Особливості юридичного тлумачення конституції
Тлумачення (інтерпретація) правових норм є доволі складним компонентом процесу їхньої реалізації. Потреба в тлумаченні норм права зумовлена низкою чинників, основними з яких є: уточнення змісту досить загально сформульованої норми права (наприклад, певної юридичної конструкції, оцінного поняття тощо); з'ясування співвіднесення норми права, що тлумачать, з іншими нормами в системі правового регулювання; подолання недоліків законодавчої техніки (нечіткості тексту, суперечностей між правовими нормами тощо); заповнення прогалин у правовому регулюванні тощо.
Ці й інші обставини, що зумовлюють потребу інтерпретації зазвичай спрямовані на практичну реалізацію норм права в правовідносинах. Як зауважує Аарон Барак (Aharon Barak), тлумачення — це раціональна діяльність, яка надає значення юридичному тексту*. Рональд Дворкін (Ronald Dworkin) зазначає, що закони треба читати в контексті законодавчого процесу загалом, що також може позначитися на практиці**. З огляду на це, у загальній теорії права виокремлюють такі функції юридичного тлумачення, як-от: з'ясувально-пояснювальна (з'ясування змісту самим суб'єктом тлумачення), інформаційно-роз'яснювальна (донесення змісту норми суб'єктом тлумачення до інших осіб), тран- сформувальна (адаптування норми для застосування в конкретній ситуації), компенсаційна (виправлення недоліків правового регулювання) та гуманізаційна (людино орієнтоване сприйняття норми крізь призму пріоритету прав людини)***. Такі функції загалом притаманні й процесу тлумачення конституції, хоч окремі з них мають суттєві особливості. Якщо узагальнити ці теоретичні положення, можна погодитися з думкою І. Сліденка, що тлумачення конституції — це насправді визначення справжнього змісту норми конституції, усвідомлення її сенсу****.
Юридичне тлумачення конституції є однією з форм її реалізації, частиною правового механізму її дії.
З огляду на це, хибною видається поширена думка про те, що тлумачення є лише одним з інструментів нормозастосування, спрямованим на додаткове з'ясування (роз'яснення) змісту самої конституційної норми перед її безпосереднім застосуванням до конкретних правовідносин.Такий підхід властивий переважно цивільним правовідносинам, де сторони завжди діють у конкретних обставинах і керуються конкретною ситуацією, що потребує правового вирішення. У конституційному ж праві тлумачення досить часто спрямоване не на розв'язання конкретної ситуації та, відповідно, з'ясування змісту норми у прив'язці до цієї ситуації, а на роз'яснення конституційної норми загалом, у зв'язку з чим тут часто переважає абстрактне тлумачення, особливо властиве країнам континентальної системи права. Інтерпретація змісту конституційної норми в такому разі зазвичай передує її застосуванню до конкретної ситуації, а в окремих випадках навіть абстрактно витлумачений (інтерпретований) текст норми згодом може потребувати додаткової конкретизації, прив'язаної до ситуації, що розглядає суд чи інший нормозастосовчий орган. Тому зведення тлумачення лише до конкретизації тексту конституційної норми у зв'язку з розглядом такої ситуації є некоректним. Отже, слід погодитися з думкою щодо можливості тлумачення норм права загалом й сумнівності урівнювання (ототожнення) тлумачення та конкретизації. Це особливо важливо коли йдеться про конституцію: конкретизацію змісту норми конституції можуть здійснювати в спосіб ухвалення деталізувального закону чи навіть підзаконного акта.
Відповідно тлумачення конституції має низку ознак, які вирізняють його від «класичного» нормозастосування, отже, дають підстави говорити про самостійний характер конституційного тлумачення та особливий його інструментарій, дещо відмінний від звичайного нор- мозастосування.
Тлумачення конституції має чимало особливостей, які випливають з її правової природи, сутності та значення в системі суспільних (соціальних) регуляторів. Видається доцільним виокремити такі особливості тлумачення конституції:
1.
