Критерії класифікації тлумачення конституції

6.2.2.І. Види юридичного тлумачення конституції

Класифікація юридичного тлумачення на види в теорії права має досить велику кількість критеріїв. Зазвичай її проводять залежно від мети, суб'єкта, способу, змісту, обсягу тлумачення й інших критеріїв.

Тут докладніше розглянемо декілька базових класифікації, власти­вих вітчизняному правознавству, що, загалом, сповна характеризують як процес тлумачення, його методологічні основи, так й отримані ре­зультати. За суб'єктом тлумачення та його юридичними наслідками тлу­мачення поділяють на: офіційне (нормативне й казуальне; легальне, автентичне, делеговане, судове, адміністративне) та неофіційне (док- тринальне, професійно-практичне й буденне). За способом тлумачен­ня виокремлюють лінгвістичне (філологічне, граматичне, текстуальне, мовне); історичне (історико-політичне); системне (систематичне); те­леологічне (цільове); спеціально-юридичне; логічне та деякі інші види тлумачення. Залежно від співвідношення між текстуальним виражен­ням правової норми та її дійсним змістом виокремлюють: буквальне (адекватне), розширювальне й обмежувальне тлумачення.** Ці й інші види тлумачення варто розглянути саме з погляду особливостей тлу­мачення конституційних норм і конституції загалом.

Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. К.: ВАІТЕ, 2015. С. 256.

Перелічені тут критерії класифікації та види тлумачення представляють позиції різних авторів, відповідно можуть змістовно неповністю кореспондувати між собою, а в окремих випадках навіть бути взаємовиключними.

Насамперед для конституційного права важливим є суб'єкт здійс­нення юридичного тлумачення, адже саме поділ на офіційне й нео­фіційне тлумачення для конституції має суттєве значення. Офіційне тлумачення конституції зазвичай виконує спеціально уповноважений суб'єкт, який у відповідній правовій системі уповноважений здійсню­вати конституційний контроль (докладніше про такі органи, їхню при­роду й функції йтиметься в наступному підрозділі цього розділу підруч­ника). Власне модель функціювання органу конституційного контролю й зумовлює види тлумачення, які він може застосовувати. Так, нор­мативне тлумачення конституції передбачає здійснення загально­обов'язкової інтерпретації, тобто її результати будуть загальними та не стосуватимуться лише конкретної ситуації та конкретних осіб (сторін, учасників тощо). Така модель тлумачення властива насамперед кон­тинентальній системі права. Тоді як в англосаксонській системі права переважає казуальне тлумачення, що ґрунтується на обставинах і фактах конкретної справи, де результат інтерпретації буде юридично значущим насамперед для учасників відповідної ситуації (справи). Та­кий розподіл, очевидно, не є винятковим і вичерпним, адже, напри­клад, і в континентальній системі права інститут конституційної скарги (індивідуального звернення за конституційним захистом) передбачає застосування конкретної (казуальної) інтерпретації.

Складнішою і важливішою для українських політико-правових реа­лій є проблема співвідношення різних видів тлумачення в межах офі­ційного нормативного тлумачення.

Дискусія про можливість тлумачення Конституції парламентом чи його органами мала б бути вичерпана положеннями самої Конституції України, статті 147 та 150 якої передбачають виняткове повноваження Конституційного Суду України здійснювати офіційне тлумачення Ос­новного закону. Проте слід звернути увагу на тлумачення Конституції, яке здійснює парламент у процесі законодавчої діяльності. З одного боку, законодавець може і повинен ураховувати зміст конституційних норм, деталізацію регулювання яких він здійснює через ухвалення за­конів. З іншого боку — правила законодавчої процедури прямо перед­бачають здійснення експертизи положень законопроєктів щодо їхньої відповідності Конституції України. Очевидно, такі повноваження орга­нів парламенту не є офіційним тлумаченням Конституції України, проте вони є основою для здійснення інтерпретації законодавцем положень Основного закону в процесі його реалізації та відповідного законодав­чого регулювання.

