Поняття й форми охорони конституції

Конституція як основний закон держави й стрижень національ­ної правової системи повинна мати не тільки інструменти її ефектив­ної реалізації та захисту, а й бути досить убезпеченою від необгрун­тованого впливу.

Цей вплив може виявлятися в різних формах, проте основним його напрямом зазвичай є зміна (коригування) регулятивного потенціалу конституції або й зовсім нівелювання дії її окремих норм чи всього тек­сту. Оскільки одне з основних завдань конституції — обмеження дер­жави й публічних інституцій, тому її слід захистити насамперед від цих суб'єктів. Саме дії органів публічної влади — нормативно-правове ре­гулювання на рівні законів чи підзаконних актів, які спотворюють зміст конституції, невідповідна їй адміністративна практика та політична ді­яльність — є основними загрозами дії конституції.

Деякі автори вважають, що конституцію треба захищати насампе­ред від політиків і політичного впливу, з чим загалом можна погодити­ся. Адже функціювання держави й публічних інституцій є політичним за своєю природою, особливо якщо йдеться про функціювання вищих органів влади та посадових осіб (глава держави, парламент, уряд). За­конодавча діяльність парламенту й підзаконна нормотворчість уря­ду — найпоширеніші способи неконституційного втручання в процес реалізації конституції.

За таких умов конституцію як інструмент виявлення волі народу слід охороняти від дій політиків, які можуть мати дещо інші наміри й цілі, які не збігаються з інтересами народу. Водночас конституцію слід охо­роняти й від самого народу, адже ухвалення рішень більшістю не озна­чає безумовне гарантування інтересів меншості. Відповідно в консти­туції, яка повинна забезпечити баланс між більшістю і меншістю, слід ураховувати цей аспект і мати захист й від самого суверена — народу (більшості), наприклад, від ухвалення на референдумі загрозливих для конституції рішень.

Так, у конституційно-правовому контексті охорона конституції — це система юридичних інструментів, що забезпечують дієвість конституційних норм, їхнього поширення на всі сфери суспільної активності й реального регулятивного впливу на суспільні відно-

сини. Охорона конституції передусім повинна запобігати можливому обмеженню її дії, але одночасно й мати інструменти реагування в разі зменшення її регулятивного впливу — захист конституції.

Зменшення регулятивного впливу конституції може виявлятися че­рез ігнорування (невиконання) її окремих положень, зміну (викривлен­ня) їхнього змісту, урешті-решт, через намагання змінити саму конститу­цію. З огляду на це, доцільно виокремити такі основні форми правової охорони конституції: використання ефективних механізмів дії (реаліза­ції) конституції, спеціальна процедура зміни (ухвалення) конституції, інституційний захист конституції через конституційний контроль.

6.3.2.