Конституція є актом установчої влади — відповідно ураховувати слід не тільки зміст конкретної норми, але й її значення як акта установчої влади (у демократичних країнах — народу). З огляду на це, важливою є цільова спрямованість юридичного тлумачення конституції — що не може мати на меті тільки з'ясування волі історичного конституцієдавця чи буквального сформульованого ним’" тексту статті, її частини чи навіть розділу. Звісно, історичні, культурні, політичні, економічні й інші мотиви викладу конституційної норми мають значення, але їхнє буквальне сприйняття в парадигмі тогочасної мотивації може тільки зашкодити розумінню суті основного закону. Наприклад, філософ Жак Дерріда порушив питання — що підпис Томаса Джефферсона під Декларацією незалежності США не означає написання ним цього документа (виключне авторське волевиявлення), а передбачає тільки його складення і підписання. Такий підпис скеровує до волі народу, виявленої в цьому документі’’’. Аналогійно й у конституції немає класичного «законодавця» як це відбувається, коли парламент ухвалює закон — її ухвалюють у спеціальний спосіб, і легітимує суспільство. Тут варто зауважити, що природа конституції якраз полягає в тому, щоб не представляти інтереси правлячої еліти, а бути інструментом їхнього обмеження. Рівень і зміст цієї легітимації важливий не тільки на етапі ухвалення конституції, він є перманентно важливим протягом усього часу її дії. Юридичне тлумачення є одним з інструментів забезпечення такої легітимації конституції без внесення змін до її тексту (таке тлумачення має певні межі, про що йтиметься далі).2. Тлумачення конституції передбачає чітке й змістовне розуміння сутності не тільки тексту конституції, а й тих теоретичних концептів (понять, правових конструкцій, концепцій тощо), що стоять «за її плечима». Так, наприклад, концепції представницького мандата, парламентаризму, промульгації чи парламентського імунітету та індемнітету не можуть сповна відображатися в основному законі кожної конкретної країни.
Так чи інакше суб'єкту тлумачення для коректного розуміння суті цих концептів доводиться звертатися до доктринального розуміння цих понять в теорії конституційного права. З огляду на це, тлумачення конституції є, як зазначає М. Ко- зюбра* дослідницьким процесом і потребує пошуку, зокрема й наукових теоретичних аргументів. Відповідно, застосування доктрини під час тлумачення конституції суттєво переважає її вплив на інші види юридичного тлумачення.3. Конституцію через її підвищену стабільність (складнощі процедури внесення змін до неї) не можна змінювати постійно, підлаштовую- чись під кожні суспільні вимоги. Попри це, вона також не повинна бути надто статичною, оскільки може відстати від назрілих потреб суспільства й насправді припинити бути фактичною (реальним регулятором суспільних відносин). Значення тлумачення основного закону полягає у створенні інструментарію для «живого» еволюційного сприйняття його тексту. Позитивістське статичне тлумачення основного закону не дасть потрібного результату. Інакше суб'єкт офіційного тлумачення виконуватиме роль «аген- та-законодавця»**. Водночас слід урахувати, що сучасне розуміння суті й природи конституції зумовлює потребу в прогностичному сприйнятті нею дійсності та місця в ній конституційної норми, що тлумачать.
4. Конституція має найвищу юридичну силу, тому пріоритет її норм слід ураховувати під час аналізу й співвіднесення з положеннями інших актів чи правових прецедентів. Ця особливість тлумачення досить важлива з огляду на форму й зміст правового регулювання в кожній національній правовій системі. Тлумачення конституції не може з одного боку прирівнювати до тлумачення законів, з іншого боку — ухвалені закони є нормативним продовженням конституції. Ухвалення поточного деталізаційного законодавства є окремою правовою формою реалізації конституції. Відповідно юридичне тлумачення основного закону може орієнтуватися на норми законів чи інших актів, ухвалених на її виконання, проте, їхня природа та юридична сила мають підпорядковуватися змісту конституційних норм.
Це впливає й на особливості аргументів під час тлумачення — суб'єкт тлумачення конституційної норми може використовувати покликання на звичайні закони, але не обґрунтовувати з їх допомогою логіку й механізм дії самої конституції. На жаль, у практиці українського конституційного контролю такі приклади аргументації траплялися.Козюбра М. Теорія юридичної аргументації та її особливості в конституційному судочинстві. Вісник Конституційного Суду України: загальнодержавне періодичне видання. 2016. № 6. С. 171.
Гончаров В. В. Динамічне тлумачення юридичних норм. Львів: СПОЛАМ, 2013. С. 101.