Щодо неофіційного тлумачення, то його поділ на доктриналь- не, професійно-практичне та буденне насправді демонструє рівні його здійснення. Кожен з цих рівнів є досить важливим для реалізації конституції та ефективності правового регулювання. Доктринальне тлумачення передбачає розвиток теорії конституційного права, на­укових досліджень та розробок, які не тільки спрямовані на задово­лення потреб правознавства, але й мають суттєве практичне значен­ня.

Буквальне (адекватне, літеральне) тлумачення конституційної нор­ми означає передачу інтерпретатором змісту (значення) такої норми адекватно її текстуальному вираженню. Основним недоліком такого тлумачення є те, що закладені в текстуальному вираженні норми вади, зокрема пов'язані з невдалим використанням правил законодавчої тех­ніки, інтерпретатору зазвичай не вдається подолати. Розширювальне тлумачення — це таке тлумачення, за яким зміст конституційної норми та її регулятивний вплив ширші від їхнього буквального текстуально­го вираження.

Серед видів тлумачення, класифікованих за його способами, виок­ремимо насамперед ті, які мають особливості під час тлумачення кон­ституційного тексту та потребують відповідного інструментарію. Лінгві­стичне (інші назви — філологічне, граматичне, текстуальне, мовне) тлумачення передбачає з'ясування змісту конституційної норми на основі докладного текстуального аналізу положень основного закону, що підлягають тлумаченню. Тобто інтерпретатор бере до уваги зміст і значення слів, букв, символів, порядок їхнього розташування, логіку побудови словосполучень, виразів і речень тощо. Під час тлумачення конституції використання цього виду потребує особливої виваженості й делікатності. Адже за своєю семантичною природою й конструкцією конституційні норми формулюють доволі лаконічно та стисло (лапідар­но). За таких умов навіть найменша граматична помилка, якої припу­стяться в тексті конституції, може спричинити неправильне розуміння норми, а часом некоректне застосування всього основного закону. Саме тому за всієї важливості цього виду (способу) тлумачення консти­туції для з'ясування змісту її положень обмежуватися ним не слід. Як свідчить практика, зокрема судова, він здебільшого не може бути ви­рішальним. Лінгвістичне тлумачення слід використовувати в поєднанні з іншими його видами, завдяки чому тільки й можливе коригування помилок, яких припустилися в тексті конституції.

Спеціально-юридичне тлумачення полягає у використанні термі­нів, понять та юридичних конструкцій, що є надбанням теоретичної і практичної юриспруденції, і які можуть додатково передати зміст пев­ного поняття зрозумілою для правника мовою. Для конституційного права такий вид тлумачення вкрай важливий, оскільки доктрина є важ­ливою основою тлумачення конституції. Доктринальні напрацювання діють субсидіарно, доповнюючи зміст правового регулювання наявни­ми здобутками правознавства.

Історичне тлумачення полягає у з'ясуванні передумов, обставин, чинників, які не тільки вплинули на ухвалення тієї чи іншої норми в певній редакції, але й зумовили спрямованість її регулятивного впли­ву. Під час ухвалення конституційних текстів важливими є насамперед політико-правові передумови ухвалення конституції, які зумовили створення «конституційного моменту», тобто своєчасності «запуску» конституційного процесу. Ці аспекти є важливими не тільки для тлума­чення конституції, вони значною мірою визначають межу її тлумачен­ня в конкретних умовах конкретної країни. Настання «конституційного моменту» може означати, що лише самим тлумаченням домогтися ефективного результату неможливо й конституцію слід змінити.

