який підписує та невідкладно направляє його Президентові України.

1. Конституція України у ст. 94 вимагає направлення на підпис Главі державі при­йнятого після повторного розгляду закону. Це означає, що посадовою особою, відпові­дальною за офіційне оприлюднення закону, є саме Президент України.

2. Саме тому у цій статті Регламенту містяться приписи, що охоплюють процедурні наслідки розгляду закону на пленарному засіданні Верховної Ради України. До таких на­слідків, зокрема, належать:

1) оформлення закону головним комітетом у порядку, встановленому ч. 1 ст. 12 Регламенту;

2) подання закону на підпис Голові Верховної Ради України, який підписує поданий закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його подання;

3) невідкладне направлення Головою Верховної Ради України підписаного ним зако­ну на підпис Президентові України.

У разі прийняття закону після повторного його розгляду парламентом Президент України має у своєму розпорядженні 10-денний строк для підписання та офіційного оп­рилюднення закону.

Якщо до тексту закону у ході його розгляду були внесені зміни, не передбачені про­позиціями Президента України, то Глава держави діє відповідно до ч. 2 ст. 94 Конституції України, тобто може підписати закон в 15-денний строк, а може і знову повернути його до Верховної Ради (Рішення КСУ у справі щодо порядку голосування та повторного роз­гляду законів Верховною Радою України від 7 липня 1998 р.). Підкреслюємо, що повторне повернення у цьому випадку може відбутися, бо тоді ми маємо справу з новою редакцією законопроекту, яку Президент до цього не розглядав.

Якщо ж вето було подолано без урахування жодної пропозиції Глави держави, то в цьому випадку права на повернення такого закону він вже не має і має беззастережно виконати процедуру підписання законопроекту та його офіційного оприлюднення.

Стаття 132. Офіційне оприлюднення Головою Верховної Ради України пов­торно прийнятого закону

1. У разі якщо Президент України не підписав закон, прийнятий Верховною Радою під час повторного розгляду не менш як двома третинами голосів народних депу­татів від її конституційного складу, Голова Верховної Ради України невідкладно офіційно оприлюднює такий закон і опубліковує за своїм підписом.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 94 Конституції України якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оп­рилюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліко­вується за його підписом. З огляду на наявність в Основному Законі держави такої норми, вона відтворена і в Регламенті у частині, що стосується повноваження Голови Верховної Ради України офіційно оприлюднювати повторно прийнятий парламентом закон.

2. Положення частини четвертої статті 94 Конституції України щодо невідкладності офіційного оприлюднення та опублікування Головою Верховної Ради України закону, у разі якщо Президент України не підписав та не оприлюднив його протягом десяти днів, треба розуміти так, що Голова Верховної Ради України зобов’язаний офіційно оприлюд­нити і опублікувати такий закон у пріоритетному порядку - раніше інших актів.

При цьому слід мати на увазі, що застосування цієї норми на практиці викликало неоднозначність у розумінні відповідних приписів, зокрема щодо обсягу повноважень Голови парламенту у цьому процесі. Це стало підставою для розгляду відповідної право­вої проблеми Конституційним Судом України.

Відповідно до Рішення КСУ № 7-рп/2007 від 09.10.2007 року у справі про офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 94 Конституції України положення дру­гого речення частини четвертої статті 94 Конституції України необхідно розуміти так, що діючий Голова Верховної Ради України невідкладно офіційно оприлюднює і опублі­ковує закон, прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу під час повторного розгляду і не підписаний та не оприлюдне­ний Президентом України протягом десяти днів, якщо попередній Голова Верховної Ради України не вчинив таких дій.

Одначе треба звернути увагу на те, що у відповідному поданні 51 народного депута­та, а потім і у вищезгаданому Рішенні Суду мова йшла про обов’язок виключно діючого Голови парламенту виправляти недоробки керівника Верховної Ради попереднього скли­кання стосовно підписання та офіційного оприлюднення закону, що було прийнято після подолання вето Глави держави, який також не зробив дій задля підписання і оприлюд­нення закону. Чи стосується це і наступних скликань, якщо тим не менше діючий Голова Верховної Ради не виконає настанов, викладених у зазначеному Рішенні КСУ, однознач­но відповісти не вбачається можливим. І таким чином ми потрапляємо у певну правову колізію. Адже з одного боку у своїх діях законодавча влада у правовому суспільстві має керуватися засадами неперервності, з іншого боку кожна правова норма має певні часові межі свого впровадження і застосування. Тому це питання чекає свого остаточного юри­дичного вирішення.