5. Тлумачення конституції в процесі нормозастосування передбачає не тільки застосування конкретної норми, але й глибший системний аналіз всієї конституції. Насамперед слід ураховувати її цінності й принципи, способи їхього викладу та закріплення, механізми функціювання системи стримувань і противаг, дієвості засад гарантування прав людини тощо. Ця риса відрізняє тлумачення конституції від, наприклад, звичного тлумачення кримінального закону, де зазвичай суттєво переважає точне (буквальне) розуміння змісту норм та їхнє відповідне тлумачення. Значення конституційних цінностей в юридичному тлумаченні конституції є визначальною. Адже текст конституції та інших конституційних актів не слід сприймати буквально в усіх ситуаціях, конституційні норми часто потребують філософсько-правового осмислення. Значення інструментів такого осмислення виконують саме принципи й інші цінності, закріплені в самій конституції. Вони спрямовують тлумачення конституційних норм.
6. Конституція за своєю природою є наслідком політичного (від слова policy) компромісу — тому процес її тлумачення не може не враховувати політичних чинників. Звісно, таке тлумачення не може бути лише політичним й орієнтуватися на політичну чи політологічну аргументацію. Суб'єкт тлумачення конституційної норми не може проігнорувати вплив запропонованого ним розуміння норми на подальше нормозастосування чи майбутнє законодавче регулювання щодо, наприклад, питань розуміння змісту й сутності прав людини, інституціоналізації публічної влади чи функціювання держави загалом.
Некоректне (без урахування політичних передумов) тлумачення може спричинити викривлене застосування конституції або й навіть обмежити її дію в певних правовідносинах (перетворити тлумачення в окремій частині на формальність). Насправді йдеться про врахування суб'єктом тлумачення політичних передумов, обставин і можливих політичних наслідків тлумачення. Очевидно, таке врахування не може бути основною аргументацією розуміння змісту норми — це інша, протилежна крайність тлумачення, яка також є шкідливою. Відповідно, коректним буде пошук розумного балансу в кожній конкретній ситуації.7. Наявність спеціального уповноваженого суб'єкта офіційного тлумачення — органу конституційного контролю. Такий спеціальний суб'єкт має не тільки особливу процедуру формування й принципи діяльності, але й займає спеціальне становище в системі стримувань і противаг, поєднуючи з повноваженням тлумачення конституції інші повноваження щодо її охорони (докладніше про це йтиметься в наступних підрозділах цього розділу). Наявність спеціального суб'єкта, звісно ж, не неунеможливлює, а в окремих випадках і передбачає тлумачення конституції органами нормоза- стосування. Так, наприклад, глава держави, який застосовує положення конституції щодо конституційно-правової відповідальності парламенту через дострокове припинення його повноважень, також має тлумачити конституцію під час ухвалення конкретного нормозастосовного акта. Адже підстави для «розпуску» парламенту чітко визначено в конституції, відповідно, президент може їх застосовувати в межах наданого розсуду.
Перелічені особливості юридичного тлумачення конституції дають підстави говорити про його окрему правову природу й спеціальний інструментарій, особливо, якщо йдеться про офіційне тлумачення органом конституційного контролю.
Системний аналіз цих особливостей досить яскраво демонструє співвідношення духу й букви конституції в системі механізмів її дії. Загалом, таке співвідношення — це досить складне теоретичне питання, яке є надзвичайно актуальним для правознавства.
Для конституційного права ця проблема особливо гостра, бо більшість з наведених особливостей її тлумачення дають змогу чітко побачити потребу виходу за формальні текстуальні межі писаної норми. Юридичне тлумачення конституції є оптимальним інструментом для цього. Адже, як зазначив Конституційний суд Литви, «не може існувати (розбіжностей — В.В.) не тільки між конституційними принципами й конституційними нормами, але й між духом Конституції та буквою конституції: буква конституції не може бути розтлумачена чи застосована в спосіб, який заперечує дух Конституції...»’. Так, конституція має сприйматися й діяти як змістовно та сутнісно єдиний інструмент регулювання суспільних відносин. Пошук духу конституції дає змогу предметніше й чіткіше зрозуміти (а отже, і застосувати) букву — писані норми конституції.
Для прочитання духу конституції використовують низку методів і прийомів, про які йтиметься в наступному підрозділі цього розділу підручника. З огляду на означені особливості юридичного тлумачення конституції та практику його здійснення (як українську, так і зарубіжну),
The Constitutional Court of The Republic of Lithuania Rulingin Case No. 24/04 of 25 May 2004. можна говорити про те, що юридичне тлумачення слід розглядати не стільки як науку, скільки як мистецтво*.
6.2.2.