Логічне тлумачення передбачає застосування методів формаль­ної логіки для побудови висновків й аргументації. Особливістю ло­гічного тлумачення правової норми є інтерпретація змісту норми з допомогою різних прийомів: логічне перетворення; виведення (фор­мулювання, розшифрування) норми з норми; інструментальне (висно­вок від умови до наслідку й навпаки; висновки a fortiori (умовивідні ступені) (argumentum a majoriadminus та argumentum a minori ad majus); висновки з понять; висновки за аналогією; висновки від про­тилежного (argumentum a contrario); доведення до абсурду (reductio ad absurdum). У ситуації обмеженого змісту й лаконічного викладу конституційної норми, інколи логічне тлумачення є вкрай корисним. З іншого боку, сказати, що логічні конструкції та прийоми формулювання висновків не застосовують під час використання інших видів (способів) тлумачення конституції, також буде некоректно. Логічне тлумачення додатково доводить, що тлумачення правових норм є процесом твор­чим, який потребує зазвичай комплексного використання різних спо­собів та прийомів.

Перелічені застереження стосуються також телеологічного (ці­льового) тлумачення, яке передбачає визначення інтерпретатором однієї чи кількох цілей правового регулювання, відповідно до яких й з'ясовують зміст норми та її сутнісне наповнення. Очевидно, що в умовах помітної тенденції до людиноцентризму в праві загалом і в конституційному праві зокрема, цільове тлумачення можна й повинні застосовувати разом з іншими видами (за способом) тлумачення, що підтверджує практика нормозастосування’’. Телеологічне тлумачення конституції та конституційних норм яскраво демонструє системність основного закону.

Тлумачення конституційних норм, що спрямоване на з'ясування мети регулювання ними суспільних відносин, є основним компонентом цілеспрямованого тлумачення (purposive interpretation), яке запропо­нував Аарон Барак (Aharon Barak). Цей підхід до тлумачення правових норм загалом і конституційних зокрема, хоч формально й опираєть­ся на деякі телеологічні засади (про що зазначає й сам автор)’", але сутнісно більше тяжіє до функційного (динамічного) тлумачення. Адже його основна мета не так у тлумаченні змісту норми через мету її при­йняття, як через пошук балансу між минулим, теперішнім та майбут­нім’’’’, ураховуючи обставини застосування конституційної норми.

Системне тлумачення передбачає з'ясування змісту конститу­ційної норми як елементу системи правового регулювання, тобто в її нерозривному зв'язку з іншими нормами, принципами, інститутами тощо. Очевидно, для конституції системний вид тлумачення є критич-

Черданцев А. Ф. Толкование права и договора: учебное пособие. М.: Юнити-Дана, 2003. С. 143—162. Ігор Сліденко звернув увагу на некоректність самостійного застосування тільки телеологічного виду (способу) тлумачення в конкретному Рішення Конституційного Суду України (Окрема думка судді Конституційного Суду України Сліденка І. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2016 від 15 березня 2016 року у справі за конституційним поданням 51 народного депу­тата України щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», яке міститься в статті 155 Конституції України).

Barak Aharon. The Judgein a Democracy. Princeton, NJ [u.a.]: Princeton Univ. Press, 2008. Р. 125.

Там само. Р. 130.

но важливим, оскільки передбачає можливість забезпечення повного врахування всього конституційного контексту, а не тільки мети пев­ної норми чи частини конституції. Щоправда, суттєвою особливістю системного тлумачення конституційних норм є потреба врахування природи й юридичної сили самих норм. Так, дуже важливо враховува­ти, що норми конституції є зазвичай доволі загальними, а тому їх треба конкретизувати й деталізувати на рівні закону, який інколи може кори­гувати їхню функційну спрямованість або навіть впливати на порядок застосування. Такий взаємозв'язок між положеннями закону й кон­ституційної норми інколи називають конституційно-конформним*. Тут слід мати на увазі, що законодавче регулювання не може й не повинно визначати зміст самої конституційної норми — конституцію не повинні тлумачити через закон. Саме зміст конституційного поло­ження, конкретизований через його фактичне тлумачення законом не може бути підставою визнання неконституційним іншого закону. Як доречно зауважує В. Гончаров, у такій ситуації вкрай важливо не пе­реплутати зв'язків координації та зв'язків субординації** правових норм, де, очевидно, норми конституції, можуть тільки координувати­ся з нормами законів, але аж ніяк не підпорядковуватися їхньому змі­сту чи наповненню.

За способом зв'язку з реальністю виокремлюють функційне тлу­мачення. Цей вид тлумачення визначає порядок з'ясування змісту норми через фактичні (актуальні) життєві обставини, в яких вона діє. Ідеться про реалізацію (застосування) норми як живого інструмента, пристосованого до конкретних обставин, які можуть безпосередньо впливати не тільки на форму її реалізації, а й в окремих випадках кори­гувати зміст самої норми без зміни її текстуального вираження. Під фак­тичними обставинами, які беруть у цьому разі до уваги слід розуміти не тільки винятково юридичні факти чи інші елементи правовідносин, а й соціальне середовище в усій його багатоманітності, яке може по­стійно й досить динамічно змінюватися, набувати нових (навіть неочі- куваних і непередбачуваних) рис і характеристик. За такого тлумачення інтерпретатор звертається до соціальних чинників, політичних обста­вин, суспільних настроїв, правової культури й правосвідомості, моралі тощо. Урахування цих обставини має «олюднити» й актуалізувати нор­му права, тобто її фактично оновлюють під впливом умов, що змінили-

Савчин М. В. Конституційне право України: підручник / відп. ред. проф., д-р юрид. наук М. О.

Баймуратов. К.: Правова єдність, 2009. С. 165.

Гончаров В. В. Динамічне тлумачення юридичних норм. Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 109. ся. Відповідно до сутнісного значення цього виду тлумачення до нього застосовують також й інші назви (динамічне, еволюційне, соціологіч­не, раціональне, пристосувальне, модернізаційно-корекційне) залеж­но від того, який з елементів функційності ставлять на перше місце.

Так, еволюційне тлумачення передбачає тлумачення норми в умо­вах, коли вони змінилися проти тих, які існували в період формулюван­ня тексту, що застарів так, що не повністю відображає сучасні реалії (наприклад, якщо норму сформульовано надто давно). Для тлумачен­ня конституційних норм це особливо актуально. Тут можна провести паралелі з тлумаченням Конвенції про захист прав людини й осново­положних свобод*, положення якої сформульовано також досить за­гально та лаконічно, як і конституційні норми більшості кодифікованих конституцій. Одним з перших рішень Європейського суду з прав лю­дини на користь еволюційного тлумачення було його рішення у справі Tyrer v. The United Kingdom, де суд зазначив, що «... Конвенція є живим інструментом, який... слід тлумачити у світлі сучасних умов»**. Чи не найяскравішим прикладом еволюційного тлумачення цим судом поло­жень Конвенції є те, що суд почав визначати смертну кару такою, що суперечить змісту положень Конвенції*** ще до офіційного внесення змін до Конвенції.

Так, В. Гончаров, розглядаючи динамічне тлумачення, характеризує його як інтелектуальний процес пристосування норми до обставин, які змінилися, і можуть спричинити зміну попереднього тлумачення нор­ми. Він досить ретельно обґрунтовує герменевтичні й логіко-семан- тичні закономірності динамічного тлумачення та практику його засто­сування органами конституційного контролю. Він означає динамічне тлумачення як результат еволюційного, який виражається в радикаль­ному перегляді правотлумачної позиції****.

З огляду на це, теоретичною й практичною проблемою функційного (еволюційного, динамічного) тлумачення є те, що воно так чи інакше передбачає можливість зміни форми реалізації конституційної норми, а в окремих випадках (як в означеному вище щодо смертної кари) на­віть нового розуміння її змісту.

Більшість авторів еволюційне тлумачення пов'язує саме з тлумаченням цієї Конвенції та відповідною практикою Європейського суду з прав людини, яка досить чітко довела доцільність та практичну значущість тлумачення з урахуванням нових обставин та поточної ситуації.

Case of Tyrer v. The United Kingdom (Applicationno. 5856/72). P. 31.

Case of Soering v. The United Kingdom (Applicationno. 14038/88).

Гончаров В. В. Динамічне тлумачення юридичних норм. Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 119, 185.

Тому виникає питання природи тлумачення, його взаємозв'язків з правотворчістю та його сутнісної характеристики: воно передбачає тільки з'ясування змісту норми, закладеного конституцієдавцем (зако­нодавцем) чи також може допустити змістовну зміну норми залежно від обставин її реалізації. Загалом більшість прихильників цього виду тлумачення схиляються до допустимості зміни суті тлумачення норми, а інколи вважають її не тільки допустимою, а й бажаною. Коли йдеть­ся про тлумачення конституції, такий підхід доволі ризикований, але в певних випадках обґрунтований та потрібний. Інколи складнощі розуміння й реалізації конституційної норми потребують саме наз­ваного підходу, проте зловживати ним не слід. Такі ситуації не варто використовувати, щоб виправдати політичну доцільність чи політич- но-мотивоване тлумачення основного закону.

6.2.2.2. Ціннісна спрямованість (філософія) тлумачення конституції

Під час вибору того чи іншого виду тлумачення слід передусім усві­домити, для досягнення якої мети тлумачення цей інструмент засто­совуватимуть. Тобто виникає питання світоглядно-ціннісного спряму­вання тлумачення.

Так, серйозною проблемою для теорії конституційного права під час використання як лінгвістичного, так і спеціально-юридичного видів тлумачення є з'ясування джерел змісту слів, понять і термінів, що вжи­вають у тексті конституції. Адже, очевидно, що еволюція суспільства зу­мовлює зміни не тільки в сутності права, а й у мовно-лігвістичних фор­мах його вираження. У зв'язку з цим перед інтерпретатором виникає питання — в якому значенні він повинен вживати відповідні слова й терміни — у значенні станом на час підготовки й ухвалення тексту кон­ституції (особливо це актуально для конституцій, ухвалених кілька де­сятків чи сотень років тому), на час виникнення та розвитку суспільних відносин, що вона регулює й щодо яких тлумачитимуть конституційну норму чи на час здійснення самого тлумачення. Зрозуміло, що зміна підходів до регулювання, яка відбувається з плином часу, етнічна, мов­на, релігійна й соціальна неоднорідність будь-якого суспільства мо­жуть надавати різних смислів і значення різним словам. Коли йдеться про конституції, які за своєю природою повинні бути сталими й довго­діючими, ці текстуальні особливості доволі суттєві для інтерпретатора.

У працях Рональда Дворкіна (Ronald Dworkin) бачимо ціннісно орі­єнтований підхід до тлумачення правових норм і конституційних пере­дусім. Він формує концепт «морального прочитання» конституції, який передбачає одночасне з'ясування волі нормотворця, що закладено в текст норми, і системне сприйняття всього тексту конституції, що пока­зуватиме розуміння конституційних принципів та формуватиме об'єд- нувальн конституційну моральність*. За такого підходу до інтер­претації конституційних норм слід ураховувати сучасний стан справ. Також він ґрунтується на практичному й усвідомленому застосуванні принципів права.

З огляду на це, вкрай важливим є визначення основної мети й цін­нісної спрямованості тлумачення. У теорії права, насамперед амери­канській, цей аспект тлумачення розвивався досить активно, у резуль­таті чого виникло декілька «конкуруючих» між собою теорій і підходів до юридичного тлумачення. Саме це викликало в теорії конституційно­го права (особливо в США) дискусію щодо того, що має переважати під час тлумачення — суб'єктивний (суть норми слід визначати з огляду на зміст, закладений авторами під час її формулювання) чи об'єктивний (суть норми слід з'ясовувати на підставі її розуміння та сприйняття чи­тачем, тобто будь-якою людиною) чинник**. Для Верховного суду США й американської юриспруденції загалом ця проблема набула філософ­сько-правового змісту; на неї додатково накладають ще й поділ підхо­дів до тлумачення правових норм на оригіналістичний (originalism) (до уваги беруть зміст норми на час її прийняття) та неоригіналістичний (non-originalism) (зміст норми визначають на час її застосування та тлу­мачення) підхід***. Деякі автори в цих підходах також ще виокремлюють позитивізм (positivism) (зміст норми є визначальним з огляду на сам факт її прийняття та закріплення в конституції у відповідній редакції) та нормативізм (normativism) (зміст норми сприймають системно — як елемент загальнішої структури, що містить взаємопов'язані норми, принципи та цінності)****. За цією ж класифікацією крайньою формою позитивізму є літералізм (literalism) — коли значення слів визначають за їхнім буквальним смислом, незалежно від мети регулювання чи на­міру конституцієдавця. Є й інші теорії та підходи щодо спрямованості юридичного тлумачення.

Dworkin Ronald W. Freedom's Law: The Moral Reading of the American Constitution. Oxford: Oxford University Press, 2005. P. 10.

Barak Aharon. The Judgein a Democracy. Princeton, NJ [u.a.]: PrincetonUniv. Press, 2008. P. 133. Dworkin Ronald W. Freedom's Law: The Moral Reading of the American Constitution. Oxford: Oxford University Press, 2005. P. 13.

Constitutional Interpretation Jeffrey Goldsworthy. The Oxford Handbook of Comparative Constitutional Law. Eds. Rosenfeld Michel, and Andras Sajo: Oxford University Press, November 21, 2012. P. 691, 691—693.

Таке різноманіття підходів до тлумачення та їхнє комбінування зу­мовлено низкою особливостей правової системи США, зокрема доволі давнім часом ухвалення Конституції США та відповідно еволюцією ро­зуміння її тексту й значення слів, що в ньому вживаються; існуванням спеціальної моделі казуального конституційного контролю; перевагою правового прецеденту й судового нормозастосовного тлумачення кон­ституції, «прив'язаного» до конкретної правової ситуації тощо.

Звісно, ці питання мають інші акценти й форми вираження в кон­тинентальній системі права, де, як доречно зауважують Д. Коммерс і Р. Міллер (D. Kommers та R. Miller) на підставі аналізу практики Фе­дерального конституційного суду Німеччини, основу тлумачення ста­новлять стандартні види (за способом) тлумачення, як-от: граматич­ний, системний, телеологічний та історичний*. Проте й тут важливо враховувати декілька чинників: «писане» право виражають також у конституціях, що містять досить докладне регулювання різних сфер відносин; конституції містять безпосередні покликання на інструмен­ти їхньої конкретизації (наприклад через органічні закони) чи форми реалізації; попри жорсткість конституцій, вони доволі часто піддаються змінам і доповненням, пристосовуючи текст основного закону до су­часних реалій тощо.

Отже, звичні для американської правової системи світоглядні й фі­лософські правотлумачні дискусії не можуть не мати опосередковано­го впливу на розвиток конституційної інтерпретації в країнах континен­тальної системи права. Тут питання пошуку балансу між суб'єктивним й об'єктивним тлумаченням, ціннісно орієнтованого тлумачення, сприй­няття інтерпретації конституції як живого та творчого процесу також розвиваються досить активно.

Щодо українських політико-правових реалій, то попри переліче­ну різноманітність видів тлумачення під час інтерпретації Конституції України досі залишаються поширеними (а в окремих сферах навіть домінантними) формально-догматичні підходи до тлумачення й ро­зуміння конституційних норм. Часто під час тлумачення конституції як учасники процесу її офіційного тлумачення, а ще частіше — неофі­ційного (науковці, судді, адвокати й інші юристи-практики) вдаються насамперед до лінгвістичного (граматичного, текстуального) аналізу, який здебільшого лишається єдиним інструментом з'ясування змісту

Kommers Donald P. and Miller Russell A. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic of Germany. 3rd Edition, 2012. P. 63.

й суті конституційної норми. Такий підхід є не тільки некоректним, але й шкідливим.

6.2.3.